Елементи давніх вірувань в обрядовості і піснях українців

Зародки обрядовості в культурі з’явилися ще з початком існування людства. Регулярні масові зібрання, сигнальні вигуки, ритуали танцю (навіть для того, щоб зігрітися), полювання – всі ці дії мали практичні цілі, але не виключали елементів обрядовості. 

Щоб краще зрозуміти природу походження того чи іншого обряду варто насамперед поглянути на світ очима наших предків. Чому на полях стояли дивного вигляду кам’яні статуї? Чому на проводи русалок торкались вінками могил та яке значення мало яйце ще до впровадження християнства на Русі? На це, та безліч інших питань я спробую дати відповідь у цій статті і наблизитися до пізнання свідомості прадавнього українця.

Наші предки звикли ділити світ на три сфери. Це подібно великому дереву.  

• Перша сфера була надземною. До неї відносили Сонце, хмари, дощі і грози, пори року, пташок.

• Друга сфера – реальна. Це земля, природа, врожай і все, що стосувалося людського побуту.

• Третя сфера – наймістичніша, підземна. В ній мешкали такі чудернацькі істоти як мавки, русалки, домовики, гноми і т.д. Спочатку їх відносили до реальної сфери, але з приходом християнства стали асоціювати з нечистими силами і злом. 

Почнемо, наприклад, з початку сільськогосподарського року – обряду викликання Весни. Особливу роль у цей час виконував обрій. Туди все йшло і звідти все приходило: сонце, пори року, пташки. Щоб закликати Весну, яка далеко за обрієм, в першу чергу вона повинна почути гукання. Для цього забиралися якомога вище – на стріху, на горбочок, копицю чи навіть пліт. Грубі чоловічі голоси для гукання не підходили, тому підбирали юних дівчат, які на високих інтонаціях влаштовували гучний вереск. 

Надзвичайно містичне і сакральне значення наші предки надавали вогню. Вогнище фігурувало в багатьох обрядах України. Воно очищає, лікує (знахарі), захищає від злих сил, спалює все негативне (наговори, погані думки). Перша функція вогню, завдяки якій його вважали священною субстанцією – це освітлювання. Вогонь знищував темряву, що для давньої людини було справжнім дивом. У ніч на Івана Купала розпалювали вогнища, щоб повністю знищити і без цього коротку літню ніч. Перескочити чи переступити через вогонь дозволяло очистити душу. Вогонь символічно спалював все погане, тому в ніч на 7 липня закохані пари, тримаючись за руки, стрибали над вогнем на щасливу долю. Все зло, біди, хвороби і колишні образи зникали у полум’ї . У деяких регіонах навіть на весіллі наречений переносив молоду через лінію вогню перед воротами хати. Цей обряд виконувався після вінчання, коли пара приїхала з церкви. Такий парадокс – після християнського обряду виконувати язичницький. Вогнем користувалися і при лікуванні народними методами : спалювання «рожі», бородавок та інше. Особливе значення вогню перейшло у церковну традицію – свічки. Не варто оминати увагою ще один обряд, який робили люди по закінченню зимових свят. 19-20 січня після Водохрещі потрібно було замести хату, забрати все сміття і спалити позаду у садочку для здоров’я,  добробуту і врожаю. 

Воду християни також взяли на озброєння. Свяченою вона вважається після опускання у неї хреста. Саме такою водою можна користуватися для ритуалів. Свяченою водою господар кропить дім, хрестить всі кути дому і хліва для добробуту та здоров’я. Вона і досі вважається цілющою коли її випити чи пірнути, як, наприклад, на Водохрещу. 

Давні українці вже знали як працює система кругообігу в природі. Дуже цікавими були обряди, пов’язані з викликанням дощу. Щоб вищі сили змочили грунт потрібно було показати їм, що саме люди просять. Тут застосовувалась магія уподібнення – слов’яни обливалися водою та імітували дощ, священики кропили криницю.  Інший спосіб викликати дощ – вбити жабку і підв’язати за ногу до дерева. В криниці закидали уламки глечиків, які символізували сонце і вогонь – протилежну стихію. Ймовірно, щоб показати час для закінчення панування сонця, або ж приношення в жертву дощу. Ще один приклад симбіозу язичництва і християнства у правилі не торкатися землі до Благовіщення, мовляв, вона ще спить. Якщо хтось порушував традицію і після цього наступала посуха, селяни здійснювали акт повернення правильної послідовності в природі. Наприклад хтось вирішив поставити огорожу чи посадити часник. Його обов’язково нишком викопували.

Земля, звичайно, чи не найголовніша святиня для давніх українців. По всій території України знаходили статуї кам’яних баб з гіпертрофованими жіночими ознаками. На багатьох таких фігурах був особливий знак – ромб з крапкою посередині. Такий символ був знайдений у більшості культур світу. Вчені довго міркували над його значенням і прийшли до висновку, що ромб – це поле, а крапка – зерно. Скульптури зображали вагітну жінку, праматір всіх людей, землю-годувальницю. 

Земля – місце куди йде людина після смерті і віддає їй свою енергію. Не дарма предки так шанували могили свого роду. Вважалось, що померлі можуть передавати хорошу енергію. В день проводів русалок люди з вінками торкались могил на кладовищі, а потім кидали цей вінок між врожай. Вінок, коло – символ замкнутої, сконцентрованої енергії. Таку ж енергію могло зберігати в собі яйце. В християнські часи його потрібно освятити в храмі, а в дохристиянський період яйце само по собі містило джерело зберігання енергії, адже це галькоподібний предмет з якого неймовірним чином виходило життя. Ним обводили могилу по колу чи вимальовували хрест. Містичним звареним яйцем, повним енергії предків, годували хвору дитину чи будь-яку слабку живу істоту, якій необхідна додаткова сила.    

За лекцією музикознавця, фольклориста, заслуженого діяча мистецтв України – Є.В. Єфремова. 

Марія Янишин