Мистецтво тайм-менеджменту або як вижити в режимі багатозадачності

Авторка: 

Діана Гайдук

   Тайм-менеджмент – це сукупність методик організації часу для виконання поточних та запланованих задач. 

   Вміння планувати свій час важливе для людини в багатьох сферах, зокрема в роботі, навчанні та домашніх справах – адже воно безпосередньо впливає на нашу успішність, продуктивність та емоційний стан. Тому до цього процесу потрібно підходити з відповідальністю та серйозністю.

  Основними підходами для організації виконання власних справ є планування, постановка пріоритетів, розподіл великих справ на декілька менших завдань. 

   Необхідно розуміти, що планування свого часу – це не про жорстку дисципліну, а про гармонію часу, енергії та пріоритетів.

  Школа розвитку SPE підготувала деякі поради для ефективного планування часу на кожен день:

- Не плануйте більше 60% свого часу.

  Повністю розпланований день – хвилина у хвилину неймовірно «тисне» на людину і створює їй відчуття залежності. Таке враження, що хтось узурпував владу над нами, хай навіть це наш рідний щоденник, написаний нашою ж рукою. Тобто у цілком розпланованого дня мають бути 40% пробілів, таких собі «буферних зон», які можна заповнити важливими і в той же час нетерміновими справами.

- Не плануйте час за 30 хв. до зустрічі і 30 хв. після неї.

   Зазвичай, якщо розпланувати собі цілий день на зустрічі і не дати собі відповідного часу на підготовку до них, то в якусь мить усе може полетіти шкереберть. Адже спізнення на першу зустріч потягне за собою неякісне спілкування, а отже, вплине і на всі подальші зустрічі. Тож відведіть собі запасних 15–30 хв. залежно від того, як довго вам добиратися до призначеного місця. Перша тридцятихвилинка – це час на розмірковування і на те, щоб прийти вчасно, а друга – щоб затриматись зі співрозмовником, з яким може виявитися багато спільних тем.

- Почніть свій день з фундаментальних питань.

   У фінансовій грамотності є правило – спершу заплати собі. У тайм-менеджменті воно теж проявляється, насамперед у тому, щоб вкласти свій ранок у стратегічні довготермінові справи, заплатити собі майбутньому/ій. Бо і справді, якщо не почати приділяти час найважливішим питанням зранку, то цілком можливо, що до кінця дня часу на них теж не буде, тож вклади у стратегію, сім’ю, розвиток, тіло варто зробити якомога раніше. Спершу буде важко, та потім ви відчуєте безперечні переваги від такого підходу – вивільнення енергії, більше досягнень і наповненість життя сенсом.

   Отже, уміння правильно планувати свій час є однією із запорук вдалого дня та гарного настрою – а отже, вимагає від нас розуміння в темі. Тайм-менеджмент – це індивідуальна справа, тож для того аби вона вдавалася, потрібно прислухатися не лише до загальних порад, а й до ритму власних почуттів.

Страх чи вибір

Авторка: 

Оксана Морощук

   Якщо страх, то відразу небезпека. Для людини — це основна емоція, яка стає інстинктом “треба вижити”. Тільки не кожен може глянути йому в вічі та побороти. Щось перетворюється на тривожність, щось на фобію, буває й стрес.

Для чого страх людині?

   Це сигнал  для живого: як для людини в соціумі, так і для тварини в дикій природі. Він вказує на те, що для нас важливо. Страх показує, що ти цінуєш, а насправді боїшся втратити. Ти весь час рухаєшся кудись, чи то нова робота, чи то нове місто, а насправді боїшся застрягнути на місці. Ти ростеш, на це впливає страх, але й через нього ти втрачаєш можливість.

  Реакція на стрес починається в області мозку, що називається мигдалеподібним тілом (мигдалина), що активує підсвідомість на реакцію “бийся, замри або біжи”. Це призводить до виділення гормонів стресу (адреналіну та кортизолу) наднирниками, що викликає фізичні зміни: прискорене серцебиття, дихання, підвищений артеріальний тиск та розширення зіниць.

Як виникає фобія? Дивні види фобій.

   Чим сильніше переляк, тим більша ймовірність, що розвинеться фобія,  наприклад напад собак як травматичний досвід, так і наслідування страху рідних: батьки бояться висоти (акрофобія).

Ось приклади дивних, але реальних фобій:

Трискайдекафобія — це боязнь числа 13, яка пов'язана з релігійними забобонами та легендами. Може проявлятися в униканні числа 13, а окремий страх перед «п’ятницею 13-го» називається параскаведекатріафобією.

Декстрофобія —специфічна фобія, що проявляється у страху перед об'єктами, розташованими праворуч від людини.

Клаустофобія - боязнь замкнутого простору.

Також інші фобії.

   Цікавим фактом є те, що ці фобії страхують мозок на повторення ситуації. 

Страх молоді за майбутнє.

   Молодість — це коли кожен крок здається доленосним, а помилка здатна зруйнувати мрію.  Для того аби не було страху далі, варто зробити крок сьогодні. 

   “Страх – це гострий вчитель, але дуже жорстокий." – писала Ліна Костенко.

Депресія серед студентів

Авторка:

Аліна Бокатова

   Сучасне студентське життя часто здається сповненим можливостей: навчання, нові знайомства, активність, самореалізація. Але за цією видимою динамікою нерідко ховаються іноді втома, тривога й відчуття виснаження. Опитування, проведене ініціативою «Ти як?» за підтримки Міністерства освіти і науки України, показало: понад дві третини студентів живуть у стані середнього або значного стресу, а чверть — у стані емоційного виснаження. Це не просто тимчасова втома — це тривожний сигнал, що в університетському середовищі дедалі частіше з’являється те, про що воліють мовчати: депресія.

   Кожен десятий студент в Україні (11,9%) зізнається, що перебуває в умовах сильного стресу. Ще 67% відчувають постійну напруженість, тривожність і втому. За цими цифрами — тисячі молодих людей, які прокидаються без сил, втрачають інтерес до навчання й не бачать сенсу у звичних речах. 25,8% опитаних потрапили до категорії «виснажених»: вони вже мають прояви тривоги, пригніченості й емоційного вигорання.

   Причини такого стану відомі, але про них і далі воліють мовчати. Постійне навчальне навантаження, дедлайни, страх не виправдати очікувань, невизначеність майбутнього — усе це перетворюється на хронічне джерело стресу. Для багатьох студентів університет — це не лише місце здобуття знань, а й поле боротьби за виживання. Паралельно з навчанням вони працюють, допомагають родині, шукають своє місце у світі, який змінюється швидше, ніж вони встигають адаптуватися.

   Та депресія — не просто «поганий настрій» чи «перевтома». Вона здатна зруйнувати життя. Багатьом  важко жити з депресією. Саме тому мовчати — небезпечно.

  ЬПопри це, більшість студентів, які стикаються з такими станами, не звертаються по допомогу. Їх зупиняє страх бути «не такими», сором або переконання, що треба просто «зібратися». Водночас університети не завжди мають ресурси чи фахівців, які могли б надати кваліфіковану підтримку. За даними проєкту «Спільнота університетів «Ти як?»», навіть викладачі відчувають значне професійне вигорання — тож системна допомога студентам стає ще складнішою.

  Однак вихід є. В університетах мають активно діяти центри психологічної підтримки, де кожен студент може отримати допомогу без страху осуду. Потрібно формувати культуру відкритого діалогу про ментальне здоров’я, щоб прохання про підтримку сприймалося не як слабкість, а як прояв сили та відповідальності перед собою.

   Депресія серед студентів — не приватна справа окремої людини, а суспільна проблема. Вона впливає на майбутнє покоління фахівців, на інтелектуальний і емоційний потенціал країни. Якщо ми прагнемо бачити освічену, психологічно стійку, сильну й щасливу молодь — маємо визнати, що психологічна стійкість молодих людей так само важлива, як фізична.

   Мовчання про депресію не лікує. А от підтримка, розуміння й професійна допомога — здатні рятувати життя.

VR KOLO: музеї України об’єдналися у віртуальній реальності, щоб зберегти спадщину й дати їй нове життя

   17 жовтня в “Медіацентрі Україна” презентували VR KOLO — першу в Україні мережу музеїв у віртуальній реальності, що об’єднала п’ять музейних інституцій з різних регіонів у єдиний цифровий простір. Відтепер кожен відвідувач може буквально «переміщатися» між Черніговом і Хортицею, Охтиркою, Прилуками та Дубном — за кілька секунд, одягнувши VR-шолом.

   VR KOLO — це не просто технологічна новинка, а інфраструктура майбутнього, яка з’єднує культуру, освіту й інновації. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду у партнерстві з Forward Inc., та БО «Фонд розвитку музеїв».

Коли спадщина стає простором єднання

   Під час війни Україна втратила сотні пам’яток культури, але VR KOLO доводить: ми можемо не лише зберегти, а й відновити культурну присутність — у цифрі, у свідомості, у серцях.  Оцифровані артефакти, втрачені через окупацію чи руйнування, повертаються до життя у VR — з автентичними текстурами, голосами, світлом і музикою.

  «VR KOLO — це спосіб зберегти й повернути спадщину до життя, зробити музей місцем дії, а не лише споглядання. Ми створюємо сталу інфраструктуру, яка працюватиме щодня та оновлюватиметься новими виставками. Це нова музейна культура, де спадщина стає живою, доступною і об’єднуючою», — наголосив Антон Шинкарук, голова ГС «Центр цифрової історії».

   Наразі до VR KOLO підключені п’ять інституцій: Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів Стародавній», Національний заповідник «Хортиця», Охтирський міський краєзнавчий музей, Прилуцький краєзнавчий музей і Державний історико-культурний заповідник м. Дубно. 

  Для кожної з них творча команда під керівництвом креативного директора проєкту Валерія Коршунова створює окрему віртуальну екскурсію з урахуванням характеру колекцій та локальних наративів. 

   «Ми будуємо живу екосистему: під кожен музей — свій віртуальний рівень, своя логіка руху, голоси місцевої історії. Це подорож Україною, а не просто перегляд 3D-об’єктів», — зазначив Валерій Коршунов.

 Відео з презентації проєкту : https://youtu.be/E_zIlCTEG8k

   У проєкті вже представлено понад 120 цифрових експонатів — і кожен має свою історію: від стародавніх артефактів до об’єктів, пошкоджених під час бойових дій. Унікальність VR екскурсії в тому, що кожен найцінніший артефакт можна вивчити в максимальному приближені - самі тендітні збільшити та навіть взяти в руки!

   Виконавчий директор БО «Фонд розвитку музеїв» Дмитро Маслов пояснив, що мережа VR KOLO вибудувана на партнерстві з інституціями, які вже мають досвід цифровізації і готові рухатися далі: “Кожен музей отримує власну VR-зону, яка залишається працювати на постійній основі. Команди проходять навчання та беруть на себе щоденне адміністрування, оцифрування й оновлення контенту — це не фестивальна інсталяція, а модель стійкого розвитку”.

    Під час панелі музейники поділилися першим досвідом. 

  Директорка Охтирського музею Людмила Міщенко назвала VR-зону знаком стійкості міста: навіть у воєнний час культура лишається відкритою і доступною для тих, хто не міг прийти — дітей, людей з інвалідністю, переселенців. 

  Заступниця гендиректора «Хортиці» Світлана Охріменко підкреслила, що навчання команди дало інструменти для щоденної роботи з новими медіа та впровадження інклюзивних практик. 

  Молодша наукова співробітниця з Прилук Маргарита Ткаченко відзначила, що для молоді музей у VR перетворюється на пригоду: «Молодь любить нові технології та інтерактив, і тепер музей — це пригодницька подорож, де діти можливо вперше побувають у віртуальній реальності та зможуть одягнути VR шолом, не для гри, а для знайомства з власною історією».

   Значення VR KOLO виходить за межі технологій. Для держави це інструмент модернізації музеїв, що поєднує спадщину, освіту і цифрову безпеку під час війни. 

   Для регіонів — можливість посилити туристичну привабливість і локальну ідентичність, створити нові точки культурного тяжіння і робочі місця. 

   Для суспільства — міст між минулим і майбутнім, де історія стає відчутною і безбар’єрною завдяки субтитрам, аудіоописам і простим механікам взаємодії. 

  Для міжнародних партнерів — зрозумілий формат підтримки, що дає вимірюваний результат: навчені команди, працюючі VR-зони, зростання відвідуваності й нові освітні програми.

  Команда анонсувала розширення мережі та відкритість до співпраці з музеями, міськими громадами, освітніми інституціями та донорами. За запитом учасники отримають технічний аудит, навчання і супровід запуску VR-зон у своїх містах. «Наша мета — щоб VR-простір став нормою для кожного українського музею, незалежно від географії», — підсумував Маслов.

Запис трансляції події:

https://www.youtube.com/live/3tlRvdMdAak?si=rWWZF4AjBo3vsw8E

Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Леонід Коваленко

Феномен бджоли

Авторка: 

Діана Гайдук

    З давніх часів бджоли вважаються символом працелюбності, мудрості та життєвої гармонії. Ці тварини хоч і маленькі, але приносять дуже велику користь не лише для людини, а й для всієї природи. Найчастіше бджоли у нас асоціюються із виробленням меду, однак вони виконують ще багато важливих функцій.

  Бджоли щорічно запилюють мільярди рослин, в тому числі мільйони сільськогосподарських культур. Вони підвищують врожайність рослин в 100 разів а також покращують родючість ґрунту, збільшуючи кількість рослин із сімейства бобових. Саме завдяки бджолам у природі існують горіх, бавовник, кавун, огірок, буряк, чорниця, виноград, вишні, брокколі, морква, селера, капуста, цибуля, груша, яблуко, абрикос, папайя, авокадо, кокосові горіхи, лимон, полуниця, лайм, манго, та багато інших рослин.

Цікаві факти про бджіл:

- Бджоли є єдиними комахами, продукцію яких людина може споживати.

- Для того, щоб зібрати 500 грамів меду, бджолі необхідно чотири рази облетіти екватор.

- Одна бджолина сімʼя за рік виробляє приблизно 25 кілограмів меду.

- Бджоли мають здатність розпізнавати людські обличчя та запам'ятовувати до 50 різних запахів.

- Новонароджені бджоли починають трудитися вже на другий день свого життя.

   Бджоли не лише трудівники, а ще й лікарі. Завдяки продуктам бджільництва, таким як мед, пилок, прополіс, маточне молочко, віск та бджолина отрута люди отримали можливість лікувати чимало недуг. Лікування за допомогою бджіл називається апітерапією. Одним з найцікавіших методів апітерапії є лікування бджолиною отрутою (Bee Venom Therapy). Цей метод лікування передбачає укуси живих бджіл у спеціальних точках тіла. Прихильники цього способу вказують, що він ефективний у лікуванні ревматоїдного артриту, псоріазу, розсіяного склерозу та різних видів болю. Проте, бувають і побічні ефекти від цього методу лікування, а його безпечність та ефективність поки що не доведена в медицині.

   Для того, аби перевірити свої знання про бджіл, і водночас їх поповнити, Ви можете пройти тест, підготований до народного дня пасічника.

https://zoloto.city/tests/296536/sekreti-majstriv-medu-test-do-dnya-pasichnika

   У народі вже здавна добре знають про цінність бджіл, і тому фольклор зберіг багато прислівʼїв та приказок, у яких високо оцінюють цих комах:

Бджола мала, а й та працює.

Бджола їсти не просить, а мед носить.

Ще бджоли гудуть, а ледарі з поля йдуть.

Щоб відчути смак меду, треба спізнати смак праці.

Бджола – божа мушка, а пасічник – божий чоловік.

   Бджоли – це диво природи. Однак сьогодні через забруднення людиною екології, бджолине життя у небезпеці. Мусимо вберегти та захистити їхні життя, адже і наші залежать від них!

Паперова/цифрова хроніка життя

Авторка: 

Оксана Морощук

   Спогади живуть, поки жива людина. Фото — найкращий винахід, який повертає нас туди, де молоді батьки, де вірні друзі-іграшки, де дитинство тягнеться довго, а дорослішання здається чимось захмарним, де усміхаються люди, яких уже немає. 

  Хтось не фотографується через страх: бути не ідеальною в об'єктиві камери. Інші чекають якогось моменту, щоб зафіксувати найкращі кадри. Є ті, хто просто випадково зроблять селфі, поки   не підозрюють, що це стане найкраще фото.

  Мій спогад із дитинства: бабусині руки тримають пожовклу чорно-білу фотокартку. На ній — незнайомці. Для мене, малої, це були просто чужі обличчя, а для бабусі — частинка життя, збережена на папері. Її очі, сповнені радості й сліз, дивилися на знімок із жалем — почуттям, яке я, дитина, тоді не могла зрозуміти. Тільки тепер, я усвідомила, що для неї - це можливість побачити себе ще раз юною.

   З обмеженою кількістю, але з безмежною цінністю. Виникнення фотографії було розкішшю, яку могли дозволити собі лише заможні особи, і навіть вони мали лише один-два знімки за життя, які передавали з покоління в покоління. Люди готові були сидіти нерухомо 15 хвилин, щоб зафіксувати зображення. Наприкінці 19 століття фотографія стала доступнішою, але кількість кадрів залишалася обмеженою: плівка мала 12, 24 або 36 кадрів. Уявіть, кожен кадр був цінним — фотографували сімейні свята чи народження дитини, а не естетичний захід сонця. Процес і результат вимагали багато часу, а найменші помилки в освітленні могли зіпсувати цілий кадр.

   Фото як звичка. З появою цифрових камер і смартфонів почалася справжня революція фотографії — про обмеження в 36 кадрів уже не йшлося. Селфі стало основою для всіх: кожен фіксує те, що хоче, — чи то недолугий напис на стіні, чи то незнайому людину, адже в усьому можна побачити красу. Ми ділимося цими знімками в соціальних мережах здебільшого  для лайків, а не для того, щоб ностальгувати. 

   Традиція вести сімейний альбом.  Навіть наші батьки ще продовжували друкувати фотографії та вкладати їх у альбом.  А ми тепер все зберігаємо у телефонах, де тисячі знімків можуть зникнути враз через глюк чи збій. Тоді кожна сторінка містила надпис та дату створення фото, альбом був хронологією життя, а зараз хронологія розкидана у папках під різними назвами. 

   Фотографія повертає у минуле як справжня машина часу, яка існує завдяки двом деталям: техніка і пам'ять.

“ Знімок здатен зберегти все те, що пам’ять поступово зітре,”-

Олександр Дюма.

Фільми війни: про дух та силу українців

Авторка:

Діана Гайдук

   Від початку повномасштабного вторгнення український кінематограф випустив у світ чимало якісних фільмів, значна частина яких – про війну. Така тенденція є абсолютно логічною, адже кіно завжди відображає життя суспільства: його трагедії, ідеї та виклики. 

Фільм «20 днів у Маріуполі»

   Документальний фільм про російську облогу Маріуполя у лютому-березні 2022 року від режисера Мстислава Чернова. Фільм здобув «Оскар» у 2024 році в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм» і став першим фільмом-переможцем від України.

   «20 днів у Маріуполі» розповідає про облогу міста: руйнування, смерть, боротьбу. Фільм передає історію життя Маріуполя у перші тижні повномасштабного вторгнення. Здобув велику популярність завдяки реалістичній та правдивій передачі трагічних подій Великої війни. 

Фільм «Конотопська відьма»

  «Конотопська відьма» – український фільм жахів режисера Андрія Колесника, що вийшов у світ 2024 року. Прем'єра відбулася 22 серпня 2024 року — за два дні до Дня незалежності. Фільм розповідає про силу кохання та силу помсти української жінки. Фільм натхненний на основі давньоукраїнських легенд і вірувань, а також з реального випадку, коли на початку російського вторгнення 2022 року жителька Конотопа проклинала окупантів, заявивши, що «в Конотопі кожна друга – відьма». 

«2000 метрів до Андріївки»

  Документальний фільм від режисера Мстислава Чернова, що вийшов у прокат у 2025 році. Фільм описує події українського контрнаступу на Бахмутському напрямку у вересні 2023 року. Журналісти показують життя та бої українських військових за українську Авдіївку, що на Донеччині. У фільмі відображаються бойові дії саме через людей і їхні емоції та переживання, завдяки чому фільм здобув популярність серед глядачів. Радість, біль, хвилювання, захоплення – це те, що відчувають українці, дивлячись фільм, що насправді є їхньою реальністю.

   Фільми справді є важливими для суспільства, адже вони відображають життя та настрої людей. Фільми документують історичні події, завдяки чому нащадки зможуть не лише пізнати минуле, а й відчути його. Описані у статті фільми є свідченнями боротьби українського народу та подвижниками національного духу.