Дмитро Гнатюк: 100 років легенди української опери

Авторка: 

Анна Патер

  28 березня 2025 року виповнилось 100 років з дня народження Дмитра Михайловича Гнатюка‒ українського оперного, естрадного співака, театрального режисера та громадського діяча. Його імʼя навіки вписано в історію світової музики, а глибокі баритони підкорювали сцени від Києва до Нью-Йорка.

Дитинство та шлях до музики

  Народився Дмитро Гнатюк в с. Старосілля (нині Мамаївка) Чернівецька обл. у селянській родині. Вже з раннього віку проявляв здібності до вокалу, співав у церковному хорі, де отримав перші уроки музики. Друга світова війна змусила родину Гнатюків евакуюватися до в м. Нижній Салда (Росія), де юнак отримав середню освіту та працював сталеварем.

Шлях до оперної слави

   Після повернення до України Дмитро став актором Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. Унікальний голос хлопця швидко помітили й запросили до Київської консерваторії. Опанувавши як камерний, так і оперний спів, він вирішує навчатись режисурі в Київському інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

  Після завершення навчання 1951 року його прийняли до трупи Київського театру опери і балету ім. Тараса Шевченка. Партії Фігаро «Севільський цирульник», Султана «Запорожець за Дунаєм», Ріґолетто «Ріґолетто», Остапа «Тарас Бульба», яка потім як признається артист стала найулюбленішою, та інші зробили його зіркою української та світової оперної сцени. Гнатюк гастролював у таких країнах як США, Канада, Австрія, Угорщина, Франція, Італія, Нова Зеландія та багато інших.

Внесок у музичне мистецтво

  Окрім виконання партій в оперних виставах, Дмитро Гнатюк здійснив поставки таких опер: «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1989), «Севільський цирульник» Дж. Россіні (1981), «Золотий обруч» Б.  Лятошинського (1989), «Мазепа» (1991), «Пікова дама» (1996) П.  Чайковського, «Тарас Бульба» М. Лисенка (1992), «Травіата» (1994), «Аїда» (1998) Дж. Верді та багато інших. Режисером також працював у Донецькому театрі опери і балету, оперній студії Київської консерваторії та в Київському дитячому музичному театрі.

  Попри оперну карʼєру, Гнатюку вдалося стати й естрадним співаком. Пісні «Два кольори», «Пісня про рушник» стали народними хітами, а його голос назавжди закарбувався в серцях мільйона людей.

Громадська діяльність

  Як активний громадський діяч Дмитро Гнатюк був народним депутатом України 3-го скликання, заступником голови Комітету ВР з питань культури та духовності.(з 07.1998), членом Всеукраїнського об'єднання «Громада» (1997-05.1999).

Голова Музичного товариства України (1985—1990) (з 1995 — Всеукраїнська музична спілка).

Голова Київського міжобласного відділення Українського театрального товариства (1979—1985) (нині Національна спілка театральних діячів України)

Член Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка (1976—1996)

Голова українського відділення Товариства «СРСР-Канада» (1977—1987)

Член правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара

Член правління Фонду сприяння розвитку мистецтв

Член правління Комітету «Україна-Європа».

2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені і за власним висловом, «з перших днів молився за Євромайдан".

Член-засновником Академії мистецтв України. 

Вшанування памʼяті

   29 квітня 2016 року Дмитро Гнатюк пішов із життя, залишивши по собі безцінну спадщину. 2020 року було встановлено меморіальну дошку на честь народного артиста України, а його сімʼя облаштувала музейну кімнату. Життєвий шлях співака є прикладом справжньої відданості відданості музиці та любові до українського мистецтва й культури. Як він сам казав: «Я відчував свою місію – нести в світ нашу українську пісню».