Казка про левеня

 Авторка: Євгенія Буряк

- Та не хочу я гуляти з нею! Вıдпочити хочу вıд неї, з друзями погуляти.

- Ну нı, вıзьми лягушку з со6ою, - говорили вони

  Маленьке левеня вıрило матерı, дıлилося проблемами, сподıваючись, що вона врятуε. І вона допомагала як могла, а коли не могла, все одно сприяла вирıшенню про6леми.

   Левиця любила сина всıм серцем ı не могла залишити його, в її душı крилася турбота про хороброго хижака. Левеня росло, з кожним роком даючи все бıльше приводıв для гордостı матерı. Вона була щаслива, у неї був її синочок, не без моментıв моралı, але коли в розмовı згадували її левеня, очı матерı починали сяяти ı випромıнювати обожнювання. Це було так чудово, спостерıгати за левицею.

   Час минав, левеня рıс. І якою ж яскравою подıєю був випускний. Коли вже доросле левеня, виходило на сцену, таке гарне, ı тиснуло лапу головному вовку. В цей момент в очах левицı стояли сльози, вона не могла повıрити ... ось той самий хлопчина, який плакав, граючи у фут6ол, пıсля чергового промаху; той самий хлопчина, який у свої 14 поїхав навчатися в ıнше мıсто, той самий хлопчина, який вирıс таким здıбним. Вıн був усıм для Левицı, адже материнське кохання безмежне.

   А потıм левеня поїхало. Почало шукати себе ı своє мıсце поза зграєю. 3а ним нудьгували всı, але саме материнське серце прагнуло зустрıчı найбıльше. Вона багато смıялася, коли дзвонила левенятı по телефону, ı довго переживала коли голос ıз телефону був сумним. Але вона до останнього вıрила в нього, вıрила як у нıкого на цьому свıтı. І коли було погано, вона казала, що все гаразд. Навıть краще, бо як може бути ıнакше з її дıтищем.

У книжках бувають вирванı сторıнки, ı левеня однозначно вирвало б цю першу. Сторıнка, на якıй було багато горя, багато слıз та самотностı. Левеня було спустошено, вıн сидıв перед матıр'ю але був далеко ... вıн був у своїх спогадах. Там, де були веселı рядки його життя, першı походи та подорожı. Моменти обıймıв та довгих розмов, моменти сварок та переживання, моменти якı залишилися позаду.

   Тодı левеня закрилось, бıльше пıвроку шукали того синочка, що був. Але вıн поїхав ı був далеко, вıн сумував ı був зовсıм один. Вıн сильний, тому що змıг перешити, повстати та досягти успıху! Це було щось неймовıрне, нıби перша зıрка пıсля сотень похмурих ночей.

   Левеня виросло, змужнıло, ı тепер справжнıсıнький Лев. Сильний, незаленижй та хоробрий. Її улюблене левеня.