Темна сторона веллнессу: як гонитва за ідеальним життям заганяє нас в лігво ненависті до себе

Авторка:

Діана

Мельник

  Ні для кого не секрет, що в сьогоденні веллнесс став новим законодавцем для суспільства, новою релігією. Жертви сном заради пробіжки о шостій, щоденні медитації, розписані по хвилинах рутини, ідеальний баланс мікроелементів, догляду за шкірою з 10 сходинковою системою, пілатес, йога, нескінченні марафони самовдосконалення — усе це мало б допомогти нам стати кращими, щасливішими, здоровішими. Але, калькулюючи, ми не розуміємо, чому так багато людей, занурившись у подібний ритм діяльності, почуваються виснаженими, тривожними, розчарованими? Чому те, що мало б підтримати, перетворюється на пастку?

Амбівалентний парадокс: здоровий спосіб життя робить нас хворими

  У нескінченних спробах віднайти себе в покроково вибудуваних ідеальних сходах до бездоганного життя, ми забуваємо головне — себе. Культ ідеалу перестав бути просто турботою про себе, своє здоров’я і перетворився на змагання: хто раніше прокинеться, більше зробить, краще виглядатиме, покаже більше у сторіс. Бездоганне тіло, сніданок з насінням чіа, тренування о 6 ранку, холодний душ і журнал вдячності — усе це здається правильним, але часто стає формою самонасилля.

Розмитий рубікон нутриціології і взрощення РХП 

   Всі ми памʼятаємо пабліки 40 кг, ТА і 0 калорій, які пропагували насилля над собою способом виснажливих дієт та голодування. Зараз це є також. Проте, в іншому вигляді. Те, що починалося як уважне ставлення до харчування: корисні жири та уникання вуглеводів, слідкування за низьким рівнем інсуліну на постійній основі, нерідко закінчується розладами харчової поведінки. Прагнучи “чистого” харчування, ми виключаємо продукти, постійно підраховуємо калорії, з острахом дивимося на “заборонені” страви,  а далі йде постійне коло зривів і покарань. Під прикриттям нутриціологічних порад, “детоксів” і геніальних “суперфудів” формується страх перед їжею, яка мала би живити, а не тривожити.

Спорт як метод відпрацювати мить насолоди 

   Рух тілом - запорука здоров'я, тіло має і повинно рухатися, воно буквально створено для цього. Та коли тренування стають способом покарати себе за з’їдене, за недосконале тіло, за недостатню продуктивність — це вже не турбота про себе. Він стає формою контролю і утопічною дорогою втекти від почуття провини. Надмірні фізичні навантаження без повноцінного відновлення, самокритика за пропущене тренування, порівняння себе з псевдодосконалими тілами з соціальних мереж — усе це шкодить і тілу, і психіці.

Ілюзія продуктивності й інформаційне перенавантаження

   У сучасній медіакультурі панує культ продуктивності та всім надоїдливого успішного успіху, який все далі дужче спонукає нас порівнювати себе з іншими і бачити чужі досягнення і свої недоліки. Постійно вдосконалювати себе, читати, вивчати, слухати подкасти, проходити марафони — здається, що кожна хвилина має бути корисною. В результаті людина ніколи не дозволяє собі просто побути в спокої, відпочити. Вона постійно в споживанні інформації, у навчанні, у русі. Це призводить до ментального виснаження, втрати здатності зосереджуватись, емоційного вигорання.

Соцмережі як двигун по посткапіталістичного веллнессу

  Соціальні мережі монетизували аксесуари для бьюті і створили цілий ринок: смузі-блендери, ковдри з обтяженням, трекери сну, скрапи для тіла, дієтичні добавки, гаджети для дихання, подушки для медитації, дорогі спортзали — усе це подається під соусом “інвестуй у себе”. Насправді — це капіталізм, що навчив заробляти на самодисципліні. Купи, і станеш кращим. Не купив — не стараєшся. І в цьому заганяє себе ціле покоління.

Оверконсьюмінг і дешевий дофамін

   В сьогоденні існує ще одна пастка —  споживання. Ми безперервно під тиском купити наступний аксесуар, який має, як обіцяють, зробити нас щасливішими. Красива пляшка для води, новий курс з саморефлексії, шовкові наволочки, килимок для йоги з унікальним дизайном — усе це створює ілюзію контролю і поліпшення життя. Та що ми маємо в перспективі — це короткий дофаміновий сплеск. Через день-два він минає, і ми шукаємо нову покупку, новий засіб, новий метод “стати кращими”. Цикл не має кінця.

Сансара перемог і падінь замість життя

   В такому хаосі та бедламі людина перестає жити. Ми вже не ласуємо кавою, а обираємо каву без кофеїну, з адаптогенами; не гуляємо, а проходимо заядлі 10 000 кроків для здоров’я; і не відпочиваємо, а перезавантажуємось. І навіть медитація — більше не спосіб відчути себе, а один з пунктів в списку завдань.

   Ми перестали бачити красу буття в моменті і прості речі більше не мають цінності, якщо їх не можна виміряти, задокументувати, опублікувати. У цьому шаленому ритмі ми не залишаємо собі права бути звичайними та запамʼятовувати кожен день таким, яким він є, есенційно, цілісно, окремо від всього капіталізованого світу. Нам треба повернути собі право бути недосконалими. 

   Наступного разу просто спробуйте поставити під сумнів навʼязані ідеали. Спитайте себе:"я це роблю для себе чи для соцмереж? Я цього хочу чи мені це навʼязали?"

   Carpe diem - лови момент. Не потрібно фіксувати кожен прийом їжі та заходу сонця. Іноді краще просто відчути та запамʼятати, віднести в анамнез, це принесе набагато більше евдемонії - чистого щастя, ніж фіксування та публікація.

   Памʼятайте,  — Ви не проєкт. Ви — людина. Перестаньте вже перетворювати любов до себе на ритуали та списки виконаних завдань. 

Любов — це не лише скраби, маски й добір ідеальної норми КБЖУ.

   Потрібно розуміти, що спосіб життя в гармонії з собою — це не про задачі за списком. Досконалість здоровʼя, фігури, карʼєри — це ілюзія, яку продали нам під виглядом турботи.