Ідеологія вакцини

Авторка:

Дарина Комина 

  Щеплення врятували мільйони життів. Сьогодні складно уявити світ без вакцини від поліомієліту, дифтерії чи кору. І все ж парадоксально, що саме вакцина – одна з найбільш суперечливих медичних практик. У ХХІ столітті вона перестала бути просто медичним засобом, а стала символом довіри до науки і держави. Але водночас і мішенню для страхів, міфів та політичних ігор.

  Опір вакцинації це не нове явище. Ще в XIX столітті у Британії існував сильний опір проти щеплень від віспи. Люди виходили на вулиці, протестуючи проти «неприродного втручання» в тіло. У цьому є щось архетипове: ін’єкція, проникнення голки під шкіру викликає інстинктивний страх. Вакцина сприймалася не просто як ліки, а як загроза самому поняттю «чистоти» тіла.

   У ХХ столітті цей страх поєднався з політикою. У багатьох країнах того часу щеплення були обов’язковими й символізували силу держави над індивідом. Вакцина асоціювалася з контролем і примусом. Цей історичний досвід залишив відбиток, бо і сьогодні багато людей у пострадянських суспільствах сприймають щеплення як «інструмент влади», а не як засіб захисту.

  Пандемія COVID-19 остаточно змінила уявлення про вакцинацію. Якщо раніше вона залишалася технічною темою медиків, то у 2020-2022 роках стала ареною глобальної битви ідентичностей. Та наше ставлення до неї щоразу виявляє більше, ніж ми думаємо: воно показує рівень довіри до системи, науки і навіть до суспільства, в якому ми живемо. І якщо колись вакцина була просто рятівним уколом від хвороби, то сьогодні вона стала лакмусовим папірцем нашої епохи. Лакмусом, що оголює страхи, сумніви й водночас надії.

   Бо у кінцевому підсумку, питання «робити щеплення чи ні» – це завжди більше, ніж медичне рішення. Це вибір між довірою й підозрою, між раціональністю й емоціями, між вірою в спільне благо й страхом перед владою. І, можливо, саме цей вибір і показує, ким ми є насправді.