Напередодні ШульцФесту: чому ми тікаємо в книги? Інтерв’ю з блогеркою

Авторка: 

Марія Попова

   В липні  стартує ХІІ Міжнародний фестиваль Бруно Шульца — одна з найяскравіших літературних подій літа. Автор, якого сміливо називають міфотворцем, створював цілі світи, де потім ховався від тяжкої буденності. 

  Чи читаємо ми сьогодні з тієї ж причини? Чи читаємо ми, аби хоч на мить втекти від війни та сирен, щоб перевести подих? Чи шукаємо ми кращого світу? Про це розмова з Readish, книжковою блогеркою, чиє серце належить магії та чарівним світам.

-  У вас багато фентезійних книг. Як ви розпочали свій блог?

  Взагалі, я почала з поради психолога. Я знайшла себе в читанні фентезі, і це стало моїм окремим видом терапії. Це така креативна, більш творча справа. Моя робота більше про цифри та дати, тож іноді справді не вистачає поля, де я можу проявитися. Саме блог стає моїм рятувальним колом.

-  Розумію. А як ви прийшли до фентезі?

  Насправді, дуже випадково. Коли я почала читати, то знаходила себе в абсолютно різних книжках. Дуже довго дивилася на красиві, бо фентезі, зазвичай, дуже гарно оформлені. Це мене підкупило, але я довго ходила навколо них, бо взагалі не думала, що це мій жанр. Уявляла епічне фентезі, типу “Гри престолів”... Однак згодом купила “Четверте крило” і зрозуміла, що це зовсім інше. Прогортала його на одному диханні.

-  Тобто, у вас бувало таке, що не хотілося повертатися з написаного світу?

  Так. Нещодавно таке було з “Цирцеєю” - надзвичайно цікавий світ, все розписано, але йде дуже важко. Ну і Сандерсон, якого я теж не змогла подужати, хоча там дуже багато деталей.

-  Що думаєте на рахунок книжкового ескапізму? Чи можливий він, а не серіали чи фільми, наприклад?

   Я вважаю, це залежить від людини. Кожен по-різному уявляє те, що читає - хтось занадто, хтось взагалі цього не вміє... Я десь посередині, але можливо, що саме люди з яскравою фантазією читають для ескапізму. Їм якось легше уявляти цей “серіал” в голові.

-  Справді. Дуже хороша думка, бо люди з афантазією теж існують. Їм книги можуть і не підходити. Але чи завжди ескапізм це втеча від чогось поганого? 

 Мені здається це просто відволікання від реального світу. Ну, в нашому випадку так точно, бо у нас війна, відключення світла... Просто хочеться поринути в щось, де цього нема. Або навпаки є, і можна подивитися, як герої із цим боряться.

- Тоді чи можна вважати ескапізм через книги самотерапією? Бо, наприклад, існують персонажі, через яких можна дослідити себе, певні проблеми, тощо.

 Я думаю, що так. Теж проговорювала це з психологом і ми дійшли висновку, що це знову-таки залежить від людини. Наскільки вона себе асоціює з героєм, наскільки легко проникає в книжковий світ. І наскільки вона начитана, як багато в неї цього попереднього досвіду, який вона може адаптувати або відрізнити своє життя від книжкового завдяки цьому.

-  Як ви думаєте, які жанри найбільше обирають для втеч?

   Думаю, що це любовні романи. Саме ромкоми, бо там все весело і класно, але маю теорію, що туди втікають ще від поганих стосунків. Ну і фентезі, бо там ти можеш уявляти все, що тільки можна.

-  А самі книги? Бо останнім часом майже немає одинарних, виходить надзвичайно багато циклів. Чи може це бути пов’язано з бажанням людей, щоб казковий світ тримав довше?

   Так, тому що я теж обираю цикли. Коли читаєш одну книжку і вона закінчується, то стає сумно: не буде додаткових розділів, додатків від автора... З циклами краще, тому що навіть з перервою в читанні ти повертаєшся в один і той самий всесвіт.

-  Наостанок, чи є щось, що ви б порекомендували? Таке чтиво, яке затягне і не відпустить.

   Останнє, що мене затягнуло, це “Із крові й попелу”. А ще “Alchemised”; читала в оригіналі, але з нетерпінням чекаю українського перекладу. Тебе ніби кидає між реальністю і спогадами, і це надзвичайно захопливо.