З іншого боку, іноді вони нам потрібні. Без заборон на вулицях поширювалися б масові вбивства, крадіжки, розбещення і безлад. У житті, безперечно, потрібні заборони. Єдині для всіх, і окремі — для кожного. Розумієте? Є ККУ - загальноприйняті правила для всіх мешканців країни. Не зачіпаючи теми релігії, скажу, що існують і певні обмеження, пов’язані з тією чи іншою вірою. Але кожен, безумовно, створює свої власні правила. Вони можуть позначати особисті межі дозволеного або межі недосяжного. У кожного по-своєму. І так було завжди. Але ось парадокс — люди судять по собі, чи не так?
Для мене не проблема проявити нахабність у деяких ситуаціях, поводитися простіше й думати невигадливо, але пишу я закручено і, можливо, з деякими важкозрозумілими словосполученнями. І, звісно ж, часом теж суджу по собі. Тому й розумію: коли бачиш щось нове — не одразу здатен це прийняти. Наведу приклад.
Бачу хлопця, який відрізняється від усіх своєю неординарністю. Почуття були змішані, але зрештою прийшло усвідомлення. Не схвалення чи теплі емоції — ні, не це. Просто прийняття. Принаймні того факту, що він не такий, як я. А я, у свою чергу, відрізняюсь від нього (не про анатомічні відмінності мова). І насправді це круто. Простіше кажучи, прикольно, що ми різні. Це робить життя цікавішим. Не таким буденним, яким воно могло б бути.
Тож, повертаючись до теми, хочу сказати: судити по собі — неважко. Так чинять вузькомислячі люди, які не сприймають чужих поглядів і переконань. Треба мислити глобально. Світ же не крутиться навколо тебе (хоча, якщо чесно, у дитинстві я справді вважала себе пупом Землі).
От і задумайтесь: ваші межі можуть бути вузькими для іншої людини — і навпаки. Людина має право робити те, що вважає за потрібне. У межах розумного, звісно. Хоча всі межі можна розмити — і накреслити нові…
Немає коментарів:
Дописати коментар