Війна дає поштовх досі невідомим нам наративам у мистецтві. В мистецтві ми завжди знаходимо відображення та переосмислення реальності часу, коли воно народилось. Наше мистецтво, що народилось протягом війни, буде говорити за нас довше, ніж ми живемо. Тому наше завдання сьогодні фіксувати все, збирати в одному місці і передавати далі світу.
Мистецтво завжди було зброєю, тим паче під час війни. Тому пензлем, словом, музичним інструментом озброїлись українські митці, щоб не тільки зберегти, але й поширити українську культуру. Нині творчі люди України тримають український мистецький фронт.
Багато художників, залишившись без житла, майстерень, засобів існування, продовжують створювати мистецькі твори, часто ризикуючи власним життям. І на противагу агресору, із ще більшим завзяттям просуваються вперед. Тому сьогоднішнє виставкове життя характеризується надзвичайно широким діапазоном мистецьких напрямів, стилів, та течій.
Не зважаючи на складні обставини: елементарний брак художніх матеріалів, а також проблеми з їх доставкою, народжуються неповторні твори, з різноманітними сюжетами, які охоплюють філософські проблеми життя, виявляючи споконвічне прагнення до гармонії, життя у мирі та спокої.
Але під час бойових дій на фронті, навіть в тилу про тишу і спокій можна лише мріяти.
Досягти урівноваженого стану, катарсису, говорячи професійною мовою, можливо від споглядання картини, площина якої, відбиваючись на сітківці ока, співпадає з її поверхнею. Хтось зауважить, що однак люди дивляться на світ однаково. Так, але відомо, що дивитись не означає бачити. Так само як можна слухати, і не чути. Звичайно, все залежить від якості художнього твору, а це вже інше питання, яке стосується світогляду митця. Тому сьогодні, під час війни, художня еліта робить неймовірні зусилля у подоланні непрофесіоналізму в мистецтві, підміни його сурогатом, що дискредитує його роль, призначену для розвитку суспільства.
Роль митців зараз дуже велика. Перше – це те, що кожен митець фіксує нашу історію так, як відчуває це він. Це як фото зруйнованого міста, тільки власного – всередині. Друге: багато хто, продаючи творчість, допомагає ЗСУ.
Упродовж трьох десятиліть незалежності України спостерігалося зіткнення двох культур. Однак зі здобуттям перемоги процес дерусифікації буде відбуватися природно.
Дерусифікація та радикалізація стануть ключовими мотивами подальшого розвитку української культури. Це тенденція, яка набула початку під час подій 2013-2014 років. Війна відірвала Україну від Росії та виступила каталізатором відходу від російської культурної спадщини, що була в нашому просторі протягом багатьох років.
Культура у поствоєнний період представлятиме яскраве різноманіття жанрів та напрямів, і вже зараз є всі передумови для цього.
Повністю відмовитися від впливу російської культури ми не зможемо, але цього і не варто намагатися зробити. Натомість важливо зменшити її негативний вплив, який сприяв формуванню комплексу меншовартості, виховував нас як малоросів і використовував наш спільний історичний досвід для подальшого здійснення імперської політики.
Усі хочуть дожити до кінця цієї війни і побачити перемогу. Просто треба вірити в ЗСУ, вірити в наші сили. Ми обовʼязково це зробимо.
Немає коментарів:
Дописати коментар