Интернет реклама УБС

14.07.17

Покарання в стародавній Україні

В Україні покарання. були поширені ще за часів Київської Русі. «Руська Правда» забороняла бити винуватого без княжого відома. З прийняттям християнства поширенню тілесних покарань сприяло грецьке духівництво, яке разом з релігією принесло і суворі закони Візантії. Найтяжчі злочини були підсудні церковним судам. За Статутом князя Ярослава Мудрого до таких злочинів належали: перелюбство, підпал, статеві зносини з сестрою, побиття батьків та ін. За їх вчинення передбачалося відрубування рук, виривання язика.... У 15 ст. тілесні покарання. стали тут найпоширенішим видом покарання. 

ТІЛЕСНІ ПОКАРАННЯ - види покарань, що полягають у заподіянні засудженому фізичного болю, страждань, каліцтва. Поряд зі смертною карою належать до найдавніших видів покарань. Застосування тілесних покарань мало на меті кару щодо злочинця та залякування інших. 

Болючі тілесні ушкодження спричиняли фізичні страждання засудженому: удари, порізи, шмагання різноманіт. знаряддями (батогами, канчуками, різками, шпіцрутенами), застосування вогню, розплавленого металу, кислоти, киплячої олії, окропу тощо; 3) мордування, які викликали більше моральні страждання, ніж фізичні відчуття — сорому, ганьби (наприклад, приковування до стовпа).

На українських землях за польсько-литовської доби застосовувалися болючі тілесні покарання (биття батогами, киями, різками) і пов'язані з членоушкодженням (відрубування руки, відрізання вуха, носа). Вони передбачалися, зокрема, у статутах Казимира Великого, Литовських статутах, Литовському судебнику 1468 року. За межами цієї системи опинилося звичаєве право козаків, що застосовували такі тілесні покарання, як биття канчуками (біля стовпа, під шибеницею), калічення (дуже рідко), приковування до гармати чи дерев'яного стовпа на центр, майдані тощо. Призначалися вони на розсуд старшини за різні порушення, у т. ч. за злочини. Тілесні покарання. передбачалися, зокрема, за насильницьке проникнення у чужий двір, за крадіжку на службі, підлог, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, замах на життя господаря, за третю крадіжку, перший розбій, грабіж. Пізніше покарання батогом встановлювалося за злочини проти держави та власності, торгівлю без дозволу, образу батьків, звідництво та ін.

Акти, що дійшли до нас, що стосуються судових козацьких справ, показують, що в запорожців визнавалися 

– звичай умовляння злочинців відстати від худих справ і жити в доброму поводженні;

– практикувалися попередні вироки злочинцям у військову чи в’язницю пушкарню й упереджений чи суд катування;

З карних злочинів найбільшим вважалися:

– зрадництво;

– убивство козаком товариша;

– злодійство чого-небудь козаком у товариша і приховування їм краденої речі:
«особливо строгі були за велике злодійство, за яке, коли тільки двома достовірними свідками в тім докажутся, страчують смертю»;

– зухвалість проти начальства, насильство в самому чи Запоріжжя в християнських селищах, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно;

– гайдамацтво, тобто злодійство коней, худоби і майна в мирних поселенців українських, польських і татарських областей і купців, що проїжджали по запорізьких степах, і мандрівників;

Покарання і страти визначалися в запорізьких козаків різні, дивлячись по характері злочинів. З покарань практикувалися: приковування ланцюгами чи залізом до дерев’яного стовпа, що стояли серед площі, за злодійство надалі до страти, що належала злочинцю;

– прив’язування до гармати на площі за образу начальства.

– приковувалися до гармати іноді і не одні злодії, але й убивці, але це робилося у виді тимчасового покарання, до настання суду. Потім допускалося, хоча і рідко, биття батогом, частіше киями під шибеницею за злодійство і гайдамацтво.

"Вони жорстоко карають тих, хто і найменша річ украде у свого товариша».

«За великі провини ламали руку і ногу»;

– було у вживанні за розгарбування майна.

Крім усього цього, переказу столітніх старих вказують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків,— перетин різками; 

Найбільше популярною стратою в запорізьких козаків було забивання в ганебного стовпа киями; до ганебного стовпа і київ приговорювались особа, що зробила чи злодійство-украдені речі, що сховали, що дозволили собі перелюбство, що учинили насильства.

“У 1751 році два козаки, Василь Похил і Василь Таран, послані з пакетами до очаковского сераскер-паше, утопили внаслідок льодоходу на ріці Дніпро, по якій вони плили в Очаків, пашпорти свої і пакети київського генерал-губернатора Леонтьева, за що, після повернення до Січі, були жорстоко покарані киями”.

Ганебний стовп завжди стояв на січовій площі біля січової дзвіниці; біля нього завжди лежало зв’язування сухих дубових бичів з голівками, що називалися киями і схожих на бичі, що прив’язуються до ланцюгів для молотьби хліба. Якщо один козак украде що- небудь, навіть дуже незначне, в іншого, у чи самій чи Січі в паланці і потім буде його викрито в злодійстві, то його приводять на січеву площу, приковують до ганебного стовпа і як звичайно тримають протягом трьох днів, а іноді і більш того, на площі доти, поки він не сплатить гроші за украдену річ.

Увесь час стояння злочинця в стовпа повз нього проходять товариші, причому один з них мовчачи дивиться на прив’язаного; інші, напившись п’яними, лають і б’ють його; треті пропонують йому гроші; четверті, захопивши із собою горілку і калачі, напувають і годують його всім цим, і хоча б злочинцю не в полювання було ні пити, ні їсти, проте він повинний був це робити. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемо тобі, скурвого сина, бити!» — кричали що проходили. Але коли злочинець вип’є, ті козаки, що пристають до нього, тоді говорять: «Тепер-жі, браті, дай мені тобе трохи попобьем!». Дарма тоді злочинець буде молити про пощаду; на всі прохання його про помилування козаки завзято відповідають: «За те ми тобі, скурвий сину, і горілкою поїли, що тебе треба попобить!». Після цього вони наносили кілька ударів прив’язаному до стовпа злочинцю й ішли. За ними були інші; за іншими треті і т.д. У такім положенні злочинець залишався добу, а іноді і п’ять діб підряд, по розсуду суддів. Але звичайно бувало так, що вже через один день злочинця забивали до смерті, після чого майно його відбирали на військо. Траплялося, утім, що деякі зі злочинців не тільки залишалися після такого покарання в живих, але навіть одержували від п’яних співтоваришів гроші. Іноді покарання киями заміняло собою страту; у такому випадку в що карається відбирали худобу і рухоме майно, причому одну частину худоби віддавали на військо, другую-паланочному старшині, третю частину і все рухоме майно винного дружині і дітям його, якщо тільки він був одруженою людиною.

Відкіля запозичений запорожцями цей рід покарання киями,— невідомо, відомо лише, що покарання ціпками існувало й у монголів. У монголів ціпками вищі били нижчих за дрібне злодійство, визначаючи до ста і менш ударів. Те ж саме було й у татар, у яких злочинець, викритий у злодійстві, що не заслуговує страти, присуджувався до деякого числа кийових ударів, відповідно до ціни украденого й обставинам, що супроводжували злодійство. Поруч з ганебним стовпом практикувалися в запорожців шибениця і залізний гак; до них присуджувалися за «велике» чи кілька разів повторюване злодійство.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисциплыни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом.
У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кри­мінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.


Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, у тому числі й вибір покарання, у Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.

В. Іваненко
І. Друженко

Немає коментарів:

Опублікувати коментар