Як пише сайт geograf.com.uaнаприкінці XX – на початку XXI ст. спостерігається інтенсивне зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій транснаціональні корпорації (ТНК) виступають торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Ці компанії відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. На початок третього тисячоліття міжнародне виробництво товарів і послуг у рамках ТНК становило 7% світового ВВП. ТНК займають передові позиції у світовому виробництві в галузях електроніки, автомобілебудування, хімічній і фармацевтичній промисловості. З діяльністю ТНК пов'язані сподівання й розчарування більшості країн світу, оскільки ці корпорації створили розвинуту мережу виробничої, науково-технічної, інвестиційної, торгової та культурної взаємозалежності країн і заклали підвалини глобальної економіки.За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) – це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.
Транснаціональні корпорації та їх роль у сучасній світовій економіці
Сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть уже не держави і навіть не блоки країн, а головні транснаціональні корпорації (ТНК) найбільших промислово розвинених держав. Ставками ж є нові ринки, технології та надприбутки.
Саме ТНК – основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.
За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, що розвиваються, – відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах – приблизно 0,5 і 17% .
Експансія ТНК є одним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значних масштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Свідченням тієї ролі, що її відіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці й економіці, стало також створення при ООН Центру та Комісії ООН з ТНК, обговорення різноманітних аспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованих органів ООН.
Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. А результати, що їх отримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів – лік ішов на мільярди [2].
Сьогодні ТНК перетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньокорпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.
Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх, то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об’єктів.
Зараз провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються.
Діяльність ТНК в Україні та їх вплив на економічний розвиток країни
Одним з чинників залучення в Україну іноземних інвестицій є стимулювання діяльності ТНК. До списку глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку можна вІднести Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco та деякі інші ТНК [3]. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse, ExxonMobil або General Electric, на українському ринку нажаль відсутні. Винятком є Mittal Steel, для якої її український актив – Криворіжсталь – проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга.
Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів – 15,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених до України; торгівля – 15,6%; фінансова сфера – 8,5%; машинобудування – 8,0%; транспорт – 7,6%; металургія та обробка металу – 5,4%; операції з нерухомістю – 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість – 4,1% [3].
Чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 7,882 млрд. дол. в січні-грудні 2007 року порівняно з 4,296 млрд. дол. за весь 2006 рік. За 12 місяців 2007 року в підприємства України було вкладено 8,711 млрд. дол. нового капіталу, але в той же час інвестори вивели 1,179 млрд. дол.
При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.
Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в цих галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.
При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).
Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи.
Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера» [3].
Діяльність ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.
Поряд з названими, у нафтопереробній сфері України з’явилися нові російські гравці – «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та інші, що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».
Спостерігається також негативний вплив експансії іноземних ТНК на ряд областей української економіки (наприклад, автомобілебудування, тютюнову і харчову промисловість), домінування експортних стратегій завоювання ринку (у тому числі - псевдоінвестиційних), і переважаюча орієнтація ліцензійних і інвестиційних стратегій, що застосовується в Україні, на отримання короткострокових прибутків і відтік коштів.
Експансія закордонних ТНК в Україні супроводжується застосуванням “змішаних і “замаскованих” псевдоінвестиційних стратегій. При цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань. При цьому сума необхідних для псевдоінвестиційного входження капіталовкладень може бути незіставна не тільки з обігом материнської компанії, а навіть з обігом створеного в Україні підприємства. Це підтвердилося, зокрема, на ринках безалкогольних напоїв і побутової техніки (де інвестицій близько 100 тис. дол. в технології найнижчого рівня виявилося достатньо для отримання основних позицій на ринку).
В цілому, можливості окремих держав протистояти тиску потужних ТНК доводиться визнати досить обмеженими. Тому основне завдання – це не протистояння або боротьба з впливом великих іноземних ТНК, а узгодження їх інтересів з стратегічними пріоритетами економіки України, а також створення власних конкурентноспроможних ТНК.
Українські ТНК: сучасний стан та перспективи розвитку
Глобальні процеси переділу світового ринку торкаються різноманітних галузей, у яких домінують ТНК. Крім того, у найближчому майбутньому, після приєднання України до СОТ, значна частина вітчизняних підприємств стане перед фактом, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Ось чому сьогодні для України актуальне питання: чим відповісти на виклик ТНК, щоб не поглинутися остаточно ними?
Відповідь може бути тільки одна – щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (не беручи до уваги промислово розвинених країн, де існують сотні великих ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.
Водночас, як бачиться, створити корпорації повного замкненого циклу, які займалися б видобутком сировини, її переробкою, виготовленням із неї продукції та її реалізацією, Україна може лише в окремих галузях, на що знадобиться чимало часу. Хоча деякі кроки в цьому напрямі вже зроблено. Так, протягом останніх двох років на різних рівнях розглядається можливість створення в енергетичній галузі державної вертикально інтегрованої компанії «Нафта України» на базі «Укрнафти», ЗАТ «Укртатнафта» і НПК «Галичина», що мала б у своєму складі 700-800 АЗС і контролювала б до 15% ринку світлих нафтопродуктів країни .
Водночас упритул до створення вітчизняної ТНК – інтегрованої нафтової компанії з усіма елементами технологічного ланцюжка «видобуток – переробка – збут» – підійшли Приватбанк та УкрСиббанк. Структури Приватбанку володіють найбільшою в Україні мережею АЗС «Сентоза», контрольним пакетом акцій НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» і більш як 30% акцій НПК «Галичина».
Певних успіхів у плані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля – кокс – метал». При цьому ІСД створює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю, для чого компанія активно виходить на закордонні ринки, залучає нових партнерів, разом з іноземними фірмами бере участь у створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції.
Близька до створення ТНК повного циклу і донецька «Систем кепітал менеджмент», яка зосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, Авдіївський коксохімзавод, що володіє великими пакетами акцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу, об’єднання «Запоріжкокс».
Фактично повний замкнений цикл метвиробництва, властивого ТНК, має і держкомбінат «Криворіжсталь». Значну увагу створенню вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку та підвищенню конкурентоздатності на світових ринках продукції українських підприємств приділяють керівництво провідних харківських промислових об’єднань і облдержадміністрація. Така робота в регіоні проводиться на основі пріоритетності за галузевим принципом. У галузі авіабудування потенційними учасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергообладнання – ВАТ «Турбоатом» і об’єднання «Електроважмаш», електроніки – Харківський електроапаратний завод, ВО «Моноліт», Харківський релейний завод тощо.
Водночас процес створення українських ТНК може бути значно прискорений і розширений у галузевому спектрі у разі залучення іноземних партнерів. Для цього компанії, що співробітничають з іноземними фірмами на основі спеціалізації та кооперування, можуть формувати з ними спільні структури, вступати в стратегічні альянси шляхом створення міждержавних корпорацій.
Зараз для великих вітчизняних господарських структур (до початку 2003 року в Україні налічувалося близько 36 тис. корпоративних акціонерних об’єднань) найпривабливішим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може бути їх об’єднання з російськими галузевими партнерами, що, звісно, не виключає можливості появи й українсько-американських, українсько-канадських чи українсько-німецьких корпорацій. Розгортання вітчизняних ТНК, у тому числі транснаціональних ФПГ з участю капіталу Росії та інших країн СНД, може стати визначальним чинником реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору і має перспективи виходу на ринки третіх країн. В Україні й Росії існує багато однопрофільних підприємств, які можуть, об’єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм у роботі й конкуренцію між собою, створити потужне корпоративне об’єднання, здатне посісти серйозну позицію на зовнішніх ринках. Тому створення українсько-російських ТНК може послужити вагомим стимулом як для розширення виробничих потужностей структур, що входитимуть до складу цих ТНК, так і для збільшення їхніх фінансових показників, що, у свою чергу, сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і обсягів випущеної продукції, а також дозволить інтегрувати двосторонній економічний простір на порядок вище, аніж десяток міждержавних угод і домовленостей.
Певні кроки на цьому шляху вже зроблено. 1994 року було створено українсько-російські ТНК «Укртатнафта» і «РУНО». У жовтні 1996 року з участю України та Росії було підписано угоду про створення транснаціональної ФПГ з експлуатації та ремонту авіатехніки цивільної авіації країн-учасниць СНД, 1997 року – двосторонню угода про співробітництво в галузі розробки, виробництва, поставок й експлуатації авіатехніки, 1998-го – про виробничу кооперацію, 1999-го – організовано міжнародний консорціум «Середній транспортний літак», а 2003 року – підготовлено Програму держпідтримки продажів авіатехніки українського та російського виробництва підприємствам цивільної авіації України та Російської Федерації на 2003-2010 роки [5].
Російський «Газпром» спільно з Харцизьким трубним заводом створили концерн «Сталь-труби-газ». Обговорюються також питання створення українсько-російських «Транснаціональної алюмінієвої компанії» та «Міжнародних авіамоторів», корпорацій з випуску титану й титанового прокату, вантажних автомобілів.
Водночас становлення українських ТНК, попри наявність відповідної правової бази, перебуває на початковому етапі, тоді як процес створення таких структур набуває значних масштабів у Росії, де ряд провідних корпорацій останніми роками за результатами своєї діяльності посідає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу.
Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об’єднань», підписана у квітні 1994 року главами урядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999 року), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану й України. Конвенція, зокрема, визначає сутність, порядок створення та реєстрації таких корпорацій, держпідтримку і стимулювання їхньої діяльності, відповідальність учасників, право власності на прибуток і вироблену продукцію, правові основи регулювання корпоративних соціально-трудових відносин, порядок вирішення спорів тощо. Найважливішими позитивними моментами конвенції є те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття «транснаціональна корпорація», яке відповідає світовій практиці регулювання діяльності ТНК, стимулює формування корпоративних структур із розміщенням основного підприємства в базовій, а його філій – у приймаючих країнах.
Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.
Загальна характеристика основних ТНК України
"УкрАВТО"
Загальні відомості. "УкрАВТО" – транснаціональна автомобільна компанія. Найкрупніший в Україні виробник автомобілів, дистриб'ютор і постачальник сервісних послуг. Експортує автомобілі в країни СНД і далекого зарубіжжя.
Виробляє, імпортує і експортує легкові автомобілі ЗАЗ, "Mercedes-Benz", "Chrysler", "Jeep", "Dodge", "Opel", "Chevrolet", "Toyota", "Nissan", "Renault", "Daewoo", "Lada", "Landmark", "Chery", грузовики і автобуси "I-Van", "TATA", "JAC", "Dong Feng".
Виробництво і обслуговування автомобілів вимагає налагодженого циклу поставки запасних частин на всі підприємства корпорації. Компанія "ЗіпАВТО", що забезпечує підприємства запчастинами, пропонує продукцію відомих торгових марок виробників. Серед них BP, "Castrol", "Fram", ABS, "Bilstein", "Ruville", "Bosal", "Valeo", "Eyquem" і ін.
Активи. До складу корпорації "УкрАВТО" входять:
• заводи з виробництва автомобілів – два в Україні і два в Польщі (у тому числі український ЗАЗ і польський FSO);
• заводи з виробництва комплектуючих – 10 в Україні і 12 в Польщі;
• автосалони і пункти продажів – 400 в Україні і 76 в Польщі;
• сервісні центри – 222 в Україні і 192 в Польщі.
Крім того, корпорація виступає акціонером фінансової групи "Автоальянс", компаній страховок "Дженералі Гарант Страхування" і "Дженералі Гарант Страхування життя", компанії по міжнародних вантажоперевезеннях "Транськапітал", туристичної компанії "Гермес Тревел Груп", декількох ресторанів в Києві і Київській області.
Володіє мережею АЗС "УкрАВТО", митно-ліцензійними складами в Києві, Донецьку і Сімферополі та іншими активами.
Власність. Ключовий акціонер корпорації – Таріел Васадзе, відомий український бізнесмен грузинського походження і народний депутат України від Блоку Юлії Тімошенко.
В лютому 2008 року журнал "Фокус" оцінив стан співвласника "УкрАВТО" в $780 млн. А декілька місяців опісля видання "Кореспондент", вивчаючи його активи, прийшло до висновку, що стан автомобільного магната "тягне" на $2,1 млрд. завдяки чому в ТОП-50 українських товстосумів він зайняв 14-е місце.
"Індустріальний Союз Донбасу" (ІСД)
Загальні відомості. Корпорація "Індустріальний Союз Донбасу" (ІСД) входить до числа найбільших транснаціональних компаній, що займають ключові позиції у виробництві сталі Центрально- і Східно-європейського регіону.
З виробничою потужністю більше 10 млн. т сталі в рік металургійна група корпорації перебуває в трійці лідерів сталеливарної промисловості України, а також входить до числа 30 найбільших металургійних компаній світу за версією Міжнародного інституту чавуну і сталі.
Підприємства групи ІСД здійснюють поставки порядку трьом тисячам клієнтів в більш ніж 40 країн світу.
Корпорація заснована в 1995 році в Донецьку.
Активи. ІСД інвестує засоби в ринки Східної і Центральної Європи, що розвиваються, – Україну, Польщу, Угорщину, Чехію.
В корпорацію входять наступні металургійні активи:
• ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" (Алчевськ, Україна);
• ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" (Дніпродзержинськ, Україна);
• "ІСД - Дунаферр" (Дунайварош, Угорщина);
• "ІСД - Гута Ченстохова" (Ченстохова, Польща);
• ВАТ "Дніпропетровський трубний завод" (Дніпропетровськ, Україна);
• ВАТ "Алчевськкокс" (Алчевськ, Україна);
• Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева (Краматорськ, Україна);
• Армавірський металургійний завод (Армавір, Росія).
Торгові партнери корпорації – компанія "Дуферко і ТОВ" "Українська гірничо-металургійна компанія".
Інвестиції. На своїх підприємствах корпорація здійснює планомірну інвестиційну політику, направлену на їх модернізацію і реконструкцію. Загальний запланований об'єм інвестицій на 2005-2011 рр. – 2,7 млрд. дол. США
В 2007 році ІСД досягла піку семирічного інвестиційного плану на своїх заводах, вклавши в модернізацію більше $1 млрд. Завдяки обширній програмі вже до 2009-2010 рр. виробнича потужність сталеливарних підприємств корпорації виросте до 15-16 млн. т в рік. Основні інвестиції направлені на поліпшення екологічних показників, енергозбереження, збільшення виробничих потужностей, розширення асортименту випущеної продукції, а також поліпшення її якості.
Керівництво і власники. Голова ради директорів корпорації ІСД –відомий український бізнесмен і меценат Сергій Тарута. Генеральний директор – Олег Мкртчан.
В числі ключових співвласників перебувають ті ж С.Тарута і О.Мкртчан, а також Віталій Гайдук – колишній віце-прем'єр-міністр України з питань ТЕК, який нині очолює групу радників Прем'єра Юлії Тімошенко.
Всі три співвласники ІСД, згідно ряду рейтингів, з мільярдними статками входять до числа найбагатших українців.
Спорт. Корпорація фінансує спортивний клуб ІСД, який надає фінансову і матеріальну підтримку українським перспективним спортсменам, ветеранам спорту, спортсменам-інвалідам, виступає організатором чемпіонатів і турнірів.
Крім того, в числі спортивних активів групи – футбольний клуб "Металіст" (Донецьк), який виступає в Прем'єр-лізі України.
Кондитерська корпорація "ROSHEN"
Загальні відомості. Кондитерська корпорація "ROSHEN" – лідер національного ринку кондитерський виробів. Близько 25% всіх українських солодощів випускається на фабриках підприємства – Київської, Вінницької, Маріупольської і Кременчуцької.
В 2001 році до корпорації "ROSHEN" увійшла Липецька кондитерська фабрика "Ліконф" (Росія), в 2006-м – Клайпедська кондитерська фабрика (Литва).
В асортименті корпорації більше 200 видів цукерок, шоколаду, карамелі, печива, вафель, мармеладу і тортів. Корпорація працює з 40 дистриб'юторами в Україні і 100 – в країнах СНГ. Продукція експортується до Росії, Казахстану, Узбекистану, Молдови, Естонії, Латвії, Литви, США, Канади, Німеччини та Ізраїлю.
Персонал. Кількість працівників власне корпорації – 240 чоловік. Кількість працівників на кондитерських фабриках: Київської – 3500, Вінницької – 2270, Маріупольської – 1160, Кременчуцької – 985, Липецької – 1200. На молочному комбінаті "Бершадьмолоко" – 415. В логістичному центрі – 375.
Виробництво. В 2007 році реалізація продукції "ROSHEN" склала більше $650 млн. (майже на 25% більше в порівнянні з 2006-м). Загальний об'єм виробництва кондитерської продукції – 350 тис. т (на 13% більше, ніж в 2006-му). Для українського ринку корпорація провела 150 тис. т продукції (на 11% більше, ніж роком раніше).
Інвестиції. В 2007 році "ROSHEN" інвестувала в розвиток виробництва і капітальне будівництво близько 100 млн. євро. Проведена модернізація устаткування Маріупольської, Київської і Кременчуцької кондитерських фабрик (КФ) на загальну суму $13,3 млн. Закуплено автотехніки на $1,7 млн.
В 2007 році виробничі об'єкти корпорації "ROSHEN" сертифіковані відповідно до вимог міжнародних стандартів якості і безпеки продуктів харчування ISO 22000:2005.
Власність. Разом з корпораціями і підприємствами "Богдан", "Агропродінвест", "Ленінська кузня", "ISTA", "Укравтозапчасть", "Рідна марка", "5 канал" і іншими активами корпорація "ROSHEN" входить до складу Групи "Укрпромінвест".
Ключовий співвласник Групи – відомий український бізнесмен і політик, екс-нардеп, міністр закордонних справ України Петро Порошенко.
"Систем Кепітал Менеджмент" (СКМ)
Загальні відомості. "Систем Кепітал Менеджмент" (СКМ) – найбільша фінансово-промислова група України. Діяльність сконцентрована в чотирьох основних сферах: металургія і видобуток вугілля; виробництво електроенергії; банківська справа і страхування; телекомунікації. Крім того, СКМ володіє і управляє активами в інших секторах бізнесу, включаючи нерухомість, медіа-бізнес, видобування і переробку глини, роздрібну торгівлю, машинобудування, виробництво пива, автозаправні станції, спорт.
Крім українських активів СКМ володіє компаніями в країнах Євросоюзу і Швейцарії.
В 2007 році консолідований дохід підприємств групи склав $9,563 млрд. Консолідовані активи групи в 2007-м склали $19,903 млрд. Згідно даних звітності СКМ за стандартами МСФО, цей показник більш ніж на 75% перевищив аналогічний показник попереднього року.
Компанія СКМ заснована в 2000 році. Головний офіс розташований в Донецьку. Генеральний директор – Олег Попів. Основний акціонер (володіє 90% акцій) – Рінат Ахметов, народний депутат України від Партії регіонів і, згідно ряду рейтингів, найбагатший українець.
СКМ володіє контрольними пакетами акцій більше 90 підприємств (включаючи опосередковане володіння), на яких трудяться близько 165 тис. людей. Входить до числа найбільших вітчизняних інвесторів в українській економіці. В період з 2006 по 2010 рр. СКМ запланувала інвестувати в національну економіку близько $6 млрд.
Гірничо-металургійні підприємства СКМ, з'єднані в групу "Метінвест", щорічно видобувають 10,8 млн. т сталі. Частка "Донбасівської паливно-енергетичної компанії" (ДПЕК), енергетичного бізнесу СКМ, складає 22% всього виробництва електроенергії українськими теплоелектростанціями. Два банки і дві страхові компанії займають лідируючі позиції на фінансовому ринку країни. Телекомунікаційний бізнес СКМ, що динамічно розвивається, займає друге місце на ринку фіксованого зв'язку після державного оператора "Укртелеком".
СКМ володіє 44% акцій компанії "Астеліт", яка управляє третьою по кількості абонентів українським оператором мобільного зв'язку life:).
Напрямки бізнесу. Зараз домінуюче положення в групі, як по об'ємах виробництва, так і по об'ємах прибутку, займають підприємства важкої промисловості. Проте здійснювана стратегія реструктуризації бізнесу групи припускає збільшення частки постіндустріальних напрямів – фінансового, телекомунікаційного, медиа- та інших – в загальній структурі бізнесу групи СКМ.
З метою підвищення ефективності управління підприємствами в рамках однієї галузі або єдиного ланцюга створення вартості, у складі групи виділені галузеві холдинги "Метінвест" (гірничо-металургійний сектор), "ДТЕК" (енергетичний сектор) "Фарлеп-Інвест" (телекомунікаційний сектор), "Еста Холдинг" (нерухомість). Надалі планується продовжити формування галузевих
холдингів і в інших напрямах бізнесу групи СКМ.
Цільова структура бізнесу СКМ:
Активи. До групи "Метінвест" входять 23 українських і зарубіжних підприємства. В їх числі ряд гірничо-збагачувальних комбінатів, об'єднання "Краснодонуголь", "Авдєєвський коксохімічний завод", меткомбінат "Азовсталь", "Єнакієвський металургійний завод", "Харцизький трубний завод", та ін. В Європі "Метінвест" представлений прокатними підприємствами "Ferriera Valsider", "Trametal" (Італія), "Promet Steel" (Болгарія) і "Spartan UK" (Великобританія). Ключовий партнер гірничо-металургійного бізнесу СКМ – "Смарт-холдинг" російського бізнесмена Вадима Новінського.
В числі енергетичних компаній, контрольованих ДТЕК: ВАТ "Павлоградуголь", шахта "Комсомолець Донбасу", ТОВ "Моспінське вугілляпереробне підприємство", Зуєвська, Кураховська і Луганська теплоелектростанції, що входять до складу компанії ТОВ "Востокенерго" та ін.
Фінансові активи групи складають "Перший український міжнародний банк", "Донгорбанк", компанії страховок "АСКА" і "АСКА-життя".
Телекомунікаційний бізнес: група "Фарлеп-Оптіма телеком" (надає послуги під єдиним брендом "Vega"), компанія "Астеліт" (оператор мобільного зв'язку life:)).
Проекти СКМ на ринку нерухомості реалізує компанія "Еста Холдинг". У тому числі, управляє діяльністю 5-зіркових готелів "Донбас-палас (Донецьк) і "Опера" (Київ).
Також до групи СКМ входять мережі АЗС "Гефест" і "Паралель", телерадіокомпанія "Україна", видавничий холдинг "Сьогодні Мультимедіа" (газети "Сьогодні", "Донецькі новини", "Вечірній Донецьк", "Салон Дону і Баса", "Вечорком" та ін.), компанія "Український Рітейл" (торгова мережа "Брусниця"), декілька машинобудівних підприємств ("Дружковський машзавод", "Горлівський машинобудівник", "Донецкгормаш", "Донецький енергозавод", "Свердловський машинобудівний завод").
ВИСНОВОК
Стратегія економічного розвитку України передбачає сприяння процесам транснаціоналізацїі українського корпоративного капіталу на користь нарощування його конкурентоспроможності і фінансового потенціалу, а не боротьбу з ними через реприватизацію.
Формування українських ТНК може стати одним з стратегічних пріоритетів державної політики, яка за умови створення відповідного зовнішнього середовища (податкового стимулювання, у тому числі вибіркове стимулювання перспективних підприємств і областей), сприятиме підвищенню конкурентоспроможність економіки і за рахунок ексклюзивних можливостей ТНК забезпечить виживання національних підприємств в умовах. В той час, як “чистий національний виробник” неминуче програє конкурентну боротьбу. При цьому забезпечення балансу між іноземними і українськими ТНК загострить конкурентну боротьбу на ринку і сприятиме як кращому задоволенню потреб споживачів, так і підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.
Таким чином, найперспективнішими для формування українських ТНК областями є ВПК, машинобудування, авіаційна, ракетно-космічна, металургійна і хімічна промисловість, електроніка, транспорт, легка і харчова промисловість, наукові дослідження, програмування і веб-дизайн.
.jpg)
