Євробачення-2025

Авторка: 

Вікторія Вакіна 

 


 Фінал національного відбору на Євробачення-2025 в Україні, один із найбільш очікуваних музичних заходів року, відбувся 8 лютого 2025 року. Цей фінал транслювався в прямому етері, і мільйони глядачів з усього світу мали змогу спостерігати за яскравим шоу. Україна знову продемонструвала високий рівень організації та конкуренції, зібравши на сцені талановитих виконавців, які змагалися за право представляти країну на міжнародній арені. Музичним продюсером цьогорічного відбору стала Тіна Кароль, яка вже неодноразово була залучена до масштабних українських музичних проєктів.

   Цього року конкурсна програма національного відбору включала 10 фіналістів, які були обрані з-поміж 16 учасників лонглиста. Лонглист, у свою чергу, було оголошено ще 11 грудня 2024 року. У відборі взяли участь як новачки, так і досвідчені артисти, які вже мають визнання серед української аудиторії. Фінал проводився у форматі концертного шоу, де переможець визначався спільним голосуванням глядачів і професійного журі, склад якого включав музичних експертів, продюсерів та представників музичної індустрії. Журі національного відбору  на Євробачення-2025 складалося з трьох відомих представників української музичної сцени: Джамали, Сергія Танчинця та Катерини Павленко.

 Джамала, переможниця Євробачення-2016, принесла до складу журі свій досвід і глибоке розуміння конкурсу. У свою чергу Сергій Танчинець є фронтменом та продюсером  популярного гурту «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ». А Катерина Павленко є солісткою гурту Go_A, який у 2021 році здобув п’яте місце на Євробаченні. 

Серед 10 фіналістів були такі артисти:

Влад Шериф — «Wind of change»;

Абіє — «Дім»;

Future Culture — «Waste My Time»;

FIЇNKA — «Культура»;

KRYLATA — «STAY TRUE»;

MOLODI — «my sea»;

Маша Кондратенко — «No time to cry» ;

ДК Енергетик — «Сіль»;

KHAYAT — «HONOR»;

Ziferblat — «Bird of pray» .

  Переможцем національного відбору на Євробачення-2025 в Україні став гурт Ziferblat з піснею «Bird of pray» (посилання на виступ).   Нагадаємо, що тріо вже мали досвід участі на Нацвідборі у 2024 роціз піснею «Place I Call Home» , тоді вони посіли 2 місце серед своїх конкурсантів. Ziferblat — це молодий, але перспективний колектив, він складається з трьох учасників: Даниїла Лещинського, Валентина Лещинського, Федора Ходакова. Цьогорічне Євробачення-2025 відбудеться у місті Базель, Швейцарія з 13 по 17 травня. Побажаємо нашим талантам успіху!

... війна ...

 Авторка:

 Євгенія Буряк

  

   Складно підібрати потрібні слова, щоб описати, що несе в собі це слово. Скільки болі, хоробрості, втрат, повернень, сльоз і мужності? Скільки крові ввібрала в себе земля? 

  Страшно читати новини, боляче слухати історії, моторошно дивитись фотографії, тривожно ходити по вулицям, гнівно хочеться розплати та відчайдушно хочеться жити! 

   Чи прагнеш ти нашої перемоги? Як тобі прокидатись зранку, заварювати каву та знати, що компанія - виробник цієї кави працює в росії і тим підтримує  геноцид мирного українського народу?

   Зараз треба зробити вибір: вибір на користь того, що легко, і того, що правильно. 

 Легко - включати, слухати "ісполнітєлей, артістов",  дивитись російський ютуб, розмовляти, писати на «языке». Легко говорити «я так звик», або ж «мені так комфортно», замість того, щоб казати « складно перевчитися, але українська - це моя мова». Чому не українською, народ?

   А правильно - це донатити на ЗСУ, підтримувати українскі бренди, затомість того, щоб купувати товари у слабкодухих компаній, підтримуючих расєю. Правильно допомагати потребуючим, триматися самому та вірити в перемогу! 

  Проходить ще один день, наближаючи нас до заповітної перемоги. Але якими зусиллями? Пам’ятай про другу сторону монети, та сьогодні живи дійсно, немов кожен день- останній.

Конклав: історія, що накладається на будь-яку країну

Авторка: Марія Труш

21 листопада 2024 року в прокат українських кінотеатрів вийшов фільм «Конклав» - екранізація однойменного роману Роберта Гарріса. Увагу привернув як і сюжет, так і зірковий склад: головні ролі зіграли Рейф Файнз (що також зіграв у фільмі «Список Шиндлера» та «Меню»), Стенлі Туччі («Реальне кохання» та «Диявол носить Prada») та Джон Літгоу («Корона» та «Вбивці квіткової повні»).

Сюжет починається зі смерті минулого Папи Римського, що був ближнім другом двух кардиналів: Лоуренс та Белліні. Ця подія спричинює з’їзд всіх кардиналів католицької церкви приїхати до Ватикану для обрання нового Понтифіка. Є кандидати, але з них ніхто не підходить. Кардинал Тедеско реакціонер-расист, що прагне повернути Латинську конституцію, що перекреслило б весь прогрес в плані толерантності до всього. Кардинал Белліні гарна кандидатура, що продовжить і розвине надбання колишнього Папи, але він не бажає цього. Кардинал Тремблей навпроти бажає цього найбільше всього, але є свідчення що цей чоловік можливо корупціонер, про що свідчить те, що перед смертю Понтифік відлучив його, але не встиг про це сказати. Також не встиг сказати про нового кардинала з Афганістану – Френсіса Бенітеза, кардинала Кабула. Є ще один можливий кандидат – кардинал Адеємі, але і цей без секретів в шкафу. І всім їм треба провести 72 години відрізаними від всього світу та обрати Папу Римського, що буде правити християнським світом.

Відчуття інтриги, драма, Ватикан – це все що привернуло увагу до цього творіння. Сам Едвард Бергер сказав про свій фільм так: «Для мене це фільм про будь-які вибори». Що по суті, таким є. Конклав – це зменшена модель виборів в інших країнах. Є кандидати і є громадяни, що за них голосують. Кожен обирає кандидата, спираючись на пропозиції що до вподоби. Все залежить від інформації, яка відома і доступна про осіб. Але якщо спливе те, про різко змінить думку про кандидата, чи вийде про забути? Та як це відобразиться на тому хто знайшов інформацію? В фільмі Лоуренс знаходить інформацію про Адеємі та Тремблей лише з однієї думки: Папою Римським може стати людина, що не має гріхів, які викличуть гнів Курії. Але в Ватикані правила на ідеального кандидата зрозумілі, в Біблії прописано: не гріши. І величина країни буквально з велику площу посеред Риму. Але це не заперечує того, що Конклав – зменшений варіант виборів. В звичайних виборах підкопи під виборця роблять три групи: конкуренти, анонімні джерела та журналісти. Перші заради усунення «перешкоди» на дорозі до влади, другі – заради свого бачення справедливості, а треті – заради сенсації. І вибрати ідеального кандидата не можливо, бо важко сказати, що буде робити той, хто стане президентом.

Щоб передати дух Ватикану та католицької церкви, не була останньою думка італійської акторки Ізабелли Росселіні. Вона не раз говорила на інтерв’ю: «Я дуже добре знайома з католицькою церквою. Можна сказати, що я виросла з Папою Римським. Я пам'ятаю, як він зичив дітям доброї ночі та читав молитву по телебаченню кожен день о 20:30. Він був як дідусь. Моя мати була протестанткою, батько – католиком, вони не ходили до церкви, але я ходила до середньої католицької школи разом із монахинями. Тож я була знайома з їхнім оточенням та завжди відчувала силу авторитету, який вони мали». Сам Едвард Бергер – атеїст, але зазначав: «Якби у нас не було релігії, чи була б у нас ідентичність? Якою б тоді була наша історія, культура, традиції? Гадаю, ми б просто загубилися, не знаючи, до чого ми належимо».

Отже, «Конклав» - це фільм про патріархат, політику, питання вибору та правильності. Психологічний трилер заворожує та насторожує, тримаючи інтригу до кінця. Глядач до кінця не знає, хто стане Папою Римським і які ще таємниці ховають кожні з нас.

«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша

  15 лютого у Вежі на Почайні відбудеться презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша, одного з найяскравіших представників сучасної української літератури. Ця зустріч — можливість не лише зануритися в лабіринт багатозначних метафор, а й відчути, як у рядках книги знаходить відгук наша власна реальність.

  «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми» (роман про блекаут) — це книга, що торкається глибинних струн людського досвіду. У цих сторінках, сповнених магічного реалізму, приховані відповіді, які, здається, можна відчути лише серцем. Це твір про пошуки сенсу в епіцентрі болю й хаосу, про ті стани, які проживає кожен українець у часи невизначеності, страху та війни. Автор майстерно переплітає реальність, сон і галюцинацію, перетворюючи книгу на дзеркало, у якому читач бачить самого себе.

  Презентація книги — це більше, ніж знайомство з текстом. Це зустріч із самим собою у погляді автора, який тонко й точно виводить нас за межі безвиході, відкриваючи нові горизонти осмислення.

Про книгу

  «Погляд Медузи» — роман про травму, блекаут і війну. Але водночас це глибока медитація над людськими переживаннями в часи, коли все здається надто жахливим і надто швидким. Це книга про пошук відповіді там, де панує хаос, про довіру до метафор, які відкривають шлях до самого серця.

Уривок з книги

  “…за вікном поїзда — непроникна пітьма. Вдивляючись у неї, я пригадую фотографії України, які виклало одне з міжнародних новинних агентств — зроблені, здається, зі супутника Maxar у момент блекауту — велика чорнильна пляма по обидва боки Дніпра, аж до самого Чорного моря, велика чорнота, оточена розсипами яскраво освітлених міст за межами західних та східних кордонів, розсипами, схожими на розкидані по всьому континенту миготливі різдвяні гірлянди — розкидані всюди, окрім цієї чорної плями, там, у цій гущавині темряви — тільки чорнота, в якій лише де-не-де можна помітити крихітні іскорки, схожі на вкраплення золотого пилу в глухій породі чорного сланцю.

  Можу припустити, що ці невеликі вкраплення, розкидані по різних містах — це кілька кав’ярень на генераторах, пару урядових кварталів і дещиця автомобілів, що світять поночі фарами, пробираючись крізь густий снігопад (зима взялася за нас цього року надто рано), — ось і все, що сяє зараз о цій порі доби, якщо дивитися на Україну з космосу. Все інше з настанням ночі поринає в пітьму.

  Ця пітьма архаїчна, в ній живе минуле людства — анти, сармати, скіфи й трипільці, елліни вздовж берегів Борисфена, буго-дністровська культура, мізинська, мадленська, граветська культури, оріньяк. Під час війни людина щоразу повертається до витоків, до нульової точки, аби по-новому почати говорити про дійсність: добирати нові слова, нові форми, помічати нові відтінки кольорів — можливо, для того, аби цього разу ще надійніше демаркувати кордон поміж світом імен, світлом цивілізації, і тим, що залишається ззовні — неназваним, диким, зовнішньою пітьмою.

 Мені здається, ці спроби прокреслити межі між світом людей і пітьмою раз і назавжди несуть у собі принципову хибу — хибу, що неминуче закладає основи для настання нової темряви. Можливо, тому пітьма щоразу й повертається, — коли засинають, заколисані спокоєм, мирні міста, коли впадають у дрімоту на прикордонних валах втомлені вартові.

   У цьому світі, що є нічим іншим, як тонкою береговою лінією поміж буттям й небуттям, не можна спати. Інакше знову — мов кошмар — спалах червоної пітьми. А коли пітьма відступить, ми почнемо збирати світ від початку — ті самі піщані замки, той самий пляж, інші лише імена — вдивляючись у минуле, немов у чудний, прекрасний сон”.

Про автора

 Любко Дереш — український письменник, який майстерно поєднує містичне, філософське та реальне у своїх текстах. Його твори — це багатовимірні простори, у яких кожен може знайти свою істину. В 16 років вийшов його перший роман «Культ», який став популярним і  перевидається дотепер. Після того вийшли його книги: «Поклоніння ящірці» (2002), «Архе» (2004), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007), збірка есеїв «Трициліндровий двигун любові» (з короткою прозою Ю. Андруховича та С. Жадана), книги «Голова Якова», Остання любов Асури Махараджа (2013), Миротворець(2013), Пісні про любов і вічність (2014), Спустошення (2017), Там, де вітер (2021), “Погляд Медузи. Маленька книга пітьми (2024). Есеї, статті та оповідання Дереша друкувалися в часописах «Ї», «Kafka», «Radar», «Пектораль», «Harper’s Bazaar», «Forbes» та ін. Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, французька, польська, італійська, сербська тощо).

 Що: Презентація книги Любко Дереша “Погляд Медузи. Маленька книга пітьми”, видавництво Анетти Антоненко

  Коли: 15 лютого, 17:00 – 19:00

Де: «ВЕЖА на Почайні» (Київ, просп. Степана Бандери, 23, ТРЦ GORODOK GALLERY, 3-й поверх)

Леонід Коваленко

Українці на екрані: еволюція образу у світовому кіно

Авторка: 

Анна Патер

Протягом років кінематограф залишається потужним інструментом для формування суспільного уявлення, зокрема й створення стереотипів. Образ української нації у світовому кіно зазнав великих змін починаючи від тіні імперських наративів як невідʼємна частина СРСР, або й як карикатурні, невиховані бандити та емігранти. Проте події останніх років‒ Революція гідності, повномаштабне вторгнення, культурне піднесення‒ привернули увагу світу до справжньої України. Дедалі частіше іноземне кіно демонструє персонажів із нашою силою, самобутністю та прагненням до свободи.

Одним з перших фільмів, що представив Україну в західному кінематографі, стала історична драма‒ «Мазепа, народний герой України». 1918 році стрічка була знята режисером Л. Піком та М. Бергером. у Німеччині. У сюжеті Іван Мазепа служить при польському дворі, де потрапляє у немилість через роман із дружиною шляхтича. Розповідь про образ героя сильно відрізняється від нашого уявлення адже ґрунтується на романтизованих легендах про Мазепу. Однак фільм є цінним джерелом для дослідження про національно-визвольних змагань українців початку ⅩⅩ століття.

Ще один прикладом подання України крізь призму стереотипного та спрощеного погляду‒ голлівудська екранізація «Тараса Бульби» 1962 року. Хоч стрічка й базувалась на творі М. Гоголя, вона значно відрізнялась від оригінального тексту, спотворюючи історичний контекст. Україна у фільмі зображена переважно як романтизований край козаків з їхні побутом, що ведуть боротьбу проти поляків. Втім режисер не підкреслює індивідуальності українців, а лише акцентує увагу на пригодницькій складовій кіно. Головну роль у виконанні Юл Бріннера розкритикували, а сам фільм виявився невдалим у прокаті. Голівуд сприймав Україну як войовничу,  екзотичну, але позбавлену чіткої національної ідентичності територію.

У період Радянського Союзу через активну пропаганду так званого «єдиного народу» українців майже не сприймали на міжнародній арені кінематографії. Українська нація зʼявлялась на екранах лише як частина СРСР або ж у ролі‒ перебіжчиків, мафіозі, шпигунів. У голлівудських та європейських фільмах українець міг бути героєм Другої світової війни чи солдатом, але ніколи немав чіткої української ідентичності. До прикладу у радянських військових фільмах українці були зображені як хоробрі бійці Червоної армії, що воювали "за Батьківщину", але національна приналежність здебільшого замовчувалася.

Навіть у радянському кіно українську культуру зображували спрощено до фольклору, козаків і колгоспної романтики. Такі фільми, як «Весілля в Малинівці» 1967 року чи «За двома зайцями» 1961 року, відображали Україну через комічні або мелодраматичні образи, оброблені радянською цензурою.

Згодом західна кінематографія у період Холодної війни з 1947 по 1991 рік асоціювала українців з радянськими спецслужбами або ж підпільною антирадянською діяльністю. Голлівудські фільми закріплювали образ лиходіїв, агентів КДБ, використовуючи українські прізвища для героїв. У таких фільмах як «Доктор Ноу» 1962 року або ж «Рембо Ⅲ» 1988 року можна побачити типовий образ антагоніста‒ радянського офіцера, без зазначеної етнічної приналежності. 

В контексті стійких стереотипів, що збереглися до сьогодення залишається образ ‒ «емігрантів у пошуках кращого життя». Часом до персонажі українці займаються протизаконною діяльністю (злодії, повії чи жертви секс-рабства). 2008 року фільм «Бруд та мудрість» по новому показує  головного героя, а саме як творчу особистість, яка вже є частиною богемного середовища. Українських емігрантів в залежності від часу також згадували у фільмах: «Людина, яка плакала» 2000 року, «Збройний барон» 2005 року, «Залізна леді» 2011 року, «Доктор Хаус» 2012 року.

 Однак застарілі кліше про українців ще й досі трапляються у західній кіноіндустрії так у 2021 році серіал «Емілі у Парижі» отримав шквал обурення від суспільства. У другому сезоні головна героїня знайомиться з українкою, яка пропонує вкрасти одяг разом із магазину і боїться депортації за свій вчинок. В котре спостерігаємо за поверхневим й вкоріненим образом шахрайки. 

Після подій Революції Гідності та вторгнення Росії у 2014 році світ дедалі більше став цікавитись Україною. Події на Майдані, анексія Криму, повномаштабне вторгнення‒ відкрили очі та показали, що український народ готовий жертвувати собою та боротися свободу й демократію. Документальні фільми: «Зима у вогні» 2015, «Дім зі скалок» 2022, «Рік» 2023, «20 днів у Маріуполі» 2023, не лише привернули увагу світової авдиторії до ситуацію в країні, але й  отримали номінацію на премію «Оскар». 

Популярна платформа «Netflix» демонструє українців як героїв, які захищають свою землю. Українські митці, автори й режисери все більше виходять на світову арену. Крізь тінь пострадянського простору українці змогли трансформуватись у воїнів, волонтерів, митців та борців за свободу. Шляхом змін у сприйнятті світом України, наша нація стала предметом уваги і субʼєктом власної історії в міжнародному кіно, де відображена реальність, що допомагає краще зрозуміти суспільству, ким є насправді українці.

Кінцугі

Авторка:

Марія Труш

    В 15 сторіччі японські ремісники намагались відновити керамічні вироби: чашки, тарілки, вази і так далі – які страждали під час війн чи нещасть. Згодом це перетворилось в мистецтво, що перекладається як «золоте з’єднання» - Кінцугі.

   Це і мистецтво, і особливий метод ремонту і реставрації кераміки. Полягає він у тому що не сховати недоліки, будь то тріщина або відколотий шматочок, а підкреслити, ніби це неймовірний та дуже вишуканий візерунок. Для створення цього використовують позолоту та спеціальний давньо японський лак – урусі. Сам процес складається з кількох етапів:

   Збирання фрагментів. Частинки, що лишились від посудини зберігають. Їх очищують і готують до ремонту.

   Склеювання. За допомогою урусі фрагменти склеюють між собою та завдяки лаку вони дуже довго лишаються цілими.

   Шпаклівка. Часто буваю, що якоїсь частини бракує, за допомогою того ж самого лаку її відтворюють, створюючи гладку поверхню.

  Позолота. В стиках фрагментів лишаються лінії, а там де відтворили частину дуже помітно, бо урусі маю чорний або червоний колір. Тут на допомогу майстрам приходить позолота. Замазавши сумішшю лаку і порошка золота  недоліки, створюється унікальний візерунок. Інколи це може бути срібло, але це зустрічається рідше.

   Кінцугі має під собою і філософські начала. Філософією вона стала завдяки японським ремісникам, що вбачали в своїй роботі дещо особливе, ніж просто ремонт кераміки. В них сховалось 3 філософські ідеї:

   Вабі-сабі – естетику недосконалості, що має під собою усвідомлення мінливості природи та бачення краси у пошкоджених речах.

  Моно но аваре – концепція ефемерності та мінливості життя, прийняття втрати та пошук краси в минувшому.

   Гіфу но кокоро – шана до предметів, тендітне до них ставлення та збереження їх як історії, навіть з пошкодженнями.

  Кінцугі мала великий вплив на мистецтво, дизайн та психологію в Японії. Воно часто зустрічається в дизайні інтер’єрів, ним надихаються митці, також вона є терапією для заспокоєння. Вона вчить цінувати красу в недосконалостях та бути стійким до життєвих подій.

Українська історія у кіно: добірка найкращих фільмів

Авторка:

Наталія Бондаренко

   Українське кіно останніми роками стрімко розвивається, і особливе місце в ньому займають історичні фільми. Вони не лише розповідають про минуле, а й формують нашу національну свідомість та показують боротьбу українців за незалежність. У цій статті розглянемо кілька українських історичних фільмів, які варто подивитися.

“Захар Беркут” (2019)

  Екранізація класичної повісті Івана Франка про боротьбу карпатських громад проти монгольської навали в XIII столітті. Головні герої — брати Беркут, які разом із горянами борються за свою свободу.

“Крути 1918” (2019)

 Фільм про легендарний бій під Крутами, де українські студенти й курсанти стали на захист Києва від більшовицьких військ Муравйова.

“Чорний ворон” (2019)

  Екранізація роману Василя Шкляра про повстанський рух Холодного Яру після встановлення радянської влади. Головний герой, отаман Чорний Ворон, веде боротьбу за незалежність України.

“Поводир” (2014)

 Історія американського хлопчика, який опиняється в Україні в 1930-х роках і стає свідком Голодомору та репресій проти кобзарів.

“Довбуш” (2023)

 Історія Олекси Довбуша, легендарного карпатського опришка XVIII століття, який став символом боротьби проти панської сваволі.

“Кіборги” (2017)

 Одна з перших масштабних кінокартин про сучасну війну. Фільм розповідає про українських військових, які у 2014 році героїчно обороняли Донецький аеропорт.

“Червоний” (2017)

  Історія воїна УПА Данила Червоного, який потрапляє до радянського ГУЛАГу, але не здається й піднімає повстання в таборі.

“Щедрик” (2022)

 Драматична історія української, польської та єврейської сімей, які живуть у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) у часи Другої світової війни. Фільм показує, як музика може стати символом надії та єднання.

“Заборонений” (2019)

 Історія життя і боротьби Василя Стуса — українського поета-дисидента, якого радянська влада кинула за ґрати за його проукраїнську позицію.

  Ці фільми нагадують нам про героїчні сторінки нашої історії, про боротьбу за незалежність і те, що українці завжди стояли за свою свободу. Якщо ви досі не бачили цих картин, обовʼязково додайте їх у свій список для перегляду!