«В Імперії є дещо гірше за батоги» . Огляд на книгу Террі Пратчетта «Цікаві часи»

Авторка: 

Вікторія Юрченко

  Террі Пратчетт британський письменник у жанрі фентезі. Автор всесвіту «Дискосвіт». Характерною рисою його творів є гумор та іронія, алюзія та інтертекстуальність (тобто відсилки до реальних людей і подій, фільмів, інших текстів тощо). Фактично Террі Пратчетт критикує суспільний лад й водночас захоплюється ним. «Цікаві часи» – це книга «Дискосвіту», що належить до першого циклу «Ринсвінд», в якому є п’ятою за чергою, написана 1994 року. Тоталітаризм та тиранія, жорстокі та безглузді правила – описане у ній не може не чіпляти за живе суспільство, котрому знайомі подібні речі.

  Ринсвінд – чарівник-невдаха, головний герой, завдяки своїй невезучості й волі богів, опинився в країні на іншому кінці світу. І авжеж у Імперії, столиці Ґункунзі, в яку він потрапив, йде боротьба між претендентами на трон та війна повстанців із Червоною Армією Імперії. Здається, гіршого місця перебування не знайти. Однак саме Ринсвінда вкинули у вирій подій й він, не за власним бажанням, знову має врятувати світ. 

  Ринсвінд, як і читач, від перших кроків у незвіданих краях натрапляє на купу дивних речей та купу дивних людей. Отож сьогодні ми зосередимось не на пригодах головного героя, а, передусім, на тому, як Террі Пратчетт відображає вплив тоталітарного устрою на життя, використовуючи цитати з твору. Але не хвилюйтесь, спойлерів не буде!

  «Це гірше за батоги, говорив Коен. Тут було дещо гірше за батоги. Їм більше не потрібні батоги» [1; 106] є показовою цитатою й, можна навіть сказати, відображає одну з головних ідей, закладених у творі, – дух внутрішнього рабства, «батоги в душі» [1; 239]. Адже навіть звільнившись від фізичних пут – звичайний мешканець Імперії не знає, що робити із власним життям. Як це бути вільним? « – Я їх звільнив, - сказав він. – Вони вперше в житті стали вільними. Гадаю у них сильний шок. Вони чекають поки хтось скаже їм, що робити далі» [1; 77]. Манера оповіді Террі Пратчетта, його влучні вислови й асоціації справляють глибоке враження.

   Звертаючись до подібних мотивів, на думку одразу спадає поема Івана Франка «Мойсей». Адже навіщо Пророк водив народ пустелею так довго – 40 років? Щоби ті позбулися рабської психології. Замало лише фізично звільнитися, духовне поневолення набагато тяжче. У випадку Франка покоління мало оновитися, бо тільки народжені у волі зможуть жити вільно.

   Гостре слівце Террі Пратчетта не оминуло й економічний стан населення цієї незвичної країни: «Тут є люди, здатні штовхати тачку тридцять миль лише на мисці пшона з телячими обрізками. І що це тобі каже? Це каже мені, що хтось зжер всю яловичину» [1; 103]. Такої влучної характеристики – в автора ще потрібно повчитися! Що ж, нічого й не додаси тут.

  А як щодо системи освіти й працевлаштування? Звісно це стосується лише певної категорії людей, тобто не селян. Автор не змушує читача нудьгувати й «страждати» від буремних подій сюжету «Цікавих часів», тому подекуди закидує неймовірно кумедні сцени: якось Ринсвінд втрапив до екзаменаційного класу, де від кандидатів на певну посаду вимагалося написати вірш на шістнадцять строф про вечірній туман над заростями очерету. Все б нічого. Але. Посада мала назву «Помічник Прибирача Нечистот Округу В’юнг».  Що частково дає нам натяк на бюрократію, ба навіть за словами одного із персонажів твору функціонування Імперії «полягало в переміщенні папірців з місця на місце» [1; 209] або ж у «нескінченному носінні стосів паперу коридорами» [1; 203].

  Однак, Пратчетт переконує читача, що, хоч би як не було підвладне суспільство послуху, завжди знайдуться люди, котрі мають, уявляєте, власні думки: 

  «– Схоже усі мають копію твоєї книги, – сказав чарівник. – Це справжній революційний документ. Я про копію. Я так розумію вони роблять копію для себе й передають оригінал далі.

– Так, це називається самвидав» [1; 208].

   А ось тут можна провести паралелі з Україною 20 століття, адже у нас також існувало явище самвидав, а також тамвидав, що було простором для інакодумства з національно-визвольними пріоритетами в часи союза й за чим, відповідно, слідували арешти й суди. Чи чули ви про працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби?

   Отож, як ми можемо бачити, книги Террі Пратчетта не просто фантастика із пригодницьким сюжетом, а засіб актуалізації проблеми та рефлексії над нею. Змога зі сторони поглянути на суспільство. У такому ключі, жанр фентезі дає безмежний простір для реалізації ідей й водночас допомагає читачеві сприймати інформацію без тиску й нав’язування. 

  Тому раджу вам якнайшвидше ближче познайомитись із всесвітом «Дискосвіту», а також не забувати про українських митців. 

Джерела:

Террі Пратчетт. Цікаві часи: роман. Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. 408 с.  

Стрічка Дмитра Грешка «Дівія» отримала нагороду за найкращий документальний фільм на Ann Arbour Film Festival

Повнометражний документальний фільм Дмитра Грешка «Дівія» отримав нагороду Tom Berman Award за найкращий документальний фільм на Ann Arbour FIlm Festival. 

Це – найстаріший та найповажніших фестиваль експериментального та авангардного кіно у Північній Америці. Він був заснований у 1963 році.

Том Берман був студентом засновника AAFF Джорджа Манупеллі в Мічиганському університеті. Він також був одним із перших прихильників фестивалю та близьким другом багатьох представників фестивальної спільноти. На згадку про нього родина Берманів заснувала цю премію. Нагорода відзначає найкращий документальний фільм у програмі та доповнюється грошовою винагородою у 5000 доларів. Приз особисто отримали продюсерка фільму Поліна Герман та виконавчий продюсер фільму Ден Френк. 

Ann Arbour Film Festival визнаний у всьому світі як провідний майданчик для незалежних кінематографістів та митців, щороку дарує глядачам незабутні враження. Протягом шести днів на фестивалі демонструється 40 програм, що включають понад 180 фільмів із більш ніж 20 країн, різних за тривалістю та жанрами, зокрема експериментальні, анімаційні, документальні, ігрові та перформативні роботи. Цього року фестиваль зробив великий фокус на українському кінематографі у конкурсних та позаконкурсних програмах. Зокрема, у конкурсі разом із “Дівією” брав участь фільм Аделіни Борець “Квіти Украни”. Зазначимо, що продюсером цієї стрічки є також і продюсер “Дівії” з боку Gogol Film Гліб Лук’янець. 

ПРО ФІЛЬМ:

«Дівія» — це медитативна подорож пораненою українською землею, портрет країни до і під час повномасштабного вторгнення. У фільмі — кадри руйнації та відновлення, де навіть серед боїв природа прагне зцілення.  

Без діалогів і закадрового голосу, стрічка розгортається як метафізична симфонія: ландшафти мовчки свідчать про знищення — і про тиху, вперту стійкість. Звук тут — не тло, а дійова особа. Камера слідує за випаленими лісами, кратерами на полях, іржавими скелетами військових машин. Кожен образ — це відбиток насильства, що врізався в ґрунт.

Та навіть у цих умовах природа не зупиняється. Пори року повертаються. Трава проростає крізь обвуглену землю. Починається регенерація — повільна, невпинна.  

Крізь цю благоговійно-натягнуту тишу рухаються сапери, екологи, зооволонтери й шукачі тіл. Їхня присутність — майже примарна — говорить водночас і про скорботу, і про милосердя.  

«Дівія» запрошує у простір, де краса і спустошення співіснують, і де сам акт свідчення стає формою оновлення.

Але навіть за цих обставин природа не зупиняється. Пори року повертаються. Трава пробивається крізь випалену землю. Починається регенерація – повільна, наполеглива. Крізь цю благоговійну тишу рухаються сапери, шукачі тіл, екологи та зооволонтери. Їхня присутність, майже примарна, та говорить про відчуття втрати та надію виправити трагедію. «Дівія» запрошує глядачів у простір, де співіснують краса і спустошення, і де акт свідчення стає формою оновлення.

Продюсерами фільму є Поліна Герман та Гліб Лук’янець. Фільм є польсько-українсько-нідерландською копродукцією. Фільм вироблено Gogol Film (Польща) та UP UA STUDIO (Україна). Копродюсером є Річард Вальк (Valk Prodcutions), Нідерланди.

Творча команда:

Автор ідеї, режисер та співоператор-постановник: Дмитро Грешко

Продюсери: Поліна Герман (p.g.a.), Гліб Лук’янець (p.g.a.)

Копродюсер: Річард Вальк

Опертор-постановник: Володимир Усік

Музика: Сем Слейтер

Звук: Василь Явтушенко, Михайло Закутський

Режисери Монтажу: Александр Легостаєв, Анастасія Кірілова та Дмитро Грешко

Виконавчі продюсери: Тася Пугач, Ден Франк.

Кадри з фільму: https://drive.google.com/drive/folders/1YOwmZRcMTLYWgkPula1Z6cxBCv8Mb4PH?usp=sharing

Постер: https://drive.google.com/drive/folders/1DZD26drUmecV_UWJTjo__U-A_W-Dnq_Y

Фільм вироблено за фінансової підтримки:

Польський інститут кіномистецтва (Polish Film Institute)

Netherlands Film Fund

Стипендійна програма FILM BOOST спільно з Deutsche Filmakademie та DOCUDAYS UA

Грантова програма розробки сценаріїв від Української кіноакадемії у співпраці з Netflix.

Emergency Support Initiative by Kyiv Biennial;

Göteborg Film Fund (грант на розробку проєкта).

Prague Civil Society Centre

Грантової програми з постпродакшену від Українська кіноакадемії у співпраці з Netflix 

Gogol Foundation

UP USA STUDIO

А також за підтримки:

Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. 

Збройних сил України

Офісу Генерального прокурора

Платформи «Культурні сили»

Ukraїner

Babylon'13

B2B Doc

Film Independent 

Global Media Makers

Подяка прес службі ДСНС України та Збройним силам України. 

Голоси роду, що звучать сьогодні: Наталія Половинка та Театральний Центр «Слово і голос» зі Львова покажуть в Києві виставу «ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ»

   Пісня як пам’ять землі, що звучить нами тепер — це більше, ніж вистава. Чому варто почути найдавніші пісні України у виконанні театру «Слово і голос»

  10 квітня у Pochayna Event Hall відбудеться ексклюзивний показ вистави «ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ» — музично-театрального дійства Львівського академічного муніципального театрального, художньо-дослідницького та освітнього центру «Слово і голос» за участі і під керівництвом відомої співачки, актриси театру і кіно, Наталії Половинки. Це унікальна вистава, де головною дійовою особою є Українська Пісня. Пісня як пам’ять роду, струна болю-радості між небом і землею, жива сила, що несе кожному з нас і світові вміння і силу берегти Життя. В основі дійства — найдавніші народні пісні України. Подія здійснюється за підтримки проєкту Людина Диво Світу. 

   «Як рідко зараз ми можемо почути живу пісню! Живу — це із живого джерела: із ось цієї людини у саме цьому часі та просторі. Бо сьогодні людина любить, дихає, народжує так само як тисячу років тому. І пісня береже і животворить у людині саме те, що робить її ЛЮДИНОЮ. І вона «знову оживає і сміється знову» (Шевченко)», — говорить режисерка вистави Наталія Половинка. 

  Показ відбудеться у Страсну п’ятницю — пісня омиє в нас тишу, глибину  зосередження й предстояння, памʼять про Джерело миру і перемоги. У цей час вистава звучить як розмова землі з небом через співаків-акторів і через кожного з нас як свідків — у просторі імпровізації, слухання й взаємної довіри. Пісня народжується тут і зараз на наших очах, як подих самої землі. Межа між сценою та глядацькою залою зникає, створюючи єдиний простір звучання любові.

   Наталія Половинка — про те, з чого народилась вистава:

  «…Ми давно живемо-працюємо з цими піснями. В якийсь момент ми взяли лавку і пішли по місту з цими піснями у Свято Музики, потім в День Незалежності. Це вже була така рухома вистава. Потім грали в ротонді Парку Франка.

  Це така непомітна гра: ти дивишся пісню і дивишся світ довкола. Ти, актор, відкриваєш давню пісню на сцені світу. Публіка підходить, заходить, сідає поруч і ніби міряє собою дистанцію між правдою пісні й попсою сьогодення, між вічним в собі самому — і мішурою. Так вистава-пісня зайшла в простір театру і живе тут. Наша Земля — це Пісня.»

   У виставі беруть участь:

Наталія Половинка, Юлія Тарасович, Марія Кміть, Христина Сілівон, Анастасія Редчук.

  Наталія Половинка — українська співачка, актриса театру і кіно, педагог, режисер. Засновниця Театрального Центру «Слово і голос». Лауреатка численних театральних нагород, 15-ти  міжнародних кінофестивалів у номінації Best Actress, Лауреатка Шевченківської премії.

  СіГ — Львівський академічний муніципальний театральний центр «Слово і голос» — сучасний театр, що здійснює живу Традицію України засобами театру й музики. Поєднуючи освіту, художнє дослідження та сценічну практику, центр працює з людиною як носієм Слова і Голосу, спираючись на школу класичного театру та ідеї Єжи Гротовського. Центр співпрацює з Міжнародним інститутом ім. Єжи Гротовського (Вроцлав) та європейськими митцями, розвиваючи театр як простір пізнання і перетворення буття.

   «ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ» — це досвід живої української пісні, що входить не лише в слух, а в пам’ять, тіло й глибину внутрішнього досвіду.

Медіа партнери: Вечірній Київ, Ділова столиця, Фокус, Хочу, life.kyiv.ua, bigkyiv, womo

  Людина Диво Світу — це неформальна дослідницько-освітня платформа про розвиток Людини та культуру гідного співбуття. Ми розкриваємо людський потенціал через сенси, діалог, творчість і дію. Ми поєднуємо філософію, мистецтво, музику, психологію, тілесні та духовні практики, створюючи події, курси, книги й трансформаційні простори — онлайн і офлайн.

Що: Вистава «ЗЕМЛЯ-ПІСНЯ»

Коли: 10 квітня, 18:00

Де: Київ, POCHAYNA Event Hall, проспект Степана Бандери 23, 3 поверх ТЦ GORODOK Gallery

Квитки: https://concert.virus.com.ua/uk/event/vistava-zemlja-pisnja 

Магія створення «Аліса в Країні Чудес», Дісней

Авторка: 

Марія Лушпіган

   Я б все б зробила фантазією! У моєму власному світі. Ніщо б не було самим собою, адже все б було не самим собою, і навиворіт. Чим що не є - тим і було б!

Аліса в країні див (1951)

Процес створення анімації:

   Волт Дісней захоплювався книгою Льюїса Керролла «Аліса в Країні чудес» і неодноразово намагався її екранізувати. Ще у 1920–30-х роках він працював над короткометражними фільмами, відомими як «Alice Comedies», де поєднувалися ігрове кіно та анімація.

  Однак повноцінна адаптація виявилася складною: сюжет книги є фрагментарним, а багато персонажів і сцен важко перенести на екран. У 1930-х роках художник Девід Холл створив концепт-арти до фільму, але через фінансові труднощі під час Другої світової війни проєкт було відкладено.

 Після війни виробництво відновилося (1946). Значний вплив на візуальний стиль стрічки мала художниця Мері Блер — саме її яскрава кольорова палітра сформувала унікальну атмосферу мультфільму. Для роботи над анімацією використовувалися живі актори як референси; роль Аліси виконала Кетрін Бомонт, яка також її озвучила.

  Фільм створювався близько п’яти років і вийшов у прокат 28 липня 1951 року. Попри високі очікування, перші відгуки були стриманими: глядачі вважали, що фільму не вдалося повністю передати інтелектуальний гумор оригіналу. Водночас музика — зокрема «The Unbirthday Song» та «I’m Late» — стала однією з найсильніших сторін стрічки.

Аліса як образ дорослішання

  На початку фільму Аліса поводиться як типова дитина: їй нудно слухати «правильну» книжку, і вона більше цікавиться картинками та власними фантазіями.

  Проте з розвитком подій її поведінка змінюється. Потрапивши у дивний світ, вона спершу з цікавістю досліджує його, але з часом починає відчувати розгубленість і страх. Особливо це помітно під час зустрічі з Червоною королевою.

   У сцені з фарбуванням троянд Аліса, не вагаючись, допомагає садівникам — це прояв її дитячої щирості. Але коли з’являється небезпека покарання, вона вже діє обережніше: намагається виправдати інших, водночас усвідомлюючи власний страх. Це важливий момент — вона вперше стикається з відповідальністю і наслідками.

   Ближче до фіналу Аліса стає більш зібраною та прямолінійною. Вона вже не просто реагує на події, а намагається контролювати ситуацію і знайти шлях додому. У сцені суду її реакції також змінюються: вона більше не сприймає абсурд як щось захопливе — тепер це викликає в неї спротив.

   Фінал історії можна трактувати як символічний вихід із дитинства. Аліса більше не тікає за цікавістю, а прагне повернутися до реальності. Вона змінюється — стає більш усвідомленою, стриманою і здатною оцінювати світ навколо.

   Таким чином, Аліса в Країні чудес можна розглядати не лише як фантазійну казку, а й як історію про дорослішання. Світ див постає метафорою дитинства — яскравого, хаотичного і нелогічного, який рано чи пізно доводиться залишити кожному.

Фемінітиви – справа звички, або якщо вам ріже вухо слово «психологиня», подумайте, чому слово «прибиральниця» сприймається абсолютно нормально

Авторка: 

Вікторія Юрченко

  Актуальне й суперечливе питання щодо вживання фемінітивів підштовхнуло мовознавця Сергія Омельчука у співпраці із ГО «Рух Єдині» організувати онлайн-дискусію на тему «Що робити з фемінітивами: їх (не) можна і (не) треба вживати?». Під час якої у форматі спокійної та аргументованої розмови були окреслені головні аспекти проблеми та шляхи її подолання.

  Омельчук Сергій Аркадійович – доктор педагогічних наук, перший проректор Херсонського державного університету, професор кафедри української і слов’янської філології та журналістики. Його участь у конференції в Університеті Короля Данила справила враження на очільницю Всеукраїнського руху «Єдині», Вікторію Костюк, й поклала початок у спільній культурно-освітній ініціативі, адже рух «Єдині» - це спільнота, що плекає українську мову та підтримує тих, хто прагне розмовляти державною. 

  У центрі уваги опинились питання: що таке фемінітиви з точки зору мовознавства, законодавства, та чи є вони обов’язковими у вживанні.

  Український правопис редакції 2019 року у параграфі 32, пункт 4 дає перелік суфіксів для утворення іменників на позначення осіб жіночої статі: -к-(-а), -иц-(-я), -ин-(-я), -ес-(-а). У такий спосіб ми кажемо – співачка, верстальниця, плавчиня, поетеса. Тобто український правопис фіксує суфікси фемінітивів, однак не регламентує норму їх використання.

  За словами Сергія Омельчука, фемінітиви це маркер суспільних змін, адже «мова живий організм, тому соціальні дослідження показали, що колись непохитні норми вже не працюють», у такий спосіб «коли жінки входять у професію – мова створює відповідну назву». Однак за свідченням мовознавця, не кожен у науковій спільноті дотримується подібної позиції.  Головна теза Сергія Омельчука полягає у тому, що фемінітиви – це справа звички, наразі вони «звучать нетипово тільки через те, що не увійшли до активного словникового запасу мовців», унаслідок чого викликають супротив до вживання, і це лише питання часу, коли фемінітиви стануть буденністю у нашому житті.  

  Натомість законодавство поступово реагує: поки тривають суперечки, фемінітиви вже набувають статусу офіційної мовної норми. Таким прецедентом є зміна назви свята «День захисника України» 2021 року на «День захисників і захисниць України». Або ж указ про відзначення державними нагородами України 2026 року, а саме нагородження орденом княгині Ольги III ступеня: «АГЕЄВУ Віру Павлівну — літературознавицю, письменницю», «ГУНДОРОВУ Тамару Іванівну — літературознавицю, культурологиню», «ЦИГАНОК Оксану Анатоліївну — засновницю Громадської організації «Центр допомоги армії, ветеранам та їхнім родинам», Черкаська область», «ЦИРКУН Валентину Андріївну — волонтерку, засновницю та керівницю Громадської організації «Розквітай», Чернігівська область». Водночас навіть на державному рівні не дотримуються планомірного вживання фемінітивів, що здатне породжувати дивні й суперечливі формулювання, у результаті маємо найменування «волонтерка» та «директор» застосоване до однієї особи жіночої статі: «ШКАМЕРДУ Антоніну Іванівну — волонтерку, директора Благодійного фонду морського транспорту «Мортранс», м. Одеса». 

 То, чи варто все-таки використовувати фемінітиви?

  Спікер онлайн-дискусії, Сергій Омельчук визначає три вагомі чинники, що зумовлюють необхідність вживання фемінітивів.

  Перший – деколонізація, або ж повернення норми. Що полягає у відмові від радянської політики, яка штучно наближала українську мову до російської, відкидаючи питомі українські словотвірні моделі.

  Другий – точність номінації, або ж логіка. Адже мова має забезпечувати правильне розуміння понять. Таким чином фемінітиви уможливлюють чітку, точну та однозначну номінацію жінки в суспільному просторі.

  Третій – гендерна рівність, або ж справедливість. Так би мовити символічне визнання видимості жінок у публічному просторі та їхнього рівного доступу до посад і професій.   

  Наразі кожна установа вправі самостійно вирішувати використовувати фемінітиви чи ні. Як заявив Сергій Омельчук, Херсонський державний університет на офіційному рівні системно послуговується фемінітивами.

  Водночас мовознавець радить не переобтяжувати українську мову надмірним використанням фемінітивів. До прикладу, звертаючись до аудиторії, не варто застосовувати уточнення на кшталт «друзі і подруги». Адже форма множини не ідентифікує вас за статтю. До того ж українська мова має багатий арсенал звертань, які дозволяють уникнути подібних труднощів, зокрема «шановне товариство», «шановне панство» тощо. 

   Суспільство й мова впливають одне на одного. Суперечки довкола вживання фемінітивів свідчить про те, що ми перебуваємо на стадії переходу, між традиційними мовними моделями та новими практиками, які відображають соціокультурні реалії. Старі норми ще не втратили сили, а нові вже набувають легітимності й поступово закріплюються у правописі, законодавстві та публічному дискурсі. 

Джерела: 

http://www.omelchuk.ks.ua/ 

https://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-zakon-pro-den-zahisnikiv-i-zahisnic-ukray-69913

https://www.president.gov.ua/documents/1362026-58373 

https://youtu.be/OACSds9hxmk?si=yW3UciqStgAn0Svv 

https://www.inmo.org.ua/news/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81.-%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.html 

Історія родини Героя України й тисячі глядачів: АНТИТІЛА розпочали «Вдома» в Києві

   20 березня у Палаці спорту гурт АНТИТІЛА відіграв перший з трьох концертів шоу «ВДОМА». Виступи у столиці стали завершенням успішного туру містами України, що охопив майже 40 міст.

  Шоу «Вдома» в Палаці спорту почалося з міні стендапу з Максимом Вишинським, який став невідʼємною частиною концертів в турі «Вдома» і полюбився прихильникам.

  Далі почалося музичне шоу з ефектної появи музикантів на 5х світлових вежах. В цілому, візуальна частина шоу побудована за принципами сучасних європейських лайв-продакшенів: складна сценографія, близько 50 екранів у формі кубів та понад 500 світлових приладів, синхронізованих у єдину систему.

  ТМузиканти зіграли — як хіти, які давно стали саундтреком для тисяч українців, так і пісні, що довго не звучали наживо.

Один із найемоційніших моментів вечора — виконання пісні «Ти сама та», присвячене історії кохання Юлії Месь та її чоловіка, Героя України, військового льотчика Олексія Меся з позивним Moonfish. Він служив у Повітряних силах України, брав участь у бойових місіях та відіграв важливу роль у процесі отримання Україною винищувачів F-16. Олексій загинув 26 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання.

   Під час пісні на екранах показали їхні особисті архівні кадри — без зайвих слів, але з максимальною емоцією.

   Як зазначив Тарас Тополя, ця історія надала пісні нового змісту і глибини — рішення поділитися нею зі сцени було беззаперечним.

  «Музика гурту АНТИТІЛА – про людей. Це про переживання і біль, про радість і витримку, про силу і слабкість, про різні людські прояви. І коли пісня стає частиною чиєїсь історії, для нас це важливо. 

  Ця пісня стала частиною історії любові двох людей. Навіть, на жаль, коли один пішов з цього життя, інша, його друга половинка, тримає цю любов в серці і слухає цю пісню.

   І ми хочемо посилити це відчуття і розказати цю історію всім прихильникам гурту АНТИТІЛА»,- коментує Тарас Тополя.

   Наступні концерти у Палаці спорту відбудуться 21 та 22 березня. Квитки майже розпродані.

Female Freedom Forum 2026 ㅡ щорічний масштабний благодійний форум у Києві для жінок про бізнес, впевненість у собі та зростання

Місце проведення заходу: готель «Прем’єр Палац», місто Київ

Адреса: бул. Т. Шевченка/вул. Є. Чикаленка, 5-7/29

Дата: 28.03.2026 

Час початку заходу: 11:00

⭐️Серед спікерів: Раміна Есхакзай, журналістка, авторка YouTube каналу «RAMINA», Наті Гресько, авторка YouTube-проєкту про українські бренди та співзасновниця "відвертого шоу», Тетяна Боримська, інвесторка, фінрадниця, педагогиня та засновниця шкіл з фінансової грамотності, Марина Король, фінансова експертка, підприємиця та інфлюєнсерка фінансової грамотності в Україні, Юлія Баніт, експертка з фінансової грамотності та інвестицій, Дар'я Мос, медіатренерка, блогерка, авторка #ProГолос та інші. 

На форумі ви дізнаєтеся: 

📌 Як жінці заробляти більше й досягнути фінансової свободи? 

📌 Чому традиції у поєднанні з сімейними цінностями — фундамент майбутнього?

📌 Чи «на часі» прагнути більшого та будувати бізнес? 

📌 Як зробити материнство відправною точкою для саморозвитку? 

📌 Як впевнено заявляти про себе й бути продуктивною без стресу? 

Захід на 100% благодійний. Всі кошти з квитків підуть на ЗСУ.

За додатковою інформацією звертайтеся, будь ласка, за номером телефону 099-789-00-41 (Анастасія). Також у телеграм @anastasiialee93 та пошта anastasiialee93@gmail.com  

Леонід Коваленко