Интернет реклама УБС

13.10.26

Вийшов тизер дебютного повнометражного фільму Владлена Одуденка «Дні нашого життя»

   Кінокомпанія Arsenal Films працює над повнометражним ігровим фільмом «Дні нашого життя» (робоча назва). Одну з головних ролей в стрічці виконає Станіслав Боклан. Фестивальна прем’єра стрічки запланована на 2027 рік.

 «Дні нашого життя» - це повнометражний режисерський дебют Владлена Одуденка, відомого художника-постановника та володаря чотирьох статуеток національної кінопремії «Золота Дзиґа». Він у фільмі виконав головну роль — 50-річного Влада, який опинився між обов'язком перед батьками, що потребують постійного догляду, і прагненням жити із сім'єю, що виїхала за кордон після повномасштабного вторгнення. Кіно зображує, як війна змінює приватне життя: про родини, роз'єднані на роки, про дистанційне батьківство, про виснаження тих, хто доглядає за близькими, і про любов як щоденну дію.

   З тизером можна ознайомитися за посиланням https://youtu.be/09pNi8xYHNo

   Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

   Виробництво буде створюватися в копродукції з іспанською кінокомпанією Edna Cinema та European Solidarity Fund For Ukrainian Films (ESFUF).

   Роль батька Влада, тяжко хворого літнього чоловіка із паралізованими ногами, зіграє відомий актор театру та кіно Станіслав Боклан («Поводир», «Межа», «Пульс»). 

   “По-перше, сценарій… Він цікавий тим, що це не якась вигадана художня історія, а майже документальний шмат життя героїв. Про біль, передчуття втрати, любов, відданість і, попри все, про надію! Я навряд чи згадаю, чи у мене до цієї пропозиції був в роботі подібний матеріал.

  По-друге, знімальна група (навмисно не виділяю нікого окремого, бо для мене це єдиний механізм), яка має свій особливий погляд на мистецтво, а тим паче на існування актора та його гру в кадрі. Тож все це було для мене певним творчим викликом, і не погодитися попрацювати з цими людьми було б з мого боку невдалим рішенням”, — розповідає Станіслав Боклан.

   Екранну дружину Боклана в картині зіграє його справжня дружина — актриса Наталія Кленіна, в доробку якої понад 50 робіт в кіно та на телебаченні.

   Продюсер та оператор фільму – Валентин Васянович, який зрежисував такі фестивальні хіти, як «Атлантида», «Відблиск» та «За перемогу!», а також був оператором титулованого фільму «Плем’я».

   Візуально й стилістично фільм стане стриманою, але емоційно глибокою оповіддю, де перевага надаватиметься статичній камері та довгим, споглядальним кадрам, що дозволять занурити глядача у  складний внутрішній світ персонажів. А природне, м’яке освітлення та поєднання професійних і непрофесійних акторів створять відчуття реалістичності й камерності, віддзеркалюючи особистий зв’язок режисера з історією про його власних батьків. 

  “Ця історія є автобіографічною, і всупереч складним обставинам, мені вдалося налагодити зв’язок зі своїми батьками. “Дні нашого життя” — це фільм про любов і про те, як відродити почуття до найрідніших людей. Це історія про шлях від розлуки до примирення та щоденного піклування. Важливо, що попри складну тему й поширеність такої ситуації (як в Україні, так і в інших країнах), ми прагнемо створити справді світле кіно, яке надихатиме й даруватиме надію” - ділиться режисер, автор сценарію та виконавець головної ролі Владлен Одуденко.

  Знімальний процес драматичної стрічки триває. Наступного року творці планують міжнародну фестивальну прем’єру «Днів нашого життя», а вже в 2028 році картина вийде в національний кінотеатральний прокат. 

  Стежити за проєктом можна на сторінках фільму в Instagram та Facebook.

  Завантажити кадри з тизеру: https://drive.google.com/drive/folders/1JGW4ZeDFuQ-GvAKmFL0Lmyij7hC52JrZ

  Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду. #запідтримкиУКФ

Мистецтво бути під час війни: у Києві відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту 2026»


   Від сміливості бути до сили творити: підсумки IV форуму «Освіта ДивоСвіту»

   Освіта як шлях вільної людини: у Києві відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту 2026»

   4 жовтня 2026 року у київському Pochayna Event Hall відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту». Подія об'єднала понад 40 провідних спікерів — філософів, військових, науковців, митців, управлінців та практиків освіти, а також сотні освітян, батьків і громадських діячів з усієї України.

   Наскрізною темою цьогорічного форуму стало «Мистецтво бути» — візія, побудована довкола чотирьох ключових станів сучасної людини: здатності бачити реальність без спотворень, розуміння глибинних зв’язків, відповідальної дії та збереження внутрішньої цілісності. Це розмова про освіту не як систему оцінок чи формальних дипломів, а як простір формування вільної особистості, здатної зберігати внутрішні орієнтири у часи граничних випробувань.

  Інесса Кравченко, видавчиня "Колесо життя", ведуча та організаторка форуму: «Найважливішим здобутком форуму стало відчуття спільноти. Люди з дуже різним досвідом — військовим і цивільним, освітнім, мистецьким і філософським — говорили про одне: у серцевині освіти має залишатися людина. Не оцінка, не програма чи виконаний норматив, а дитина, яку потрібно почути, допомогти їй відчути власну цінність, знайти внутрішні опори та віднайти "внутрішній дім".

   Мабуть, найцінніше сталося вже після форуму: люди поверталися додому з відчуттям, що вони не самі. Що їхня праця — не дивакувата мрія окремої «білої ворони», а частина спільного пошуку. «Дивосвіт» продовжився в них — у школах, розмовах, поглядах, рішеннях і зустрічах із дітьми. Бо світ, якого ми прагнемо, не з’явиться сам. Він народжується щоразу, коли людина, попри страх і невизначеність, обирає вирощувати живе. І допомагає іншій людині відкрити в собі силу творити майбутнє.». 

  Програма Головної сцени запропонувала учасникам глибинне занурення у виклики сучасної педагогіки, філософії та виховання:

Філософ і капелан Андрій Зелінський окреслив людську гідність у промові «Розкіш бути людиною», акцентувавши на тому, що свобода вимагає відповідальності та внутрішньої зрілості. Доктор філософських наук Сергій Форкош розібрав межі комп'ютеризації у виступі «Навіщо вчитися, коли ШІ знає відповідь?», а соціологиня Алла Петренко-Лисак розкрила феномен дому та коріння через пам'ять і шлях.

  Священник і філософ Георгій Коваленко говорив про духовні заповіти й свободу у виступі «Софійність». Клінічний психолог, ветеран ЗСУ та директор школи #brobots Пилип Духлій у виступі «Сміливість бути поганим» наголосив, що сучасному вихованню бракує здатності ставити межі й навчати дітей витримувати труднощі: фрустрація без підтримки травмує, але підтримка без меж позбавляє дитину стійкості. Пані генерал-майор СБУ Юлія Лапутіна розкрила тему морального вибору під час війни, а полковник Віктор Шидлюх представив досвід розбудови військового лідерства.

  Лікар Вʼячеслав Смірнов та дієтологиня Ксенія Фощій обґрунтували тілесність та здоров'я як критичну основу для успішного навчання. Професорка Вікторія Халамендик представила антропософський погляд на біографію людини та її 12 чуттів, підкресливши, що освіта є «шляхом», а не «послугою». Очільниця Britannica School Лариса Андрійченко акцентувала на відмінностях персоналізованої школи від масової, зазначивши, що вони «просто роблять різні речі», адже персоналізація будує процес заради розвитку унікальності самої людини. Поет Володимир Нікітін розмірковував про шлях майстра й учня.

  Філософ Олександр Філоненко у виступі «Мистецтво бути щасливим посеред катастрофи» поділився візією того, як навіть у найтемніші часи зберігати спроможність до подиву, вдячності та творення спільних сенсів. Засновник Cowo.guru Андрій Мельник розкрив концепцію «Школи містянина». Доктор філософських наук, директор ГО «Несторівський центр» Віталій Хромець говорив про ключову роль вчителя в освіті у своєму виступі: «Солдат виграє війну. Учитель виграє мир».

 Андрій Зелінський, військовий капелан, філософ, співзасновник Української академії лідерства: «Справжня людина, за Сковородою, починається із серця. А серце у філософії Сковороди — це безодня думок, а отже, і можливостей. Воно не має чітких контурів чи визначень, залишаючи людині простір пізнати себе, віднайти своє зерно, свою силу і власний шлях.

  Освіта — саме про це. Учитель — більше, ніж професія, це мистецтво і навіть місія. Особливо сьогодні, в Україні: допомогти людині в час невизначеності знайти себе, побачити власні можливості й розвинути свій потенціал. Для того, щоб засівати лани, прокладати мости й запалювати зорі…”

   Важливою частиною форуму став запис живого подкасту «За текстом» на тему: «Прочитати війну: навіщо мілітарна література сучасній освіті», який відбувався прямо на головній сцені. Модератором розмови виступив автор та ведучий подкасту — актор, режисер, радіоведучий та військовослужбовець НГУ Кирило Лукаш. Учасники дискусії — поет, музикант і військовослужбовець Олег Каданов та парамедикиня, волонтерка й військовослужбовиця Юлія Паєвська («Тайра»). Вони обговорили важливу роль вчителя в житті кожної людини (в широкому сенсі цього слова) та значення книг, написаних безпосередніми учасниками бойових дій і розказали про свої нові книги, які найближчим часом будуть опубліковані. 

   Паралельно з Головною сценою працювала зона панельних дискусій, де експерти обговорювали практичні інструменти трансформації галузі:

  Освіта крізь призму війни: обговорювали питання безпеки, переосмислення ролі вчителя, пошуку балансу між українською та закордонною системами навчання та виховання людини майбутнього в умовах воєнного стану (модераторка — Ганна Іваницька; учасники: Катерина Стрій, Вікторія Хромець, Микита Цивінський, Іванна Коберник, Ростислав Перехожук).

  Мистецтво залишатися людиною: відбулась дискусія про роль культури, музики, літератури та емпатії у формуванні зрілої особистості (модераторка — Вікторія Халамендик — докторка філософських наук, професорка, експертка з питань виховання й освіти дітей і дорослих). Керівниця департаменту стратегічних ініціатив UAnimals Ольга Мацько підкреслила, що гуманне й дбайливе ставлення до тварин та довкілля є базовим фундаментом для виховання здорового, чуйного суспільства. Також у панелі взяли участь Антон Атаманчук, Наталія Вайнілович, Віталій Загоруйко та Ольга Бондарчук.

  Освіта в дії: як будувати сильні освітні середовища: практична панель щодо управлінських рішень, інновацій, партнерств та забезпечення фінансової стійкості закладів. Виконавча директорка Українського культурного фонду Анастасія Образцова наголосила, що головним активом освітньої інституції для залучення недержавного фінансування є інституційна довіра, прозорість та спроможність мислити мовою вимірюваних результатів. Дискусію модерував Іван Форманюк, а до обговорення долучилися Леся Литвиненко, Анна Пуцова та Олена Вєдєрнікова.

 Особливу атмосферу події створювала мистецька програма: пластичний перформанс від театру Люсі Пономаренко, виступи фольклорного ансамблю «Кралиця» під керівництвом Івана Синельникова, DakhTrio, Павла Гоца (учасника гурту NAZVA та військового) та Івана Ткаленка (бандуриста та військового),  Євгена Хмари та співачки ODARA. Пронизливим моментом стало читання віршів військовими поетами — Ігорем Мітровим та Оленою Герасим'юк у супроводі бандуриста Євгена Йовенка (музикант ONUKA, військовослужбовець). Музичним фіналом заходу стало виконання «Гімну ДивоСвіту» Євгеном Хмарою та ODARA.

Про форум «Освіта ДивоСвіту». 

Це щорічний всеукраїнський світоглядний та освітній форум, заснований видавництвом «Колесо Життя» та дослідно-освітньою платформою «Людина ДивоСвіту». Мета події — переосмислення освіти не як інструменту отримання балів чи диплома, а як процесу формування вільної, цілісної особистості, здатної спиратися на власні цінності та творити майбутнє.

 Світоглядною основою та концептуальним орієнтиром форуму є казка військового капелана й філософа Андрія Зелінського «Семенові зорі». Щороку захід збирає «сузір'я» мислителів, військових, науковців, освітян, управлінців та митців задля спільного пошуку внутрішніх опор та відповідей на ключові виклики українського суспільства.

Організатори події: видавництво «Колесо Життя» та неформальна дослідницько-освітня платформа «Людина ДивоСвіту».

Спеціальний партнер: Навчально-методичний центр «Освіта. Діти. Майбутнє».

Генеральний медіапартнер: Всеосвіта

Медіапартнери: Громадське радіо, Mind.ua, The Page, Speka, Вечірній Київ, Oboz.ua, Фокус, Ділова Столиця, Education.ua, Ua.news








Леонід Коваленко


08.10.26

Чиєсь ідеальне життя: як соцмережі змінюють наше сприйняття себе

Авторка: 

Анастасія Степанчук


   Фото з подорожей, бездоганна шкіра, спортивне тіло, новий одяг і постійні зустрічі з друзями - стрічка соціальних мереж часто нагадує виставку ідеального життя. Проте за красивими фотографіями залишається те, чого користувач не бачить: втома, проблеми, невпевненість і звичайні будні.

   Соціальні мережі стали важливою частиною життя молоді. За даними дослідження Health Behaviour in School-aged Children, понад 90% опитаних українських підлітків користувалися соціальними мережами, а три чверті проводили в них та за онлайн-спілкуванням щонайменше дві години щодня.

    Одна з проблем соціальних мереж - постійне порівняння себе з іншими. Користувач бачить переважно відібрані моменти чужого життя й може порівнювати їх зі своїми звичайними буднями, але важливо не забувати, що користувачі які виставляють такі моменти теж є звичайними людьми та мають звичайні будні. 

    Соціальні мережі для молоді давно стали не просто способом спілкування, а частиною повсякденного життя. Через них люди дізнаються новини, підтримують зв’язок із друзями, шукають інформацію та діляться власними подіями, проте постійна присутність онлайн може створювати відчуття, що всі навколо живуть цікавіше, успішніше й виглядають краще. Особливо легко забути, що в соцмережах люди зазвичай показують лише ті моменти, якими хочуть поділитися, а не повну картину свого життя.

   Водночас соціальні мережі мають і позитивний бік. Вони допомагають спілкуватися, знаходити однодумців, навчатися та отримувати підтримку. За даними українського дослідження UNICEF, 20,4% підлітків погодилися, що їм легше говорити про особисті почуття онлайн, ніж під час спілкування наживо.

То соцмережі знижують самооцінку?

    Не можна сказати, що Instagram або TikTok автоматично знижують самооцінку кожної людини. Вплив залежить від кількості часу онлайн, типу контенту та того, як саме людина його сприймає.

 Важливо також звертати увагу на власний стан після перегляду соцмереж. Якщо певні акаунти постійно викликають заздрість, невдоволення собою або відчуття, що власне життя недостатньо цікаве, варто переглянути свою стрічку. Соцмережі можна використовувати не лише для спостереження за чужим життям, а й для пошуку корисної інформації, творчості, спілкування та натхнення. Зрештою, користувач сам вирішує, який контент буде щодня впливати на його сприйняття себе.

    Тому важливо пам’ятати: соціальні мережі показують лише частину чужого життя. Фотографія може бути результатом десятків невдалих кадрів, правильного освітлення, фільтрів чи редагування.

 Реальне життя не зобов’язане виглядати як стрічка Instagram. Кількість лайків, підписників чи відповідність популярним стандартам зовнішності не визначають цінність людини.

04.10.26

Чи змінилася цінність дому після початку повномасштабної війни?

Авторка: 

Василина Богоніс


    24.02.2022 став одним із найгірших днів для кожного українця. Я памʼятаю як ввечері 23 лютого, ще будувала плани на вихідні, хотіла зустрітись із подругою та сходити в заклад у нашому місті.

   Але цьому не судилося статися.

   Ранок наступного дня був для мене ще тим кошмаром, що вже говорити про людей, які опинилися в самому епіцентрі бойових дій.

   Зі шкільних років я дуже хотіла побувати в інших країнах. І ось у березні 2022 року це бажання здійснилось, проте геть не так, як я собі уявляла. Мене та моїх молодших сестер батьки відправили в Італію, до бабусі.

   Здавалося б, я могла насолоджуватись містом, побачити нові місця, зосередитись на навчанні, яке тоді тривало дистанційно, і хоча б трохи відволіктись від війни. Проте як виявилось, коли ти їдеш за кордон відпочивати - це одне, а коли їдеш туди на невизначений термін - геть інше.

  Мене тягнуло додому. Я не хотіла нічого робити, не хотіла гуляти, не могла насолоджуватись красивим містом. Думками я була з батьками, які залишилися в Україні, з моїми домашніми улюбленцями, які теж залишилися там, зі своєю кімнатою вдома, з друзями, які не виїхали.

   Це морально дуже тиснуло на мене. Моє місто було відносно далеко від бойових дій, проте менш страшно від цього не ставало.

   І ось нарешті, через півтора місяця, я повернулась додому.

   Неможливо передати те, що я відчувала в той момент. Це була суміш змішаних емоцій: полегшення, щастя, страху та стурбованості. Опинившись у рідному місті я відчула те саме відчуття дому: тут моє місце, тут я почуваюсь вільною, тут навіть дихати легше ніж за кордоном. Проте, так не у всіх так. Хтось залишився без домівки. Чиєсь місто або село було зруйноване. Хтось втратив близьку людину, а хтось домашнього улюбленця. Такі втрати назавжди впливають на людину та її ставлення до поняття «дім». І не кожен зможе зразу повернутися в Україну.

   Так, чи змінилась цінність дому для українців після війни?

   Мені здається, що так. Адже багато українців дізнались за ці роки, що означає залишити свій дім, переїхати в інше місто чи країну та почати життя практично з нуля.

   За даними опитування Соціологічної групи «Рейтинг», у 2025 році 88% опитаних українських жінок, які залишаються в Україні, назвали приналежність до України однією з причин свого рішення залишатися. Водночас 72% назвали серед причин власне житло або господарство.

   Ці цифри показують, що поняття дому не обмежується лише чотирма стінами.

   Для когось це власна квартира, для когось — рідне місто чи село, а для когось — люди, які залишилися в Україні.

  Можливо, саме тому після початку повномасштабної війни ми стали по-іншому дивитися на речі, які раніше здавалися звичайними. На свою кімнату. На кухню, де щоранку п’ємо чай чи каву. На знайомий двір. На можливість просто повернутися додому після важкого дня.

   Я колись мріяла побувати в інших країнах. Коли ця можливість нарешті з’явилася, я зрозуміла, що красиві вулиці чужого міста не можуть замінити відчуття, яке виникає, коли повертаєшся туди, де все знайоме.

   Можливо, дім — це не просто місце, де ми живемо.

   Це місце, де ми відчуваємо, що вдома.

Драмеді про Україну після війни: вийшов трейлер нового фільму Валентина Васяновича «За Перемогу!»

  Українська прем’єра нової стрічки режисера «Атлантиди» та «Відблиску» відбудеться 22 жовтня.

  Представлено офіційний трейлер нового фільму Валентина Васяновича «За Перемогу!» – іронічного драмеді про повоєнну Україну та спробу людини знайти своє місце в новій реальності. Кінотеатральний прокат стрічки розпочнеться 22 жовтня.

   Події у стрічці «За Перемогу!» розгортаються в Україні після завершення війни. Країна намагається повернутися до мирного життя, однак перемога не стає чарівною точкою, після якої всі проблеми зникають. Натомість герої опиняються у новій, подекуди абсурдній реальності, де їм доводиться заново шукати своє місце, професію, стосунки з іншими та відповідь на питання, як жити далі.

   Поєднуючи драму, іронію та абсурд, Валентин Васянович створює власну версію українського майбутнього – водночас впізнавану й парадоксальну. «За Перемогу!» говорить про повоєнне суспільство через особисту історію людини, яка дочекалася майбутнього, про яке мріяла, але виявила, що тепер до нього ще потрібно пристосуватися.

   Особливістю стрічки стало те, що режисер та його багаторічні колеги зіграли у фільмі самих себе. У «За Перемогу!» знялися Валентин Васянович, художник-постановник Владлен Одуденко, звукорежисер Сергій Степанський, оператор Михайло Любарський та продюсер Володимир Яценко. Це ще більше розмиває межу між вигаданим майбутнім і реальністю.

   «Валентин Васянович пропонує нам зазирнути туди, куди сьогодні ми майже боїмося дивитися, – у життя після Перемоги. Ми звикли уявляти її фінальною точкою, але насправді саме після неї почнеться найцікавіше: нам доведеться заново вчитися жити разом, домовлятися про спільні цінності, відбудовувати не лише міста, а й зв’язки між людьми. «За Перемогу!« говорить про це без пафосу – з іронією, але водночас дуже точно і чесно», – каже співпродюсерка фільму Анна Яценко.

   «За Перемогу!» – нова робота Валентина Васяновича, автора фільмів «Атлантида», «Рівень чорного» та «Відблиск».

   Світова прем’єра стрічки відбулася на 50-му Міжнародному кінофестивалі в Торонто. «За Перемогу!» став першим українським фільмом, відібраним до конкурсної програми Platform TIFF, присвяченої стрічкам із виразним авторським баченням і сильним режисерським голосом, та здобув її головну нагороду.

   В Україні фільм отримав одразу три відзнаки 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю. «За Перемогу!» визнали найкращим українським ігровим повнометражним фільмом, також стрічка стала переможцем за версією журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI та отримала спеціальну відзнаку MEGOGO.

   Фільм створено у копродукції Arsenal Films, ForeFilms та литовської M-Films.

   Український кінотеатральний прокат здійснює компанія Kinomania Film Distribution

   Українська прем’єра фільму «За Перемогу!» відбудеться 22 жовтня.

Трейлер фільму «За Перемогу!»  Валентина Васяновича можна переглянути тут: https://youtu.be/5rzM4DOWHZ4 

CИНОПСИС ФІЛЬМУ:

   «За перемогу!» — це іронічне драмеді про повоєнне майбутнє України. Головний герой фільму, кінорежисер, позбавлений можливості займатися професією. Його дружина з донькою вже три роки живуть у Відні і не бачать сенсу повертатися додому. Герой розуміє, що не може приєднатися до сім'ї, бо не здатен реалізуватися за межами України. Герої фільму намагаються віднайти себе в нових обставинах і вірять, що важкий період мине.

ДОВІДКА:

Автор сценарію, режисер, оператор: Валентин Васянович

Продюсери: Володимир Яценко, Анна Яценко, Валентин Васянович, Ія Мислицька

Оператор: Валентин Васянович, Михайло Любарський

Художники-постановники: Владлен Одуденко, Віталій Сударьков

Звукорежисер: Cергій Степанський

Художниця з костюмів: Ганна Чабанюк

Художниці з гриму: Марія Пілунська, Тетяна Боженок

У ролях: Валентин Васянович, Владлен Одуденко, Маріанна Новікова, Григорій Наумов, Володимир Кузнецов, Михайло Любарський, Cергій Степанський, Володимир Яценко, Юрій Огнєв, Ніка Мислицька

30.09.26

Осіння меланхолія: чому виникає та як допомогти собі?

Авторка: 

Анастасія Степанчук


   Осінь - дивовижна пора року, яка вражає своєю палітрою кольорів і змінює все навколо. Але разом із прохолодою та коротшими днями у деяких людей може змінюватися і настрій: думки починають плутатись, з'являється втома та апатія. Чому восени ми можемо почуватися саме так і як допомогти собі пережити цей період?

   Одним із факторів, який може впливати на самопочуття восени, є скорочення світлового дня та зміна температури. Восени темніє раніше, а кількість денного світла зменшується. За даними Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH), сезонні зміни світлового дня можуть впливати на циркадний ритм — внутрішній біологічний годинник організму, який регулює сон, періоди активності та інші процеси. Дослідники також вивчають роль серотоніну та мелатоніну в сезонних змінах настрою та режиму сну.

   Для молоді осінь часто асоціюється з початком навчального року, а для когось — із поверненням до роботи після відпустки. Усі ці зміни можуть впливати на звичний ритм життя та самопочуття людини.

   Але найголовніше питання полягає в тому, як комфортніше пережити цей період? Ось кілька простих речей, які можуть допомогти підтримати свій емоційний стан.

-   Більше часу проводьте на свіжому повітрі

   Навіть коротка прогулянка протягом дня може стати способом переключитися від навчання чи роботи. За можливості варто виходити на вулицю у світлий час доби.

-  Не нехтуйте режимом сну

   Зміна звичного розпорядку може впливати на самопочуття, тому важливо лягати спати та прокидатися приблизно в один і той самий час.

-  Залишайте собі час на спілкування

   Коли стає холодніше, часто хочеться залишатися вдома й менше бачитися з людьми. Проте спілкування з друзями, спільні прогулянки чи інші заняття можуть допомогти не ізолюватися та урізноманітнити будні.

-  Займайтеся тим, що приносить задоволення

   Осінь не обов’язково має асоціюватися лише з навчанням, роботою та холодом. Книга, фільм, творчість, спорт або нове хобі можуть стати приємною частиною щоденного життя.

-  Не вимагайте від себе постійної продуктивності

   Восени може змінюватися рівень енергії, тому не варто сприймати кожен день із меншою активністю як власну неуспішність. Відпочинок також є важливою частиною нормального режиму.

   Осінь - не пора року, якої варто боятися. Зміна настрою та звичного ритму життя може бути частиною адаптації до нового сезону, і турбота про себе може допомогти пройти цей період комфортніше.

   Проте іноді пригнічений стан триває довго та не минає навіть після відпочинку й зміни звичного ритму. У такому випадку не варто ігнорувати свій стан — краще відвідати фахівця психолога . Підтримання психологічної стійкості є важливою складовою загального самопочуття та якості життя.