КИЇВСЬКИЙ ВЕРНІСАЖ

  У арт-салоні «Візантія» в Художньо-антикварному салоні " Візантія" відбулося відкриття колективної виставки «Київський вернісаж».

  Вернісаж організували Марина Мураневич та Інна Мокрицька, які запросили до своєї арт-вітальні друзів та колег – художників, журналістів, артистів, творчих людей, гостей. Енергійні аврт-кураторки разом відкрили виставку, розказали про діяльність арт-салону «Візантія» та  представили поцінувачам сучасного українського мистецтва художників, чиї картини були представлені в експозиції «Київського вернісажу». 

 Спочатку з привітальним словом виступила директорка арт-салону «Візантія» Марина Мураневич. Далі її помічниця Інна Мокрицька знайомила гостей із художниками та представленими на виставці їх картинами і нагороджувала їх почесними подяками. Загалом у виставці взяли участь відомі українські миттці:

- Анісімова Аліса, 

- Брандт Сергій, 

- Барська Анастасія, 

- Глазунов Владислав, 

- Калмикова Олена

- Папіна Валентина, 

- Полякова Марія, 

- Передерій Катерина.

  Окрім організаторок перед присутніми ще виступив друг арт-салону «Візантія» заслужений журналіст України, організатор ряду цікавих художніх виставок в Музеї Марії Заньковецької Сергій Коммісаров. Він привітав організаторів та учасників із цією подією, розповів про українських митців, велика частина яких вже є друзями Музею Марії Заньковецької і організовували там свої персональні виставки. Пан Сергій анонсував про колективну виставку "Де "Соняшник " - там і сонячно", яку восени цього року разом із Іриною Дробот та Аллою Горбуновою планує провести у Музей Марії Заньковецької та запросив художників прийняти в ній участь. 

  Завершила урочисті виступи актриса Юлія Сак, яка з чудовим виступом представила цього мистецького вечора свою авторську поезію  учасникам «Київського вернісажу».

  Далі організатори висловили подяку захисникам та захисницям, що боронять нашу Україну та провели аукціон на допомогу ЗСУ із продажу картин наданих для нього митцями.

 Також були представлені картини для продажу, що є прекрасним вкладенням у розвиток сучасного мистецтва. 

  Виставка «Київський вернісаж» у арт-салоні «Візантія» (https://www.facebook.com/bizantart, Art-salon-Bizantium.co.ua) стала яскравою і надихаючою подією як для кожного митця, так і  поціновувачив сучасного українського образотворчого мистецтва, де відчувалися стильність, професійність, творччість та багато майстерності. Маючи назву поєднану із нашим Києвом деякі картини були присвячені саме ньому найпрекраснішому місту у світу.  

 Виставка триватиме два тижні - з 4 по 17 вересня 2024 року.

Вхід вільний з вівторка по суботу із 11:00 до 18:00.

Адреса: м.Київ, вул. Золотоустівська, 23 (вхід з двору).

Леонід КОВАЛЕНКО.

Квіти як джерело натхнення

Авторка: Олексанлра Мельниченко

 Флористика, як мистецтво створення гармонійних композицій з квітів, має давні корені в культурній спадщині багатьох народів. Квіти завжди мали символічне значення та надихали митців різних епох. Від стародавніх цивілізацій до сучасних арт-форм, флора відігравала важливу роль у створенні творів мистецтва, втілюючи в собі не лише красу природи, але й філософські, релігійні та соціальні ідеї.

Стародавні цивілізації: перші кроки флористики

  Однією з найдавніших культур, де флористика знайшла своє місце, був Єгипет. В епоху фараонів квіти використовували не лише як декоративний елемент, але і в ритуалах та похоронних церемоніях. Лотос, наприклад, символізував відродження та безсмертя і часто зображувався у храмах і на гробницях.

  У Стародавній Греції та Римі флористика також розвивалася як частина релігійних обрядів. Мистецтво плетіння вінків, яке було поширене серед греків, мало важливе ритуальне та соціальне значення. Вінки з лавра символізували перемогу, а квіти, такі як троянди та фіалки, часто використовувалися на святкових заходах і фестивалях.

Середньовіччя та Ренесанс: символізм і сакральна флора

 У середньовічному європейському мистецтві квіти мали глибоке релігійне значення. Художники використовували флору для символізації божественних аспектів у релігійних картинах. Наприклад, лілія в католицькому мистецтві стала символом чистоти та Діви Марії. Сцени з квітами передавали не лише красу світу, але й духовні цінності.

  З початком епохи Відродження інтерес до природи і квітів набув нових форм. Художники, такі як Боттічеллі, Рафаель і Леонардо да Вінчі, використовували квіти у своїх полотнах для підкреслення гармонії природи та ідеалів краси. Відомі картини на міфологічні теми були наповнені квітковими мотивами, які символізували радість життя та оновлення.

Бароко та Рококо: квіти як відображення розкоші

  В епоху бароко та рококо квіти стали символом багатства, розкоші та досконалості. Вони зображувалися не тільки в живописі, але й у прикрасах інтер'єрів. Художники XVII століття, як-от Ян ван Гейсен та Ян Брейгель Старший, створювали неймовірно детальні натюрморти з квітами, підкреслюючи майстерність передачі природних деталей.

  Квіти у мистецтві цього періоду були символом швидкоплинності часу та смертності, як це відображено в натюрмортах жанру ванітас. Зображення квітів, що в'януть, черепів та піскових годинників у таких роботах нагадували про нетривкість життя і марність земних благ.

ХІХ століття: романтизм і натуралізм

  З приходом XIX століття в європейському мистецтві утвердилися течії романтизму і натуралізму, які підняли інтерес до природи на новий рівень. Художники, такі як Джон Констебл і Джозеф Тернер, малювали пейзажі, де квіти були невід'ємною частиною природного середовища. Для романтиків квіти символізували свободу, емоції та драматичність природи.

  У цей період також зросла популярність ботанічних ілюстрацій. Квіти не лише зображувалися у мистецьких творах, але й вивчалися та фіксувалися науковцями. Флористика, як мистецтво, отримала нове наукове значення, що підкріпило загальний інтерес до природи.

Імпресіонізм: квіти як джерело кольору та світла

  Одним з ключових періодів у мистецтві, де квіти відіграли особливу роль, був імпресіонізм. Художники цієї течії, такі як Клод Моне та П'єр-Огюст Ренуар, використовували квіткові композиції для вивчення гри світла та кольору. Квіткові поля, сади та букети ставали головними темами їхніх полотен, в яких передавалася не стільки форма, скільки емоційний вплив кольорової палітри.

  Клод Моне, відомий своїм циклом картин "Водяні лілії", зробив квіти центром свого мистецького дослідження. Його серія полотен відображає як мінливий стан природи, так і експерименти з колірними поєднаннями, що стали революційними для мистецтва кінця XIX століття.

Сучасне мистецтво: квіти як символ і метафора

  У ХХ столітті митці авангардних напрямків, таких як сюрреалізм, абстракціонізм та поп-арт, продовжували використовувати квіти як символічний та експресивний елемент. Наприклад, роботи Анрі Матісса з яскравими квітковими мотивами втілювали в собі пошук гармонії та свободи.

 Американський художник Джорджія О'Кіфф стала відомою своїми масштабними картинами квітів, які вона зображувала в близькому плані. У її творчості квіти набували нових символічних значень, зокрема, вони асоціювалися з жіночністю та силою.

 Поп-арт, представлений такими митцями, як Енді Воргол, також звертався до теми квітів, однак у дещо інший спосіб. Його серія «Квіти» символізувала споживацьку культуру та поверховість суспільства, хоча при цьому не позбавлена естетичної привабливості.

  Флористика завжди була важливим джерелом натхнення для митців у різні епохи. Від символів релігійних вірувань до відображення краси природи, квіти відігравали роль у втіленні духовних, філософських та естетичних ідей. Незалежно від стилю чи епохи, флора залишалася тим елементом, через який художники могли виразити свої почуття, думки та світогляд.  

Список літератури: Габріель, П. Мистецтво флористики: історія та символіка квітів, Monet, C. Claude Monet: The Water-Lilies., Wagner, P. Symbols and Their Meanings: Flowers in Art and Culture.

ЗВІЛЬНЕННЯ

   До Дня Незалежності України в останні дні серпня у Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка - Ірина Дробот) відкрилася персональна виставка "ЗВІЛЬНЕННЯ" української художниці, членкині Міжнародного арт-об'єднання "Повертайся живим! " та волонтерки Олени Білої. 

  Виставку як завжди відкрили її куратори Ірина Дробот та Сергій Коміссаров, які  привітали художницю та усіх присутніх з яскравою подією унікальною художньою виставкою. Вони охарактеризували виставку та поділилися своїми думками щодо художніх робіт та наголосили на тому, що вернісаж Олени Білої започаткована в ім'я нашої великої Перемоги!

 Свою виставку талановита художниця не просто назвала «Звільнення», оскільки присвятила її Перемозі України, в яку вона свято згідно картин вірить та знає, що скоро ця довгоочікувана українцями подія станеться.   

  Має художниця у своєму доробку і пророчу картину, яку поступово домальовує і закінчить в день Перемоги України в цій підступній війні. Зокрема пані Олена під час свого виступу розповіла про свої картини та розкрила сутність того, що вони несуть. А несуть її картини енергію дійсно звільнення, як самої України, так і українців. Я наприклад побачив у її картинах і духовне звільнення людини, яке шукає людство вже не одне тисячоліття. І воно дійсно скоро настане, оскільки ці непрості часи, що ми нині переживаємо принесуть нам великі зміни та трансформацію. 

 На вернісаж до привітливої Олени Білої, окрім її друзів, гостей та фахівців художнього мистецтва завітала ще одна молода талановита українська художниця Дарія Пінчук. Вона під час урочистостей привітала мисткиню із її подією та зробила унікальний подарунок Музею Марії Заньковецької, подарувавши до 170 річчя з Дня народження Народної артисти України Марії Заньковецької портрет нашої відомої українки. Дарія під овації присутньої публіки передала Музеї свою авторську роботу на зберігання та її показ поцінувачам мистецтва. 

  Загалом на вернісажі Олену Білу з теплими виступами на її адресу вітали друзі Музею Марії Заньковецької та безпосередньо друзі художниці. Так із привітаннями виступили Валентина Папина, Інна Мокрицька, Марина Пєткова, Марія Жилка, Петро Зукунов, Микола Шевченко, Леонід Коваленко та інші, хто завітав до Музею Марії Заньковецької на "творчий вогник"! А Народна артистка України Людмила Ларікова не лише високо оцінила мистецтво художниці, а й зробила ще прекрасний музичний подарунок, заспівавши українську відому пісню. 

 Всі друзі та гості Музею Марії Заньковецької можуть любого дня завітати до його лав на виставку «ЗВІЛЬНЕННЯ» та ознайомитися із прекрасними картинами художниці-патріотки Олени Білої за адресою:  Київ, вул. Велика Васильківська, 121.

Леонід Коваленко.

Український контрнаступ крізь призму "Володаря перснів": як Толкін надихає боротьбу за виживання

Авторка: Алсу Гарашова

  Війна і культура нерозривно пов'язані, і в часи важких випробувань народи шукають натхнення в літературі та кіно. Останнім часом, український контрнаступ проти російської агресії часто порівнюють із епічною боротьбою Фродо Беггінса та його союзників із "Володаря перснів" Джона Толкіна. Це порівняння стало популярним завдяки статті "The Counteroffensive: How Ukraine Uses The Lord of the Rings to Frame its Battle for Survival", опублікованій у The Kyiv Independent.

  Стаття підкреслює, як українські військові та цивільні сприймають "Володаря перснів" як джерело натхнення та  символіку їхньої власної боротьби за свободу. Толкінова історія, демаленький і, здавалося б, слабкий Фродо бере на себе величезну відповідальність і протистоїть темним силам, стає для українців символом мужності та незламності.

  Автори статті з The Kyiv Independent відзначають, що багато українських військових порівнюють свою місію з походом Фродо до Мордорських гір. Ця аналогія підкреслює, що навіть перед обличчям неймовірних труднощів, як і у випадку з Фродо, українці не здаються і продовжують боротися за свою землю.

  Однак важливо зазначити, що реальність війни в Україні є набагато складнішою та жорсткішою, ніж літературний світ Толкіна. Сам автор, який був ветераном Першої світової війни, глибоко розумів жахи війни, що відображено в його творах. Незважаючи на це, Толкін також наголошував на важливості надії навіть у найтемніші часи, що є важливим уроком для українців сьогодні.

  Український контрнаступ, як підкреслює стаття The Kyiv Independent, є не просто військовою операцією, а символом глобальної боротьби за свободу та права людини.

  Українці, подібно до героїв Толкіна, демонструють, що зло не може перемогти без боротьби, і що свобода — це цінність, за яку варто боротися до останнього.

  У світлі цього, українська боротьба за незалежність та свободу набуває особливого значення. Вона показує, що навіть найсильніший ворог може бути переможений, якщо у серцях горить вогонь правди та справедливості. Iсторія "Володаря перснів" стає не просто казкою, а дороговказом для українців у ці важкі часи.

  Ця паралель не лише надихає, але й нагадує, що справжня мужність полягає у тому, щоб продовжувати боротьбу, навіть коли надія здається примарною. І, можливо, в майбутньому, український контрнаступ буде розглядатися так само, як і епічні битви Толкіна — як легенду про боротьбу добра зі злом.

Важливість фемінітивів в українській мові

Авторка: 

Арина Ілларіонова

 Фемінітиви в українській мові мають давню історію, їхнє походження можна простежити до праіндоєвропейської мови, з якої пізніше утворилася українська мова. 

 Фемінітиви зустрічаються у різних словниках минулого. Наприклад словник Грінченка виданий 1901-1909 у Києві. Матеріал для чотирьох томів був зібраний з творів художньої літератури, фольклорних джерел, праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина»… В словнику є такі фемінітиви як арештантка, артистка, архів’янка. 

 У словнику Дмитра Яворницького, який був доповненням до словника Грінченка, ми можемо знайти фемінітиви: домовласниця, абатиса, дивачка…

  Виходячи з цієї інформації ми можемо зрозуміти, що на початку 20 століття права жінок виходять на той рівень, на якому вони можуть займати такі професії чи посади.

  Мова реагує на будь-які зміни у світі та суспільстві. Після того як з’являється поняття у мові виникає слово, яке характеризує це явище. Коли жінка обійняла якусь посаду, це потрібно позначити, аби люди “побачили” науковиць та робітниць.

  Над питанням фемінітивів досі ведуться запеклі дискусії. Одна сторона вважає їх непотрібними, неприродним спотворенням мови. А інша - важливою і невіддільною частиною української мови. 

 Фемінітиви є важливим політичним питанням. Якщо говорити суто з граматичного погляду, то всі іменники мають узгоджуватися з родом, числом та відмінком. Тому говорити “жінка-пілот” буде  граматично неправильно.

 Учителька, прибиральниця, письменниця - ці фемінітиви звичні для нас, адже в ці професії жінки прийшли давно і такі слова природно злилися з мовою. Просте такі слова як: пілотеса, членкиня, біологиня зустрічають опір у суспільстві через відсутність вживання, а значить і звички. 

  Мова - соціальний конструкт, від неї залежить наше світосприйняття. Тому фемінітиви важливі, адже вони не тільки збагачують мовлення, а й свідчать про важливість жінок у суспільстві.

Темний бік психології

Авторка: 

Олександра Мельниченко

Психологія — це наука про розум, поведінку та емоції людини. Вона досліджує, як ми думаємо, відчуваємо, сприймаємо світ навколо і як взаємодіємо з іншими людьми. Як і в усьому світі є світло та темрява, психологія не виключення.  

Світла психологія — це використання психологічних знань і технік для допомоги та підтримки інших людей, спрямованих на їхнє благо та розвиток. Вона акцентує увагу на етичних підходах, співчутті та розумінні.  

Темна психологія — це використання психологічних знань і технік для маніпуляції, контролю та експлуатації інших людей з егоїстичними або зловмисними цілями. Це можуть бути методи, які спонукають людей робити те, що вони насправді не хочуть, або вірити в те, що є неправдою.  Але в чому секрет та метод?  

Основні аспекти темної психології: 

Маніпуляція: 

 Використання прихованих методів впливу, щоб змусити людину робити те, що вигідно маніпулятору, навіть якщо це суперечить бажанням і потребам цієї людини. 

Газлайтинг:   Форма психологічного насильства, де маніпулятор змушує жертву сумніватися в реальності її власних думок, сприйнятті подій або пам'яті. 

Соціальне маніпулювання: 

 Використання соціальних норм і взаємовідносин, щоб отримати бажаний результат. Наприклад, змушування когось відчувати провину або відповідальність за певну ситуацію. 

Психологічний тиск: 

 Використання страху, невпевненості або залежності для контролю над поведінкою іншої людини. 

Вербальне насильство: 

 Використання слів та виразів для зниження самооцінки іншої людини, що робить її більш піддатливою до маніпуляцій. 

Харизма: 

 Використання привабливості, щоб встановити довіру і схилити людей до своїх інтересів. 

Щоб краще зрозуміти потрібен приклад: 

Ситуація 1: Уявіть, що людина в стосунках постійно забуває виконувати обіцянки, але коли її партнер намагається нагадати про це, вона реагує агресивно і звинувачує партнера в тому, що той «неправильно запам'ятав» або «взагалі такого не було». 

Маніпуляція: 

 Кожного разу, коли партнер намагається говорити про проблему, маніпулятор знову і знову запевняє, що нічого подібного не відбувалося, або перекручує факти, щоб виглядати правим. В результаті, партнер починає сумніватися у своїй пам'яті, стає більш невпевненим і залежним від думки маніпулятора. 

Результат: Маніпулятор отримує контроль над партнером, роблячи його менш впевненим і більш піддатливим до інших форм маніпуляції. Партнер може почати сумніватися у своїй здатності приймати рішення або навіть у власній адекватності, що ще більше посилює владу маніпулятора над ним. Це приклад газлайтингу.  

Ситуація 2: Уявіть, що керівник на роботі хоче змусити одного зі своїх підлеглих працювати понаднормово без додаткової оплати. Він знає, що цей співробітник дуже цінує свою роботу і боїться втратити її. 

Маніпуляція: 

 Замість того, щоб прямо наказати співробітнику працювати більше, керівник починає натякати, що його позиція може бути під загрозою, якщо він не виявить «додаткової відданості» компанії. Наприклад, керівник може сказати:  «Я дійсно ціную тих, хто готовий жертвувати своїм особистим часом заради успіху компанії. Це показує, що вони справді віддані справі». Після цього співробітник відчуває провину або страх перед можливою втратою роботи і погоджується на додаткові години праці. 

Результат: Співробітник починає працювати понаднормово, хоча цього не хоче, щоб не викликати незадоволення керівника. Він боїться, що якщо не виконає ці очікування, то може втратити роботу або бути підданий критиці. Керівник досягає своєї мети, не вдаючись до відкритих вимог чи прямого тиску, а використовуючи емоційний шантаж.  

Як захиститися від темної психології: 

Розпізнавання маніпуляцій: 

 Усвідомлення того, коли вами намагаються маніпулювати, є першим кроком до захисту. Якщо щось здається підозрілим або викликає дискомфорт, це може бути ознакою маніпуляції. 

 Утримання емоційного контролю: Маніпулятори часто намагаються викликати сильні емоції, щоб зробити вас більш піддатливими. Зберігання спокою і раціональності допоможе протистояти їхнім спробам. 

 Встановлення особистих меж: Чітко окреслені межі допоможуть вам краще захищати себе від негативного впливу з боку інших. 

Критичне мислення: 

 Завжди аналізуйте мотиви людей, особливо якщо їхні дії або слова здаються неприродними або суперечливими. 

Темна психологія може бути потужним інструментом, але важливо розуміти її небезпеку і бути готовим захищати себе від її негативного впливу. 

Використана література.

"Темна психологія: Як маніпулювати та керувати іншими людьми" авторства Майкла Невіла,   

"Маніпуляція: Психологічні прийоми впливу" авторства Роберта Чалдіні ,  

 "Темна психологія 101" Даніеля Кокса.  

«ВІН РОБИТЬ ТЕ, ЩО НЕМОЖЛИВО»: ШЛЯХ ДАВИДА ЯКУШИНА

Матеріал підготувала: Віана Пальчинська

З скрипкою

  12 липня Герою України Давиду Якушину з позивним “Himli” виповнилось би 24 роки, але він мужньо захищав країну та 20 липня 2023 р. героїчно загинув на полі бою. Сьогодні згадаймо його життєвий шлях, любов до музики та патріотичність до своєї Батьківщини.

Дитинство, шкільні роки, навчання у коледжі

Давид народився та жив у Києві. Закінчив Київську гімназію №283 і музичну школу ім. М.Д. Леонтовича.

 “З самого малечку Давид був працелюбним, дуже відповідальним, не міг лягти спати, якщо щось не виконає, надзвичайно дорослий з дитинства. У нього була феноменальна пам’ять та абсолютний слух. За висновками викладач з коледжу такий слух, як у Давида, зустрічається приблизно один раз на 20.000 людей європейської раси. Син підбирав будь-яку мелодію або пісню на слух. Він ріс освіченою та розумною людиною, мав енциклопедичні знання, якими вмів оперувати в необхідний момент”, – розповідає мама “Himli” Оксана.

Давид виховувався у музичному середовищі. Любов до цього виду діяльності зародилась у хлопця ще в дитинстві, коли одного разу він почув виступ гурту “Хорея Козацька”. 

“У вихідний день ми пішли гуляти на Мамаєву Слободу. Давид бігав і почув виступ колективу, застиг і слухав не кліпаючи очима. Це було здивуванням, адже до того часу я йому пропонувала різні види діяльності, він не зацікавлювався нічим, а після прослуховування виступу син захотів бути у музиці. Маленьким він слухав і барокову музику, де є історичний контекст. З малих років був активістом і ріс серед них”, – доповнює пані Оксана.

З сопілкою

Відтоді “Himli” почав опановувати гру на кількох інструментах: починав з духових, багато з них освоював самостійно. 

Спогади мами Давида містять інформацію, що на скрипку та фортепіано її сина спочатку не брали, бо прийшов у дорослому віці. Через це він обрав сопілку, а за півроку занять на ній він опанував складну програму та викладачі самі запропонували Давиду вчитися на скрипці. За два місяці навчання юнак вивчив річну програму музичної школи.  

Історія з життя хлопця 2013 року показує відданість і любов до музики: 

“У березні раптово випало дуже багато снігу, що в Києві три дні не розвозили хліб. Задовго до цього Давид домовився про запис свого першого диску гри на сопілці. Ми живемо у приватному будинку, у дворі почистити сніг було нереально, на дорогах – теж саме. Транспорт не ходив, тому я запропонувала перетелефонувати фахівцям і перенести запис, але він категорично відмовився, дійшов до студії проломлюючи сніг собою та записав диск. Музика для нього була всім”, – пригадує О. Якушина.

Давид мав різні вподобання: володів знаннями з історії, на високому рівні знав українську та іноземні мови. Він був не тільки гуманітарієм, а й гарно розумівся в математиці, брав призові місця на олімпіадах. 

При випуску зі школи він склав зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) майже на 200 балів, міг вступити у будь-який вищий навчальний заклад, але хлопець хотів навчатися виключно у Муніципальній академії музики ім. Р.М. Глієра. За вимогами музичних закладів абітурієнти складають ЗНО і творчий конкурс. Усю весну та літо Давид тренувався, не мав жодної вільної хвилини. 

“У рік його вступу в коледжі було лише два вакантних місця на скрипку, а потім обмежили до одного. Абітурієнтів було багато: не тільки з Києва, а й з різних куточків України. Це єдине бюджетне місце стало Давида, хоча йому казали, що це неможливо і потрібно буде чекати ще рік. Я також розуміла, що така справа з місцями, тому вмовляла сина подати документи не тільки у музичний заклад, а ще у інший, наприклад, у лінгвістичний. Давид відмовився навіть подавати документи у інші вузи та з юнацьким максималізмом казав: “Або Глієра, або нічого”. Він неодноразово робив те, що неможливо”, – ділиться мама Оксана.

У коледжі він стимулював, надихав і підіймав дух інших студентів, з якими навчався або був знайомим. Завжди знаходив правильні слова, неначе психолог: як рухатися далі по життю завдяки музиці, займатися музикою та інше. Останній свій концерт він зіграв 14 лютого 2022 року у складі ансамблю скрипалів академії Глієра.

“Була дівчинка Аня, яка навчалась на курс менше Давида, але вони займались скрипкою в одного викладача. Аня зневірилась у своїх силах і музиці, він знаходив прості слова, але дуже влучні. Після них ця дівчинка забула про всю свою невпевненість і розчарування. Вона вже нічого не боїться, не комплексує та не порівнює себе ні з ким і грає досі”, – пригадує історію мама Давида.

24 лютого 2022 року

У перший день повномасштабного вторгнення Давид сповістив маму про своє рішення податися у лави ЗСУ. Пані Оксана добу вмовляла його не робити цього, наводила аргументи.

“Я казала йому: “Давиде, подумай логічно: чи можна військового поставити за диригентський пульт в оркестрі? – Ні. Якщо взяти до уваги музичний колектив, то один музикант сфальшивить, а це відіб’ється на всьому гурті, так само й у війську. Військова служба – це не вулична бійка. Всьому потрібно вчитися!”, – згадує пані Оксана.

Але Давида вже було не зупинити. 25 лютого юнак стояв під ТЦК. Там йому сказали, що люди зараз не потрібні, йому зателефонують, якщо когось не вистачатиме. Після такої відповіді хлопець довгий час сидів під ТЦК, тому його взяли на службу. У свої 21 він підписав контракт і пішов у піхоту. Йому випадало багато можливостей перевестись у інші підрозділи, де важливіші розумові здібності, а не силові, але Давид не хотів.

Життя на службі

Як під час цивільного, так і військового життя Давид був доброю, гуманною, людяною особою з моральними принципами, не любив грубих і нав’язливих людей, був правдолюбом і правдорубом. Під час перших днів у війську всі проходили навчання. У Давида завжди все було на найвищому рівні, зброя начищена, а він готовий до всього у будь-який момент. Хлопець обіймав посаду бойового медика, але став їм не відразу. Юнак багато навчався цій справі, знав призначення всіх пігулок, відпрацьовував свою задачу – рятувати життя. “Himli” мав чотири аптечки, які постійно носив з собою, хоча й було важко, адже він маленького зросту. Давиду не легко давалась стрільба, бо мав лише 10% зору, тому ходив в окулярах, але він навчився і цьому. 

“Для нього армія – це як засіб здобуття знань, бо такого не розповідають в університеті, тут практика. Школа життя. Він був безстрашним і спостережливим”, – додає побратим і друг Сергій Босяченко.

Давид у формі

Сергій пригадує, що вони з Давидом познайомились у перші дні повномасштабного вторгнення, коли прийшли у ТЦК. Його привернуло те, що він побачив молодого хлопця-однолітка, невеликого зросту, з хвостиком та ще й колегу-музиканта, бо у нього з собою була скрипка. Потім їх обох відправили на паливно-мастильні матеріали (ПММ), де заправляли техніку, яка везла воїнів на передову.

“Давид подобався всім людям, які з нами служили. Це була особа, яка обізнана у багатьох галузях: живопис, географія, слухав новини англійською мовою, з ним можна було підняти будь-яку тему”, – ділиться Сергій.

На передовій “Himli” пройшов усе: поранення, смерті інших людей, небезпеку, холодну зиму, пекельне літо, голод, військові штурми. Він прийняв виклик і казав: “Я – чоловік, я – дорослий, я маю захищати свою країну. Не вмію, не знаю – навчуся!” Йому не потрібна була підтримка, він мав дуже багато енергії, ніколи не здавався та не покладав рук.

Останні фото

“У бойових зонах також триває життя. Ми могли спостерігати природу 24/7, кожен сезон і в будь-яку погоду. Я б ніколи не побачив діамантовий сніг на гілочках ялин в ранньому світанку, але такими способами мені необхідно було це розгледіти. Про життя на війні можна довго розповідати. Я пам’ятаю наш час з Давидом разом. Спочатку на військовій підготовці моєму другу було дуже важко: підтягування на турніку далось не відразу, а пізніше він зміг підтягнутися 16 разів. У нас були жарти, які розуміли тільки ми. Шкода, що більше я їх не розповім”, – пригадує побратим.

Закінчення коледжу та останні дні життя

Закінчував на війні

Закінчення навчання в академії Глієра припало на період служби 2022 року. 

Мама телефонувала до сина, просила скласти державні іспити дистанційно, але Давид відповів: “Та кому потрібен той диплом…”

Ненька переламувала його, казала, що диплом про освіту є важливим. Через це вони посварились і не спілкувались три тижні. Він все ж таки склав усі іспити онлайн, а мама забрала диплом про освіту.

“Останній раз ми побачились приблизно за два місяці до його загибелі. Я приїхала з Хорватії, син був на ротації. На момент загибелі він обіймав посаду бойового медика. В Угорщині проходили двотижневі курси за його спеціальністю, я зробила йому пропозицію поїхати на них, щоб покращити власні знання. Давид відповів, що він може це зробити, але такий вчинок зараз буде недоречним, бо незабаром мав бути виїзд на передову, він не міг кинути своїх”, – розповідає Оксана. 

Дуже скоро Давид з побратимами поїхав на Схід. Спочатку у них було розквартирування, отримання бойового розпорядження, а потім вихід на позицію, у той день з ним було ще двоє побратимів. Дрон, що висів над їхньою позицією, скоригував російський артилерійський вогонь.“Himli” викликав антидрон, якого не було. Всі троє захисників загинули від міни.

“Головне, що я хочу сказати – бережіть воїнів! Їм треба РЕБ - зберіть їм на РЕБ. Їм треба ремонт авто – закрийте збір на ремонт авто. Потрібно вимагати від влади забезпечення військ сучасними засобами радіолокаційної боротьби!”, – регламентує Сергій.

Реакція мами на звістку про сина

Пані Оксана доповнює, що на момент загибелі сина працювала у хорватському салоні краси, де зустрічала відвідувачів, туристів. На роботі потрібно завжди посміхатися, бути привітною та нести позитив. 

“Мені зателефонували близько 14:00 та сказали цю звістку. Відразу я спитала про джерело інформації, воно ще було неофіційним, але галас по всьому фейсбуку вже рознісся. За годину все наше близьке оточення знало про цю новину, але я заборонила будь-що писати до отримання офіційної інформації та видалити всі дописи з соціальних мереж. Згодом надійшло офіційне підтвердження… Кожен хотів ще й висловити свою підтримку особисто, телефонували у месенджерах. Мені було приємно, але я на роботі, потрібно зустрічати клієнтів. Я розумію, що не можу брати слухавку від кожного охочого та й мені це розхитує психіку. Після цього я написала пост у фейсбуці: 

Нагороди (посмертно)

““Перестаньте мені телефонувати та плакати, робіть щось корисне. Якщо у вас є злість – пошліть туди дрон! Хто може – напечіть смаколиків нашим хлопцям на передову. Робіть те, що вмієте. Кому стане легше, якщо ви мені та один одному доб’єте психіку!?” 

Після цього допису знайома зробила ініціативу та моїм дописом почала закликати закривати певний збір”, – відтворює спогади пані Якушина.

Неньці Давида було дуже складно приїхати до Києва, бо вона працювала за межами України, але їй вдалось пройти весь шлях і мама встигла приїхати на заховання сина, керувала організаційними питаннями. 

“Знаючи свого Давида, я думала, що він не хотів би мене бачити у поганому стані, коли я не зібрана та не маю здатності говорити. Зараз я часто згадую різні події з нашого життя. Пригадую наші посиденьки на кухні: Давид з усього міг зробити свято. Він не давав сумувати, постійно щось грав, підбирав мелодії, дуже любив свого котика, оберігав його, як малу дитину, щоб на нього ніхто не крикнув, не поганяв, не розбудив, спускав його сходами будинку, бо тому було незручно, брав з собою на базар, бо котика не можна було залишати самого, адже він плаче та сумує. За домашньою вечерею ми сміялись, ділились корисними думками, філософськими темами”, –  регламентує Оксана.

Нині Давид також є серед нас, адже не припиняє робити важливі справи. Його фото висвітлюють на концертах в Україні та за її межами, про нього розповідають у музичних школах, завдяки його імені закриваються чисельні збори для військових.

Нагадаймо, що 19 квітня 2024 року у Київській школі мистецтв імені М.Д. Леонтовича було відкрито меморіальну дошку на честь Давида Якушина.