Безпека в мережі: що краще VPN чи Proxy та як їх правильно використовувати?

Автор: Данило Огородник

     Одним з найважливіших елементів сучасного онлайн життя є інтернет-безпека. Ми постійно стикаємося з такими небезпеками, як кібератаки, витоки даних, цензура та геоблокування. Багато людей використовують спеціалізовані інструменти, такі як VPN або проксі-сервери, щоб захистити свою приватність і свободу в Інтернеті. Але що це таке і чим вони відрізняються один від одного?

     Технологія, відома як VPN (віртуальна приватна мережа), встановлює зашифроване з'єднання між вашим пристроєм і унікальним сервером, яким керує VPN-провайдер. Цей сервер обробляє всю вашу інформацію так, ніби ви фізично присутні там, де він розташований. В результаті ваша IP-адреса змінюється на IP-адресу сервера, що робить значно складнішим відстеження вашого інтернет-трафіка третіми особами.

Проксі-сервер - це програма, яка посередником між вашим комп'ютером або іншим пристроєм і веб-сайтом, до якого ви хочете отримати доступ. Коли ви користуєтеся проксі-сервером, він надсилає ваш запит на потрібний веб-сайт, а потім надсилає вам відповідь. В результаті ваша IP-адреса також змінюється на адресу проксі-сервера. Але оскільки ваш інтернет-трафік не шифрується, він все одно може бути перехоплений і вивчений третіми особами.

     Ступінь безпеки і функціональності між VPN і проксі-сервером є ключовою відмінністю між ними. Завдяки надійному шифруванню VPN забезпечує більш надійний захист вашого трафіку і необмежений доступ до будь-якого веб-сайту або сервісу в Інтернеті. З іншого боку, проксі-сервер може бути швидшим і простішим у налаштуванні, але він не повністю забезпечує конфіденційність і анонімність.

     Порівняння показує, що VPN є більш надійним і практичним способом захисту вашої безпеки в Інтернеті. У порівнянні з проксі-сервером, VPN має ряд переваг, серед яких:

- Високий рівень шифрування даних

- Повне покриття всього вашого трафіку

- Сумісність з усіма пристроями та додатками

- Спеціальні функції для обходу блокування VPN

- Надмірна кількість серверних локацій

Як налаштувати VPN

     Щоб налаштувати VPN на різних операційних системах, вам потрібно спочатку обрати надійного постачальника послуг VPN, який підтримує вашу ОС. Наприклад, ExpressVPN, NordVPN або Surfshark. Потім вам потрібно зареєструватися на сайті VPN-провайдера і завантажити VPN-клієнт для вашої ОС.

Після цього потрібно запустити VPN-клієнт і ввести своє ім'я користувача та пароль. Останній крок - вибрати VPN-сервер, до якого ви хочете підключитися, і натиснути "Підключитися". Після встановлення VPN-з'єднання ви можете безпечно і конфіденційно переглядати веб-сторінки.

Технологія OpenVPN

     OpenVPN, який використовує шифрування і сертифікати для побудови безпечного тунелю між клієнтом і сервером, є одним з найбільш широко використовуваних і відкритих протоколів VPN. Далі розглянемо налаштування OpenVPN на різних операційних системах.

Налаштування OpenVPN на Windows

     Встановлення клієнтського програмного забезпечення OpenVPN та отримання конфігураційного файлу (.ovpn) від постачальника послуг VPN або мережевого адміністратора є необхідними умовами для використання VPN на Windows. Після цього вам слід перемістити файл .ovpn (можна завантажити використавши сервіс VPNBOOK) до папки config в директорії встановлення OpenVPN (зазвичай C:\Program Files\OpenVPN\config). Після цього ви можете запустити графічний інтерфейс OpenVPN з правами адміністратора і побачити іконку OpenVPN в системному треї. Клацнувши правою кнопкою миші по іконці, ви можете вибрати "Підключитися" і подивитися статус вашого з'єднання. Якщо все пройшло успішно, ви повинні отримати доступ до ресурсів вашої VPN-мережі.

Налаштування OpenVPN на MacOS

     Щоб використовувати OpenVPN на MacOS, вам потрібно встановити клієнтське програмне забезпечення Tunnelblick і завантажити файл конфігурації (.ovpn) від вашого VPN-провайдера або мережевого адміністратора.

Щоб додати файл .ovpn до Tunnelblick, потрібно двічі клацнути по ньому. Після цього значок Tunnelblick з'явиться в системному треї, і ви зможете активувати його з меню програми. Тепер ви можете натиснути кнопку "Підключитися", щоб перевірити стан з'єднання після вибору бажаної конфігурації. Якщо все пройшло за планом, ви повинні мати доступ до ресурсів вашої VPN-мережі.

Колективний невроз: наслідки другої світової та сучасні реалії України

Авторка: Владислава Давидовська     

     

     Колективна травма - це психологічна травма яка охоплює велику кількість людей, від окремої групи людей до цілих країн. Особливість колективної травми полягає у тому, що вона поширюється не тільки на людей які безпосередньо є учасниками травмуючих подій, вона шириться поколіннями, закріплюючись у пам‘яті. Причиною травм є війни, геноцид, екологічні, стихійні та техногенні катастрофи, обмеження свободи, наприклад концтабори за часів гітлерівської германії та рабство чорношкірих, політичні перевороти та соціальні революції.   

     Віктор Франк – психотерапевт, колишній в‘язень нацистського табору під час другої світової війни, у своїй книжці «Лікар та душа» писав, що у колективного неврозу є чотири ознаки: «по-перше, це безпланове стравлення до життя : «аби лише дожити до вечора». Сучасна людина живе так від одного дня до наступного. Вона навчилася робити це під час останньої світової війни, і з тих пір таке ставлення не змінилося. Люди жили в такий спосіб, бо чекали кінця війни,і, поки війна тривала, подальше планування не мало сенсу…..Другим симптом є фаталістичне ставлення до життя. Це знову ж таки продукт останньої світової війни. Третім симптомом є колективне мислення. Людина хоче зануритися в маси. Четвертий симптом – фанатизм. Тоді як колективіст ігнорує свою власну особистість, фанатик нехтує особливостями інших.".  

     Ми несемо свою колективну травму майже не всю історію України, за останні лише 100 років ми пройшли революції, штучний голодомор 1932-1933 рр. , сталінські репресії, знищення культурних діячів та спадщини, роздвоєння національної ідентичності, майдан, анексію Криму, вторгнення на території Донецька на Луганська і наразі переживаємо повномасштабну війну.  

     Наслідками неврозу окремого індивіда є важкі панічні атаки, порушення соціальної та трудової адаптації, депресії та  ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Після закінчення війни нам треба відбудовувати  багато чого й важливо екологічно  навчитися переживати колективні травми, зберігаючи історію задля запобігання "наступу на ті ж самі граблі". 

     Для того, щоб пережити війну та її наслідки, треба знайти загальний та індивідуальний сенс. Віктор Франк ще у концентраційних таборах помітив, що жага до життя залежить від сенсу життя кожної людини, умовна половина людей ставала примітивною формою боротьби за виживання, а досягала статусу взірця альтруїстичної поведінки та духовності, що давала сили та ресурси на те, щоб пережити те жахіття, хоча ці дві категорії перебували в однакових умовах. 

     Слід пам‘ятати, що страх та тривога є нормальною реакцією на травматичні події, інакше еволюція, якби у цьому не будо необхідності, усунула б ці емоції.   

     Основні концепції та поради, які допоможуть пережити те, що ми маємо наразі: 

- так як основною ознакою колективного неврозу є неспроможність планування та відмова від відповідальності, треба свідомо брати відповідальність за своє життя. Адекватно оцінювати ситуацію, розуміти на що ми можемо вплинути та брати на себе за це відповідальність.  

- порада стосується безпосередньо першої. Ми не можемо змінити реальність, але ми можемо змінити ставлення до цієї реальності. Треба пам‘ятати, що ще лишилися речі та люди заради яких треба не опускати руки. 

  - звертатись за консультацією до спеціаліста. Зараз є багато психологів-волонтерів, які готові допомагати навіть якщо у вас на це немає коштів. Краще це робити зараз, чим коли це буде мати гірші наслідки.  

  - планувати майбутнє. Ми втрачаємо сенс існування коли нічого не очікуємо, тому мозок треба мотивувати. Цей пункт також взаємодіє з першим та другим. Важливо не охоплювати великі масштаби, не брати необмежений проміжок часу, зрозуміло, що в умовах війни складно будувати плани на майбутнє, але корисно планувати хоча б наступний день, щоб бачити результати своїх дій, навіть якщо це повсякденні справи.  

- розміщувати себе у культурному просторі. Мистецтво грає важливу роль і є способом рефлексії почуттів, це допоможе менш деструктивно справлятися зі стресом, навіть якщо ви не є професійним митцем, ми згуртовані однаковими почуттями та переживаннями.

Енергозбереження по Житомирськи

 Поліське місто сьогодні є лідером в Україні з питань заощадливості   

   Програми енергозбереження і енергоефективності дуже актуальні у теперішній час в Україні. Позитивним досвідом у цій сфері ділився Житомир. Прес-тур «Кліматично-нейтральне майбутнє Житомира. Зелений перехід міста на 100% ВДЕ до 2050р.», організований громадською спілкою "Бізнес за партнерство" в рамках проекту «Просування енергоефективності та імплементації Директиви ЄС про енергоефективність в Україні», що виконується німецькою урядовою компанією GIZ за дорученням Уряду Німеччини та Швейцарії, зібрав кілька десятків журналістів з усієї України.

   Під час знайомства у стінах Житомирської міської ради очільник міста Сергій Сухомлин розповів, що перші програми з енергозбереження почали застосовуватися тут ще 2012 року, а активно впровадитися вже з 2014 року. Житомир один з перших у Східній Європі заявив про перехід на 100 % використання відновлювальної енергії. І буде першим містом в Україні, висловив переконання мер. А вже до 2050 року має стати повністю кліматично-нейтральним. 

 В якості добрих прикладів делегація відвідала об`єкти міста з цієї програми. Першим оглянули дитячий садок ЖДНЗ № 6, термомодернізований в рамках проекту «Підвищення енергоефективності обєктів бюджетної сфери м. Житомира». Сьогодні тут діє 11 груп для малюків, а загалом ходить до закладу 224 дитини. Садочок приймав і більшу кількість, але наразі військова небезпека, зокрема, ракетні обстріли, змусили чимало батьків разом з дітьми виїхати з обласного центру. Як розповіла завідувачка установи пані Казмерчук, роботи з утеплення розпочалися з даху, згодом фундаменту. Загалом енергозберігаючими технологіями обклали всі стіни, включаючи склопакети. За висловом керівниці, увесь будинок обгорнений своєрідною теплою «шубкою».

  Останніми були укриття, де повністю підготовлені великі приміщення для перебування, навчання, різноманітних ігор вихованців. (Цікаво, що загалом з 45 навчальних закладів міста, 44 мають укриття). В результаті робіт температура у приміщеннях підвищилася на 5-6 градусів, а споживання теплової енергії знизилося на 55-60%.  За кошти місцевого бюджету було виконано ще  й облаштування благоустрою території дитячого садка.

  Житловий будинок ОСББ «Вулик-21», був зведений у 1997р. Мешканці майже всіх 234 квартир цього шестипід`їздного дому у 2016р. підтримали утеплення будинку, розповіла керівниця ОСББ Людмила Панченко.   В будинку вже не один рік здійснювалися заходи з реалізації енергоефективності за програмо «Енергодім». Зокрема, теплоізоляція внутрішніх трубопроводів, балансування системи опалення через встановлення автоматичних клапанів, комплекс робіт із теплоізоляції та улаштування зовнішніх стін, заміна зовнішніх дверей та облаштування тамбурів, заміна віконних і балконних блоків. Ці заходи додали до 40% енергоефективності.

 За словами Панченко, загальна сума проекту становила 25 млн. грн. Але це вартувало, адже сума опалення у платіжках мешканців скоротилася на 40, а іноді й на 50%. 

  По завершенні обїзду відбулася розмова преси з місцевими чиновниками. Як розповіла 1 заступниця міського голови Світлана Ольшанська, у 2021р. Житомир став другим містом в Україні, що отримало «Європейську енергетичну відзнаку». Й надалі керівництво віддаватиме пріоритет програмі «Зелене місто».  

Ще одна проблема для Житомира використання світла, адже його не вистачає, зазначила Ольшанська. Через це у місті не курсує трамвай, адже, в першу чергу, струм подається для мешканців. При цьому спішно реалізується програма заміни вуличного освітлення лампами LED. Поліське місто перше місто в Україні, яке на 100% встановило на вулицях енергозберігаючі лампи. А це 15 тисяч світоточок. 

Сергій Бахін

«Простір речей» у Львові

Авторка: Надія Пікуль

«Люди приходять, приносять, забирають речі. Багато хто дякує за таку можливість і сам проєкт. У нас також можна зарядити телефон, випити чаю, скористатися мікрохвильовою. У туалеті завжди маємо засоби гігієни (прокладки, тампони), якими можна користуватися», - розповідає координаторка проєкту.

«Простір речей» - місце, куди люди приносять свої речі, щоб інші при потребі могли їх взяти.

Звідки ж з’явилася ідея проєкту?

Є три витоки цієї ідеї. По-перше, учасниці ініціативи є критичними до сучасної економічної системи – капіталізму, яка знищує природу, тварин і природу в цілому; яка ставить індивідуальне збагачення вище, ніж колективне благо та збереження навколишнього середовища.

«Ми не екологічна ініціатива, проте цінність екосвідомості, а також веганство, вважаємо важливими для нас» - зазначила координаторка.

По-друге, у Харкові – місто, звідки походить ініціатива проєкту, до ковідних часів проводилися фрімаркети. Кожної весни та осені проходили одноденні івенти у парку, куди люди приносили речі і могли забрати щось собі. Деякі з учасниць «Простору» брали участь в організації двох таких фрімаркетів. Окрім цього, у Харкові була створена група в телеграмі під назвою, «група, в якій віддають речі». Суть групи – постити фото речей, які готові безкорисно віддати, а також шукати, якщо щось потрібно. Наразі таку групу створено у Львові, а також всеукраїнську.

І по-третє, досвід зі схожими місцями координаторки проєкту. Саме він став стимулом створити «Простір речей». Минулої весни вона перебувала в Німеччині і відвідала два місця, які працюють за тією ж схемою – віддавати непотрібне і брати необхідне.

«Що цікаво, це були постійні і тривалі проєкти, створені не для біженок і біженців з України, а для всіх. Тому по поверненню в Україну захотілось мати тут щось схоже»

Спочатку організація займалася гуманітарною допомогою і орендувала приміщення під склад. Воно мало дві кімнати, тому учасники проєкту вирішили орендувати обидві: одна під склад та офіс, інша під «Простір речей». Далі придбали стійки для одягу, вішаки, стелажі. Зробили пост в Інстаграм про відкриття проєкту – люди почали приходити з першого дня.

Нещодавно організація переїхала на нове місце. Тим самим зменшивши єдину складність проєкту – в людей є дуже багато непотрібних речей, які вони можуть і хочуть віддати. Попереднє приміщення було набагато менше, ніж те, що є зараз. Полиці там ломилися від одягу, було дуже незатишно, людям було складно щось шукати серед такої кількості речей. На новому місці стало легше. До того ж тепер діють обмеження: речі приймаються по графіку, тиждень через тиждень. Аби мати час, щоб люди позабирали речі і звільнили місце для нового.

«Важливо зазначити, що взагалі наша ініціатива є феміністичною, основний напрям нашої діяльності – феміністична культура та просвітницька діяльність. Проте соціальні проєкти для нас також є важливими. Тому ми створили «Простір речей», а також проєкт «Годівничка». Щонеділі ми годуємо людей, які потребують цього, гарячим обідом»

Влітку організатори провели івент від «Простору речей» із лекціями про сортування, фріганство, були веганські смаколики, грала музика.

«До нас приходять тільки дуже привітні та приємні люди, із якими приємно взаємодіяти»

Проєкт запланований до кінця липня. Стежити за оновленнями та діяльністю «Простору речей» можна в Інстаграм https://instagram.com/fem.bilkis та ТікТок https://www.tiktok.com/@fem.bilkis

Вплив штучного інтелекту на життя та мистецтво

Авторка: Владислава Давидовська

     Термін штучний інтелект часто застосовується до проєктів з розробки систем, які наділені інтелектуальними процесами які притаманні людям, наприклад змога міркувати, знаходити сенс, узагальнювати, аналізувати та вчитися на минулому досвіді. Наразі ми слабко можемо уявити собі життя без нього, адже всі онлайн маркет – плейси , чат-боти, сайти знайомств та т.п. це саме штучний інтелект який спеціально запрограмований та навчений цьому. 

     Враховуючи стрімкий інтерес до штучного інтелекту з боку великих світових компаній та звичайних людей з різних сфер, ми можемо зіткнутися з низкою негативних наслідків. Спочатку за допомогою штучного інтелекту можна було створювати роботів та комп’ютери які могли виконувати однотипну роботу або роботу яка буде витрачати забагато часу у людини.

     По різним даним зростання долі  автоматизації  сягне 50% вже до 2025 року. Тобто можуть втратити свою актуальними  від 9 до 50% професій, в першу чергу це вплине саме на молоде покоління і цей процес почався з 2020 року – року коли почалася світова пандемія через Covid19, що призвело до примусової автоматизації задля запобігання розповсюдження зараження. 

     Наприклад одним з самих значущих недоліків який буде мати на населення великий вплив це заміна робітників  роботами та системами, що призведе до ще більшого рівня безробіття. Також це призведе до ліні та невміння бути у соціумі, штучний інтелект робить за нас аналітичну роботу та повторюванні задачі, тобто з кожним разом ми можемо все менше та менше використовуватися свій мозок для розв'язання задач та вирішення проблем які потребують інтелектуальної активності та часу. 

     З‘являється цікавий парадокс – чим інтенсивніше та бистріше прогресують технології, тим далі ми повертаємося у минуле, технології, які заміняють інтелектуальну роботу змушують нас повертатися до примітивної праці. На даний момент штучним інтелектом і нейронною мережею в тому числі  намагаються замінити дизайнерів, копірайтерів, фотографів, музикантів, маркетологів. Штучна нейронна мережа, з точки зору штучного інтелекту  є основою філософської течії конекционізму і основним напрямом у структурному підході по моделюванню природного інтелекту за допомогою комп‘ютерних алгоритмів. 

     Зараз нейромережа може створювати  музику, перекладати та самостійно озвучувати відео за лічені хвилини, розробляти бізнес-плани, макети сайтів, генерувати відповіді на запитання в різних категоріях. На перший погляд, ми можемо подумати, що це лише переваги які допоможуть людству отримати більше вільного часу, але цей вільний час треба займати іншими корисними речами у довгостроковій перспективі аби ми не зіткнулися з деградацією у всіх можливих аспектах втрапивши у пастку хибної свободи від праці. 

     Цінність людини як митця поступово знижується якщо брати не окремі приклади, а великі масштаби. У перспективі це не буде мати оптимістичні наслідки, адже щоб людині почуватися самоствердженою й мати мету, їй треба «розміщувати» себе у просторі, тобто мати можливість бути корисним у якісь сфері, бачити результат праці та відповідно отримувати відповідний фітбек. Якщо цю можливість у людини забрати, тим паче в умовах теперішнього ми повернемося до примітивного існування, навколо великий вибір усього, але для тебе місця там нема. У подальшому це буде провокувати екзентаційні кризи, ще більший рівень депресії та масову тривожність яку й так вже підсилила пандемія та ізоляція. З точки зору філософії заміна людського інтелекту та здатність творити на штучні альтернативи це така ж сама ізоляція тільки не у класичному розумінні, це також тримає нас як особистостей у замкненому просторі, що призводить до деструктиву.

     На жаль єдине що ми можемо зробити це адаптуватися до цього, розглядати нові сфери, навчатися та йти в ногу з технологіями та контролювати процеси розвитку штучного інтелекту. 

Владислава Давидовська

 

Українські фільми про війну на Донбасі, які варті вашої уваги!

Авторка: Дарія Дацкова

     З початком анексії Криму та розв'язання війни на Донбасі російською федерацією в українському кінематографі відбулося переродження. Якщо бойових дій на території Автономної Республіки Крим не було, то східний край України був залитий великою кількістю крові. Ці події не могли пройти безслідно повз нашу культуру, а тим більше кінематограф, який з 2014 року відділився від російського і результатом цього є поява справжніх шедеврів українського кіно. Особливе місце посідають фільми воєнної тематики, а саме війна на Донбасі. Тож ось кілька чудових стрічок, які не залишать вас байдужими:

 

Кіборги

     Ця знаменна кінострічка повинна відкривати цей список. Фільм по справжньому захоплює, сюжет тримає до останнього, але головною фішкою є діалоги. Діалоги між героями - зовсім різними людьми, за віком, статусом, діяльністю, і регіоном зростання. Теми, підняті в цій стрічці, не мають однієї конкретної відповідь чи бачення. І чуючи думки героїв, ти знаходиш свою і думаєш: “Ось да він правий”, а потім чуєш думку іншого і в тобі починають грати сумніви. Фільм не просто показує події на фронті, а й формує критичне мислення.

Іловайськ

     Наступний шедевр українського кіно - це стрічка “Іловайськ”. Кожен українець чув цю назву, але не кожен знає її історію. Це місто в Донецькій області, яке стало відомим трагічною подією під час білого коридору, який зробили російські війська для виходу наших військ з облоги, але як і завжди не дотримались домовленостей  і під час виїзду розстріляли українську колону. Ці події були покладені в сюжет фільм, та вартий він вашої уваги через вплетені сюжетні лінії. Неймовірно правдиво було висвітлено ставлення місцевого населення до війни, до України, до наших військ і чесно показано причину цього ставлення. Тому переглядаючи цю стрічку, ти знову ж таки, як і в попередньому фільмі, формуєш зовсім інше розуміння війни, починаєш дивитися на ці події не лише зі сторони героя військового, а й з цивільного, який став жертвою дезінформації та пропаганди.

 

      Наші котики

     Ця стрічка не є такою як по передні - від слова зовсім. Хтось скаже, що це щось  ненормальне, а інший казатиме, що це щось неймовірне. Така різниця вражень від цього фільму виникла через його неоднозначне висвітлення подій війни. Фільм висміює все, що відбувається на фронті, через призму гумору та іронії показує реальні події на передовій, демонструє певну безглуздість як нашої армії і влади, так і ворожої. Особливо іронічно були висвітленні російські пропагандисти(P.S. Тільки вже через них можна глянути цю комедію). Це по справжньому щось нове в українському кінематографі, яке варте уваги, адже бачити трагічні події в нашій країні крізь гумор і абсурд допомагає пережити все це.

Додому

     Крим… Напевне більшість українців і не знають, хто такі справжні кримські татари, які їх традиції, переконання і в цілому, як живуть вони, яке їх ставлення до України. Але хто знає історію, чуючи про 1944 рік, одразу згадує виселення усіх кримських татар з Криму радянською владою, та на жаль історія не розповідає про почуття людина, яку насильно забрали з рідного краю, і як травматично це може бути для інших поколінь, які навіть мали змогу зростати вже на свої землі. Дивлячись цю кінострічку, у вас пробуджуються зовсім нові емоції, викликані розумінням, що це ваше війна, але не ваша історія. Воно одночасно є таким чужим і таким ж рідним.

Снайпер. Білий ворон

     Всі попередні кінострічки цілком знятті на реальних подія, але Білий ворон це вже біографія. Пацифіст-екопоселенець, який хоче жити в мирі та гармонії з природою, ніколи нізащо б не взяв до рук зброю - стає снайпером. І це реальна людина, принципи і цінності якої були зміненні війною. Фільм детально продемонстрував як відбулися ці зміни, але особливо цікаво було спостерігати за долями інших героїв, яку вони грали роль у формуванні головного персонажа. Ця стрічка варта вашої уваги не лише через те, що це класне мотивуюче патріотичне кіно. Це більше - це історія усвідомлення того, що у своєму ідеальному світі не можна сховатися від жорсткої реальності.

 

 

 

Мова ворожнечі: що це та якою вона буває?

Автор: Данило Огородник

     З розвитком технологій можливість передавати інформацію значно спростилася. Почали з'являтися соціальні мережі та спеціалізовані блоги, де нескінченна кількість людей може вільно обмінюватися інформацією, не турбуючись про цензуру чи бар'єри. Там з'явився новий, комфортний  простір для процвітання мови ворожнечі. Тепер вона може безкарно поширюватися скрізь і в будь-якій формі. Не має значення, чи це слова, чи графіка.

     Мову ворожнечі досліджували безліч авторів. Серед них – С. Жаботинська, К. Рускевич, Д. Янагізава-Дротта, В. Клемперера, О. Гладиліна, О. Карп’як. Особливості медіасередовища як ґрунту для породження нових смислових форм буди досліджені К. Єнсеном, Г. Почепцовим. Але у своїх роботах ніхто з них не може дати точного визначення терміну «мова ворожнечі». І справді, незважаючи на поширеність мови ворожнечі в багатьох сферах суспільного та приватного життя, досі не існує загального визначення чи єдиного методу перекладу для терміна «мова ворожнечі»: іноді англійський еквівалент мови ворожнечі перекладається як мова ворожнечі або мова ненависті.

Що таке мова ворожнечі?

     Мова ворожнечі - це будь-який прояв агресії або використання образ чи інших образливих висловлювань проти особи чи групи осіб без будь-якої іншої причини, окрім їхньої ідентичності. Це стосується фотографій, відео, пісень та інших форм медіа.  Дискримінація може ґрунтуватися на таких ознаках, як національність, раса, етнічне походження, походження, стать, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, національне чи етнічне походження.

Якою буває мова ворожнечі?

     Мову ворожнечі можна класифікувати як  жорстку; середню; слабку. Жорстка мова ворожнечі містить прямі заклики до насилля та дискримінації. Окрім цього, це також і завуальовані заклики до насилля, щоб таким чином, не дати цій групі можливості закріпитися в регіоні. Середня мова ворожнечі виправдовує випадки насилля та дискримінації; звинувачує певну групу у негативному впливі на суспільство чи державу. Сюди також можна віднести й твердження про кримінальність певної територіальної чи етнічної групи. Слабка мова ворожнечі – це створення негативного іміджу певної групи суспільства.

Мова ворожнечі та міжнародне законодавство

     Комітет міністрів Ради Європи використовує таке твердження для описання поняття: «Під терміном «мова ворожнечі» слід розуміти всі види висловлювань, котрі поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю, в тому числі нетерпимістю, що виявляється у формі агресивного націоналізму та етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів та осіб, що за своїм походженням належать до іммігрантів». У цьому сенсі поняття «мова ворожнечі» поширюється на всі висловлювання, спрямовані проти визначеної частини суспільства.

ОБСЄ пояснює цей термін як різноманітні види висловлювань, засновані на ворожнечі, що демонструють чи розпалюють ворожнечу по відношенню до групи осіб (чи окремої особи з причини її приналежності до групи). 

     У статті 20 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права зазначено, що будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.

     Мова ворожнечі може бути спрямована не тільки на людей інших національностей і рас, а й на багато інших соціальних груп: інвалідів, людей похилого віку, людей нетрадиційної сексуальної орієнтації тощо. Особливою цільовою групою можуть бути емігранти, які  належать до інших національностей і рас.