Интернет реклама УБС

27.03.20

Про справедливість. Як не множити несправедливість

Подбайте про справедливість, і солідарність в суспільство прийде сама, як її наслідок


Справедливість - це дуже зрозуміле лише небагатьом обраним поняття. «Справедливість» одне з ключових понять в житті.


Аудиторії ставили запитання, що таке справедливість, жодна людина не називала правильного значення слова «справедливість». Усі без винятку або надовго зависали, дивлячись в стелю, або називали щось туманне і дуже далеке від дійсного значення.

А адже це настільки широко вживане слово, що його знає кожна дитина і кожен дорослий. Вельми забавно, що його значення незрозуміле в суспільстві. І як ми можемо говорити про те, що «світ несправедливий», або «суспільство несправедливе», або «ця людина вчинила зі мною несправедливо», коли ми не розуміємо - а що ж це значить, справедливо?

Справедливість: неупередженість, справедливе ставлення до кого-чого-н .; див. справедливий.

Це вже дає нам слово «неупередженість», тобто дію, без заздалегідь сформованого уявлення, без упередженості. «Перед-» означає «заздалегідь, раніше». Далі нас відсилають до слова «справедливий».

Справедливий: діючий неупереджено; відповідний істині.

У нас залишилося слово «неупереджений», але додалося ще одне складне слово «істина».

Дивимося слово «істина», і виявляється, що словникам воно відомо:

Істина: збіг того, що людина сприймає з дійсністю; правильне розуміння і знання об'єктивної дійсності. По суті, істина - це факти, які ви спостерігали самі, і які ви сприйняли без спотворень. І немає ніякої іншої істини.

А справедливість - неупереджене ставлення до чого-небудь, засноване на фактах, які ви спостерігали самі.

Слово «справедливість» здавна використовувалося в правосудді. Це сама основа правосуддя і частина визначення слова «правосуддя». Можливо тому в наших судах непросто знайти справжнє правосуддя, що слово «справедливість» настільки не зрозуміле в суспільстві. Судді, прокурори, адвокати та інші юристи просто не знають, що насправді означає це поняття.

Якщо ви керівник, то ви постійно змушені приймати рішення по відношенню до людей. Складні рішення, які впливають на їх дохід, добробут, життєвий стан, а іноді і на всю долю. Ви - вершитель доль. Ви повинні розбиратися в правосудді. А воно повинно бути засноване на справедливості.

Як зробити так, щоб ніколи не бути ніким обдуреним?

Не вважайте істиною нічого, чого ви не бачили своїми очима.

Це не означає, що ви б нікому не довіряли. Але довіра і істина - це речі різного порядку. Ви можете довіряти людині, але не треба вважати його слова, які ви не перевіряли особисто, істиною. Вона може вірити собі. Ви можете бути на 100% впевнені тільки в тому, що спостерігали особисто. Якщо ви будете так ставитися до життя, то життя ніколи не піднесе вам неприємних сюрпризів.

Існує з цього приводу проста формула для керівника: «Не слухайте - бачте!». А так же в іншому місці: «Не додумуйте-дивіться!». На жаль, багато хто так не робить.

В англійській мові для слова «справедливість» є кілька слів (а не одне, як у нас). Юридична справедливість називається словом «justice» (від латинського слова jus - закон), чесне ставлення - «fairness» (від слів чистота і краса, які в англійській мові мають спільне походження), а значення «неупереджене ставлення, засноване на істині» позначається словом «equity» (від слів рівність, рівновага).

Отже, якщо ми хочемо юридичної справедливості - ми дотримуємося закону.

Якщо ми називаємо справедливою людину, що поступає по справедливості або по совісті - це чиста і красива людина.

Якщо ми хочемо дотриматись справедливості, приймаючи неупереджені рішення на підставі фактів, ми стежимо, щоб зберігалася рівновага або рівність чогось.


Ось на цій основі ми і творимо справедливість, займаючи керівні пости.

Коли ви хочете заплатити зарплату справедливо, подивіться на те, щоб ця зарплата врівноважувала внесок людини в загальний дохід. Не зважати на особистий внесок людини - несправедливо ні по відношенню до нього, ні по відношенню до колег.

Одна людина завжди вносить вклад більший, ніж інша. Зрівнялівка вносить несправедливість. Оцінка на умовах: на кількостях того, що було вироблено (а не на кількостях дій).

Будь-яка людина від народження здатна оцінювати кількості. Будь-яка людина, яка може щось сприймати, здатна оцінити різницю в кількості чогось.

Ви обіцяли людині відсотки від прибутку. Знаючи прибуток, ви можете вирахувати відсотки. Заплатити йому їх було б справедливо. Заплатити менше або заплатити більше - несправедливо.

Давня формула «око за око» може здатися справедливою ​​людині, нездатній бачити істину. Одна людина вибила іншій очі - значить, їй теж потрібно вибити око. Це здається справедливим. Але ця формула, хоч вона і вносить певну рівновагу, не відновлює рівноваги. Людині була нанесена шкода(в даному випадку вона позбулась ока). Рівновагу відновило б відшкодування збитку в такому обсязі, який був би достатній з точки зору людини, яка зазнала збитків. Тому покарання не є способом відновлення справедливості - воно просто додає до однієї несправедливості іншу. Якби замість покарання людини завжди змушували відшкодувати дійсно завдані збитки, навіть вона сама не вважала б це несправедливим.

Створення умов, при яких людина не зможе творити зло-передумови до справедливості. Людину, яка не бажає виправлятися, або відшкодовувати збиток можна позбавити можливості не множити, що творилась ним, несправедливості. Але, в тому числі, навіть ізоляція людини не відновлює справедливість.

Якщо почуття кількості у нас з вами вроджене, то і почуття справедливості - теж вроджене. Але життя так попрацювало над людиною, що її розум став повний заплутаних ідей, емоцій і помилкових даних щодо таких понять, як «чесність», «істина» і «справедливість». Так народжується цинізм і не приходить людське щастя.

Здатність виносити справедливі рішення дозволяє суддям не помилятися.

Особливістю сучасних суспільств є їх велика диференційованість, причину якої пов'язують зі змінами в змісті суспільного виробництва: воно стало високотехнологічним, а одним з найбільш затребуваних товарів сьогодні вважається інформація. Внаслідок цих трансформацій робота за верстатом, в полі, на транспорті, іншими словами, фізична праця, з якою традиційно пов'язується створення суспільного багатства, трохи відійшла у тінь. Поява безлічі нових професій і дроблення колишніх кардинально змінило картину суспільного життя і зажадало перегляду критеріїв справедливості. У сучасному плюральному суспільстві не може бути єдиного підходу до визначення справедливості, а тому доцільно виходити з поточного контексту, тобто з особливостей конкретної соціальної області: Кожне благо має розподілятися у відповідності до критеріїв значимості своєї власної сфери. Це серед іншого означає асиметрію принципу розподілу. Будь-який конкретний опис дистрибутивної справедливості забарвлений в локальні кольори.

Критерії справедливого розподілу значно відрізняються за змістом, місця і часу. Щоб знайти узагальнюючий критерій потрібно знайти компроміс з масою винятків. Перебуваючи в одному соціальному просторі, але в різних його секторах, індивіди і групи, що мають різні потреби, завжди мають по багатьох життєво важливих питаннях розбіжності чи конфлікт інтересів. Потрібно узагальнити різні стандарти справедливості за допомогою вироблення прийнятної для всіх формули загальної справедливості. Теоретичний аспект проблеми полягає в пошуку або створення дискурсу, здатного виступити в якості узагальнюючої інстанції для приватних теорій справедливості.

Сенс соціальності складається в інтеграції приватних зусиль для досягнення спільної для всіх учасників мети і через це - більш повного задоволення індивідуальних потреб. Збалансованість загальних і індивідуальних інтересів - найважливіший показник здорового суспільства, що включає в себе в тому числі і згоду за стандартом і критеріям справедливості. Кістяк будь-якої соціальної спільності - його структура, мінімальний склад якої включає в себе великі і малі соціальні спільності. Однією з умов стійкості соціальної структури є справедливість, що розуміється в найзагальнішому вигляді як співмірність між внеском у спільну справу і одержуваною від цього винагородою. Справедливість соціальної структури визначальним способом впливає і на справедливість похідних від неї соціальних феноменів.

Ознаки справедливої ​​соціальної структури. 
Ще раз звернемося до змісту і цілей соціальності. Не будучи самодостатніми, індивіди вступають один з одним в обмін, який зовні нагадує ринкові відносини. При цьому кожен прагне одержати не менше, ніж він вклав. Людина виконує різні обов'язки для того, щоб бути спокійним за свою особисту безпеку, збереження своєї власності, мати інші блага, забезпечити які можна тільки за рахунок взаємодії з іншими людьми. Якщо її внесок перевищує віддачу, вона має право говорити про несправедливість такого соціального обміну. Точно так же несправедливим буде, якщо вона отримає більше, ніж вклала. Аристотель називав таку форму справедливості дистрибутивною,  помітивши, що вона складається в рівномірності між внеском і платою.

Ще мова йде про професійні і соціальнв ролі, за допомогою яких індивіди забезпечують своє життя. Базова структура суспільства диктує склад і розстановку учасників громадського обміну. Вона ж стимулює людей опановувати тими професіями, знаннями і вміннями, які затребувані і за умови оволодіння ними, що гарантують успішний соціальний обмін. «Вага» кожної ролі добре відома, вона визначається її затребуваністю, складністю, витратами на навчання та професійний ріст. Праця селянина важка, проте нескладна, і будь-яка людина може опанувати, але робота коваля чи столяра набагато складніша, не кажучи про професію лікаря. Відповідно, число людей, здатних опанувати лікувальною справою, значно менше, ніж тих, хто в змозі виконувати роботу, яка потребує тривалого навчання і підготовки. Виробничий базис суспільства визначає необхідний для його існування склад учасників, виробляє вимоги до них і вибудовує їх ієрархію. Принциповим є те, що «зайвих» людей в цій структурі не буває. Кожен знаходиться на своєму місці і повинен отримувати винагороду відповідно до цього місця.

Справедливість базової структури суспільства повинна виявлятися в тому, що ніхто не повинен харчуватися їжею, яку не заробив. Громадський механізм потребує управління і обслуговування  Найчастіше внесок в нього і винагороду визначається самими тими, хто управляє і обслуговує.  Частка інтелектуальної праці безперервно зростає, а оскільки винагорода за нього здійснюється за рахунок тих, хто зайнятий продуктивною роботою, то оплата їх праці здійснюється ними самими. Тут можливі зловживання владою при відсутності контролю за розподілом оплати праці.

Потрібно визначити цінність і важливість внеску кожної професійної практики в суспільне виробництво. Однак, чи справедливий устрій суспільства, в якому футболіст, що ганяє м'яч по футбольному полю, «вартує» десятки мільйонів євро, а токар або шкільний учитель заробляють за десять років суму, еквівалентну тій, що топ-модель отримує за один вихід на подіум. Більшість громадян живуть «не по кишені», в борг, на гроші, які вони не заробили. Потрібно зробити цю ситуацію більш справедливою.


Друга обставина, яка робить незадовільною «механічну» справедливість, пов'язана з тим, що в будь-якому суспільстві є люди з обмеженими фізичними можливостями, які не можуть нарівні з усіма брати участь в соціальному обміні. Отже, в структурі суспільства повинні бути передбачені механізми їх включення в цей обмін і забезпечення по відношенню до них оптимальної норми справедливості.

Справедливість - це інтегративний показник, що включає в себе нормативні та фактичні компоненти. Обмежитися тільки фактичним, калькульованих аспектом справедливості, означає стати на шлях несправедливості. Арифметичний розрахунок співвідношення між внеском і платнею не враховує багатьох речей. У тому числі і ціннісних уподобань людей, міркувань нормативного порядку, які перешкоджають продуктивній або політичній активності. Нормативний фон суспільства, що представляє собою сукупність звичаїв, традицій, способу життя, що корениться в історії, етнічній приналежності, релігії і тому подібних речей, впливає на структуру суспільства і через неї на склад і критерії справедливості. В Індії, наприклад, до цих пір зберігаються залишки кастових обмежень, що закріплюють за представниками конкретних каст певні види діяльності. Деякі види діяльності відносяться до числа несхвалюваних або табуйованих: лихварство у всіх його формах вважається нормальним для іудеїв, але недопустимо для мусульман. Існують обмеження гендерного характеру і т. д.

Таким чином, справедливість базової структури суспільства визначається об'єктивними факторами, що збігаються з продуктивним базисом, і нормативними факторами, що включають в себе систему базових цінностей, згода за якими може бути емпірично встановлена. Критерієм справедливості є консенсус між індивідами і соціальними групами щодо того, як винагороджується їх внесок в загальну справу. Проблема, однак, полягає в тому, що економічна, політична та соціальна суб'єктність сучасних суспільств інша, ніж в суспільствах індустріального типу. Постіндустріальне інформаційне суспільство відсунуло на задній план людей, що створюють матеріальний продукт. Високі технології і інформація виступають в якості основи сучасного виробництва, і, відповідно, люди, що створюють і обслуговують їх, виходять на авансцену. Продуктивність сільськогосподарської праці визначається вже не селянином, що встає до зорі і в поті чола працює весь світловий день, а вченими і технологами, що створюють сорти, породи, корми і машини, багаторазово збільшують врожайність і продуктивність. Те ж саме можна сказати і про сучасне виробництво.

Суть базисних відносин, що дозволяють судити про справедливість соціальної системи в цілому. Це відносини, пов'язані з виробництвом і розподілом необхідних для життя людини благ, а їх розподіл залежить від типу власності на засоби виробництва. Те, що в сучасному виробництві на зміну робочого за верстатом приходить програміст або оператор пристрою зі складним цифровим керуванням, не змінює суті розподілу отриманого продукту: його здійснює власник засобів виробництва. Програміст, оператор, біотехнолог і інші представники сучасного виробництва - такі ж наймані працівники, яким був робочий виробництва фордов-ського типу.

Викликає тривогу факт, що належить до влаштування сучасного суспільства -є наявність елементів, що «паразитують», які знаходяться між виробниками і споживачами благ, живучи за їх рахунок. Прикладом можуть бути штучно створювані і заохочувані трансакційні витрати, роздутий штат чиновників, посередницькі структури і т. д. Є всі підстави говорити про «країни-паразити», які живуть за рахунок явної або завуальованій експлуатації ресурсів інших народів, періодично «спускаючи пар» за допомогою навмисного провокування економічних криз і локальних воєн.

Досвід історії, на жаль, демонструє лише один ефективний спосіб подолання структурної несправедливості: всередині країни, коли вичерпані можливості  зробити це еволюційним шляхом, шляхом перемовин, домовленостей і згоди про  запровадження справедливих змін в суспільстві, ним є політична революція, а в міжнародних відносинах - війна. Шекспір ​​вустами одного з персонажів «Генріха IV» висловився з цього приводу так:


Мені здається, що, тимчасово, війна -


оздоровлююче потрясіння


Для тих, хто засмітив собі кишки


Безбідним життям і об'ївся щастям.


Цей песимістичний сценарій, за яким відбувається кардинальна перебудова соціальної структури конкретних суспільств і структури світового порядку, не привід для того, щоб припинити пошук інших шляхів і способів зменшення несправедливості. Вони якраз і необхідні для того, щоб мінімізувати наслідки відмінностей не на рівні соціальної онтології, а на рівні надбудови, де вони знаходять втілення у відмінностях культурних груп та індивідів

Мінімальна соціальна справедливість полягає вже в тому, що індивіда визнають за людину. Він сам вважає себе таким, і спільність індивідуумів вважає так. На первинному, багато в чому примітивному рівні моральної свідомості людина - це той, хто такий же, як і я. Тобто той, хто такого ж кольору шкіри, говорить моєю мовою і діалектом, належить до того ж тотему, що і я, вірить в тих же богів. Відповідно і критерії справедливості поширюються тільки на своїх. Батьківщина демократії, стародавня Греція, трепетно ​​ставилася до справедливості, але поширювала її тільки на своїх громадян. Варвари і раби не вважалися об'єктами справедливості. Розширення обсягу поняття «людина» автоматично тягне за собою і максимальне розширення простору справедливості.

З визнання індивіда людиною випливає такий мінімум його прав, як особиста безпека, безпека його власності, майна..

Ідентичність людини складається з багатьох елементів, які «склеюються» в кожному конкретному випадку унікальним чином, утворюючи в результаті неповторну людську самість.

Універсального рецепту ідентифікаціх не існує: в одному випадку людина ідентифікує себе як людину, що бачить сенс свого життя в забезпеченні та захисті сім'ї, в іншому випадку на перший план виходять професійні чесноти, в третьому - релігійність.

На перший погляд, детальна ідентифікація людини веде до того, що на виході ми маємо нескінченне різноманіття і різноманітність індивідів, яке неможливо впорядкувати за допомогою підведення під який-небудь загальний знаменник. Це ускладнює вироблення критеріїв справедливості. З цієї причини людські суспільства тривалий час йшли по шляху найменшого опору, мінімізуючи відмінності, ігноруючи індивідуальне і специфічне за допомогою оголошення його несуттєвим і випадковим. Таке рішення було можливим з тієї причини, що об'єктивне усвідомлення відмінності ще не було розвинене, сподівання і надії були пов'язані із загальним, на догоду і жертву якому приносили індивідуальне. Скріпами, які утримують суспільства від розпаду, були споріднена або етнічна спільність, релігія, відфільтровані протягом тривалого часу соціальні норми і не в останню чергу -  воля влади. Ті ж сили, що забезпечували громадську цілісність, були гарантами справедливості: солідарні суспільства - це завжди справедливі суспільства. Тому що знайти загальне, яке задовольняє всіх рішення або норму розподілу загальних благ в таких суспільствах - не сильно важке завдання. Різниця розглядалося як аномалія. Справедливість в даному випадку полягала в тому, що об'єктом захисту було загальне, яке вважалося гарантом благополуччя одиничного. Якщо виникали колізії між загальними та індивідуальним інтересами, останніми без коливань жертвували.

Різниця (відмінність) стає об'єктом уваги і захисту тоді, коли вона визнається цінною і важливою для спільної справи, а також для носіїв цієї різниці(відмінності). Далеко не завжди перше і друге збігається. Певна здатність або талант, носіями якого можуть бути деякі індивіди, визнається суспільством і гідно винагороджується. Як приклади можна взяти видатних вчених, художників, воєначальників, релігійних пророків. Але в складі цілого можуть бути проблематичні відмінності: етнічні, релігійні, культурні, політичні, економічні. Їх носіями є не поодинокі представники, а соціальні групи, причому численні. Прикладом можуть бути гугеноти у Франції XVI століття, курди в Туреччині та Іраку, роми в Румунії і Болгарії, селяни в Англії XVII- XVIII століть.

Як тільки відмінність (розбіжність) стає істотною в складі загального цілого і важливою для персональної ідентичності, вона потрапляє в сферу справедливості. Парадокс же полягає в тому, що справедливим вважається як турбота про збереження відмінності, так і його маргіналізація або ігнорування.

Справедливість чи несправедливість існують в суб'єктно-об'єктній формі. Американцеві представляється несправедливим, що жінки в Афганістані з'являються в публічних місцях тільки в паранджі, проте самі ці жінки не вважають себе ущемленими або ураженими в правах. Виборчі обмеження за віком або статтю, що існують у багатьох традиційних країнах, є приводом для обурення західних правозахисників, але не сприймаються як несправедливі суб'єкти цього обмеження. Принципово важливо, щоб індивіди і соціальні групи були кровно зацікавлені в наявності або відсутності елементу, відношення до якого виступає в якості критерію справедливості.

Були спроби розділити знання і думку, знання-це те, що пізніше стали називати «науковим знанням», на відміну від думки як суб'єктивно забарвленого знання. Наукове знання, за Арістотелем, має справу з тим, що може бути тільки так, а не інакше. Думка ж відноситься до речей, які можуть бути визначені так, а можуть - і інакше. Іншими словами, головною ознакою наукового знання є об'єктивність, тобто., незалежність від суб'єкта, що пізнає. Але цей критерій ставить під сумнів можливість достовірного знання про людські дії. Узагальненою метою життя кожного індивіда є набуття блага, а в питанні про зміст цього блага немає одностайності. Вихід він бачив у пошуку загального поняття блага, з яким згодні всі, і яке, будучи знайденим та артикульованим, зможе служити узагальненою метою і критерієм для оцінки будь-яких вчинків, в тому числі і своє справедливе суб'єктивне уявлення про справедливість людина погоджує з загальноприйнятим критерієм. Таке можливо, однак, тільки в ціннісно однорідних суспільствах, яким був грецький поліс та інші подібні до нього соціально-культурні утворення. У міру розширення і диференціації соціального простору можливість вироблення узгодженої, що задовольняє всіх концепції блага прагне до нуля. А це означає, що пошук критерію справедливості стає проблематичним. Оскільки ж ніякі форми і способи соціальності не можуть вважатися стійкими, не будучи справедливими, то на порядок денний постає питання про можливість досягнення мінімальної справедливості, яка гарантувала б суспільну стабільність. Цій умові відповідає така форма справедливості, як правосудність, або законність. Її інстанцією є держава, а сфера дії збігається з законом і офіційним, писаним правом.

Судження типу «Закон суворий, але справедливий» в даному випадку не витримує критики. Закон справедливий лише частково, оскільки містить «середню» норму справедливості, яка поширюється на всіх людей без урахування їх персональної ідентичності. Але в реальності існують не середні, а конкретні індивіди, що володіють специфічною ідентичністю, яку закон врахувати не в змозі, оскільки орієнтований на загальне. За межами цього загального залишається багато того, чим індивід дорожить, вважає для себе значущим. Оскільки закон не в змозі врахувати «особливе», потрібні інші інстанції, здатні зробити це. Коммунітарісти відносять до таких інстанцій інститути громадянського  суспільства.


Підсумком тривалих спроб концептуалізації справедливості є згода в тому, що не існує одного, єдиного для всіх критерію справедливості, як не існує філософського каменю, що дарує його власникові здатність миттєво прозрівати істину. Соціальна справедливость сьогодні вже не зводиться до того, що кожен одягнений, взутий і нагодований. Це - пройдений етап. До її складу зараз входить і якісна освіта, і якісна медицина. Але це судження не є загальнозначущим. Адже і зараз на Землі близько мільярда людей голодують, а три мільярди - не отримують повноцінного харчування. Для них справедливість полягає в тому, щоб не бути голодним і не бути свавільно  вбитим.

Сьогодні є сенс перейти до тактики малих справ, тобто спиратися в своєму здійсненні політики справедливості на ресурси, які є під рукою. Такий підхід називається флексібильним, оскільки він вимагає від осіб і інстанцій, його практикуючих, надзвичайної гнучкості. Крім здорового глузду і досвіду під цей підхід може бути підведено методологічне підґрунтя, на роль якого добре підходить концепт трансверсальної раціональності. З одного боку, в цій концепції визнається нормою плюралізм, в тому числі і плюралізм справедливостей, але водночас не виключається можливість спільних рішень. Ці рішення включають в себе аналіз розбіжностей і пошук ситуаційних точок дотику, які завжди існують в режимі «тут і зараз».

Прикладом гнучкого підходу до реалізації справедливості є наступна правова концепція. Суддя при визначенні рішення може просто підігнати випадок, що розбирається під відповідний закон, неминуче при цьому ставши Прокрустом, і тоді його вердикт буде несправедливим. Але він може уникнути цього, якщо поставиться до справи з урахуванням всіх її нюансів, зверне увагу на деталі, які не могли бути включені в закон. Для цього він повинен бути свого роду «юридичним Геркулесом», тобто людиною, наділеною «надлюдською кваліфікацією, вченістю і терпінням». Справедливе рішення, яке він виносить, спирається на фундаментальні принципи права, культурні традиції, неписані моральні норми, політичну доцільність і конкретну життєву ситуацію.


Тактика флексібильної справедливості потребує для своєї реалізації в таких «Геркулес» не тільки в сфері права, але і в тих областях, де дії, результати або стан оцінюються з точки зору справедливості. Значний ризик суб'єктивізму в цій справі є достатнім поясненням того, чому про справедливість з небажанням кажуть діючі політики і юристи.


Підготував Олександр Майстренко

26.03.20

Фармацевтична промисловість Індії і ріст її інвестицій в економіку України

Розвиток фармацевтичної промисловості Індії-це один з найважливіших стратегічних напрямків розвитку цієї країни. Якщо подивитися на ступінь розвитку даної промисловості цієї країни, то можна наочно переконається в цьому. Дохід від імпорту індійської фармацевтичної промисловості становить приблизно 15 мільярдів доларів в рік. Величезну частину цього імпорту займають дженерики. Індійські виробники розуміючи саму суть фармацевтичного ринку, його зайнятість відомими світовими брендами, роблять все можливе, щоб продукція, яка випускається ними була на рівні, а часто була краще за якістю, ніж випускається іншими фармвиробниками. На ринку Індії присутні більше 250 сертифікованих компаній. Серед всіх виробників найбільш великі і відомі це фармацевтичні компанії: Cipla, Ajanta Pharma, Cosmas Pharmacls.

Крім сучасного обладнання застосовуваного при виробництві фармацевтичних препаратів, в цих компаніях великий упор робиться на застосуванні органічних продуктів, вирощених в спеціальних місцях за певними технологіями і сертифікованих за стандартами ECOCERT. Більше 20000 лабораторій по всій Індії працюють над тим, що б виводити аналоги оригінальних препаратів. Саме застосування природних похідних активних речовин, а не хімічно синтезованих аналогів, роблять препарати даних компаній значно більш високоефективними і як наслідок дуже популярними в усьому світі. Особливу роль у виробництві фармпрепаратів дані компанії відводять виробництва дженериків.

Дженерики-це копії препаратів, які по суті є фармакологічними аналогами оригіналів, крім того мають ідентичний як біологічний так і терапевтичний ефект. По суті, немає ніякої різниці між впливом оригіналу на організм людини і його копії. Як і в першому, так і в другому випадку використовується одна і та ж активна речовина. Індійський уряд дає величезні податкові знижки фармацевтичним компаніям, якщо ті активно впроваджують у своїй діяльності сучасні інноваційні технології. Це дає можливість індійським виробникам активно говорити про якість власних препаратів і їх дієвістт. Головний покупець дженериків є ринок США, де більше ста федеральних законів стоять на сторожі кінцевого покупця! І не дивлячись на це , індійські виробники лікарських препаратів міцно тримаються на другому місці по товарообігу в Північній Америці. Крім того як в США, так і в Канаду неможливо ввести продукцію яка не пройшла сертифікації відповідних служб. Якість фармпрепаратів, в тому числі і дженериків, завжди відповідає найвищим американським стандартам якості. А це говорить багато про що, в тому числі і про те, як виробляються дженерики на індійських фармацевтичних заводах.

Крім того, вони також ефективні, але при цьому істотно більш доступні за ціною, на відміну від їх оригіналів. Незмінно високим купівельним попитом користуються дженерики.  В основі своїй ці препарати виробляються на підставі високоефективних діючих речовин.

 Високотехнологічне виробництво, яке працює в сучасних цехах, практично без присутності людини на виході дає відмінні показники якості. І прикладом тому служить стійкий попит на певні препарати, з певними компонентами.

Ідентифікувати копії брендових ліків, досить легко за певними ознаками, в тому числі за назвою головної  активної речовини. Основа лікарської форми як брендових так і дженеричних препаратів обов'язково збігаються, але при цьому можуть бути несуттєві розбіжності їх складу у використанні допоміжних речовин.

І якщо сьогодні на упаковці будь-якого засобу ви бачите напис «Зроблено в Індії», то ви можете сміливо довіряти цій продукції, тому, що за цей напис несе відповідальність ціла країна яка до 2020 року хоче стати лідером №1 в світі по випуску фармацевтичних препаратів, а це можна зробити, тільки випускаючи продукцію найвищої якості!

Зараз індійський бізнес активно інвестує кошти в розвиток фармацевтичної галузі України. Всі провідні міжнародні фармацевтичні компанії вже присутні на українському ринку, розвивається їх співпраця з українськими фармацевтами, успішно реалізується ряд проектів. На території України були створені склади і мережі розповсюдження, а також нові робочі місця.  Але українському бізнесу і потрібно більш активно вести переговори з індійськими фармацевтичними компаніями про створення на території України виробництв індійських ліків, індійські інвестиції в такі виробництва.

Підготував Олександр Хмельницький

25.03.20

Забезпечити розвиток і підйом харчової промисловості

80 відсотків виробленої в Укпаїні продукції сільського господарства реалізується у вигляді сировини, без переробки - і, відповідно, за цінами, що не дозволяє виробникам працювати рентабельно. Така реальність.  Така ситуація повинна кардинально змінитися шляхом розробки державної програми розвитку агропромислового комплексу України.

Підйому аграрного сектора перешкоджають в тому числі нерозвиненість системи переробки сільгосппродукції і, як наслідок, висока частка імпорту. Потрібно будувати і піднімати продуктивність підприємств сільгосппереробки в Україні. Наприклад, треба виробляти макарони та інші види продукції з пшениці, а не продавати за кордон зерно. Такі заводи треба будувати, щоб переробляли зерно, овочі, фрукти та ін, створюючи продукцію з високою добавленою вартістю. Будувати переробні підприємства по молоку, по м'ясу і використовувати їх на повну потужність,а не на 50-60 відсотків.
Повинен бути рух на шляху до створення власних конкурентоспроможних виробництв з переробки сільськогосподарської продукції. Державна програма розвитку АПК повинна передбачати в тому числі формування системи заготовок і поставок того, що виростили, надоїли або вигодували фермерські господарства,  або дрібні сільгосппідприємства, особисті підсобні господарства,  на переробні підприємства. Це може вирішити проблему завантаження таких заводів і цехів, які сьогодні відчувають дефіцит в якісній сировині. Крім того, потрібне державне субсидування інвестиційних витрат на будівництво і модернізацію підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, а також підприємств харчової промисловості. Але цим заходи державної підтримки, звичайно ж, не вичерпуються.
Повинні бути механізми, які стимулюють створення вітчизняного бренду продукції переробки сільськогосподарської сировини та збільшення обсягів експорту продовольчих товарів з високою доданою вартістю. Також повинні передбачатися заходи щодо сертифікації переробних підприємств з урахуванням міжнародних вимог, навчання і підвищення кваліфікації їх керівників і фахівців.
З урахуванням сировинного потенціалу країни пріоритетні види
 переработкі- це молоко, м'ясо, шкури і шерсть, олійні та зернові культури, плоди та овочі, цукрові буряки, картопля.. Має бути проведена ревізія всіх існуючих в країні підприємств сільгосппереробки і сформована максимально повна база даних, що включає всіх виробників. Щоб забезпечити завантаження існуючих потужностей підприємств сільгосппереробки, вони мають забезпечуватись доступом до кредитів для поповнення оборотних коштів. Повинна надаватися державна допомога в модернізації діючих підприємств. Також мають бути пільги при створенні нових переробних виробництв. У регіонах, гле є найвищий сировинний потенціал має бути надана державна підтримка в будівництві нових інноваційних заводів, "безлюдних" заводів-автоматів, придбання, в тому числі на основі лізингу, новітнього обладнання, що використовує передові технології, в т.ч. роботизованих автоматичних переробних ліній.
При зростанні виробництва збільшаться податкові відрахування. Всі ці заходи по розвитку харчової промисловості України також посилять фундамент продовольчої безпеки країни особливо, з огляду на надзвичайні ситуації з продовольством які виникають у зв'язку з введенням в Україні карантинних заходів протидії поширенню епідемій вірусів, таких як коронавірус.

Підготував Василь Вільха

19.03.20

МОДЕРНІЗАЦІЯ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України поставляє свою продукцію як для потреб української армії так і на експорт, будучи в зв'язку з цим потужним джерелом поповнення бюджету країни. І для керівництва держави, і для військового керівництва країни дуже важливо, щоб можливості ОПК, як економічні, так і технічні, були високі. Зростання економіки, модернізація армії визначені в числі стратегічних пріоритетів України.

ОПК є одним з головних виконавців названої стратегії держави. Для того щоб успішно функціонувати держава повинна постійно приділяти увагу розвитку ОПК і підтримувати його. Оборонна промисловість повинна отримувати необхідні їй кошти для створення своєї високотехнологічної матеріальної бази, для розробки нового більш досконалого озброєння і військової техніки (ОіВТ) на рівні і з випередженням якості кращих світових зразків. Отримані кошти повинні розподілятися в найбільш важливі та перспективні напрямки і при цьому повинна бути реальна віддача ОПК по завбанням, що стоять перед ним.

Ринковий механізм, спираючись на економічні закони, визначає порядок взаємодії його основних елементів і в першу чергу попиту і пропозиції, які пов'язані зі зміною цін, конкуренцією. Залежно від ціни і попиту відбувається перерозподіл фінансових коштів і трудових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу.

Ринковий механізм має свої позитивні сторони, властиві тільки йому: навіть при дефіциті ресурсів вони ефективно розміщуються; без труднощів працює при недостатній інформованості; швидка пристосованість до інших вимог ринку; найбільш раціональне використання наукових досягнень; можливість господарюючого суб'єкта самому вирішувати питання про направлення своєї діяльності; має здатність надавати товари і послуги в потрібній кількості і високої якості відповідно до запитів споживачів.

Держава, в свою чергу, бере відповідальність за інфляцію, за безробіття, за охорону навколишнього середовища, за дбайливе ставлення до поновлюваних ресурсів, за соціальну захищеність своїх громадян і включає в зону своєї відповідальності багато інших функцій, а головне - забезпечення безпеки країни і її громадян . Оскільки в економіці України діють ринкові відносини, то і ОПК країни змушений буде функціонувати в цих умовах.

В Україні починається процес вивчення, часом і копіювання, практичних знань розвинених держав щодо функціонування військової промисловості в умовах ринку.

Зараз в ситуації необхідні значні інвестиції в ОПК, щоб забезпечити потужну технічну і технологічну оснащеність для виробництва кращого в світі ОіВТ.

Далі, дуже болюче питання цін на військову продукцію. Коли держзамовлення падає, зростає собівартість одиниці виробу. Є й інші причини. Представники Міноборони (МО), наприклад, не погоджуються з цінами на метал, стверджуючи, що можна купити дешевше. Звичайно, можна, якщо мати на увазі вагонну поставку, але іноді потрібно тільки 50 кг цієї марки стали. Замовник закладає в собівартість вироби низьку заробітну плату, яка не відповідає реальній. Знову для підприємства збитки, перевитрата за собівартістю, оскільки свідомо в прийняту МО собівартість закладена низька зарплата. При розрахунку цін на військові вироби необхідно враховувати накладні витрати для військової продукції окремо, а не середні сформовані по підприємству. Підвищенню цін по держоборонзамовленню сприяють і зриви термінів оплати МО відповідно до умов держконтрактів. Гроші іноді доходять до підприємства в III кварталі, а то і до кінця року. Щоб почати виконання замовлення, підприємство змушене брати кредит, платити відсотки по ньому, що не враховані в ціні. Але в МО зазвичай не погоджуються з об'єктивним підвищенням ціни, вважаючи, що ціна, яка складається в процесі виробництва не повинна бути вище, ніж визначена в контракті.

Виникає ще одне питання - про своєчасність розміщення держзамовлення. Добре, якщо підприємство знайшло для себе замовлення на цивільну продукцію, але є ж такі специфічні виробництва зі спеціальним обладнанням, технологією, налаштованими на виробництво тільки певної військової техніки. В результаті простої, за які треба платити працівникам відповідно до закону, нараховуються амортизації, витрати на утримання обладнання та ін., Хоча і відсутня робота. А фактична собівартість на виріб все зростає. У Міноборони мають тільки одну точку зору: готові купувати найкраще,за самою вигідною ціною у будь-якого виробника. Така думка відповідає ринковим умовам, але слід враховувати, що військова промисловість ще далека від функціонування в ринковій економіці і МО - єдиний для неї монопольний покупець, оскільки експортувати підприємства ОПК в основному теж не мають можливості. Боротися з таким диктатом підприємствам немає сенсу, оскільки вони цілком залежать від роботодавця, можуть втратити держзамовлення і залишитися знову без роботи.
Важке фінансове становище підприємств ОПК не дозволяє їм проводити свої інноваційні розробки, продавати самим свою продукцію на експорт їм не можна, МО їх продукція не потрібна. Ця ситуація веде до втрати забезпечення національної безпеки країни.

У сучасній українській економіці дуже важливо при цьому враховувати такі фактори, як питома вага витрат на матеріали за держзамовленням, сума авансових оплат, здійснюваних МО

У питаннях ціни і прибутку дуже важливий фактор обороту капіталу. Досвід показує, що майже всюди ростуть запаси, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість. Посилання на тривалі цикли виготовлення неспроможні, головне - невміле управління. Корінь цього зла - в оплаті праці керівників та головних менеджерів в ОПК. Замість низьких окладів потрібно встановлювати помірно високі а решта оплати - відсотки від прибутку підприємства, яка буде рости від кількості оборотів капіталу.

Більшість існуючих підприємств ОПК розраховане на серійний випуск військової продукції. Сьогодні невеликі держзамовлення (за минулим мірками) виявляються нерентабельними для підприємств ОПК. І навіть в такій ситуації підприємства-виконавці змушені брати держзамовлення, так як тільки в цьому випадку можуть щось заробити на життя.

Незважаючи на те, що проблема узгодження цін існує, завжди державний договір між держзамовником і підприємством-виконавцем держзамовлення є. Навіть якщо за контрактом зафіксована мінімальна оплата, вона передбачає виплату понесених витрат і прибуток. За ситуації, що склалася можна сказати наступне: ціноутворення - не диктат Міністерства оборони і Міністерства фінансів, а ринковий спосіб. З огляду на факт вступу України до СОТ, можна орієнтуватися на світовий ринок. І в цьому випадку МО серйозно постраждає, так світові ціни значно вище, ніж в Україні. Але з урахуванням різкого зростання оплати праці та інвестицій через рік-два ціни української продукції, в тому числі і військової, зрівняються з світовими цінами. А рентабельність 20% - це дуже хороший рівень, цілком можна погодитися і на 15%.
Заробітна плата керівників підприємств ОПК повинна залежати від прибутку. Тоді замість 0,6 обороту капіталу в рік, як зараз, матимуть 3-5 оборотів капіталу в рік і прибуток буде 50%. Можливо, умовою отримання держзамовлення повинні стати зобов'язання підприємства щодо прискорення оборотності, скорочення запасів.

Серед підприємств ОПК повинна з'явитися конкуренція. Для суміжників, постачальників комплектуючих справжні ринкові часи, під яким би крилом держкорпорацій або холдингу вони не знаходилися. Вже зараз зростає попит на високоефективні управлінські кадри на всіх рівнях. Українському ОПК треба функціонувати з урахуванням міжнародного поділу праці, він отримає більш широкий доступ до якісних комплектуючих імпортного виробництва, а при експорті військової техніки, можливо, до більш дешевих кредитів.

Ринковий механізм являє собою цілісну організаційну форму, яка базується на певних засадах, при їх поєднанні і взаємозв'язку. При цьому відбувається впорядкування діяльності; незалежне ціноутворення; основою стають угоди про взаємні зобов'язання; всі учасники ринку мають однакові права і можливість вибрати будь-який вид праці, занять; ринок охоплює всі сфери діяльності; управління стає менш централізованим, менш залежним від держави, проявляється ініціативність учасників ринку; виникає необхідність відповідати за результати своєї господарської діяльності; ринок охоплює всі сфери діяльності; функціонування ринку забезпечується самофінансуванням, державне регулювання вписується в ринкові відносини і в нових умовах виконує свої функції; виникає суперництво за переваги, за вигоди.

В уряду повинні бути стратегії, що сприяють виходу військової промисловості з критичного стану, що вимагають узгодженості всіх гілок влади щодо радикального перетворенню ОПК, відповідному нинішнім умовам.

Треба щоб йшла робота по вдосконаленню всіх напрямків ОПК від інноваційного задуму до виходу вироби в серійне виробництво, по експортних поставках озброєння, по завантаженню ОПК цивільними замовленнями; недостатньо фінансуються науково-дослідні роботи. Загалом, важко передбачити необхідну для цих цілей суму в бюджеті країни. В держзакупівлях потрібно використовувати систему Prozirro.

Конкуренція в ОПК майже відсутня. Держкорпорації, вертикально інтегровані холдинги - величезний пласт держвласності, який перекриває «кисень» конкуренції. Мабуть, єдине її присутність в боротьбі за право отримати держзамовлення і ще є конкуренція на світовому ринку. Саме на засіданнях РНБО повинні вирішуватися питання: що робити, де, які ресурси, хто генеральний замовник, хто підрядники, а головне - що проектувати на перспективу і в яких КБ і інститутах.

Дуже важливою умовою конкуренції може стати завантаження ОПК цивільною продукцією, можливо, навіть через держзамовлення, наприклад, медичною технікою, автомобілями для МНС і т. д. Тут може відродитися боротьба за ринки і держзамовлення.

Якби чиновники Мінекономіки і ВПК постійно пам'ятали визначення конкуренції, яка гарантує виробництво достатньої кількості матеріальних благ з мінімальними витратами, то, вирішуючи проблеми функціонування конкуренції в ОПК, одночасно б вирішували і проблему з ціноутворенням.


Українська військова промисловість працює під наглядом військових представництв, коли всі стадії виготовлення озброєння перевіряються представниками МО, які є свого роду елітою збройних сил, у всякому разі, завжди так себе позиціонували. І дійсно, ці фахівці мають унікальні знаннями як професійні військові, знають, в яких умовах може працювати військова техніка, присутні на випробуваннях і добре вивчили виробничий процес. Військпреди перевіряють якість усього металу, всіх покупних комплектуючих, відстежують проміжні операції обробки військових виробів, і тому готова вітчизняна продукція повинна бути якісною і не повинна мати браку та бути відома у всьому світі.

В даний час відбувається заміна досвідчених військпредів на цивільних представників, що, звичайно, не приведе до підвищення якості озброєння, а навпаки, погіршить його.

Повинна бути прийнята Державна програма на 3-5 років з передбачуваним фінансуванням-бюджетних коштів, інвестиції самих підприємств, першочергова увага в цій програмі має бути приділено розвитку ракетнокосмічної галузі, бронетанкової техніки, літакобудування, в т.ч. виробництва безпілотних літальних ударних комплексів, роботизованих  платформ в т.ч. бойових роботів і лазерної зброї, як протиракетному засобу. 

Купувати ОіВТ в інших країназ, коли є власне виробництво, це не зрозуміють українці, не зрозуміють працівники, які таким чином позбавляються своїх робочих місць. Тому краще поправити справи у себе на батьківщині, а не бігати шукати ширвжиток, в тому числі військовий, за кордоном. ОПК вже сьогодні необхідно працювати над тим, що буде потрібно завтра. Для цього в Україні потрібно створення подібної до американської БЛІРЛ організації, напрямок діяльності якої і буде пов'язаний з військовими технологіями майбутнього. Український ОПК потребує інвестицій для проведення НДДКР, оснащення виробництва сучасним обладнанням, потрібні гроші на оборотні кошти і ін. Але поки спроби залучення іноземних інвесторів в основному є безуспішними. Головна причина невдач - закритість українського ОПК, погана поінформованість потенційних інвесторів про стан справ компаній їх перспективи

Для залучення коштів в ОПК країни необхідна велика робота фахівців, так як у всьому світі це прибутковий бізнес. Крім того, інвесторів не можуть задовольняти методи ціноутворення, існуючі на продукцію військового призначення. Треба створювати ОПК заново, на нових принципах, на нових умовах.

Розвиток конкурентного середовища в ОПК дозволить підприємствам випускати сучасну та перспективну техніку, за рахунок якої і має протягом найближчих 10 років статися переозброєння армії і ВМС країни. Щоб конкурувати, треба мати не тільки передові технології, сучасне обладнання, кваліфікований персонал, гарну якість продукції, що випускається, але і проводити розширений маркетинг по постачальникам, споживачам, інвесторам. Необхідні ефективні взаємини з усіма структурами, що стосуються діяльності підприємства ОПК (банки, ЗМІ, конкуренти і т.д.), щоб при якихось змінам в зовнішньому середовищі, для яких характерна невизначеність, тому що інформація буває недостатньою і не завжди точною, приймати швидкі адекватні рішення, пристосовуючи виробництво до нових реалій.

В умовах ринку «вимоги до управління високотехнологічним промисловим підприємством ОПК умовно можна виразити так: знати -могти- хотіти - встигнути. Досить відсутності одного елемента і система руйнується.

Для стимулювання і залучення бізнесу в оборонну промисловість необхідно: визначити найбільш важливі напрямки для країни, в яких Україна має переваги, конкурентоспроможна, здатна впливати на світове технологічний розвиток; на державному рівні забезпечити розробку середньострокових і довнострокових технологічних програм розвитку, які будуть затребувані через 5-10 років; створити необхідні умови для конкуренції в ОПК; сформувати систему держзамовлення для підготовки фахівців для ОПК; створити умови участі українських підприємств у міжнародному поділі праці з випуску високотехнологічної продукції; розробити заходи податкового стимулювання інноваційної діяльності.

Менеджмент конкурентоспроможності продукції стверджує, що конкурентоспроможній великій компанії легше знайти свою нішу на світовому ринку і закріпитися на ньому, забезпечуючи собі фінансову стійкість і прибуток.

Рівень конкурентоспроможності об'єднання ОПК залежить в основному від декількох складових. До першої
віднесемо внутрішні компетенції, засновані на досвіді роботи в даній області, що включають в себе: наявність особливих технологій для створення продукту, котрий має високий попит; висококваліфікований персонал, який вміє організувати виробництво по створенню затребуваного продукту; сучасні управлінські технології, що забезпечують збут, планування бізнесу.

До другої складової, також залежить від часу і досвіду роботи в даному бізнесі, відносяться зовнішні компетенції: тісний взаємозв'язок з постачальниками і покупцями, вміле управління фінансовими потоками.

І найважливішою складовою високого рівня конкурентоспроможності підприємства ОПК є динамічні здатності, тобто вміння швидко перебудовуватися з урахуванням вимог ринку. Для цього треба добре знати ринок, для якого працює об'єднання, і вміти прогнозувати його зміни; мати необхідну технічну і технологічну оснащеність для виробництва необхідного устаткування, в тому числі роботів, зберігати фінансову стійкість при відсутності держзамовлення; зберігати режим секретності.

Для того щоб успішно керувати сучасним великим об'єднанням ОПК, треба чітко розуміти, до чого необхідно прагнути в подальшому розвитку даної компанії, які завдання потрібно вирішити в зв'язку з цим. Всі параметри наміченої мети повинні бути зрозумілі і ув'язані з потребами всіх учасників цієї бізнес-структури. Причиною неефективної управлінської складової більшості підприємств ОПК, які перебувають у державній власності, є не тільки низька кваліфікація державних чиновників, які намагаються управляти ОПК. Справа в тому, що держава в цій ситуації діє і в ролі власника, і в ролі замовника, і в ролі інвестора. Природно, починається зіткнення цілей, які насилу нівелюються, оскільки спільну мету в цьому випадку сформулювати неможливо, так як це пов'язано з поступками, що зачіпають інтереси якоїсь зі сторін, тобто є конфлікти інтересів.

Для того щоб забезпечити собі високий рівень конкурентоспроможності в доступному для огляду майбутньому, компанії ОПК повинні мати висококваліфікованих фахівців маркетингу, затребувані розробки науково-дослідних робіт в оборонній промисловості, оснащеність високотехнологічним устаткуванням, особливо роботами Існуючі структури по науково-дослідним роботам не мають добре налагоджених зв'язків з виробництвом і між собою, бувають зайняті дослідженнями по одній і тій же тематиці, не використовуючи продуктивно кадровий науковий потенціал і фінансові ресурси, які і так виділяються менші від необхідних сум. Таке становище не сприяє створенню високих конкурентних переваг випускається військовим виробам, знижує можливості компаній ОПК у випереджальних технологіях військового призначення, а кінцевому рахунку веде до втрати ринків збуту.

В даний час на цьому ринку посилюється конкуренція на післяпродажне технічне обслуговування військової техніки. А оскільки державі важливі тільки великі замовлення, то такою «дрібницею», як додаткові поставки запасних частин, додаткові послуги по поліпшенню якості проданої техніки, ремонтні роботи та т.п.,державні організації не займаються, що сприяє витісненню підприємств, які виробляють продукцію на експорт, з цих ринків. Для підприємств ОПК така робота по сервісному обслуговуванню дуже важлива і в частині завантаження, і в тому, що прямий зв'язок з покупцем допомагає правильніше зорієнтуватися на ринку, вивчати вимоги споживача, його бажання. В результаті вітчизняний ОПК позбавляється ринків збуту військової продукції, знижуються конкурентні якості українського озброєння. Головне, щоб реформування ОПК пройшло не формально, а при зваженому, вдумливому створенні структур, з урахуванням ефективності їх в перспективі.

Для успішного впровадження інноваційних технологій в ОПК не обійтися без вдосконалення виробництва, без залучення в військову промисловість необхідних науково-технічних і управлінських кадрів, без маркетингового вивчення попиту на інноваційний продукт, без взаємозв'язку оборонного і цивільного напрямків промисловості. На рівні держави необхідні законодавчі заходи, що гарантують правовий захист інвесторів. Україна також експортує зброю, часом на шкоду внутрішнім потребам. Можливість для ОПК брати участь в міжнародному співробітництві, підвищення зарплати в цій галузі вселяють надію, що через 6-10 років в ОПК будуть і кваліфіковані кадри, і передові технології, і він стане локомотивом для всієї промисловості.

Ринковій економіці треба вчитися, розвиток йде вперед і треба освоювати закони ринку, його принципи, щоб успішно функціонувати в ньому.

Підготував за матеріалами інтернет
Олександр Майстренко

15.03.20

Сергій Тонканов «Виміри рівноваги»

12 березня у Літературно-меморіальному музей-квартирі П.Г.Тичини відбулось відкриття виставки сучасного чернігівського художника Сергія Тонканова «Виміри рівноваги».  Сергій Тонканов репрезентує в своїх роботах своєрідне відсторонене споглядання на дійсність. Це не черговий палкий маніфест чи памфлет, це спроба констатації ситуацій та митей, що є поруч з нами, тут і зараз. Автор є сучасним чернігівським художником, який працює у двох напрямках мистецтва: у живописі та лендарті. Виставка «Виміри рівноваги» демонструє цей симбіоз концептуальної та живописної взаємодії з реальністю та виокремлює його творчість, як потужну спробу віднайти рівновагу у сучасному мистецтві.

ЛОКАЦІЯ: Музей-квартира П. Г. Тичини
ДАТА І ЧАС: 12.03.2020 – 05.04.2020 9:00 – 17:30
ВАРТІСТЬ: 15 грн.
Деталі за телефоном 234-43-27 або писати tychynafm@gmail.com










13.03.20

Лев Призант


З 12 березня по 10 квітня у залі аукціонного дому «Дукат» триватиме виставка самобутнього українського художника-графіка Льва Призанта.


▪️Виставка відкриває глядачеві маловідомий спадок одного з найбільш самобутніх київських графіків. В експозиції представлено близько тридцяти робіт майстра кінця 1970-х — початку 1990-х років, серед яких віртуозні акварелі, довершені естампи, кольорові та класичні лінорити, мініатюрні дереворити та твори з відомої серії «Башти Сванетії».
Ім'я майстра добре знане у київських мистецьких колах старшого покоління, його віртуозні естампи та довершені акварелі зберігаються у провідних державних музеях і відомих приватних колекціях, проте широкому колу шанувальників вітчизняного мистецтва творчість митця майже невідома.

▪️Життя й творчість Льва Призанта — це шлях до вершин: тривалі мандри горами Карпат і Кавказу з одного боку, і фанатична подорож до піку майстерності й гармонії — з другого. Неповторна впізнаваність творів Льва Призанта — у прозорості зображення, своєрідній «безтілесності» гірських хребтів і стародавніх будівель. Гірський туризм, що набув надзвичайної популярності серед молоді у 1960–1970-х роках, вабив багатьох художників. А. Губарєв, Г. Якутович, Ю. Мохор, І. Красний, Ю. Шейніс і Л. Призант проходили гірські перевали, відкриваючи нові горизонти світобачення. Космос природи поглинув натхненного мандрівника, і одухотвореність гірського краєвиду опинилась у фокусі уваги художника.







07.03.20

«Саме Ті»

5 березня у Центральному будинку художника відкрилась виставка живопису і скульптур українських художників «Саме Ті».

Кураторський проект галериста і колекціонера Олександра Яновича - демонстрація серій художніх робіт, з яких більшість є класичними творами художника, і одна – його автопортретом.

Творчість митця прийнято розглядати в контексті його життєвого шляху, соціального оточення і, звичайно, його особистості. Саме автопортрет розкриває особистість автора найглибше, часто з несподіваних сторін, і тому автопортрети митців є предметом особливого інтересу колекціонера. Яким хоче бачити себе художник і наскільки цей образ відрізняється від його фото? Легко чи важко було створювати автопортрет? Розкриває він щось потаємне, чи, навпаки, приховує? Так багато питань перетворюють споглядання автопортрету на майже детективний сюжет. Виставка ж «Саме Ті» пропонує публіці розслідувати історії багатьох сучасних митців – і знаних, і молодих.

В експозиції представлені роботи та автопортрети роботи Матвія Вайсберга, Бориса Буряка, Олександра Стовбура, Олега Денисенка, Романа Романишина, Владислава Шерешевського, Бориса Фірцака, Ірини Вештак-Остроменської, Петра Сметани, Миколи Журавля, Олексія Малих, Петра Лебединця, Влада Кришовського, Петра Бевзи, Сергія Гая, Валерія Шкарупи та інших – з колекції ЦСМ «Білий Світ».