Вікторія Юрченко
Актуальне й суперечливе питання щодо вживання фемінітивів підштовхнуло мовознавця Сергія Омельчука у співпраці із ГО «Рух Єдині» організувати онлайн-дискусію на тему «Що робити з фемінітивами: їх (не) можна і (не) треба вживати?». Під час якої у форматі спокійної та аргументованої розмови були окреслені головні аспекти проблеми та шляхи її подолання.
Омельчук Сергій Аркадійович – доктор педагогічних наук, перший проректор Херсонського державного університету, професор кафедри української і слов’янської філології та журналістики. Його участь у конференції в Університеті Короля Данила справила враження на очільницю Всеукраїнського руху «Єдині», Вікторію Костюк, й поклала початок у спільній культурно-освітній ініціативі, адже рух «Єдині» - це спільнота, що плекає українську мову та підтримує тих, хто прагне розмовляти державною.
У центрі уваги опинились питання: що таке фемінітиви з точки зору мовознавства, законодавства, та чи є вони обов’язковими у вживанні.
Український правопис редакції 2019 року у параграфі 32, пункт 4 дає перелік суфіксів для утворення іменників на позначення осіб жіночої статі: -к-(-а), -иц-(-я), -ин-(-я), -ес-(-а). У такий спосіб ми кажемо – співачка, верстальниця, плавчиня, поетеса. Тобто український правопис фіксує суфікси фемінітивів, однак не регламентує норму їх використання.
За словами Сергія Омельчука, фемінітиви це маркер суспільних змін, адже «мова живий організм, тому соціальні дослідження показали, що колись непохитні норми вже не працюють», у такий спосіб «коли жінки входять у професію – мова створює відповідну назву». Однак за свідченням мовознавця, не кожен у науковій спільноті дотримується подібної позиції. Головна теза Сергія Омельчука полягає у тому, що фемінітиви – це справа звички, наразі вони «звучать нетипово тільки через те, що не увійшли до активного словникового запасу мовців», унаслідок чого викликають супротив до вживання, і це лише питання часу, коли фемінітиви стануть буденністю у нашому житті.
Натомість законодавство поступово реагує: поки тривають суперечки, фемінітиви вже набувають статусу офіційної мовної норми. Таким прецедентом є зміна назви свята «День захисника України» 2021 року на «День захисників і захисниць України». Або ж указ про відзначення державними нагородами України 2026 року, а саме нагородження орденом княгині Ольги III ступеня: «АГЕЄВУ Віру Павлівну — літературознавицю, письменницю», «ГУНДОРОВУ Тамару Іванівну — літературознавицю, культурологиню», «ЦИГАНОК Оксану Анатоліївну — засновницю Громадської організації «Центр допомоги армії, ветеранам та їхнім родинам», Черкаська область», «ЦИРКУН Валентину Андріївну — волонтерку, засновницю та керівницю Громадської організації «Розквітай», Чернігівська область». Водночас навіть на державному рівні не дотримуються планомірного вживання фемінітивів, що здатне породжувати дивні й суперечливі формулювання, у результаті маємо найменування «волонтерка» та «директор» застосоване до однієї особи жіночої статі: «ШКАМЕРДУ Антоніну Іванівну — волонтерку, директора Благодійного фонду морського транспорту «Мортранс», м. Одеса».
То, чи варто все-таки використовувати фемінітиви?
Спікер онлайн-дискусії, Сергій Омельчук визначає три вагомі чинники, що зумовлюють необхідність вживання фемінітивів.
Перший – деколонізація, або ж повернення норми. Що полягає у відмові від радянської політики, яка штучно наближала українську мову до російської, відкидаючи питомі українські словотвірні моделі.
Другий – точність номінації, або ж логіка. Адже мова має забезпечувати правильне розуміння понять. Таким чином фемінітиви уможливлюють чітку, точну та однозначну номінацію жінки в суспільному просторі.
Третій – гендерна рівність, або ж справедливість. Так би мовити символічне визнання видимості жінок у публічному просторі та їхнього рівного доступу до посад і професій.
Наразі кожна установа вправі самостійно вирішувати використовувати фемінітиви чи ні. Як заявив Сергій Омельчук, Херсонський державний університет на офіційному рівні системно послуговується фемінітивами.
Водночас мовознавець радить не переобтяжувати українську мову надмірним використанням фемінітивів. До прикладу, звертаючись до аудиторії, не варто застосовувати уточнення на кшталт «друзі і подруги». Адже форма множини не ідентифікує вас за статтю. До того ж українська мова має багатий арсенал звертань, які дозволяють уникнути подібних труднощів, зокрема «шановне товариство», «шановне панство» тощо.
Суспільство й мова впливають одне на одного. Суперечки довкола вживання фемінітивів свідчить про те, що ми перебуваємо на стадії переходу, між традиційними мовними моделями та новими практиками, які відображають соціокультурні реалії. Старі норми ще не втратили сили, а нові вже набувають легітимності й поступово закріплюються у правописі, законодавстві та публічному дискурсі.
Джерела:
https://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-zakon-pro-den-zahisnikiv-i-zahisnic-ukray-69913
https://www.president.gov.ua/documents/1362026-58373
.jpg)
.jpeg)
.jpeg)
