Интернет реклама УБС

18.04.24

Як протидіяти пропаганді?


Авторка: Олеся Заболотня

  Є такий вислів «на війні всі засоби хороші», який однозначно працює. Можна навіть не згадувати період повномасштабного вторгнення, адже російська пропаганда переслідувала нас завжди. І, якщо одні одразу помічали її, то інші не бачили її, здавалось би, у таких очевидних речах. Звичайно, що після 24 лютого більше українців почали розрізняти методи ворожої пропаганди, але все ще лишається великий відсоток тих, на кого вона впливає. І в наших інтересах навчитися протистояти їй. 

  Але методи пропаганди старі як світ. Вона завжди супроводжувала нас у багатьох сферах життя: культура, політика, спорт, музика і т.д. Також слід розрізняти такі поняття як «маніпуляція» та «пропаганда». Пропаганда має на меті добитися від людини певного типу поведінки: вірити в окрему партію або ж навіть просто не палити. Запропонована думка може навіть збігатися з нашими особистими інтересами і не завжди бути шкідливою чи пов’язаною з брехнею. Натомість маніпуляція — це вже викривлення інформації, створення неадекватної картини світу у головах людей; культивація «штучних потреб». Маніпулятор знає всі потреби,  так би мовити, потенційної жертви, щоб спонукати до її дії. Тому пропагандисти часто водночас є й маніпуляторами.  


  До пропаганди часто звертаються представники різних релігій — для поширення своїх поглядів. Вони демонстрували дива, скоєні їхніми пророками, обіцяли людям вічне життя та інші блага, якщо ті перейдуть у їхню віру. 

 З часом пропаганда ставала складнішою, більш продуманою. Безумовно, на це вплинули зміни в політиці, поява засобів масової інформації. У першій половині ХХ століття тоталітарні держави (СРСР, Німеччина, Італія) встановили контроль над ЗМІ і зробили пропаганду одним із головних інструментом державної політики. На початку ХХІ століття вже сама інформація почала використовуватися як зброя. Відповідні технології та прийоми відпрацьовує російська федерація у війні проти України. Російські військові стають лише елементом військових дій. У першу чергу ведеться війна інформаційна. 

  Фахівці дають кілька порад, як протидіяти не тільки російській пропаганді, а їй у цілому:  

- Стежте за офіційними джерелами інформації 

  Перш за все це можуть бути телеграм-канали голів держави, адміністрації чи офіційні телеканали міст. В еру технологій та соцмереж багато новин є також на сторінках Telegram, Facebook, Instagram, Twitter, але знову ж, вони мають бути офіційними, а не сторінка якогось сусіда, наприклад, який пише, що на фронті все погано. Також можна використовувати ресурси з  "білого" списку медіа: Українська Правда, Радіо Свобода та інші. 

Перевіряйте першоджерело інформації

  Якщо стикнулися з інформацією, яка видається дуже однобокою та емоційною, – обов’язково постарайтеся знайти її першоджерело. Офіційні джерела повідомляють хороші і погані новини, а також пропонують план дій і закликають зберігати спокій. Пропагандистські ж намагаються зробити все, щоб посилити паніку.  

- Звертайте увагу на подання інформації та свої відчуття від неї

  Головна відмінність інформації від дезінформації та пропаганди в тому, що перша має на меті лише одне – сповістити суспільство про щось важливе за допомогою фактів і нейтрального подання. Говорячи про дезінформацію, варто відмітити, що вона, перш за все, викликає хвилювання та паніку, а також дуже емоційно забарвлена.  

- Помічайте неузгодження. Намагайтеся наблизитися до істини

 В основі дезінформації та пропаганди зрідка є хоч якісь реальні факти, спіймати джерело "інформації" на брехні досить просто – згодом представлені раніше факти перестануть збігатися.  

  Пропаганду складно описати чітко та якимись певними ознаками. Але, в умовах війни, потрібно вчитися її розрізняти, аби не стати поширювачами пропаганди.


14.04.24

Цивілізація стародавнього сходу. Стародавня Вавилонія.


Авторка: Вероніка Прокоф'єва

 Суспільство Південного Дворіччя, переживши найжорстокішу соціально-економічну і політичну кризу, знову набирало сили. Намітилося нове піднесення іригаційного землеробства, пожвавилася торгівля та міське життя. Цим тенденціям перешкоджали політична роздробленість та міжусобні війни. На порядку денному знову постало питання про створення єдиної централізованої держави. У ХХ – ХХ ст. до н. е. держави Месопотамії, такі як Марі, Ешнунна та Ашшур, вели виснажливі міжусобні війни. Поступово в ході цієї боротьби набуває незалежності і підноситься місто Вавилон («Баб-Ілу» - «Брама бога»), де запанувала | Вавилонська династія, час правління якої називають Старо-вавилонським періодом (1894-1595 рр. до н.е.). 

  Вавилон - найбільше місто середньої Месопотамії, столиця Вавилонського царства в XIX - VI ст. до н.е., найважливіший торговий і культурний центр Стародавнього Сходу. Серед міст Стародавнього Сходу Вавилон був, мабуть, найшановнішим. Сама назва міста - Баб-Ілу - говорила про його святість, про особливе заступництво богів. Верховному вавилонському богу Мардуку поклонялися багато народів, навіть не підвладні Вавилону, його храми та жерці отримували багаті дари від царів сусідніх держав. Вавилон не був одним із найдавніших міст Межиріччя — шумерські міста Ур. Урук, Еріду та інші були приблизно на тисячу років старші. Місто розташовувалося в дуже зручному місці - там, де зближуються річки Євфрат і Тигр і від головного русла Євфрату починають відокремлюватися численні протоки. 

 Становище Вавилона було сприятливим для торгівлі. У ньому було багато ринків, на яких можна було продати або купити рибу фініки, зерно, тканини та інші товари, найняти вмілого працівника. 1800 до н.е. Межиріччя перетворилося на квітучий, дбайливо доглянутий садок. Нові способи господарювання сприяли зміцненню Вавилону, тому що старі міста насилу пристосовувалися до господарської незалежності ремісників та селян. Перші правителі невеликого Вавилонського царства вели обережну політику. Вони укладали союзи з сильними сусідніми державами — Ларсою, Ісіном, Марі — і при цьому точно обирали найвигіднішого партнера. Таким чином, перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити свої володіння, але нарівні зі своїми союзниками Вавилон поки не встав. Поки що до влади не прийшов Хаммурапі.

 Розквіт Вавилона посідає час правління шостого царя | Вавилонської династії - Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який був видатним державним діячем, прозорливим та спритно-хитрим дипломатом, великим стратегом, мудрим законодавцем, розважливим та вмілим організатором. Найважливішим діянням царювання Хаммурапі було складання склепіння Законів. Економіка, суспільний і політичний устрій Вавилонської держави в правління Хаммурапі відомі завдяки цьому збірнику Законів царя, що зберігся, його листуванні з намісниками і чиновниками і приватноправовим документам. Видання Законів було серйозним політичним заходом Хаммурапі, спрямованим консолідацію його великої держави. Збірник Законів поділяється на 3 частини: вступ (пролог), текст самих законів (розбивка тексту на 282 окремі параграфи) та висновок (епілог). Він є найважливішим джерелом з багатьох сторін життя вавилонського суспільства у першій половині XVIII в. до н.е.

  У тексті Законів можна назвати такі розділи: 

1. Основні принципи правосуддя (§ 1 - 5)

2. охорона власності царя, храмів, общинників та царських людей (§ 6 - 25);

3. норми, що стосуються службового майна (§ 26 – 41); 

4. операції з нерухомістю, пов'язані з нею делікти (§ 42 – 88); 

5. торгові та комерційні операції (§ 89 - 126): 

6. сімейне право (§ 127 - 195); 

7. тілесні ушкодження (§ 196 – 214): тощо

 Далі слідує епілог, що містить прокляття тим, хто відступить від установ, що містяться в Законах. «Пролог» та «Епілог» написані урочистою та архаїчною мовою та у багатьох відношеннях нагадують літературні твори, самі ж узаконення викладені сухим та ясним, діловим мовою. 
 Закони Хаммурапі вважалися зразком законодавства протягом усієї подальшої історії «клинописної культури» Месопотамії. Слід зазначити, що думки фахівців: месопотамські закони значно розходяться. Деякі вважають, що маємо не закони у сенсі слова, а самовихваляння царів, які мають показати їх мудрість і справедливість, чи деякі теоретичні вправи месопотамських учених, які мали практичне значення. У науці ж утвердилася думка, за якою ці тексти є реальними законами, хоч і дуже архаїчними, і поширюються попри всі населення царства; однак вони не дублюють звичайного права там, де воно, з погляду законодавця, достатньо забезпечувало інтереси правосуддя та не потребувало заміни новими нормами; крім того, безперечно, що ці закони, природно, приділяють особливу увагу інтересам царського господарства та царських людей, особливо там, де царські інтереси могли стикатися з інтересами приватних осіб.


13.04.24

Час діяти, Україна

 


 Завдяки новому грантовому проекту громади можуть отримати до 100 тисяч грн 

  Десятого квітня стартував новий грантовий сезон для локальних ініціатив у місцевих громадах. Громадські організації, комунальні підприємства, благодійні фонди з 13 областей України зможуть усього залучити на свої потреби до 14 млн грн, що виділятиме на проекти  благодійний фонд «МХП-громаді». 

  Особливо це важливо під час повномасштабної війни, коли місцевим громадам вкрай бракує коштів для підтримування функціонування, вважає директорка фонду Тетяна Волочай. Фонд готовий підтримати місцеві громади, зокрема, у таких ініціативах як створення молодіжних просторів, наповненням бібліотек книгами, музеїв – новими експонатами, підкреслила очільниця. 




Як пригадав керівник відділу проектів Володимир Панченко, торік їх структура суттєво допомогла одному з сільських лялькових театрів на Івано-Франківщині, який дуже популярний в регіоні. А найбільш пам`ятним для нього став фестиваль Борщу у селі Бобриця на Трахтемирівщині, де їх структура допомогла встановити сцену, завдяки чому виступали колективи; зібрані гроші з заходу переказали нашим хлопця на фронт. Пріоритетними напрямками є підтримка ветеранів, створення умов для їхньої реінтеграції та реабілітації, у фокусі ініціативи зі збереження традицій та спадщини, зауважив Панченко. Підтримуватимуться проекти в освіті, медицині, інфраструктурі, громадських просторів та енергобезпеці.

 Проекти можуть подавати органи місцевого самоврядування, комунальні установи, медичні та освітні заклади, неурядові організації, громадські обєднання. Конкурс поширюється на Вінничину, Волинь, Дніпропетровщину, Житомирщину, Івано-Франківщину, Київщину і Київ, Львівщину, Полтавщину, Сумщину, Тернопілля, Хмельниччину, Черкащину, Чернігівщину. Ініціативна група отримуватиме від 50 до 100 тисяч грн. Але обовязковою умовою є співфінансування з боку претендентів, не менше 50% від очікуваного фінансування від фонду. 

  Проекти приймаються з 10 квітня до 12 травня. Заявки прийматимуться на сайті https://timetoact.com.ua/.  Виходячи з того, що не всі вміють писати на гранти, передбачено навчання. А вже 20 червня планується презентація проектів-переможців. 




  Оголошення проекту відбувалося в містечку Баришівка на Київщині, у молодіжному хабі. Обраний обєкт для презентації був невипадковим. Адже завдяки МХП-Громаді хаб був відновлений. Відкритий незадовго до початку війни, молодіжний простір був вщент зруйнований російською ракетою навесні 2022р. Як розповів очільник теперішнього Ігор Нечиталюк, молодіжний простір постав вже на новому місці – він значно більший за попередника, окрім того, знаходиться у підвальному приміщенні, що набагато безпечніше. Переважний контингент – підлітки, тінейджери… Тут є три напрямки для відвідувачів: змістовне дозвілля, інформативна діяльність, волонтерська діяльність… На заходи приходять від 10-12 людей. Приміщення продовжує розбудовуватися, і незабаром до великого головного залу приєднаються ще приміщення…

Сергій Бахін

10.04.24

Сім див світу. На що варто подивитися?


Авторка: Вероніка Прокоф'єва
Сім див світу недарма називають дивами. Всі об'єкти по-своєму чарівно красиві та притягують своєю індивідуальністю. Для багатьох туристів, та й просто любителів помандрувати, хоча б один об'єкт має бути в списку куди варто відправитися. На жаль, у 2024 році зберіглося лише одне «диво». Інші — були сильно зруйновані природними силами чи руками людини. До речі, дехто вважає, що одне з чудес взагалі не існувало.

Великі піраміди розташовані на західному березі Нілу в місті Гіза, що на північ від Каїра. Це єдине диво світу, яке зберіглося до сьогодні.

Піраміди Гізи складається з трьох пірамід: Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікерімус). Кожна з царських гробниць була побудована між 2700 та 2500 роками до нашої ери. Найбільша з них - Хуфу, або Хеопса - займає 13 акрів землі та містить понад два мільйони кам'яних блоків. Ця піраміда була найвищою будівлею у світі протягом 4 тисяч років. Вища споруда була побудова лише в XIX столітті.

Висячі сади збудували біля річки Євфрат на території сучасного Іраку. За однією легендою сади були ідеєю вавилонського царя Навуходоносора II близько 600 року до нашої ери. Інша легенда передає авторство дива - цариці Семіраміді.

Сади являють собою багаторівневу каскадну терасу, на якій зростала велика кількість різних дерев, чагарників та квітів.

Це єдине диво світу, після якого не залишилося жодного археологічного доказу. Розкопки ведуться до цього дня.

Більшість вчених вважає, що існування садів — частина натхненної та поширеної, але вигаданої казки про східні сади.

Відому статую Зевса - царя богів у грецькій міфології - створив афінський скульптор Фідій. Статуя прикрашало місце проїдання Олімпійських ігор у середині V століття до н.е. Згідно з описами стародавніх поетів, статуя зображала Зевса, який сидить з оголеними грудьми на дерев'яному троні. Підлокітники трона підтримували два сфінкси. Статуя була прикрашена золотом та слоновою кісткою.

На честь грецької богині полювання Артеміди було збудовано цілий комплекс з кількома вівтарями та храмами в Ефесі, на заході сучасної Туреччини.

Храм Артеміди був спроектований критським архітектором Херсіфроном та його сином Метагеном та прикрашений знаменитими художниками стародавнього світу. Найбільш казковими із споруд були два мармурові храми, побудовані в 550 і 350 році до нашої ери відповідно.

Будівля згоріла 21 липня 356 до нашої ери. За легендою, саме цієї ночі народився Олександр Македонський. Храм підпалив грецький громадянин на ім'я Герострат, який спалив диво, щоб його ім'я увійшло до історії. Щоправда, після смертної кари уряд оголосив незаконним вимовляти його ім'я.

Мавзолей у Галікарнасі знаходиться на території південно-східної Туреччини. Це гробниця, яку Артемізія збудувала для чоловіка Мавсола. Мавзолей виконаний із білого мармуру та досягав висоти 40 метрів. Складна конструкція будівлі, що складається з трьох прямокутних шарів, поєднувала лікійський, грецький та єгипетський архітектурні стилі. Перший шар являв собою 60-футову основу з щаблів, за яким слідував середній шар з 36 іонічних колон і ступінчастої пірамідоподібної даху. На самому верху даху була гробниця, прикрашена роботами чотирьох скульпторів, і шестиметрове мармурове зображення колісниці з чотирма кіньми.

Мавзолей був значною мірою зруйнований землетрусом у XIII столітті, яке залишки пізніше використовувалися для зміцнення замку. Частину фрез витягли із замку 1846 року і помістили до Британського музею в Лондоні разом з іншими реліквіями з Галікарнасу.

Колос Родоський - величезна бронзова скульптура бога сонця Геліоса, побудована родосцями за 12 років у III столітті до нашої ери. Статуя зображувала бога сонця, що стоїть оголеним. Однією рукою божество піднімало смолоскип, а в іншій — тримав спис.

Спроектована скульптором Харесом, статуя висотою в 100 футів була найвищою у стародавньому світі. Будівництво було завершено близько 280 року до н.е., і вона простояла шістдесят років, доки не була перекинута землетрусом. Колос так і не було відновлено.

Через сотні років араби захопили Родос і продали залишки статуї як металобрухт. Точне розташування статуї все ще невідоме, як виглядав Колос — теж.

Олександрійський маяк розташовувався біля острова Фарос біля єгипетського міста Олександрія. Маяк збудували за указом Птолемея II, щоб убезпечити плавання кораблів у прибережних водах.

Олександрійський маяк збудували у 285 році до нашої ери під керівництвом архітектора Сострата Кнідського. Будівля мала три яруси з чотирма гранями, які звернені до всіх боків світу. Висота маяка сягала 120 метрів. Паливо для ліхтаря маяка доставлялося мулами у возах. Вежу прикрашали різні скульптури.

Маяк простояв тисячу років, але в 796 році нашої ери почав руйнуватися через сильний землетрус. Нині від Олександрійського маяка залишилися лише руїни колон. На його місці зараз знаходиться форт Кайт-бей, усередині якого знаходиться історичний музей.

«ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ. ГЕРОІЧНІ МІСТА УКРАЇНИ»

 


 В культурному просторі «Арт-балкон» у Центральному будинку художника НСХУ  відкрито 10-ту  ювілейну виставку київського школяра, художника-абстракціоніста Данили Ноздрі  «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України».

   Про обдарованого богом юного таланту Данилу Ноздрю наше видання вже неодноразово робило публікації. Але час йде, а художник без устанку творить нові картини, через які хоче до нести суспільству інформацію, яку раптово отримує звідкись із глибин Всесвіту і передає її зразу на полотні. Ось за невеликий час, коли ми з ним зустрічалися, хлопець створив ряд нових картин присвячених нелегкому шляху до  нашої перемоги та героїзму міст України й запросив на свою чергову вже ювілейну виставку. Данилові йде інформація, що Україна обов’язково переможе у цій підступній з боку ворога війні. 

   І саме це як раз і можна побачити та відчути від картин Данила Ноздрі, який щиро запрошує відвідати виставку усіх киян та гостей столиці. На  мене наприклад велике враження із цієї виставки справила картина «Супергерої України» де зображено українських військових «кіборгів» ще в часи 2014 року, захисників Донецького аеропорту за якими стоїть величезна фігура у формі кола та нагадує сонце. Зокрема на виставці представлені картини, які мають назви: «Маріуполь», «Бахмут», «Авдіївка», «Марїнка», «Київ», «Суми», «Харків», «Миколаїв», «Одеса», «Запоріжжя», «Херсон», «Дніпро», «Горить-палає вражена», «Магічне ворожіння мольфарів на Перемогу України».  

   Сам Данило про свою творчість зазначає: «Адже я пишу свої картини - для Вас, шановні глядачі! Дуже хочу, щоб мої роботи надихали всіх нескінченим оптимізмом і вірою в нашу Перемогу над рашистами». Яскравий світ барв, художнє осмислення трагічного періоду нашої історії і віра в Перемогу - це те, що вселяє оптимізм.





   Виставка змогла відбутися завдяки енергійній підтримці ангела-хранителя і водночас продюсера і наставниці художника, бабусі Данила, Тетяні Морачевській, журналістці за фахом, яка опікується онуком та вкладає в нього свою душу. Вона, попри життєві проблеми, робить все , щоб відкривати для нього величезні можливості світу мистецтва і саму Україну - прекрасну, багатостраждальну і водночас незламну. А її онук своїми картинами відкриває нині для світу Україну. Прекрасну і незламну. 

Пані Тетяна урочисто відкрила виставку та виступила перед присутніми гостями, розповівши про представлені картини, їх назви та історії створення онуком. Це була блискуча презентація картин та історії. Ще пані Тетяна зачитала привітального листа Міністерства культури та інформполітики України Данилу Ноздрі з нагоди його 10-оі виставки «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України»: «МКІП пишається талановитою молоддю України і висловлює щирі вітання Данилу Ноздрі з відкриттям його персональної виставки. Дякуємо, Данило, за Вашу творчу діяльність, спрямовану на просування української культури в світі!».  Сам Данило зробив анонс своєї 11-ої персональної виставки «ВЕДИКОДНІ БАРВИ…», яка відбудеться у третій декаді квітня в Музеї Марії Заньковецької 

   На відкриття виставки Данила Ноздрю із його подією прийшли привітати ряд поважних гостей художників, педагогів, мистецтвознавців, письменників, депутатів, громадських діячів, журналістів: Заслужений журналіст України Сергій Коміссаров, всесвітньовідомий український художник-баталіст Андрій Серебряков, видатний український живописець та педагог, професор КНУДТ Євген Гула,  відома українська художниця-графік Альона Толкачова, український чоловік-оркестр (живописець, графік, педагог, блогер), вельми мудрий і вкрай доброзичливий Едуард Межул, один із кращих видавців України, представник українського козацтва В’ячеслав Рудник, відома українська художниця та мистецтвознавиця, директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова, секретар НСХУ з питань скульптури та молодіжної політики Олексій Пергаменщик,  голова Київської організації НСХУ Микола Кутняхов, художники Павло Шарко, Олег Бойченко, Людмила Туркевич, головна редакторка журналу «Жінка», пані Тамара Маркелова,  видавниця журналу «Наша ЕПОХА» Світлана Алекс, заслужена журналістка України Тамара Хрущ та багато інших  





   Особливими гостями на вернісажі Данила Ноздрі були військові, які лікуються в госпіталі Міноборони полковник ЗСУ, учасник оборони Бахмута Олександр Саєнко, військовий капелан Іван Ткачук та солдат 152-ї бригади Ігор Василенко. Вони розповідали, що в самому госпіталі перед операційним відділенням важко хворих бійців ніби підтримують своїми барвами дві картини Данила. З цими солідними гостями військовими Данило мав важливу розмову. Нещодавно він продав на благодійному аукціоні кілька своїх картин та переказав зароблені кошти від них на потреби ЗСУ.

   Зокрема роботи юного художника вже отримали гран-прі на міжнародних арт-конкурсах в Парижі, Мілані, Осло, Валенсії, Монте Карло. їх бачили у США , Японії , Китаї, Швейцарії та інших країнах. І справа не тільки в тім, що серед його пращурів - всесвітньовідомий французький імпресіоніст Сергій Чепик і Шевченківський лауреат, академік, кіно-документаліст Олександр Коваль! Не зважаючи на юний вік художника, для Данила персональна виставка «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України» є досить радісною подією у його житті, адже вона ювілейна. До цієї виставки він вже мав персональні експрес-виставки теренами України і брав участь у багатьох митецьких експозиціях в Україні та закордоном. Данилові картини знаходяться в колекціях музеїв Києва, Дніпра, Херсона ( в тому числі - в Національному художньому музеї України). 



   Тож всі поцінувачі українського мистецтва кияни та гості столиці можуть завітати у галерею «Арт-балкон» Центрального будинку художника і сповнитись позитивною енергетикою, високим патріотизмом та невичерпно вірою у Перемогу України! Всім тим, чим надихають яскраві колористичні картини Данила Ноздрі…

Леонід Коваленко

07.04.24

Психологія любові: як ми обираємо своїх партнерів


Авторка: Олеся Заболотня

  «Коли кохання не є божевіллям, це не є коханням», - написав колись Педро Кальдерон де ла Барка. І, дійсно, кожного разу, коли людина починає закохуватись, то щоразу відчуває приблизно все одне й те саме: прискорене серцебиття, хвилювання, а на обличчі сяє посмішка, як-то кажуть, до самих вух. Але як все ж це  відбувається? 

  Для початку треба розібратись що таке саме «кохання» і чим воно відрізняється від «закоханості» та «симпатії». Найлегше та найпростіше як раз останнє. Симпатія – це таке щось несерйозне, і вона може виникати до кількох людей одночасно, бо переважно на цьому етапі нам імпонує всього кілька якостей об’єкту нашого зацікавлення, і це, як правило, щось із зовнішності або манери поведінки. І, враховуючи легкість цього періоду, не виникає бажання постійно бути поряд з людиною, та й взагалі все може швидко згаснути. Найбільш бурхливий період – закоханість, адже саме в цей час мозок перестає працювати, бо прифронтальна кора мозку, яка відповідає за логіку, зважування всіх «за» та «проти» і дотичні процеси, притупляється, і в гру вступають ті сфери, які відповідають за несвідомі процеси. І саме через це можуть бути нав’язливі думки та «ломка». Також мигдалина, яка контролює реакції на страх, захищаючи нас від небезпечних ситуацій, перестає працювати, тому й люди готові на будь-що заради кохання. На додачу до всього наше критичне мислення теж перестає виконувати свою функцію. Тому, якщо ви дивуєтесь, що ви або хтось із ваших знайомих перестав думати, бо закохався, просто знайте, що мозок у цей час відмовив.  

 Такий «цукерково-букетний» період закінчується приблизно через 6 місяців – 1,5 роки і, нарешті, всі ці хімічні процеси приглушуються, а ті частини мозку, які відмовились працювати, знову активуються. На цьому етапі починаються постійні сварки, конфлікти і більшість не витримує, як наслідок – розлучення. А ті пари, які пережили це все разом, нарешті можуть назвати це коханням. Щось змінилось? Партнери поважають інтереси, цінності одне одного, навіть якщо вони не збігаються, також зароджується близькість та приходить усвідомлення того, що ближче та рідніше нікого немає. Порівняно із закоханістю все вже більше тихо, спокійно, і комусь може здатись, що почуття вже не ті. Проте це й є те саме «високе почуття». 

  Та чому ми все ж закохуємось у конкретних людей? Насправді, це не так романтично, як здається. Є стандартні риси, які людство вважає привабливими, і більшість критеріїв пов’язана з еволюційною точкою зору. Наші предки обирали тих, хто скоріше дасть здорове потомство. Тому нам несвідомо більше сподобається, наприклад, жінка з широкими бедрами або просто людина з симетричним обличчям. Але найголовніший критерій – запах. Що цікаво, ніс буквально зчитує аромат і аналізує ДНК людини. І, скоріш за все, по запаху нам сподобається той, хто матиме профілі генів стійкості до хвороб. Багато хто чув про те, що дівчата обирають хлопців схожих на батька, ну й навпаки, хлопці – на матір. Так, запах теж туди відноситься. 

  Хоча наука та природа не такі романтичні, кохання все ще лишається загадкою для кожного з нас.


02.04.24

Український кінематограф. Кіно яке представлене на світових платформах


Авторка: Ольга Єжакова
  Українські фільми та серіали стають дедалі популярними на різних світових платформах, сайтах і також не винятком став один з найвідоміших провайдерів світу Netflix на якому представлені різні українські екранізації.

  Компанія Natflix нещодавно почала співпрацювати із українськими виробниками кіноіндустрії. Проте, кількість українських фільмів та серіалів стрімко зростає.

  За останні 2 роки Netflix купив десятки фільмів та серіалів виробництвом яких є Україна, 

  протягом половини 2023 року компанія отримала більше 4 мільйонів годин перегляду.

  І українські роботи увійшли у топ переглядів за рейтингами країн світу.

  А це означає, що Україна представляє і робить якісне і цікаве глядачеві кіно, яке дивляться по всьому світу і отримує високі рейтинги та оцінки.

  Безперечно українці вийшли на новий світовий рівень. Ми показуємо дедалі більше фільмів та серіалів які набирають все більше і більше переглядів, позитивних відгуків та оцінок.

  За кордоном людям подабається те, що ми створюємо, а це показник того, що нам є куди рухатись і робити все кращі екранізації і транслювати світу.

  Ось що пропонує Netflix для перегляду на їх платформі з українського кінематографа що потрапили до ТОП переглядів:

Памфір (2022)

Люксембург, Люксембург (2022)

Зима у вогні (2015)

Клондайк (2022)

Снайпер. Білий ворон (2022)

Мої думки тихі (2019)

Носоріг (2022)

Я працюю на цвинтарі (2022)

Чорний ворон (2019)

Крути 1918 (2018)

Поводир (2014)

  Фільми які точно варті уваги та перегляду у них вкладено багато емоцій та реальних подій.

  Режисери показують непрості долі героїв та їх життя. Фільми оцінювали навіть світові критики і зазначили, що екранізації варті уваги, кожен фільм по своєму унікальний з власною історією.