Життя під час повітряних тривог: як постійний стрес впливає на суспільство

Авторка: 

Євгенія Супрун

   Життя в умовах регулярних повітряних тривог стало частиною повсякденності для багатьох українців. Постійні сигнали небезпеки, необхідність швидко реагувати та перебування в укриттях формують нову реальність, до якої суспільство змушене адаптуватися.

   Одним із головних наслідків такого життя є хронічний стрес. Навіть якщо людина фізично не перебуває в зоні ураження, сам факт постійної загрози впливає на психологічний стан. З’являється тривожність, проблеми зі сном, зниження концентрації та загальне емоційне виснаження.

   Особливо складно це впливає на дітей і молодь. Навчальний процес часто переривається, що ускладнює концентрацію та стабільність у навчанні. Викладачі та студенти змушені швидко переходити в онлайн-формати або переривати заняття, що створює додаткове навантаження.

  Водночас суспільство поступово виробляє нові моделі поведінки. Люди швидше реагують на загрози, краще орієнтуються в інформації та навчаються планувати свій день з урахуванням безпекових факторів. Це своєрідна адаптація до умов тривалої невизначеності.

   Життя під час повітряних тривог — це не лише про фізичну безпеку, а й про складні психологічні виклики, з якими стикається все суспільство.

Фантастика та війна в Україні. Інтерв’ю з Наталією Матолінець

Авторка:

Вікторія Юрченко

 Сучасна українська письменниця Наталія Матолінець, поділилась читацьким й письменницьким досвідом та розповіла про позицію України на світовій арені, вплив повномаштабного вторгнення та проєкт «Фантастичні talk(s)».

   Наталія Матолінець — письменниця зі Львова, авторка романів у жанрі фентезі. Серед її книжок: «Варта у грі», «Варта у грі. Артефакти Праги», «Варта у грі. Кров Будапешта», «Гессі», «Всі мої ключі і Ґайя», «Академія Аматерасу», «Керамічні серця».

Чому саме фентезі стало вашим творчим вибором, і що спонукало звернутися до підліткового сегмента цього жанру? Які можливості ви бачите у ньому для формування світогляду молодих читачів та розмови з ними про важливі теми?

   Я писала усе своє життя. З самого дитинства була тією творчою дитиною, яку у школі відправляють на всі гуманітарні олімпіади. І я також дуже цікавилася міфологіями, тому що вони настільки глибоко вплетені у культуру і мистецтво, вони настільки пронизують посиланнями на різні божества, античності зокрема, вони оточують нас настільки сильно, що мені здавалося, що знати про них — це наче наповнювати життя цікавими моментами.

   Тому що я зі Львова, я живу у Львові, і власне тут мистецьких посилань — ідеш по вулиці і знайдеш їх з півдесятка за перші п’ять хвилин. І ось цей інтерес до міфології та локальної історії він так чи інак стикався десь з саме магічно-фентезійними, містичними деталями. Тому що кожне старе місто має свої легенди, кожне старе місто сповнене якихось історій про примар чи про кровопивць, чи про скарби, загублені і втрачені, які сподіваєшся колись віднайти.

   І все це у сукупності дуже вплинуло на те, як я пишу. Дуже вплинуло на те, з чим мені хотілося працювати. І власне я починала з міфологічної фантастики, яка була заснована на здебільшого зарубіжних міфологіях, які я знала на той момент найкраще. А зараз у процесі творчості я перейшла більше до міського фентезі, яке занурене саме у локації мені знайомі і у якісь історичні аспекти.

   Щодо підліткового насправді… Я насправді не люблю визначення «підліткове», бо, мені здається, що воно часто асоціюється з більш дитячою літературою. Але у мене вперше сталося усвідомлення, що ці тексти будуть так позиціонуватися власне на нагороджені «Коронації слова», коли я зустрілася зі своїм першим видавництвом. Вони сказали, що хочуть узяти  книгу «Гессі» для підліткової серії. І на той момент я не заперечувала ні проти чого, бо не знала ще, як працює ринок. Я розумію, що фантастика це жанр, де левова частина читачів — молодь.

   Тому що фантастика — це місце зустрічі. Це пригодницька література, дуже часто фантастику без пригодницького аспекту не уявити. Це дуже часто активні романтичні лінії — власне теж те, що подобається юній авдиторії. Також ось ці міфологічні аспекти та історичні аспекти — все воно сплітається, я б сказала, у дуже цікавий мікс.

    мені загалом дуже подобається, що молода авдиторія часто відкрита до чогось нового, часто відкрита до досліджень за текстами. Можливість надихнути, дати поштовх до відкриття — мені дуже цінна, одна з найбільш мотивуючих у роботі.

   Наприклад, перша «Варта у грі» — перша книга з трилогії мого міського фентезі —  вона фактично починається із магічної дуелі на цитаделі. Цитадель — це ще австрійського часу укріплення, яке знаходиться на горі у центрі Львова. Попри це, багато читачів казали мені, що вони не знають про неї, про її розташування — і багато хто пішов туди дослідити нарешті, що таке «цитадель». Ось це ще один аспект, який мені дуже цінний у роботі.

На даному етапі вашого життя, яких авторів ви вважаєте зразковими, так би мовити, постатями для наслідування? Яка книга — українського чи закордонного автора — стала для вас особливо значущою, тією, що пробуджує найглибші емоції? Що саме робить її такою важливою для вас?  

   Для мене перші кроки у фентезі почалися з «Володаря перстнів». Я ще підліткою дуже випадково знайшла цю книгу. У шкільній бібліотеці вона була доступна лише у читальному залі, але бібліотекарки, знаючи швидкість, з якою я поглинала книжки, дозволили мені на день її взяти додому, бо знали, що я прочитаю і принесу назад. І це був такий перший момент свідомо вже занурення у фентезійний світ.

   Толкін, як на мене, звісно він класика класики, але він дуже залишається релевантним дотепер, бо говорить про героїку і про силу, силу простих людей — те, що зараз для українців зокрема дуже актуально. Тому що від початку вторгнення ми саме бачимо цю силу людей, які не були готові до того, що сталось, не були готові жити в таких реаліях, але продовжують жити і боротися. Отож, власне Толкін, мені здається, це основа основ.

   А якщо говорити також про інших авторів, які мені подобаються, їх надзвичайно багато, бо я вважаю, що читання для автора — це є щось на кшталт дихання. Ти не можеш добре писати, якщо ти не читатимеш. І я намагаюся читати власне і жанр, і за межами жанру, якусь тематичну-історичну літературу тощо. Щоби не замикатися лише у фантастиці.

   І якщо говорити саме про фентезі, то мені здається, що одна з найяскравіших зараз представниць зокрема у міфологічному жанрі — це Медлін Міллер. Вона має класичну освіту, вона дуже добре знається на античній літературі — і саме це дозволило їй зробити тексти дуже глибокими, деталізованими і дуже поетичними. Вона прекрасно пише.

   У молодіжній фантастиці, я вважаю, що один із найкращих — це Джонатан Страуд, британський письменник. Він до речі дуже підтримує Україну. Він від початку вторгнення не раз робив і збори, і з’являвся на онлайн подіях, зокрема я брала у нього інтерв’ю на одному з фестивалів у Києві. Тобто його тексти і його підтримка України — це дуже гарне поєднання.

  Також мене надзвичайно надихає Наомі Новік. Я чекаю виходу її трилогії «Deadly education». Знову ж таки, тому що вона дуже емоційно пише. Дає простір у молодіжній фантастиці оцій емоції, коли ти розумієш, що там багато подій можуть сприйматися як кінець світу, багато подій можуть дратувати. І Наомі Новік, вона дуже добре працює з цією емоцією, і за це я її книжки обожнюю. Ось це такий мій невеличкий фентезійний пантеон улюбленців.

  ТАле заразом зараз я читаю вже з історичного нонфікшну книгу про львівську сецесію, бо люблю досліджувати міську культуру. І власне у мені будить великі емоції дослідження цього етапу. Хоч це і не художній текст, але дуже добре, що у нас є зараз можливість поглянути так ґрунтовно на цей історичний період у мистецтві львівському, і дуже добре, що є такі видання.

У кожному творі автор залишає слід власного досвіду — іноді прихований, іноді очевидний. Який образ чи мотив у ваших книжках можна вважати тим, що народився саме з особистих переживань і тому найвиразніше віддзеркалює вашу історію?

   Усе народжується з особистого, тобто ми завжди пишемо про те, що нам резонує. «Ми» я кажу у множині як автори. Про ту проблематику, яку хочеться підсвітити, про те, що нам знайоме. Фактично кожна історія має мої емоції чи мої інтереси, чи можливо навіть мої травми місцями на різних рівнях, або багато деталей, які я люблю.

   Ми можем подивитися на рівні «Гессі», де герої ходять у цукерню їсти лимонні тістечка, і звісно це з’явилося з однієї львівської цукерні, з конкретних лимонних тістечок. Герой у «Варті» слухає класику чеського композитора Бедржіха Сметани, звісно тому, що я люблю Бедржіха Сметани. І я думаю, що це личило би персонажеві. Звісно такого дуже і дуже багато.

   Якщо дивитися глобальніше, то насамперед це мої мандри. Тому що любов до міського фентезі з’явилася у мене із любові до відкриття інших міст і до намагання зрозуміти точки дотику. Які є скажімо в українській історії, у мого регіону, з нашими сусідами, але тими сусідами, які західніше. І власне мої мандрівки дуже надихнули до створення і трилогії про Варту, де події відбуваються в Празі та Будапешті, і інших історій, які спираються на конкретні локації.

   Бо мені здається, що загалом дуже важко писати про місце, яке тобі не рідне, де ти гість. Але тут також можна використовувати призму героя, який теж приїхав туди як гість — і це така свого роду допомога для письменника.

   Мені дуже важливо також говорити про Україну. Звісно я починала з історій, які не були про наші реалії, не були про наші локації. І що далі, то більше у мене виникало бажання писати саме про регіон, з якого я, про якусь локальну призму, локальну проблематику. Саме тому, що я багато займаюся культурною дипломатією і я розумію, що про нас знають доволі мало на книжковому ринку, зокрема європейському, навіть найближчі колеги. І я розумію, якщо ми не напишемо про себе, якщо ми не зацікавимо тим нашим питанням, то цього ніхто інший і не зробить, бо всі будуть писати зі своєю призмою.

   І загалом мені дуже… дуже важливо вписувати якісь деталі себе на рівні того, що резонує. У травні буде виходити у «Видавництві Старого Лева» збірка «Пісні світанку». Це збірка фантастичних оповідань, і у мене там буде маленька історія про Другу світову, про українське відьомство і про магію в прикрасах. Ця історія, наприклад, з’явилася з того, що у мене немає багато власних старовинних прикрас, у мене є одна лише низка коралів. І я розумію, що для мене і для багатьох українців ця тематика втраченої спадщини дуже і дуже знайома. Тому що багато є спогадів про те, що було втрачене, продане, вкрадене, виміняне, загублене. І звісно воно втілюється у творчості. Тому я впевнена, що у моїх книжках дуже багато можна знайти як просто побутових деталей, так і якихось ширше тематичних. Бо я завжди пишу про те, що мені відчувається.  

Ваші книги вже виходять за межі України – зокрема, роман «Варта у Грі» став бестселером у Чехії, а ви берете участь у міжнародних фестивалях. Як ви відчуваєте: що саме робить українське фентезі зрозумілим і привабливим для закордонної авдиторії, а які бар’єри ще доводиться долати?

   Я можу сказати, що це складна тема. До з’яви у мене перекладів, я думала, що коли переклад виходить, то він автоматично означає, що ти стаєш зіркою закордоном. Виявилось, що все набагато складніше, тому що англомовний ринок і англомовні книги всюди, на будь-якому ринку, будуть переважати. Зокрема через те, що мають дуже широку авдиторію і багато піару, який вже здійснений на батьківщині.

   І я можу сказати, що українське фентезі чіпляє близькістю. Близькістю якихось тем і близькістю локацій. Наприклад, трилогія про Варту, де перша книга вийшла в Чехії та Польщі. Я була там на зустрічах із читачами, і вони казали, що хотіли би поїхати до Львова — це ж виявляється зовсім поруч. Або вони хочуть дізнатись більше про Україну. Тобто це насамперед є якась близькість на ментальному рівні, мабуть. У слов’янському світі все-таки багато проблематики зрозумілої, багато зрозумілих тем. І я думаю, що ми, якщо дивитися на європейське фентезі, маємо дуже хороші тексти, дуже хороше закорінення саме у своєму рідному. Зараз з’являється дуже багато історій про різні локації, про історичні періоди. Дуже багато чогось такого, чого не було раніше.

   І ми, скажімо, пройшли цей етап меншовартості, де пишемо лише про Лондон чи Нью-Йорк (я не маю нічого проти Лондона і Нью-Йорка і писання про них), але про них багато хто пише, про нас — можемо писати лише ми. І багато де, я бачу, на сусідніх ринках ось цей етап меншовартості ще не зовсім пройдений. Я думаю, тут ми зробили певний крок уперед. І це також є тим, що може зацікавлювати іноземного читача. Тому що ми багато з гордістю говоримо про себе.

   Складність у нестачі перекладів фантастики, бо їх дуже мало, тому про нас ще не знають. Саме фантастика доволі ще не представлена, ще не має такої глобальної видимості. І дуже багато є складнощів на рівні того, як саме достукатися і сказати, що нас варто перекладати.

   У мене були події на багатьох кафедрах славістики у доволі багатьох країнах, і притік студентів, які вчать українську, стався після початку повномаштабного. До того українську вчили, але це не було настільки цікаво, не настільки багато було запиту, не настільки багато людей ішли вчитися на перекладача з української. Відповідно, коли з’явився інтерес і бажання перекладати книги, виявилось, що перекладачів немає.

  Наприклад, я говорила на шведському ринку — Швеція величезна країна, з величезним книжковим, дуже потужним, ринком — і мені сказав один з тамтешніх видавців, що це все дуже цікаво, але у них є півтора перекладача з української на шведську, і вони заброньовані на наступні років п’ять.

   Часто коли говорять про переклад, то цих всіх підводних каменів не видно, але вони є. І зрозуміло, що це має бути дуже комплексна робота, має бути тривала робота, щоби українська література і українська фантастика ставали помітними.

   Але я можу сказати, що у мене є колеги, зокрема в Чехії, Болгарії, які дуже підтримують нас, дуже працюють у цьому напрямку видимості фантастики. Ми навіть у квітні робили онлайн подію про фантастику у Східній Європі за підтримки бібліотеки Праги. Тобто якась цеглинка до цеглинки складається.

Ви є однією із засновниць культурно‑літературного проєкту «Фантастичні talk(s)», разом із Дарією Піскозуб, Наталією Довгопол, Іриною Грабовською, Світланою Тараторіною. Ваше угрупування створило майданчик, де фантастика звучить не як «легке чтиво», а як серйозний жанр, здатний формувати культурний дискурс і відкривати нові горизонти для української літератури. Що особисто ви відчули і яка була ваша реакція, коли YouTube‑канал «Фантастичні talk(s)» почав набувати популярності, а закордонні письменники почали долучатись до цього проєкту?

   Цей проєкт дуже сильно тримає і дуже сильно підтримує усіх нас, я думаю, дівчата зі мною заочно погодяться. 

   Фактично це волонтерський проєкт, тобто ми починали з обговорень книжок, але коли почалось повномаштабне вторгнення, ми хотіли теж долучитись до видимості українського, до зв’язку зі світом і до волонтерської діяльності.

   І ми почали запрошувати іноземних авторів на інтерв’ю. Насправді, це була доволі авантюрна ідея. Бо до того це робили іноді видавці, але, скажімо чесно, доволі рідко. Дуже часто із зірковими іменами можна вести переговори місяць-два, півроку. Мені здається, одне інтерв’ю ми майже рік планували. Тому що у зірок свої правила життя, іноді тури розписані тощо. І під час цих інтерв’ю ми робили збори благодійні або для госпітальєрів, для парамедиків, або на ЗСУ. Кожна згода від автора, яким ти захоплюєшся, якого ти читаєш, насправді була важливою підтримкою і розумінням того, що вони нас бачать. Так, вони знають. Були автори, які, наприклад, казали, що хочуть подвоїти суму, яку ми зібрали, чи також хочуть задонатити. Дуже було багато хорошої реакції збоку авторів, яких ми запрошували. І загалом, мені здається, що це теж ниточка цього зв’язку, це теж ниточка культурної дипломатії, яка відбувається на рівні, що ось ми існуємо, у нас потужний ринок, у нас є фантастика, і ми будем продовжувати працювати.

   І «фантастичні» вийшли вже як проєкт, вийшли за рамки ютубу. Це були і курування програм фантастики на фестивалях, і третій рік поспіль ми проводимо на порталі Litosvita курс про писання фантастики, який до речі дуже багато збирає студентів. І ми дуже тішимось від того, скільки українських авторів хочуть працювати в рамках фантастичного жанру. Це був і тур за підтримки Українського інституту книги, де ми їздили по деокупованих територіях і по малих містах. І це теж був цікавий досвід, тому що ми їздили в локації, куди зазвичай не потрапляли на події.

   Робота «фантастичних» це те, що мені особисто дуже допомагає ментально триматися, і дуже допомагає відчувати важливість роботи у фантастиці.

  Щодо фантастики як серйозного жанру, я думаю, що вона не лише в Україні, а й у світі зараз дуже розмаїта. І звісно має місцями тексти розважальні, це тексти відпочити, але водночас дуже працює гарно з травматичним досвідом та має багато історичних аспектів. І, мені здається, що загалом всю фантастику не слід скидати до розважального читання. Сподіваюся, що в Україні ми теж матимемо прогрес у цьому напрямку, що ми матимемо краще сприйняття того, якою різною може бути фантастика, і що її не будуть ставити нижче за інші жанри, але я розумію, що дорога до цього ще, напевно, трохи складна, але ми працюємо.

Наостанок, питання особистісного характеру. З якою людиною — з минулого чи сучасності — ви хотіли б зустрітися, поговорити чи провести час? Чому саме ця постать для вас важлива й що б ви прагнули від неї почути?

   Думаю, у мене може бути цілий список таких постатей. Насамперед мені надзвичайно подобається прекрасна епоха ар-нуво, і я би дуже хотіла зустрітися з архітектором Іваном Левинським, з творцем мого улюбленого району Кастелівка у Львові, з, скажімо, найбільш палким творцем саме українського в архітектурі Львова.

  Нам було б дуже багато про що поспілкуватися. Я би хотіла вивідати у нього безліч відповідей про його плани, про те, що, можливо, не вийшло реалізувати, і про його бачення зростання міста. Тому що Іван Левинський зробив величезний-величезний вклад у те, яким Львів є зараз, і те, як українство у міській культурі втілене. І він мислив масштабно. Думаю, ось ця масштабність мислення, навіть коли ми були під владою імперії австроугорської і масштабність бачення українського мене вражають. І тому мені було б дуже цікаво поспілкуватися з ним на цю тему.    

Україна втримала позиції в Європі та наблизилася до прямої путівки в Лігу чемпіонів

Авторка:

Анастасія Клиновська

   Єврокубковий сезон 2025/26 для України офіційно завершився. Донецький «Шахтар» поступився «Крістал Пелас» у півфіналі Ліги конференцій і став останнім нашим представником, що залишив міжнародні турніри. Та перед фінальними оцінками варто розібратися, яким цей сезон вийшов загалом.

Коефіцієнти та рейтинги

   Чотири українські клуби, «Шахтар», «Динамо», «Полісся» та «Олександрія», разом принесли 8.312 бала в таблицю коефіцієнтів УЄФА. Це найкращий результат із сезону 2015/16, коли було набрано 9.800. Головним «локомотивом» традиційно стали «гірники», які принесли 6.0625 бала. Внесок «Динамо» склав 1.75 бала, «Полісся» додало скромні 0.5, а «Олександрія», на жаль, завершила виступ із нулем. У загальному заліку УЄФА Україна втрималася на 23-й сходинці. Попри скептичні прогнози, успішна кампанія дозволила нам обійти Сербію та Румунію, повернувши втрачені раніше позиції.

Що це дає у майбутньому?

  23-тє місце визначає наше представництво на турніри 2027/28 років. Кількість путівок залишиться незмінною – чотири. Чемпіон УПЛ розпочне шлях із першого раунду кваліфікації Ліги чемпіонів (або з другого, якщо дискваліфікація РФ триватиме). Володар Кубка (або срібний призер) потрапить до першого раунду Ліги Європи. Ще дві команди стартуватимуть із другого етапу відбору Ліги конференцій.

  Та найцікавіша інтрига розгортається навколо альтернативного «чемпіонського шляху». Донецький клуб переміг «Полтаву» і офіційно став чемпіоном України. Разом із титулом з'явився шанс потрапити до основного етапу Ліги чемпіонів не через рейтинг країни, а через власний клубний коефіцієнт.

  Щоб оминути кваліфікацію, «Шахтарю» потрібен сприятливий розвиток подій одразу в кількох чемпіонатах, зокрема: 

  Шотландський «Рейнджерс» та грецький «Олімпіакос» не мають виграти свої чемпіонати. 

  Мадридський «Атлетіко» повинен забезпечити собі путівку до ЛЧ через чемпіонат Іспанії.

  Якщо все складеться вдало, «Шахтар» як найвищий за клубним рейтингом претендент без прямого входу отримає вільне місце в основній сітці.

  Тож попри відсутність трофеїв, єврокубкову кампанію навряд чи можна назвати провальною. Україна втримала позиції й зберегла шанс побачити свого чемпіона в основному етапі Ліги чемпіонів уже наступної осені.

Антарктичний туризм: у соціальних мережах набуває популярності тренд на подорожі до Антарктиди

Авторка:

Юлія Гоменюк

  Просторами соціальних мереж поширюється тренд на круїзи до Антарктиди. Наприкінці 2025 року та на початку 2026 року молоді тревел-блогери почали активно подорожувати до найхолоднішої частини планети, документуючи свої пригоди та викладаючи відео з них у свої профілі Instagram та TikTok. Найчастіше на відео глядачі можуть побачити засніжені краєвиди материка, антарктичних тварин, спокійні глибокі океани та айсберги, що мирно пропливають повз човни, якими блогери мандрують. Таємничість континенту, його суворі умови та милі жителі одразу завойовують серця глядачів, і такі відео збирають десятки, сотні тисяч, та навіть мільйони переглядів.

   Є різні види антарктичного туризму: подорож суто круїзним кораблем та кемпінг просто неба. Ціни та умови круїзів можуть відрізнятися залежно від класу. Подорож від 7 до 11 днів відносно невеликим кораблем до Антарктиди в середньому коштує від 9 тисяч доларів, у що входять екскурсія місцем відпливу – аргентинським містом Ушуая, прохід через протоку Дрейка, дослідження островів навколо Антарктиди та милування природою та тваринами континенту з меншого човна. Круїз цього виду також містить в собі такі активності, як каякінг, фотографування, освітні лекції, прогулянки на снігоступах та вечері та проведення часу на кораблі. Дорожчі опції можуть мати в собі також спостереження за різними антарктичними тваринами, екскурсії дослідницькими станціями та можливість зануритися у крижані води Південного океану. Ті, хто спробував такі круїзи, відзначають, що це чудове поєднання комфорту та контрольованого екстремального досвіду. Антарктичний кемпінг же не такий лагідний, але це і є його основною фішкою. Пригода часто є частиною круїзу і також починається на затишному кораблі, після ситного обіду та того, як подорожувальники зібрали своє обладнання для безпечного кемпінгу. Такі антарктичні табори можуть мати дві форми: традиційні двомісні намети, або ж неглибока яма в снігу на двох, що має захищати мандрівників від вітру, в якій люди спатимуть у теплих спальних мішках просто неба. Цей досвід ближчий до природи, ніж традиційний круїз: туристам доведеться звикнути до полярного дня, звуків навколишніх тварин, холодних вітрів та снігу. Для багатьох таке єднання з природою і є головною родзинкою цього виду відпочинку. Вартість круїзів, що включають антарктичний кемпінг, починається від 10 тисяч доларів.

  ТПопри обіцяний комфорт, незабутні враження та унікальний досвід, такий відпочинок має свої підводні камені. Найближчий маршрут до Антарктиди проходить через протоку Дрейка, відому серед моряків своїми неспокійними водами, екстремальними змінами температури та потужними вітрами. Популярні пости у соціальних мережах часто замовчують чи заперечують небезпеку перепливання цієї протоки, але багато мандрівників відзначили, що їхня подорож була не такою мирною, якою вони очікували. Холодний клімат та кемпінг у ньому також можуть бути небезпечними для непідготовлених подорожувальників. Зміна умов життя, холодні вітри та сніги можуть послабити імунітет, призвести до погіршення наявних симптомів чи появи нових захворювань. Занурення у полярні води також може по-різному вплинути на організм, що також залежить від того, наскільки підготовлена людина. Варто також пам’ятати, що багато відео про антарктичні подорожі, які поширюються мережею, є рекламою від самих компаній чи блогерів, які співпрацюють з ними, тож варто ставитись до їхніх відгуків з обережністю.

  Часті подорожі людей до Антарктиди також негативно позначаються на її особливій, чистій та крихкій екосистемі. Кораблі, якими мандрівники добираються до континенту, потребують викопного палива для запливів, і спалення його призводить до викидів в атмосферу шкідливих часток, що містять в собі важкі метали. Це позначається на якості повітря, чистоті снігу та води, що є важливими компонентами середовища існування антарктичних тварин. Викиди цих речовин є причиною прискореного танення снігу в місцях, що популярні серед туристів. Активність мандрівників на островах та материку також призводить до руйнування ареалів проживання тварин. Сам факт присутності великої кількості туристів може викликати підвищення стресу у тварин, що також може призвести до серйозних змін у функціонуванні екосистеми. Прибуття людей до Антарктики також може призвести до поширення хвороб на континенті. У 2023 році науковці вже повідомляли про поширення материком пташиного грипу, що стало причиною до підвищеної смертності серед тварин, особливо птахів, тож прибуття людей, що за останні роки пережили пандемію COVID-19 та щосезонні спалахи норовірусу, може бути небезпечним як для здоров’я тварин, так і для самих мандрівників. 

   Подорож до Антарктиди – це унікальний досвід, який точно принесе незабутні враження та фото, які стануть окрасою як сімейних альбомів, так і галерей соціальних мереж. Але це також масштабна та ризикована мандрівка, про темні сторони якої необхідно знати перед тим, як відпливати. Як задля своєї безпеки, так і безпеки місцевих мешканців материка.

Джерела фото користувачів:

nobackhome

justinandjess_

harnaltravel

Фан-клуби вже не ті. Про ком’юніті BTS – ARMY в Україні

Авторка: 

Вікторія Юрченко

  Об’єднання прихильників охоплюють різні сфери культури й дозвілля. Всесвітньо відомий південнокорейський гурт співаків BTS створив офіційний фан-клуб, під назвою ARMY. На теренах України спільнота їхніх шанувальників як феномен вирізняється масштабністю та вагомим впливом.  

  Соцмережі як основний засіб комунікації є розгалуженою системою платформ, де численна кількість людей об’єднується навколо спільних цінностей та виявляє здатність до співпраці. Саме в цьому цифровому просторі сформувалася найбільша фан-база BTS в Україні – «UAverse». Наші ARMY найактивніше комунікують у Telegram, водночас розвивають свої спільноти в Instagram, YouTube та TikTok. Посилання на їх соцмережі ось тут: https://choko.link/uaverse. 

  Вагоме значення має саме інформаційно-розважальний канал у телеграмі «BTS News» (https://t.me/BTS_UA_News), адже він є швидким джерелом із висвітлення будь-якого офіційного контенту за участі BTS, де підписники миттєво реагують на новини та долучаються до обговорень. Також команда «BTS News» виконує такі завдання, як: переклад публікацій, коментарів, відео, пісень; залучення фанатів до стрімінгу на різних платформах, створення плейлистів для стрімінгу; створення гайдів для стрімінгу, голосування, купівлі квитків тощо; проведення розіграшів офіційного мерчу – й багато чого ще.

   Крім того фан-база «UAverse» планує й реалізовує події для дозвілля. Зокрема регулярно влаштовує вечірки, де звучать лише треки жанру k-pop й де, окрім занурення в улюблену атмосферу, фанати також мають змогу насолодитись виступами кавер-денс гуртів. Однак подібні заходи мають обмеження у віці – вхід 17+, а для 16-річних у супроводі повнолітнього.

   Присутній й інший формат, а саме спільний перегляд контенту. Особливість таких заходів у тому, що навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від улюблених виконавців, прихильники відчувають свою причетність до великої події та отримують можливість розділити емоції у колі однодумців. До прикладу, 11 квітня 2026 року було проведено спільний перегляд LIVE-трансляції одного з перших концертів BTS у Кореї, що відбувався у межах початку світового туру «ARIRANG». Детальніше про події для дозвілля та анонси можна дізнатись на сторінці @uaverse_events в інстаграмі.

   Особливої уваги варта громадська діяльність «UAverse», адже, окрім організації розважальних заходів, фанати реалізують соціальні ініціативи, які висвітлює сторінка фан-бази @bts_ukraine_projects в інстаграмі. Зокрема 9 жовтня 2025 року було оприлюднено допис щодо організації дня донації крові разом із @donor_ua на честь Дня народження одного із учасників гурту BTS, Чіміна. Захід відбувся 18 жовтня, а вже 22 жовтня з’явився спільний із @donor_ua  допис-звіт, у якому зазначено, що до проєкту долучилося 69 донорів.  Також більше про благодійну діяльність можна дізнатися у закріплених сторісах @bts_ukraine_projects, адже фанати не оминають й актуальні збори та закривають Банки, зокрема для «ОХМАДИТ», UNITED24 тощо.

  Таким чином, ком’юніті BTS – ARMY в Україні демонструє згуртованість на культурному, соціальному та громадському рівнях. Створення фан-бази «UAverse» та втілення пов’язаних із нею ініціатив відображають спільноту фанатів нового типу. Їх єднає музика BTS, що є джерелом натхнення до здійснення взаємодії та взаємодопомоги в українському просторі.

Друга ракетка України гарантувала собі місце в топ-15 світового рейтингу за результатами виступів в Іспанії

Авторка: 

Анастасія Клиновська

   Марта Костюк вперше в кар'єрі виборола титул категорії WTA 1000, здолавши у мадридському фіналі «нейтральну» суперницю Мірру Андрєєву з рахунком 6-3, 7-5. Для українського тенісу цей успіх став першим на такому рівні за останні вісім років – востаннє трофей WTA 1000 здобувала Еліна Світоліна у 2018 році в Римі.

   Після переможного розіграшу Костюк виконала сальто назад безпосередньо на корті. Акробатичний елемент став реалізацією нещодавної обіцянки. Після успіхів у Руані та Остіні Марта зізналася, що зовсім забула про святкове сальто, тому в Мадриді вирішила обов’язково виправити це.

  Тріумф в Іспанії дозволив спортсменці гарантувати собі 15-те місце у світовому рейтингу WTA. Цей результат став новим особистим рекордом для Костюк, яка розпочинала виступи в Мадриді на 23-й позиції.

   За перемогу друга ракетка України отримає понад 1 мільйон євро призових, що стане її найбільшим одноразовим гонораром в одиночному розряді. 

В Україні відбулася прем’єра першого повнометражного музичного байопіку про життя легенди, Короля поп музики – Майкла Джексона

Авторка:

Юлія Гоменюк

  22 квітня 2026 року в Україні відбулася прем’єра першого повнометражного музичного байопіку про життя легенди музики, Короля Попу – Майкла Джексона. Повний вибухових емоцій, світла софітів, глибинних особистих переживань та блиску культових сценічних образів, фільм зачарував глядачів по всьому світу, в тому числі й в Україні.

   Режисер Антуан Фукуа взяв більш “особистісний” підхід до історії ікони: крім таланту та його розвитку як зірки, фільм фокусується на стосунках в родині Джексонів та гурті The Jackson 5, тиску, що Майкл відчував з боку батька, на його активізмі, ставленні до тварин, його людяності та щирому намаганні зробити світ кращим. Фільм охоплює не всю історію співака і обривається, щойно стрічка починає розповідати про пік кар’єри Майкла, повністю незалежно від The Jackson 5. Цікавим також є те, що до фільму були залучені прямі спадкоємці слави Майкла. Головну роль зіграв племінник співака – Джафар Джексон. Завдяки його навичкам актора та танцюриста, старанню та повазі до образу покійного дядька, Майкл у фільмі відчувається живим та “справжнім”. 

   Оскільки це музичний байопік, фільм також сповнений яскравих музичних номерів та репродукцій легендарних виступів Джексона. Трекліст містить в собі такі хіти, як “I’ll Be There”, “Never Can Say Goodbye”, “Who’s Loving You”, “Ben!” гурту The Jackson 5, та такі знаменні пісні Майкла, як “Don’t Stop ‘Til You Get Enough”, “Billie Jean”, “Beat It”, “Thriller” та “Bad”.

  Фільм був добре сприйнятий глядачами, отримавши оцінку 97% popcornmeter на Rotten Tomatoes та оцінку 7.7/10 на IMDB. Але те, чи матиме картина другу частину, покаже фінансовий успіх фільму.

  У інтерв’ю з Deadline режисер зазначає, що перш за все хотів олюднити Майкла. Слова Антуана Фукуа:

   “Я хотів, щоб люди дізналися більше про нього: яким ексцентричним він був, як він був юнаком. Я завжди відчував, що молодші покоління не знають про Майкла чи його історію. Щоб розповісти будь-що про Майкла, потрібно нагадати людям про його магію, силу музики, веселощі, що він приніс у світ, та його власну невпевненість. Його історія одна з найскладніших, яку можна розповісти. Мій підхід полягав в тому, щоб приземлити його на стільки, на скільки ми могли, щоб він був близьким будь-кому поза цією сценою.”

   Режисер також пояснює вибір назви та напрямку фільму:

“...Фільм називається “Майкл”, тож потрібно сфокусуватися на Майклі.”

   В цьому ж інтерв’ю, Антуан Фукуа зазначив, що рішення подати історію Короля Попу з молодих років було важливим не лише для олюднення зірки, а й для того, щоб підготувати ґрунт для важких тем, що мали бути включені в сиквел. Він хотів, щоб глядачі розуміли контекст, в якому Майкл зростав та розвивався. Знайомство з дитинством Майкла  пояснило б деякі аспекти його особистості та його любов до тварин і казок (зокрема камера часто фокусується на книзі про Пітера Пена, як тихе нагадування про Неверленд).

   Фукуа також зауважив, що команда відзняла багато матеріалу, достатньо, щоб стати основою майбутнього сиквела. 

   Коли він не на сцені чи в студії звукозапису, Джексон посміхається, дивлячись телевізор разом із мамою (Ніа Лонг), посміхається, відвідуючи хворих дітей у лікарні, і посміхається, купуючи тварин для свого приватного звіринця. “Вони не мої домашні улюбленці, вони мої друзі”, — посміхається він.”

   Українські критики  мали що сказати про картину. Огляд від Суспільного також критикує фільм за романтизацію особистості Майкла, оминання розкриття його романтичних та дружніх стосунків та уникнення теми звинувачень. На думку авторки, навіть батько Джексонів був показаний з боку, який дозволяє співчувати йому та розуміти його мотивацію. Проте, огляд позитивно говорить про візуальну та музичну частину фільму та відзначає його видовищність й оптимістичність. Навіть часте використання стрічкою знайомих тропів відзначається як плюс, який дає глядачам відчуття знайомості, а отже робить перегляд легшим і приємнішим. 

   Попри коментарі критиків, глядачі сприйняли фільм більш ніж позитивно. Картину точно є за що похвалити: неймовірна візуальна частина, саундтрек та пісні Майкла, що чудово передають кожну еру кар’єри співака та грають на струнах ностальгії глядачів, талант Джафара Джексона як актора, так і танцюриста, який зміг точно відтворити багато культових рухів дядька.

   Фільм має багато позитивних аспектів, які не лишилися непоміченими. Багато хто хвалить головного актора за те, що він повернув Майкла Джексона до життя в їхніх очах. Фільм також хвалять за автентичність та гарне зображення легенди попу, що напряму суперечить оцінкам критиків.

   Глядачі також пишуть про особистий досвід перегляду фільму: вони співали знайомі пісні, танцювали  під них, переживали взлети й падіння разом з екранним Майклом, надихалися його оптимізмом, поглядом на життя та талановитістю. Для багатьох фанатів Джексона, що не змогли відвідати його живі концерти, цей фільм став їхнім “емулятором”, подарувавши такі ж яскраві емоції. Стрічка все ще в прокаті, а мережею вже ширяться очікування та сподівання на другу частину. Картина однозначно залишила тривалий позитивний відбиток на авдиторії.

   Касові збори також відображають позитивний фідбек, що байопік отримав. У вихідні прем'єри фільм зібрав $91 мільйон доларів у Північній Америці та близько $120-$121 мільйона доларів по всьому світу. Бюджет стрічки складав близько $165-$200 мільйонів, тож, враховуючи, що він окупився у перший вікенд показу, цілком реалістично передбачити, що друга частина історії таки побачить світ.