Як українці святкували Новий рік, доки традиції не зіпсувала росія

Авторка: Арина

Ілларіонова

Дідухи

  Незабаром почнеться 2025 рік, який, як повелося, святкують з прикрашеною ялинкою та салатом “Олів’є” на столі. Та на місці ялинки завжди був дідух - сніп пшениці та сіна, а замість радянського “Олів’є” - кутя, хліб тощо.

  Традиційна новорічна обрядовість українців – це ціла низка зимових свят, головними з яких є 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем.

  Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася нечиста сила, відкривалося небо до Бога, а померлі родичі приєднувалися до живих. Тому зазвичай на столах залишали їжу зі столовим наряддям, аби улестити померлих.

  Вечір 31 грудня називали щедрим. Тому вдавалися до різних магічних ритуалів. Наприклад господар ходив з сокирою поміж дерев і легенько їх бив, промовляючи: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю".

  Вірили, що після цього повинен був бути щедрий врожай.

  Існували численні ворожіння та новорічні прикмети. Наприклад пучки різних зернових культур залишали на вулиці. Вважалося, що найбільш родючою буде та культура, на яку впаде іній.

  Хату до свят старанно прибирали та прикрашали сіном, рушниками, соломою. Важливим елементом був дідух - сніп із жита чи пшениці, який взяли з першою зібраного врожаю. І ставили його в покуті або біля ікон.

  На новорічному столі мали бути 12 страв, які символізували 12 місяців. Кожен регіон мав свої особливості гастрономії, проте завжди був узвар, хліб та кутя.

  Так було, доки не втрутилася росія.

  На терени сучасної України (губерній, які контролювала Російська імперія) проник звичай ставити на Різдво ялинку та класти від неї подарунки до дня народження Христа.

  З тогочасної періодики знаємо про спроби приписати дарунки янголові, бабусі Зимі, гномам, а також низці казкових персонажів.

  Проте найправдоподібнішим персонажем був Дід Мороз, адже він мав передісторію завдяки казці "Мороз Іванович", надрукованої Володимиром Одоєвським 1840 року в збірці "Казки дідуся Іринея".

  Наприкінці 19 століття ця історія стала поширеною. Образ Діда Мороза з’явився в книжках, поштівках тощо. А згодом він почав “особисто” дарувати подарунки дітям.

  Проте в 1917 році більшовики заборонили використовувати образ Діда Мороза, атакувавши релігію. А в 1935 образ повернули, проте без прив’язки до народження Ісуса Христа.

  Ялинка не одразу стала новорічною. Перше її амплуа - різдвяне дерево.

  Звичай прикрашати ялинку на Різдво прийшов з Німеччини. Спочатку прикрашали яблуками та свічка, а згодом з’явилися гірлянди тощо.

  Наприкінці 1920-х більшовики заборонили різдвяну ялинку - одночасно із забороною Різдва. Але люди все одно потайки святкували народження Ісуса та прикрашали ялинку. Влада, зрозумівши, що заборона марна, в 1935 повернула ялинку, але тепер як новорічну.

  А салат “Олів’є” винайшли в московському ресторані в 1860 роках. Салат мав обсмажені шматочки м'яса рябчиків та куріпок. По краях Олів'є викладав відварні ракові шийки, скибочки телячого язика та паюсну ікру. Центр композиції прикрашала майстерно зібрана гірка зі шматочків картоплі, яєць і корнішонів.

  Згодом за цю страву забули й згадали лише в 1930-ті роки. Згадується французський кухар по прізвищу Олів'є. З того часу назва салату часто змінювалася, проте в народі збереглася назва “Олів’є”. Згодом господиням прийшлося коригувати рецептуру, адже почали підвищуватися ціни, а телятина на радянських прилавках стала дефіцитною. Тому телятину, курятину замінили на дешеву “Лікарську” ковбасу. Інколи замість інших інгредієнтів використовували яблука, моркву тощо.

  Отже, протягом багатьох десятиліть знищувались наші традиції і росія намагається це зробити і досі. Важливо знати рідне і плекати його.

Художники, творчість яких привласнила собі країна-окупант

Авторка: Вікторія Вакіна

 Україна продовж тисячоліть  перебувала  під російською авторитарною владою, фактично наша країна знаходилась в окупації, тому всі здобутки та популярність, країна-агресор привласнювала собі. Ці дії супроводжувалися не лише узурпацією, а й намаганнями викорінення культурної ідентичності українців. Для динаміки розвитку цих планів, Росія ставила  українських творців в таке положення, що вони змушені були депортуватись на  її території, що значно полегшувало спробу анексії Росією культурної спадщини України.

  Відомі на весь світ художники стали предметом активних обговорень щодо їхньої культурної приналежності та спадщини. Тож давайте детально подивимось та зануримось в історію українського культурного надбання.

 Іван Айвазовський 

 Країна-агресор називає його: «…найвідоміший російський художник-мариніст і баталіст». Та чи так це насправді? За національністю він був вірменом та ніколи цього не приховував.  Предки Івана проживали на Галичині, а сам художник народився на території Криму, місто Феодосія. Вже потім вступив до Петербурзської Академії мистецтв, але по закінченню навчання не зупинився у самій Росії, а подорожував Європою: Рим, Париж, Венеція, Лондон та інші міста, у яких він здобував свої навички. Його картини на морську тематику здобували шаленого визнання, проте не менш важливими є і полотна у стилі степового сюжету, в яких є і український підтекст, тому що найпопулярнішим елементом там були чумаки та їх побут, які є невіддільною частиною українських традицій та культурної спадщини. Чумацькі каравани, вози, воли є характерною особливістю життя народу України в тодішні роки.

Картина «Чумаки в Малоросії» 1880-ті рр.

 Зображення  української обрядовності, пейзажів та міст, зустрічалась часто в його творчй діяльності, наприклад: «Під час жнив в України» (1897), «Весілля на Україні» (1891), «Берег Дніпра біля Олександрівська» (1886) або «Місячна ніч у Криму. Гурзуф» (1839).

 Ілля Ріпин

 Цікаво! Можна спостерігати, що навіть українці звертаються до художника на прізвище «Рєпін», але наразі це вважається помилкою, оскільки так трактується його прізвище з російської мови. А от «Ріпин», трактування з української, тому що походить від українського слова «Ріпа». 

  Ілля Ріпин, уродженець Харківщини, народився у місті Чугуєві та навчався мистецтву у місцевих іконописців, у 1880-их роках відвідував Київ. Також як і Айвазовський навчався у Петербурзькій Академії мистецтв та жив на території Росії, але ніколи не забував про Україну і своєю творчістю він показав це усьому світу, хоча і наголошував на тому, що є росіянином за походженням, однак залишався прихильним українській культурі. Основа його доробків належала до козацького сюжету. Найвідоміша його картина має назву «Запорожці  пишуть  листа  турецькому  султанові» (1880-1891). Ілля Ріпин навіть звернувся до українського історика Дмитра Яворницького, щоб детально змалювати образ та спорядження козаків. 

Картина ««Запорожці  пишуть  листа  турецькому  султанові» (1880-1891)

  У його творчому доробку було безліч прикладів пов’язаних з тематикою козацького періоду, наприклад  такі картини: «Вечорниці» (1880), «Гайдамака» (1902),  «Гопак» (1927) та ін. 

  Особливу увагу заслуговує картина «Гайдамаки», яка  є останньою роботою, яку художник опублікував у Росії, бо тема була пов’язана з повстанням українського народу проти поневолення, але на той час,  влада карала тих, хто поширював ідеї незалежності.

Казимир Малевич

  Відомий на весь світ  своєю роботою «Чорний квадрат», художник-авангардист Казимир Малевич народився в Україні в місті Київ.  Він з батьками часто змінював місце проживання: Поділля, Харківщина, Чернігівщина. Гарно володів українською мовою і знав історію України, що є дуже цінним для його майбутніх творчих робіт. Добре володів українською мовою, викладав у Київському художньому інституті та полюбляв українську вишивку, згодом створював нові орнаменти для неї. Казимир Малевич – це чи неєдиний художник, який висвітлював у своїх творчих доробках події Голодомору 1931-1933-х років. Одна з найважливіших для українського суспільства картина, вважається «Де серп і молот, там смерть і голод» (1933).

Картина «Де серп і молот, там смерть і голод» (1933)

 У 2023 році працівники амстердамского музею Stedelijk все-таки визначили Казимира Малевича, як «українського художника польського походження».

Святкування Різдва 25 грудня: нова традиція чи повернення до витоків?

Авторка:

Наталія Бондаренко

  З 2023 року українці офіційно святкують Різдво Христове 25 грудня. Це рішення викликало жваві дискусії у суспільстві, адже для багатьох традиційною датою залишається 7 січня. Але чи є святкування 25 грудня насправді чимось новим для України, чи це повернення до більш давніх традицій?

  Святкування Різдва 25 грудня сягає IV століття. Тоді Римська церква встановила цю дату як день народження Ісуса Христа, щоб протиставити його язичницькому святу Сонця. Згодом цей день був закріплений для більшості християнських церков світу, зокрема і для Константинопольської.

  Українська церква також спочатку дотримувалася саме цієї дати. До переходу на юліанський календар у XVI столітті українські християни святкували Різдво за григоріанським стилем, тобто 25 грудня. Лише після церковного розколу та впливу радянського союзу ця дата змістилася на 7 січня.

  У ХХ столітті багато православних церков перейшли на новоюліанський календар, який співпадає з григоріанським упродовж багатьох століть. Таким чином, у більшості країн світу Різдво відзначають 25 грудня. Серед них — Греція, Болгарія, Румунія та інші. Україна довгий час залишалася в меншості, святкуючи за старим стилем разом із такими країнами як Білорусь, Росія та Сербія.

 Після отримання Томосу та створення Православної церкви України в 2019 році, питання календарної реформи стало ще більш актуальним. Перехід на святкування 25 грудня сприймається як крок до інтеграції в загальносвітову християнську спільноту та відмежування від впливу Російської православної церкви.

 Запровадження державного святкування 25 грудня в Україні у 2017 році стало символічним жестом на підтримку змін у свідомості суспільства. Сьогодні українці можуть обирати, коли саме святкувати Різдво. Багато хто вважає, що святкування у грудні сприяє єднанню з європейськими країнами, які давно слідують григоріанському календарю. Святкування Різдва у січні навпаки ж сприяє єднанню з Росією. 

  Разом з тим, для багатьох вірян 7 січня залишається значущим через багатовікові традиції, пов’язані з юліанським календарем. Поступовий перехід на нову дату дозволяє шанувати старі традиції та водночас рухатися до сучасних змін.

Символ зими - сніг

Авторка: Олександра Мельниченко

  Сніг — один із найбільш впізнаваних символів зими. Сніг утворюється у верхніх шарах атмосфери, коли температура падає нижче 0 °C. Водяна пара кристалізується навколо найдрібніших частинок пилу або інших мікроскопічних об'єктів, створюючи кристали льоду. Ці кристали з’єднуються між собою, формуючи сніжинки. Цікаво, що кожна сніжинка унікальна, адже форма її кристалів залежить від умов утворення: температури, вологості та тиску. 

Роль снігу в природі

 Сніг відіграє важливу роль у природних екосистемах. Він є ізоляційним шаром, який захищає ґрунт і рослини від сильних морозів. Багато тварин пристосувалися до життя в снігових умовах, зокрема зайці, лисиці, олені, а також птахи, які знаходять їжу під снігом.

  Сніг також відіграє ключову роль у гідрологічному циклі. Танучи навесні, сніговий покрив поповнює водні ресурси, забезпечуючи річки і озера водою. Крім того, сніг допомагає регулювати клімат, відбиваючи сонячне світло завдяки своїй високій альбедо.

Вплив на життя людей

 Сніг дарує людям безліч можливостей для відпочинку й спорту: лижі, сноубординг, катання на санях. Водночас він може створювати певні незручності, наприклад, складні умови для транспорту чи ризик обвалів у гірських районах.

  Однак для багатьох сніг — це свято. Він створює атмосферу чарівності, надихає на творчість і дарує незабутні моменти. Наприклад, новорічні свята без снігу важко уявити, адже саме він створює ту саму казкову атмосферу.

 Сніг — це більше, ніж просто природне явище. Він впливає на екологію, культуру та спосіб життя людей, додаючи у світ красу й гармонію. Його поява кожної зими — це нагадування про циклічність природи і її здатність оновлюватися.

«Щедрик»: Українська пісня, що підкорила світ

Авторка: Наталія

Бондаренко

 Микола Леонтович протягом двадцяти років писав мелодію, яка згодом стала всесвітньо відомою. На початку 1919 року, щоб здобути міжнародне визнання для Української Народної Республіки, окрім дипломатичної місії, уряд відправив ще одну — неофіційну, музичну.

 Легендарний “Щедрик” вперше прозвучав у Києві 25 грудня 1916 року у виконанні студентського хору університету Святого Володимира. У наступні роки Симон Петлюра ініціював створення Української республіканської капели, яка гастролювала країнами Європи, популяризуючи не лише “Щедрик”, а й інші українські пісні. Метою було показати світу, що Україна — це самобутня держава з унікальною культурою, яка має право на незалежність і яку не можна ототожнювати з Росією.

 На початку ХХ століття “Щедрик” побував у 17 країнах Європи та навіть в Америці. У 1922 році він прозвучав у одному з найпрестижніших концертних залів Нью-Йорка. На цьому виступі був присутній американець українського походження Пітер Вільговський, співробітник радіо NBC. Захоплений піснею, у 1936 році він написав її англомовну версію під назвою “Carol of the Bells”. Ця інтерпретація стала справжнім різдвяним гімном у багатьох країнах.

  На жаль, сам Леонтович не дожив до цього моменту. У 1921 році він трагічно загинув від рук підісланого енкаведиста.

  “Щедрик” став більше ніж піснею. Це символ культурної дипломатії, який довів, що мистецтво може бути інструментом у боротьбі за національну ідентичність. Сьогодні мелодія Леонтовича, знайома мільйонам, лунає на всіх континентах і є яскравим нагадуванням про багатство української музичної спадщини.

Сучасне Розстріляне Відродження: поети, життя яких обірвала Росія

Авторка: 

Наталія Бондаренко

  Історія української літератури знову переживає трагічний період, який багато кому нагадує про події майже сторічної давнини. Розстріляне Відродження – це покоління українських письменників, які творили у 1920-1930-х роках і стали жертвами сталінського терору, коли радянська влада знищила цвіт української інтелігенції.

  Сьогодні, у 21 столітті, війна з Росією знову безжально обриває життя українських поетів та митців, які сміливо захищали Україну.

 На сьогодні ми знову бачимо талановитих поетів, чиї рядки проростали з болю, боротьби і любові до України, і які віддали свої життя за її незалежність. Вони – новітні представники української культурної спадщини, які змушені були обрати зброю, як спосіб боротьби не лише за країну, але й за право на власний голос і мову. У кожного з них була своя унікальна історія, свої ідеали, свої вірші, але всі вони зійшлися на перетині поезії та війни.

Максим Кривцов «Далі»

  Максим Кривцов народився у Рівному у 1990 році, закінчив Київський національний університет технологій і дизайну. Брав участь у Революції гідності, 2014 року добровольцем пішов служити в АТО в лавах Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". У 2022 році знову став на захист України. У грудні 2023 року вийшла його перша поетична збірка «Вірші з бійниці», яку встиг презентувати лише один раз. 7 січня 2024 року Максим загинув під час боїв на Харківщині. Прощання з ним відбулося в Києві, в Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності 11 січня 2024 року.

Вікторія Амеліна

  1 липня у лікарні Мечникова в Дніпрі померла українська письменниця Вікторія Амеліна, поранена 27 червня під час ракетного удару по Краматорську. З літа 2022 року Вікторія працювала в правозахисній організації «Truth Hounds», документуючи воєнні злочини на деокупованих територіях, зокрема на Харківщині. Амеліна — авторка таких відомих книг, як «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», «Хтось, Або Водяне Серце», «Дім для Дома». Вона була членкинею Українського ПЕН і лауреаткою премії Джозефа Конрада-Коженьовського. Також Вікторія заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль у прифронтовому селищі Нью-Йорк на Донеччині, яке з 2022 року опинилося на лінії фронту.

Володимир Вакуленко

  Володимир Вакуленко, український письменник, був викрадений російськими окупантами 24 березня 2022 року. Його тіло з двома кулями в ньому знайшли у братській могилі після звільнення Ізюма. Перед викраденням Вакуленко встиг заховати свої записи, які стали свідченням жахів окупації. У них він описував побачені злочини росіян та висловлював віру в ЗСУ.

Артем Довгополий

  Український поет і старший сержант ЗСУ загинув 4 серпня 2022 року в бою поблизу Бахмута у віці 28 років. Ще під час навчання почав писати вірші та був членом Конотопської літературної студії «Джерела», здобув кілька літературних нагород. Крім поезії, мав талант до ремонту музичних інструментів і грав на гітарі. Його вірші увійшли до колективних збірок «Конотоп молодий» та «Джерел натхненна сила».

Ілля Чернілевський

  поет, музикант, військовий. Родом із Києва. Був творчою людиною: писав музику, поезію, сценарії, перекладав пісні для дубляжу фільмів і серіалів студій Disney, Universal, Sony, Netflix, зокрема до фільму «Щасливого Різдва». 2019 року виграв гран- прі на фестивалі «Ірпінський Парнас» за авторську пісню. Створив кілька збірок поезії: «Розділимо простір», «Я птах між тенет». На фронт пішов добровольцем, служив у 110 бригаді. Загинув 7 травня 2022 року в Покровському районі Донецької області

Гліб Бабіч

  Народився у Миколаєві. До війни 2014 року займався бізнесом, писав музику, тексти пісень. У рідному місті організував студію звукозапису, в якій працював з 12 років, там записувалися не лише українські, а й закордонні музиканти.

  У 2014 році пішов добровольцем в АТО, мав позивний  "Лєнтяй". Заснував і керував волонтерською ветеранською організацією "Республіка. Брати по зброї", яка має осередки по всій Україні.Загинув 28 липня 2022 року разом із трьома побратимами внаслідок підриву на протитанковій міні автомашини розвідувального комплексу «Локі» неподалік від Ізюма, що на Харківщині.

Юрій “Руф” Дадак

  Юрій Дадак, псевдонім "Руф", народився на Тернопільщині. Згодом його сім’я переїхала до Львова, де він навчався та викарбовував себе як особистість. Юрій мав націоналістичні погляди, багато читав, а в 14 років почав писати вірші.

  Серед відомих його збірок — “Багряна лірика”, ”Час Революції”, ”«На зламі епох»”. Юрій був ведучим фестивалю “Холодний яр”, мав власну лінійку одягу “Гвер”, займався просвітницькою діяльністю та виховував з дружиною двох доньок. 24 лютого він не зміг всидіти у Львові, тож пішов добровольцем у 24 окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Був артилеристом на Луганщині, 1 квітня загинув від мінометного обстрілу.

  Вони б могли сьогодні проводити літературні вечори і підписувати свої книги, але їм уже не судилося цього зробити. Єдине, що можемо зробити ми — зберегти про них пам’ять!

Історія друкарства та популярність книги зараз

Авторка: 

Арина Ілларіонова

Етруська золота книга

Найдавніша книга світу

  Найдавнішою книгою вважається Етруська золота книга. Її знайшли в Болгарії в 20 столітті. Після підтвердження автентичності вияснилося, що вона вироблена в 600-х роках до н.е. Складається з шести золотих пластин скріплених між собою.

Давні форми зберігання інформації

  Папірус – це не лише назва давніх єгипетських книг, а й рослина, з якої їх робили. З довгих стебел цієї рослини виготовляли папірусні листи, на яких писали за допомогою тонких тростин та натуральних барвників. Зазвичай текст писали чорним, а перше слово кожного абзацу виділяли червоним. Зберігали такі сувої у спеціальних чохлах зі шкіри чи дерева.

  На Русі писарі використовували дерев'яні дощечки та бересту, в Індії – шкіру тварин, а в Китаї, до винаходу паперу, – бамбукові листи. Одним із найвідоміших зразків китайської книги на бамбуку є «Алмазна сутра» 868 року. Цікаво, що текст цієї книги віддрукований за допомогою гравюр.

Початок друкарства

  Єдиної історії створення друкарства немає. Голандці наолошують, що винахідником є Лоренц Янсен, який у 16 ст випадково зробив винахід.

  Бельгійці говорять, що першим друкарем був Жан Брітто — португальський єзуїтський священик-місіонер.

  Французькі вчені говорять про Прокопа Вальдфогеля, який у 1444–1446 роках винайшов друк з 48 металевими літерами та додатковими інструментами. 
 Проте найпоширенішою історією є: Йоганн Гутенберг - німецький першодрукар, який винайшов друкарський верстат і вдосконалив ксилографію. Раніше на дерев’яних дощечках спочатку писали й малювали, а потім вирізали, надаючи дителям опуклість. Потім намазували фарбою і відтискали на папері. Йоганн почав розрізати ці дошки, роблячи рухомі літери. Презентація друкарського верстату відбулася 1440 році.

  Згідно з записами, у 1470 році вже існувало 17 друкарень, у 1490 році їх було понад 200.

 Цим способом друку користувалися до 1886 року, доки його не замінила набірна машина Linotype.

  Лінотип винайдений 1884 німецько-американським інженером Оттмаром Мергенталером. Друкарська машина відливала набір цілими рядками. А згодом за допомогою електронної машини на лінотипі  можна було надрукувати 400 знаків за секунду. Цей апарат повністю змінив світ друкарства.

Український літературний ринок зараз

  Серед різновиду дозвілля читання займає п’яте місце. 31% українців взагалі не читає книги. Проте такі числа не заважають відчизняним друкарствам розвиватися. В 2017 році тільки «Клуб сімейного дозвілля» надрукував 11 млн. примірників. 

 Український літературний ринок швидко розвивається. А голодних до читання людей стає чимдуж більше. Це не може не тішити.

"Блогерська втома: чи варто інвестувати в рекламу у інфлюенсерів в умовах війни?" або "Кінець ери: чому реклама у блогерів більше не працює?"

Авторка: Яна Вугліцька

  Чи пам'ятає ще хтось з нас, що кілька років тому реклама у блогерів була майже гарантією успіху для інтернет-магазинів? Завдяки привабливому контенту та рекомендаціям блогерів, молоді люди почали віддавати перевагу покупкам в інтернет-магазинах, забуваючи про традиційне оновлення гардеробу на ринках та в торгових центрах. Клієнти, залучені завдяки рекламі у блогерів, не просто робили разові покупки, а й ставали постійними клієнтами, що регулярно поверталися за новими товарами. Це спричинило справжній бум онлайн-продажів та зробило блогерський маркетинг одним з найприбутковіших інструментів просування. Реклама, що коштувала кілька тисяч, була настільки ефективною, що приносила десятки тисяч прибутку. Але чи так це зараз? Зростаюча кількість інфлюенсерів, зміна поведінки аудиторії, економічні фактори та війна поставили під сумнів ефективність цього маркетингового інструменту. 

 Яна Варварук,  Діанорія, Юлія Верба, Анна Трінчер... Ці імена колись були синонімами успішної реклами в Instagram. Їхні рекомендації мали величезний вплив на підписників. Кожного дня, відкриваючи Instagram, ми бачили, як наші улюблені блогерки демонструють нові покупки: одяг, косметику, аксесуари... Дехто навіть думав, що це просто щирі рекомендації, а насправді вони отримували за це гроші. І як раз тоді магазини буквально купалися в замовленнях. 

  Раніше було дуже просто: блогери рекламували продукти, а люди довіряли їм і купували. Все було дуже добре. Але потім люди, мабуть, стали розумнішими і, звісно, почали більше замислюватися над тим, що купують. Адже дуже часто були випадки, коли блогери брали товар на рекламу, рекламували кілька секунд і потім просто викидали, бо це не їх стиль. А люди, які купували речі за рекомендацією таких блогерів, часто розчаровувалися, отримуючи неякісний продукт. Тим часом, як блогер навіть не намагався дізнатися, що це за продукт насправді. Просто банально рекламував, бо це гроші, у декого єдине джерело доходу. Крім того, з'явилося багато нових Instagram-персон, всі вони хотіли рекламувати товари та також заробляти гроші. Тому цей бізнес став складнішим, автори контенту почали придумувати нові способи, щоб зацікавити людей. Наприклад, багато блогерів почали співпрацювати з магазинами, пропонуючи своїм підписникам ексклюзивні знижки та промокоди. 

 Війна змінила нас.., адже показала, що найважливіше – це життя і здоров'я. Раніше багато хто мріяв про дорогі речі та розкішне життя, а зараз люди більше допомагають один одному  та піклуються один про одного.  Багато українців обурюються, коли бачать, як деякі блогери їдять у дорогих ресторанах  і їздять відпочивати закордон під час війни. Це здається неправильним, бо в країні війна, а вони живуть, наче нічого не сталося.  Адже одні втрачають будинки, квартири, а найголовніше рідних людей або стають людьми з інвалідністю, інші продовжують жити як раніше, звісно, це сприймається як несправедливість і хочеться кричати від болю. 

Україна -  велика родина. І коли в родині біда, всі мають допомагати!

  Російська агресія залишає глибокі рани, які довго та важко загоюватимуться. Ми втрачаємо найкращих синів і дочок, бачимо як руйнують наші міста і села. Коли наші захисники віддають життя за нашу свободу, демонструвати багатство – це зрада. Це плювок в обличчя тим, хто втратив усе. Кожен з нас може внести свій внесок у перемогу, навіть якщо це невелика сума грошей або просто добрі слова підтримки. Але від тих, хто має значний вплив на суспільство, очікується набагато більше.

  З одного боку, ми бачимо, як багато блогерів долучаються до волонтерських ініціатив, збирають кошти на ЗСУ, підтримують українських виробників. З іншого боку, продовжують існувати ті, хто, здається, не помічає масштабів трагедії...   Дослідження показують, що під час війни люди стали більш вибагливими до контенту. Вони хочуть бачити не просто красиві картинки, а щирі емоції, реальні історії та дії, які надихають. Блогери, які змогли адаптуватися до нових умов і показати свою людяність, зміцнили свої позиції. А ті, хто продовжував жити за старим сценарієм, втратили частину аудиторії. 

  Під час війни ритм життя суттєво змінився. Якщо раніше ми з нетерпінням чекали нових сторіз від улюблених блогерів, то сьогодні все частіше віддаємо перевагу спокійним вечорам в колі сім'ї або друзів. Кожен день може бути останнім, тому потрібно отримувати максимальне задоволення від життя: подивитися улюблений фільм або почитати улюблену книжку.  Здається, ера безтурботних покупок під впливом інстаграмних трендів відходить у минуле. Інстаграм-магазини, які раніше могли дозволити собі рекламу у топових блогерів, тепер змушені шукати нові способи залучення клієнтів. Адже реклами у інфлюенсерів тепер набагато дорожчі і, на жаль, здебільшого вже неефективні.

Ціни:

Мікроінфлюенсери: Реклама в Stories обійдеться від 500 до 4000 грн, а пост у стрічці – від 2000 грн.

Блогери-мільйонники: Вартість рекламного посту з фото починається від 36 000 грн, а відеореклама – від 70 000 грн.                                                                               

  В 2024 році молодих людей все більше приваблює TikTok. Їм подобається дивитися на звичайних людей, які танцюють під трендові пісні в одязі з тих самих магазинів, які колись рекламували в інстаграмі.  Аудиторія все менше довіряє рекомендаціям блогерів, які щодня рекламують безліч різних товарів від декількох магазинів, не завжди розуміючи їх особливостей, і це відштовхує.                                                                                Війна змінила все, в тому числі й інфлюенсер-маркетинг. На жаль, золоті часи, коли реклама у блогерів гарантувала успіх минули, адже тепер інстаграм-магазини вимушені констатувати, що ефективність реклами у блогерів значно знизилася. Сьогодні аудиторія шукає не просто рекламу, а щирість і емпатію, щось особливе, а не одноманітне!    

Осінній романс: мелодія прощання

Авторка: Яна Вугліцька 

 Золота пора - це справжня художниця, яка розфарбовує світ у теплі, багряні кольори.  Різнокольорові листочки, немов барвистий килим, вкривають всю землю. Під ногами вони шелестять, а легкий вітерець несе солодкий аромат осені. Діти, як маленькі дослідники, з радістю стрибають по калюжах, пускають кораблики і насолоджуються свіжим повітрям. Адже стрибки по калюжах - це не просто забава, а й справжнє фізичне тренування, яке зміцнює імунітет.

 Це час дощів, які додають особливого шарму цьому сезону. Хтось обожнює гуляти під дощем навіть без парасольки, адже відчуває у цьому якусь чарівність, ба навіть якусь заспокійливу дію. Дехто навпаки  - воліє сидіти вдома, закутавшись в ковдру їсти смаколики та читати улюблену книгу або дивитися серіал.

  Осінь – мить меланхолії та спокою. Голі гілки дерев тягнуться до неба, ніби простягають руки до останніх теплих променів сонця. Будинки, що стоять уздовж вулиці, здаються затишними і гостинними, а годинник на вежі нагадує про неквапливий плин часу.   У цей час року здається, що все навколо засинає, готуючись до зими. Але ця тиша і спокій мають свою душевну атмосферу. Здається, що світ затамував подих в очікуванні нового циклу життя, а тиша наповнює повітря передчуттям майбутніх змін. 

  Пора мрій і спокою – це водночас  сезон змін і оновлення. Листя опадає, готуючись до зими, а потім знову розквітає навесні. Так само і життя людини – це постійний рух вперед.  У той же час почуття загострюються, а серця стають особливо вразливими.  Поцілунки під парасолькою, коли світ навколо розмивається в сірих тонах, а в очах коханої людини відбивається лише спільне щастя – це, мабуть, одна з найромантичніших картин у світі.  Після прогулянки, повернувшись додому, так приємно загорнутися в теплий плед і випити чашку гарячого чаю з лимоном. Сидячи поруч з коханою людиною, відчуваючи її тепло і слухаючи шелест дощу за вікном, розумієш, що справжнє щастя – це не матеріальні речі, а маленькі миті, проведені разом...

Тиха осінь. Гарна осінь.

Мов зійшла з полотен

Ні, тобі це не здалося,

Бо вже справді жовтень.

Вітер грає стоголооссям

В парках з ліхтарями.

Тиха осінь. Гарна осінь

Незбагненні гами.

Мокрі килими із листя.

Краплі… І три крапки.

Мовчазні та урочисті.

Верби, наче мавки.

Твої очі неба просять.

Мої хочуть сяйва.

Тиха осінь. Гарна осінь.

Все. Слова тут зайві.

Так, мені це не здалося.

Слів не треба більше

Тиха осінь. Гарна осінь.

Тиша… (вірш Марини Кузьменко)

(фото з міста Зборів, Тернопільська область (маленьке, мальовниче містечко)

Медіареволюція: від друкованого слова до безмежного цифрового океану

Авторка: Яна Вугліцька

 Хто міг подумати ще двадцять років тому, що читання газет перестане бути невід'ємною частиною нашого ранку? Сьогодні ми живемо в епоху інформаційної революції, коли новини буквально переслідують нас у соцмережах і месенджерах. Ці зміни кардинально вплинули на професію журналіста, поставивши перед нею нові виклики та відкривши нові можливості. Але чи здатна журналістика зберегти свою релевантність у цьому динамічному світі? Хоча сучасний світ все більше переходить на цифровий формат споживання інформації, є все ж ще ті, що  віддають перевагу традиційним паперовим носіям. Є щось особливе в тому, щоб тримати в руках книгу чи журнал, відчувати запах паперу, підкреслювати важливі думки маркером. Однак зрозуміло, що для багатьох молодих людей цифрові платформи стали основним джерелом новин. Незважаючи на стрімкий розвиток цифрових технологій, друковані видання все ще мають своїх прихильників. Проте з часом вони можуть стати справжньою рідкістю, особливо серед молодого покоління, яке все більше звикає до швидкого та зручного доступу до інформації через гаджети. Можливо, через десять років друковані книги та журнали перетворяться на колекційні предмети, які будуть цінуватися через свою унікальність та естетичний вигляд. З одного боку, цифрові технології відкрили перед журналістикою безмежні можливості. Інтерактивні формати, мультимедійні матеріали, прямі трансляції – все це дозволяє зробити новини більш доступними, цікавими та інтерактивними. Соціальні мережі перетворили читачів на активних учасників інформаційного процесу, надавши їм можливість коментувати, ділитися новинами та навіть створювати власний контент. З іншого боку, цифрова революція принесла і нові виклики. Поширення фейкових новин, маніпуляцій та інформаційних атак ставить під сумнів довіру до традиційних медіа. Крім того, конкуренція з боку блогерів та інших аматорських джерел інформації змушує професійних журналістів постійно підвищувати якість своїх матеріалів.

 У цьому контексті роль журналіста стає ще більш важливою. Саме професійні журналісти, які володіють навичками перевірки фактів, аналізу інформації та створення якісних матеріалів, можуть допомогти суспільству орієнтуватися в потоці інформації. Вони несуть відповідальність за забезпечення точності, об'єктивності та повноти поданої інформації. Однак, щоб відповідати вимогам сучасності, журналістам необхідно постійно розвиватися. Знання цифрових інструментів, вміння працювати в команді, адаптуватися до нових форматів – все це стає необхідними навичками для успішної роботи в медіапросторі. На жаль, зараз у світі, де кожен може стати видавцем, проблема фейкових новин ставатиме все гострішою. Виникнення численних Telegram-каналів, де користувачі без відповідної підготовки публікують новини, є яскравим прикладом таких змін. Хоча така ініціатива свідчить про прагнення людей до інформування, але вона не може замінити професійну журналістику. Адже справжня журналістика передбачає не лише збір та передачу інформації, а й її перевірку та аналіз. Відсутність посилань на джерела, коментарів з місця подій та інших елементів журналістської етики роблять такі канали недостовірними та ненадійними. Журналісти будуть змушені докладати ще більших зусиль для перевірки фактів та забезпечення достовірності інформації. Саме короткі відео, голосові повідомлення, інфографіка – все це ставатиме все більш популярними форматами подачі новин. Зміни в споживанні інформації змусять журналістів та медіакомпанії шукати нові способи монетизації свого контенту. Звичайно, журналістика майбутнього буде значно відрізнятися від того, що ми маємо сьогодні. Нові технології відкривають перед нами безліч можливостей для створення інтерактивних, візуально привабливих та мультимедійних матеріалів. Однак, незважаючи на всі зміни, основні принципи журналістики залишаться незмінними: об’єктивність, достовірність, незалежність та соціальна відповідальність. Головне завдання для нас – зберегти довіру аудиторії, боротися з дезінформацією та забезпечити якісну інформацію для всіх.

Мистецтво та література у сучасності

Авторка: Олександра Мельниченко

  Сучасне мистецтво та література відображають складність і динамізм нашого часу, поєднуючи традиційні форми з інноваційними підходами. У світі, де технології та глобалізація все більше впливають на всі сфери життя, художники та письменники адаптуються до нових реалій, створюючи унікальні форми самовираження. Ось кілька головних трендів у цих сферах, які наразі набирають популярності. 

 Діджитал-мистецтво та NFT

  Останні роки характеризуються швидким зростанням цифрового мистецтва, що стало можливим завдяки розвитку новітніх технологій. Художники все частіше звертаються до цифрових інструментів для створення робіт, які можуть існувати виключно в цифровому форматі. Зокрема, технологія блокчейн та NFT (non-fungible tokens) відкрили нові можливості для мистецтва, дозволяючи художникам продавати свої цифрові роботи з гарантією автентичності та унікальності. NFT стали справжньою революцією у світі мистецтва, пропонуючи новий формат власності на художні твори, який викликав значний інтерес як серед колекціонерів, так і серед інвесторів. Відомі художники, такі як Beeple, продали свої NFT-роботи за мільйони доларів, що підвищило статус діджитал-мистецтва в очах традиційних арт-спільнот. 

Імерсивне мистецтво та віртуальна реальність

  Імерсивне мистецтво, яке залучає глядача до активної участі в художньому процесі, стає все популярнішим. Це можуть бути інсталяції, де відвідувач взаємодіє з простором і технологіями, або ж роботи, що використовують віртуальну або доповнену реальність. Виставки з використанням VR стають новим способом залучення аудиторії до мистецтва, даючи можливість відчути себе частиною твору. Цей тренд набув поширення під час пандемії, коли фізичні галереї були закриті, і виникла потреба в нових формах взаємодії з аудиторією. Завдяки імерсивному мистецтву глядачі можуть не лише спостерігати, а й безпосередньо впливати на результат художньої роботи, створюючи новий рівень комунікації між автором і споживачем.

Екологічне мистецтво

 Загострення проблем зміни клімату і захисту навколишнього середовища відображається і в сучасному мистецтві. Багато художників звертаються до екологічних тем, використовуючи перероблені матеріали або створюючи проекти, які підкреслюють важливість збереження природи. Екологічне мистецтво може включати в себе як великі інсталяції на тему зміни клімату, так і створення предметів з перероблених матеріалів, що символізує переосмислення нашого споживацького суспільства. У світі літератури також простежується цей тренд. З’являються твори, що стосуються тем екологічної кризи, впливу людини на планету і необхідності переосмислення відносин з природою.

 Мультимедійна література

  У літературі також відбуваються значні зміни під впливом технологій. Все більше письменників експериментують з форматами, створюючи так звану мультимедійну літературу. Це може бути поєднання тексту з відео, музикою або інтерактивними елементами, які дозволяють читачеві глибше зануритися в сюжет. Такий підхід став можливим завдяки розвитку електронних платформ, що підтримують інтерактивність і мультимедійні формати. Зокрема, серед нових форм літератури популярності набувають інтерактивні романи, в яких читач може впливати на розвиток сюжету через вибір варіантів дії героїв.

Розширення культурних кордонів

  Сучасне мистецтво і література стають дедалі більш мультикультурними. Письменники та художники активно звертаються до тем міжкультурної комунікації, міграції та глобалізації. Це відображається в підходах до створення контенту, де поєднуються елементи різних культур і традицій. Автори зі Сходу, Африки або Латинської Америки отримують більше визнання на світовій арені, що створює різноманітний культурний контекст для сучасної літератури. Крім того, глобалізація впливає на мистецтво, створюючи можливість для міжкультурного обміну і появи нових синтезованих стилів. Усе більше робіт поєднують традиційні національні елементи з сучасними технологіями і стилями.

Феміністична література та гендерна рівність 

 Фемінізм і теми гендерної рівності також є центральними в сучасній літературі та мистецтві. Письменники досліджують різні аспекти жіночої ідентичності, сексуальності та соціальної справедливості. Ці теми стають основою багатьох художніх творів, що допомагають переосмислити стереотипи та соціальні норми. Феміністична література не лише піднімає питання гендерної нерівності, але й часто звертається до питань соціальної справедливості, расизму та класової боротьби. Таким чином, ця література має не лише художню, а й соціально-політичну роль. 

  Сучасне мистецтво та література відображають складні соціальні, політичні та культурні процеси, що відбуваються в світі. Технології та глобалізація значно вплинули на ці сфери, сприяючи появі нових форматів і форм самовираження. Водночас теми екології, гендерної рівності та міжкультурного діалогу залишаються центральними у творчості багатьох митців і письменників. Нові тренди показують, що мистецтво і література постійно еволюціонують, адаптуючись до змін у світі та пропонуючи нові форми взаємодії з глядачем і читачем.

Японська міфологія та її секрети. Частина 3.

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

Сцена танцю богині Аме-но Удзуме перед печерою Ама-но-Івато

 У попередніх статтях ми досліджували міфологічні основи японської культури, розглянувши створення світу, поява перших богів та його значні дії. Ці міфи, зафіксовані в стародавніх текстах "Кодзіки" та "Ніхон секи", не тільки пояснюють природні явища та людські риси, а й формують основи японської релігії та філософії.

 Однак, міфологія Японії не обмежується лише давніми розповідями про богів та героїв. Її вплив глибоко проникло в японське мистецтво, літературу та повсякденне життя. Відображені на свитках і кімоно, оспівані в поезії та прозі, втілені в традиційних театральних постановках та сучасних фільмах, ці міфи продовжують жити та розвиватися, залишаючись актуальними та значущими для японців і сьогодні.

Сусаноо, який перемагає дракона Ямато-но Ороті

 Мистецтво. Японський живопис та декоративне мистецтво здавна черпають натхнення з міфологічних сюжетів. Багато сувоїв і гравюр епохи Едо зображують сцени з міфів про богів і героїв. Наприклад, сцена танцю богині Аме-но Удзуме перед печерою Ама-но-Івато часто зустрічається у традиційному живописі. Образ Сусаноо, який перемагає дракона Ямато-но Ороті, також широко популярний у японському мистецтві. Цей міфологічний сюжет можна побачити на багатьох гравюрах укіе-е.

 Орнаменти та малюнки на кімоно (традиційне японське вбрання) часто включають міфологічні мотиви. Зображення богів, міфічних істот та символів природи, таких як сонце та місяць, прикрашають традиційний одяг та текстиль.

 Література. Японська література багата на твори, натхненні міфологічними темами. Класична література: "Кодзіки" та "Ніхон секи" самі по собі є важливими літературними творами, які заклали основу для багатьох наступних текстів. Твори періоду Хейан, такі як "Повість про Гендзі" та "Маноїшю", також містять безліч посилань на міфологічні сюжети та образи.

 Сучасна література: Сучасні японські письменники, такі як Харукі Муракамі та Юкіо Місіма, часто звертаються до міфологічним тем, переплітаючи стародавні легенди із сучасними сюжетами та філософськими роздумами. Міфологічні образи та мотиви можна знайти у творах жанру фентезі та наукової фантастики, які популярні серед японських читачів.

 Театр та кіно. Театральні постановки та фільми також відіграють важливу роль у збереженні та популяризації міфологічних сюжетів. Театр но та кабукі (традиційний театр в Японії. Розвинувся з середньовічного мистецтва співу й танцю саруґаку): Театр але, з його медитативними рухами та символічними масками, часто зображує сцени з міфів, такі як історія про подорож Ідзанагі у світ мертвих. Театр кабуки, з його яскравими костюмами та драматичними сюжетами, включає постановки, засновані на міфах про богів та героїв, таких як подвиги Сусаноо.

 Кіно та анімація: Японська анімація (аніме) та кіно часто звертаються до міфологічних тем. Наприклад, фільми Хаяо Міядзакі, такі як "Віднесені привидами" та "Принцеса Мононоке", насичені міфологічними елементами та символікою. У кіно також популярні екранізації класичних міфів, таких як історія про чарівний меч Кусанаги або пригоди богів.

 Сучасні традиції та звичаї. Міфологічні сюжети та образи продовжують жити у сучасних традиціях та обрядах.

 Фестивалі та свята: Багато японських фестивалів (мацурі) засновані на міфологічних історіях і присвячені різним богам. Наприклад, Танабата, фестиваль зірок, пов'язаний з легендою про богину ткацтва та пастуха. Свято О-бон, присвячене духам предків, включає елементи міфів про світ мертвих та обряди очищення.

 Релігійні обряди та ритуали: У синтоїстських храмах проводяться ритуали та обряди, пов'язані з шануванням богів та духів, описаних у міфах. Це включає як повсякденні молитви, так і великі церемонії.

 Архітектура та сади: Синтоїстські святилища та буддійські храми часто прикрашені міфологічними символами та зображеннями богів. Традиційні японські сади створюються з урахуванням міфологічних та філософських концепцій гармонії та краси природи.

 Японська міфологія, будучи невід'ємною частиною культурної спадщини Японії, продовжує проводити різні аспекти життя японців. Вона оживає у мистецтві, літературі, театрі та кіно, знаходячи нове втілення та залишаючись актуальною для сучасних поколінь. Міфологічні сюжети та образи, передаючись із покоління до покоління, не лише прикрашають повсякденне життя, а й допомагають зберегти зв'язок із минулим, збагачуючи культурну та духовну спадщину Японії.

Японська міфологія та її секрети. Частина 2.

Авторка: Вероніка Прокофьєва

Сусаноо

  У першій частині нашого занурення в японську міфологію ми розглянули створення світу і поява перших богів, таких як Ідзанагі та Ідзанамі, а також їхню значну роль у формуванні японських островів та божественних істот. Ці міфи заклали основу розуміння японського світогляду та культурних традицій. Проте, світ японської міфології настільки великий і різноманітний, що знайомства з первинними міфами явно недостатньо.

 У другій частині нашої статті ми заглибимося в історії про найвідоміші та найзначніші божества, такі як Аматерасу, богиня сонця, чия легенда про зачинення в печері досі надихає багато культурних та релігійних обрядів. Ми також розглянемо суперечливу постать Сусаноо, бога бур та морів, чиї діяння не лише викликали потрясіння у божественному світі, а й призвели до створення багатьох міфологічних істот.

 Ці історії, наповнені драмою, боротьбою та викупленням, продовжують жити в японській культурі, відбиваючись у літературі, театрі та мистецтві. Вони не лише пояснюють природні явища та людські риси, а й надають моральні уроки, актуальні й донині.

  У японській міфології безліч божеств (камі), кожен із яких грає свою унікальну роль міфах і легендах. Нижче представлені найвідоміші та найзначніші божества Японії:

 Аматерасу. Богиня сонця та верховне божество синтоїстського пантеону.

  Аматерасу народилася із лівого ока Ідзанагі під час його обряду очищення. Вона керує небесами і вважається предком імператорської династії Японії.

 Відомі міфи: Одна з найвідоміших легенд розповідає про те, як Аматерасу зачинилася в небесній печері Ама-но-Івато, принісши темряву всьому світу. Її вдалося виманити назовні за допомогою танців та веселощів інших богів. 

 Аматерасу, богиня сонця, була ображена і налякана грубою поведінкою свого брата Сусаноо, бога бур та моря. Після того, як Сусаноо зруйнував її рисові поля, розламав іригаційні канали і кинув дохлого коня в її ткацьку майстерню, Аматерасу сховалася в печері Ама-но-Івато, зануривши світ у темряву.

  Боги зібралися, щоби придумати, як повернути світло. Вони влаштували свято перед печерою: Аме-но Удзуме, богиня радості та веселощів, почала танцювати та роздягатися, викликаючи сміх та шум серед богів. Заінтригована, Аматерасу визирнула з печери, і бог Ама-но Тадзікаруо відсунув камінь, що закривав вхід, дозволяючи світові повернутися у світ.

 Сусаноо. Бог бур, морів та хаосу. Сусаноо - брат Аматерасу і Цукуйомі, який народився з носа Ідзанагі. Він відомий своїм буйним та непередбачуваним характером. Сусаноо - брат Аматерасу і Цукуйомі, який народився з носа Ідзанагі. Він відомий своїм буйним та непередбачуваним характером.

  Відомі міфи: Одним із найвідоміших подвигів Сусаноо є перемога над восьмиголовим драконом Ямато-но Ороті, після чого він знайшов чарівний меч Кусанагі, який став одним із трьох священних скарбів Японії. 

  Сусаноо, вигнаний з небес за свою поведінку, спустився на землю і зустрів старого і стару, які плакали через те, що їм залишилося віддати останню дочку дракону Ямато-но Ороті. Сусаноо запропонував убити дракона в обмін на руку їхньої дочки Кусінади.

  Він наказав приготувати вісім бочок саке та поставити їх біля будинку. Коли Ороті прийшов і випив саке, Сусаноо, скориставшись його п'яним станом, розрубав дракона на шматки. В одному з хвостів Ороті він знайшов чарівний меч Кусанагі, який пізніше подарував Аматерасу на знак примирення.

 Цукуємі. Бог місяця. Цукуйомі народився з правого ока Ідзанагі. Він вважається божеством ночі та місяця, проте про нього відомо набагато менше, ніж про його братів та сестру. 

 Відомі міфи: Цукуйомі відомий своєю сваркою з богинею їжі Укемоті. Це призвело до розриву відносин між ним та Аматерасу, що символізує поділ дня та ночі.

 Хачіман. Бог війни та покровитель самураїв. Хачіман шанується як захисник японського народу та імператорської сім'ї. Його культ особливо поширений серед самураїв. 

  Відомі міфи: Хачіман пов'язаний з імператором Одзіном і вважається його обожнюваним духом. Хоча Хачіман є покровителем війни та самураїв, конкретні міфи про його дії менш поширені. Його найчастіше шанують у контексті захисту держави та імператорської сім'ї. Він вважається обожнюваним духом імператора Одзіна, що підкреслює його роль як захисника японського народу.

Інарі

 Інарі. Бог (або богиня) рису, родючості, землеробства та промисловості. Інарі зображується як чоловік, жінка або андрогінна істота та асоціюється з лисицями (кіцуне), які вважаються його посланцями. 

  Відомі міфи: Інарі відіграє важливу роль у сільському господарстві та бізнесі, його святині можна знайти по всій Японії. Інарі, бог (або богиня) рису та родючості, має безліч міфів, пов'язаних із землеробством та процвітанням. Один із поширених міфів розповідає про те, як Інарі, прийнявши вигляд старого, допоміг селянам покращити врожай, навчивши їх правильним методам землеробства. Лисиці (кіцуні), які є його посланцями, також відіграють важливу роль у різних легендах, часто допомагаючи або караючи людей залежно від їхньої поведінки.

  Ці божества грають ключові ролі в японській міфології, культурі та релігії. Їхні історії не лише пояснюють природні явища та людські риси, а й надихають мистецтво, літературу та повсякденне життя Японії, а міфи відбивають як релігійні і культурні уявлення японців, а й їх ставлення до природи, моральні цінності та громадські норми.

  Історії про могутність Аматерасу, хоробрості Сусаноо, загадковості Цукуйомі, творчу силу Ідзанагі та Ідзанами, войовничість Хачімана та родючість Інарі надихають і повчають. Ці міфи не лише пояснюють природні явища та людські риси, а й зміцнюють почуття національної ідентичності, пов'язуючи минуле зі сьогоденням. Слідкуйте за нашими подальшими публікаціями, де ми продовжуватимемо досліджувати глибини японської міфології та її вплив на сучасний світ. У наступній частині ми розглянемо детальніше вплив цих міфів на японське мистецтво, літературу та повсякденне життя.