Интернет реклама УБС

10.08.17

Моє літо заховане у сільських вулицях

Я чую ваші нарікання: « Яке те літо в селі? Яке? Абсолютно загублене й втрачене» і широко посміхаюсь. Бо я блукаю селом і закохуюсь. Навіть така солодка ностальгія з’являється всередині й нагадує про безтурботне дитинство, посмішки, прогулянки, мрії про велике місто можливостей і тривогу про власне майбутнє. 
Головне – вміти відчути момент. 
Цей момент, коли ти виринаєш з води,він відчувається, ніби ти воскресаєш з мертвих. За мить до – бережеш кисень в легенях, намагаючись стукнутись животом в темний пісок і забутись в невагомості. Зловити в долоню темний мул. Відчути, як вода виштовхує тебе на поверхню. Поглянути на блакитне, всіяне хмарами небо і глибоко-глибоко вдихнути.
Цей момент, коли хвилі накочуються і охоплюють твоє тіло, тепла течія пестить тіло і легко тягне тебе у свої обійми. А сонце залишає оранжеві плями у темряві твоїх повік.
Цей момент, коли перші краплі грози просто на твою спраглу шкіру і хочеться жити.
Цей момент, коли сидиш на дереві й вдивляєшся в горизонт, а там поля, поля, поля… І хочеться просто мовчати, спостерігати і написати декілька журливих рядків про невиліковну любов до цієї планети.
Цей момент, коли в запальному танці губляться рухи і вогонь палає в серцях старих знайомих, яких так приємно зустріти після довгих днів розлуки.
Цей момент, коли роздивляєшся сузір’я, повертаючись додому, рахуєш хвилини до ранку, розмовляєш з сонним котом, що зустрічає біля воріт і хочеш поділитись з ним своїм захопленням.
Своєю любов’ю до ніжних світанків, які дарують прохолоду. Коли йдеш пустими вуличками, вдихаєш запах мокрого асфальту і трави. Своєю любов’ю до цього тендітного клаптика землі, де так легко знайти щастя, так само легко, як і його втратити.
Юлія Голюк

Немає коментарів:

Опублікувати коментар