Неля Островська - Вірші

Тут зібрані вірші української поетеси Нелі Островської, що проживає в селі Саражинці Вінницької області.
Перлина Надросянського краю, всією душею вона любить українську землю, її природу, батьківщину, сім'ю, батьків, що виливається у віршованих рядках.

Якщо ти зможеш покохати -

За всіх, за всіх будеш щасливий.

Якщо ще вмієш ти прощати,

То радості побачиш зливи.

Якщо ти зрадиш свою долю - 

Горба в душі, ти будеш мати.

Якщо слова рвуться на волю -

Летять хай птахом, їх же не втримати. 

Якщо любов свою покинеш,

То завтра дуже пошкодуєш,

Якщо, ти в душу камінь кинеш - 

Багато що тоді - відчуєш.

Якщо ти хочеш підлетіти -

Не махай крильми, як та ворона, 

Якщо ти хоч нагадати, чи знахабніти 

Подумай, може де потворно?!

Але якщо Людина ти,

Тебе гойда життєва хвиля,

Підніми голову - йди до мети!

Життя для тебе буде миле!

Зацвів бузок

Зацвів за ворітьми бузок ...

Розпочалися часи зітхання 
Наслухавшись твоїх «казок»

Порину я у світ бажання

Бажання, як суниця перестигла, 

Злетить у молоду траву;

А може попаде у пащу тигра,

Або потрапить в пісеньку нову.

Бажання в кожного своє - 

Бузок одне єдине має 

Хай серденько закохане твоє 

Усе життя моє кохає. 

Ластівка

Знову ластівки з вирію

Несуть весну на крилі.

Ти одна моя, вірю я.

Як завжди у селі.

Я зустріну ту ластівку,

що летить до вікна,

І пізнаю а ній матінку:

Це вона, це вона.

Мамо, мамо, матусенько

Прилітай ще не раз

І скажи, що з татусеньком 

У житті в вас гаразд.

Ти моя, мила ластівко.

Рідна мамо, моя

Розцвітай, моя маківко -

Просить доня твоя.

Я пам'ятаю дядя Коля...

Я пам’ятаю давній час:

Ви з армію йшли восени 

Мені лишили, мов дороговказ.

Улюблену всім пісню «ясени».

Цю пісню вчили ви мене,

Коли ще букви я вивчала. 

Не думала, що час мине

І не забуду, те що знала.

А ясени шумлять так тихо.

А пісня лине до небес.

Хай вашу хату мине лихо.

До вас здоров'я йде з чудес.

Запахло весною

Запахло весною, прийшли і привітнії грози 

Колишаться трави, а птахи у шепоті їх 

Старенька матуся стоїть на дорозі, -

Журавка як завжди, виглядає діток своїх.

А діти летять, як білі лелеки,

А може бува, і забудуть прийти,

А мати чекає і дивиться вдалеч далеко,

Ми ж часу немаємо до неї на хвильку зайти.

Як хоче матуся ту хвильку собі пригорнути,

Щоб рідну дитину побачити знову і знов 

Як сонце встає і хоче усе осягнути,

Так хоче матуся віддати усю нам любов.

Лиш рідний паркан і дорога те знають

Скільки раз ходить мати виглядати діток,

У клопотах діти про це забувають

А діти десь блудять в клубочку життєвих ниток

Пішло спати сонце, зірок не злічити.

А птахи всі ноти залишили знов,

А матінка тихо приляже собі відпочити

Бо вірить, що завтра всі діти прийдуть по любов.

Діти приїдуть, а хата, спустілі віконця,

Подивиться сумно, як вечір на тихую Рось. 

Журавка не ходить, не бачить вона уже сонця...

Усе найрідніше навіки землі придалось.

І стогін, і горе, і плач тих діток не поможе,

Щоб рідну матусю підняти з святої землі,

Лиш час, як завжди, не стоїть на сторожі

Він топиться десь у туманно-весняній імлі.

Тож їдьте й спішіть відкладіть усі справи

Себе, як найкращий гостинець віддайте ви її 

Шукайте матусю де сонце, де світло і трави 

Здоров’я журавки зігрійте в теплі у своїм!

Бережи, себе, коханий.
Світить сонце, чи дощ, чи пороша 
Нам життя знов підносить урок 
Бережи себе, мій, ти, хороший,
Кожен день, кожен час, кожен крок

Бачиш, зірка он впала із неба:
Загадаю бажання собі...
Знаєш, рідний, мені завжди треба,
Щоб всміхалася доля тобі.

Виглядаю, як сонце з роботи:
Знову руки крутили кермо,
Ти - мої найсвітіші турботи,
Доброта твоя сяє в трюмо.

Яблуневий цвіт пада на скроні, 
Непомітим як випаде сніг,
Та мене твої гріють долоні.
Хай і небо упаде до ніг.

Найцінніше, миліше в житті - 
Це кохана і люба людина,
Ми з тобою завжди у путі
Світить зірка для мене єдина.

Світить сонце, чи дощ, чи пороша,
Нам життя знов підносить урок
Бережи себе мій, ти ,хороший,
Кожен день, кожен час, кожен крок.

Соняхи цвітуть
Серпень гордо так несе
Вигойдане і достигле літо; 
Тато поле любить понад все,
Де ростуть і соняхи, і жито.

Тату, соняхи цвітуть!
А роки зозуля вже кує,
Із роками онучата йдуть,
А життя сукно своє снує.

Тату, соняхи цвітуть!
Визріває колосок пшениці,
Трактори у полі он гудуть
І спішать десь роки-птиці.
Не сумуйте, що пенсійний вік 
Он уже не за горами,
Це лиш молодості пік -
Соняхи цвітуть разом із вами.

Скільки ними стоптано доріг.
Та одна стежина в полі.
Де чекає рідний оберіг,
Де матуся на сторожі долі.

Тату! Соняхи цвітуть!
Журавлі вже думають про вирій, 
Хай багато весен принесуть.
Щоб цвіло життя ваше у мирі.

Тату, соняхи цвітуть!
А роки зозуля вже кує,
Із роками онучата йдуть
А життя сукно своє снує.