Задоволеність шлюбом, а також стосунки з дітьми і онуками найчастіше змінюються в постбатьківський період життя людини. Для більшості дорослих в цей період життя завершується виконання прямих батьківських обов'язків. Досить часто літні подружні пари відчувають більшу задоволеність своїм шлюбом після того, як діти залишають батьківський дім. Особливо це стосується людей, для яких шлюб є емоційним центром життя. Шлюб в цей період приносить їм спокій, емоційну підтримку та близькість. Щасливе подружнє життя, яке триває до старості, як правило, характеризується рівноправністю і згуртованістю стосунків.
Люди похилого віку відчувають необхідність посильної допомоги своїм дітям та онукам, хоч і турбуються про те, щоб не втручатися в їх життя надто часто. Окрім порад (бажаних чи небажаних), батьки часто надають своїм дорослим дітям фінансову допомогу, доглядають онуків.
Роль бабусі та дідуся вважається однією з найприємніших в похилому віці. Дослідження показують, що дідусі та бабусі часто утворюють міцні дружні зв'язки зі своїми онуками. Ці зв'язки формуються в процесі регулярного спілкування і створюють основу для любові і близьких стосунків.
Прабабусі та прадіди також отримують задоволення від власної ролі і надають їй емоційної значення. Дана роль може дати людини відчуття особистого і сімейного оновлення, відкрити нові аспекти життя, стати ознакою власного довголіття. Таким чином, прадід і прабабуся можуть отримати особливий статус у сім'ї.
Варто зазначити, що значення сімейних зв'язків у сучасних умовах знизилося, а самі вони дещо змінилися за останні десятиліття. Збільшення кількості розлучень і повторних шлюбів ускладнило структуру сімейних стосунків. Тому не дивно, що дідусі та бабусі найчастіше стверджують існування тісніших зв'язків з онуками в ситуаціях, коли їх власна доросла дитина є опікуном. Деякі бабусі та дідусі відчувають особливе значення своєї ролі, підтримуючи стабільність та моральні орієнтири в період руйнування сімейних стосунків.
В період старості перед людиною постає проблема втрати близьких членів сім'ї. Ця подія викликає глибоке почуття горя, переживаючи її людина потребує тривалого періоду адаптації до нових умов життя. В той же час вона отримує новий статус вдови чи вдівця. Для багатьох людей цей перехід надзвичайно складний, пов'язаний із серйозними змінами повсякденного способу життя та підвищеним ризиком соціальної ізоляції. Однак, певна частина літніх людей після смерті шлюбного партнера отримує можливість знову повноцінно контролювати власне життя, особливо коли раніше їм доводилося піклуватися про хворого чоловіка чи дружину.
Дослідження показують, що кількість повторних шлюбів жінок після смерті партнера значно менша, ніж у чоловіків. У деяких жінок, ще в період зрілого дорослого віку спостерігаються патологічні тривожні стани, пов'язані зі страхом залишитися вдовою в ситуаціях, коли чоловік старший за віком.
Якщо овдовіла людина живе самотньою, перед нею постає значна кількість практичних і психологічних проблем. Вона повинна самостійно вести господарство, підтримувати соціальні контакти і приймати фінансові рішення. Деякі люди легко справляються з цими завданнями, інші мають значні труднощі, якщо раніше ці обов'язки виконував партнер.
Вдовам та вдівцям доступні певні потенційні системи підтримки: сім'я, друзі, колеги, знайомі тощо. Дорослі діти часто повертаються в батьківський дім, якщо батькам потрібна допомога. І матері, й батьки приймають допомогу своїх дітей, особливо якщо її пропонують доньки. Після смерті одного з подружніх партнерів збільшується кількість контактів між родичами, підвищується рівень взаємодопомоги, яскравіше виявляються сімейні обов'язки. Стосунки між вдівцями та дітьми, стають тіснішими на початкових етапах (після смерті одного з партнерів), але з часом можуть порушуватися. Зв'язок між матір'ю та дітьми, як правило, залишається стабільним, зберігається взаємодопомога та фінансова підтримка. Стосунки батька та дітей менш передбачувані і можуть погіршитися, оскільки дуже часто саме дружина є берегинею сімейних стосунків.
Соціальне життя вдів, як правило, більш динамічне, оскільки саме жінки, зазвичай, підтримують інтенсивні контакти з членами своєї родини і друзями. Таким чином, вдівці частіше опиняються в ізоляції і переривають раніше встановлені контакти. Окрім того, після тяжкої втрати у вдівця можуть з'являтися сексуальні проблеми. Спроби відновити сексуальні стосунки можуть викликати у чоловіка сильне почуття провини (особливо, коли дружина померла після тривалої хвороби) і призводить до тимчасового припинення статевого життя.
Таким чином, способи пристосування до овдовілого життя відрізняються у чоловіків та жінок. У Нідерландах були проведені дослідження, в яких брали участь самотні чоловіки та жінки, що овдовіли 3-5 років тому. Результати показали, що вдівці, зазвичай, мали високі прибутки, рівень освіти, менше проблем із здоров'ям та більшу кількість партнерських стосунків, ніж жінки. Однак, вони мали більше проблем, пов'язаних з емоційною сферою. Вдови мали менше таких проблем, оскільки вони ефективніше використовували систему соціальної підтримки: мали тісні контакти з близькими подругами, дітьми та сусідами. Найбільш самотніми були вдови, які не мали дітей і раптово втратили чоловіка.
В старості багато людей розбудовують ближчі стосунки зі своїми братами та сестрами. Вони можуть жити разом, підтримувати одне одного в кризові періоди життя, під час хвороб. Брати та сестри можуть ділитися численними спогадами, що допомагає їм зберегти цілісність "Его". В деяких випадках вони об'єднують свої зусилля по догляду за хворими батьками. Зв'язок з братами та сестрами допомагає вдовам відновити емоційну рівновагу після смерті чоловіка. Дослідження показують, що міра підтримки, яку отримує вдова від сестер та братів, визначається низкою чинників: стать і сімейний стан найближчих родичів, близькість стосунків з ними та власними дітьми. В деяких випадках найбільш продуктивні стосунки встановлюються між вдовою та її заміжніми сестрами. Звичайно не завжди стосунки між братами та сестрами є позитивними, однак, вони є важливою частиною соціальних зв'язків літніх людей. Такі сімейні стосунки особливо важливі для людей похилого віку, які потребують допомоги, але не мають дітей.
Дружба також забезпечує життєву стабільність і приносить задоволення літнім людям. Порівняльні дослідження сімейних та дружніх стосунків допомогли виявити низку значущих відмінностей. Більшість людей похилого віку сприймають родинні стосунки як постійні та стабільні. Ми можемо попросити родича взяти на себе довгострокові обов'язки, але не можемо вимагати цього у друзів. Друзі можуть надати оперативну допомогу, наприклад, у випадку раптової хвороби, але більш масштабну відповідальність можливо покладати тільки на родичів. Надзвичайно важливе значення має дружба для людей похилого віку, які не мають братів і сестер. Дружба є важливим аспектом соціальної підтримки людей похилого віку, які живуть у притулках.
В старості людина чітко усвідомлює цінність і мінливість людського життя і починає приділяти значну увагу тривалим стосункам з членами сім'ї та друзями, намагається зробити ці стосунки більш емоційно близькими.
Доведено, що кількість соціальних контактів зменшується в похилому віці. Однак, найближчі стосунки зберігаються, їх інтенсивність не зменшується з віком. Зниження динаміки соціальних зв'язків в старості пояснюється зменшенням кількості знайомств. Люди похилого віку зосереджуються на підтримці значущих контактів, ігноруючи нові знайомства. В старості загострюється відчуття плинності часу, яке надає емоційності бі-складнішого характеру. Так, наприклад, кожна зустріч з близьким другом сприймається як одна з останніх можливостей побути разом. Складне поєднання печалі та радості, яке формується в результаті усвідомлення плинності часу, дозволяє людям похилого віку стверджувати, що їх життя ніколи не було таким щасливим, як в ці роки.
Зараз у світі зростає кількість шлюбів між людьми похилого віку.
Працівники загсів з гордістю доповідають про літні пари, які зважилися пов’язати себе узами Гіменея. І треба відзначити, що таке ставлення до «молодят» похилого віку характерне, скоріше, для пострадянського простору. На Заході ж старість не вважають перешкодою для ведення повноцінного, активного і цікавого життя, у тому числі для романтичних стосунків і укладення шлюбів. У нас же в суспільстві хоча й кажуть, що «коханню усі віки підвладні», негласно існує упередження, що людям похилого віку пора про смерть думати, а не про одруження. Незважаючи на ставлення до цього явища, треба визнати, що в останні роки кількість шлюбів серед людей похилого віку неухильно зростає в усьому світі. Чим пояснюється збільшення кількості пізніх шлюбів? Почасти тим, що за останні кілька десятиліть зросла кількість розлучень, що підвищує імовірність повторних шлюбів, які все частіше почали укладати в більш зрілому віці. Однак джерела цього явища пояснюють глобальними процесами — середня тривалість життя землян зростає. У сукупності зі зниженням народжуваності це обумовлює стрімке старіння людства. За даними доповіді ООН «Старіння населення світу: 1950-2050 роки», на початку ХІХ століття середня тривалість життя на планеті зросла приблизно на 20 років порівняно з 1950 роком — з 46 років до 66 років. Чоловіки, які доживають до 60 років, можуть розраховувати прожити в середньому ще 17 років, а жінки — 20 років. Крім того, протягом усього ХХ століття у світі зросла пропорція людей похилого віку і продовжує зростати дотепер. Якщо в 2000 році частка людей похилого віку становила 10%, то до 2050 року, як очікується, вона збільшиться вдвічі — до 21%. До середини ХІХ століття кількість людей похилого віку старших за 60 років, за прогнозами, вперше в історії людства перевищить кількість дітей і підлітків до 14 років. Також, за даними ООН, темпи зростання населення похилого віку у світі істотно випереджають приріст кількості жителів взагалі. Крім того, зростає і частка людей старших за 80 років: нині вона становить 12% від загальної кількості людей похилого віку і щороку збільшується на 3,8%. Тобто людей похилого віку стає все більше, живуть вони все довше, але при цьому багато з них — самотні. Тим часом, старим, як нікому іншому, потрібна сім’я, і шлюб для них — не узи, а опора, вважає психолог Наталія Савицька. У людей похилого віку, які залишилися без роботи, різко знижується коло спілкування і можливості для самореалізації. Через проблеми зі здоров’ям і відсутністю колишньої енергії вони ведуть менш активне соціальне життя — рідко вибираються на прогулянки, для зустрічей із друзями, у театр і т.д. Наближення неминучої смерті, відсутність уваги з боку дорослих дітей і онуків — усе це призводить до депресії. Крім того, у більшості випадків людям похилого віку важко самостійно доглядати за собою, тримати дім у порядку. Тому прагнення до спільного проживання в дідусів і бабусь — цілком виправдане і навіть необхідне. Але що підштовхує людей, які наближаються до столітнього ювілею, укладати саме офіційні шлюби? На думку психолога, останнім часом молодь усе частіше намагається спочатку «спробувати» сімейне життя без офіційного штампу в паспорті. Молоді люди керуються тим, що попереду ще довге життя, і у разі невдачі вони завжди встигнуть змінити партнера. Але в людей похилого віку часу на цивільний шлюб уже немає. Наважуючись зійтися, вони шукають стабільності та впевненості в завтрашньому дні. Крім того, люди похилого року — зрілі особистості, готові взяти на себе відповідальність і взаємні зобов’язання.
Підготував А. Коваленко
Немає коментарів:
Дописати коментар