Интернет реклама УБС

28.01.24

Дон Кіхот «Української правди»


Авторка: Олеся Заболотня

   У своєму інтерв’ю 2018 року для «Радіо Свобода» голова Національного союзу журналістів України Сергій Томіленко стверджує: «Звичайно, ми фіксуємо і маємо фіксувати, що свобода слова в Україні є. Але водночас в Україні є величезні сподівання, що ця свобода має бути недоторканною. Можна порівняти 2009, 2013 та 2018 рік, коли українців опитували щодо свободи слова. Найвищий показник свободи слова – 67% – був у 2009 році, в останній рік керування Віктора Ющенка. Я хочу наголосити, що після Революції гідності ми фіксуємо, що в нас загострене почуття справедливості і загострене ставлення до своїх громадянських прав та прав журналістів. Суспільна думка показує, що є проблема зі свободою слова, є загрози свободі слова і правам журналістів». Якщо ж говорити про ситуацію під час воєнного стану, то значна частина опитаних працівників медіа стикались у своїй діяльності з порушеннями права на свободу слова та інформації. Найчастіше журналісти заявляли про відмову посадових осіб у наданні суспільно важливої інформації (51% опитаних), цензурування готових матеріалів або заборону оприлюднення певної інформації (22%) та відмови в акредитації (17%). 

   Проблемним це питання було ще на початку незалежності. Якщо країна позиціонує себе як «незалежна», то має стати такою у всьому. Тому ЗМІ почали цю боротьбу, щоб показувати громадянам справжню картину того, що відбувається зверху. Багато журналістів боролись і продовжують це робити зараз, але, напевно, найбільший вклад не тільки для медіа сфери, а історії України в цілому вніс Георгій Гонгадзе. 

 Українець із запальною грузинською вдачею і грузин із широкою українською душею – таким він був, коли увірвався на телебачення. Для нього українська ідентичність мала дуже велике значення. Георгія нічого не зупиняло в його власній усвідомленій місії зробити Україну кращою. Перед президентськими виборами 1999 року він мав програму на радіо "Континент", і відверто казав, що готовий померти за Україну. Гія завжди був у вирі подій і мав свою позицію. Як би політики не намагались його купити, він робив те, що вважав за потрібне, і ставив серйозні питання та ніколи не був об’єктом «придворної журналістики». Гонгадзе розумів, що росія – ворог. Так, у 1993 році, коли була війна в Абхазії, Гія повернувся до рідної Грузії та брав участь у боях. Після падіння Сухумі він сказав: «Відповідно йде війна з росією. Це однозначно, і якби там росія не відмазувалась від того, що вона не бере в цьому участь і не допомагає, це все блеф». 

  Розумів і Гонгадзе, куди насправді веде країну Л. Кучма. У 2000 році Україна впевнено крокувала шляхом рф та Білорусі, ризикуючи стати черговою авторитарною державою з диктатором на чолі, адже свободу слова душили у будь-який спосіб, а державна цензура лише посилювалась з кожним днем. За Кучми було й багато корупції, це питання Гонгадзе теж висвітлював. Звичайно, президент намагався робити все, аби не підірвати довіру людей до нього і якось намагався ухилятися від питань журналіста, начебто він не знає його. Але насправді Кучма розумів, хто такий Гонгадзе, і робив все, щоб усунути опозиціонера. Перед самим журналістом же, він показував себе впевнено, принаймні намагався, ніби промовляючи: «Ти тут ніхто, а я президент». 

  Георгій був наче кістка в горлі для тодішньої влади. Особливо він став нею, коли у 2000 заснував щось абсолютно нове – «Українську правду». Людмила Фролова, колега Гонгадзе, розповідає: «У голову Георгія ідея з інтернетом не прийшла. Гія сприймав це все несерйозно. Він мріяв про своє двомовне паперове видання. Але це було дуже дорого. Тоді серед політиків стало модним робити такі «сайти-візитівки». Так сталося, що для одного з державних діячів ми робили такий і паралельно зробили такий для того, щоб Гія міг друкуватися. Коли він повернувся з Америки, ми показали йому цей сайт та потім все переробили за його вказівками». Логотипом УП стала робота Пікассо «Дон Кіхот». Олена Притула, співзасновниця онлайн видання, пояснила це тим, що Гонгадзе порівнював себе з Дон Кіхотом. 

  Після цієї події дні Гонгадзе почали зворотній відлік. Спочатку журналіст помітив, що за ним стежать, у липні він пише заяву до ГПУ, ненадовго все стихло. А 16 вересня Георгія викрали і згодом вбили. Через півтора місяці у Таращінському лісі знаходять обезголовлене тіло, яке згодом ідентифікувала, як залишки Георгія Гонгадзе. У листопаді опозиційний політик Олександр Мороз заявив про причетність до зникнення журналіста президента Кучми, надавши як доказ «плівки Мельниченка». В історії України ця подія відома ще як «касетний скандал». 


  Справа Гонгадзе довго не рухалась, поки не знайшли винуватців: колишній генерал-майор міліції Олексій Пукач та троє його підлеглих. Згодом також виявиться, що плівки з розмовою справжні, але записані не на майорський диктофон, а на стаціонарні прослуховувальні пристрої. За 20 років після вбивства вперше прозвучали нові версії цієї справи. Звичайно, не обійшлось без нашого сусіда. москва за тогочасної української влади мала більший вплив, адже комуністична партія в тих роках ще діяла, і не виключено, щоб схилити президента до ще більшої покірності, кремль допоміг в організації усунення Гонгадзе. 

  Після визнання своєї причетності до вбивства Пукачем  жоден із замовників вбивства Гонгадзе не був засуджений.

  Дорогою ціною, але тоді українці вперше серйозно почали протести. “Це була перша масштабна акція протесту в новітній історії України. Приводом стало вбивство журналіста Ґонґадзе. Але реальні причини мали соціальний характер. І це підтверджувало те, що спочатку вийшло 20 тисяч людей, потім 50 тисяч, а згодом були акції і по 100 тисяч. В результаті ... була остаточно похована імплементація кучмівського референдуму 2000 року, який міг перетворити Україну на деспотію», – розповів один з організаторів протестів Володимир Чемерис газеті “День” 2017 року.

  Ніхто не знає, що б сказав Георгій Гонгадзе про ті події в Україні, які відбуваються зараз, але він би точно продовжував свою війну: боротьбу за свободу слова, справедливість та мир. Якщо кожен журналіст, громадянин, державний діяч матиме ідентичну Гонгадзе позицію, то нас чекатиме краще майбутнє. 


Немає коментарів:

Дописати коментар