ТЕАТР-КАБАРЕ «КЛАВДІЇ ПЕТРІВНИ»

 

   Традиційний ще торік широкополий капелюх поступово зникає з образу Клавдії Петрівни. Щоправда, на останньому концерті Соломиї Опришко у львівському клубі «Малевич» 13-14 лютого не обійшлося без нього. Навіть не одного - на головах танцювальної групи, що супроводжувала виступ співачки. Але вже на першій пісні в одного з  танцюристів капелюх несподівано спікірував на підлогу, і довгий час там лежав, сигналізуючи про своє теперішнє значення в кар`єрі співачки.  

   Розпочала Клавдія з педантичною точністю – 19-30, рівно на півгодини пізніше за вказаний час в афіші. Розпочала з хіта «Я тобі брехала, я тебе не кохала….». Вщерть заповнена фан-зона і другий поверх зі столиками зустріли з натхненним підспівуванням один з найпопулярніших шлягерів. Концерт був розбитий на дві частини. Виходячи з того, що практично всі пісні Соломиї – хіти, важко виділити цікавішу частину. Співвиконавцями стали OSTY в мелодійних «Дощ змиє усі сліди», «Не лякай», та «Творчі» в «Орбітах». Перерву зробили у театральному стилі – з трьома дзвінками в антракті. 

   Загалом виступ часто нагадував своєрідний театр. Не тільки з піснями та варіаціями про нього, а й добре поставленими сценками танцювальної групи і костюмами виконавиці. А ще виникало відчуття кабаре: музика, манери і, мабуть, несвідоме до цього прагнення самої Опришко. Завершувався концерт прем`єрою «Невже». Майже завершувався, адже  на біс пролунала «Я тобі брехала…», яку Петрівна несподівано закінчила експромтом «ти мені брехав, ти мене не кохав…».

   Протягом концертів збиралися гроші через аукціон для гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Був придбаний дизайнерський одяг від співачки, а один щасливчик вирішив віддати 50 тисяч гривень за особисту зустріч з Клавдією Петрівною. 

   Опришко можна сміливо назвати справжнім феноменом. Явищем. Протягом усіх років Незалежності жодна з виконавиць так швидко і легко не підкорювала поміст (не хочу образити Білик та тих, що за нею, але Клавдія Петрівна зовсім інша планета). І на близькому горизонті поряд в упор нікого не видно. Універсалка. Як для елітарної публіки, так і пересічного глядача. Як для жіночої аудиторії, так і чоловічої. Як для юнок, так і для старшого покоління. Все у піснях гармонійно - тексти, голос та інтонації, музика. Гармонійна і суміш стилів - етно, фолк, ритм&блюз, рок, поп, джаз.

   На сцені співає не гірше ніж підслухане в Інтернеті. Поки що входить у роль упізнаваної особи, тож іноді ще проскакували елементи легкої невпевненості в поводженні з глядачем, проте швидко шліфує. Добре підібраний колектив на підтанцьовці, знівелійовував певні огріхі в концерті, вдало перебираючи на себе увагу. Звісно, додавало впевненості захоплення глядачів.

   Їй лише 19, і такого стрімкого зльоту з півтора десятками хітів не на одну годину і не на один день не було в жодної з вітчизняних виконавиць. Порівняти цей феномен можна умовно хіба що з "Гадюкінами", котрі спочатку отримали розкрутку віртуально як і Клавдія Петрівна (тоді через касети), а потім вже вийшли на велику сцену з розкрученими шлягерами….

   Кожен з цих виконавців виражав думку своєї статі: "Брати" через стьоб, Соломія через легку іронію, дотепнішу, ніж в тих. Але і часи різні... Ну і фронтмен "Гадів" Кузьмінський прийшов у зіграний до нього колектив, і за плечами мав непростий життєвий досвід.

   А ще їх об'єднує місце формування як творчих особистостей - Львів та Львівщина.

  Сергій Бахін

Нев’янучий квіт Трипілля

  7 лютого 2025 року в Національному музеї історії України відкрилася виставка «Нев’янучий квіт Трипілля», приурочена до 175-ї річниці від дня народження видатного дослідника археологічних пам’яток, музеєзнавця й талановитого художника Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850 – 1914 рр.).

 Вікентій Хвойка був одним із засновників та першим Головним зберігачем Київського художньо-промислового і наукового музею (попередника Національного музею історії України). Хвойці належить відкриття Кирилівської палеолітичної стоянки в Києві, трипільської, зарубинецької та черняхівської археологічних культур, князівських палаців у Києві, розкопки численних стоянок, поселень, городищ та курганів різних часів.

 Виставка  презентує близько 50 оригінальних керамічних виробів Трипільської археологічної культури з колекції Національного музею історії України, в тому числі і з розкопок В. Хвойки. Старожитності Трипілля надихають сучасних українських митців на створення власних чудових творів. Тож на виставці поряд експонуються роботи Людмили Смолякової та Ніни Коляденко. Це кераміка, панно, комплекти вбрання, повстяний килимок тощо, створені за мотивами Трипільських форм та орнаментики.

 На відкриття виставки завітало чимало гостей, серед них археологи Михайло Відейко та Наталія Бурдо, керівник департаменту культури та туризму КОДА Дмитро Гончаренко, народний депутат України І–IV та VI скликань Іван Заєць, перший заступник голови Всесвітнього товариства "Просвіта" імені Т. Шевченка Георгій Філіпчук, майстрині Ніна Коляденко та Людмила Смолякова, чиї роботи представлено на виставці поруч із трипільськими експонатами. 

 Привітав гостей на відкритті виставки заступник генерального директора Національного музею історії України Богдан Патриляк, який підкреслив знаковість фігури Вікентія Хвойки для музею як першого зберігача археологічної колекції музею, який передав музею кілька десятків тисяч археологічних предметів, зокрема і предмети культури «мальованої кераміки». Богдан Патриляк подякував майстрині й популяризаторці трипільської культури Людмилі Смоляковій за надані для виставки мистецькі твори й  висловив сподівання, що виставковий проєкт «Нев’янучий квіт Трипілля» викличе значний інтерес серед відвідувачів. 

 Дмитро Гончаренко, керівник департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації, наголосив, що трипільська культура приваблює як молодь, так і старших людей. І запросив при нагоді усіх охочих до музеїв у Трипіллі та Ржищеві, в яких зберігаються трипільські пам’ятки. 

 Кураторка виставки, завідувачка науково-дослідного відділу найдавнішої та середньовічної історії України Марина Стрельник розповіла, чому обрали саме таку поетичну назву для виставки: «В українській мові «квіт» – це не лише квітка. Видатні українські поети, такі як Леся Українка, Максим Рильський використовували його у значенні «внесок», «спадок». Спадщина трипільської культури й зараз, через більш ніж сто років після її відкриття Вікентієм Хвойкою, викликає щире захоплення й зацікавленість». Кураторка підкреслила, що цей культурно-мистецький проєкт у музеї створено для найширшого кола відвідувачів. В ньому органічно поєднуються трипільські експонати з колекції музею та вироби сучасних мисткинь Людмили Смолякової та Ніни Коляденко, закоханих в трипільську культуру. На виставці експонуються авторські роботи: кераміка, панно, комплекти вбрання, повстяний килимок тощо, створені за мотивами трипільських форм та орнаментики.

Виставка працюватиме до кінця травня 2025 року.

Виставка в музеї працюватиме щодня, з 10:00 до 18:00, каса музею до 17:00.

 Телефон для відвідувачів – (044) 278-48-64 або 093 855 61 16 (Вайбер та Телеграм).

 Адреса Національного музею історії України: вул. Володимирська, 2. 

Леонід Коваленко

Сучасні українські твори та автори

Авторка: 

Софія Топоркова

Минулого разу я розказувала про сучасний український кінематограф, тож зараз, думаю, треба розповісти про українську сучасну літературу. Тут я напишу про різноманітні книги сучасних авторів, тож багато хто зможе обрати, щось до своїх вподобань.

Перша книга про яку я хочу розказати – це «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової. Вона розповідає про сімейну історію, зосереджену навколо будинку, в якому збираються кілька поколінь жінок. Головна героїня, Мієчка, повертається до родинного дому, де зустрічається з бабусею, мамою, тіткою та сестрою. У цьому жіночому колі вони обговорюють життя, секрети, втрати та радощі, будуючи теплу та зворушливу атмосферу.

Не озирайся і мовчи» — містичний роман українського Макса Кідрука, опублікований у 2017 році. Цей твір містить елементи жахів, досліджуючи складні теми підліткових проблем, булінгу та втечі від реальності. 

«Польові дослідження з українського сексу» – це роман Оксани Забужко, який вийшов у 1996 році та став знаковим для української літератури. Це інтелектуальна сповідь головної героїні, яка рефлексує над своїм життям, коханням та ідентичністю.

Ця книга вважається однією з найважливіших в сучасній українській літературі, бо вперше так відверто заговорила про жіночий досвід та емоційну травму. 

Книга розповідає про складні стосунки української письменниці, яка живе за кордоном, з українським художником. Через їхній емоційний та руйнівний зв’язок авторка досліджує теми гендеру, національної ідентичності, історичної пам’яті та ролі жінки в постколоніальному суспільстві. Роман вирізняється глибоким психологізмом, філософськими роздумами та відвертістю в описі інтимних почуттів. Він зачіпає питання болючої спадщини радянського минулого, пошуку себе та боротьби за свободу в культурному і особистому сенсі.

«За Перекопом є земля» — Анастасії Левкової, опублікований у травні 2023 року. Цей твір охоплює історію Кримського півострова від давніх часів до 1990-х років, включно з анексією Криму Росією у 2014 році. 

У центрі сюжету — життя головної героїні та її подруг: кримської татарки Аліє та українки Альони. Разом вони проходять шлях від дитинства в 1990-х роках до подій анексії Криму. Роман переплітає кримськотатарську культуру, українську літературу та родинні таємниці, досліджуючи питання національної ідентичності та взаємозв'язку між Кримом і материковою Україною. Назва книги відсилає до кримської приказки: «За Перекопом землі немає», що підкреслює відчуженість півострова від материка. Авторка прагне показати, що земля є з обох боків Перекопу, і важливо пізнати та об'єднати ці частини. Для створення роману Левкова провела понад 200 інтерв'ю з більш ніж 50 мешканцями Криму, деталі розповідей яких стали частиною сюжету. 

Роман отримав визнання, увійшовши до короткого списку «Книги року ВВС-2023» та здобувши приз читацьких симпатій Премії книжкових блогерів на фестивалі «Книжкова Країна». У 2024 році книга була перекладена словацькою мовою та видана у Словаччині.

Ще одна цікавинка від сучасної авторки: «Лазарус» - Світлани Тараторіної, що поєднує елементи ретродетективу та темного міського фентезі. Події розгортаються у Києві 1913 року, де люди співіснують з різноманітною нечистю: упирями, чортами, перевертнями, лісовиками та водяниками. Століттями між ними підтримується крихкий мир: люди керують Імперією, а нечисть очікує повернення свого легендарного царя — Змія. 

Сюжет розпочинається з виявлення тіла біля Труханового острова. Доктор-змієголовець стверджує, що загиблий — людина, що викликає напруження між людьми та нечистю. Розслідувати цю справу запрошують відомого сищика Олександра Тюрина, який має свої причини уникати Києва. Книга розповідає про співіснування різних світів, політичних інтриг та особистих випробувань на тлі містичної атмосфери старого Києва.

А ця книга, я б сказала, доволі не типова, та вирівняється від усіх інших але не менш цікава. «Танці з кістками» — роман українського лікаря та блогера Андрія Сем'янківа, опублікований у 2022 році. Це похмура історія, що поєднує елементи медичного трилера та психологічної драми.

Головний герой, патологоанатом на ім'я Северин, переживає кризу середнього віку. Його професійне життя не приносить задоволення: низька зарплата, відсутність поваги з боку колег та робота в жахливих умовах. Особисте життя також руйнується: дружина пішла, забравши сина, через його пияцтво та фінансові проблеми. Відчуваючи безвихідь, Северин погоджується на нелегальний заробіток у сфері трансплантації органів, переконуючи себе, що забирає у мертвих те, що їм вже не потрібно. Однак кожен наступний крок занурює його глибше у світ злочинності та моральної деградації. Те, що раніше здавалося неприпустимим, стає новою нормою. Постає питання: чи зможе він зупинитися і як далеко зайде у своїх вчинках?

Роман піднімає теми морального вибору, впливу обставин на особистість та межі, які людина готова переступити заради зміни свого життя. Автор, використовуючи свій медичний досвід, створює реалістичний та моторошний світ, змушуючи читача замислитися над складними етичними питаннями.

І, наостанок: «Драбина» —вже згаданої Євгенії Кузнєцової, опублікований у березні 2023 року. Це друга книга авторки після успішного дебюту з романом «Спитайте Мієчку» у 2021 році. 

Головний герой, Толік, здійснює свою давню мрію, придбавши будинок в Іспанії, далеко від надокучливої родини. Однак повномасштабне вторгнення росії в Україну змінює його плани: родичі, рятуючись від війни, знаходять прихисток у його новому домі. Серед них — мама, одноногий дядько, далека родичка з песиком, сестра з подругою та навіть котячі свекруха й невістка. 

Авторка розказує про взаємини між різними поколіннями та характерами, які змушені співіснувати в умовах вимушеної еміграції. Вона майстерно поєднує гумор і драматизм, показуючи, як війна впливає на повсякденне життя та змушує людей переосмислювати свої цінності.

Таро: як з гри для вельмож стати предметом ворожіння

Авторка: 

Марія Труш

  Кожний з нас бачив, як часто гадалки використовують карти таро для тлумачення долі. Є вже навіть різні колоди в залежності від питання: Уейта, Марсельське, Тота, Манара та багато інших. Існує легенда, що в Стародавньому Єгипті був храм з 22-ма кімнатами, де висіли символічні картини, звідки і виникли старші аркани. Інші дослідники вважають що вони виникли з кабали, опираючись на те, що 22 букви та 10 Сефірот Кабали – основа системи таро. Але все набагато прозаїчно.

 Найдостовірніщі згадки карт датуються в Італії  на початку ХV століття (1420-1440 роки) та називалась «Carte da trionfi» (Карта тріумфів (або козирів)). Гра нагадувала бридж і користувалась популярністю серед знаті. В 1530 році, щоб відрізнити від інших ігр, використовували назву «tarocchi» (в однині – «tarocco»). Гра швидко поширилась по всій Європі, особливо користувалась популярності і трансформувалось в слово «tarot». 

  Точно не відомо коли таро почали використовувати для ворожіння, але не можна виключати що в малюнках таро присутні геометричні, єретичні та кабалістичні символи, так як тоді було раннє італійське Відродження, що було поверненням до античної культури та поєднанням з християнством. Можливо, це повязано з тим що поети той епохи писали вірші знаменитих людей порівнюючи з козирями в грі. Такі вірші називали «tarocchi appropriati», і в одному з випадків (1527 р.) їх присвячують людській душі. Також в 1540 році виходить книга «Ворожіння», де автор Франческо Марколіно да Фоллі, де розповідає про легкий спосіб гадати на гральних картах. Тому можливо з того моменту таро пов’язують з ізотерикою.

  Але, повертаючись до їх малюнків, більшість дослідників через це і вважають що зображення відсилають до старовинних народів. Згадки про таро як гадання датується 1700 роком в Болоньї.  В 1781 році виходить книга «Первісний світ», звідки і було припущено що таро прийшли з Стародавнього Єгипту. Після цього доля таро дуже змінилась, особливо використання як прикладу окультизму використання Марсельського, що з тих пір асоціюється тільки з гаданням. В 1856 році дослідник Еліфас Леві випускає роботу «Вчення і ритуал вищої магії», де порівнює старші аркани з буквами івриту. Цією схемою, що запропонував Леві, скористався С. Л. Макгрегор Мазерс, автор таро «Золоті зірки», він же в 1887 році описує езотеричні атрибути в своєму манускрипті «Книга Т». Вчення продовжує Артур Едвард Уейт, що в 1910 році публікує книгу «Ілюстрований ключ до таро». Під його керівництвом Помелла Колеман-Сміт намалювала нову колоду – таро Райдера-Уейта.

  Помітний внесок вніс Алістер Кроулі, відомий спірітист, що в 1940 році випускає «Книгу Тота», де в символіці таро розписує кабалістичні та астрологічні елементи, що повністю зв’язує таро і містику. Останнім дослідником був Тимоті Лір, що додав до 2 нові карти до колоди.

 Таро пройшло доволі дивну трансформацію, але залишається цікавим для всіх, хто хоч раз хотів дізнатись про таро.

Ziferblat представить Україну на Євробаченні-2025 з піснею ‘Bird of Pray

Авторка: 

Наталія Бондаренко

   Ziferblat був заснований у 2015 році в Києві братами-близнюками Данилом (вокал) та Валентином (гітара) Лещинськими. До складу гурту також входить талановитий барабанщик Федір Ходаков. Колектив одразу визначився зі своїм стилем, який поєднує інді-рок та неоромантизм.

  Перші роки існування гурту були насичені пошуками власного стилю та експериментами із звучанням. У 2017 році Ziferblat випустили свій дебютний мініальбом “Кіносеанс”, який отримав позитивні відгуки від слухачів та критиків. Два роки по тому, у 2019 році, колектив презентував сингл “Вночі”, який став популярним серед шанувальників альтернативної музики. Ця ж пісня принесла їм додаткову впізнаваність після участі в телевізійному шоу «Х-фактор», де вони виконали цей трек та привернули до себе увагу ширшої аудиторії.

  У 2023 році гурт випустив свій перший повноформатний альбом “Перетворення”, до якого увійшло 13 композицій. Більшість пісень була написана в період з 2019 по 2020 роки. Альбом отримав схвальні відгуки та зміцнив позиції Ziferblat на українській музичній сцені.

 Окрім основного релізу, гурт продовжував радувати слухачів новими синглами. У 2022 році Ziferblat презентували музичне відео на пісню “Земля”, яке було добре сприйняте публікою. А в жовтні того ж року стало відомо, що гурт потрапив до лонг-листа Національного відбору на Пісенний конкурс “Євробачення 2023”, хоча до десятки найкращих не потрапив. В листопаді того ж року вийшов сингл “Для чого ти прийшла”, який став другим треком з майбутнього альбому.

 У лютому 2023 року було презентовано останній, третій сингл з альбому – “Диско-Фанко Терапія”. Повноцінний альбом “Перетворення” був випущений 7 квітня 2023 року, а його презентація відбулася на сольному концерті 22 квітня того ж року. Згідно з самими музикантами, концепція альбому полягає в тому, щоб показати їхнє становлення з підліткового віку до дорослого життя.

  Ziferblat давно прагнули представити Україну на міжнародному пісенному конкурсі. Вперше вони спробували свої сили у Нацвідборі-2024, де виступили з піснею “Place I Call Home”. Тоді гурт посів друге місце, отримавши максимальні 11 балів від журі та 8 балів від глядачів. Цей результат хоч і не приніс перемоги, але показав, що Ziferblat мають потужну підтримку.

  Не зупинившись на досягнутому, музиканти вирішили спробувати ще раз і у 2025 році повернулися до Нацвідбору з композицією “Bird of Pray”. Ця пісня миттєво привернула увагу слухачів: лише за перші 16 годин після публікації вона зібрала понад 100 тисяч прослуховувань.

  Фінал Національного відбору на Євробачення-2025 відбувся 8 лютого, і цього разу Ziferblat здобули довгоочікувану перемогу. Пісня “Bird of Pray” стала беззаперечним фаворитом серед глядачів і журі.

 Тепер гурт готується до Євробачення-2025, яке пройде у Базелі, Швейцарія. Попереду у музикантів багато роботи: вдосконалення номеру, репетиції та промо-кампанія. Проте Ziferblat довели, що вони готові до великих викликів, і українські фанати Євробачення з нетерпінням чекатимуть їхнього виступу на міжнародній сцені.

Cучасний український бренд одягу та аксесуарів MOGARDI представить ексклюзивний показ на Ukrainian Fashion Week

  15 лютого 2025 року сучасний український бренд одягу та аксесуарів MOGARDI представить ексклюзивний показ на Ukrainian Fashion Week, де презентує нову капсульну колекцію FW 25/26, що складається з 12 образів, серед яких 9 жіночих і 3 чоловічих.

 Колекція - про елегантність і витонченість сучасної жіночої краси, про естетику і сміливий стиль чоловіків.

 До колекції прет-а-порте увійшли повсякденні та вечірні образи, аксесуари, а також вперше рейсталінг сумочки 45.

  Бренд одягу та аксесуарів MOGARDI був заснований у 2022 році та фокусується на створенні дизайнерських капсульних колекцій. За цей час було створено 7 колекцій, в яких представлені як жіночі, так і чоловічі лінії та аксесуари.

  Перший відкритий показ бренду відбувся у 2024 році на 28-му сезоні Odesa Fashion Day. Нову колекцію бренд представив на Ukrainian Fashion Film Festival, який відбувся в рамках 77-го Каннського кінофестивалю.

Леонід Коваленко

Виставка «Якраз до»: мистецтво як відповідь на хаос і страх

Авторка:

Анна Патер

 Артцентр «Дзиґа» презентував виставку, яка триватиме до 28 лютого, «Якраз до» ― новий мистецький проєкт львівського художника, ілюстратора та доктора філософії Михайла Скопа. У своїх роботах митець досліджує питання пам’ять, міф та формування сучасної української ідентичності. 

Михайло Скоп

 Центральний образ експозиції― «чорні фігури», постаті, що виникли у відповідь інформаційного перенасичення перед повномаштабним вторгнення. «Гуркіт людиноненависництва, скрегіт танкових зубів. Той, що пожирає сонце, те, що рве слова на клапті. Немислиме. Я не усвідомити, знайти слова. Тому просто малював те, що відчував»― розповідає автор. Так, народилися  головні постаті картин, що стати видим рефлексуванням на хаос і стах, які передумали 24 лютого 2022 року.

 Михайло Скоп ( відомий як #NEIVANMADE)― сучасний художник, народився у Львові 1993 року. Вивчав мистецтво та здобув вищу освіту в галузі образотворчого мистецтва та реставрації у Львівській національній академії мистецтв. У своїй творчості працює на межі мультимедійної інсталяції, живопису, графіки та цифрового деревориту.

 Останні виставкові проєкти― «Звикати» (Львів, 2024), «Armed Freedom» (Київ, 2024), «Коли ми були тінями» (Львів, 2024), «Плакати воєнного часу» (Львів, 2023), «War Diaries» (Тбілісі, Грузія, 2022)― відображають реакцію на сучасні події та мистецтво в осмисленні війни.

  Коментуючи свою працю зазначає, що творчість є специфічною мовою, що вимагає глибокого розуміння авдиторії та бажання розширити межі можливого. Його робота ґрунтується на стійкості, самодисципліні, відкритості до нових ідей та здадності розбирати, щоб збудувати знову. 

  «Життя і творчість — це довгий забіг, який може перерватися в будь- який момент.» ― говорить автор описуючи свої основні погляди про мистецтво. 

 Виставка «Якраз до» стала візуальним відображення колективної невизначеності, тривоги та осмисленням змін, що формують українську ідентичність. Михайло Скоп створив простір, де минуле, теперішнє і майбутнє переплітаються в образи, що змінюються разом із нашим сприйняттям. Чорні фігури віддзеркалюють страх, надію, сум, силу та нескінченний потенціал нового сенсу для кожного глядача.

  Проєкт не лише зображує особисті переживання автора, а й резонує з суспільним досвідом закликаючи задуматись, як пам’ять вливає на нашу реальність.

  Дізнатися більше про проєкт можна на neivanmade.com та Instagram.com/neivanmade .