Не
в грошах щастя, а в контролі над ними?
Закон
України "Про попередження насильства в сім'ї" визначає економічне
насильство як "умисне позбавлення одним членом сім'ї
іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на
які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення
фізичного чи психічного здоров'я".
Такий
вид насильства може проявлятися по-різному, але сенс залишається один - економічний тиск
на члена сім'ї.
Ваш(а)
партнер(ка) використовує гроші проти вас, якщо він/вона:
- суворо контролює
обсяги заробленого та витраченого вами;
- вимагає віддати
або забирає без
вашого дозволу чи відома готівку/кошти з ваших кредитних карток;
- видає мізерні гроші
на особисті витрати, відтак розвиваючи матеріальну залежність від себе;
-
забороняє вам працевлаштуватися на бажану вами роботу, навіть якщо ви - людина працездатна, маєте для
цього бажання та можливості;
-
краде чи нищить ваше особисте чи спільне майно;
-
саботує ваш робочий процес (систематично змушує запізнюватися на роботу,
відриває від виконання службових обов'язків).
До
цього списку можна додати й такі
ситуації:
- коли
людину примушують виконувати важку, непосильну роботу;
-
коли один із членів сім'ї (батько чи мати) відмовляється доглядати малолітніх
дітей чи недієздатних членів родини;
- коли ігноруються
життєві потреби члена сім'ї;
-
коли члена сім'ї примушують жебракувати;
-
знецінене ставлення до домашньої роботи і демонстрація такого ставлення;
-
примушування або втягнення до заняття проституцією.
Останніми
роками економічне насильство набуває інших форм, ніж раніше: "Багаті
чоловіки не просто йдуть з родини, залишаючи жінку з дітьми без грошей, а й
роблять дітей заручниками ситуації. Все частіше як жінки, так і чоловіки
використовують дітей як засіб для захисту самого себе, свого багатства, не
дозволяють дітям спілкуватись з мамою чи татом. Трапляються історії, коли дітей
викрадають, б'ють дружин і бабусь, переписують власність на друзів чи родичів,
а не на дружину та дітей".
Це пояснюється тим, що сьогодні у намаганні швидко
розбагатіти та бути лідерами люди не завжди залишаються порядними стосовно своїх партнерів.
Окрім
цього, криза також внесла свої невтішні корективи. Так, інший бік економічного насильства
- це відносини в бізнесі, тобто перерозподіл на ринку праці.
"В
часи, коли всюди постійні скорочення, а заробітні плати зменшуються,
роботодавці все частіше замінюють чоловіків жінками, пропонуючи їм меншу
зарплатню за ту ж роботу. На жаль, жінки вимушені на це йти".
Крім
того, в період кризи збільшується кількість випадків, коли жінок тримають в
штаті не тільки для виконання професійних обов'язків, а й задоволення
сексуальних потреб. Особливо така практика поширена у відносинах
"керівник-секретар/помічниця", "власник бару/нічного
клубу-офіціантка/танцівниця". Дівчат примушують або ставлять в умови, коли
вони вимушені надавати секс-послуги. Інколи це відбувається за винагороду,
інколи просто за їжу чи одяг. І такі випадки є ще одним боком економічного
насильства".
Причини
і наслідки
Психолог
Алевтина Шевченко називає першопричиною фінансового насильства "поки що
патріархальне спрямування суспільства, стереотипи, які склалися та
підтримуються не тільки насильниками, а часто й самими жертвами".
Однак
шаблон "чоловік-годувальник, жінка-домогосподарка" поступово
відходить у минуле. А поки триває цей процес, каже Шевченко, "перші
продовжують намагатися презентувати й усвідомлювати себе годівниками,
підвищувати самооцінку за рахунок жінки. Жінка, у свою чергу, недооцінює себе,
не поважає свою домашню працю, замовчує образи, а головне, займає вже звичну
позицію жертви".
На
думку психолога, жертвами варто вважати обидві сторони конфлікту: "Часто
агресор сам себе з'їдає - тішить власний комплекс неповноцінності за рахунок
сім'ї, невротизує усіх навколо, та не має, по суті, близьких стосунків, довіри
й любові".
Шевченко
стверджує, що українські чоловіки після тоталітарного геноциду чоловічого
населення, у тому числі економічного, знищення під час воєн та масової
інфантилізації, здебільшого втратили добрі приклади для наслідування. Декому з
них здається, каже вона, що мужність - це вміння приборкати жінку, у тому числі
економічно.
Психологічні
наслідки фінансового насилля можуть бути серйознішими, ніж здається. Згубнішими
вони виглядають для чоловіків, які, за статистикою, живуть менше і гірше.
"Намагання
зберегти високий рівень економічної чоловічої самоповаги так напружує декого з
них, що знімають вони цей стрес алкоголем чи іншими ризикованими діями. Так
вони маскують свій страх виявитися економічно неспроможними. А якщо страхи
сильні, то блокуються діяльність, творчість, винахідливість. Крім того, деяким
чоловікам спрямування "на гроші" заважає обирати професію до душі.
Замкнене коло: навряд чи багато заробиш тим, що ненавидиш, або ж розрахуєшся
здоров'ям, що й відбувається" - пояснює Алевтина Шевченко.
Жінки,
на її думку, розплачуються частіше депресіями, які іноді мають дуже прихований
характер.
"Жінка,
налаштована суспільством на те, що чоловік має дбати про неї, відчуває хронічну
невдоволеність, залишаючись у той же час пасивною щодо власного економічного
просування", - зауважує психолог.
У
кого фінанси, тому й карти в руки?
Багато
тих, хто зазнає
фінансових утисків з боку своїх партнерів, довший час терплять
пригноблення. Причини бувають різні - від небажання спровокувати ще й фізичну
агресію до страху розбити сім'ю, в якій вже є діти.
За
словами координатора гарячої телефонної лінії Міжнародного жіночого
правозахисного центру "Ла Страда Україна" Ірини Огороднійчук,
більшість знає про своє становище, але впевнені у тому, що "сміття з дому
не виноситься". Однак багато навіть не здогадується, що по відношенню до
них коїться саме насильство.
Більшість
опитаних осіб, яким довелося принаймні детально звітувати партнерам за покупки,
не вважають такі
дії утиском своїх прав.
Можна
тільки здогадуватись, скільки українців обирають різні мотиви, щоб не помічати обмежень
свободи у фінансових питаннях. Чи скількох спонукають змиритися та
мовчати роками інші причини. Втім, здатність відрізнити грішне від праведного
може прийти з досвідом.
Потерпілі мовчать про факти
насильства, бо дається взнаки їхня зневіра у те, що держава може їм допомогти.
З цим, на її переконання, треба боротися на державному рівні - через надання
безкоштовної юридичної допомоги малозабезпеченим, превентивну роботу з
населенням та загальне покращення діалогу між жертвами насильства та державними
структурами.
Важливо
і долати байдужість освітян до цієї проблеми: "Необхідно посилити роботу в
школах, роз'яснювати, що є порушенням прав людини, а також куди звертатися у
випадках вчинення насильницьких дій тощо".
Що
каже закон?
За окремі,
найбільш небезпечні види економічного насильства в сім'ї, українським
законодавством передбачена
кримінальна відповідальність.
Протидія законній господарській діяльності одного з членів сім'ї з боку іншого,
поєднана з погрозою насильства, пошкодження чи знищення майна, тягне на відповідальність
за ст. 206 КК України; експлуатація дітей - за ст. 150 КК України.
А
от адміністративна відповідальність за домашнє насильство не надто лякає
любителів розпустити руки в сім'ї. Наприклад, за відмову людини, що вчинила
насильство над членом сім'ї, пройти корекційну програму, їй загрожує мізерний
штраф розміром 1-3 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (51-85 грн),
або виправні роботи строком до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку.
В
разі повторного правопорушення, санкції стають жорсткіші: штраф розміром 5-10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-170 грн), термін виправних
робіт - 1-2 місяці з відрахуванням 20% заробітку. Може застосуватися також
арешт на 15 діб. Втім, затятих любителів самоствердитися за рахунок рідних це
навряд чи дуже лякає.
Тож
для ефективної боротьби з домашнім насильством не вистачає чи не найголовнішого - дієвих
засобів законодавчого впливу. Зокрема, важливо спростити процес для
постраждалих, які мають довести факт скоєння економічного насильства, оскільки
зробити це буває дуже важко.
Саме
на зміни в законодавстві зокрема спрямована і Національна кампанія "Стоп
насильству", яка стартувала весною 2008 року та триватиме до листопада
2015-го.
Адже
крім пояснення українцям, що насильство є порушенням їхніх прав і миритись з
цим не варто, програма має на меті заохотити лідерів країни публічно визнати
насильство в сім'ї важким злочином. Чи стануть відповідні законодавчі
ініціативи результатом 7-річної роботи, залишається питанням часу.
Як
уберегтися?
Психологи
твердять: люди, які зазнали економічного та інших видів насильства, мають
позбутися так званого комплексу жертви. Коли ваші чи спільні з партнером гроші він використовує
проти вас, не можна сподіватися на "якось воно буде".
Алевтина Шевченко радить керувати своїм життям самому та не запускати ситуацію.
"Це
психологія рабства - краще втратити гідність, ніж гроші. Зупинити агресора
легше на початковому етапі, далі у нього росте почуття вседозволеності, а у жертви
вичерпується ресурс. Краще за все виявляти насильника відразу і не
вступати з ним у стосунки", - каже психолог.
"Власні
кордони потрібно захищати, як це робить держава - впроваджує певні правила та
слідкує за виконанням. Не варто по-дитячому сподіватися, що інші будуть
захищати вас краще. Якщо жінка не працює, вона має домовитися про певну суму, яку повинна
отримувати на себе, а не клянчити та принижуватися. Тоталітарні
дикунства так далеко відкинули нас в культурному сенсі, що багатьом просто
потрібно вчитися поважати - насамперед себе, а тоді вже й інших", - вчить
Шевченко.
Усвідомлення
факту насильства, подолання страху та жалю до себе - це перші кроки. Далі
важливим є власне звернення до компетентних організацій, які можуть надати
допомогу. До таких належать органи міліції, Міністерство у справах сім'ї,
молоді та спорту, Державна соціальна служба, управління/відділ у справах сім'ї
місцевої держадміністрації тощо.
Олежів Д.
Сусідов П.
Немає коментарів:
Дописати коментар