Интернет реклама УБС

16.11.15

Новомедіа Форум – 2015: атмосфера української журналістики

Готель «Турист». Київ. 5 листопада 2015 року. Брюнетка дивиться на годинник, притупує ногою і перевіряє на табло, де ж той ліфт. Двері відчиняються, дівчина, здавалось, ще ззовні натискає кнопку, і в останню хвилину забігає парубок в темних джинсах і піджаку.
- Вадиме? А що ти тут забув?
- Я взагалі-то з тобою на відкритті був, а ти ще повз пройшла й слова не сказала.
- Правда? Я знайомих зустріла і не помітила тебе. Пам’ятаєш Лілю?
- З «5-ого»?
- Так, вона на Суслова пішла.
Продовжуючи розмову, молоді люди направились до зали № 20. Ціль майже досягнута, проте їх зупинив хлопець з метеликом і сяючою посмішкою, гідною реклами «Лакалут». «Привіт! Поділіться зі мною своїми враженнями від Новомедіа Форуму. Це не далеко, ось тут», - виголосив він і рукою вказав на рол-ап з назвою заходу, прожектор, камеру і оператора. «Жертви» пообіцяли знятися після лекції і прошмигнули в аудиторію. Гості, перевіряючи новини на телефоні чи спілкуючись один з одним, очікували наступних спікерів… 
Уже 5 років протягом 3 днів журналісти ділять простір, обговорюючи медійне майбутнє України, на щорічній події, яку організовує Міжнародна громадська організація «Асоціація журналістів «Новомедіа».
17.30, 5 листопада
«Любая нормальная журналистика должна быть в оппозиции ко власти», - поділилась своєю думкою Світлана Крюкова, колишній працівник журналу «Вести. Репортер», пояснюючи його особливості. Відхилення від теми «Журналісти vs блогери: хто кого?» було на совісті Ігоря Бігдана, який не зміг приїхати на форум. Світлана розповідала про долю свого матеріалу про Геннадія Корбана, пов’язану з нею зміну керівництва холдингу «Вести», і про написання книги про того ж героя. Щойно жінка попрохала ставити їй запитання різного характеру, руку різко підвела руда дівчина років 20, з палаючими, бігаючими очима, і нервово-радісно завертілася на стільці: «О! Провокаційні - це чудово! По-перше, ви потішили мене дуже, що «Вести» закривається…». Модератор увімкнула лампи над спікером, і до цього світла кімната тепер майже іскрилася навколо пані Крюкової. Та ж спокійно дивилася і обережно спитала:
- А «Вести. Репортер» Вам тоже не нравился?
- Ні.
- А Вы его читали?
- Так, але…
- Подождите, а какой материал Вам запомнился больше всего?
- Щось було про тарифи і про те, як воно дуже не логічно пов’язано з владою, і це був дуже такий…Ну, зрозуміло, що Ви сказали, що маємо бути в опозиції..
- Нет-нет, секунду, я про журнал «Репортер», мне просто важно понимать глубину вопроса. Смотрите, я работала там, он отличался интересным репортажным жанром, поэтому если Вы сейчас вспомните текст, который вам запомнился, то это покажет, что Вы его читали.
- Я ж не можу пам’ятати все.
- Значит, Вы его не читали. Хорошо, вопрос.
Інші присутні спостерігали за дискусією, дехто хитав головою. Опонентка із завидним натиском зауважила, що об’єктивно було б узяти Корбана від народження до теперішніх подій, але Світлана запевнила, що всі вказані моменти будуть у її творі. Далі бесіда з журналісткою розвивалась у формі порад щодо написання репортажу на прикладі її роботи. Розбір проблеми грамотності й компетентності сучасних медівників викликав зацікавлені погляди на руду дівчину…
15:45, 6 листопада
«Не наживайте себе врагов – пациенты любить вас все равно не будут, но и личных оскорблений избежите», - пояснював Денис Бігус, автор програми «Наші гроші» на каналі ZIK, походжаючи на сцені зали № 1. Лектор розвивав питання «Злі і добрі журналістські розслідування» і, здавалось, що він саме зараз деякі моменти з’ясував для себе, під час сесії: «Какие проблемы могут возникнуть?.. Зачастую герои вашего материала стыкаются с вопросом: «Почему я? Вон такой же, поговорите с ним». Не повністю заповнена зала затихло дивилася вперед, де-не-де лише блищали екрани смартфонів. Коли «злий» варіант розслідування від Дениса був вичерпаний, він зупинився й упівголоса сказав: «Еще хотел что-то сказать про доброе…». Михайло Ткач, журналіст програми «Схемы» на «Радио Свобода», який досі мовчки очікував своєї черги на виступ і сидів на білому дивані на тій самій сцені, з усмішкою подивився на колегу і запитав: «Ты?». Денис зі здивуванням перевів погляд з гостей на Михайла, підтвердив його здогадку, і за секунду його брови злетіли догори і він весело поцікавився: «А что это был за сарказм?». Публіка пирснула сміхом, як то часто буває, коли спостерігаєш за жартами давніх знайомих. 
Естафету перейняв Михайло й зауважив, що найскладніше в розслідувальній журналістиці є те, що вона найчастіше не дає жодних результатів, нікого не саджають і орденів не роздають. Він не ходив сценою, але активно жестикулював. «Часто бывает, что приходят на работу такие хорошие, позитивные молодые люди, но со временем становятся циничными», - поділився молодик і поглянув на свого товариша. Денис повернувся так, що на футболці можна було розгледіти напис «Ukraine. Fuck corruption», і обурено попитав: «Чего ты на меня смотришь?». 
Щойно модератор дозволив запитання, стало складно обрати першого охочого.
- Какая функция редактора?
- Задача редактора – быть самым большим занудой на проекте. И чем тупее вопросы к журналисту, тем содержательнее его ответы для читателей, - відповів пан Бігус і запевнив, що він сам такий.
9:30, 7 листопада
«Я не знаю, можно ли в наше время просто подавать информацию. Потому что сейчас такой объем информации, что в любом случае мы ее отбираем», - зізнається Сергій Гармаш, журналіст з Донбасу, головний редактор інформаційного агентства «ОстроВ». Він сидів за столом й уважно слідкував за реакцією зали, розповідаючи про важливість донесення новин до Сходу. Він дав команду переходити до питань, щоб трохи прокинутись. Але ніхто не спав. Ранкове сонце через жалюзі освічувало серйозні, зосередженні обличчя учасників. На запитання про пропаганду в  українських ЗМІ, пан Гармаш усміхнувся і, дивлячись кудись поза аудиторію, повільно проговорив: «Чем больше пропаганды патриотизма в СМИ, тем меньше его на самом деле. Если патриотизм есть, то не нужно его пропагандировать».
- А что мы можем сделать тогда для изменения ситуации?
- Разрушать мифы о Донбассе. Понимаете, если политики продолжат в том же духе, то он станет чем-то вроде Западной Украины для СССР – страшными бандеровцами с рогами.
Після однієї з відповідей, піднявся чоловік, відрекомендувався вихідцем зі Сходу, і з дрижанням у голосі промовив: «У меня есть свой вариант причины продолжения конфликта. Почему пришел русский мир? Потому что не пришел украинский…». Усі очі дивилися на чоловіка, дехто тяжко похилив голову, дехто багатозначно і невдоволено поглядав на модератора. Жінка, зрозумівши, хотіла забрати мікрофон, але Сергій зупинив її: «Все нормально, просто у человека накопилось».
Наступним у темі «Медіабіженство з Донбасу і Крима» слово взяв Олександр Янковський, журналіст «Чорноморської ТРК», автор програми «Крым. Реалии» на «Радио Свобода», пояснюючи її мету, роботу в Криму і для Крима: «Это необходимо в трех направлениях: рассказывать Украине, что происходит в Крыму; рассказывать Крыму, что происходит в Украине; рассказывать Крыму, что происходит в Крыму». Його смугаста кофтина нагадувала матроску, і коли він говорив про Севастополь, уява самочинно переносила його на палубу корабля. «Кто знает первый фильм "Матрица"? Там был момент, когда еще Томасу Андерсону, а не Нео, Морфеус предлагает две таблетки: синюю и красную. Нео выбрал синюю, которая возвращает его в реальность. Так вот, многие крымчане выбрали красную таблетку», - намагаючись подати своє розуміння ситуації з окупацією, говорив пан Янковський і, подумавши, додав: «Доктор иногда должен насильно дать синюю таблетку, пусть даже покрасив ее в красный». Перше питання поставила жіночка в кутку кімнати, поправляючи свої великі окуляри:
- Зачем такие программы, как «Крым. Реалии», если Вы говорите, что они там еще до всех событий давно смотрели и слушали Россию?
- Потому что таких людей только 30%. Да, проукраинских там тоже мало, где-то 20%, но есть и те 50%, которые просто за мир и покой. Как раз им мы и нужны.
17:00, 7 листопада
До зали №1 поступово надходили учасники. Усі посміхалися, віталися, перемовлялися і сміялися. Кожен хотів зайняти місце ближче до сцени. Дійство не змусило себе чекати, невдовзі на сцену вийшли двоє парубків у смокінгах і червоних метеликах – розпочалась кульмінація трьох днів – церемонія нагородження Novomedia Awards 2015. Глядачі аплодисментами зустрічали кожного номінанта, підспівували Павлу Табакову, із закритими очима насолоджувались джазом від Марії Чайковської, підтанцьовували з Шаніс і заворожено тихо слухали Антона Копитіна. 
Щасливими власниками нагород цього року стали:
програма «Ранок з Інтером» телеканалу «Інтер» за рубрику «Віра»
кореспондент телеканалу СТБ Ольга Волинська за сюжет у програмі «Вікна. Новини» про капелана
журналістка видання Pink Анастасія Касьян
журналістка газети «Сумщина» Ірина Вертікова
журнал «Новое время»
журналістка газети «Сегодня» Анастасія Білоусова
програма «ДонбасUA» «Українського радіо»
тематичний випуск на тему прощення у програмі «Вне контекста» на «Радио Вести».
Хоча свято журналістики з відтінком суму, як зазначав його засновник Руслан Кухарчук, закінчилося, учасники не поспішали розходитися і купчилися в коридорах готелю, обговорюючи церемонію і форум загалом.

Цьогорічний захід проходив під гаслом вічних цінностей і кожен спікер відповідав, що ж це є для нього. Підсумовуючи, на питання, якими мають бути цінності для сучасного журналіста, відповіла і одна з організаторів Асоціації журналістів «Новомедіа» Зоя Никитюк: «Журналист не должен быть сволочью. Если ты не очень хороший человек в жизни, то ты и в профессии будешь никакой – выбирать между сенсацией и тем, чтобы оставить хорошее впечатление после беседы с человеком, ты выберешь сенсацию. И вот эта грань человеческая у тебя будет стерта, успеха ты достигнешь, но люди, с которыми ты пообщаешься, не запомнят тебя, как хорошего человека, а запомнят как сволочь. Наша профессия цинична, нас часто пытаются использовать, поэтому нужно иметь стержень».


Альона Захарова

Немає коментарів:

Опублікувати коментар