Интернет реклама УБС

21.02.16

Війна пам’ятей.

Хархун Валентина Петрівна  - 
доктор філологічних наук, старший науковий 
співробітник  відділу української літератури 
XX ст., доцент кафедри української літератури 
Ніжинського державного університету 
імені Миколи Гоголя.
Музеї комунізму в Цетрально-Східній Європі з Валентиною Хархун.

«Ми всі стали свідками того, що революція гідності була виступом не тільки і не стільки проти проросійської корумпованої влади , але також проти радянської спадщини. «Ленін упав» як така інтегральна частина  подій майдану , як прояв готовності розпрощатися із комуністичною спадщиною. І, власне, на сьогодні за інформацією з «Українського тижня», 26 листопада 2015 р. демонтовано 825 пам’ятників Леніну і більше 130 пам’ятників комуністичним вождям.
2015 – рік спроб створити інакші стратегічні плани стосовно створення пам’яті про комунізм». Варто зосередити увагу на двох подіях:
- квітень 2015р. – закон про декомунізацію
- реформи в календарі національних свят (День перемоги та День захисника Вітчизни)

2015
Музейна політика
міністр культури оголосив про створення музею комунізму
1 липня 2015 р. – рішенням Київської міської адміністрації  оголошено про створення нового музею радянської окупації 
Перейменування двох стратегічно важливих музеїв (Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодомору» в Національний музей «Меморіал жертв голодомору», Національний «Музей історії Великої Вітчизняної війни» в «Музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс»)
9 грудня 2015 р. в Запорізькому державному університеті відкрилася кімната-музей радянського побуту (ця подія викликала надзвичайно бурхливу реакцію в ЗМІ , тому що в рік, коли  проголошені закони про декомунізацію, коли ми скерувалися на те, щоб активувати уваги на віктимізації на жертовності, з’являється музей, який пропонує іншу візію радянського минулого , що проблематизує наші підходи в оцінці музеєфікації минулого).
Яка ж роль музеїв у створенні політики пам’яті? - вивчення, популяризація пам’ятників історії, культури, а також природних об’єктів. Музей, виконуючи функції документування, консервації, ідентифікації та просвіти, виконує вагому функцію у створенні сучасної рецепції комунізму.  Процес музеєфікації радянського минулого пов'язаний із певною культурною політикою і спрямований на формування сучасних ідентифікаційних проектів, що маркують нову ментальну карту Європи.
Постає питання який же музей комунізму потрібний Україні? Які теми мусять музеїфікуватися і бути найбільш  оптимальними, придатними  для української музеєфікації радянського минулого? Щоб відповісти на ці запитання Валентина Хархун  вважає за необхідне класифікувати , проаналізувати українські музеї, в яких вже створено пам'ять про радянське минуле. У нас таких музеїв за 25 років зібралося вже не мало; важливим є вивчення досвіду країн Центрально – Східної Європи у музеєфікації комунізму. Безумовно, кожна країна мала свій досвід, свою специфіку , виробила свої національні варіанти рецепції . І ми не можемо не враховувати цей досвід. Це була б найбільша помилка, якої можна допуститися. Це, власне, мотивує до вивчення досвіду країн колишнього радянського союзу і країн соціалістичного табору.
Музеїфікація комунізму виявляє специфіку колективних та індивідуальних пам’ятей про недавнє минуле, які зумовлюють національні рецептивні моделі, що перебувають у стані конфронтації й безпосередньо пов’язані зі створенням нових ідентифікаційних практик.

На прикладі чотирьох країн: Німеччини, Чехії, Угорщини та Польщі, простежуємо музеєфікацію комунізму.


НІМЕЧЧИНА
Стратегії музеєфікації комунізму передбачають пріоритетність символу «Берлінського муру» як втілення радянського комунізму та його тоталітарних практик. Важливу місію в документуванні радянського минулого виконує  музей «Cheсkpoint Charlie» ( 19 жовтня, 1962р.)

Музей розташований на вулиці, яка розділена Берлінським муром. Музей був створений ще за часів існування Берлінської стіни. Того часу це був найвідоміший контрольно-пропускний пункт. Фіксуючи «живу історію» під час холодної  війни, музей репрезентує не лише факти, але  й став одним з чинників ненасильницького спротиву, фактично функціонував як один з механізмів «підривання» комунізму у Східній Німеччині. Сьогодні музей кодифікується як «перший міжнародний музей ненасильницького спротиву».
Checkpoint, Exhibition Black Box Gold War, 2012
Важливим стратегічним об’єктом при музеї є Black Box на Checkpoint Charlie. Він  інформує громадськість про історію цього найвідомішого пункту пропуску. Розповідає не тільки про  вплив Берлінської стіни з історії Німеччини , але відчутний і міжнародний вимір поділу Німеччини та Європи. Зовнішній дизайн павільйону відноситься до двох великих держав того часу, Радянського Союзу і США. 

 УГОРЩИНА
House of Terror, Будапешт
Наступну опцію у музеєфікації комунізму здійснює  House of Terror (Будинок терору, Будапешт). Відкритий 24 лютого, 2002 року. Розповідає він про нацистські й радянські репресії. Пафос викриттів радянського режиму, відновлення історичної справедливості  для України здебільшого залишився в 1990-х. Проте до сьогодні говоримо про образ Сталіна, з огляду на нову політику східних сусідів. Зрештою, нині такі теми в нашій державі стають тільки новими козирями в політичній боротьбі різних партій та запеклих телевізійних дискусіях. А для Угорщини історичні ревізії залишаються актуальними досі: 2002-го відкривають заснований громадською організацією Дім терору; за кілька років в іншому місці Будапешта постає і новий меморіал жертвам репресивних режимів, фундований уже державою. Подейкують, навіть, що в музейній експозиції деякі сторінки недавнього минулого країни подано не з наукових, а швидше з нинішніх політичних позицій. 
«Оперезаний» чорним козирком-антеблементом, на якому викарбуване слово терор, що навіть при ясній погоді відбиває чорноту минувшини, кидаючи тінь.

Окрім «звичайних» музеїв, музеєфікація комунізму передбачає інші жанри. Перший – парки радянського періоду, або так звані гетто-парки. Одним із перших – у 1993 році – з’явився парк «Мементо» в Будапешті, який відтворює атмосферу комуністичної епохи. Це найбільший у Європі музей комуністичної диктатури просто неба. Серед постатей головних комуністів – Йосиф Сталін, Карл Маркс. Тут же на видному місці «красуються» і чоботи Сталіна.  

ЧЕХІЯ
Зала музею комунізму в Празі, Чехія
The museum of communism у Празі  презентує відвідувачам  аспекти життя в умовах тоталітарного режиму. Кожен зал музею зачіпає певну тему, пласт, сегмент феномена комунізму. Спочатку він знайомить з ідеологією, що обіцяє світле і щасливе майбутнє. Там розташовані бюсти головних ідеологів, відтворений навчальний клас школи, завалений спеціальною літературою, плакати, гасла, транспаранти. Далі – найстрашніша  сторона тоталітаризму. Тюрми, таємна поліція. Особливий інтерес викликає інтер'єр напівпорожнього магазину, як символ краху соціалістичної планової економіки. Музей ніби іронізує над трагічним минулим. Символом окупаційного режиму є зображення  зубастої матрьошки. 
    Назагал чехам притаманне спокійне ставлення до ідеологічних різниць, та й чеське суспільство не знало настільки гострих поділів між «своїми» і «совєтами», як це притаманно Україні.

ПОЛЬЩА
Galeria socrealizm w Kozłówce, Польща
Польські музеї:
Socland
Museum PRL
Galeria socrealizm 
Galeria socrealizm w kozłówce. Як реалізована доктрина мистецтва - соціалістичний реалізм - в Радянському Союзі і в Польщі. Представляє колекцію мистецтва соціалістичного реалізму. Художня галерея соцреалізму заснована в  1994 році. 

Аналіз музеїв комунізму виявляє кілька тенденцій. Перша тенденція оприявнюється в символічному акті «продажу» комунізму. Зважаючи на те, що епоха радянського комунізму відійшла в минуле, її артефакти в певному сенсі унікальні й неповторні, тому вона отримує додаткову вартість:  більшість музеїв комунізму – це вигідні бізнес-проекти. Друга тенденція полягає в тому, що музеї декодують специфіку боротьби за пам’ять, яка розгорнулася в Європі й пов’язана з постулюванням національних соціокультурних моделей. Її основа – це духовна опозиція комунізму в усіх її проявах: трагедійності, іронізуванні, шаржуванні, ритуалізації тощо. Третя тенденція пов’язана з формуванням парадигми рецепції: процес інтерпретації комунізму, і, зокрема, його музеєфікація фіксує сучасну ментальну карту Європи, яка визначається стратегією від розвінчання й осудження комунізму до його опосередкованої апології.

Олена Нужна

Немає коментарів:

Опублікувати коментар