Интернет реклама УБС

09.03.17

Представляємо молоду художницю Надію Яценко

ЯЦЕНКО НАДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Одна мудра людина якось сказала: «Збиваючись зі своєї стежки, шлях стає важчим». Малюючи змалечку, цей процес був для мене чимось звичайним, і я не помічала в цьому вмінні ніякої особливості, а тому думок про втілення його у життєвий шлях в мою просту голову не надходило. Моїм першим малюнком, який я здатна згадати, був спільний портрет моєї родини: мами, тата і мене. Проте назвати цей малюнок портретом важко – я просто намалювала три кола. Завдяки батькам у шкільні роки я ходила до художньої школи, яку попри все я так і не закінчила. Причин чому так сталось було багато, але одна з них моє несерйозне ставлення до свого талану. Коли у випускному класі настав час обирати професію свого життя, в мене було безліч варіантів окрім художнього напрямку. Я подавала документи і на філологію, і на політологію, і на журналістику, які насправді не були моїм справжнім покликанням. Я намагалась піти не тим шляхом. Але доля вирішила все інакше, і всі вузи були готові прийняти мене на контрактну форму навчання, чого на той
Гетьман Павло Скоропадський
час я не могла собі дозволити. Тож два роки я відчувала відчай, проте був час проаналізувати свої плани на майбутнє, і врешті решт я твердо вирішила пов’язати свою освіту з чимось творчим. Так, у 2011 році я стала студенткою Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД) за спеціальністю «дизайн». Цей університет прийняв мене з широко розкритими обіймами, за що я буду завжди йому вдячна! Зелена і не досвідчена, я була ніби школярка початкових класів у світі креативу. Пам’ятаю як на першому занятті з пластичної анатомії нам поставили для рисунку гіпсовий череп, і я, не знаючи з чого почати його малювати, просто дивилась на нього півпари. Але я одразу закохалась у творчу атмосферу цих стін, де кожен викладач мав індивідуальну мистецьку харизму та запал в очах до улюбленої справи. Спеціальність «дизайн» не була повністю направлена на суцільне вивчення мистецтва, а тому я не одразу долучилась до нього. Моя мистецька свідомість почала прокидатись, коли я зазнавала невдачі на профільних предметах, і постійно програвала на конкурсах молодих дизайнерів. Але разом з цим, я

помічала як моя художня чуттєвість яскраво проявлялась у інших дисциплінах, наприклад, у рисунку та живописі. Все це викликало в мене внутрішній монолог, в якому серцем я дійшла висновку про остаточний вибір чисто мистецького шляху. Моїм першим досягненням стала перша персональна виставка у столичній «Кінопанорамі», де я виставила прості начерки цанговим олівцем. А на початку 2017 року мені пощастило виставити свої роботи у галереї «РА» в рамках миротворчого проекту «Образ миру» від «Інституту миру», серед робіт інших талановитих молодих художників України. Ще одним захоплюючим спогадом для мене є літо 2016 року, який складається з днів, проведених на висоті 15го поверху з американським художником Ернесто Маранджи. На моїх очах був створений мурал на Ленінградській площі в Києві. Я асистувала цьому чудовому художнику в рамках проекту «Art united us». Так я відкрила для себе ще одну казкову нішу творчості – вуличне мистецтво. Те, як пахнуть фарби, і те, як
зтирається олівець об папір, створюють для мене особливий світ. Мистецтво для мене не лише те, чим я прагну займатись найбільше, а також шлях, який здатен допомогти мені зробити свій внесок для створення кращого і гарнішого оточення,  і світу в цілому. Мистецтво не знає кордонних обмежень, не знає політики, воно має силу об’єднувати людей. З цим я відчуваю ясніше гармонію та любов не лише до улюбленої справи, а й до життя. Мрію, що колись мій художній талан принесе користь людству, моїм співвітчизникам, або просто даруватиме людям приємний настрій. Принаймні зараз я відчуваю, що іду вірним шляхом. 

«Той, хто знає, що робити – той приборкує долю» 
Н. Міклухо-Махлай



Немає коментарів:

Опублікувати коментар