Зараз українські школи реформуються. Наша освіта починає відповідати європейським стандартам. І я думаю, що варто звернути увагу на моральне здоров’я дітей та потурбуватись про зміни у сфері шкільної психології.
Роки навчання у школі – це час формування особистості в дітей. І варто ставитись до цього серйозніше, а не «коли мій син робить щось погане, тато ставить його в куток і потім все налагоджується». Ні, не налагоджується. Ще одна відмовка – це стереотипний страх батьків, що якщо вони звернуться за допомогою до спеціаліста, то дитину почнуть ігнорувати. Або що «це он у Олі/Каті/Марини діти ненормальні, а мій син відмінник і у всі гуртки ходить!!!» А син тим часом плаче ночами від перевтоми і страху розчарувати маму. Психологія – це не лише вирішення проблем, а й звичайна допомога дитині пройти важливий і непростий етап в своєму житті.
У кожному навчальному закладі має бути людина, якій діти довіряють: можуть розповісти про те, що болить, знати, що їх почують. Відчувати, що їхні проблеми такі ж важливі, як у дорослих. Проте, будемо чесні – психологів у звичайних загальноосвітніх школах фактично ніхто не відвідує. В чому проблема?
По-перше, «совєцьке» ставлення. Саме так, моральне здоров’я ніколи не вважали чимось серйозним, дітей виховували як стадо, а не як особистостей, в яких бувають власні турботи і переживання. Тоді як у Європі та Америці нервові розлади як фізичні травми – лікують. Ворожа атмосфера, страх, що засміють і назвуть психом, будуть привселюдно обговорювати. Довіра зникає зі швидкістю світла і підлітки вплутуються в нехороші історії, зриваються і сидять на заспокійливому чи антидепресантах, залишають шрами на руках і тікають з дому.
По-друге, безвідповідальність працівників. Вони самі ставляться до дітей несерйозно. Потрапляють в класи, які не сприймають психологію і замість тренінгу та пояснень, чому він\вона тут, просто дають тести з рубрики «Чи любите ви школу? А- так. Б – ні.» Я кажу це з власного досвіду та і чула багато таких розповідей від інших. Діти дозволяють собі навіть знущатись або висміювати шкільних психологів, бо не бачать авторитету чи помічника в цих людях. Для тільки спосіб покращити собі репутацію.
Ненормально. І це той випадок, коли зміни залежать не від влади чи адміністрації школи. А від батьків, які постукають у зачинені з гуркотом двері дитячої кімнати після чергової сварки і спробують розібратись у всьому разом. Від дітей, які не посоромляться виступити перед класом на тренінгу психолога-практиканта і стануть прикладом для усіх. Від психологів, які не будуть говорити завчені цитати з якогось довідника, коли потрібна життєва порада, не дозволятимуть просто «просидіти» урок, що мав бути присвячений обговоренню проблем у класі. Розмови й обіцянки «не зроблять нікому погоди», а от перший крок назустріч і стіна зруйнується. Лише уявіть, на що ми будемо здатні, якщо діятимемо разом. Сила в єдності і любові, брате. Любові до своєї душі.
Шкільна психологія на європейському рівні в українських школах сформує здорове суспільство, здатне змінювати власну країну і світ.
Юлія Голюк
Немає коментарів:
Дописати коментар