Автор
Олександра Руденко
Архіпелаг Сенкаку включає 8 островів та три рифи загальною площею 6,3 км². Уоцурі, Куба, Кітакамі, Мінаміко і Тайсе — найбільші, всі інші ледве виступають з-під води. Цінність островів полягає в багатстві континентального шельфу Східно-Китайського моря на поклади нафти та газу. Ці дані були опубліковані економічною комісією ООН по Азії та Далекому Сходу у 1968 році. Одразу після цього Китай і Тайвань висунули свої претензії на острови, які перебувають під юрисдикцією Японії.
Три сторони доводять своє історичне право на острови, але кожен інтерпретує це по-своєму. Перетягуючи факти на свою користь, країни звертаються навіть до аргументів, які ледь не межують із вигадкою.
Китай спирається на те, що острів Дяоюйдао відкрили в 1371 році китайці. Але не можна стверджувати це точно, адже острови належали королівству Рюку, чиє політичне становище не було однозначним. Деякий час королівство належало двом державам одночасно. В 1372 році китайський імператор зробив Рюку своїм васалом, тобто королівство не мало повного суверенітету. Водночас Рюку з 1609 року належало до японського князівства Сацума. Отже, певний період території одночасно були і китайськими, і японськими. Лише в кінці XIX століття королівство поступово перейшло під контроль Японії. В 1879 році королівство було анексоване. А в 1881 році за посередництва США було підписано угоду, за якою всі території від окінавських островів і далі на північ відійшли Японії, а інші, тобто Яема, залишились в юрисдикції Китаю. Однак островів Дяоюйдао не було безпосередньо згадано у договорі з двох можливих причин: або через те, що вони не належали до королівства Рюку, або через їх мізерну значущість. У 1884 році бізнесмен Кога звернувся до влади місцевої префектури з проханнями надати йому в оренду землі островів, але отримав відмову з причини неясності їх приналежності. Проте в 1885, 1890 та 1893 роках центральному управлінню було надіслано запит про необхідність безсумнівного включення островів Сенкаку, тож в 1894 році територія стала частиною префектури Окінаву. А вже в 1895 році рішенням кабінету міністрів острови були приєднані до Японії. Ці рішення не мають ніякої міжнародно-правової сили, тому що є наслідком внутрішньої політики Японії. Рішення довгий час були секретними навіть для зацікавленої сторони — Китаю.
Першим міжнародним договором можна вважати угоду в Сімоносекі 17 квітня 1895 року, заключену після японо-китайської війни 1894-95 рр. Однак значення цього договору також є неоднозначним. Китай віддавав Японії острів Формоза, тобто Тайвань, разом зі всіма островами, які до нього належали. Окремо про острови Дяоюйдао мова не йшла. З цього можна зробити припущення:
1) острови були частиною Тайваню і відійшли до Японії у складі острова Формоза.
2) Це були окремі острови, які після цієї угоди перейшли у власність японського уряду.
Важливим фактором є й те, що цей договір був продиктований Японією, як країною-переможницею, тому він не можу вважатись як рівноправний. На цих історичних фактах грають і японці, які спираються на те, що на острові не було доказів приналежності Китаю, так і китайці, які стверджують, що острови були захоплені Японією, хоча конкретно їх згадано в Сімоносекському договорі не було.
В 1985 році встановлено знак приналежності островів до Японії. Зважаючи на відсутність людської присутності протягом довгого періоду, в 1986 році бізнесмен Кога все ж отримав чотири острови в оренду на 30 років. Після закінчення терміну оренди ці ж острови перейняв син бізнесмена.
В Каїрській декларації 1943 року союзники мали на меті відібрати всі захопленні японцями території з 1914 року. Це території, які Японія відібрала у китайців, та інші території, які були приєднані з використанням сили. Хоча Сенкаку були приєднанні насильницьким договором, безпосередньо про них в ньому не йшлося. Водночас Китай стверджує, що острови повинні були перейти під китайський контроль разом з Тайванем. Це доводить, що територія є частиною Тайваню. Через це острови не було згадано у Сан-Франциському договорі 1951 року, за яким Окінава була передана США. Однак Пекін не визнає цю угоду з причини відсутності соціалістичних країн під час розробки умов. Тому КНР не підписала договір й наполягає надалі на своєму праві на острови за Каїрською декларацією та Потсдамською угодою. Потсдамська угода встановлювала умови капітуляції Японії та визначала її межі островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку й іншими малими островами, які визначать союзники.
США панували на японських територіях 27 років. Угоду про повернення Окінави було підписано 17 червня 1971 року. Згідно з цією угодою острови Сенкаку та низка інших були включені в список тих, які будуть повернені. Цим документом Вашингтон офіційно визнав приналежність архіпелагу до юрисдикції Японії. Ніхто не протестував проти цих дій.
І лише в 70-х роках виникла перша суперечка. Варто нагадати, що в 1968 році були знайдені на островах багаті поклади нафти та газу. 17 червня 1970 року Японія надіслала ноту Тайваню з підтвердженням приналежності островів до своїх територій попри незгоду Тайваню. А вже 3 грудня 1970 року Китай вперше за 70 років заявив про власний суверенітет над островами Дяоюйдао. А 20 грудня 1971 року було публічно висловлено протест про незаконну передачу Японії урядом Америки цих територій.
Ці обставини не завадили підписати між КНР та Японією у 1978 році договір про мир і дружбу. Китай заявляє, що питання спірних територій було вирішено відкласти на потім, щоб не заважати більш важливим справам. Японія це твердження офіційно спростовує і не визнає факту наявності на той час суперечки. Проблему вирішено не було, але все затихло.
Нова ескалація розпочалась в 90-х роках, коли виникла проблема визначення меж прилеглих територій. Китай ухвалив закон у 1992 році про приєднання Тайваню та островів Дяоюйдао. У відповідь Японія ухвалила Конвенцію ООН з морського права, ввела у 1996 році 200-мильну виключну економічну зону, до якої враховувався архіпелаг Сенкаку.
Протягом 1999, 2000, 2003, 2004 років відбувалися різні інциденти, пов’язані з проведенням геологорозвідувальних робіт КНР на шельфі Східно-Китайського моря. У відповідь у 2005 році уряд Японії вирішив видавати ліцензії японським фірмам на видобуток газу на шельфі. КНР протестувала. Того ж року розпочались переговори щодо проблеми розробки родовищ, які продовжувались до 2008 року. Переговори закінчились рішенням про спільну розробку родовища Асунаро (Лунцзін), проте це не було реалізовано повністю.
Конфлікт ніби було вирішено, але у 2010 році він спалахнув знову. Спочатку біля південних вод Японії Китай проводив навчання ВМС, згодом у районі Окінави відбулися навчання ВМС Японії, США й Австралії. До того ж раніше було затримано в японських водах китайського рибака, який ще й чинив опір. Японія хотіла притягнути його до відповідальності, а Китай вимагав його відпустити. У відповідь КНР заарештувала японських бізнесменів, припинила експорт рідкоземельних мінералів, важливих для японської електронної промисловості, зупинила всі програми обміну. Водночас було зафіксовано на шельфі островів китайські судна з бурильним обладнанням.
Нова хвиля суперечок розпочалась у 2012 році. 11 вересня Японія націоналізувала три острови архіпелагу (до того моменту чотири з п’яти островів належали приватним власникам, японським громадянам). Це викликало обурення Китаю, розпочалися масові протести населення, що супроводжувалися погромами японських закладів. З того часу китайські кораблі постійно курсують поблизу спірних островів і періодично здійснюють демонстративні заходи в прибережну зону.
Отже, суперечки довкола цієї проблеми мають негативний вплив не лише на політичні взаємини між державами, а й на економічне співробітництво. Торгові відносини значно погіршились, японський експорт скоротився на 14,5%, хоча в раніше зріс майже на стільки ж.
У 2012 році в Японії і Китаї пройшла зміна політичного керівництва. Новий глава КНР Сі Цзіньпін мав проявити себе як лідер, тому не могло бути й мови про те, що Пекін піде на якісь поступки Токіо. Впертість обох сторін призвела до того, що протистояння поширилося і на повітряний простір обох країн. 2013 року КНР створила зону протиповітряної оборони, до якої було включено простір над островами Дяоюйдао. Було зазначено, що ці дії не направлені проти жодної з держав. Японія вже з підтримкою Америки заявила свій протест і направила власні літаки та бомбардувальники. Небезпечне розгортання конфлікту було врегульовано дипломатичним шляхом завдяки США.
Нова суперечка розпочалась, коли Токіо у 2018 році помітили китайського есмінця неподалік від вод островів та ударного атомного підводного човна. Обурення японців викликали відновлені Китаєм роботи на спірних газових родовищах. Тоді ж Японія та США зайнялись розробкою спільного реагування збройних сил у разі виникнення нової загрози.
Такі довготривалі суперечки спричинені відсутністю регіональної системи безпеки. Чимось схожим можна назвати структуру американської системи воєнних договорів «осі та шпиць», але вона не працює досконало.
Отже, найефективнішим, на мою думку, розв’язанням проблеми є спільна розробка родовищ, але за участі посередника, щоб не повторити ситуацію 2008 року. Проте США не може виступити посередником, адже офіційно підтримує Японію. Тому це має бути нейтральна держава або міжнародна організація. Суперники можуть звернутись до Міжнародного Суду при ООН, але в такому разі не буде враховано економічний фактор так, як цього хочуть Китай та Японія. Державою-посередником може стати Канада, Австралія чи Нова Зеландія, які є нейтральними.
Використані джерела:
Китай загрожує Японії погіршенням торгівельних відносин через спірні острови Сенкаку [Електронний ресурс] // РБК- Україна. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: https://www.rbc.ua/ukr/news/kitay-ugrozhaet-yaponii-uhudsheniem-torgovyh-otnosheniy-iz-za-13092012124600.
Вопросы и ответы об островах Сэнкаку [Електронний ресурс] // Ministry of Foreign Affairs of Japan – Режим доступу до ресурсу: https://www.ru.emb-japan.go.jp/territory/senkaku/question-and-answer.html
Японія та США готують план реагування на погрози Китаю біля островів Сенкаку, – ЗМІ [Електронний ресурс] // 24 канал. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://24tv.ua/yaponiya_ta_ssha_gotuyut_plan_reaguvannya_na_pogrozi_kitayu_bilya_ostroviv_senkaku__zmi_n1057988.
Бєлєсков М. Всоте в одну річку. Чи подружаться Японія та Китай? [Електронний ресурс] / М. Бєлєсков // НВ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://nv.ua/ukr/opinion/vsote-v-odnu-richku-chi-podruzhatsja-japonija-ta-kitaj-2449408.html.
Коваль О. Острів спотикання — Дяоюйдао чи Сенкаку? [Електронний ресурс] / О. Коваль // ZN.ua. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://dt.ua/international/ostriv-spotikannya-dyaoyuydao-chi-senkaku-_.html.
Китай возобновил разработку газовых месторождений в районе спорных островов в Восточно-Китайском море. Япония вновь протестует [Електронний ресурс] // Neftegas.ru. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://neftegaz.ru/news/politics/196538-kitay-vozobnovil-razrabotku-gazovykh-mestorozhdeniy-v-rayone-spornykh-ostrovov-v-vostochno-kitayskom/.
Громов А. Японо-китайский территориальный конфликт: причины и последствия [Електронний ресурс] / А. Громов // ТАСС. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/788424.
Белова О. В. Территориальная принадлежность островов Сенкаку/Дяоюйдао: исторические предпосылки и периодизация конфликта [Електронний ресурс] / О. В. Белова // Вісник ОНУ ім. І. І. Мечникова. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Vonu_sip_2013_18_1_16.pdf.
Дьячков И. В. Конфликт вокруг островов Сэнкаку 2012 г.: истоки и уроки [Електронний ресурс] / И. В. Дьячков. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/konflikt-vokrug-ostrovov-senkaku-2012-g-istoki-i-uroki.
Лещишин Б. М. Територіальний конфлікт Китаю та Японії щодо островів Сенкаку (Дяоюй) / Б. М. Лещишин // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 73. - С. 575–581. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pv_2014_73_58
Шилак О. Протистояння Японії та Китаю за острови Сенкаку [Електронний ресурс] / О. Шилак. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://eprints.oa.edu.ua/2313/1/Shylak_NZ_stud_Vyp-3_turyzm.pdf.
Немає коментарів:
Дописати коментар