Интернет реклама УБС

02.06.15

Бути чи не бути: медіаосвіта і медіаграмотність в Україні

Глобалізація. Час, коли світ об’єднано глобальним інформаційним полем. Інформація є таким же цінним товаром як нафта та газ. Розумітися на інформації так само важливо, як і на коштовних металах. Інформація є засобом створення ірреальності та моделювання хибного уявлення про навколишній світ – маніпуляцією. Тепер орієнтуватися в інформаційному просторі важливо не лише для особи, що працює в інформаційній сфері діяльності, а і для будь-якої людини – кожного члена суспільства, адже саме суспільство є рушійною силою демократії, а, значить, творить теперішнє і майбутнє своєї держави та світу вцілому.

 
Дещо з теорії
Вважається, що вперше термін «медіаосвіта» було вжито у 1973 р. на спільному засіданні Сектора інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно та телебачення. Згідно визначення ЮНЕСКО медіаосвіта - це навчання теорії та практичних умінь для опанування сучасних мас-медіа, які розглядаються як частина специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та практиці. Тобто, особа повинна вміти аналізувати та критично оцінювати інформацію, яка надходить за ЗМІ, крім того, орієнтуватися у процесі виробництва інформаційного продукту та способах впливу ЗМІ на свідомість аудиторії. Це її обов’язок і право. Фахівці ЮНЕСКО вважають, що право на медіаосвіту як частина прав на самовираження та інформацію належить до основних прав та свобод людини.
У 1960-х роках у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині та Франції було вперше запроваджено курс медіаосвіти у навчально-виховному процесі. Головним завданням медіаосвіти було формування інформаційної культури у цих країнах та підготовка індивідуума до життя в інформаційному суспільстві.
В.Ф. Іванов, доктор філологічних наук, завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ ім.Шевченка, визначає ще один важливий термін у питанні медіаосвіти – медіаграмотність. У статті «Медіаосвіта та медіа грамотність: визначення термінів» автор зазначає, що медіаграмотність – це результат медіаосвіти, коли особа набуває навичок з аналізу та оцінки медіа матеріалів.
Канадський вчений, провідний діяч у сфері медіаосвіти та співавтор підручника з медіа грамотності Дж. Пандженте ввів вісім принципів медіа грамотності:
1. Медіапродукт – це сконструйована реальність. Це не реальний світ, а суб’єктивне його відображення. Медіаграмотність дає можливість розуміти наявність такого відображення та способи його створення.
2. Медіа конструюють реальність. Ставлення до об’єктів реального світу формується на основі медіаповідомлень, які, своєю чергою, сконструйовані фахівцями, що мають визначені комунікативні цілі. ЗМІ певною мірою формують наше почуття реальності.
3. Отримувачі медіаповідомлення інтерпретують його смисл. Ґрунтуючись на власному досвіді та таких індивідуальних характеристиках як: особисті запити та очікування, актуальні проблеми, сформовані національні та гендерні уявлення, соціальний та культурний досвід, індивіди формують своє уявлення про смисл повідомлення.
4. Медіа мають комерційну підтримку. Створення медіапродукту – це передусім бізнес, який має приносити прибуток. За будь-яким медіабізнесом стоять конкретні люди зі своїми інтересами, саме ці інтереси визначають зміст того, що дивиться, читає, слухає отримувач медіаповідомлення. Медіаграмотність дає уявлення про ці процеси.
5. Будь-яке медіаповідомлення транслює ідеологію та ін?ормацію про визначені цінності. Явно чи опосередковано медіа створюють в очах аудиторії уявлення про життя; формують споживацькі смаки та дають уявлення про загальну ідеологічну позицію.
6. Медіа виконують соціальні та політичні функції. Медіа впливають на політичну ситуацію та провокують соціальні зміни. Телебачення впливає на результати виборів. Електорат обґрунтовує свої рішення на уявленнях про кандидатів, тобто на сформованому іміджі політиків.
7. Зміст повідомлення залежить від форми медіа. Різні медіа передають повідомлення про одну подію, роблячи наголос на різних його аспектах. Таким чином, аудиторія має змогу ознайомитися з різними точками зору та сформувати власну позицію.
8. Кожен медіаресурс має власну унікальну естетичну форму. Кожен медіапродукт має бути представлений аудиторії в естетичній формі, що дає можливість певною мірою отримувати задоволення від форми та змісту. Це рух, який має допомагати людям розуміти, створювати й оцінювати культурну значущість аудіовізуальних та друкованих текстів.
 
Чому саме зараз?
Після розпаду радянського союзу незалежна Україна почала процес співпраці з ООН та іншими міжнародними організаціями. У 1995 році наша держава стала членом Ради Європи та ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює права і свободи людини, серед яких є право на свободу вираження поглядів. «Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів». Зазначену, десяту, статтю Конвенції дублює 43 стаття Конституції України. Це означає, що Україна стала на шлях свободи думки та свободи преси.
Але разом зі свободою прийшли і певні проблеми. Плюралізм ЗМІ – явище обов’язкове для підтримання демократії, породило проблему великої кількості неякісної та неперевіреної у наявному фактажі інформаційної продукції. Середовище ЗМІ стало ринком, на якому інформація – це продукт, який важливо продати в умовах високої конкуренції. Тому виникла необхідність навчити людину орієнтуватися у великому розмаїтті інформації та обирати лише якісний продукт.
Отар Довженко, керівник сайту «Медіаграмотність» назвав причини, чому людина повинна бути освіченою та грамотною у царині медіа: з появою Інтернету люди стали більш втягнутими у медіа середовище, вони стали виробниками медіапродукту, тому мають відповідально ставитися до поширення інформації та її фільтрування. Пан Довженко також зазначає, що дітей змалечку потрібно готувати до медіаспоживання. «Будь-який месседж реклами сприймається прямо», - зазначає журналіст, - «усі слогани, всі картинки і в рекламі сприймаються безпосередньо, без жодного фільтру. Якщо не вселити в дітей розумного цинізму у сприйнятті будь-яких медіамесседжів, вони їх будуть сприймати прямо». Важливим, на думку керівника сайту «Медіаграмотність», є, також, моніторинг інформації. Людина має розуміти, хто і де спричинив маніпуляцію, якими є мета, причини. Для цього і було створено сайт «Медіаграмотність», який аналізує продукти медіа.


Особливо гострою потреба у тому, аби суспільство було обізнане у інформаційному середовищі постала після вторгнення на територію України військ Російської Федерації. Війна відбувається не лише на Сході країни, а й в інформаційному просторі. Статистичні дані говорять про те, що Україна програє інформаційну війну.
За даними соціального опитування, яке у жовтні 2014 року провів Міжнародний інститут соціології у ста десяти населених пунктах України (окрім зони АТО та Криму): повністю довіряють українському телебаченню 22 % опитуваних; частково – 59, 5%; не довіряють телебаченню України 14% і не визначилися 4% опитаних. У той самий час, 38% опитаних дивляться російські телеканали і 31% довіряють російському телебаченню.
Тобто, саме зараз існує нагальна проблема навчити людей сприймати інформацію під критичним кутом зору, навчити фільтрувати інформацію та помічати маніпуляції, які медіа дозволяють собі у діяльності.
 
Уже є концепція
Медіаосвіта та медіагарамотність, як виявляється, необхідна в умовах глобалізації інформаційного простору та розгортання інформаційного ринку всередині України. Інформаційна війна, фронти якої пролягли між вітчизняними та росі йськими ЗМІ, вимагає їхнього функціонування вже тепер. Але це не означає, що ніяких кроків держава ще не зробила. Зробила…
Постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року було схвалено концепцію впровадження медіаосвіти в Україні, запропоновану Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України
Концепція є уособленням поетапного плану запровадження медіаосвіти у систему освіти України: дошкільну освіту, загальноосвітню систему, систему вищих навчальних закладів, підготовку педагогічних кадрів та ін.
Концепція базується на вивченні стану медіа-культури населення України та міжнародному досвіді організації медіаосвіти. Основні положення Концепції відповідають завданням, сформульованим у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіа-освіти ЮНЕСКО (від 22 червня 2007 р.) та резолюції Європарламенту щодо медіаграмотності у світі цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.).


За словами заступника директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любові Найдьонової, спираючись на психологічні знання, має будуватися правильна, психологічно обгрунтована медіаосвіта. Важливим є урахування вікових особливостей осіб. З дитинства потрібно зосереджуватися на формуванні знань та навичок, які стануть основою убезпечення дітей від медіа ризиків на наступній віковій стадії. Методики та технології потрібно будувати згідно того, як дитина взаємодіє з медіа на кожному віковому періоді.

Концепція має три основні етапи розвитку:
1.Експерементальний етап (2010-2013 р.р.), коли відбувається розробка навчальних планів та заходів, координація вчених та педагогів, розробка позитивної думки суспільства про впровадження медіаосвіти.
2. Укорінення медіаосвіти та стандартизація вимог (2014-2016 р.р.) – розроблення державних стандартів фахової підготовки педагогів, запровадження масової підготовки медіа педагогів у вищих навчальних закладах, підготовка інформаційно-методичних матеріалів, програмного інформаційно-комунікаційного забезпечення, організація систематичного підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з питань викладання курсів медіа-культури.
3.Етап завершення масового впровадження медіа культури (2017-2020 р.р.). У цей проміжок часу мають відбутися наступні заходи: науково-методичне та організаційне забезпечення процесу масового впровадження медіаосвіти, розвиток матеріально-технічної бази всіх ланок медіа-освіти, оснащення медіа-педагогів передовими інформаційно-комунікаційними технологіями, активізація співпраці освітян з медіа-виробниками для подальшого розширення практики медіа-освіти, розроблення прикладних науково-дослідних тем з питань підвищення ефективності медіа-освіти для забезпечення наукового супроводу її впровадження.
Головні завдання медіаосвіти полягають у сприянні формуванню медіа-імунітету особистості, тобто психологічне благополуччя при споживанні медіа продукції); формуванню критичного мислення як психологічного механізму медіа грамотності; здатність до медіа-творчості.
Під формами медіаосвіти слід розуміти її здійснення в усіх складових системи безперервної освіти в Україні. Складові: дошкільна медіаосвіта, позашкільна, медіаосвіта у вищій школі, батьківська медіаосвіта, медіаосвіта дорослих, медіаосвіта засобами медіа.
Отже, із законодавчої точки зору комар носа не підточить. Усе розкладено по поличках, усе ніби як розтлумачено і повністю готове для запровадження на практиці. Але реальність, як відомо, не зовсім схожа на веселку. Ба, більше, веселку затягло хмарами, хоча вона й провиднюється подекуди.
 
А що ж на практиці?
У Всеукраїнському експерименті впровадження медіаосвіти в освітню систему взяло участь 87 загальноосвітніх навчальних закладів. Найбільша кількість задіяних шкіл, за даними наказу Міністерства освіти і науки за 27. 07. 2011 р, знаходилася у Миколаївській області – 20. У Черкаській та Запорізькій областях, було 12 та 10 шкіл, відповідно. Окрім того, в експерименті взяло учать 4 вищі навчальні заклади: Тернопільський державний університет ім. Володимира Гнатюка, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Державний вищий навчальний заклад «Університет Менеджменту освіти», а також Київський університет ім. Бориса Грінченка.
Кожен навчальний заклад виробив власну програму медійної освіти студентів та школярів відповідно до концепції впровадження медіаосвіти в Україні.
Лобойківська середня загальноосвітня школа, що знаходиться у Дніпропетровській області, також взяла участь у експерименті, що триває з 2011 до 2016 року.
Згідно звітів школи можна прослідкувати типовий процес впровадження медіаосвіти у загальноосвітніх навчальних закладах України.
На першому етапі впровадження медіаосвіти (2011 – 2012 р.р.) навчальний заклад запровадив курс «Медіакультура» для 10 класу, ввів в експлуатацію медіа кабінет з інтерактивною дошкою та проектором, створив шкільну медіа студію, у якій учні разом з викладачем створювали власні навчальні фільми з фізики та астрономії. Викладач самостійно розробляв мультимедійну підтримку для курсу медіакультури у вигляді слайдових презентацій, СМАРТ-розробок. Учні десятого класу за навчальний рік створили творчий доробок у вигляді відео, слайдових презентацій, письмових творів, фотоальбомів. Окрім того, шкільний психолог реалізував батьківське навчання медіа культурі, провівши зустрчі з батьками учнів, батьківські збори, та бесіди.


У звіті за 2012 – 2013 навчальний рік Лобойківська средня школа ввела також і позакласну роботу з медіа освітнього спрямування: було створено шкільна преса, медійні теле -, кінопроекти, ввівся в експлуатацію блог та сайт. Школярі взяли участь у всеукраїнському конкурсі «Діти і медіа» у номінації «телебачення». У школі було проведено серію класних годин у 5-9 класах за темами: «Переваги та небезпеки соціальних мереж», «Реальне та віртуальне спілкування», «Маніпуляції у кіно та на телебаченні».
Наприкінці другої стадії експерименту 87% педагогів школи, 52% батьків та біля 80% учнів підтримали введення курсу медіакультури в закладі, що говорить про те, що українці, особливо молодь, готова розвивати свою обізнаність у медіасфері.
Однак, шкільний колектив вказав на ряд проблем, що супроводжують експеримент: малообізнаність вчителів у сфері медіа на початку експерименту, відсутність освітньо-методичних матеріалів, підручників, відсутність доступного матеріалу в Інтернеті – здебільшого він розрахований не на учнів середньої школи, а на студентів ВНЗ та людей, що мають певну освітню підготовку у цій галузі.
Однією з проблем впровадження медіаосвіти у навчальних закладах, стала, за словами заступника директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любові Найдьонової, проблема збільшення часу експозиції – проведення дітей у контакті з медіа. Діти беруть участь у практичних завданнях з медіаосвітньої діяльності і, як наслідок, більше часу проводять перед екраном телевізора або перед монітором комп’ютера. Експозиція зменшує рухливість дітей. Це не є метою запровадження курсу медіаосвіти. Метою ж є саморегуляція часу, який дитина проводить у контакті з медіа засобами так, аби це не погіршувало здорв’я дитини, а лише сприяло її розвитку.
Ніби експеримент проводиться. Ще не настав 2016 рік, тому рано говорити, чи став він успішним, але, поки що, успіхи є. Радує сам факт існування такого експерименту. Але ж, програма існує, а підручники для учнів – ні. Як може проект втілюватися без відповідного бекграунду? Як можна вводити курс в освітніх закладах, не підготувавши учителів до такого випробування? Справді, матеріалів для вчителів мало, але вони є. Точніше, він є – підручник з медіаосвіти.
 
Підручник з медіаосвіти
У лютому 2013 року Українська академія преси презентувала перший підручник з медіаосвіти та медіаграмотності, авторами якого стали професор Валерій Іванов та директорка Академії української преси Оксана Волошенюк. Цей підручник створено для відповідного курсу у вищих навчальних закладах, для післядипломної освіти педагогів, а також для викладачів, що проходять перекваліфікацію.
Партнерами випуску підручника у світ виступили декілька інституцій, зокрема Інститут інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки України, Інститут журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М.Т. Рильського. Підручник затверджений Міністерством освіти і науки України.
Він складається з чотирьох частин. У першій, що має назву «Вступ до медіаосвіти та медіаграмотності», надаються визначення цих понять, історія розвитку медіаосвіти, її соціальне значення, практика інших країн її запровадження та розвитку, розтлумачує теорії медіаосвіти, сформовані протягом багатьох років.
Друга частина надає інформацію про функціонування медіа. Розглядаються правові засади функціонування медіа, професійні стандарти функціонування медіа, маніпулювання, яке виникає за їх порушення, говориться про медіа як про бізнес.
Третя частина підручника перелічує види медіа, а четверта повністю присвячена впливу медіа на особистість, засобам маніпуляції та надає аналіз медіа текстів з цієї точки зору.
Підручник написаний доступною мовою і він надає інформацію про ті базові поняття, які потрібні для ознайомлення людини з процесами, які відбуваються в інформаційному просторі. Поглиблене ж вивчення предмету вже змушує звертатися до профільних матеріалів з масової інформації, масової комунікації, журналістського фаху, журналістської етики, реклами та PR-у. На жаль, сьогодні в Україні не існує альтернатив виданню, але сам підручник містить посилання на велику кількість іншої літератури, яка може слугувати додатковим джерелом інформації. Тому учителям Лобойківської та інших шкіл, що беруть участь у всеукраїнському експериментові, потрібно випробувати на собі навички з медіагармотності та відшукати у силі-силенній інформації саме ту, що буде корисною для їхніх учнів. Хто зна, можливо, це хитромудрий план розробників концепції запровадження медіаосвіти в Україні, що підвищить кваліфікацію викладачів, а, можливо (чи скоріш за все), прогалина у ще одному грандіозному плані наших державотворців. 

Катерина Самойленко


Немає коментарів:

Опублікувати коментар