Я стреляю - и нет справедливости
Справедливее пули моей!..
Михайло Свєтлов «Італієць»
Зала заповнена вщерть. Нові слухачі розгублено оглядають зайняті місця, розуміючи, що вже стоятимуть. І вони стоять – троє, п’ятеро, двадцятеро… Оператор мляво налаштовує відеопрезентацію, гортає стрічку новин у соціальній мережі і час від часу просить журналістів не ставити камери навпроти проектора. В очікуванні серед розмов було чути шурхіт щойновіддрукованих сторінок. То тут, то там спалахують дисплеї смартфонів, запевняючи, що невдовзі все розпочнеться.
Темрява. Світло трьох екранів. І раптом таке знайоме: «Ой, чий то кінь стоїть…». На відео хлопці, молоді й не дуже, чорняві й біляві (інколи за шоломом не розібрати), але у всіх уважний, пронизливий погляд. Такий був й у чоловіка, який виринув з пітьми на сцені. Він привітався й попросив вшанувати усіх загиблих на Сході України хвилиною мовчання, далі одягнув окуляри і попередив, що є письменником, а не читцем.
Сергій Лойко теплого вечора 3 вересня у концертному залі Українського дому презентував свій роман «Аеропорт». Книга розповідає не лише про оборону Донецького аеропорту, вона охоплює період від початку Революції Гідності до знищення летовища. Автор зазначає, що це не хроніка, а художній твір, побудований на реальних подіях.
За сюжетом «Аеропорту» американський фотограф Олексій працює і живе разом з українськими бійцями, сприймаючи війну як особисту трагедію. У головному герої впізнається сам пан Сергій, росіянин, кореспондент Los Angeles Times. Незадовго до 3 вересня письменник на власній сторінці у Facebook прокоментував відмову його сусіда на запрошення на презентацію. Останній пояснював своє рішення потребою викопати картоплю, на що журналіст написав: «Усе правильно…Війна війною. Література літературою…А картоплю копати треба. Краще б не було цієї книги, хай їй грець, як і не було б цієї війни».
У Сергія Леонідовича мимоволі задрижав голос, коли він читав: «…ему показалось, что было слышно, как над головой свистят пули. Они оба вжались в стылую землю и так лежали, обнявшись, несколько долгих минут. Русская мать и украинский солдат. На поле, где другой украинский солдат убил русского солдата, ее сына, который сам пришел сюда убивать». «Зачем?» - наче удар у дзвін пролунало в тихій залі. Оператор відірвав очі від монітору з постом про якусь столичну вечірку і, тамуючи подих, дивився на сцену, як і сотні інших людей у приміщенні. Повітря загуло від оплесків.
Для створення роману кореспондент записав 40 годин інтерв’ю з кіборгами, більшість з яких стали його військовими консультантами. Не останню роль, певно, зіграв і особистий досвід пана Сергія, єдиного іноземного журналіста, який перебував поруч з українськими бійцями під час облоги Донецького аеропорту.
Відтак ця книга, на відміну від першої в письменницькій творчості Сергія Леонідовича, теж про війну, але в Іраку, містить не «суху» документалістику, а спробу «виразити всю глибину трагедії, підлості, героїзму, ненависті, пристрасті» як зазначає автор у своєму блозі у журналі «Новое время».
«Сколько народу вокруг тебя, Алеша, поубивало, а ты живехонький, ни одной царапинки. Не забыл, зачем приехал сюда?
— Не забыл. Просто привык уже и хочу узнать, чем все кончится. — А разве сейчас не знаешь, что всех убьют? — Знаю, но буду с ними до конца. Если повезет…». Таки пощастило – і фотографу, і кіборгам, щоправда, не всім. Коли Сергій Лойко закінчив декламувати уривки роману, він склав подяку учасникам проекту «Аеропорт». Журналіст називав ім’я за ім’ям – Ю. Береза, депутат Верховної Ради, позивний «01», Ю. Бірюков, радник Президента України, «Фенікс», О. Ломський, «Борков», М. Дубовський, «Віскі» та інші. Чоловіки виходили на сцену, тиснули руку пану Сергію, обіймались, слухали овації зали, що, стоячи, вітала кожного з них.
Спецкор LA Times, продюсер Сергія Лойко, Вікторія Бутенко оголосила про автограф-сесію, і звивиста черга почала вишиковуватись. Хтось підходив до кіборгів, бажаючи особисто висловити захоплення, хтось, не виходячи з приміщення, голосно обговорював презентацію. Телевізійники з камерами проштовхувались крізь натовп, щоб узяти коментар у письменника. За 20 хв повідомили, що для охочих через годину надійде ще партія роману і вони зможуть його підписати. У цей теплий вечір люди ще не збирались розходитись.
Альона Захарова
Немає коментарів:
Дописати коментар