На сьогодні конституційна норма безстрокового обрання суддів себе не виправдала. Встановлений порядок призначення і звільнення суддів не забезпечує незалежності суддів і не відповідає міжнародним стандартам. Дійсно, потрібно розширити повноваження простих людей, яким буває непросто захистити свої права. Система народного обрання суддів представляється як кращий спосіб народного контролю за організацією здійснення правосуддя. І головним аргументом на користь народного обрання суддів може бути - судді стануть незалежними від впливу інших гілок влади і більш справедливими у своїх рішеннях.
У законі має бути передбачено анонімне тестування і кваліфікаційний іспит, щоб забезпечити об'єктивний відсів кандидатів на суддівські посади в рамках всенародних виборів. Якщо будь-який самовисунутий кандидат буде автоматично включатись в бюлетень, на виборах районного судді можуть бути сотні кандидатів, а на кожне місце у вищому спецсуді - і того більше. У цьому випадку люди будуть вибирати кандидата, професійно готового до відправлення правосуддя. Також необхідно передбачити аналогічний спосіб звільнення суддів за порушення. Народ України повинен мати можливість не тільки обирати суддів, а й відкликати з посади кожного, хто ганьбить високе звання судді і честь суддівського корпусу. А щоб всенародне обрання суддів не стало об'єктом маніпуляцій з грошима і пресою, можна заборонити кандидатам будь-які форми асоціювання з політичними партіями. Якщо ж не допоможе - і агітацію як таку. За кваліфікованого кандидата в судді повинні агітувати репутація і ерудованість.
Населення має обирати всіх суддів. Тому, можливо, впровадження запропонованого принципу обрання суддів шляхом таємного голосування громадянами буде серйозним демократичним проривом України у напрямку судової реформи. В даному випадку тільки виникає питання, яким чином буде втілена така процедура на практиці.
У США і деяких кантонах Швейцарії проходять вибори суддів населенням.
Найбільш яскравим прикладом обрання суддів населенням є США. У верховні суди обирають суддів у 22 штатах (за партійним принципом або як незалежних кандидатів). Ще в 12 штатах вибори не проводяться. У 24 штатах діє система, за якою губернатор штату призначає суддю зі списку кандидатів, який надсилає йому неурядова комісія.
Головне джерело витрат на передвиборчу кампанію - телебачення, але на ТБ-рекламу найбільше витрачають трохи самі кандидати, а, в основногму, групи підтримки. Дослідники називають рекламну передвиборну кампанію суддів на ТБ справжнісінькою інформаційною війною. На вибори суддів жертвують партії, бізнесмени і громадяни Америки.
Багато українських суддів виборність відкидають, зазначаючи, що на виборах потрібно щось обіцяти, а що суддя може обіцяти, крім чесного виконання законів? Практика довела, що суддям не вдається не реагувати на наближення виборів. У рік виборів судді виносять більш суворі вироки, значно зростають терміни, до яких засуджуються ті, хто вчинив тяжкі злочини. Ситуація ускладнюється ще й відсутністю у більшості виборців інтересу до цих виборів, оскільки їх вважають не настільки важливими, як президентські чи парламентські вибори, і за кандидатами не стежать так уважно, як за конгресменами. До того ж, у виборців просто немає часу, щоб дізнатися про своїх кандидатів. За перемогу «своїх» кандидатів активніше борються бізнесмени, а також працюючі в судах юристи та їх об'єднання.
Логічно припустити, що звичайні українці, які отримають право на обрання судді, можуть стати інструментом у руках великих бізнес-структур для формування зручного суддівського апарату. Особі ж, яка має намір зайняти виборну посаду, потрібно буде висунути свою кандидатуру і заручитися підтримкою виборців. На практиці цей процес ризикує стати чимось на зразок виборчої кампанії, яка коштує великих грошей. У результаті може створитися ситуація, при якій суддя опиниться в прямій залежності від спонсорів своєї кампанії.
Якщо ж запровадити таку процедуру в Україні, то кожен кандидат на посаду судді тоді, крім своєї кваліфікації, повинен буде мати певний ресурс. Хоча б для того, щоб надрукувати листівки з автобіографією та провести зустрічі з виборцями. Крім того, на виборах потрібно щось обіцяти, а що суддя може обіцяти, крім чесного виконання законів і служіння правосуддю?
Уявіть собі ситуацію, коли людина буде претендувати на посаду у великому місті (не говориться про маленький райцентр, де кожен один одного знає), наприклад, у Києві. Кого там знають як гідного кандидата в судді, якщо він не є публічною особою (а бажано, щоб він не був таким)? Інша справа, якщо на посади суддів претендуватимуть дуже висококваліфіковані юристи, адвокати. Агітація, комунікація з майбутніми виборцями вимагає фінансування, тому виникає питання: кому буде зобов'язана особа після свого обрання. Для того, щоб боротися і вкладати кошти у вибори на посаду судді, потрібно мати мотив. Якщо у людини не буде коштів, відповідно, він повинен буде їх десь знайти. А кошти є у багатих людей або у політичних партій.
Тому може розглядатися питання про бюджетне фінансування виборчих кампаній суддів.
У світлі вищесказаного можна було б нині вимагати впровадження системи обираності безпосередньо народом для суддів і розробити проекти законів про вибори суддів в Україні.
Підготував Олександр Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар