На сьогодні в бурхливий час розвитку кінематографу, про музичну індустрію мова йде все рідше. Говоримо про музичну справу тільки перед найближчим Євробаченням. Та й що вкладаємо в поняття музика? Музика – це не «лабутени…», не «Лада седан баклажан»…Мало хто захоплюється класикою: опера, джаз, блюз. Отож, немає споживача. Виходить, російська музика виграє бій в української?
Музичний бізнес (не слід плутати із суто комерційною суржиковою попсою а-ля Сердючка) і досі залишається terra incognita, наприклад, для того ж Міністерства культури і туризму.
Культура – частина освіти, а музика в нас перестає бути такою. Влада не стимулює інвестицій в музичну справу. Натомість розглядає закон про закриття музичних, хореографічних, художніх шкіл. Де перспектива?
Нам потрібно долати патерналізм. Піднімати рівень правової культури як влади, так і окремих громадян. «Музика повинна стати для кожного частиною розвитку, а не «розважальним» актом», - стверджує директор Агенції культурних стратегій Микола Скиба.
Звернімося до європейського досвіду: у Британії музична індустрія приносить великий дохід державі, що мотивовано інвестиціями в молодих талановитих музикантів та захистом їх прав.
В Україні ж боротьба з аудіопіратством не закінчена, та й чи ведеться вона. Якщо говорити про сучасне поняття індустрії, - то це захищена інтелектуальна власність. Більшість сучасних теле- та радіокампаній ігнорують авторське і суміжні права. Практично жодна приватна національна телекомпанія не сплачує винагороду за використання музики, як не сплачує й більшість кабельних операторів. Безперечно, найбільшим телеканалам легше й дешевше «домовлятись» у судах, ніж домовлятися з правовласниками, ніж сплачувати законну винагороду організаціям колективного управління. Такий стан справ потребує внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
Свого часу Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення свідомо дистанціювалася від охорони прав інтелектуальної власності. Але за умови низької правосвідомості користувачів такий хід Нацради явно не сприятиме становленню цивілізованого медійного ринку.
Отже, потрібно переглянути ставлення Нацради до дотримання телерадіокомпаніями та іншими організаціями авторського права й суміжних прав.
Зараз, на жаль, не можемо стверджувати, що в нашій країні існує музична індустрія як така. Так, у нас є контент, але немає системи. Лише з системи може розвинутися якийсь рух, ініціатива. І. як вже було згадано вище, нам , безперечно, потрібен свідомий слухач, споживач української музики.
Наш організм схильний до музичного впливу. Яким буде цей вплив залежить від кожного з нас. Яким буде вплив від пісні, текст якої складає кілька слів - вирішувати теж Вам.
Говорили про музичну індустрію в Україні:
Анна Ставиченко – музичний критик. Публікується в Дзеркалі тижня, L'Officiel, Vogue, веде програму про оперу на радіо «Аристократи». Як критик співпрацює з баварською, віденською, гамбурзькою державними операми, міланським Teatro alla Scala, венеційским Teatro La Fenice, дрезденською Semperoper, берлінськими Staatsoper, Komische Oper и Deutsche Oper. Читає лекції по історії музики для дорослих та дітей.
Ірина Плехова - директорка Інформагенції культурних індустрій ПРО, ведуча передач на Національній радіокомпанії України, директор розвитку культурних програм і проектів Дому освіти та культури "Майстер Клас". Досвід роботи в музичних проектах - продюсування та промо-супровід проектів гурту "ТЕЛЬНЮК: Сестри", куратор програми класичної музики на ГОГОЛЬФЕСТ 2013, Фестивалю музики Валентина Сильвестрова.
Микола Скиба – директор Агенції культурних студій
Модератор зустрічі – Єлизавета Ясько. Засновник та головний редактор Kyiv Music Labs, член команди Українського кризового медіа центру.
Олена Нужна
Немає коментарів:
Дописати коментар