Интернет реклама УБС

04.12.16

ІННА ПАНЧЕНКО: «МРІЮ, ЩОБ УКРАЇНУ ВСІ ПОБАЧИЛИ»

"Якщо у вас є тверде навіщо, то ви подолаєте будь-яке як",  - такими словами Фрідріха Ніцше можна схарактеризувати життєву позицію 21-річної київської студентки, піаністки гурту «The Industry» та цілеспрямованої оптимістки Інни Панченко. З сотнями студентів вона встигла об'їздити пів-України і мріє довести всім, що в нашій країні є на що подивитися. Про сучасний український туризм  та плюси активного способу життя ми поговорили з дівчиною особисто.
- Інно, тобі вдається працювати в студентському клубі подорожей "СТуК", займатися музикою та навчатися в Торгово-економічному університеті на спеціальності "Менеджер туристичної діяльності". Як усе поєднуєш? 
 - Головне, мені здається, займатися тим, що тобі дійсно подобається. І тоді людина може все, вона хоче всього. Бажання також багато вирішує. "Не виходить, немає вільної хвилини",  - все це відмазки через недостатню особисту мотивацію. Коли тебе захоплює твоя діяльність, коли ти реально хочеш чогось досягти в цьому - ніщо не може стати на заваді. Я люблю туризм, людей, спілкування, тому мені як координатору студентських поїздок не набридає відповідати кожному з п'ятдесяти  людей в заїзді на класичні питання "Як довго нам їхати?", "Коли поселення у готель?", "Де їдальня?". А з жагою до заняття я знайшла і час. Я така ж студентка, як і люди, з якими я їжджу, тому роботі я присвячую вільні від навчання дні - канікули, вихідні. Гра в гурті також певним чином переплітається з подорожами. Новий концерт - нове мсто і, відповідно, нові цікаві знайомства.
 - Тобто, для тебе є важливим і людський фактор в роботі?
 - Звісно, наш туристичний клуб вже десять років збирає абсолютно незнайомих людей з різних ВНЗ Києва та не тільки. Ключовим аспектом є спілкування і подальше знайомство між собою під час поїздки. Найкрутіші - це заїзди на тиждень та довше, коли народ встигає пізнати одне одного і потоваришувати. Ніхто не їде додому з незнайомцями. Мій перший досвід в ролі туристичного куратора відбувся під час поїздки у Львів минулого року. Особисто мені це подарувало безліч емоцій та декілька найкращих на даний момент друзів. А з одним хлопцем з Білорусі, який туди з нами поїхав, ми спілкуємося досі. Деякі під час подорожі знаходять не лише дружбу, але і кохання. Є навіть випадки, коли люди після поїздки починають зустрічатися, а потім одружуються. Мене дуже надихає той факт, що якимось чином я маю відношення до таких історій як куратор туру та і як людина взагалі. Зближення з цікавими людьми та можливість побачити нові місця - це дійсно неймовірно.
 - Отже, позаду вже рік твого досвіду в сфері туризму, і вже стільки знайомств та історій. Мабуть, за плечима також безліч побачених мальовничих куточків?
- Так, за такий відносно невеликий термін - це пів-України. Я зі студентами була у Львові, Одесі, Білгород-Дністровському, Луцьку, Житомирі, Кам'янець-Подільському, Вінниці, Чернівцях, Чернігові, Івано-Франківську. Це кожен раз весело, ми бачимо не тільки цікаві місця, але і знайомимося з традиціями українців, про які можемо навіть не здогадуватися, проживаючи в одній країні. Дуже пам'ятними стали неодноразові поїздки в Карпати. Всі дружно не раз підкоряли Говерлу, а зовсім нещодавно ми зійшли на вершину і символічно підняли гітару над висотою більше двох тисяч метрів. В горах Україна відкривається зовсім з іншого боку, прокидається нове тепле почуття до краси природи та своєї батьківщини. Та і взагалі - у нас величезна кількість крутих "маленьких " місць, про які не всі знають, але які обов'язково варто побачити. Відвідавши такі міста, як Ніжин, Прилуки, Канів люди в цьому переконуються. Не розумію тих, хто звик, не знаючи і не побачивши  всього тут, у нас, говорити, буцімто в Україні нічого подивитися.
 - Як гадаєш, звідки з'явився цей стереотип?
 - Все "приїдається". Ось, наприклад, розглянемо випадок, не перетинаючи межі інших держав. Киянин втомився від столиці і мріє про тихі куточки західних регіонів. А той самий житель закарпатського села в захваті від Хрещатика. Люди сидять на місці вдома, дивлячись у вікно на ті ж самі вулиці. І зразу здається, наче вся Україна така, і вся вона набридла, хочеться закордон. І далеко не всі намагаються побачити цікаве тут. Народ тягнеться до США, Великобританії, Франції.

- Тоді як, на твою думку, виправити ситуацію?
 - Ми маємо показати себе. Погляньте, як в туристичній сфері піднявся попит на Албанію. Ось вона, не так далеко від нас. Ніхто особливо багато про неї не говорив, але за останні роки цю країну зуміли так грамотно представити світові, що путівки туди стали популярним запитом в туристичних фірмах. Це так, бо ми помітили плюси, на які звернули нашу увагу. Подібні заходи були б чудовим рішенням і для нас. Варто пізнавати свою країну, в той же час розвиваючи її, відкриваючи нові можливості, про які потім можна розповідати іноземцям. Дуже сподіваюсь, що майбутнє Євробачення - 2017 принесе свої плоди і в цій сфері. Це чудовий шанс звернути увагу світу на Україну як на колоритну, цікаву, гостинну та багату красою природи країну. 
 - Кажуть, що якщо хочеш щось змінити, треба почати з себе. Що особисто ти мрієш зробити для України?
 - Скоро я їду в Прибалтику за волонтерською програмою з питань сфери послуг. Звідти я і почну "піарити" батьківщину. Старатимусь максимально розповісти про наші краєвиди та традиції. Так, поки що це зовсім невеликий внесок з мого боку, але з таких маленьких кроків кожного з нас почнеться важливий шлях. У Скрябіна була пісня "Сам собі країна", де є рядки: "Не стидайся - то твоя земля, не стидайся - то Україна. Добре там є, де нас нема, стань для батька нормальним сином". Особисто я готова показати кожному і тут,  і там, що я пишаюся своєю країною. До нас можна і треба їхати!
Вікторія ПОКАТІЛОВА

Немає коментарів:

Дописати коментар