Як Україні домогтися таких же успіхів як і Польща?

Дійсно, Польща, за останні два десятиліття домоглася певних успіхів в соціально-економічному розвитку, служить предметом натхнення практично для всіх прихильників європейського вибору.Перша і, напевно, головна складова «польського дива» досить проста і очевидна - будучи «пілотним проектом» Заходу, країна не відчувала і не відчуває нестачі в фінансовій допомозі, що почалася з того, що в 1991 р МВФ пробачив їй половину з 48- мільярдного (у цінах того часу) боргу. Кредити (також в значній мірі потім списуються) продовжували текти і далі, як і програми прямої матеріальної допомоги на реформи.Ну а з 2004 р (вступ в ЄС) по теперішній час Польща отримала від Євросоюзу близько 60 млрд. Євро допомоги чистими ( тобто всього 90 млрд. Євро. Але близько 30 млрд. Євро сама виплатила в якості внесків до структури ЄС). У 2010-му і 2013 р наші північно-західні сусіди отримали дві кредитні програми від МВФ, кожна по 30 млрд. Євро. Незважаючи на це, зовнішній борг Польщі становить $ 365 млрд. (71% ВВП), а державний борг - 55% ВВП. Але за рівнем ВВП на душу населення і середнім зарплатам (близько 1000 євро при європейських цінах) Польща як і раніше відстає від країн старої Європи, включаючи Грецію і Португалію. Мільйони поляків змушені працювати в багатших країнах, де вираз «польський сантехнік» став прозивним. 

Польщу досить справедливо називають «європейським Китаєм завдяки великій кількості зосереджених там виробництв. Втім, і на Гданської судноверфі (що належить, до речі, Індустріального Союзу Донбасу Сергія Тарути) з 17 тисяч співробітників соціалістичних часів залишилося 2 тисячі, а спеціалізується підприємство не стільки, власне, на суднобудуванні, скільки на виробництві сталевих конструкцій: мостів, кранів, елементів великогабаритних резервуарів, а особливо опор для вітроелектростанцій. Високотехнологічні «плавзасоби» - бурові платформи, бойові кораблі, пасажирські лайнери, як і раніше будуються в основному в найбільш розвинених країнах (Німеччині, Франції і т. д.), Але Польщі від цих замовлень, як бачимо, нічого не перепало, незважаючи на наявні технологічні напрацювання і безперечна перевага перед конкурентами з тієї ж Німеччини у вигляді більш дешевої робочої сили. Про перспективи держпідтримки гіпотетичних наукомістких галузей польської економіки можна судити по санкціям за підтримку суднобудування, а ось свого великого бізнесу в Польщі також немає. Завдяки обвальної приватизації на початку 90-х і політиці широко розкритих дверей великий національний бізнес так і не сформувався, практично вся економіка виявилася в руках транснаціональних корпорацій, чиї штаб-квартири знаходяться в країнах «золотого мільярда» і там же залишаються «вершки» від роботи їх польських філій. 
Чи може Україна розраховувати на такий же «золотий дощ» як був у Польщі? Заступник міністра закордонних справ Польщі Катажину Пелчинську-Наленч запитали: «- Скільки грошей одержала Польща з моменту підписання асоціації в 1991 до вступу в ЄС в 2004?- Чесно повинна визнати, що набагато більше, ніж про це йдеться зараз в випадку з Україною. Польща була в набагато кращій ситуації в моменти підписання асоціації та вступу в ЄС, оскільки іншою була міжнародна ситуація. Польща була на іншому етапі розвитку, ЄС був в кращій ситуації. Тут нема чого порівнювати.Україна або хоче модернізувати себе в існуючих умовах, або хоче образитися на ці реалії і не буде проводити модернізацію. Втрачає від цього тільки Україна.
Реформи, можливо, створять сприятливий інвестиційний клімат, і зарубіжні інвестори піднімуть українську економіку, що створить пристойний рівень життя для українців. Але в Польщі реформи поєднувалися з колосальною зовнішньою допомогою. Ці вливання створювали сучасну інфраструктуру, дозволяли полегшити податковий тягар, покриваючи значну частину державних витрат, нарешті формували платоспроможний внутрішній попит.Адже головне для будь-якого інвестора, що виправдовує його діяльність, - платоспроможний попит на вироблені ним товари і послуги.Добре відомо, що основний потік інвестицій в нових країнах, що вступили в ЄС був сфокусований на нерухомості, фінансових інститутах, торгівлі.Але бажаючих розмістити виробництво на «нових майданчиках» не так вже й багато, і їх не вистачає навіть на нові країни ЄС.Очевидно і те, що Євросоюз зацікавлений не в зростанні імпорту, а в розвитку виробництва у себе, особливо на економічно відсталих і дотаційних територіях (в даному випадку - в окремих державах). І завжди знайдеться чимало аргументів (офіційних і не дуже, на зразок труднощів з сертифікацією імпортної продукції), щоб переконати інвесторів виробляти там же, де вони мають намір збувати вироблене. І, хоча, Україна не є членом ЄС, вона як і всі країни, також має право вимагати собі кращу долю на соціально-економічний розвиток.
Леонід Кузнєцов
Юрій Панкій