Ретроперспектива Києва в роботах вуличного фотографа

Прогулюючись тихою вуличкою Лаврською в Києві, погляд безсумнівно торкнеться музею сучасного мистецтва - Мистецького арсеналу. За прозорими дверима бачимо м'який теплий колір та безліч чорно-білих фотографій. Зайдемо всередину, щоб подивитися.  Сьогодні музей наповнений не просто знімками, тут скоріше представлена ​​ціла епоха в форматі фотографій. Автор - український фотограф Олександр Ранчуков або, як його ще називають, «літописець України часів пізнього СРСР». В його об'єктив потрапляли різноманітні архітектурні об'єкти та міські простори, завдяки чому він отримав визнання в академічних колах, але широкий загал фотограф зацікавив ще й своїм баченням так званої «радянської людини». Уявлення фотографа про неї разюче відрізнялося від того, що ми могли бачити, наприклад, на пропагандистських плакатах тієї епохи. Люди на знімках Ранчукова природні, живі, усміхнені або серйозні, але всі виглядають вийнятково сумними. Може, це нам так тільки здається, тому що автор використовував чорно-білу плівку, а вона зі свого боку надала знімкам якогось драматизму. Або ж дійсно, на порозі розвалу Радянського Союзу, в тих умовах, люди відчували себе нещасними, а фотографу залишалось лише бути мовчазним спостерігачем, який з документальною точністю, неупереджено хотів донести цю історію нам. Молодим хлопцям і дівчатам, які не застали того періоду, доводиться тільки гадати про думки «радянської людини» і вдивлятися в фотороботи Ранчукова, радісно впізнаючи рідні вулиці Києва. -«О, глянь, невже це Хрещатик?» -звертається відвідувачка виставки до свого друга. - «Так! У 1988 році. Дивись, тут підписано » - відповідає хлопець й тицяє пальцем у крихітні цифри над фотографією.  Цікавим є ще й підхід Олександра Ранчукова до своєї роботи. Люди мистецтва зазвичай представляються нам хаотичними, збірний образ творця – це, зазвичай, зосереджена над своїм творінням людина в якомусь безладі. Але фотоархів, наданий галереї донькою фотографа Клавдією Дімідовою-Ранчуковою, відрізняється своєю структурованістю. Ранчуков кожен свій знімок підписував, а потім сортував по конвертах, які пізніше також позначав: «дата, місце, що зображено». Майстерність, любов і скрупульозне ставлення до своєї роботи - мабуть, це ті фактори, які виділили фотографа серед сотні інших, й тепер ми маємо змогу зайти в Мистецький арсенал, щоб поглянути на ретроперспективу Києва. Мирослава Коваленко