Проблема питної води в Україні

Автор

Ксенія Дахно

Питна вода у містах України – це проблема з проблем, не перший рік твердять екологи. І їхні слова сумнівів не викликають, бо всі бачимо, що вода у пляшках, на розлив, доставка бутлів – віддавна дуже ходовий товар, популярна послуга, безпрограшна ідея для бізнесу. Чому так сталося і чи можна змінити ситуацію? Чи можна пити воду з-під крана? Що саме забруднює річки, які постачають її містам? І чи може кожен з нас хоч якось покращити якість води не тільки в своєму домі, а й у країні?    

Як до нас потрапляє вода до квартир?

Постачання питною водою в Україні на 80 відс. забезпечується за рахунок поверхневих вод‚ серед яких вода Дніпра є основним джерелом водопостачання. Централізованим водопостачанням в Україні забезпечено 450 міст, 783 з 891 селища міського типу, а також 6‚490 із 28‚584 сільських населених пунктів, що охоплює понад 70 відс. населення.

Якість поверхневих вод постійно погіршується внаслідок безпосереднього скидання у водойми господарсько-побутових або промислових стічних вод, близько 40 відс. яких не очищується або не відповідає санітарним вимогам. Найпроблемніші вододжерела виявлено в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Одеській областях.

Крім поверхневих водойм, до централізованого питного водопостачання залучено підземні джерела. Вони є подекуди єдиним джерелом водопостачання. При цьому близько половини обсягів підземної води, що подається тільки комунальними водопроводами, не відповідає чинному стандартові на питну воду. У більшості випадків це зумовлено надлишковим вмістом мінеральних речовин у ґрунтах, де формуються підземні води. Під наглядом санітарно-епідеміологічних станцій перебуває 19‚139 централізованих систем питного водопостачання. При цьому частка водопроводів, які не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, постійно зростає.

Чи можна пити воду під крану зараз? Та коли це відбудиться ?

«Чи можна пити воду з-під крана у Києві? Ви ж питаєте у виробника, а жоден виробник не скаже про свій продукт погане», – жартує головний інженер департаменту експлуатації водопровідного господарства ПАТ "АК Київводоканал" Володимир Костюк. І посилається на таблиці та норми, під які київську воду успішно підганяють. Питне водопостачання в Україні регулюється певним переліком нормативно-правових актів. Вода також повинна відповідати певним гігієнічним вимогам, обумовленим Державними санітарними нормами і правилами (СанПіНи).

А з 2015 року набув чинності національний стандарт України «Вода питна. Вимоги та методи контролювання якості», який визначає вимоги до води, що п’ють українці, а також методи контролю якості цієї води. «За цим стандартом ми наблизилися до вимог, які висувають до якості питної води у Євросоюзі, – говорить Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, яка у 2011 році заявляла про те, що якість питної води в Україні у 28 разів поступається європейській. – У теорії у нас ніби все гаразд. А на практиці вода з міських мереж у багатьох населених пунктах не відповідає ні новим нормам, ні СанПіНам». Точніше, водопостачальні компанії намагаються дотримуватися нормативів, інакше їх керівництву будуть непереливки, пояснює еколог. А от у наші домівки потрапляє такий «трунок», що й ворогу не побажаєш. Головна причина – зношені водогони і внутрішні будинкові водомережі. «Значна більшість будинків і водогонів були споруджені 40-60 років тому. Вода у квартири до цього часу надходить через ті «чорні» труби, які були прокладені при будівництві. Термін їх використання вже давно минув», – говорить Тимочко.

Більшість населення України користується водою з поверхових джерел, за рахунок підземних вод міське водопостачання забезпечується в Україні приблизно на 25%, пояснюють у ВЕЛ. А от у більшості країн Європи використання підземних вод сягає 90%. “Європейці майже повсюдно відмовилися від труб із «чорного» металу. Більшість країн для мереж водопостачання використовують пластик, а Німеччина переходить на нержавіючий метал.

До того ж у деяких країнах побутове і питне водопостачання має різні магістралі”, – розповідає Тетяна Тимочко. У вищезгаданій Німеччині, за інформацією Deutsche Welle, питну воду отримують з сирої води, у якій частка підземних вод становить майже 70%. Решту сирої води складають поверхневі води та такі ресурси, як підруслові води чи штучно збагачені підземні води. У Києві, за словами Костюка, з 650-700 тис. кубометрів води, які споживає місто за добу, частка артезіанської – всього 60-70 тисяч. Запаси підземних вод поки значні, говорить головний інженер “Київводоканалу”, але було вирішено тримати їх у резерві на випадок дефіциту прісної води, що може виникнути найближчим часом. Тому більшість киян споживають змішану артезіансько-річкову воду. А близько 80% українських міст – річкову. Винятково пощастило мешканцям Львова, Чернігова, Сум, Тернополя, яким постачають воду з підземних джерел. Та все одно пити її з-під крана, як десь у Гельсінкі, там не ризикують: все псують старі брудні будинкові комунікації.

Щоб ситуація покращилася, варто було б узяти волю в кулак і замінити старезні труби, розробити проєкти альтернативного водопостачання, зайнятися нарешті очищенням стічних вод. “Фахівці знають, наскільки важливим для якості питної води є очищення стічних вод, – говорить Тимочко. – Та за останні кілька десятиліть в Україні збудовано дуже мало нових комунальних очисних споруд”. Більшість існуючих застаріли фізично і морально. Фосфатні мийні засоби, побутова хімія, якими ми користуємось у побуті, у закладах харчування, на автомийках тощо – не можуть бути нейтралізовані очисними станціями, спроєктованими ще у 80-х роках минулого століття. Нинішніх засобів тоді просто не існувало.

Щоб подолати ці проблеми, була прийнята загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки. Як і більшість екологічних програм, за словами Тимочко, вона була провалена. Жоден із заходів програми не був виконаний. В Україні наразі дуже нерозумно використовуються водні ресурси. “У Павлограді (Дніпропетровщина) є водозабір з якісною підземною водою. Цю якісну і недорогу питну воду тривалий час використовували шахти об’єднання «Павлоградвугілля» як технічну, а мешканцям міста подавали дніпровську воду через канал «Дніпро – Західний Донбас», – наводить приклад “нерозумності” Тетяна Тимочко. – Якість води з каналу низька, вона потребує доочищення і через це, а також через транспортування на десятки кілометрів, тариф на воду у Павлограді був захмарний, а якість – «вода стічна очищена»...”

    Допомога питній воді

 

  Не використовуйте фосфатних мийних засобів, заборони яких вже 10 років поспіль вимагає Всеукраїнська екологічна ліга (в європейський країнах – вже заборонені). Залишки фосфатних засобів через систему каналізаційних мереж практично без очищення потрапляють у річки. Зменшення рівня кисню, забруднення і цвітіння річок, загибель живих водних організмів – ось короткий перелік наслідків. 

    Не забруднюєте воду різними відходами,це збереже її.

    Самі собі очисники

ФІЛЬТРИ-ГЛЕЧИКИ. Такі системи добре видаляють органіку, хлор, деякі моделі пом’якшують воду. Але середній ресурс такого фільтру – всього 300 л води, вистачить його на 2-3 місяці. Тобто він підійде як портативний або тимчасовий фільтр – надто дорогий в обслуговуванні виходить, з ним мороки багато, а ефекту – не дуже.

ПРОТОЧНІ ФІЛЬТРИ. Ці системи теж виловлюють з води органіку, хлор, а ще залізо, марганець, нітрати, деякі моделі пом’якшують воду. Прослужить проточний фільтр не довше року, пропустить через себе до 3000 л води. І за рахунок комбінації картриджів фільтри можуть виконувати різні функції, що добре. Така система загалом добре підійде для очищення водопровідної води від хлору, а от з надмірною жорсткістю води, залізом – не найкращим чином впорається або швидше вичерпає свій ресурс. Тобто теж не найдешевший варіант.

   

СИСТЕМИ УЛЬТРАФІЛЬТРАЦІЇ. Працюють за принципом проточних фільтрів, а на додачу володіють опцією знезараження води від бактерій, органічних речовин без зміни сольового складу води. Ультрафіолетова фільтрація реалізується за допомогою мембран з порами розміром 0,1-0,01 мкм. У промислових обсягах ультрафільтрація – досить економічний і ефективний метод очищення, в побуті застосовується дещо рідше.

СИСТЕМИ ЗВОРОТНОГО ОСМОСУ. За визначенням, мусять видаляти з води геть усе зайве, залишаючи тільки безпечну для пиття воду. Видаляються бактерії, віруси, шкідливі речовини – миш’як, фтор, мідь, азбест, свинець, сульфати, залізо, не кажучи вже про нітрити та хлор). Щоправда, вода при цьому демінералізується. Щоб повернути мінералізацію воді, застосовують спеціальний картридж, що замінюється раз на рік. Вважається досить простою в обслуговуванні системою, особливо якщо не морочитися з мінералізацією, і найбільш екологічно виправданою.

    Бережіть та не забруднюйте воду!