Протягом років кінематограф залишається потужним інструментом для формування суспільного уявлення, зокрема й створення стереотипів. Образ української нації у світовому кіно зазнав великих змін починаючи від тіні імперських наративів як невідʼємна частина СРСР, або й як карикатурні, невиховані бандити та емігранти. Проте події останніх років‒ Революція гідності, повномаштабне вторгнення, культурне піднесення‒ привернули увагу світу до справжньої України. Дедалі частіше іноземне кіно демонструє персонажів із нашою силою, самобутністю та прагненням до свободи.
Одним з перших фільмів, що представив Україну в західному кінематографі, стала історична драма‒ «Мазепа, народний герой України». 1918 році стрічка була знята режисером Л. Піком та М. Бергером. у Німеччині. У сюжеті Іван Мазепа служить при польському дворі, де потрапляє у немилість через роман із дружиною шляхтича. Розповідь про образ героя сильно відрізняється від нашого уявлення адже ґрунтується на романтизованих легендах про Мазепу. Однак фільм є цінним джерелом для дослідження про національно-визвольних змагань українців початку ⅩⅩ століття.
Ще один прикладом подання України крізь призму стереотипного та спрощеного погляду‒ голлівудська екранізація «Тараса Бульби» 1962 року. Хоч стрічка й базувалась на творі М. Гоголя, вона значно відрізнялась від оригінального тексту, спотворюючи історичний контекст. Україна у фільмі зображена переважно як романтизований край козаків з їхні побутом, що ведуть боротьбу проти поляків. Втім режисер не підкреслює індивідуальності українців, а лише акцентує увагу на пригодницькій складовій кіно. Головну роль у виконанні Юл Бріннера розкритикували, а сам фільм виявився невдалим у прокаті. Голівуд сприймав Україну як войовничу, екзотичну, але позбавлену чіткої національної ідентичності територію.
У період Радянського Союзу через активну пропаганду так званого «єдиного народу» українців майже не сприймали на міжнародній арені кінематографії. Українська нація зʼявлялась на екранах лише як частина СРСР або ж у ролі‒ перебіжчиків, мафіозі, шпигунів. У голлівудських та європейських фільмах українець міг бути героєм Другої світової війни чи солдатом, але ніколи немав чіткої української ідентичності. До прикладу у радянських військових фільмах українці були зображені як хоробрі бійці Червоної армії, що воювали "за Батьківщину", але національна приналежність здебільшого замовчувалася.
Навіть у радянському кіно українську культуру зображували спрощено до фольклору, козаків і колгоспної романтики. Такі фільми, як «Весілля в Малинівці» 1967 року чи «За двома зайцями» 1961 року, відображали Україну через комічні або мелодраматичні образи, оброблені радянською цензурою.
Згодом західна кінематографія у період Холодної війни з 1947 по 1991 рік асоціювала українців з радянськими спецслужбами або ж підпільною антирадянською діяльністю. Голлівудські фільми закріплювали образ лиходіїв, агентів КДБ, використовуючи українські прізвища для героїв. У таких фільмах як «Доктор Ноу» 1962 року або ж «Рембо Ⅲ» 1988 року можна побачити типовий образ антагоніста‒ радянського офіцера, без зазначеної етнічної приналежності.
В контексті стійких стереотипів, що збереглися до сьогодення залишається образ ‒ «емігрантів у пошуках кращого життя». Часом до персонажі українці займаються протизаконною діяльністю (злодії, повії чи жертви секс-рабства). 2008 року фільм «Бруд та мудрість» по новому показує головного героя, а саме як творчу особистість, яка вже є частиною богемного середовища. Українських емігрантів в залежності від часу також згадували у фільмах: «Людина, яка плакала» 2000 року, «Збройний барон» 2005 року, «Залізна леді» 2011 року, «Доктор Хаус» 2012 року.
Однак застарілі кліше про українців ще й досі трапляються у західній кіноіндустрії так у 2021 році серіал «Емілі у Парижі» отримав шквал обурення від суспільства. У другому сезоні головна героїня знайомиться з українкою, яка пропонує вкрасти одяг разом із магазину і боїться депортації за свій вчинок. В котре спостерігаємо за поверхневим й вкоріненим образом шахрайки.
Після подій Революції Гідності та вторгнення Росії у 2014 році світ дедалі більше став цікавитись Україною. Події на Майдані, анексія Криму, повномаштабне вторгнення‒ відкрили очі та показали, що український народ готовий жертвувати собою та боротися свободу й демократію. Документальні фільми: «Зима у вогні» 2015, «Дім зі скалок» 2022, «Рік» 2023, «20 днів у Маріуполі» 2023, не лише привернули увагу світової авдиторії до ситуацію в країні, але й отримали номінацію на премію «Оскар».
Популярна платформа «Netflix» демонструє українців як героїв, які захищають свою землю. Українські митці, автори й режисери все більше виходять на світову арену. Крізь тінь пострадянського простору українці змогли трансформуватись у воїнів, волонтерів, митців та борців за свободу. Шляхом змін у сприйнятті світом України, наша нація стала предметом уваги і субʼєктом власної історії в міжнародному кіно, де відображена реальність, що допомагає краще зрозуміти суспільству, ким є насправді українці.
Немає коментарів:
Дописати коментар