Надія Котвицька
Уявіть місто, де кожен може самостійно пересуватися — тротуари рівні, бордюри обладнані пандусами, громадський транспорт доступний, двері в установах широкі для всіх. Для більшості це здається звичайним, але для людей з обмеженою мобільністю — це щоденна боротьба за право на пересування. Саме таке середовище забезпечує концепція безбар’єрності — принцип, який гарантує, що фізичні або соціальні обмеження не стануть на заваді повноцінному життю.
Безбар’єрність — не привілей, а фундаментальне право. Це означає не лише пандус у магазині або ліфт у під’їзді, а комплексний підхід: доступні будівлі, дороги, транспорт, інформація, освітні та медичні послуги, культурні та спортивні простори. Для багатьох українських міст це все ще виклик, проте активісти, громадські організації та самі люди, які особисто відчули ці бар’єри, активно змінюють ситуацію.
Юрій Степанець: від стендапу до громадської активності
Одним із тих, хто перетворив власну трагедію на платформу змін, є Юрій Степанець, відомий під брендом «Пішло‐Поїхала». Колишній стендап-комік у 2015 році отримав спинномозкову травму внаслідок аварії і пересувається на кріслі колісному. Але замість того, щоб зневіритися, він обрав шлях боротьби за права людей з обмеженою мобільністю.
Юрій очолює громадську організацію, яка займається популяризацією ідеї інклюзії. Він проводить тренінги, консультує бізнес і владу щодо адаптації простору під потреби людей із інвалідністю. Він часто говорить: «Я не людина з інвалідністю, а людина, яка відмовляється ходити нашими дорогами». Ця фраза стала його гаслом і символом того, що бар’єри — не випробування сили, а виклик системі та ставленню суспільства.
Юрій також активно займається волонтерством і громадською діяльністю. Він є депутатом міської ради на громадських засадах, бере участь у проєктах, які покликані робити міські простори доступними, і підтримує людей у складних життєвих ситуаціях. Його приклад показує, що навіть після серйозної травми можна не лише виживати, а й змінювати світ навколо себе.
«Календар спуску будівельників»: гумор як інструмент змін
Однією з яскравих ініціатив Юрія став «календар спуску будівельників».
Це гумористичний проєкт, який показує, як часто «покращення» для людей з інвалідністю роблять абияк, створюючи ілюзію доступності, а не реальні зміни.
Календар — це своєрідний мем і протест водночас. Він символізує ситуації, коли після будівництва чи ремонту місця для пересування людей на візках виявляються непристосованими: сходи без пандусів, вузькі двері, відсутність ліфтів. Юрій за допомогою гумору привертає увагу громадськості, медіа та влади, пояснюючи просту істину: безбар’єрність потрібно планувати від початку, а не виправляти «після бою».
Через свої проєкти, виступи та соціальні мережі Юрій формує розуміння того, що доступність — це комплексна відповідальність: місто, бізнес, заклади та кожен громадянин мають враховувати потреби всіх. Гумор допомагає зламати стереотипи, зробити тему живою та зрозумілою широкому загалу.
Чому безбар’єрність важлива для всіх
Безбар’єрність — це не лише про людей з інвалідністю. Тимчасово обмежені можливості може мати будь-хто: травми, вік, вагітність або догляд за дитиною в колясці. Доступне середовище робить життя комфортним для всіх.
Завдяки активістам, як Юрій Степанець, міста починають змінюватися: з’являються пандуси, ліфти, доступні тротуари та громадські простори.
Громадські ініціативи підвищують свідомість суспільства, змінюють ставлення до людей з обмеженими можливостями і показують: суспільство стає справді людяним тоді, коли кожен має рівні права на пересування та участь у житті громади.
Ми можемо долучитися до цих змін: повідомляти про недоступні місця, підтримувати ініціативи, вимагати інклюзивного простору. Кожен внесок важливий, адже безбар’єрність — це право, а не привілей.
Немає коментарів:
Дописати коментар