День кіно

10 вересня Україна святкувала День українського кіно.

Це свято встановлено указом президента від 12 січня 1996 року і проводиться щорічно у другу суботу вересня.

На сайті Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач – голова НСКУ привітав колег та всіх українців з Днем українського кіно: «Дорогі друзі-кінематографісти, а з ними усі, хто любить і шанує кіно! Із святом вас!!! Українське кіно започатковано ще 1896 року. Воно було, є і буде. Бо є ми, кінематографісти, бо є глядачі і шанувальники Десятої музи.Доброї натхненної роботи! Добрих чудесних вражень від екранних творінь!»

Цього року День українського кіно співпав з днем народженням визначного українського кінорежисера – Олександра Довженка.

9 вересня на Національній кіностудії ім.О.Довженка проводився фестиваль дитячої, молодіжної творчості «Кришталеві джерела» під керівництвом незмінного президента фестивалю – Оксани Мусієнко.

Творча молодь з різних міст України відвідала кінопокази, присвяченні життю та творчості Олександра Довженка, прогулялись «довженківським» яблуневим садом, який він висадив власноруч і завітали на офіційний захід, який проводився біля постаменту Олександра Петровича.

До привітань також залучився Міністр культури Євген Нищук на офіційній сторінці Міністерства культури в Фейсбуці і додав: «Ми ж, як держава, докладатимемо зусиль щодо підтримки розвитку українського кіно – і в контексті збереження того надзвичайного кіно-надбання, яке подарували нам наші класики, і у розвитку сучасної актуальної кіно-індустрії – в питаннях фінансової її підтримки, розвитку національних студій, модернізації технічної бази, а також прийнятті спільно з колегами цілого ряду законів, які б допомогли закласти справді якісні системні зміни».

Орлова Олександра

"Лики Богдана" - невідомі портрети Богдана Ступки в театрі "Сузір'я"

У Києві відкрилася виставка невідомих портретів українського актора Богдана Ступки. На виставці-ілюстрації "Лики Богдана" представлені портрети Богдана Ступки з сімейного архіву, які надали рідні і друзі актора. Експозицію приурочили до 75-ї річниці від дня народження Ступки. Також в рамках виставки був представлений фотофільм "Сад божественних пісень", в якій Ступка грав Григорія Сковороду. Виставка проходить в театрі "Сузір'я".

Людмила Заборська

Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Аргентиною

Стан торговельно-економічного співробітництва між Україною та Аргентинською Республікою

Станом на кінець 2014 року торговий баланс між Україною та Аргентиною характеризується значним негативним балансом та малими обсягами.

За даними Державної служби статистики України, за 2014 рік загальний обсяг взаємної торгівлі товарами між Україною та Аргентиною становив 92 млн. дол. США, при від’ємному сальдо в розмірі 52,16 млн. дол. США.

Експорт українських товарів до Аргентини у 2014 році склав 19,92 млн. дол. США. Імпорт товарів до України за цей період становив 72,08 млн. дол. США.

Основні статті імпорту: риба i ракоподібні  (23 млн дол. США), їстівнi плоди та горiхи (7 млн дол. США), насiння і плоди олійних рослин (18,92 млн дол. США), тютюн і промислові замінники тютюну (3,54 млн. дол. США).

Основні статті експорту: добрива (4,26 млн. дол. США), чорнi метали (5,52 млн дол. США), електричнi машини (9,1 млн дол. США), реактори ядерні, котли, машини (0,46 млн дол. США).

Діяльність Спільної українсько-аргентинської міжурядової комісії з питань торговельно-економічного співробітництва є важливим механізмом активізації практичної взаємодії та інструментом розробки комплексної стратегії розвитку торговельно-економічного співробітництва України з Аргентиною. У період 1998–2006 рр. відбулось п’ять засідань Комісії. Проведення шостого засідання з різних причин переносилось протягом останніх років кілька разів, як з ініціативи МЗС Аргентини, так й української сторони.

Перспективними напрямами співпраці України та Аргентини можна визначити такі:

- енергетика (участь українських підприємств у проектах зі збільшення потужностей діючих ГЕС, участь у спорудженні нових електрогенерувальних об’єктів, оснащення національної мережі ліній електропередач сучасним трансформаторним обладнанням);

- авіація (відновлення потенціалу авіабудівної галузі на основі створення в країні складального виробництва з використанням технологій марки «Антонов»);

- залізничний транспорт (відновлення та модернізація аргентинської системи залізничного пасажирського сполучення);

- сільське господарство (залучення передових аргентинських технологій та інвестицій для оптимізації сільськогосподарського виробництва України);

- туризм;

- розвиток міжрегіональної співпраці, розширення практики прямих ділових контактів між регіонами України та Аргентини.

Джерело: argentina.mfa.gov.ua

Ядерное оружие - самое дешевое оружие, которое можно представить, - нардеп Витко

Як розвиватись освіті України?

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами.

Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об'єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж врахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває загальнопланетарного характеру та охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись на достойне місце у світовому співтоваристві.

Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки - утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріоритетності цих сфер та фактичне її забезпечення. Позитивні зрушення тут в останні роки завдяки позиції Президента України, законодавчій діяльності Верховної Ради України, діям Уряду очевидні. Це повинно проявитись і в зростанні заробітної плати освітянам та науковцям і в збільшенні  стипендії студентам та учням профтехосвіти, і у виділенні коштів для закупівлі сучасного обладнання для НАН України. Однак усі ці дії можна розглядати лишень як перші кроки. В найближчі роки повинно бути заплановано збільшити фінансування науково-технічної сфери задля того, щоб наблизитися до країн ЄС, В освіті ставиться завдання бути конкурентоспроможними з європейськими країнами.

Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля гою, щоб готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності у XXI столітті. 

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

= Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Такою вона і повинна стати. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті: це і прийнятий Урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і старшої школи, це і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів, це і нові за змістом і сутністю програми та підручники тощо.

- Друге завдання - модернізація освіти. Глобалізація світу, його інформаційна багатоманітність обумовлюють включення людини у незрівнянно складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин, що суттєво ускладнює життєву поведінку людини. Тому освіта повинна готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалась у житті не страхом, а власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Ось чому здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.

- Трете завданняв модернізації освіти полягає у переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчальний заклад, що має в аудиторіях лише дошки, парти та підручники, відходить у минуле. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. 

- Четверте завдання - у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Тут є два підзавдання. Одне полягає у забезпеченні знання державної мови. Проблем тут у певних регіонах України чимало; і обумовлені вони, передусім, відсутністю україномовного середовища. Друге, в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом. Ось чому поряд з ґрунтовним вивченням української, рідної мови, в освіті робляться кроки щодо забезпечення вивчення іноземних мов. 

Щодо розвитку вищої освіти, то стратегічні цілі обумовлені її новими функціями у сучасному світі. Вища освіта сьогодні не є виключно засобом підготовки фахівців для народного господарства. Отримання вищої освіти, окрім цього, стає все більш обов'язковим етапом у розвитку людини;у суспільстві створюється необхідний інтелектуальний потенціал, а відтак - передумови для впровадження науково-інформаційних технологій,переходу до інноваційної економіки. 

Важливою проблемою залишається якість вищої освіти. 

Одне з важливих завдань - приєднання до Болонського процесу. Альтернативи цьому курсу для України немає. Отже, приєднання до Болонського процесу та й безпосередні внутрішні інтереси потребують суттєвого збільшення ролі університетської науки.

Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху інноваційного розвитку економіки у контексті науково-технічної діяльності. Вони зводяться до таких позицій:

- попит на наукоємну вітчизняну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

- як державні, так і недержавні фінансові інституції неактивно орієнтовані на інвестування інновацій;

- недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності;

- відсутня система підвищення кваліфікації, яка б адекватно реагувала на сучасні вимоги щодо здатності та готовності кадрів до впровадження інновацій.

До науково-технічної сфери необхідно активно включати бізнес і ринок. З метою подальшого залучення коштів вітчизняних і зарубіжних інвесторів у наукові дослідження, розробки та впровадження у виробництво нових наукоємних технологій необхідно якнайшвидше удосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій, інтелектуальної власності. Безумовно, потребує нових зусиль інтеграція освіти і науки.

Ці та інші дії, безперечно, сприятимуть зростанню внеску освіти і науки в структурно-інноваційну перебудову економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства.

ПІдготувала Бовкунна Тетяна

«Президентація»

Вся молодість України це постійна епоха змін. калейдоскопом на вітрі змінювалися портрети і обіцянки. Розквітала країна, росли національні мрії. П'ять етапів і п'ять президентів, п'ять еталонів надій. Надій того смачного краю, коли в'їжджаєш в країну - і вже пахне пиріжками. Українська мрія це завжди смачний букет, завжди бажання життя і соковитих фарб. Художники хочуть загальнонаціональної культури живопису, картину в кожен будинок і офіс. бізнесмени хочуть стабільних правил гри і відсутності податків. А все звичайні громадяни - смачно поїсти і іншого достатку. Хочеться відразу, але обіцяють завтра. на чергових виборах президента знову презентують популізм цінностей

купання в чомусь солодкому. З того моменту, коли вся країна взялася за ручку «Кравчучки» і пішла шукати своє щастя. Віримо і зараз в щастя завтрашнього дня.

Приблизно одночасно з народженням молодої політичної країни, в повітрі з'явилися перші електронні частинки. Світ назавжди відчинив двері в цифрове задзеркалля. Атоми інфатонов (всюдисущих зайчиків) тепер завжди будуть підглядати за нами, супроводжувати і доповнювати звичні образи. Першим абонентом стільникового зв'язку (UMC) став Л. М. Кравчук в 1993 році, масове і миттєве поширення інформації через інтернет

довелося на злам тисячоліть. Інфатони спершу несміливо заглядали в сюжет, але осміліли за роки. Це і є наскрізна тема виставки: поява і розмноження невидимою цифри, коли її кітчевий глас переходить з одного образу етапу правління в інший. Незважаючи на те, що популізм - проблема всього світу, місцевий колорит визначає свою

забарвлення ментальності, завдяки якій можна судити за узагальненими потребам

бажань не тільки народу, але і правителів. В історії мистецтва чимало прикладів, коли художники намагалися зобразити невидиме оточення нашого буття: божественні сили

природи, ангелів, німби, випромінювання предметів (лучизм М. Ларіонова). Зараз невидиме і зовсім стало частиною реального життя. Авторка неминуче доповнюють особи живих людей, кишать під ногами покемони, вайфай радує тепліше сонця. Інфатони як гінці-посланці передають нові грані подій, відкривають двері задзеркалля і на полотні,

запрошують за собою в нові світи.

Катерина Косаревська

Піднесення світової китайської діаспори

Перехід КНР до політики реформ і відкритості круто змінив не тільки сам Китай, але і його величезну діаспору: її чисельність і географію, масштаби та інтенсивність її господарської діяльності, її становище у приймаючих суспільствах, її вигляд. Посилення Китаю спричинило піднесення світової китайської діаспори.
 Нагадаємо двома словами, що передувало її піднесенню. Вчені КНР ведуть історію китайської еміграції з XII в. Після опіумних війн вона набула особливого розмаху, і до часу проголошення КНР чисельність зарубіжних китайців збільшилася з одного до десяти мільйонів чоловік. Спочатку це були переважно торговці, потім - робочі, що мігрували головних чином в країни Південно-Східної Азії, а частиною - в США, Європу, Океанію і Африку. Фахівці в КНР з цілком обгрунтованою гордістю відзначають, що китайці, які становлять разом з індійцями «азіатський корпус» світової армії трудових мігрантів, зіграли велику роль в освоєнні природних ресурсів, економічному розвитку і боротьбі за національну незалежність тих країн, куди вони переселилися, а також в розвитку світової торгівлі.
 Після утворення КНР міграція з країни фактично припинилася: в умовах «холодної війни» і гострого ідеологічного протистояння двох світових систем Китай закрив свої кордони, не припинилася лише міграція з Тайваню, з Сянгана і Макао. У той же час були введені суворі обмеження на імміграцію сусідніми з Китаєм державами Південно-Східної Азії.
 З початком політики реформ і відкритості з Китаю пішла нова хвиля еміграції, яка триває і сьогодні. Вона має цілу низку особливостей, а саме: замість ненавчених робітників за кордон стали відправлятися освічені люди: комерсанти, кваліфіковані фахівці, середній шар інтелігенції, студенти. Вони емігрували не заради заробітку на прожиття, а в пошуках більш високої якості життя. Звичайним явищем став виїзд цілими сім'ями. Тепер їдуть не тільки з приморських провінцій, а й з внутрішніх районів країни, і не тільки ханьці, а й представники національних меншин. З кінця 1970-х років країну покинули, за підрахунками вчених КНР, більше 10 млн. чоловік (у тому числі 1,5-1,7 млн. - З Сянгана, Аоменя і з Тайваню), більшість яких (7 млн.) попрямувало в розвинені країни, а приблизно 3 млн. - в країни, що розвиваються, головним чином в Південно-Східну Азію. При цьому виник феномен вторинної міграції: з країн, що розвиваються в розвинені. Чисельність світової китайської діаспори різко зросла і в даний час, за останніми оцінками експертів КНР, становить близько 50 млн. чоловік - найбільша в світі.
 Китайська діаспора вважається «четвертою економікою світу» після США, КНР і Японії. Сумарний капітал діаспори на початку XXI століття оцінювався в 1500 млрд. дол. США. З роками цей капітал зростає: список транснаціональних компаній вищого рівня, що належать емігрантам - етнічним китайцям, в 2008 р склав 111% у порівнянні з 2001 р
 Найбільша частина діаспори - понад 70% - припадає на країни АСЕАН, і в цих країнах участь китайських меншин в національній економіці особливо значно. Так, в Таїланді, Індонезії, Філіппінах їх частка в економіці в 15-20 разів перевершує частку в чисельності населення. Окремі галузі економіки тих чи інших країн АСЕАН майже повністю знаходяться в руках китайської діаспори. Скажімо, в Таїланді на її частку припадає 90% інвестицій в сфері торгівлі і стільки ж в промисловості. Це дозволяє нам говорити далі про піднесення китайської діаспори на прикладі країн АСЕАН.
 Нові мігранти в країнах Південно-Східної Азії поповнили собою перш за все ряди різного роду комерсантів, підприємців зі сфери послуг. У переліку їх занять значаться також невеликі контингенти інженерно-технічних фахівців, найманих робітників, сільськогосподарських робітників, вчителів, творчих працівників. Особливий загін мігрантів становлять робітники і службовці китайських компаній, що здійснюють за кордоном за контрактами будівельні проекти і завозять для цього робочу силу з КНР.
 Інша важлива сторона піднесення китайської діаспори полягає в наступному. Історично китайська меншість в країнах Південно-Східної Азії піддавалося дискримінації і з боку влади, і з боку населення. Вона проявлялася у всіляких формах, від законодавчих обмежень господарської діяльності до масових погромів. Витоки дискримінації корінилися в успіхах китайських мігрантів в конкурентній боротьбі, що в свою чергу було обумовлено їх комерційними талантами, з'єднаними зі згуртованістю китайських громад, пронизаних безліччю неформальних ділових, родинних, земляцьких і т.п. зв'язків і з'єднаних подібними зв'язками між собою. Характерно, що деякі представники китайської громади увійшли в списки найбагатших підприємців, підігріваючи тим самим сінофобські настрої корінного населення.
 Посилення Китаю, поліпшення його відносин з країнами Південно-Східної Азії позитивно позначилися на положенні китайських меншин, які отримали нові можливості розвитку: в цих країнах були скасовані або пом'якшені введені раніше дискримінаційні закони; капітал китайської діаспори став розглядатися як важливий ресурс національного будівництва; відновилося заборонене перш навчання на китайській мові, особливо затребуваній в нових умовах і т.д.

 Так в Індонезії, де історія відносин китайської громади з місцевим населенням рясніє драматичними сюжетами, уряд вже в 1980 р узаконив право етнічних китайців на прийняття індонезійського громадянства, ним скористалося 700 тисяч чоловік. Була прийнята політика «культурного плюралізму», введена свобода релігійного віросповідання, в числі шкільних предметів з'явилася китайська мова, а викладачі китайської стали приїжджати з КНР.
 Економіка країн Південно-Східної Азії отримала і продовжує отримувати безсумнівні вигоди від зростаючої присутності китайської праці, капіталу і підприємницького досвіду. Діяльність китайського меншини сприяє збільшенню таких базових показників, як ВВП, обсяг експорту, середні доходи населення 1. Завдяки своїм міжнародним діловим зв'язкам китайці допомогли країнам Південно-Східної Азії інтегруватися в глобальний ринок. Не будучи творцями нових сучасних технологій, вони, тим не менш, почали переносити на місцевий грунт вже обкатані технології з розвинених країн.
 Побоювання щодо «рекитаїзаціі» посилюються на тлі постійної уваги Китаю до життя діаспор (показово, що під час зарубіжних турне лідери КНР практикують зустрічі з представниками місцевих китайських громад), прагнення Пекіна всіляко зміцнювати культурні зв'язки з діаспорою, сприяти внутрішній єдності китайських громад. Не викликає захоплення у корінних етносів і підхід китайських експертів до діаспори як до одного з видів «м'якої сили» держави. Тим більше, що самі вчені КНР не тільки закликають зарубіжних китайців, в тому числі громадян країн проживання, «домагатися, щоб нові покоління краще знали китайську культуру», а й констатують, що «їх діяльність може в певній мірі збільшити вплив Китаю».
 З початку 1970-х років китайські підприємці, прагнучи зміцнити своє становище в умовах тиску з боку «економічного націоналізму», стали об'єднуватися в міжнародні організації - земляцькі, фамільною-родові (за однаковими фамільним ієрогліфів), а потім і більш широкі, за етнічною ознакою . У 1991 році була створена якісно нова організація, найбільша - Всесвітній конгрес китайських підприємців. Уряд КНР надає цим організаціям різноманітну підтримку, а влада і ділові кола держав Південно-Східної Азії відносяться до них негативно. З їх точки зору, діяльність подібних організацій веде до відокремлення китайських діаспор від економіки країн їх проживання, до ослаблення співробітництва етнічних китайців з іншими етносами цих країн. В діаспорі, навпаки, міжнародні організації користуються популярністю, в зв'язку з чим народжуються амбітні ідеї створення «китайської етнічної економіки» або «етнічного китайського економічного кільця» (що включає в себе також і КНР) - свідомо фантастичні, але вони провокують недовіру до діаспори.
 Процес кількісного зростання і якісного підйому китайської діаспори простежується і в розвинених країнах. Для них найбільш показовим прикладом служать США, чия китайська громада налічує 3,8 млн. чоловік і є найбільшою серед розвинених країн і четвертою за чисельністю в світі після Таїланду, Індонезії та Малайзії.
 На сучасному етапі розвитку китайська діаспора в США відрізняється високим освітнім і матеріальним рівнем: китайці є найбільш освіченими серед усіх етнічних меншин в США і мають найвищі доходи. Вони мають також непропорційно велику кількість дипломів про вищу освіту, вчених ступенів і нагород за досягнення в навчанні.
 Хоча значна частина громади, як і раніше, до появи «нових мігрантів», зайнята в малому і середньому бізнесі в традиційних галузях економіки, нині понад 50% її економічно активної частини - кваліфіковані професіонали, які працюють в індустрії високих технологій, в дослідницьких центрах, в системі освіти, в медицині, банківській сфері, юриспруденції. Багато китайців трудяться в наукових кластерах, перш за все в Силіконовій долині, де складають приблизно 10% всіх зайнятих. Вони зарекомендували себе успішними творцями нових компаній (стартапів), особливо в області інформаційних технологій. Працюючи в якості підприємців, дослідників, інженерно-технічного персоналу, менеджерів, вони вносять істотний внесок і в розробку, і в виробництво інноваційної продукції.

 Працюючи в фірмах, які експортують в Китай сучасні технології, представники китайської діаспори сприяють розвитку американо-китайського економічного і науково-технічного співробітництва. У ряді випадків для цього створюються компанії в США з відділеннями в материковому Китаї або на Тайвані.
 Серед нових мігрантів особливе місце займає молодь, що приїжджає на навчання або (якщо це молоді вчені) на стажування в американські університети. Більшість іноземних студентів в США (194 тис., Або 25% в 2011/2012 навчальному році) - приїжджі з КНР. Після закінчення навчання частина їх осідає в США, поповнюючи собою ряди «білих комірців». Частка тих, хто залишаються згодом скорочується, особливо помітно - в останні кризові роки, коли вона зменшилася до 40%. Однак це - найбільш талановитий, елітний контингент. Ті ж, хто повертається в Китай, є кадровий резерв для роботи в системі двосторонніх ділових і навіть політичних зв'язків. Тому американські освітні відомства і бізнес надзвичайно зацікавлені в «припливі мізків» з КНР і докладають серйозні зусилля, щоб залучити в країну китайських студентів, надаючи їм пільги і надаючи матеріальну допомогу, в тому числі через міжнародні організації.
 У міграційному потоці з Китаю звертає на себе увагу зростаюча інвестиційна імміграція, породжена невдоволенням заможних громадян КНР погіршенням екологічної обстановки в країні, корупцією, обмеженнями на кількість дітей, ідеологічним контролем і т.д. Для залучення інвестиційних мігрантів в США існує спеціальна програма ЕВ-5, згідно з якою іноземці, які вклали в економіку країни не менше 500 тис. доларів, отримують «грін-карту» і право на постійне проживання. Серед власників цієї карти, китайці посідають перше місце, і їх кількість неухильно зростає (у 2011 р - 87 тис. чоловік. Згідно з деякими опитуваннями, 50-60% китайців, які володіють статками в 10 млн. юанів (1,6 млн. дол .), хотіли б виїхати в будь-яку з розвинених країн, більшість - в США.
 Китайська діаспора гармонійно інтегрована в американське суспільство, дискримінаційне законодавство пішло в минуле, антикитайські настрої слабкі і проявляються лише на побутовому рівні в вигляді «скляної стелі», що нерідко перешкоджає службовому росту працівників китайського походження.
 В інших розвинених країнах китайські діаспори значно менші, ніж у США, але їх частка в загальній чисельності населення може бути набагато вище, наприклад, в Канаді - 3,9% проти 1,2% в США; при цьому в окремих містах частка китайців перевищує 30-40% (Великий Ванкувер, Річмонд). У будь-якому випадку склад і положення китайських громад в приймаючому суспільстві в загальних рисах схожі з тим, що має місце в Сполучених Штатах. Для всіх розвинених країн характерне перманентне зростання числа китайських мігрантів, в тому числі, як вважається, і нелегальних. Швидко збільшується кількість мігрантів, що володіють капіталами або високою кваліфікацією. У Канаді програма залучення інвестиційних мігрантів діє настільки успішно, що уряд кілька разів підвищував інвестиційний поріг, поки він не виріс удвічі - до півмільйона доларів, а в 2012 р тимчасово заморозив і її, і Федеральну програму залучення кваліфікованих працівників. У тому ж році Австралія прийняла нову Форму добору кваліфікованих мігрантів, пред'являє до іммігрантів підвищені вимоги, що стосуються освіти, володіння мовою та досвіду роботи в бізнесі.
 Піднесення китайської діаспори є похідне від посилення Китаю - зростання його економічної і військової могутності, поглиблення інтеграції в зовнішній світ. Пекін кровно зацікавлений у співпраці з діаспорою і вважає своїм обов'язком захищати їй. Ці умови забезпечують підйом світової китайської діаспори і сьогодні, і в доступному для огляду майбутньому. 

Робота агентурної розвідки в діаспорі для Китаю основна. 

Відомо, що останні двадцять років провідні розвідки світу все більше уваги приділяють високим технологіям. Адже вибити з бюджету гроші на чергову серію супутників-шпигунів, набудувати станцій радіоперехоплення набагато простіше, ніж вести скрупульозну і небезпечну агентурну роботу. По крайній мірі, ризик міжнародних скандалів під час арешту агента різко знижується. Однак у Китаю тут свій власний шлях: він продовжує робити ставку на агентурну роботу. Всі кошти китайської розвідки вкладаються в агентурну роботу, але це не є простою впертістю. Перенаселений Китай сьогодні є головним постачальником емігрантів. До теперішнього часу чисельність китайської діаспори в Америці перевищує 1,3 мільйона чоловік, у Росії на Далекому Сході і в Сибіру за останні п'ять років чисельність китайців перевищила один мільйон осіб, китайці активно проникають в Європу - найбільш сильні діаспори сформовані в Румунії та Угорщині. Саме ця стратегія - робота з агентурою всередині діаспор по всьому світу - і принесла китайської розвідці лаври третьої за силою в світі.І все ж те, що тепер китайці вирішили наздогнати розвідки інших країн за технічним рівнем, не може не насторожити США і Росію. Втім, Росія, схоже, знову налагоджує відносини з Китаєм у військовій сфері - недавно відбулися контакти на рівні керівників військових відомств двох країн.

Підготував О. Майстренко