Facebook - не тільки розваги, але і робота

Коли починають говорити про літо, то завжди чомусь згадують бідолашних абітурієнтів, які цілими днями ламають голови над тим, в який же університет подати документи. Так, справді, літо – пора страху перед незвіданим для «вже не школярів і ще не студентів». Та і про людей, які вже рік-два-три пройшли пекельним полем бою під назвою «університет», не треба забувати. Бо якщо для «абітури» три літні місяці – це пошуки ВНЗ, то для студентів – це час пошуків роботи, стажувань, практики. І що ж робити? Де шукати? І навіщо взагалі?

Одразу відповімо на останнє питання. Навіщо? Бо так треба. Це вже не пережитки «срсрівщини», де на канікулах було обов’язковим пройти «виробничу практику» на лісах/полях/фабриках. На сьогодні практика чи стажування є чи не єдиним шляхом здобути необхідні навички та досвід тим, кого в народі називають «зеленими». Це не обов’язково повинна бути робота за спеціальністю. Ніхто не забороняє спробувати себе в сферах, далеких від назви вашого факультету в університеті.

Якщо з причиною пошуку визначитись легко, то з тим, як це зробити, - ні. Можна, дійсно, зареєструватися на сайтах пошуку роботи, розмістити резюме і чекати, гортаючи стрічку новин в соцмережі, поки тобі подзвонять з мультимільйонної міжнародної компанії і скажуть, що вони шукали саме такого кандидата. Чудеса і щасливий випадок ніхто не відміняв, але поки ви сидите в соцмережі, то можна зайнятися чимось важливим. Як кажуть, поєднати приємне з корисним.

Думайте про Facebook не просто як про платформу для спілкування з друзями та «лайкання» картинок з котиками. Думайте про вашу сторінку як про вашу візитку картку. Ви ж не хочете, щоб на вашій візитівці були фото з останнього походу бар, де ви «круто» повеселилися. Чи, наприклад, анекдоти, які в більшості випадків когось ображають. Щоб дізнатися про те, що ви робите, любите і хто ви взагалі такий, варто просто пролистати вашу сторінку. Спеціалістам відділу кадрів не так цікаве ваше резюме, як те, скільки фотографій котів вони зможуть нарахувати на вашій стінці в соцмережі.

Так, зараз ми говоримо тільки про Facebook. Це, без перебільшень, найбільша мережа (і це пов’язано не тільки із широковідомим Указом Президента 15.05.2017 № 133/2017, в народі просто – заборона «Вконтакте», «Яндекс» та «Однокласники»). На Facebook «сидять» понад 2 мільярди людей. Майже третина населення планети. Кажуть, якщо вас немає у Facebook, то вас немає в бізнесі. Ми дещо модифікуємо це висловлювання, і скажемо – якщо вас немає у Facebook, то вас немає на ринку праці.

Ми повинні перестати сприймати соціальну мережу лише як склад фото та анекдотів. Facebook легко використати і для пошуку вищезгаданих стажувань чи роботи. Все не так важко. Можна знайти групу компанії вашої мрії та підписатися на неї. Можна навіть додатися в друзі до її директора чи начальника відділу кадрів (HR). Можна познаходити собі групи за інтересами та відслідковувати там актуальну для вас інформацію. Можна знайти події, які відбуватимуться у вашому місті і їх відвідати (але не забудьте потім інтегрувати їх у ваш Google Calendar, щоб не забути). Можна підписатися на спільноти, які кожного дня публікують цікаві вакансії чи волонтерські проекти. На останньому і зупинимось.

Не чекайте, поки вам зателефонують і запросять на співбесіду. Полегшіть життя для спеціалістів відділів кадрів компаній – надішліть їм своє резюме. Чи зателефонуйте. Чи напишіть на пошту. Чи намалюйте великими буквами на асфальті під їхнім вікном. Робіть все, аби показати, що ось я, тут, перед вами, і я хочу на роботу/стажування/практику (потрібне підкреслити). 

Це вже не так і важко. Підписатися на потрібні спільноти. Додати HR-рів у друзі. І сидіть далі гортайте вашу стрічку новин на Facebook. Дивіться нові відео із гулянок ваших друзів. Милуйтеся новими фото котів. Лайкайте анекдоти про одеситів. Але не пропускайте повз повідомлення про нову вакансію, волонтерський проект чи можливість пройти стажування. Таке легко пропустити серед всього цього масиву непотрібної інформації. Але якщо ви знайдете і спробуєте. І не один раз. То, обіцяю, наступну статтю про переваги Facebook ви будете вже читати, сидячи за столом в компанії вашої мрії.

Білоусова Дана

Ціна незалежності

Не хотілось би, щоб стаття була переповнена романтикою та надто «художня». Проте для мене Україна завжди була мистецтвом, а це вже спонукає до певних тонкощів у своїх висловлюваннях.

Перш за все, варто окреслити контур незалежності. Що це? Цілковита свобода у діях чи право обрати вже написані сценарії? Завжди все залежить від особистого бажання людини – керувати своїм життям або слухати надуманих «авторитетів». Для мене незалежність завжди була поняттям більше духовним, ніж матеріальним. Можна не мати нічого за спиною і діяти так, як відчуваєш. Але це не змінює того, що сміливі і самостійні часто ховаються за спинами багатших, що вчасно позбавили їх впевненості у собі. Все це питання принципів і характеру. Навіть якщо мова йде про незалежність країни, яка складається з настроїв та мрій кожного її жителя.

Хіба незалежність – це товар? То що це виходить за ринок, в якому одним її видають безкоштовно, а іншим постійно збільшують відсотки у кредитах? «Таке життя» - скажете ви. І будете в якомусь сенсі праві. Проте мені в таку несправедливість вірити зовсім не хочеться.

Коли я думаю про життя України зараз, то розриваюсь у своїх прогнозах та думках. Але завжди захоплююсь людьми, яких вона виростила. Надто багато всього сказано і важко виділити одну і окрему від усіх правду. Писати оди радості було би якось не зовсім щиро, краще уже оспівувати не надто ідеальні реалії і по-справжньому їх любити.

Мабуть, ми будемо платити за свою незалежність, поки будемо думати, що комусь за неї заборгували. Але це не змінює того, що захищати та берегти її треба від підлих вбивць та брехунів. 

І залишається питання – помирає незалежність разом з солдатами у домовинах чи там вона народжується?

Не варто впадати в абсолютну ностальгію за минулим і ідеалізувати мертвих. Бо жити треба і боротись, перемагати себе і будувати щось нове. Спогади оманливі, завжди надто яскраві або трохи викривлені в лінзі часу, що тільки потовщується з роками. Нашу історію не треба «читати з ромом», вона сама і є ром, який тривожить серце та воскрешає забуті частинки душі. Україна – це романтика. І  за незалежність давно сплачено. Годі будувати химери і палаци з ненависті і заздрості, вона тільки гноїть щирість і псує настрій. Краще будувати світ з любові і правди, яка об’єднає і дасть сил змінити все. Хай навіть це банально звучить.

Юлія Голюк

Сучасні проблеми енергетики та план дій енергозабезпечення до 2020 року. Бачення Інституту соціально-економічних досліджень

   Після здобуття незалежності понад 25 років тому Україна зіткнулася з багатьма невирішеними проблемами, серед яких і питання енергозабезпечення . Саме на початку 90-х років більшість європейських країн не стояли на місці, вони розвивали енергетику, де вона почала децентралізовуватися, частка відновлюваних природних ресурсів (ВПР)почала збільшуватись, деякі країни проводиди дослідження по побудові термоядерних електростанцій. 

   Після укладання угоди з Європейським Союзом щодо зміни структури ринку, тарифоутворення, на даний час вже розроблений план заходів зі зміцнення енергетичної безпеки України до 2020 року  Інститутом суспільно-економічних досліджень . Документ підняв низку важливих питань як Україні забезпечити статус найбільшого транзитера газу в Європі? В яких країнах закуповувати атомне ядерне паливо для АЕС? Чи будувати завод по переробці в Україні, де великі запаси ядерного палива? Звідки отримувати поставки вугілля та природного газу?

   Станом на сьогодні виробництво електроенергії і відповідно до балансу об’єднаної енергосистеми України включає; АЕС -52,3 % ,ТЕС, ТЕЦ,блок-станції – 40,8%, ГЕС-5,9 %, ВЕР-1%.В порівняні з країнами Європи ВЕР складає близько до 20% . Загальна потреба вугілля для виробництва електроенергії в Україні  приблизно становить 26 млн. т  на рік, з яких потреба в антрациті становить 7 млн.т на рік 

   Як прокоментував Роман Опімах, виконавчий директор Асоціації газовидобувних компаній України: «За міжнародними розрахунками Україна посідає 3 місце за запасами природнього газу в Європі, видобуває на рік лише 2% від своїх запасів. Останні ж 10 років Україна витратила на імпорт газу майже 89 млрд. дол. це в порівняні однорічний ВВП нашої держави. Тобто кожен громадяни протягом десять років виплачував десятину  .»

100% видобутку антрациту припадає на території Донецьких та Луганських областей, де зосереджено 57% від усієї сукупності шахт в Україні, в результаті власний видобуток вугілля без урахування Донецької, Луганської та Криму становить всього лише 40,9 млн.т, з яких  коксівне вугілля - 8,4 млн.т, газове вугілля-32,5 млн.т, антрацит -0 млн.т. В 2017 році імпорт вугілля здійснює РФ, США, Канада, ПАР, а ціна становить на закупівлю газового вугілля -1390 грн за т ,антрацит -2000 грн за т.

«На сьогоднішній день стан нашої інфраструктури в енергетичному секторі знаходиться досить складному становищі, ми маємо застарілі ектромережі, ми маємо застарілі ТЕС, ТЕЦ, також застарілі атомні електростанції, більшість з яких було побудовано в Радянському Союзі. Більшість електростанцій вичерпують свій проектний період і термін експлуатації. Якщо виводити з експлуатації певні потужності ми маємо зараз вже чітко знати, що будемо  далі робити.», - повідомив Дмитро Чумак,експерт з енергетичних питань Інституту соціально-економічних досліджень .

Багато хто розуміє, що треба щось негайно робити, але що? Так за дослідженнями і представленим планом дій Інститутом соціально-економічних досліджень для зміцнення енергетичної безпеки до 2020  року пропонується: 

• Добудувати енергоблок №3 на Хмельницькій АЕМ та почати будівництво енергоблоку №4 Хмельницької АЕС ,

• Побудувати до 2018 року та ввести в експлуатацію першу чергу Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. На сьогодні 200 млн .дол. на рік Україна платить РФ за відпрацювання ядерного палива (контракт до 2018р). 350 млн.дол. коштує створення Центрального сховища використаного ядерного палива , призначеного для зберігання протягом 100 років .

• Модернізувати мережі наявних електропередач, НПЗ та ГТС.

• Прийняти заходи щодо підвищення енергоефективності та зниження енергомісткості .

• Лібералізувати ринок.

• Створення системи інформаційного забезпечення гарантування енергетичної безпеки України.

• Підвищення надійності зовнішніх постачань енергоресурсів та зниження залежності від іноземних постачальників .

• Розвиток внутрішнього видобутку енергоресурсів та збільшення потужностей для їх переробки 

• Формування державного механізму управління у сфері гарантування енергетичної безпеки України .

• Здійснення заходів із гарантування енергетичної безпеки за кордоном .

Вікторія Терещенко

Форум “Єврооптимісти. Coming out night”

Що ви знаєте про ЄвроОптимістів? Хто вони насправді? Якими перемогами хваляться молоді та прогресивні депутати ВРУ та які законодавчі зміни вони пропонують?

Досвід, виклики, несподівані coming outs політичного життя та поразки були розкриті під час форуму “Єврооптимісти. Coming out night”, якій відбувся 10 липня в центрі столиці.

Організатори заходу не приховують, що ставили за мету здивувати публіку. Камерна зала театру та інтригуючи теми виступів народних обранців гармонічно поєдналися та створили неповторну атмосферу.

В першій частині заходу ЄвроОптимісти розказали всю правду про роботу у парламенті та боротьбі за зміни у країни, розкрили всі карти та поділилися таємницями, що “мешкають” в кулуарах ВРУ.

Зокрема, найбільший резонанс викликав виступ співкоординатора МФО “ЄвроОптимісти” Олексія Мушака та його спіч на тему "Легкі гроші або скільки важить мільйон доларів”, під час якого він зізнався, що “не боїться грошей”.

Його колега Альона Шкрум пояснила суть популізму, чому депутати голосували за долар по 5.05 і не забула згадати радикалів. 

Нікого не залишив байдужим відвертий спіч Олени Сотник про те, як вижити в законодавчому цунамі та зберігати при цьому спокій. Так, вона розказала про гонку за кількістю законопроектів, а не за якістю, згадала про обмін голосами та законопроекти, як “ордени” окремим впливовим депутатам.

“Експерт, активіст, грантоїд або починаючий політик?” - це самоіронічна промова Олексія Рябчіна, який розвінчав міфи про молодих політиків. 

В противагу його спічу, Вікторія Войцицька розповіла про особливості еволюції політиків та розкрила секрет, як створити із сотен Мікронів справжнього Макрона. На її думку в Україні й досі не з’явився лідер нації, існує криза довіри, а політики й досі користуються технологією “розділяй і володарюй”.

Про нові обличчя, “експертів” та деякі громадські організації, які готові переступити через всі моральні принципи, аби отримати владу розповіла Вікторія Пташник.

У другій частині депутати презентували свої 12 ідей для нової держави, які змінять 12 сфер життя, які стосувались євроінтеграції, економічної реформи, енергетичної безпеки, державно-приватного партнерства, державної служби, транскордонного співробітництва та ін. Спікерами другої частини заходу стали: Олена Сотник, Олексій Мушак, Альона Шкрум, Оксана Юринець, Олексій Рябчин, Анна Романова, Наталія Кацер-Бучковська, Ярослав Маркевич, Вікторія Пташник та Леонід Ємець.

Організаторами заходу виступили Міжфракційне депутатське об’єднання “ЄвроОптимісти”, за підтримкою ГО “Лабораторія законодавчих ініціатив” та EED.

Вікторія Войціцька:

"Наша найбільша проблема - тотальна недовіра. Оскільки у нас Coming out night, маю сказати, що Єврооптимісти теж пройшли через етап зневіри та зміцнення команди. Я Українооптимістка, тому сподіваюсь, що є люди, які постійно віритимуть у нашу країну. Ми маємо залучати в процес реформування все більше нових людей, бо лише в співпраці народжуються лідери".

Пані Вікторія просить усіх продемонструвати готовність до співпраці та підтримати заяву Єврооптимістів щодо необхідності створення антикорупційних судів.

Олексій Рябчин:

"Серед представників громадянського суспільства є експерти та професіонали, яким важливо впливати на політичний процес. Є грантоїди, що можуть робити корисні речі, але, передусім, заробляють гроші на експертизі (відносно якісній чи ні) у складних економічних умовах. Третя категорія громадянського суспільства - активісти, що є латентними політиками-початківцями. Ми дуже хочемо, щоб розумних політиків-початківців було більше. Та найголовніше, щоб усі три групи громадянського суспільства не лише читали заголовки, а були професіоналами-знавцями у своїй сфері".

Альона Шкрум:

"Чого можна повчитись у популістів? Популісти порушують складні питання та дають на них прості відповіді. Популісти вміють розділяти населення. Ми не зуміли об'єднатись і дати популістам рішучу відповідь. Ми маємо брати на себе відповідальність. Популісти грають на песимізмі, а ми будемо оптимістами, що дають надію".

Олексій Мушак:

"Старі" політики скажуть, що вони переможуть "молодих", бо вони знають схеми, вони знають правильних людей, у них є гроші".

"Без нових чесних грошей, без нових компаній не буде нової політики".

Вікторія Пташник:

"Говоріть лише про ті теми, в яких ви розбираєтесь. Пам'ятайте, з ким ви ведете переговори. Можливо, не треба зрікатися своїх переконань і варто чітко заявляти про них, навіть якщо керівництво вашої партії їх не розділяє?"

Олена Сотник:

"Народні депутати мають працювати не на кількість законопроектів, а, передусім, визначати важливі для України політики".

Олександр Майстренко

Вечір відвертої жіночої поезії "В Мені-3"

8 липня в серф-кафе Фріджн  проходив шикарний поетичний Вечір відвертої жіночої поезії "В Мені-3". Цей вечір був організований відомою мистецькою платформою Творчий Сектор, лідером якої є молода талановита поетеса Мальва  Кржанівська.  

На вечорі змагалися з презентацією власної поезії між собою неперевершені українські чарівні поетки: Мальва Кржанівська, Наталія Музира, Ліза Жарікова, Катерина Маяковська, Маша Морозова, Оля Шуваєва, Юля Кириленко, Галина Ромащенко, Тася Гущина, Тетяна Шевченко, Мар’яна Юр’єва, Катерина Волошина, Тетяна Власова, Поліна Горлач.  

Дівчата читали свою відверту поезію, а гості та учасниці вечора слухали та насолоджувалися майстерністю виконання та текстами. Усі присутні після виступу усіх поеток мали таємно обрати трьох кращих, заповнивши запропонований організаторами папірець. Потім згідно зібраних усіх даних було підсумовано, хто більше набрав голосів і обрано три найкращі учасниці вечору поезії. Найбільше глядачам сподобався виступ поетки Маші Морозовою, яка і стала переможницею дійства і отримала перше місце. Друге місце виборола Катерина Маяковська, а третє розділили між собою Галина Ромащенко та Наталія Музира.    

Вечір відбувся в творчій дружній атмосфері, де усі могли насолодитися українською поезією та отримати від неї задоволення.  Для вечору було вдало підібране гарне кафе, яке дизайном залу, де відбувалися читання віршів усіх немов заворожувало своєю таємничістю та магічністю. Між виступами поеток були і музичні номери, на яких виступили зі своїми піснями талановиті українці феєричний шоумен Сергій Файфура, співачка, яка вміє бачити світ Серцем Неля Франчук та на завершення вечора лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк. Свято вдалося, глядачі розходилися задоволеними. А нашим красуням дівчаткам чарівним поеткам велика подяка за такий чудовий творчий вечір, за те свято, яке вони створили!   

Леонід Коваленко

Ампельман

Що у вас асоціюється зі словом світлофор? Нічого особливого, буденний дорожній знак. А от у німців і особливо жителів Берліна він асоціюється з Ампельманом. Це веселий, бадьорий чоловічок з світлофору. Це туристичний бренд Берліна й частинка історії, яка змушує туристів посміхнутися.

Все почалося у жовтні 1961 року, коли Ампельман народився, як задум психолога Карла Пеглау. Люди ж змогли познайомитись з цим чоловічком лише в 1969 році, коли переходили перехрестя Унтер-дер-Ліндер і Фрідріхштрассе. Ви б бачили реакцію пішоходів, хтось посміхався, хтось зовсім не розумів що сталося зі світлофором. А цей чоловічок на ім’я Ампельман крокував у майбутнє й дожив до нашого часу.

Сьогодні  німецькому бюргеру у капелюсі уже багатенько років, але кожного ранку коли ти переходиш вулицю він тебе вітає зі світлофора і бажає гарного дня. Він працює дуже старанно, допомагаючи переходити дорогу людям, які не розрізняють кольорів і покращує настрій буквально кожному хто його бачить. Карл Пеглау психолог, який працював у

транспортному відомстві НДР, вигадав такого чоловічка, який би викликав позитивні емоції й змушував бути пильними людей при переході дороги. Ампельман ставав героєм книжок і повчальних передач про правила дорожнього руху. Він став улюбленцем німецьких дітей і туристів з усього світу.

У 1989 році бюргер у капелюсі стояв на порозі смерті, адже тоді Німеччина об’єдналася і все що було пов’язано з НДР почалося знищуватися, а його місцем народження була саме вона. І він майже зник, якби не хвиля протестів у 90-х роках проти повної стандартизації світлофорів і знищення Ампельмана. Так він залишився живим і йому навіть прибавилось здоров’я. Чоловічок зі світлофору став брендом, почали з’являтися магазини з однойменною назвою і навіть кафе, жоден турист більше не полишає місто не купивши сувенір з Ампельманом. 

Його можна зустріти не лише у Берліні, а й у інших містах східної Німеччини. Наприклад, всіх жінок і дівчаток порадує світлофор з Ампельманом дівчинкою у

Дрездені. І кажуть, тому хто її зустріне посміхнеться удача. 

А пан Ампельма вдягнувши капелюха, попрасувавши свій костюм кожного дня вирушає на своє постійне місце роботи у світлофор. Звичайно, у Берліні та й у інших містах східної Німеччини залишились і звичайні безликі контури людини в світлофорі, але коли ти бачиш їх стає якось навіть трошки сумно, що Ампельман не захотів з тобою сьогодні ще раз зустрітися.

Нехай, пан Ампельман, продовжує дарувати позитивні емоції і бадьоро крокувати на кожному Берлінському світлофорі, закликаючи до руху пішоходів. Рух – це життя, а рух з Ампельманом – це веселе і бадьоре життя.  

Ольга Карлова

Новий мистецький проект «Креативна класика»

В Україні  стартує мультизадачна платформа Творча лабораторія «Start-OFF» – цільова площадка креативного бізнесу. На меті платформи – робочі місця для людей творчих професій, спеціалістів у сфері IT та інновацій; виробництво культурного та інноваційного IT-продукту, як новітніх форм творчості; промоція  української культури в світі; інтеграція в світову культуру через реалізацію власних  ідей, проектів. Мистецький проект «Креативна класика» – перший з проектів  Творчої лабораторії  «Start-OFF»  в рамках  програми «Культурна дипломатія» – покликаний  об’єднати суспільство за допомогою музики та інших галузей культури і пропагувати у світі досягнення української класичної музичної  композиції, українські народні музичні інструменти і виконавців. Читайте за темою: Альбом української класичної камерної музики отримав високу оцінку від провідних закордонних музичних видань Він присвячений 100-річчю видатного українського композитора Миколи Васильовича Дремлюги, автора ноу-хау в композиції, який використовував математичні принципи в написанні музичних творів («Симфонія №3»), а також надав бандурі академічний статус міжнародного рівня, зробивши з українського народного  інструменту учасника класичного музичного простору. 

Перший виступ з  Програми «Музика як дипломатія» (виконавиця твору Ольга Буга – бандура, спів) відбувся на V Форумі Global Ukrainians (Київ, 7-8 липня). Запропоновані заходи і творчі форми культурного продукту розраховані на різні цільові аудиторії  усіх регіонів України, а також (програма «Музика як дипломатія») на аудиторію інших країн світу і українську діаспору, з метою зацікавити і залучити до спільного творчого процесу якомога більше митців і шанувальників мистецтва. Ініціатори: Марина Дремлюга, автор проекту Творча лабораторія «Start-OFF», засновник та CEO НВО  «Лабораторія Альтернативних Технологій»; Юрій Постол, виконавчий продюсер проекту Творча лабораторія «Start-OFF», кіномитець. Куратори Мистецького проекту «Креативна класика»:   Галина Менкуш, народна артистка України, видатний митець української культури, входить до сотні найвидатніших українців двадцятого століття; Людмила Коханська, заслужена артистка України, бандуристка-вокалістка, лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів, керівник кафедри бандури НМА України імені Чайковського, викладач бандури та вокалу кафедри бандури та фольклору Київського національного університету культури і мистецтв; Людмила Зеленюк, заслужений діяч культури України, кавалер ордена «Зірка економіки України 1 ст.» (за ефективне управління підприємством-лідером галузі). Учасник Програми «Музика як дипломатія» – Ольга Буга, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, асистент-стажист другого року навчання у Національній музакадемії імені Петра Чайковського (клас проф. Заслуженої артистки України Людмили Володимирівни Коханської).