В Швейцарії хочуть ввести закон про «безумовний основний дохід» для всіх

У Швейцарії йде збір підписів на підтримку нового "Безумовного основного доходу». Основний посил закону полягає в тому, що щомісячний дохід буде виплачуватись державою  всім громадянам незалежно від їх матеріального становища та зайнятості. Якщо закон вступить в силу, то кожному дорослому громадянину в місяць гарантовані 2500 франків, що приблизно 2000 євро. За ці гроші не треба було б працювати або стояти на біржі праці, ці гроші не є соціальною допомогою малозабезпеченим. Вони виплачуються державою просто так, без будь-яких умов, повторюся - настільки це неймовірно звучить - всім жителям Швейцарії незалежно ні від чого. Працюючим, до речі, теж. Це звучить як утопія. Швейцарська газета Neue Zurcher Zeitung вже порівняла проект закону з ідеєю скасувати силу тяжіння. Однак не все так просто. Ініціатори введення БОД вважають, що законопроект цілком реалістичний, корисний для суспільства і посильний для бюджету. Прихильники БОДу впевнені, що гарантований прожитковий мінімум не позбавить нас бажання працювати. Більшість працює, оскільки бачить у своїй діяльності сенс і відчуває, що робота позитивно оцінюється суспільством. З введенням гарантованого доходу в цьому нічого не зміниться. Однак щоб залучити людей на роботу, яка зараз є непривабливою і низькооплачуваною, роботодавцю доведеться створювати кращі умови праці та підвищувати зарплату. Як не дивно, багато роботодавців не є противниками БОДу. Так, засновник мережі магазинів dm Гетц Вернер (Gotz Werner) вже протягом кількох десятиліть послідовно відстоює ідею БОДу для всіх. Вернер порівнює можливе введення гарантованого доходу з відкриттям, яке зробило людство, коли дізналася, що Земля не плоска, а кругла. На думку Вернера, з введенням БОДу ми несподівано зрозуміємо, що не матеріальна скрута змушує нас працювати, а навпаки, матеріальна забезпеченість дозволяє нам працювати по-справжньому. Продуктивність праці виросте, оскільки всі будуть займатися тим, що їм дійсно до душі. Ніхто не буде боятися змінювати роботу і експериментувати. Для Вернера також важливо, що при наявності гарантованого доходу кожен з нас зможе більше часу присвячувати вихованню дітей та догляду за хворими родичами. Здоровий глузд наче підказує, що неможливо знайти кошти для виплати БОДу. Однак держава вже зараз витрачає величезні гроші на соціальні виплати. Так прихильники законодавчої ініціативи підрахували, що в Швейцарії БОДу на рівні 2500 франків для дорослих і 625 франків для дітей необхідні 200 мільярдів франків на рік. Зараз витрати держави на соціальні виплати становлять 70 мільярдів - і це без урахування витрат на бюрократичний апарат, який вирішує, кому покладена соціальна допомога, а кому ні. БОД зробить бюрократію в цьому питанні непотрібною. Гроші будуть положені всім. Крім того, ініціатори БОДу планують спростити податкову систему. Наприклад, власник мережі магазинів dm Вернер вважає, що всі податки можна замінити податком на додану вартість в розмірі 50% - зараз у вартості товару всі податки враховані, тому різке підвищення податку на додану вартість при повному скасуванні інших податків не призведе до інфляції, проте дозволить скоротити бюрократію. В результаті у держави з'являться додаткові кошти. Зараз БОД не виплачується ні в одній державі світу, однак експерименти проводилися, і результати були позитивними. Так, в Намібії, в селі Очіверо з населенням близько тисячі чоловік, благодійні організації протягом року виплачували кожному жителю щомісяця 100 намібійських доларів (приблизно 9 євро). У перший місяць жителі просто напилися на ці гроші. Однак потім в селі почали відбуватися дивні зміни. Жителі відкривали булочні, перукарні, артілі з виробництва цегли. Діти перестали голодувати, чоловіки перестали займатися браконьєрством. Споживання алкоголю і злочинність різко скоротилися. Іншими словами, все відбулося за рецептом Вернера: "Не матеріальна скрута змушує нас працювати, а навпаки, матеріальна забезпеченість дозволяє нам працювати по-справжньому». У Швейцарії ідея ввести БОД миттєво знайшла активних прихильників. З 1891 року жителі Швейцарії можуть винести будь-яке питання на референдум. За більш ніж століття були зібрані підписи для 420 різних ініціатив. Однак ще ніколи не вдавалося зібрати необхідні 100 тисяч підписів так швидко, як у випадку з Бодом, - всього за півроку. Загальна кількість зібраних підписів також стало рекордом - в результаті 4 жовтня 126 тисяч завірених підписів були передані в федеральну канцелярію. Процедура передачі підписів супроводжувалася мистецькою акцією. У Берні на площі з вантажівки були висипані 8 мільйонів мідних монеток - по монеті на кожного жителя Швейцарії. Для проведення акції ініціаторам БОДу довелося взяти кредит. Потім в банку протягом 10 днів 75 добровольців витягали монетки з паперових рулонів. Загальна вага дрібниці склав 15 тонн. Тепер уряд має максимум п'ять з половиною років, щоб винести на референдум проект закону про «безумовний основний дохід». Однак можливо, що голосування відбудеться вже в наступному році. Швейцарія - один з рекордсменів за доходами на душу населення - $ 43,3 тис. Але ідея «швейцарського комунізму» грунтується не не тільки на грошах - в кінці кінців, Швейцарію обходять інші країни -  Гонконг з його $ 44.996 на людину;  США - $ 46.874;  ОАЕ - $ 47.694;  Бруней - $ 48.943;  Норвегія - $ 51.959;  Сінгапур - $ 56.498;  Люксембург - $ 85.432;  Катар - $ 88.222. Тим часом, є всі підстави припускати що БОД можливий лише в тих спільнотах, де присутня суспільна мораль. Джерело: aftershock.su
Підготував В. Орел

Українське коло

22 січня у день сторіччя проголошення Українською Центральною Радою Четвертого універсалу — 22 січня 2018 р. в музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» відкрилась унікальна виставка «Українське коло: до сторіччя визвольних змагань (1917—1921 рр.)» присвячена 100-річчю проголошення незалежності УНР та Дню Соборності України. Виставка Українське коло є міжнародним виставковим проектом, присвяченим драматичному і доленосному періоду української історії, який призвів до створення модерної держави на українських етнічних теренах.Автентичні експонати, представлені на виставці, ніби повертають нас у ті далекі часи. Це меморіальні речі Симона Петлюри та Володимира Винниченка з Нью-Йорку, документи про вступ України (УНР) до Ліги Націй з архіву офісу ООН у Женеві, Велика державна печатка УНР та печатка Центральної Ради, прапор Першого пішого Запорізького полку імені гетьмана Петра Дорошенка, що прибув з Варшави, перстень Скоропадського.До організації виставки долучилися 30 музеїв, бібліотек та архівів з 4 країн! Понад 70% артефактів вперше демонструються в Музеї історії Києва!Головні концептуальні підходи виразно проявляються у побудові експозиції та зумовлюють її структуру. Виставка обєднує чотири тематичних блоки:І. Відродження Нації.ІІ. Розбудова Держави.ІІІ. Змагання за Україну.IV. Боротьба за міжнародне визнання.Куратор проекту Українське коло Юрій Савчук провів для всіх гостей цікаву екскурсії, ознайомим із представленими експонатами та розповів про ті буреломні часи. Виставка вдалася, окрім тільки одного. Серед представлених експонатів є безліч тогочасних фотографій та відею, на яких чітко видно український жовто-блакитний прапор, якому на жаль на виставці місця не знайшлося і не має жодної про нього згадки, зокрема нормативних документів як про перший стяг Української Народної Республіки та Української революції.  При цьому творчим задумом виставки на думку організаторів, її структура, експозиційна композиція та художні прийоми підпорядковані головному концепту: досвід минулого, застереження майбутньому та сучасний історичний квест.               
Леонід Коваленкo

Давід Деніл «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking)

Voloshyn Gallery представляє персональну виставку фотографій бельгійського художника Давіда Деніла «Не дай спати нам, ходячим».

Фотографія для Давіда – інструмент, що дозволяє досліджувати, створювати кадри, які розгортають перед глядачем простір поза фотографічним зрізом часу. Він використовує візуальний підхід, щоб зобразити сьогодення України, що як і раніше тісно пов’язане із її історією.

Фотопроект «Не дай спати нам, ходячим» (Let Us Not Fall Asleep While Walking) – це спроба продемонструвати психологічний стан мешканців України, а також точку зіткнення минулого із сьогоденням, та надії на майбутнє без війни.

Давід працював над проектом протягом 50 днів. Всупереч документалістському підходу, він волів не показувати війну на сході, а закцентувати увагу на аспектах життя, які йому відкрилися у Києві. Вступаючи у діалоги із людьми, яких він зустрічав на вулицях, і спілкуючись з ними про конфлікт, а також про те, як ці люди інтерпретують власну дійсність, Давід об’єднав їх досвід в єдине ціле, у якому всі образи постають в якості індивідуальної життєвої спадщини. Знімки демонструють життя й акти самовираження окремих людей, виявляючи психологічну ідентичність українців та кризи у цілому.

За назву проекту були взяті рядки з останнього вірша Тараса Шевченка «Минають днi, минають ночі». Рядок «Не дай спати ходячому» був змінений на «Не дай спати НАМ...», щоб посилання охоплювало усіх людей України.

 «Я розглядаю свою роботу як набір коротких імпульсів на певну тему. Головна мета – створити проект, який зміг би проіснувати настільки довго, що колізії минулого і майбутнього можна було б розглядати в якості незалежних реальностей, що ставлять під сумнів наші повсякденні мотиви», – каже про свій проект художник.

«Проект Давіда Деніла важливий для наших глядачів, адже це можливість побачити  себе очима людини «ззовні». Ми призвичаєні до цілої купи нелогічних, архаїчних речей та явищ, і нам навіть не спадає на думку, що вони можуть здатися комусь дивними, що їх доцільність може бути поставлена під сумнів. Таке сприйняття дійсності і своїх можливостей обумовлене життям у межах радянського та пострадянського простору. Ми дуже раді демонструвати фотороботи Давіда Деніла, адже такі проекти-дослідження вкрай значущі для нашого соціуму, це можливість аналізувати себе та свої дії, змінюватись на краще», – зауважує співвласник Voloshyn Gallery Максим Волошин.

На даний момент Давід Деніл спільно зі швейцарською художницею Меліною Вілсон працює над концепцією однойменної книги, яка стане розширеною версією проекту «Не дай спати нам, ходячим». До видання увійдуть 137 знімків – це число загиблих в лютому 2014 року під час Революції гідності. Фотороботи будуть підкріплені знайденими відеоматеріалами, текстами, а також архівними матеріалами. Видання книги заплановано на початок 2018 року, надрукована вона буде в Україні.

Давід Деніл народився в 1976 році Льовені, Бельгія. Живе і працює в Генті, Бельгія. Здобув освіту інженера. Вперше зацікавився фотографією в 2014, після того як побачив роботи Джейкоба Ріїсе «Як живе інша половина». Під враженням від присутності великої кількості світла, яскравих композицій і тіней, що відбивали повсякденність і в той же час поєднувалися із концептуальним підходом, а також вдавання до фотографії як до засобу відображення соціальної несправедливості, Давід взявся адаптувати ці методи під проблематику сучасної дійсності.

Voloshyn Gallery – галерея сучасного мистецтва, була заснована Максимом та ЮлієюВолошиними у 2006 році. Від початку заснування носила назву Mystetska Zbirka Art Gallery та спеціалізувалась на класичному українському мистецтві та соцреалізмі, що є невід'ємною частиною історії мистецтва України. Згодом галерея змінила назву, розширила свій виставковий простір та перейшла до презентації contemporary art та концептуального мистецтва.

Сучасно-обладнаний виставковий простір галереї розташований у культурному та історичному центрі Києва на вулиці Терещенківській, у старовинному будинку 1913 року побудови, власником якого був Н. А. Терещенко. Згодом колекціонер та меценат Богдан Ханенко придбав будівлю для своєї дружини Варвари та перебудував на прибутковий будинок, другий поверх якого призначався для розширення експозиції колекції картин музею Ханенків.

Voloshyn Gallery опікується розвитком мистецького середовища в Україні і сприяє його інтеграції у світові культурні процеси. Галерея представляє українських художників за кордоном, приймає участь у міжнародних арт-ярмарках та мистецьких проектах. Презентує твори різних генерацій художників, працює на ексклюзивних умовах із такими авторами, як Михайло Деяк, Марія Сулименко, Володимир Когут. Галерея є майданчиком для експериментів, досліджень, соціальних проектів, як для знаних художників, так і для тих, хто ще тільки заявляє про себе. Voloshyn Gallery також спеціалізується на приватних продажах на вторинному ринку мистецтва XX ст. та сучасного мистецтва, надає консультативні послуги у галузі колекційного менеджмент сервісу.

Voloshyn Gallery

м. Київ, ул. Терещенківська, 13, вхід в арку 2-й двір

+38 050 136 47 37, +38 044 234 14 27, www.voloshyngallery.art,  info@voloshyngallery.com

ХТО СПРИЯЄ ВІДЧУДЖЕННЮ ЗЕМЛІ КІНОСТУДІЇ ІМ. ДОВЖЕНКА "ДОЧЦІ" "РОСНАФТИ"

Як повідомляє 5-й канал, історія розпочалась 20 років тому і нині кіностудія намагається відстояти власну землю

У Національної кіностудії імені Олександра Довженка намагаються відібрати частину землі на користь кіпрської компанії "Трансбуд" (заснована російською "Роснафтою"). Про таке йдеться на офіційному сайті кіностудії.

Як повідомляється, історія почалася ще 1997 року. Саме тоді було укладено угоду між Національною кіностудією ім. О.Довженка та ТОВ "Бомонд-АЗС", згідно якої кіностудія надавала в оренду підвал і кілька цистерн для заправки автомобілів. Натомість компанія мала купувати паливо, стежити за інфраструктурою і обслуговувати автомобільну заправку, а отриманий прибуток мав розподілятися між партнерами.

Спільно працювали кіностудія та "Бомонд-АЗС" до 2005 року. А згодом у реєстрі з'явилося судове рішення про те, що державний підвал вже не державний, а приватний.

"Умови договору між кіностудією та ТОВ "Бомонд-АЗС" не передбачали перехід права власності майна. Чи це зроблено на підставі підроблених документів, чи за корупційною схемою, з’ясовуватиме слідство, але підвал став власністю ТОВ "Бомонд -АЗС". Надалі, мабуть, щоб заплутати сліди, підвал перепродується ще кілька разів. І ось в 2008 році власником приміщення стає компанія "Трансбуд", - розповіли на кіностудії.

Того ж таки 2008 року приватна компанія подає документи до Київської міськради і просить виділити їй земельну ділянку, де і розташоване згадане приміщення.

"Компанія "Трансбуд" подає документи до Київміськради на виділення земельної ділянки, яка знаходиться в межах площі, яку Кіностудія ім. О.Довженка отримала ще в 1952 році. ТОВ "Трансбуд" хоче отримати землю на підставі того, що у них є забудова на цій ділянці. Державна земля в користуванні державної компанії. міська рада не має права розпоряджатися некомунальною землею", - наголошується у повідомленні.

Офіційно ж земельна ділянка за адресою проспект Перемоги, 44 і досі перебуває у користуванні Національної кіностудії. Відповідні документи було передано Департаменту земельних ресурсів Київської міськради.

"Незважаючи на це, жодної уваги. ТОВ "Трансбуд" проводить розробку технічної документації для оформлення частини земельної ділянки кіностудії без узгодження з керівництвом студії", - кажуть у кіностудії.

Наприкінці 2017 року це питання у земельній комісії Київської міської ради було поставлене на голосування. Представники кіностудій виступали категорично проти відчудження землі.

"Спочатку депутати дослухались до аргументів користувачів землі та не підтримали виділення ділянки ТОВ "Трансбуд", але після того як представники Кіностудії пішли з засідання, депутат Михайленко Владислав з голоса підняв питання про переголосування, і врешті-решт рішення було прийнято", - зазначається у повідомленні.

 22 січня, проект відповідного рішення будуть розглядати на комісії паливно-енергетичного комплексу Київради.

Підготував В. Жук

ВИСТАВКА. «СТОП-КАДР». ЖИВОПИС ЕЛЬМІРИ ШЕМСЕДІНОВОЇ ТА ЮРІЯ ЗУБРІНА. • Французький Інститут в Україні

З 17 по 31 січня кіно і живопис у виставці молодих україських митців. На відкритті виставки кінокритик Andrey Alferov розповів про французьке кіно 60-80 років і про неймовірного Жана-П'єра Мельвіля, а потім ми побачили, як Мельвівль вплинув на творчість не лише Вонга Карвая і Квентіна Тарантіно, а і на Елміру та Юрія.
Коли два молодих талановитих митці вирішують віддати шану французькому та італійському кінематографу 60 – 80 років… Це пізнавально. І це дуже гарно!

За пітримки Bereznitsky Private Space
До зустрічі у Le Buffet Французького інституту!
Спільно з Bereznitsky Aesthetics
Фото: Ельміра Шемседінова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Польща і поляки на зламі століть

15 січня o 19.00 у приміщенні Інституту св. Фоми Аквінського (вул. Деревлянська, 13) у Києві, відвідувачі мали нагоду познайомитися з роботами польських фотографів Малґожати Шимчик-Карнасевич і Єжи Карнасевича!

Частину виставки цих двох краківських фотомитців на тему «Польща і поляки на зламі століть» (фотографій періоду 1979-2007 років) представляло Посольство Республіки Польща в Україні. Впродовж 2008-2013 років виставка побувала в багатьох українських містах, між іншим, у Краматорську, Донецьку, Луганську, Харкові, Рівному, Луцьку і Вінниці, де її приймали дуже урочисто. Відкриття експозицій проходило у співпраці з польськими дипломатично-консульськими установами за участі високопоставлених українських гостей, серед яких були і мери міст.

Величезний інтерес преси і відвідувачів викликали, серед інших, фотографії з Нової Гути, особливо ті, які показують пам`ятник Леніна після спроби підриву й паломництво Йоанна Павла II до Польщі.

Київський вернісаж - своєрідний підсумок багаторічної мандрівки виставки по Україні. За задумом експозиції, вона має показати Польщу і лиця поляків в епоху радикальних суспільно-політичних перетворень на нашому континенті, а також заохотити відвідувачів до дискусії на тему підґрунтя формування національної тотожності.

На відкритті виставки був присутній Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло

Всесвіт за моїм вікном

11 січня 2018 року в Центрі Української Культури та Мистецтва відкрилася виставка живопису Венери Сабірової «Всесвіт за моїм вікном». На відкритті з вітальним словом від імені засновниці Центру Світлани Долеско виступила Ольга Музиченко.

Гості заходу насолоджувались поетичним та музичним подарунком від Сергія Коваленка. Також відбулась презентація аромату, створеного інді-парфюмером Юлією Манойло за мотивами творчості Венери Сабірової. Виставка триватиме до 3 лютого 2018 року.

 

 

 

 

 





 

Фото Олексій Свертока