Закінчувався другий місяць карантину

Закінчувався другий місяць карантину в багатьох країнах світу. Деякі затвірники писали щоденники. Великий спорт і фізична культура, здебільшого була на задвірках.

І тут, досить несподівано для багатьох, найпопулярнішим видом спорту в світі стали заочні шахи. Навіть гра мільйонів — футбол, опинилася в затінку шахів, гри мудрих у яку зараз грають сотні мільйонів людей!

“Кубок націй” не для всіх націй...

Раніше, ще в радянські часи доволі багато людей грали в шахи за листуванням звичайною поштою, а з приходом у наше життя Інтернету — кількість прихильників Каїси неймовірно збільшилася. То ж не дивно, що в заочні шахи почали грати величезна кількість людей, а відповідно з'явилося безліч турнірів зі швидким контролем часу на партію. Так у керівництва російської шахової федерації спільно з ФІДЕ, виникла ідея проведення онлайн-турніру "Кубок націй", присвяченого 75-річчю перемоги у великій вітчизняній війні. Причому з рекордними для даного виду шахів гонораром, понад 250.000 євро. Але, миттєво, на спеціальному ігровому майданчику сайті Chess.com, де мав відбутися цей турнір, спростували подібне, заявивши, що війна була друга світова і турнір не матиме жодного політичного забарвлення...

Після цього організатори дивним чином сформували команди учасників. Замість збірних з країн антигітлерівської коаліції з'явилися шість збірних, причому національних лише чотири — до США, Китаю, РФ та Індії, додали збірні Європи і решти світу, які не є нацією і суб'єктом міжнародного права, виступаючи без державних прапорів і гімну. І це в той час, коли можна було зібрати десяток дуже сильних збірних країн. Дізнавшись про такий формат змагання, відмовився грати за наш континент Магнус Карлсен. Абсолютний чемпіон світу ФІДЕ заявив, що грав би лише під прапором рідної Норвегії в складі своєї національної збірної...

Після того як стали відомі склади команд, популярне шахове видання Chess-News вийшло із заголовком: Україна, це — Європа чи решта світу? Наші чарівні сестри Музичук грали саме за ці команди. Старша Анна за Старий Світ, а молодша Марічка за інший... Чому саме такий формат обрали організатори так і залишилося загадкою. Можливо,  боялися запросити збірну Німеччини і щоб вона не перемогла росіян у їх можливому матчі 9 травня...

А між тим, збірна Україна у складі Василя Іванчука, Антона Коробова, Олександра Бортника, Сергія Перуна, і сестер Музичук могла б виграти подібне змагання. Напевно, не всі знають, що саме Україна є чемпіоном “Світової Ліги” із заочних шахів зі швидким контролем часу, де грають сотні учасників за команду своєї країни. Наша Team Ukraine на чолі зі своїм легендарним капітаном Олександром Матлаком, не так давно у фіналі останньої першості розгромила російську збірну!                       

А щодо решти збірної світу — так команда США чудово підходила для цього, маючи у своєму складі виключно мігрантів — італієць Фабіо Каруана, японець Хікару Накамура, філіппінець Уеслі Со, кубинець Леньєр Домінгес і дві колишні українки — донеччанка Анна Затонських і одеситка Ірина Круш. Хоча, якщо бути абсолютно точним, в Україні дівчата здебільшого жили в Маріуполі та Ізмаїлі.

Грав у цьому змаганні ще один у минулому українець Сергій Карякін. Перед однієї з його партій стався курйоз. На знаменитому Рубльовському шосе Білокам'яної пропало світло і зник Інтернет. Довелося росіянам терміново робити заміну. Цей турнір став для них катастрофічно провальним. І в кошмарному сні вони не думали, що програють стільки матчів і в підсумку опиняться у другій частині турнірної таблиці...

Самі поєдинки відбувалися в квартирі кожного шахіста перед монітором. Ніякого дрес-коду, жодних допінг-проб і різних тестів. Сиди собі як тобі комфортно, пий та їж що хочеш і грай у своє задоволення. Навіть правило — доторкнувся ходи тут не діє — тільки коли відпустиш мишку комп'ютера хід вважається зробленим і миттєво з'являється на моніторі, включаючи годинник суперника. Дивовижно, але керівники ФІДЕ назвали цей турнір віртуальним, так і не зрозумівши відмінність поняття: віртуальне, це те чого немає в природі, а лише в уявлені, та що таке заочно. Віртуальним може бути секс, коли людина собі лише уявляє процес, а коли дійсно пересуває фігури на шахівниці комп'ютера — це все реально...

ФІДЕ - міжнародна спортивна організація, яка об'єднує національні шахові федерації. Вона займається популяризацією шахів, організацією турнірів претендентів, матчів за звання чемпіона світу, шахових олімпіад та інших міжнародних шахових турнірів. А ось для проведення будь-яких заочних змагань, створено іншу міжнародну спортивну організацію — ІКЧФ. Спочатку там турніри були з використанням звичайної пошти, але останнім часом з розвитком нових технологій використовується Інтернет. У подібних змаганнях якість партії в турнірі першорозрядників суттєво вища ніж в будь-яких елітних супертурнірах. Вся справа в тому, що в змаганнях ІКЧФ не заборонене використання шахових програм, які давно вже легко перемагають чемпіона світу з очних шахів. А з масовим приходом останніх у заочні шахи, вони почали боротьбу з цим явищем, навіть термін вигадали — чітерство. Звісно, що зі своїм уставом у чужий монастир не ходять, але зрозуміти їх можна. Хто ж зі спринтерів захоче змагатися з суперником, який буде використовувати автомобіль, а важкоатлет зі штангістом, якому допомагатиме підйомний кран?..

І тут шаховий світ розколовся. У нечесній грі з використанням допомоги комп'ютерів кого тільки не запідозрювали і звинувачували, демонструючи іноді, абсолютний збіг ходів гравця і комп'ютера у партії. З'явилися безліч статей на цю тему. В домашніх умовах боротися з цим практично не можливо, адже існує багато варіантів “жульнічіства”, про які спритні шахісти знають. Якщо дійсно боротися з подібним явищем — вихід єдиний — шахіст грає під наглядом судді в окремому приміщені, закритому з усіх боків бункері, де стоїть не метало, а міношукач, який глушить у радіусі кілометра всі прилади з можливими електронними чи іншими підказками...

Безумовно — майбутнє шахів саме за подібними змаганнями, яких буде все більше й більше — вони надзвичайно дешеві і не вимагають переїздів, розміщування і харчування в готелях, наявність ігрових залів для шахістів. І для телебачення такі шахові баталії цікаві — вони не розтягнуті на багато часів та днів і телегенічні. Ну й найголовніше — жодних загроз щодо зараження коронавірусом. Будь здоровим, грай і борися за шахову корону та інші престижні перемоги, титули і нагороди! Днями стартує новий турнір — Меморіал першого чемпіона світу Вільгельма Стейніца, за участі останнього, теперішнього чемпіона світу та світової еліти. Безумовно, неймовірно цікавим був би матч збірних світу з очних та заочних шахів. Єдине питання — найти оптимальний контроль часу, адже перші не грають так довго, а другі так швидко...

А в згаданому заочному онлайн турнірі “Кубок націй” у фіналі зійшлися переможці останніх шахових очних олімпіад — Китай і США. Захоплюючи протистояння грандів світових шахів завершилося тріумфом американців, з двома, хоча й колишніми, але нашими...

Україна дозволила собі своєю бездарною державницькою політикою втратити стільки чудових шахісток. За час нашої незалежності  величезна кількість гросмейстериць і майстринь покинуло нашу країну,. Схоже, що треба шукати якусь анти номінацію в Книзі Рекордів Гіннеса… Крім згаданих Анни Затоських і Ірини Круш додамо — Ольга Должикова (Норвегія), Оксана Вовк (Данія), Анна Зозуля (Бельгія), Світлана Полушкіна (Люксембург), Наталя Гаєва (Канада), Оксана Сарана (Словаччина), Зоя Лельчук (Німеччина), Аліса Галлямова (Росія), Ірина Чолушкіна (Сербія), Ірина Березіна (Австралія), Ірина Острій (Киргизстан), Катерина Лагно (Росія), Катерина Рогонян (США), Анжела Борсук (Ізраїль), Олена Титова (Боснія і Герцеговина), Марина Непеїна (Франція), Тетяна Азарова (Нова Зеландія), Любовь Григорян (Швеція), Тетяна Костюк (Франція), Марія Клінова (Ізраїль), Тетяна Меламед (Німеччина), Олена Некрасова (ОАЕ), Алла Чайковська (Грузія), Ольга Александрова (Іспанія), Наталя Кисельова (Австрія), Олена Сєдіна (Італія), Вікторія Артамонова (Франція), Олена Дембо (Греція). Тетяна Лемачко (Швейцарія), Євгенія Долуханова (Вірменія), Інна Дубінка (Білорусь), Анжеліка Білоковська (США), Олена Гречанівська (Нідерланди), Ірина Куперман (Чехія), Катерина Боруля (Велика Британія). Тут, ймовірні зміни в прізвищах і країнах. Колишній лідер нашої збірної львів'янка Ірина Чолушкіна за час своїх виступів представляла: СРСР, Україну, Югославію, Сербію і Чорногорію, Сербію.

А на білбордах ми бачимо – Кохайтесь, нас має бути 52.000.000! Скоро не буде з ким кохатися, адже найкращі – розумниці, інтелект нації, українські красуні покидають свою рідну країну... Невже ми й досі живемо ілюзіями, якщо все так...

Дмитро Нагорний, прес-секретар ФЗШУ, для “Українська молодь”.

Неправильна поведінка підлеглих з начальником і неправильні взаємини серед колег можуть призвести бізнес до краху

Щоб не допустити промахів в спілкуванні і підвищити ефективність діалогу підлеглих з керівництвом необхідно дотримуватися субординації в ділових відносинах. Правила ділового етикету застосовні до площин спілкування: підлеглий - начальник, начальник - підлеглий і колеги між собою. 

Відносини підлеглих з начальником потрібно також уміти вибудовувати. Адже від того наскільки правильно співробітник дотримується норм ділових відносин буде залежати його подальша доля. Невмілі дії перед керівником можуть відштовхнути його від підлеглого, змусять його зробити негативні висновки про співробітника. Тому наведемо кілька прикладів, які показують правильну і помилкову поведінку в спілкуванні підлеглого з начальником.

Намагайтеся сприяти створенню позитивної атмосфери серед співробітників, адже керівник прагне згуртувати персонал, налаштувати роботу компанії. Свою позицію і пропозиції по роботі необхідно висловлювати тактовно і ввічливо, керівник не потерпить нахабні зауваження в свою сторону. Використовуйте фрази: «Дозвольте зазначити ...», «Як Ви поставитеся до наступної пропозиції ...», «А могли б ми спробувати такий варіант ...»

Свої пропозиції співробітники повинні озвучувати делікатно і тактовно.

Не можна давати односкладові відповіді і розмовляти з начальником категоричним тоном. Керівник може порахувати, що співробітник до нього ставиться з погано, негативом, а до таких людей довіри немає

Першими під покарання потрапляють саме вічно незадоволені підлеглі. Потрібно уникнути стрибків «через голову» безпосереднього керівника, за винятком термінових і екстрених випадків. Така поведінка буде розцінена безпосереднім начальником як неповага і сумнів в його професіоналізмі. Таким чином співробітник підриває авторитет начальника перед усіма оточуючими, що може послужити приводом для покарання і штрафу. Не можна входити в кабінет начальника без стуку, а також не можна відвідувати його якщо начальник з ким спілкується. Ця розмова може бути важливою, а ви можете перешкодити.

Начальник - підлеглий

Ставлення до керівника залежить від ряду факторів, включаючи встановлені норми робочого процесу і підтримання авторитету начальника. Для правильно поставленої субординації необхідно визначити службову дисципліну компанії, етику спілкування з керівником, встановити рамки розпоряджень для своїх співробітників. Щоб не виникало дискомфорту, персонал повідомляється про порядки і норми ділового спілкування, тому що в середовищі співробітників люди можуть відчувати незручність при спілкуванні з начальником, не знати як сприймати його слова (як прохання або наказ), не проявляти ініціативу. Саме тому кожен співробітник з моменту приходу повинен бути ознайомлений з нормами ділових і робочих відносин.

У разі невиконання співробітником розпорядження начальника потрібно нагадати йому про те, що він чекає результату, інакше підлеглий вирішить що завдання забуте, і не стане його виконувати. Подібні зауваження дають зрозуміти співробітнику всю серйозність даного йому розпорядження та можливі наслідки невиконання обов'язків. Критика підлеглого повинна стосуватися його дій і вчинків на роботі. .

Керівник не повинен ображати і принижувати свого підлеглого, також як підлеглий повинен з повагою ставиться до начальника.

Начальник повинен цінувати працю своїх співробітників. Винагорода за виконане завдання має відповідати кількості витрачених сил і часу.

Начальник повинен віддавати розпорядження виходячи з конкретної ситуації, що склалася. Буває, деякі співробітники відразу приступають до виконання доручень, відповідально підходять до роботи, інших потрібно контролювати і стежити за результатом.

При спілкуванні з підлеглими спочатку потрібно вибрати форму доручень, будь то наказ, прохання, рекомендація або питання для роздумів. Накази віддаються або в разі критичної ситуації, що вимагає негайного виконання, або при спілкуванні з недобросовісним працівником, який не розуміє інших форм вказівок. Прохання керівником використовується в стандартній ситуації, в довірі і доброзичливості до співробітника.  У випадку з проханням співробітник може пропонувати свої варіанти вирішення проблеми, висловлювати думку про ситуації, що склалася. Подібна поведінка співробітника неприпустима при отриманні наказу, який не може обговорюватися і виконується без зволікань. Прохання від наказу відрізняється емоційною подачею, строгістю.

Якщо керівник ставить питання для роздумів, значить він чекає зворотного зв'язку, хоче створити обговорення проблеми. Таким чином керівники виявляють ініціативних працівників, які в результаті будуть вирішувати озвучене завдання або проблему. Рекомендації даються керівником з метою допомогти підлеглому швидше знайти рішення задачі, проте вони можуть бути не виконані співробітниками.

Підлеглі не повинні демонструвати панібратське ставлення до начальника. Працівники виконують свої функції також як і люди поза компанією, яким платять за виконану роботу. Якщо відносини будуються за принципом «вам платять гроші - ви робите свою роботу», то бізнес зазвичай рухається вперед.

Керівник не повинен спускати з рук порушення, інакше підлеглі просто сядуть йому на голову.

На діловій зустрічі співробітникам необхідно дотримуватися наступних правил.

Говоріть ясно і по суті, не потрібно починати розмову з жартів і непотрібних проявів інтересу до здоров'я і справ партнера. Багато ділових людей негативно ставляться до порожніх діалогів, тому що цінують свій час. Якщо співрозмовник починає поводитися агресивно зберігайте спокій, це дозволить знизити градус невдоволення. Пропонуйте заготовлені шляхи вирішення проблеми. Так Ви зможете показати рівень володіння інформацією і компетентність в питанні.

Пропонуйте свої шляхи вирішення проблеми.

 У телефонній розмові обов'язково запитайте співрозмовника, чи може він розмовляти в даний момент. Не використовуйте лайливі слова при діловій розмові, це характеризує співробітника як некультурну і малоосвічену людину. З подібним контингентом людей намагаються не мати нічого спільного в бізнесі.

Знайти контакт і вибудувати правильне спілкування є важливим завданням. Існують співробітники, які перекладають свої обов'язки на колег, або намагаються показати інших в невигідному світлі. Щоб уникнути проблем потрібно грамотно поставити спілкування зі своїми колегами.

При виконанні загального завдання в рівних частинах розділіть обов'язки, якщо цього не зробив керівник. Це допоможе уникнути появи «трутнів», які не будуть приносити користь у роботі.

Розділіть обов'язки між колегами порівну, щоб ніхто не ухилявся про роботи

Намагайтеся уникати перетину робочих контактів і перехоплення клієнтів своїх колег. Це обов'язково призведе до конфлікту і зіпсує стосунки із колегами. Надалі працювати в напруженій обстановці буде складно.

Переманювання клієнтів обов'язково призведе до конфлікту всередині колективу

Не обіцяйте того, чого не зможете зробити. Якщо колега Вас про щось просить (підміни мене завтра, допоможи в рішенні проблеми), то спочатку переконайтеся, що Ви зможете йому допомогти, і тільки потім давайте відпоаідь. Намагайтесь уникати особистих тем, робота не місце для душевних бесід. Не варто самореалізовуватися за рахунок колег. Начальник цього може не оцінити, а відносини з колегами будуть зіпсовані назавжди.

Наслідки недотримання.

Субординація є способом визначення відповідальності кожного працівника від співробітника до директора. Просто відповідальність у кожного різна, рядові співробітники ризикують своїм становищем, особистими доходами, а керівник - своїм ім'ям, репутацією і коштами. Чим вище відповідальність людини, тим більше вимог з підлеглих. Жодна успішна компанія не може існувати без субординації і її дотримання, на ній вибудувана горизонталь і вертикаль влади.

Наслідки за недотримання субординації залежать від того, наскільки співробітник знехтував відносинами зі своїм керівництвом. По-перше, це зауваження від керівника. Якщо співробітник одного разу порушив норми ділового етикету і субординації, то він найчастіше отримує зауваження від свого начальника із зазначенням його невірних дій. Після зауваження керівник зазвичай уважно стежить за роботою свого підлеглого, тому необхідно бути уважнішими, щоб не дати привід для подальших покарань за систематичне порушення трудової дисципліни.

Відсторонення від справ - крайня міра за недотримання субординації. Якщо сильно засмутити начальство, то можливе усунення від справ за невиконання прямих обов'язків. Така відмітка може кардинально вплинути на подальшу кар'єру, або поставити на ній хрест.

Побудова ділових відносин в організації і за її межами необхідно для ефективної роботи бізнесу. Метою етичних нормативів є встановлення робочої атмосфери, в якій всі розуміють один одного, ставляться з повагою і довірою. Якщо співробітники дорожать репутацією своєї компанії, то вони зобов'язані прагнути до утвердження етичних стандартів як в своєму середовищі, так і з партнерами по бізнесу.

Про продовження роду

Часто у чоловіків зустрічається думка про необхідність «продовжити рід». Що таке «рід»? Рід - це передача своїх генів і традицій на досить тривалий час. Тобто продовження роду має включати в себе ряд умов:

 Передача генів.

 Передача традицій.

Рід не може існувати ізольовано, поза оточення інших родів. Це так само фактор стійкості роду. Діти в наступних поколіннях повинні одружуватися, виходити заміж, продовжувати рід. На кому і за кого?

У наш час термін «сила роду» звучить все частіше. Хто ж входить в поняття «рід»? Найближчі - це батько і мати, потім їх батьки і так далі.

Добре з'єднатися з цією силою, коли рід благополучний, хороший. Але як з'єднуватися з родом, якщо там є щось «важке», неуспішне, невдале і, може, неприємне?

Давайте розбиратися.

Що дає рід?

Рід наділяє нас трьома силами. Це сила прийняття, сила приналежності і сила благословення.

Сила прийняття дає нам ресурс прийняття себе. Належність - це відчуття себе частиною чогось більшого. Благословення - це рух і легке досягнення цілей. Але з іншого боку, якщо доступ до роду закритий, ці сили можуть перетворитися в перешкоди. Наприклад, постійне самотність, безпліддя, бідність і так далі.

Схвалення

Іноді ми дивимося на матір або батька і думаємо, що вони не досконалі. Багато є жінок і чоловіків, які чекають від своїх батьків ідеалу у всьому.

Коли ми приймаємо матір і батька в своєму серці такими, якими вони є, то стаємо цілісними. Ми стаємо вагомими.

Потрібно прийняти батьків, щоб створити міцну сім'ю.

Багато хто, напевно, чув вислів: «як за кам'яною стіною». Його часто використовують жінки в контексті заміжжя: «хочу бути за чоловіком, як за кам'яною стіною», або «хочу мати сильного чоловіка, який стане мені підтримкою і опорою».

Чоловік може захистити жінку від нових перешкод, але він не захистить вас від минулого болю. Він не зможе створити вам тил і стіну, тому що він - не ваш батько чи мама. Уявляєте, насправді ці дві важливі фігури відповідають за довгие і щасливе сімейне щастя. Жінці потрібно прийняти батьків, щоб створити міцні відносини з чоловіком.

Приналежність

З наукової точки зору, людина отримує генетичну спадковість від своїх батьків і всього роду. Кожен прабатько присутній в людині у вигляді накопичених генетичних характеристик. З духовної точки зору, в будь-якій людині є наслідок заслуг (дій) предків. Дії (карма) кожного прародителя створюють в людині схильності і тенденції.

Від сили вашого роду і взаємин всередині залежить ваш успіх, особисте життя і життєві сценарії.

Дійсно, почуття самотності - це те відчуття, коли ви відійшли далеко від свого роду з якихось причин.

Сила роду і діти

Без підтримки роду ми подібні дереву без коріння: не занадто життєздатні. І листя такого дерева (наступне покоління) може так і не розпуститися. Тоді рід перерветься. Неодружені чоловіки і жінки, сім'ї без дітей - це останні в роду.

Якщо ми деградуємо, йдемо по шляху слабкості і вади, не поважаємо і не любимо батьків, братів, сестер, кидаємо дітей - ми викачуємо енергію з роду на покоління вперед.

З кожним наступним поколінням завдання роду ускладнюються.  Дітям дістається те, що не вирішили до нинішнього покоління, в тому числі, наші невирішені моменти. Іноді буває, що це занадто важкі завдання, і тоді, в кращому випадку, діти не зможуть продовжити рід, а в гіршому - підуть раніше батьків. І навпаки, накопичення сили і мудрості роду переходить з покоління в покоління, виліковує, зцілює його.

Благословення

Війни, революція, безвір'я відрізали родові корені більшості поколінь. Мало хто зараз може розповісти про своє п'яте чи шосте коліно. Найчастіше знання обмежуються поколінням наших прабабусь і прадідусів.

Але сьогодні неважливо знати родовід як такий, важливо прийняти без осуду і з вдячністю життя минулих поколінь. Завдяки цьому прийняттю можливе пожвавлення роду.

Але буває і так: ви і приймаєте, і дозволяєте, але енергії немає, потік родової мудрості не йде. Щоб його відкрити, є благословення. Батьки благословляли дітей на звершення якихось справ, на створення щасливої ​​родини. Цим обрядом вони дозволяли потоку любові, мудрості, достатку та щастя всіх предків посилювати життя своїх дітей. Так вони створювали для них потужне захисне поле для розвитку і успіху.

Хочемо ми цього чи ні, родові програми діють завжди. Але коли ми приймаємо рід, дотримуємося його законів, поминаємо померлих предків, поважаємо і любимо живих, ми отримуємо силу і потужну енергію свого роду.

Адже це рід дозволив вам народитися. Якщо ви народилися, значить, ваш рід дуже сильний. Зміцненням роду ми підвищуємо родову силу і її благочестя, а це запорука народження здорових і геніальних дітей.

Чи замислювалися ви, чому вам довелося народитися саме у вашій родині?

Наші місце і час народження на цій землі не випадкові. Ми самі перед приходом в цей світ домовляємося з душами своїх близьких про вже опрацьовані ситуації і програми.. Втілившись в цьому світі, ми є продовженням нашого роду. І всі наші предки, що жили до нас, продовжують жити в нас. Всі досягнення і навички наших предків є в нашому генетичному коді, який передається по крові і називається родової пам'яттю. Також ми успадковуємо і недосконалості, і відверті помилки наших предків. Вони є генетичним вантажем нашого роду. Всі стереотипи поведінки і мислення, що дісталися нам від предків, передаються нам у вигляді родових програм, які, як і комп'ютерні програми, мають умови активації, чітко визначені параметри роботи і, що найважливіше, можуть бути видалені, оновлені або замінені іншими програмами.

Діагностика родових програм, як правило, зовсім не складна. Потрібно лише уважно відслідковувати закономірності в вашому роду.

Дуже допомагає в цьому складання родового дерева. Згадайте всії своїх братів і сестер, рідних двоюрідних і троюрідних. Чим він або вона займається, особистісні особливості (красивий, невірний, вірний, вчений, багатий, вчитель, кухар, директор і т.д.). Обов'язково врахуйте потрясіння, які відбулися в житті людини: нещасний випадок, великий виграш в лотерею, розлучення, судимість, смертельна хвороба, ранній або негармонійний відхід з життя і т.д..

Свої діти діти своїх братів і сестер. Померлих або абортованих дітей теж згадайте. Свої батьки і всі їх покоління в вашому роду.

Врахуйте щасливі пари, розлучення. Простежте чоловічий рід і жіночу долю в роду. Конфлікти між родичами, причини конфлікту, якщо вони вам відомі.

Така діагностика дозволить визначити програми, що діють в роду.

Системний вірус у спадок

Як ми вже знаємо, в родовій пам'яті містяться всі потрібні для успішного і щасливого життя програми. Ці потрібні програми іноді блокуються системними вірусами - сценаріями несприятливих подій, які передаються далі по роду замість справжніх родових програм.

Як це зазвичай відбувається.

Таке було. Жінка втрачає на Першій світовій війні чоловіка. Горе і потрясіння від втрати коханого нестерпні. Природно, у неї виникають думки про несправедливість життя і зникає довіра до життя (до Бога, Світобудови,). На тлі сильного потрясіння (беручи її енергію) в родову систему прописується системний вірус «втрати чоловіка». Далі її дочка втрачає чоловіка у Другій світовій війні, внучка і правнучка, за відсутністю воєн, втрачають чоловіків в розлученнях.

При цьому ситуації можуть бути якими завгодно. І виявлятися віруси можуть в будь-якій області життя людини. Скрізь буде діяти один і той же принцип:

потрясіння; помилка сприйняття життєвого уроку (нездатність прийняти ситуацію); прописка вірусу; негармонійна доля наступних поколінь.

Будь-яка програма викликає відтік енергії людини. Кожен раз, коли ми згадуємо свого колишнього партнера / ситуацію / будь-яку людину / будь-яке явище, яке свого часу викликало у нас сильні емоції ( прив'язка програми), ми віддаємо свою енергію. Але ж наш енергетичний потенціал потрібен нам самим для вирішення наших життєвих питань і завдань. Коли у нас є постійний відтік енергії, то і в житті, як правило, спостерігаються негативні процеси: ми не можемо знайти хорошу роботу, створити гармонійну сім'ю (або в уже існуючій сім'ї розлад), у нас не вистачає сил для реалізації своїх планів, ми часто хворіємо і т.д.

Програми-віруси, які з'явилися в нашому житті, стають родовими програмами, якщо ми їх не «відпрацюємо».

«І що ж з цим робити?» - запитаєте ви.

Вихід з програми

Можна битися в істериці з приводу несправедливості життя, а можна шукати конструктивний шлях виходу з ситуації, що склалася. Вибрати друге.

- Прийняття - шлях до усвідомлення. На цьому етапі ми визнаємо всі негармонійні і страшні події в нашому роду і в нашому житті. Так, вони були. Люди, які зробили помилки, вчинили так, як могли на той момент свого життя. Якби у Вашої бабусі були сили вчинити інакше, вона б обов'язково це зробила. І якби солдат, який убив Вашого прадіда під час розкуркулення, міг не стріляти, він би не вистрілив. Ніхто ні в чому не винен! Зараз не час посипати голову попелом і нарікати на несправедливість життя, слабкість предків і т.д. Ми з вами теж далекі від ідеалу. І не завжди чинимо найкращим чином. Так що ж нам судити інших? Вони жили в важких умовах. Ми теж притягуємо до себе ті чи інші ситуації в житті для отримання досвіду і усвідомлення.

- Прощення. Програми-віруси «чіпляються» не до всіх людей. Для того щоб програма отримала до людини доступ, він повинен допустити якусь помилку. Але хто в житті не помилявся ?!

Щоб нейтралізувати наслідки своїх помилок досить:

попросити вибачення у тих людей, яким ви могли колись причинити зло, образити, спробувати пробачити всіх, хто колись образив вас (щиро, від усього серця); побажати всім щастя.

Це діє безвідмовно. Прощення коригує все поле подій - в минулому, сьогоденні і майбутньому. Але для того щоб щиро пробачити і попросити вибачення, людині іноді доводиться дуже ретельно працювати над собою, не так просто визнати, що я - такий хороший! - міг бути не правий. Також не завжди є можливість попросити вибачення у людей особисто, до того ж це не завжди доречно. Тоді ми звертаємося до людей подумки - думка не має меж ні на відстані, ні в часі.

- Правильне «розмінування». Сапер помиляється один раз - це знають всі. Самостійна нейтралізація програми-вірусу схожа на роботу сапера: одна помилка - і наслідки можуть бути гірше роботи самої програми.

Ситуація, здавалося б, безвихідна, але вихід є завжди.

У кожної програми є свій творець. Це - та людина / сутність, яка передбачила при створенні програми всі нюанси її дії і нейтралізації. Тільки творець міни знає, як правильно її розмінувати. Так само і тут. Треба подумки  почати вимагати у творців програми нейтралізувати її.

Дія програм-вірусів викликає відтік енергії людини. Природно, ви не просили, щоб у вас «відкачували» енергію. Будь-який відтік енергії відбувається проти волі людини, навіть якщо причиною виникнення послужила його помилка. Один із законів Всесвіту свідчить про недоторканність волі. Порушення цього закону творцями «вірусів» дає нам силу і право протидіяти "вірусу".

- «Хто це зробив?». Традиційно і не без підстав люди шукають причину своїх проблем в інших людях. Ця особливість людської психології прекрасно використовується «магами» і «ворожками», який пропонує «зняти порчу» і навіть розповісти, «ким це зроблено». (А ви потім все життя будете ненавидіти цю людину і витрачати свою енергію.)

На жаль, рівень культури і свідомості людей в наш час такі, що ми самі несвідомо можемо створювати програми, а потім самі ж від них і страждати. Світ на сьогоднішній момент переповнений програмами-вірусами, які люди «чіпляють» на себе, допускаючи типові помилки недотримання етики і законів духовного і астрального світів.

Універсальним антивірусом є бездоганність: стан людини, коли вона слухає свій внутрішній голос, поступає по совісті, поводиться етично по відношенню до інших людей і природу, живе в любові і бажає всім добра.

Якщо людина візьме відповідальність за своє життя в свої руки і стане на шлях бездоганності, то для подібних програм стане вже не досяжним, так як до неї не зможе причепитися ніякої вірус.

Підготував В. Жук

.

Про справедливість. Як не множити несправедливість

Подбайте про справедливість, і солідарність в суспільство прийде сама, як її наслідок


Справедливість - це дуже зрозуміле лише небагатьом обраним поняття. «Справедливість» одне з ключових понять в житті.


Аудиторії ставили запитання, що таке справедливість, жодна людина не називала правильного значення слова «справедливість». Усі без винятку або надовго зависали, дивлячись в стелю, або називали щось туманне і дуже далеке від дійсного значення.

А адже це настільки широко вживане слово, що його знає кожна дитина і кожен дорослий. Вельми забавно, що його значення незрозуміле в суспільстві. І як ми можемо говорити про те, що «світ несправедливий», або «суспільство несправедливе», або «ця людина вчинила зі мною несправедливо», коли ми не розуміємо - а що ж це значить, справедливо?

Справедливість: неупередженість, справедливе ставлення до кого-чого-н .; див. справедливий.

Це вже дає нам слово «неупередженість», тобто дію, без заздалегідь сформованого уявлення, без упередженості. «Перед-» означає «заздалегідь, раніше». Далі нас відсилають до слова «справедливий».

Справедливий: діючий неупереджено; відповідний істині.

У нас залишилося слово «неупереджений», але додалося ще одне складне слово «істина».

Дивимося слово «істина», і виявляється, що словникам воно відомо:

Істина: збіг того, що людина сприймає з дійсністю; правильне розуміння і знання об'єктивної дійсності. По суті, істина - це факти, які ви спостерігали самі, і які ви сприйняли без спотворень. І немає ніякої іншої істини.

А справедливість - неупереджене ставлення до чого-небудь, засноване на фактах, які ви спостерігали самі.

Слово «справедливість» здавна використовувалося в правосудді. Це сама основа правосуддя і частина визначення слова «правосуддя». Можливо тому в наших судах непросто знайти справжнє правосуддя, що слово «справедливість» настільки не зрозуміле в суспільстві. Судді, прокурори, адвокати та інші юристи просто не знають, що насправді означає це поняття.

Якщо ви керівник, то ви постійно змушені приймати рішення по відношенню до людей. Складні рішення, які впливають на їх дохід, добробут, життєвий стан, а іноді і на всю долю. Ви - вершитель доль. Ви повинні розбиратися в правосудді. А воно повинно бути засноване на справедливості.

Як зробити так, щоб ніколи не бути ніким обдуреним?

Не вважайте істиною нічого, чого ви не бачили своїми очима.

Це не означає, що ви б нікому не довіряли. Але довіра і істина - це речі різного порядку. Ви можете довіряти людині, але не треба вважати його слова, які ви не перевіряли особисто, істиною. Вона може вірити собі. Ви можете бути на 100% впевнені тільки в тому, що спостерігали особисто. Якщо ви будете так ставитися до життя, то життя ніколи не піднесе вам неприємних сюрпризів.

Існує з цього приводу проста формула для керівника: «Не слухайте - бачте!». А так же в іншому місці: «Не додумуйте-дивіться!». На жаль, багато хто так не робить.

В англійській мові для слова «справедливість» є кілька слів (а не одне, як у нас). Юридична справедливість називається словом «justice» (від латинського слова jus - закон), чесне ставлення - «fairness» (від слів чистота і краса, які в англійській мові мають спільне походження), а значення «неупереджене ставлення, засноване на істині» позначається словом «equity» (від слів рівність, рівновага).

Отже, якщо ми хочемо юридичної справедливості - ми дотримуємося закону.

Якщо ми називаємо справедливою людину, що поступає по справедливості або по совісті - це чиста і красива людина.

Якщо ми хочемо дотриматись справедливості, приймаючи неупереджені рішення на підставі фактів, ми стежимо, щоб зберігалася рівновага або рівність чогось.


Ось на цій основі ми і творимо справедливість, займаючи керівні пости.

Коли ви хочете заплатити зарплату справедливо, подивіться на те, щоб ця зарплата врівноважувала внесок людини в загальний дохід. Не зважати на особистий внесок людини - несправедливо ні по відношенню до нього, ні по відношенню до колег.

Одна людина завжди вносить вклад більший, ніж інша. Зрівнялівка вносить несправедливість. Оцінка на умовах: на кількостях того, що було вироблено (а не на кількостях дій).

Будь-яка людина від народження здатна оцінювати кількості. Будь-яка людина, яка може щось сприймати, здатна оцінити різницю в кількості чогось.

Ви обіцяли людині відсотки від прибутку. Знаючи прибуток, ви можете вирахувати відсотки. Заплатити йому їх було б справедливо. Заплатити менше або заплатити більше - несправедливо.

Давня формула «око за око» може здатися справедливою ​​людині, нездатній бачити істину. Одна людина вибила іншій очі - значить, їй теж потрібно вибити око. Це здається справедливим. Але ця формула, хоч вона і вносить певну рівновагу, не відновлює рівноваги. Людині була нанесена шкода(в даному випадку вона позбулась ока). Рівновагу відновило б відшкодування збитку в такому обсязі, який був би достатній з точки зору людини, яка зазнала збитків. Тому покарання не є способом відновлення справедливості - воно просто додає до однієї несправедливості іншу. Якби замість покарання людини завжди змушували відшкодувати дійсно завдані збитки, навіть вона сама не вважала б це несправедливим.

Створення умов, при яких людина не зможе творити зло-передумови до справедливості. Людину, яка не бажає виправлятися, або відшкодовувати збиток можна позбавити можливості не множити, що творилась ним, несправедливості. Але, в тому числі, навіть ізоляція людини не відновлює справедливість.

Якщо почуття кількості у нас з вами вроджене, то і почуття справедливості - теж вроджене. Але життя так попрацювало над людиною, що її розум став повний заплутаних ідей, емоцій і помилкових даних щодо таких понять, як «чесність», «істина» і «справедливість». Так народжується цинізм і не приходить людське щастя.

Здатність виносити справедливі рішення дозволяє суддям не помилятися.

Особливістю сучасних суспільств є їх велика диференційованість, причину якої пов'язують зі змінами в змісті суспільного виробництва: воно стало високотехнологічним, а одним з найбільш затребуваних товарів сьогодні вважається інформація. Внаслідок цих трансформацій робота за верстатом, в полі, на транспорті, іншими словами, фізична праця, з якою традиційно пов'язується створення суспільного багатства, трохи відійшла у тінь. Поява безлічі нових професій і дроблення колишніх кардинально змінило картину суспільного життя і зажадало перегляду критеріїв справедливості. У сучасному плюральному суспільстві не може бути єдиного підходу до визначення справедливості, а тому доцільно виходити з поточного контексту, тобто з особливостей конкретної соціальної області: Кожне благо має розподілятися у відповідності до критеріїв значимості своєї власної сфери. Це серед іншого означає асиметрію принципу розподілу. Будь-який конкретний опис дистрибутивної справедливості забарвлений в локальні кольори.

Критерії справедливого розподілу значно відрізняються за змістом, місця і часу. Щоб знайти узагальнюючий критерій потрібно знайти компроміс з масою винятків. Перебуваючи в одному соціальному просторі, але в різних його секторах, індивіди і групи, що мають різні потреби, завжди мають по багатьох життєво важливих питаннях розбіжності чи конфлікт інтересів. Потрібно узагальнити різні стандарти справедливості за допомогою вироблення прийнятної для всіх формули загальної справедливості. Теоретичний аспект проблеми полягає в пошуку або створення дискурсу, здатного виступити в якості узагальнюючої інстанції для приватних теорій справедливості.

Сенс соціальності складається в інтеграції приватних зусиль для досягнення спільної для всіх учасників мети і через це - більш повного задоволення індивідуальних потреб. Збалансованість загальних і індивідуальних інтересів - найважливіший показник здорового суспільства, що включає в себе в тому числі і згоду за стандартом і критеріям справедливості. Кістяк будь-якої соціальної спільності - його структура, мінімальний склад якої включає в себе великі і малі соціальні спільності. Однією з умов стійкості соціальної структури є справедливість, що розуміється в найзагальнішому вигляді як співмірність між внеском у спільну справу і одержуваною від цього винагородою. Справедливість соціальної структури визначальним способом впливає і на справедливість похідних від неї соціальних феноменів.

Ознаки справедливої ​​соціальної структури. 
Ще раз звернемося до змісту і цілей соціальності. Не будучи самодостатніми, індивіди вступають один з одним в обмін, який зовні нагадує ринкові відносини. При цьому кожен прагне одержати не менше, ніж він вклав. Людина виконує різні обов'язки для того, щоб бути спокійним за свою особисту безпеку, збереження своєї власності, мати інші блага, забезпечити які можна тільки за рахунок взаємодії з іншими людьми. Якщо її внесок перевищує віддачу, вона має право говорити про несправедливість такого соціального обміну. Точно так же несправедливим буде, якщо вона отримає більше, ніж вклала. Аристотель називав таку форму справедливості дистрибутивною,  помітивши, що вона складається в рівномірності між внеском і платою.

Ще мова йде про професійні і соціальнв ролі, за допомогою яких індивіди забезпечують своє життя. Базова структура суспільства диктує склад і розстановку учасників громадського обміну. Вона ж стимулює людей опановувати тими професіями, знаннями і вміннями, які затребувані і за умови оволодіння ними, що гарантують успішний соціальний обмін. «Вага» кожної ролі добре відома, вона визначається її затребуваністю, складністю, витратами на навчання та професійний ріст. Праця селянина важка, проте нескладна, і будь-яка людина може опанувати, але робота коваля чи столяра набагато складніша, не кажучи про професію лікаря. Відповідно, число людей, здатних опанувати лікувальною справою, значно менше, ніж тих, хто в змозі виконувати роботу, яка потребує тривалого навчання і підготовки. Виробничий базис суспільства визначає необхідний для його існування склад учасників, виробляє вимоги до них і вибудовує їх ієрархію. Принциповим є те, що «зайвих» людей в цій структурі не буває. Кожен знаходиться на своєму місці і повинен отримувати винагороду відповідно до цього місця.

Справедливість базової структури суспільства повинна виявлятися в тому, що ніхто не повинен харчуватися їжею, яку не заробив. Громадський механізм потребує управління і обслуговування  Найчастіше внесок в нього і винагороду визначається самими тими, хто управляє і обслуговує.  Частка інтелектуальної праці безперервно зростає, а оскільки винагорода за нього здійснюється за рахунок тих, хто зайнятий продуктивною роботою, то оплата їх праці здійснюється ними самими. Тут можливі зловживання владою при відсутності контролю за розподілом оплати праці.

Потрібно визначити цінність і важливість внеску кожної професійної практики в суспільне виробництво. Однак, чи справедливий устрій суспільства, в якому футболіст, що ганяє м'яч по футбольному полю, «вартує» десятки мільйонів євро, а токар або шкільний учитель заробляють за десять років суму, еквівалентну тій, що топ-модель отримує за один вихід на подіум. Більшість громадян живуть «не по кишені», в борг, на гроші, які вони не заробили. Потрібно зробити цю ситуацію більш справедливою.


Друга обставина, яка робить незадовільною «механічну» справедливість, пов'язана з тим, що в будь-якому суспільстві є люди з обмеженими фізичними можливостями, які не можуть нарівні з усіма брати участь в соціальному обміні. Отже, в структурі суспільства повинні бути передбачені механізми їх включення в цей обмін і забезпечення по відношенню до них оптимальної норми справедливості.

Справедливість - це інтегративний показник, що включає в себе нормативні та фактичні компоненти. Обмежитися тільки фактичним, калькульованих аспектом справедливості, означає стати на шлях несправедливості. Арифметичний розрахунок співвідношення між внеском і платнею не враховує багатьох речей. У тому числі і ціннісних уподобань людей, міркувань нормативного порядку, які перешкоджають продуктивній або політичній активності. Нормативний фон суспільства, що представляє собою сукупність звичаїв, традицій, способу життя, що корениться в історії, етнічній приналежності, релігії і тому подібних речей, впливає на структуру суспільства і через неї на склад і критерії справедливості. В Індії, наприклад, до цих пір зберігаються залишки кастових обмежень, що закріплюють за представниками конкретних каст певні види діяльності. Деякі види діяльності відносяться до числа несхвалюваних або табуйованих: лихварство у всіх його формах вважається нормальним для іудеїв, але недопустимо для мусульман. Існують обмеження гендерного характеру і т. д.

Таким чином, справедливість базової структури суспільства визначається об'єктивними факторами, що збігаються з продуктивним базисом, і нормативними факторами, що включають в себе систему базових цінностей, згода за якими може бути емпірично встановлена. Критерієм справедливості є консенсус між індивідами і соціальними групами щодо того, як винагороджується їх внесок в загальну справу. Проблема, однак, полягає в тому, що економічна, політична та соціальна суб'єктність сучасних суспільств інша, ніж в суспільствах індустріального типу. Постіндустріальне інформаційне суспільство відсунуло на задній план людей, що створюють матеріальний продукт. Високі технології і інформація виступають в якості основи сучасного виробництва, і, відповідно, люди, що створюють і обслуговують їх, виходять на авансцену. Продуктивність сільськогосподарської праці визначається вже не селянином, що встає до зорі і в поті чола працює весь світловий день, а вченими і технологами, що створюють сорти, породи, корми і машини, багаторазово збільшують врожайність і продуктивність. Те ж саме можна сказати і про сучасне виробництво.

Суть базисних відносин, що дозволяють судити про справедливість соціальної системи в цілому. Це відносини, пов'язані з виробництвом і розподілом необхідних для життя людини благ, а їх розподіл залежить від типу власності на засоби виробництва. Те, що в сучасному виробництві на зміну робочого за верстатом приходить програміст або оператор пристрою зі складним цифровим керуванням, не змінює суті розподілу отриманого продукту: його здійснює власник засобів виробництва. Програміст, оператор, біотехнолог і інші представники сучасного виробництва - такі ж наймані працівники, яким був робочий виробництва фордов-ського типу.

Викликає тривогу факт, що належить до влаштування сучасного суспільства -є наявність елементів, що «паразитують», які знаходяться між виробниками і споживачами благ, живучи за їх рахунок. Прикладом можуть бути штучно створювані і заохочувані трансакційні витрати, роздутий штат чиновників, посередницькі структури і т. д. Є всі підстави говорити про «країни-паразити», які живуть за рахунок явної або завуальованій експлуатації ресурсів інших народів, періодично «спускаючи пар» за допомогою навмисного провокування економічних криз і локальних воєн.

Досвід історії, на жаль, демонструє лише один ефективний спосіб подолання структурної несправедливості: всередині країни, коли вичерпані можливості  зробити це еволюційним шляхом, шляхом перемовин, домовленостей і згоди про  запровадження справедливих змін в суспільстві, ним є політична революція, а в міжнародних відносинах - війна. Шекспір ​​вустами одного з персонажів «Генріха IV» висловився з цього приводу так:


Мені здається, що, тимчасово, війна -


оздоровлююче потрясіння


Для тих, хто засмітив собі кишки


Безбідним життям і об'ївся щастям.


Цей песимістичний сценарій, за яким відбувається кардинальна перебудова соціальної структури конкретних суспільств і структури світового порядку, не привід для того, щоб припинити пошук інших шляхів і способів зменшення несправедливості. Вони якраз і необхідні для того, щоб мінімізувати наслідки відмінностей не на рівні соціальної онтології, а на рівні надбудови, де вони знаходять втілення у відмінностях культурних груп та індивідів

Мінімальна соціальна справедливість полягає вже в тому, що індивіда визнають за людину. Він сам вважає себе таким, і спільність індивідуумів вважає так. На первинному, багато в чому примітивному рівні моральної свідомості людина - це той, хто такий же, як і я. Тобто той, хто такого ж кольору шкіри, говорить моєю мовою і діалектом, належить до того ж тотему, що і я, вірить в тих же богів. Відповідно і критерії справедливості поширюються тільки на своїх. Батьківщина демократії, стародавня Греція, трепетно ​​ставилася до справедливості, але поширювала її тільки на своїх громадян. Варвари і раби не вважалися об'єктами справедливості. Розширення обсягу поняття «людина» автоматично тягне за собою і максимальне розширення простору справедливості.

З визнання індивіда людиною випливає такий мінімум його прав, як особиста безпека, безпека його власності, майна..

Ідентичність людини складається з багатьох елементів, які «склеюються» в кожному конкретному випадку унікальним чином, утворюючи в результаті неповторну людську самість.

Універсального рецепту ідентифікаціх не існує: в одному випадку людина ідентифікує себе як людину, що бачить сенс свого життя в забезпеченні та захисті сім'ї, в іншому випадку на перший план виходять професійні чесноти, в третьому - релігійність.

На перший погляд, детальна ідентифікація людини веде до того, що на виході ми маємо нескінченне різноманіття і різноманітність індивідів, яке неможливо впорядкувати за допомогою підведення під який-небудь загальний знаменник. Це ускладнює вироблення критеріїв справедливості. З цієї причини людські суспільства тривалий час йшли по шляху найменшого опору, мінімізуючи відмінності, ігноруючи індивідуальне і специфічне за допомогою оголошення його несуттєвим і випадковим. Таке рішення було можливим з тієї причини, що об'єктивне усвідомлення відмінності ще не було розвинене, сподівання і надії були пов'язані із загальним, на догоду і жертву якому приносили індивідуальне. Скріпами, які утримують суспільства від розпаду, були споріднена або етнічна спільність, релігія, відфільтровані протягом тривалого часу соціальні норми і не в останню чергу -  воля влади. Ті ж сили, що забезпечували громадську цілісність, були гарантами справедливості: солідарні суспільства - це завжди справедливі суспільства. Тому що знайти загальне, яке задовольняє всіх рішення або норму розподілу загальних благ в таких суспільствах - не сильно важке завдання. Різниця розглядалося як аномалія. Справедливість в даному випадку полягала в тому, що об'єктом захисту було загальне, яке вважалося гарантом благополуччя одиничного. Якщо виникали колізії між загальними та індивідуальним інтересами, останніми без коливань жертвували.

Різниця (відмінність) стає об'єктом уваги і захисту тоді, коли вона визнається цінною і важливою для спільної справи, а також для носіїв цієї різниці(відмінності). Далеко не завжди перше і друге збігається. Певна здатність або талант, носіями якого можуть бути деякі індивіди, визнається суспільством і гідно винагороджується. Як приклади можна взяти видатних вчених, художників, воєначальників, релігійних пророків. Але в складі цілого можуть бути проблематичні відмінності: етнічні, релігійні, культурні, політичні, економічні. Їх носіями є не поодинокі представники, а соціальні групи, причому численні. Прикладом можуть бути гугеноти у Франції XVI століття, курди в Туреччині та Іраку, роми в Румунії і Болгарії, селяни в Англії XVII- XVIII століть.

Як тільки відмінність (розбіжність) стає істотною в складі загального цілого і важливою для персональної ідентичності, вона потрапляє в сферу справедливості. Парадокс же полягає в тому, що справедливим вважається як турбота про збереження відмінності, так і його маргіналізація або ігнорування.

Справедливість чи несправедливість існують в суб'єктно-об'єктній формі. Американцеві представляється несправедливим, що жінки в Афганістані з'являються в публічних місцях тільки в паранджі, проте самі ці жінки не вважають себе ущемленими або ураженими в правах. Виборчі обмеження за віком або статтю, що існують у багатьох традиційних країнах, є приводом для обурення західних правозахисників, але не сприймаються як несправедливі суб'єкти цього обмеження. Принципово важливо, щоб індивіди і соціальні групи були кровно зацікавлені в наявності або відсутності елементу, відношення до якого виступає в якості критерію справедливості.

Були спроби розділити знання і думку, знання-це те, що пізніше стали називати «науковим знанням», на відміну від думки як суб'єктивно забарвленого знання. Наукове знання, за Арістотелем, має справу з тим, що може бути тільки так, а не інакше. Думка ж відноситься до речей, які можуть бути визначені так, а можуть - і інакше. Іншими словами, головною ознакою наукового знання є об'єктивність, тобто., незалежність від суб'єкта, що пізнає. Але цей критерій ставить під сумнів можливість достовірного знання про людські дії. Узагальненою метою життя кожного індивіда є набуття блага, а в питанні про зміст цього блага немає одностайності. Вихід він бачив у пошуку загального поняття блага, з яким згодні всі, і яке, будучи знайденим та артикульованим, зможе служити узагальненою метою і критерієм для оцінки будь-яких вчинків, в тому числі і своє справедливе суб'єктивне уявлення про справедливість людина погоджує з загальноприйнятим критерієм. Таке можливо, однак, тільки в ціннісно однорідних суспільствах, яким був грецький поліс та інші подібні до нього соціально-культурні утворення. У міру розширення і диференціації соціального простору можливість вироблення узгодженої, що задовольняє всіх концепції блага прагне до нуля. А це означає, що пошук критерію справедливості стає проблематичним. Оскільки ж ніякі форми і способи соціальності не можуть вважатися стійкими, не будучи справедливими, то на порядок денний постає питання про можливість досягнення мінімальної справедливості, яка гарантувала б суспільну стабільність. Цій умові відповідає така форма справедливості, як правосудність, або законність. Її інстанцією є держава, а сфера дії збігається з законом і офіційним, писаним правом.

Судження типу «Закон суворий, але справедливий» в даному випадку не витримує критики. Закон справедливий лише частково, оскільки містить «середню» норму справедливості, яка поширюється на всіх людей без урахування їх персональної ідентичності. Але в реальності існують не середні, а конкретні індивіди, що володіють специфічною ідентичністю, яку закон врахувати не в змозі, оскільки орієнтований на загальне. За межами цього загального залишається багато того, чим індивід дорожить, вважає для себе значущим. Оскільки закон не в змозі врахувати «особливе», потрібні інші інстанції, здатні зробити це. Коммунітарісти відносять до таких інстанцій інститути громадянського  суспільства.


Підсумком тривалих спроб концептуалізації справедливості є згода в тому, що не існує одного, єдиного для всіх критерію справедливості, як не існує філософського каменю, що дарує його власникові здатність миттєво прозрівати істину. Соціальна справедливость сьогодні вже не зводиться до того, що кожен одягнений, взутий і нагодований. Це - пройдений етап. До її складу зараз входить і якісна освіта, і якісна медицина. Але це судження не є загальнозначущим. Адже і зараз на Землі близько мільярда людей голодують, а три мільярди - не отримують повноцінного харчування. Для них справедливість полягає в тому, щоб не бути голодним і не бути свавільно  вбитим.

Сьогодні є сенс перейти до тактики малих справ, тобто спиратися в своєму здійсненні політики справедливості на ресурси, які є під рукою. Такий підхід називається флексібильним, оскільки він вимагає від осіб і інстанцій, його практикуючих, надзвичайної гнучкості. Крім здорового глузду і досвіду під цей підхід може бути підведено методологічне підґрунтя, на роль якого добре підходить концепт трансверсальної раціональності. З одного боку, в цій концепції визнається нормою плюралізм, в тому числі і плюралізм справедливостей, але водночас не виключається можливість спільних рішень. Ці рішення включають в себе аналіз розбіжностей і пошук ситуаційних точок дотику, які завжди існують в режимі «тут і зараз».

Прикладом гнучкого підходу до реалізації справедливості є наступна правова концепція. Суддя при визначенні рішення може просто підігнати випадок, що розбирається під відповідний закон, неминуче при цьому ставши Прокрустом, і тоді його вердикт буде несправедливим. Але він може уникнути цього, якщо поставиться до справи з урахуванням всіх її нюансів, зверне увагу на деталі, які не могли бути включені в закон. Для цього він повинен бути свого роду «юридичним Геркулесом», тобто людиною, наділеною «надлюдською кваліфікацією, вченістю і терпінням». Справедливе рішення, яке він виносить, спирається на фундаментальні принципи права, культурні традиції, неписані моральні норми, політичну доцільність і конкретну життєву ситуацію.


Тактика флексібильної справедливості потребує для своєї реалізації в таких «Геркулес» не тільки в сфері права, але і в тих областях, де дії, результати або стан оцінюються з точки зору справедливості. Значний ризик суб'єктивізму в цій справі є достатнім поясненням того, чому про справедливість з небажанням кажуть діючі політики і юристи.


Підготував Олександр Майстренко