Українці на екрані: еволюція образу у світовому кіно

Авторка: 

Анна Патер

Протягом років кінематограф залишається потужним інструментом для формування суспільного уявлення, зокрема й створення стереотипів. Образ української нації у світовому кіно зазнав великих змін починаючи від тіні імперських наративів як невідʼємна частина СРСР, або й як карикатурні, невиховані бандити та емігранти. Проте події останніх років‒ Революція гідності, повномаштабне вторгнення, культурне піднесення‒ привернули увагу світу до справжньої України. Дедалі частіше іноземне кіно демонструє персонажів із нашою силою, самобутністю та прагненням до свободи.

Одним з перших фільмів, що представив Україну в західному кінематографі, стала історична драма‒ «Мазепа, народний герой України». 1918 році стрічка була знята режисером Л. Піком та М. Бергером. у Німеччині. У сюжеті Іван Мазепа служить при польському дворі, де потрапляє у немилість через роман із дружиною шляхтича. Розповідь про образ героя сильно відрізняється від нашого уявлення адже ґрунтується на романтизованих легендах про Мазепу. Однак фільм є цінним джерелом для дослідження про національно-визвольних змагань українців початку ⅩⅩ століття.

Ще один прикладом подання України крізь призму стереотипного та спрощеного погляду‒ голлівудська екранізація «Тараса Бульби» 1962 року. Хоч стрічка й базувалась на творі М. Гоголя, вона значно відрізнялась від оригінального тексту, спотворюючи історичний контекст. Україна у фільмі зображена переважно як романтизований край козаків з їхні побутом, що ведуть боротьбу проти поляків. Втім режисер не підкреслює індивідуальності українців, а лише акцентує увагу на пригодницькій складовій кіно. Головну роль у виконанні Юл Бріннера розкритикували, а сам фільм виявився невдалим у прокаті. Голівуд сприймав Україну як войовничу,  екзотичну, але позбавлену чіткої національної ідентичності територію.

У період Радянського Союзу через активну пропаганду так званого «єдиного народу» українців майже не сприймали на міжнародній арені кінематографії. Українська нація зʼявлялась на екранах лише як частина СРСР або ж у ролі‒ перебіжчиків, мафіозі, шпигунів. У голлівудських та європейських фільмах українець міг бути героєм Другої світової війни чи солдатом, але ніколи немав чіткої української ідентичності. До прикладу у радянських військових фільмах українці були зображені як хоробрі бійці Червоної армії, що воювали "за Батьківщину", але національна приналежність здебільшого замовчувалася.

Навіть у радянському кіно українську культуру зображували спрощено до фольклору, козаків і колгоспної романтики. Такі фільми, як «Весілля в Малинівці» 1967 року чи «За двома зайцями» 1961 року, відображали Україну через комічні або мелодраматичні образи, оброблені радянською цензурою.

Згодом західна кінематографія у період Холодної війни з 1947 по 1991 рік асоціювала українців з радянськими спецслужбами або ж підпільною антирадянською діяльністю. Голлівудські фільми закріплювали образ лиходіїв, агентів КДБ, використовуючи українські прізвища для героїв. У таких фільмах як «Доктор Ноу» 1962 року або ж «Рембо Ⅲ» 1988 року можна побачити типовий образ антагоніста‒ радянського офіцера, без зазначеної етнічної приналежності. 

В контексті стійких стереотипів, що збереглися до сьогодення залишається образ ‒ «емігрантів у пошуках кращого життя». Часом до персонажі українці займаються протизаконною діяльністю (злодії, повії чи жертви секс-рабства). 2008 року фільм «Бруд та мудрість» по новому показує  головного героя, а саме як творчу особистість, яка вже є частиною богемного середовища. Українських емігрантів в залежності від часу також згадували у фільмах: «Людина, яка плакала» 2000 року, «Збройний барон» 2005 року, «Залізна леді» 2011 року, «Доктор Хаус» 2012 року.

 Однак застарілі кліше про українців ще й досі трапляються у західній кіноіндустрії так у 2021 році серіал «Емілі у Парижі» отримав шквал обурення від суспільства. У другому сезоні головна героїня знайомиться з українкою, яка пропонує вкрасти одяг разом із магазину і боїться депортації за свій вчинок. В котре спостерігаємо за поверхневим й вкоріненим образом шахрайки. 

Після подій Революції Гідності та вторгнення Росії у 2014 році світ дедалі більше став цікавитись Україною. Події на Майдані, анексія Криму, повномаштабне вторгнення‒ відкрили очі та показали, що український народ готовий жертвувати собою та боротися свободу й демократію. Документальні фільми: «Зима у вогні» 2015, «Дім зі скалок» 2022, «Рік» 2023, «20 днів у Маріуполі» 2023, не лише привернули увагу світової авдиторії до ситуацію в країні, але й  отримали номінацію на премію «Оскар». 

Популярна платформа «Netflix» демонструє українців як героїв, які захищають свою землю. Українські митці, автори й режисери все більше виходять на світову арену. Крізь тінь пострадянського простору українці змогли трансформуватись у воїнів, волонтерів, митців та борців за свободу. Шляхом змін у сприйнятті світом України, наша нація стала предметом уваги і субʼєктом власної історії в міжнародному кіно, де відображена реальність, що допомагає краще зрозуміти суспільству, ким є насправді українці.

Кінцугі

Авторка:

Марія Труш

    В 15 сторіччі японські ремісники намагались відновити керамічні вироби: чашки, тарілки, вази і так далі – які страждали під час війн чи нещасть. Згодом це перетворилось в мистецтво, що перекладається як «золоте з’єднання» - Кінцугі.

   Це і мистецтво, і особливий метод ремонту і реставрації кераміки. Полягає він у тому що не сховати недоліки, будь то тріщина або відколотий шматочок, а підкреслити, ніби це неймовірний та дуже вишуканий візерунок. Для створення цього використовують позолоту та спеціальний давньо японський лак – урусі. Сам процес складається з кількох етапів:

   Збирання фрагментів. Частинки, що лишились від посудини зберігають. Їх очищують і готують до ремонту.

   Склеювання. За допомогою урусі фрагменти склеюють між собою та завдяки лаку вони дуже довго лишаються цілими.

   Шпаклівка. Часто буваю, що якоїсь частини бракує, за допомогою того ж самого лаку її відтворюють, створюючи гладку поверхню.

  Позолота. В стиках фрагментів лишаються лінії, а там де відтворили частину дуже помітно, бо урусі маю чорний або червоний колір. Тут на допомогу майстрам приходить позолота. Замазавши сумішшю лаку і порошка золота  недоліки, створюється унікальний візерунок. Інколи це може бути срібло, але це зустрічається рідше.

   Кінцугі має під собою і філософські начала. Філософією вона стала завдяки японським ремісникам, що вбачали в своїй роботі дещо особливе, ніж просто ремонт кераміки. В них сховалось 3 філософські ідеї:

   Вабі-сабі – естетику недосконалості, що має під собою усвідомлення мінливості природи та бачення краси у пошкоджених речах.

  Моно но аваре – концепція ефемерності та мінливості життя, прийняття втрати та пошук краси в минувшому.

   Гіфу но кокоро – шана до предметів, тендітне до них ставлення та збереження їх як історії, навіть з пошкодженнями.

  Кінцугі мала великий вплив на мистецтво, дизайн та психологію в Японії. Воно часто зустрічається в дизайні інтер’єрів, ним надихаються митці, також вона є терапією для заспокоєння. Вона вчить цінувати красу в недосконалостях та бути стійким до життєвих подій.

Українська історія у кіно: добірка найкращих фільмів

Авторка:

Наталія Бондаренко

   Українське кіно останніми роками стрімко розвивається, і особливе місце в ньому займають історичні фільми. Вони не лише розповідають про минуле, а й формують нашу національну свідомість та показують боротьбу українців за незалежність. У цій статті розглянемо кілька українських історичних фільмів, які варто подивитися.

“Захар Беркут” (2019)

  Екранізація класичної повісті Івана Франка про боротьбу карпатських громад проти монгольської навали в XIII столітті. Головні герої — брати Беркут, які разом із горянами борються за свою свободу.

“Крути 1918” (2019)

 Фільм про легендарний бій під Крутами, де українські студенти й курсанти стали на захист Києва від більшовицьких військ Муравйова.

“Чорний ворон” (2019)

  Екранізація роману Василя Шкляра про повстанський рух Холодного Яру після встановлення радянської влади. Головний герой, отаман Чорний Ворон, веде боротьбу за незалежність України.

“Поводир” (2014)

 Історія американського хлопчика, який опиняється в Україні в 1930-х роках і стає свідком Голодомору та репресій проти кобзарів.

“Довбуш” (2023)

 Історія Олекси Довбуша, легендарного карпатського опришка XVIII століття, який став символом боротьби проти панської сваволі.

“Кіборги” (2017)

 Одна з перших масштабних кінокартин про сучасну війну. Фільм розповідає про українських військових, які у 2014 році героїчно обороняли Донецький аеропорт.

“Червоний” (2017)

  Історія воїна УПА Данила Червоного, який потрапляє до радянського ГУЛАГу, але не здається й піднімає повстання в таборі.

“Щедрик” (2022)

 Драматична історія української, польської та єврейської сімей, які живуть у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) у часи Другої світової війни. Фільм показує, як музика може стати символом надії та єднання.

“Заборонений” (2019)

 Історія життя і боротьби Василя Стуса — українського поета-дисидента, якого радянська влада кинула за ґрати за його проукраїнську позицію.

  Ці фільми нагадують нам про героїчні сторінки нашої історії, про боротьбу за незалежність і те, що українці завжди стояли за свою свободу. Якщо ви досі не бачили цих картин, обовʼязково додайте їх у свій список для перегляду! 

Фемінізм у поп-культурі

Авторка: 

Софія Топоркова





 Для початку треба зрозуміти визначення та історичний контекст.   Фемінізм – це суспільний і політичний рух, що має на меті досягнення рівних прав і можливостей для жінок та чоловіків. Він охоплює широкий спектр ідей та підходів, спрямованих на подолання дискримінації за ознакою статі та забезпечення гендерної рівності в усіх сферах життя. 

  Взагалі феміністичний рух поділяють на кілька хвиль: Перша хвиля (кінець XIX — початок XX століття). Головна боротьба була спрямована на здобуття жінками виборчого права, доступу до освіти та рівних прав у шлюбі. Вибороли прийняття в США 19-ї поправки до Конституції (1920 р.), яка надала жінкам право голосу.

   Друга хвиля (1960–1980-ті роки) Тут вже основна увага приділялася праву на працю, рівну оплату праці та боротьбі з сексуальними домаганнями. Саме тоді з’явився термін «гендер» як соціальний конструкт.

   Третя хвиля (1990-ті – початок 2000-х років) Ця хвиля фемінізму включала критику попередніх етапів за брак інклюзивності та приділяла увагу перетину (інтерсекційності) гендерної, расової, класової та сексуальної ідентичностей.

   Четверта хвиля (з 2010-х років – до сьогодні) Фемінізм сучасності активізувався завдяки соціальним мережам. Кампанії #MeToo та #TimesUp підняли питання сексуального насильства та харасменту, а також посилили боротьбу за права ЛГБТ+ спільноти та репродуктивну свободу.

 Також фемінізм поділяється на декілька течій, цей рух не є однорідним. Тож серед основних напрямів можна виокремити:

  Ліберальний фемінізм – виступає за рівність через законодавчі реформи та доступ до освіти.

   Радикальний фемінізм – наголошує на необхідності глибоких соціальних змін, щоб викорінити патріархат.

 Марксистський (соціалістичний) фемінізм – аналізує зв’язок між гендерною нерівністю та капіталізмом.

 Інтерсекційний фемінізм – зосереджується на взаємодії різних форм дискримінації (раса, клас, сексуальність тощо).

Текст на фото: «Захищай свою дочку, виховуй свого сина»

 Зараз фемінізм продовжує розвиватися, адаптуючись до нових соціальних викликів і технологічних змін. У майбутньому він залишатиметься важливим рушієм рівності, справедливості та прогресу

  Але як Фемінізм виглядає у поп-культурі? Поп-культура довго зображала жінок у стереотипних ролях – слабких, залежних, створених для підтримки чоловічих персонажів. Проте останні десятиліття фемінізм поступово змінив цей дискурс. Почну приклади з кіно та серіалів: 

  «Чудо-жінка» 2017 – це один із перших супергеройських фільмів, де головний персонаж – жінка, а режисерка – також жінка. До цього часу супергероїчні франшизи переважно оберталися навколо чоловіків, а жінки виконували допоміжні ролі (наприклад, Чорна вдова у фільмах Marvel).

   «Оповідь служниці» 2017 - 2024- один із найгостріших серіалів про права жінок. Дія розгортається у тоталітарній країні Гілеад, де жінки позбавлені будь-яких прав. Головна героїня Джун – одна з служниць, яких примушують народжувати дітей для еліти. Серіал не лише показує насильство і контроль над жінками, а й демонструє їхню боротьбу за свободу.

  «Барбі» 2023 - спочатку здавалося, що "Барбі" буде просто черговою комерційною стрічкою. Але фільм виявився набагато глибшим – він критикує патріархат, показує тиск, який суспільство чинить на жінок, та піднімає питання самовизначення.

   Головна героїня Барбі спершу живе у фантастичному світі, де жінки мають владу. Але, потрапивши у реальний світ, вона стикається з сексизмом, об’єктивацією та нерівністю. Це іронічна, саморефлексивна історія про те, що означає бути жінкою в сучасному світі.

  Звичайно фемінізм присутній у сучасній поп-музиці. Багато артистів відкрито просувають феміністичні ідеї у своїй музиці, створюючи гімни жіночої сили та незалежності, наприклад:

   Run the World (Girls) – Beyoncé (2011)  - ця пісня справжній маніфест жіночої сили. Бейонсе у своїй творчості часто звертається до теми фемінізму, а у виступі на MTV VMA 2014 вона навіть вивела слово FEMINIST на сцену.

  God is a Woman – Ariana Grande (2018) пісня є найбільш відомим «гімном» фемінізму. Вона символізує жіночу силу та сексуальну свободу. Відеокліп містить релігійні мотиви та піднімає питання про традиційне бачення жіночої ролі у суспільстві.

  The Man – Taylor Swift (2019) у пісні Тейлор Свіфт іронічно аналізує гендерні подвійні стандарти, пояснюючи, що її кар’єру та поведінку сприймали б інакше, якби вона була чоловіком.

   Your Power – Billie Eilish (2021) пісня засуджує зловживання владою та експлуатацію жінок, зокрема в музичній індустрії. Це тиха, але потужна заява про насильство та маніпуляції.

  Прикладів таких як пісень так і фільмів можна назвати безліч. Але фемінізм - це не просто модна тенденція, а важливий елемент соціальних змін. Він розширює уявлення про роль жінок у суспільстві, допомагає долати стереотипи та привертає увагу до ключових питань гендерної рівності. 

  Сучасне кіно, серіали та музика дедалі частіше зображають жінок не лише як об’єкти або допоміжних персонажів, а як повноцінних, сильних і багатовимірних героїнь. Такі фільми, як «Чудо-жінка», «Оповідь служниці» і «Барбі», не просто розважають, а й підштовхують до роздумів про суспільні норми та несправедливість. У музиці жінки-артистки, яких я вже загадала вище, використовують свої пісні для просування ідей рівності та свободи.

   Ми живемо у світі, де досі потрібно доводити очевидне: жінка має право на власне тіло, власний голос, власні амбіції. Коли феміністичні меседжі з’являються у кіно чи музиці, це дає силу, підтримку, натхнення.

  Тож фемінізм у поп-культурі — це більше, ніж просто тренд чи маркетинговий інструмент. Це спосіб донести до широкої аудиторії те, що жінки заслуговують на рівні права, свободу вибору та повагу. Коли ми бачимо сильних, незалежних героїнь на екрані або чуємо пісні, які говорять про справедливість, це не просто розвага — це частина боротьби.

Вишиванка нового покоління: поєднання традиції та сучасного стилю

Авторка: Вікторія Вакіна

Українська вишита сорочка — це не лише елемент національного одягу, але й глибокий символ духовності та вірувань народу. Її орнаменти, кольори та техніка виконання завжди мали сакральне значення, виконуючи роль оберега, що захищав людину від зла, приносив добробут і гармонію. Традиція вишивки має багатовікову історію, кожен регіон України формував власну символіку, яка зберігається і трансформується донині. Однією з головних функцій вишитої сорочки було забезпечення захисту людини. Вважалося, що орнаменти, нанесені на одяг, особливо в зонах коміра, манжетів і подолу, утворюють своєрідний бар’єр проти злих духів.  Візерунок схожий на дерево життя символізував родючість і нескінченність роду, ромби з крапкою в центрі асоціювалися із засіяним полем та добробутом, а зірки й хрести слугували символами захисту й очищення. 

Особливу роль відігравав колір вишивки, адже кожен з них мав своє сакральне навантаження. Червоний вважався кольором життя, енергії та любові, який водночас захищав від негативного впливу. Чорний символізував землю, родючість і мудрість, синій асоціювався із водою та спокоєм, зелений — із природою й відродженням. Унікальне поєднання кольорів у різних регіонах України надавало вишиванкам особливого характеру та значення.

Вишиті сорочки також були важливою частиною обрядової культури українців. Зокрема, для новонароджених створювали спеціальні сорочки з обереговими мотивами, які повинні були захистити дитину від злих сил. Весільна сорочка нареченого й нареченої мала бути вишита вручну, часто матір’ю або нареченою і вважалася символом сімейного добробуту. У похоронних традиціях сорочка ставала провідником для душі, її орнаменти «захищали» людину навіть у потойбічному житті.

Регіональні особливості української вишивки відображали не лише художній смак, але й уявлення про світ. Наприклад, вишиванки Полтавщини славляться своєю білою гладдю, яка символізувала чистоту та гармонію, а на Гуцульщині використовували багаті кольорові гами, які передавали енергію та багатство природи. У кожному регіоні формувалися свої унікальні традиції, які відображали особливості місцевої культури та вірувань.

Сьогодні вишита сорочка залишається важливим елементом національної ідентичності. Попри втрату частини сакрального значення, вона все ще символізує зв’язок із предками, культурною спадщиною та духовними цінностями. У сучасній моді зростає популярність використання автентичних орнаментів, дизайнери відроджують старовинні техніки, вплітаючи традиційні мотиви у сучасний одяг, від футболок і суконь до аксесуарів.

Одним із брендів, який переосмислює традиційні українські мотиви, є Foberini — сучасний приклад гармонійного поєднання старовинної символіки та модного дизайну. Цей бренд пропонує широкий асортимент виробів, зокрема вишиті сукні, сорочки, верхній одяг та аксесуари. Одяг виготовляється вручну із використанням високоякісних натуральних матеріалів, таких як льон і бавовна. Особливий акцент ставиться на функціональності та універсальності одягу, що дозволяє поєднувати елементи традиційного мистецтва із сучасним гардеробом.

У 2023 році вишиванка українського бренду Foberini стала частиною офіційного образу королеви Нідерландів Максими. Вона одягла сукню під назвою «Океан» з традиційними українськими мотивами на одному з публічних заходів, привернувши увагу світової модної спільноти до культурної спадщини України.

Foberini – «Океан»

Не менш популярним є також бренд Varenyky Fashion, який відомий своєю здатністю перетворювати традиційну українську вишивку на вишуканий сучасний одяг. Головна ідея бренду — переосмислення національної культури через моду, роблячи її доступною для сучасної аудиторії в Україні та за її межами.Varenyky Fashion звертає увагу на поєднанні естетики й зручності. Їхній одяг створюється із застосуванням натуральних матеріалів, таких як льон, що забезпечує комфорт і стиль. Кожна колекція бренду вирізняється тонким відчуттям деталей, адже орнаменти розробляються з урахуванням етнографічної автентичності.

Сукня «Стефанія» чорна від Varenyky Fashion

Однією з унікальних рис бренду є його підхід до створення особливого досвіду для своїх клієнтів. До кожного виробу додається детальний опис, що не лише розкриває особливості догляду за одягом, а й розповідає про його символіку, матеріали та спосіб виготовлення. Наприклад, бренд надає рекомендації, як правильно прати й доглядати за вишитими сорочками, виготовленими з натуральних тканин.

Бренд Etnodim є яскравим прикладом того, як традиційні цінності можуть гармонійно інтегруватися у сучасну моду. Його філософія також базується на ідеї збереження культурної спадщини через переосмислення народного мистецтва вишивки, яка стала основою для створення стильного та універсального одягу.

Однією з ключових ініціатив бренду є його культурно-освітні проєкти, спрямовані на підтримку української ідентичності. Наприклад, Etnodim бере участь у збереженні й популяризації старовинних орнаментів, співпрацюючи з дослідниками та майстрами. Бренд також організовує освітні заходи, виставки й арт-проєкти, щоб донести глибину української культури до сучасної аудиторії. Окрім цього, компанія активно підтримує благодійність, співпрацюючи з громадськими організаціями.

Лляна вишиванка з широким коміром «Лехіт» від Etnodim 

Що таке образа? Та чи можна пробачити біль?

Авторка: Євгенія Буряк

   Люди приділяють недостатньо уваги своєму внутрішньому світу, розкриттю своїх почуттів, внутрішніх конфліктів та переживань. Важливо концентруватись на позитивних емоціях, та не менш необхідно приділяти час негативним. І сьогодні мова буде йти саме про друге.

  Чи потрібна злість? Образа? Що означають ці слова? Та чи є це негативом?

  По-справжньому нас ображають речі, які є важливими. Незначущі дрібниці не мають сенсу, тому важливо прислухатись до своїх відчуттів. Пріоритетно визначити причину своїх образ, а потім шукати методи вашого «лікування».

   Не всі образи необхідно прощати, бо не кожній людині це потрібно. Прощення має нести з собою відпущення того темного в серці. Але що, якщо воно тільки росте? Якщо образа, як свіжа рана, на яку щоразу натискають? У такому випадку підтримуйте це в собі. Тримайтесь, і нехай ці образи змушують вас наступного разу не повторювати цих помилок. Це допоможе, в першу чергу, відстоювати себе, згадати, що було, що є ненормальним та чого ви вартуєте.

   Образа несе з собою біль. І іноді він має бути в житті, бо це захисний механізм — наш щит проти суспільства. Біль — це глибоке почуття, тож загляньте настільки глибоко в себе. Загляньте і спитайте себе: як мені захистити себе?

 Як зберегти себе, визначити необхідне та ніколи не давати себе в образу?

  Давайте можливість болю бути та робіть висновки. Не пробачайте біль, якщо він є постійним. Не пробачайте біль, якщо він руйнує вас зсередини. Біль, який триває без змін, означає, що прийшов час захищати свої межі та відпускати те, що завдає страждань.

 Тому ні, головний фідбек сьогоднішнього дня — це «ні постійним образам!».

"Мандруючи Чумацьким Шляхом..."

  В галереї «Хлібня» на території Національного заповіднику «Софія Київська» за підтримки Національної Спілки художників України (голова - Костянтин Чернявський) і Київської організації Національної Спілки художників України (голова - Микола Кутняхов) відкрилася 20-та персональна виставка картин українського худодника-абстракціоніста Данили Ноздрі «Мандруючи Чумацьким Шляхом…». Виставка стала однією із наймасштабніших мистецьких прем’єр у новому 2025 році. 

  Данило Ноздря є лауреатом Національної премії «Скарб нації», наймолодшим членом МОХМ НСХУ.

 Виставка представлена майже 100 роботами талановитого молодого художника і експонується у 4 залах галереї «Хлібня». Картини пов’язані із космічною тематикою. Загалом виставка  «Мандруючи Чумацьким Шляхом…». присвячена вшануванню пам’яті першого українського астронавта Леоніда Каденюка,

  Подібному «космічному» показу  вже передували Данилові експозиції: «Всесвіт. Перемога України», «Space Lunch», «Космос української писанки».(До речі, остання проходила в Національному музеї Тараса Шевченка).

 Але ця Данилова виставка вирізняється солідною кількістю робіт. Тут представлені й ті, що написані юним талантом як у 10-річному віці («Вибух на Червоній планеті»), так й створені за останні п’ять років та такі, що нещодавно, спеціально для цієї виставки.

 Кураторами виставки є Тетяна Морачевська та Helena Kalm.

 Науковий консультант: кандидат мистецтвознавства  Олексій Овчаренко, 

 По закінченню експозиції, частина картин будуть передані лагочинному аукціону на підтримку ЗСУ.

 Під час відкриття виставки Данило Ноздря отримав посвідчення члена МОХМ НСХУ від Голови Національна Спілка Художників України Костянтина Чернявського і став наймолодшим художником спілки. 

  Апогеєм виставки стало встановлення Національного Рекорду України у сфері мистецьких заходів. Представником Національного реєстру рекордів України Віталій Зорін вручив іменний сертифікат Данилові Ноздрі за встановлення рекорду за кількість та якість картин, представлених на його Ювілейній персональній виставці "Мандруючи Чумацьким Шляхом..." Друзі, колеги та гості щиро вітали бурхливими оплесками Данила із його подвійним успіхом і бажали не зупинятися на досягнутому.  Юного Данила на значущу для нього подію прийшли привітати та підтримати його наставники бабуся куратора виставки Тетяна Морачевська,  заслужений журналіст України, член Національна Спілка Художників України Сергій Коміссаров, всесвітньовідомий український художник-баталіст Андрій Серебряков, видатний український живописець та педагог, професора КНУДТ Євген Гула, директорка Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Дробот, український художник Петро Зукунов, головна редакторка журналу «Жінка» Тамара Маркелова та інші. 

Леонід Коваленко