Интернет реклама УБС

09.09.25

Ідеологія вакцини

Авторка:
Дарина Комина 


  Щеплення врятували мільйони життів. Сьогодні складно уявити світ без вакцини від поліомієліту, дифтерії чи кору. І все ж парадоксально, що саме вакцина – одна з найбільш суперечливих медичних практик. У ХХІ столітті вона перестала бути просто медичним засобом, а стала символом довіри до науки і держави. Але водночас і мішенню для страхів, міфів та політичних ігор.

  Опір вакцинації це не нове явище. Ще в XIX столітті у Британії існував сильний опір проти щеплень від віспи. Люди виходили на вулиці, протестуючи проти «неприродного втручання» в тіло. У цьому є щось архетипове: ін’єкція, проникнення голки під шкіру викликає інстинктивний страх. Вакцина сприймалася не просто як ліки, а як загроза самому поняттю «чистоти» тіла.

   У ХХ столітті цей страх поєднався з політикою. У багатьох країнах того часу щеплення були обов’язковими й символізували силу держави над індивідом. Вакцина асоціювалася з контролем і примусом. Цей історичний досвід залишив відбиток, бо і сьогодні багато людей у пострадянських суспільствах сприймають щеплення як «інструмент влади», а не як засіб захисту.

  Пандемія COVID-19 остаточно змінила уявлення про вакцинацію. Якщо раніше вона залишалася технічною темою медиків, то у 2020-2022 роках стала ареною глобальної битви ідентичностей. Та наше ставлення до неї щоразу виявляє більше, ніж ми думаємо: воно показує рівень довіри до системи, науки і навіть до суспільства, в якому ми живемо. І якщо колись вакцина була просто рятівним уколом від хвороби, то сьогодні вона стала лакмусовим папірцем нашої епохи. Лакмусом, що оголює страхи, сумніви й водночас надії.

   Бо у кінцевому підсумку, питання «робити щеплення чи ні» – це завжди більше, ніж медичне рішення. Це вибір між довірою й підозрою, між раціональністю й емоціями, між вірою в спільне благо й страхом перед владою. І, можливо, саме цей вибір і показує, ким ми є насправді.

07.09.25

ПІД ЗОРЯМИ І СОНЯШНИКАМИ

   На початку  вересня в Музеї Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України) відкрилася персональна виставка «ПІД ЗОРЯМИ І СОНЯШНИКАМИ» молодої талановитої  удожниці із Запоріжжя Лори Манукової. Мисткиня є членкинею Запорізького міського об'єднання митців «Колорит», Першої української мистецької агенції Art Fine Nation та Міжнародного артоб'єднання «Повертайся живим!»  Це друга у її житті персональна виставка та перша в столиці  України. 


   Лору Манукову із її вернісажем «ПІД ЗОРЯМИ І СОНЯШНИКАМИ» прийшли привітати поцінувачі українського мистецтва, друзі, коллеги художники та гості музею. Всі були в захваті від її прекрасних сонячних картин написаних в жовто-блакитних тонах.  Художницю вітали, бажали ній творчих успіхів та підкорення нових вершин. Так із урочистими щирими промовами виступили Ірина Дробот, Ірина Кириченко, Петро Зюканов, Ванда Орлова, Алла Горбунова , Олена Погребняк , Константин Руднев , Катерина Ломага, Кристина Лисовская, Леонід Коваленко, Ольга Баженова та інші. Зразу із перших промовин було почуто прекрасні слова про  Сонце на картині, яке надихає на Перемогу України в нинішній підступній війні. Хтось побачив на картинах бойових гусей, що допомагають нашим воїнам у боротьбі із оккупантами. Так дійсно ряд картин талановитої художниці присвячені темі гусей.  
   Художниця із захватом слухала та проникалася до чудових побажань із виступів, що, гадаю, запам'ятаються їй надовго.














   Подробиці про відкриття виставки Лори Манукової можна дізнаватися за цим посиланням на сторінці Новини Музею Марії Заньковецької у Фейсбуці 
Виставка «ПІД ЗОРЯМИ І СОНЯШНИКАМИ» можуть відвідати кияни та гості нашої столиці за адресою музея  вулиця Велика Васильківська, 121
вт – нд: 10:00 – 17:00;
пн: вихідний.
Довідки телефоном: 044 529 5724

Леонід КОВАЛЕНКО

Етнографічний кінофестиваль "ОКО"


 Нині в Україні проходить міжнародний етнографічний кінофестиваль "ОКО", на якому презентуються 90 стрічок 24 мовами із 52 країн, охопивши 5 континентів. Кінофестиваль "ОКО" родом із Болграда, містечка в Одеській Бесарабії, де проживають етнічні болгари. В цьому році окрім регіонів свого походження фестиваль проходить і в Києві. 

  Кінофестиваль "ОКО"–  подія про людей, їхні традиції, досвіди й голоси, які варто почути.   Концепція фестивалю цього року виявляється у народних маскарадах у всьому їх багатстві традицій і проявлень. В Україні – це маланкування, а Болгарії та в Бесарабії, де проживають болгари – обряд кукерства. Тому саме через ці традиції символом фестивалю стала маска, а гаслом – "Дивись крізь". 

  До програми нинішнього фестивалю "ОКО"  увійшли 7 тематичних секцій, а також спеціальні покази фільмів, що відкриють та закриють фестиваль.

 Серед хедлайнерів – стрічки, відзначені преміями "Оскар" та BAFTA, учасники та переможці світових кінофорумів, таких як Sundance, Роттердам, Берлінале, Канни, Венеція, Локарно, Торонто, IDFA.

 Програму доповнюють обрані стрічки з національних кінофестивалів, зокрема КМКФ "Молодість", Docudays UA та Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ).

 5-10 вересня 2025 – відкриття та кінопокази у Києві

 У вересні – кінопокази в Одесі, заключна частина української програми, нагородження переможців у м. Болград, Одеської області

  8-14 вересня 2025 – кінопокази в Одесі

  12-14 вересня 2025 – заключна частина української програми, нагородження переможців у м. Болград, Одеської області

  3-11 жовтня 2025 – показ повної програми, нагородження переможців міжнародної програми OKO GLOBAL у м. Софія (Болгарія).

   Фільм-відкриття – світова прем’єра стрічки "Мертва квітка" (авторський проєкт генеральної директорки фестивалю Тетяни Станєвої) – про українську Бессарабію та трансформацію традицій та зимової обрядовості в умовах війни. 

  «Однією з причин створення кінофестивалю «ОКО» та його основна місія –  привернути увагу України й світу до мого регіону. Саме тому –  Болград, саме тому –  стільки про Бессарабію. Наша мета –  не лише підвищити людську обізнаність і відкрити туристичний та інвестиційний потенціал краю, а й заохотити фольклористів вивчати традиції та культурну спадщину нацменшин, найбільша представленість яких –  саме в нашій мультикультурній Одещині. А також надихнути кінематографістів спрямувати свої камери й фокус на теми й ландшафти півдня. Саме тому ми в столиці робимо бесарабську амбасаду», – розповіла Тетяна Станєва.

  Фільм-закриття – стрічка "Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука – "потужна драма з елементами маланкування, що перегукуються з тематичним фокусом фестивалю".

Леонід Коваленко

03.09.25

Етикет в сучасному світі Чи важливі правила, коли все швидко змінюється

Авторка:

Софія Кутова


   У світі, що змінюється з шаленою швидкістю, де цифрові технології стирають межі, а час стає найціннішим ресурсом, багато хто задається питанням: чи не застаріли правила етикету? Чи справді потрібно дотримуватися формальностей, коли головне — швидкість та ефективність? Попри поширену думку, етикет не тільки не втратив свого значення, але й трансформувався в гнучкий та необхідний інструмент, що допомагає людям орієнтуватися у складному сучасному світі. Його базова суть залишилася незмінною — він є тим невидимим зв’язком, що утримує нас разом, нагадуючи про важливість взаємоповаги.

Етикет: глибинний зміст поза формою

   Етикет, від французького слова «etiguette», що означає «ярлик» або «етикетка», — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків. Його природа двоєдина. З одного боку, існує морально-етична сторона, яка виражає фундаментальні норми моралі, турботи, поваги та захисту, що дозволяють кожній людині відчувати гідність. З іншого боку, етикет має естетичну складову, що свідчить про красу та витонченість форм поведінки. Зовнішня поведінка людини набуває особистісного сенсу лише тоді, коли в її основі лежать глибокі моральні мотиви. Однак це не завжди так. За суворим дотриманням правил може ховатися недоброзичливе ставлення, що робить етикет формою лицемірства, якщо його відірвати від внутрішнього морального змісту.   

  Історично правила етикету формувалися протягом століть, тісно переплітаючись із релігійними, етнонаціональними та обрядовими традиціями. Прикладом є «Поученіє» князя Володимира Мономаха, яке закликало дотримуватися християнських норм і чемної поведінки, як-от мовчати при старших. Порушення цих правил розцінювалося як відхід від загальноприйнятих моральних принципів. У сучасному світі відбувся зсув. Моральні постулати залишаються незмінними, але сам етикет є гнучким і може змінюватися у часі та просторі. Сьогодні акцент зміщується на «техніку етикетних стосунків». Ця зміна не свідчить про його занепад, а є прямою адаптацією до глобалізованого світу. Якщо раніше правила дотримувалися через традицію («чому»), то тепер вони використовуються як практичний інструмент для ефективної взаємодії («як»). Цей перехід від ритуалізованих форм до прагматичного інструменту є ключем до виживання етикету в динамічному суспільстві.   

Чому правила не зникають? Соціологічний та психологічний вимір

  Етикетні правила є «маленькими цеглинками», з яких складаються імідж та репутація людини. Дотримання загальноприйнятих норм демонструє готовність людини зважати на суспільство, в якому вона живе, а також допомагає виражати почуття поваги та симпатії. Ця поведінка стає частиною самоідентифікації та сприяє набуттю певного статусу. Недаремно Йоганн Гете зауважував, що «поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує свій образ». Завдяки цій прагматичній користі для власного успіху етикет зберігає свою актуальність.   

 Етикет сприяє розвитку взаємоповаги, чемності та чуйності у суспільстві. Він допомагає уникнути конфліктів, непорозумінь і створює здорове соціальне середовище. Його важливість особливо помітна у сучасному світі, де людям часто бракує вміння слухати одне одного. Правила етикету нагадують, що ми живемо не самі, а серед людей, і наша поведінка має бути приємною для оточення. Це виражається в простих, але важливих речах: витягнутих навушниках у громадському транспорті чи звичці відповідати на повідомлення, що потребують реакції. Таким чином, індивідуальне прагнення до створення позитивного іміджу є рушійною силою для формування колективної культури, яка, своєю чергою, сприяє гармонійній взаємодії.   

Нові виклики, нові правила: цифровий етикет

  Швидкі зміни в комунікації вимагають нових правил, які допомагають зберегти основи людяності у цифровій взаємодії. Мережевий етикет, або нетикет, вимагає бути ввічливим, толерантним та конструктивним. Неприпустимими є образи, агресія, дискримінація за будь-якими ознаками та втручання в приватне життя. Для фахівців, зокрема медиків, важливим є дотримання професійних кордонів та перевірка інформації перед її поширенням. У діловому листуванні банальна ввічливість та швидка реакція на повідомлення вже є половиною успіху.   

   Відеозв’язок також є невід’ємною частиною життя, і, звісно ж, він підпорядковується правилам. Важливою є попередня підготовка: перевірка програмного забезпечення, мікрофона, камери та стабільності інтернет-з’єднання. Під час розмови слід дотримуватися пунктуальності, підтримувати зоровий контакт, дивлячись у камеру, а не на екран, та говорити чітко, уникаючи багатозадачності. Візуальний аспект також має значення: камеру варто розмістити на рівні очей, а в одязі надавати перевагу нейтральним кольорам та охайному вигляду. Цифровий етикет — це не інший етикет, а новий спосіб прояву вже існуючих принципів. Він адаптує універсальні норми поваги до умов, де бракує невербальних сигналів, нагадуючи, що гуманістична суть взаємодії є важливою в будь-якому середовищі.   

Світ без кордонів: етикет у глобальній взаємодії

 У сучасному світі знання культурних особливостей інших народів є критично важливим для успішної ділової комунікації. У Німеччині цінують пунктуальність, раціональність та педантичність, уникаючи порожніх розмов. Переговори у Франції, навпаки, відбуваються в повільному темпі, оскільки французи ретельно вивчають усі аспекти, а важливі рішення часто ухвалюються під час неформальних обідів. Японці надзвичайно пунктуальні, а їхня поведінка відображає цінність гармонії; рукостискання при знайомстві не прийняте, а поведінка має бути спокійною. Діловий етикет Китаю своєрідний: рукостискання вітається, але інші тілесні контакти неприпустимі. У розмові не варто підвищувати голос, а запізнення та відмова від запрошення на обід вважаються неповагою. Особливою рисою є уникнення прямої відмови, що часто виражається фразою «ми подумаємо». Ці відмінності не випадкові; вони є своєрідним «культурним кодом», що відображає глибинні цінності, філософію та історичний досвід кожної нації.   

  Етикет у сучасному світі можна розглядати як форму «етичного прагматизму», що допомагає досягати цілей, враховуючи універсальні етичні настанови. Він сприяє конструктивному діалогу, заохочуючи намагатися зрозуміти співрозмовника, а не прагнути за всяку ціну залишити останнє слово за собою. Сучасний підхід до етикету змінився: він більше не є пасивним «рольовим навчанням», а стає активним самовихованням, що допомагає гуманізувати суспільство. Таким чином, етикет перестав бути просто ритуалом, що передається з покоління в покоління. Він став усвідомленою стратегією, інструментом, який демонструє не лише внутрішню культуру людини, але й є практичним шляхом до успіху та гармонії.   

Висновок: важливість залишатися людиною

  Етикет не є застарілим зведенням правил. Це живий, адаптивний механізм, що лежить в основі людської взаємодії. Чим швидше змінюється світ, тим більше нам потрібні стійкі орієнтири — повага, доброта, людяність. Етикет нагадує нам, що у світі, де технології та інформація стають все більш знеособленими, в центрі будь-якої взаємодії завжди має залишатися людина. Він є тим невидимим, але міцним зв’язком, що утримує нас разом, і його важливість у швидкоплинному сучасному світі лише зростає.   

Джерела: 

https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10922/

https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/icgn/12lesko_etika_ta_psihologiya_dilovih_vidnosin/p3.html

https://bit.ua/2021/02/etiquette-for-dummies 

30.08.25

Знання зі смаком глутамату

  Ще сто років тому наукова лекція була справжньою подією: академічна аудиторія, товсті книги, роки навчання. Не кожен мав можливість і доступ до навчання, на відміну від сьогодні, коли складні концепції пояснюють у TikTok за хвилину. Математика у вигляді мемів, квантова фізика у форматі «пояснюємо на котиках», а історія як серія роликів з драматичною музикою. Наука вийшла за межі університетських аудиторій і стала частиною культури масового споживання. Але чи не перетворюється вона на «інтелектуальний фаст-фуд»? 

 Сьогодні освітні платформи більше нагадують розважальні шоу. Зокрема, канал Kurzgesagt – In a Nutshell на YouTube має понад 24 млн підписників і пояснює складні наукові концепти мовою анімації. Кожне їхнє відео – це поєднання інфографіки, яскравих кольорів і простих слів. У TikTok ще радикальніше: ролики довжиною у 30-60 секунд під хештегом #LearnOnTikTok збирають понад 500 млрд переглядів. Там можна знайти все: від пояснень ДНК до лайфхаків зі швидкої математики. 

 Популярність науково-популярних відео подібного формату обумовлюється тим, що наш мозок полюбляє «легкі калорії» інформації. Дослідження нейробіолога Джона Меддіни показує, що людина запам’ятовує до 65% інформації, якщо вона подана у вигляді картинки, і лише 10%, якщо це сухий текст. Тож коли складна фізика подається у форматі мемів чи анімації, ми відчуваємо задоволення й швидке «я зрозумів». Це дофаміновий ефект, схожий на те, що ми відчуваємо від цукру чи фаст-фуду. Інформація стає «смачною», але чи стає вона глибшою? 

  З одного боку, це прорив. Сьогодні будь-хто може слухати пояснення з астрофізики чи економіки безкоштовно і в доступній формі. Університети світу відкривають свої курси у відкритий доступ. Українські проєкти, як-от «Куншт», дають можливість вивчати сучасну науку з дому. Це справді демократизує знання, адже більше не потрібно бути студентом елітного вишу і кожен має доступ до саморозвитку. Але є й зворотний бік. Британський дослідник Том Ніколс у книзі «Смерть експертизи» застерігає, що поверхневе знання лише створює ілюзію компетентності. Коли людина подивилась хвилинний ролик про квантову механіку, вона може вважати, що «знає тему». Та у глибині залишаються нерозкритими механізми, контекст, сумніви, теорії і так далі. Наука перетворюється на розвагу, а не на метод критичного мислення.

  Проте рішення не в тому, щоб відмовлятися від TikTok чи YouTube. Короткі формати можуть бути «аперитивом», що пробуджує інтерес. Наприклад, відео про чорні діри може зацікавити глядача настільки, що він піде читати книгу Стівена Гокінга. У цьому сенсі «науковий фаст-фуд» може стати дверима до «наукової гастрономії». Тут важлива відповідальність як популяризаторів, так і споживачів. Перші повинні уникати надмірного спрощення, а другі розуміти, що відео в Instagram – це лише «трейлер» до складної теми. Ми живемо у світі, де знання стало контентом, а наука стала частиною стрічки новин. Це не обов’язково погано, бо ще ніколи людство не мало такого доступу до інформації. Але справжній виклик – це не плутати «смак глутамату» з поживною стравою.

26.08.25

«Не мовчи! Полон вбиває!»


   На День Незалежності України 24 серпня пройшла традиційна акція-нагадування про військовополонених та зниклих безвісти «Не мовчи! Полон вбиває!» 

  Акція підтримки військовополонених та безвісти зниклих захисників України пройшла в центрі Києва на Софіївській площі. 

   До ініціативи таких заходів завжди долучаються активні та охочі громадяни.

   Так і цього разу на акції були присутні небайдужі українці. Однією із активних учасників була представниця української молоді енергійна дівчина Вікторія, майбутня психологиня та нинішня студентка Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Вікторія є чудовим прикладом для нашої молоді, яка показує своїм небайдужим ставленням до таких акцій та прийняттям у них участі. Саме завдяки небайдужості можна досягти скорішого вирішення наболілих та  довгоочікуваних питань про військовополонених, цивільних заручників, зниклих безвісти бійців та повернути їх додому якомога швидше.

 Леонід Коваленко