Интернет реклама УБС

27.02.15

Майбутнє імперського ведмедя

25 лютого за ініціативи недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» відбувся круглий стіл: "Як нам облаштувати Росію". Основними  питаннями для обговорення були:
-  чи настільки єдиною і монолітною є Російська Федерація;
-  чи Російська імперія справді є федерацією;
-  сценарії розвитку подій на постросійському просторі.
Дійсно піднята надзвичайно важлива тема, адже всіх громадян України тривожить питання: «Як співжити з Росією далі?» З Росією, яка постійно говорить якою має бути Україна і форма її державного правління, якими мають бути кордони, як захищати інтерес мовних меншин і який обирати шлях економічного розвитку. Вже ні для кого не є секретом те, що Росія робить на українському Донбасі – це не визволення, а знищення. В цьому і заключається російській імперіалізм –  ліквідація національної свідомості, задля подальшого створення нової спільноти.
Російська імперія, як і всі імперії, приречена на загибель. В свій час комуністи намагалися врятувати імперію, потім Горбачов зі своєю «Перестройкой»,  тепер дійшла черга до РФ, адже імперія, яка не розширюється, вона здувається. Цілком незабаром вона може перетворитися на постросійський простір і ми, як сусіди цього простору, повинні думати, яким би ми бачили цей простір, як ми можемо забезпечити права співгромадянам українців і іншим народам, які опиняться на цьому просторі. Бо та агресія, яку несе російський імперіалізм небезпечний не тільки для українців, куди сьогодні ця агресія спрямована, вона не добра і для того якута, якого загнали в донецькі степи, захищати невідомо що, і так само не добра для москвича, якого цей якут публічно принижує.
Тому сьогодні Україна має обговорювати, як ми бачимо облаштування простору на схід від наших кордонів, якими ми бачимо взаємовідносини з Російською державою, природний розподіл країни, чи це буде єдина ліберальна імперія чи конфедерація національних держав. І чи можемо ми взагалі говорити про комфортне співіснування з цим сусідом, з яким маємо 2295 км спільного кордону.
Західні експерти сподівалися, що економічний розвиток цивілізує Росію, проте він призвів лише до нової гонки озброєння. Росіяни краще жити не стали, але це і не було головним завданням Кремля, наразі ж він за кожної слушної нагоди демонструє свою новітню воєнну техніку, наче попереджаючи про майбутні колоніальні війни. При цьому європейські аналітики щоразу згадують про 4,5 тис. ядерних боєголовок, які можуть створити некеровану ситуацію для всього світу, а не тільки для потенційних жертв російського імперіалізму.

Володимир Крижанівський -  Перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації:
Коли говорять про те, як облаштувати стосунки з Росією, ми повинні абсолютно чітко зрозуміти, що немає ніякого братського народу. Жахливим є те уявлення, що окремо є еліта і окремо є народ. Вже й серед простого народу сидить імперскість, вона виховувалась сторіччями і весь час буде само продукуватися. Відійде Путін, можливе прийде ще гірший. Все те, що він зараз робить можливе завдяки грошам від продажу нафти, багатству російської землі, в якої ще дуже гарний потенціал.
Ми маємо розуміти, що це лихо надовго, якщо не назавжди. Тільки чітке розуміння того з ким ми маємо справу, може дещо нормалізувати стосунків, але не до братських, адже з цією оманою ми вже й так жили надто довго. Російська імперія – це далеко не європейська Австро-Угорська імперія, а росіяни – зовсім не схожі на тих же поляків, з якими можна домовитися.

Ростислав Мартинюк - головний політтехнолог Всеукраїнського об’єднання "Свобода":
Росія не є монолітом, вона змінюється з плином часу. Ми змушені будемо працювати з новою Росією і це не випадок, а закономірність. Треба прогнозувати, що робити, коли територія від тихого океану до Білгорода перетвориться на кашу. Також треба перебільшувати можливості тамтешніх можновладців. Іван Липа в своїй праці «Призначення України» навів дуже красномовний факт, який і зараз має свою лепту правди: «Коли в одного з царських міністрів запитали про Сибір і Північну Московщину, що то за віддалені місця, куди вони посилають політичних злочинців, то він відповів: «Про ці місця ми знаємо лише одне,там не можна жити, тому туди й висилаємо.» Взагалі створення РРФСР первісно було як приманка для поглинання західних країн, які воювали проти Росії: Польщі, України, Фінляндії, Естонії. 
Що ми маємо запропонувати «русским», коли говоримо про облаштування Росії? Росіян, яких цементує магія телевізора, чи кнопки, чи Пушкіна, чи українофобії, потрібно зрозуміти і подати на їх розсуд щось інше, щоб вони самі проаналізували, зіставили факти... Ми нічого не робимо для того, щоб провести реконструкцію слов’янського міфу. Росіяни ніякі не слов’яни, вони частина самодостатньої фіно-угорської цивілізації, звернувши на це увагу, вони могли б пройти зовсім інший шлях націогенезу. Про це свідчить низка фактів. До правління Петра І жителі «исконно русских територий», ядер руської нації (Московська, Іванівська, Костромська губернії і т.д.) не говорили російською мовою, вони були носіями фіно-угорської мови.

Дмитро Левусь - Центр суспільних досліджень «Український мередіан»:
Словесний штамп «Російська Федерація» втрачає свою силу. Чому не говорити просто Росія, або ж Московщина? Ще в 2002-2003 рр. свобода регіонів ледве не призвела до розвалу імперії. Це свідчить про великі проблеми з федеративністю. Згідно з науковим визначенням федерація – це форма державного устрою, за якою її частини мають певну юридично визначену політичну самостійність. Ключовим словом є – самостійність суб’єктів. А тепер слід згадати в який спосіб більшовицькі сили створили сучасні автономні республіки, яких зараз в Росії 21. Шляхом збройного  наступу і відсіканням стратегічно важливих територій, владні сили створювали умови, що ці республіки (згадати хоча би Якутію) були не життєздатні, залежні від своєї територіальної неповноцінності.
Насправді Росія ніколи не була федерацією, а ні за часів Російської імперії, а ні за часів РРФСР. Такий шанс вона мала в 1992 році, але як бачимо не дуже вона ним скористалася. Досі Росія користується Конституцією 1993 року, яка тоді дала величезні права суб’єктам федерації, закріпила за собою статус конституційної федерації. А далі все пішло традиційним шляхом, конституція продовжує діяти, але за фактичним станом справ права у суб’єктів почали забирати. Хоча є закон, який передбачає зміну статусу за умови спільної згоди суб’єкта і РФ, але про вихід із складу федерації немає ні слова. Зміна статусу передбачає тільки самоліквідацію. 
Також існує багато доказів фактичної відсутності прав як в розподілі національних багатств, так і в питаннях про економічні, етнічні, мовні права. Наприклад, етнічна освіта зведена до уніфікованого регіонального компоненту. Проводиться політика уніфікації всіх за територіальною ознакою.
Федералізм в Російській Федерації не наповнений реальним змістом, тому українці на офіційному рівні мають піднімати питання про життя не тільки наших співвітчизників, а й інших народів на території сусідньої держави.

Не дивлячись на те, що більшість наших чиновників і політиків вищого рангу кажуть про не співмірність потенціалів України й Росії, зважаючи на військовий і політичний потенціал, але разом з тим там більший є і конфліктний потенціал. Згадати лишень про велику кількість внутрішньо етнічних конфліктів: на Поволжі, в зх. Башкортостані, Дагестані. На Кавказі йде тривала боротьба 3 могутніх сил: етнічного націоналізму, озброєного ісламського фундаменталізму і кланової структури суспільства. Україна цим фактом не користується в поточній військовій політиці. Багато людей смакували обличчя буряцьких солдат на Донбасі, але разом з цим не було жодного агітаційного матеріалу, спрямованого до тих буряцьких солдат або до їх родичів, хоча це азбука інформаційної війни. 
Рафіс Кашапов, лідер татарських націоналістів, нині перебуває в російському СІЗО, за розпалення національної ворожнечі. А саме за те, що він у соц. мережі опублікував декілька статей про окупацію Криму та підтримку українському народові.  Прокуратура вимагає покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Проте  українські ЗМІ ніяк не висвітлили цей інцидент. Також не набули розголосу в українських мас-медіа і виступи протесту організацій деяких нац. меншин Росії про відмову їхати на війну з Україною. 

Рідкоус Тетяна

Немає коментарів:

Дописати коментар