Интернет реклама УБС

12.03.18

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗДОМНИХ ОСІБ І БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ

Результат пошуку зображень за запитом "безхатченки"У Києві з’явиться новий центр реєстрації людей, яких називають «бомжами». На них натикаєшся всюди – на ринках, у переходах, на вокзалах, у транспорті. Вони не мають певного місця проживання, але їх у мегаполісах - тисячі. Всупереч усім спробам влади їх зареєструвати, більшість людей без певного місця проживання прагнуть залишитися в тіні. Але незареєстровані теж хочуть їсти і їм теж потрібна медична допомога.

Нема реєстрації – нема прав

Люди стають безпритульними з різних причин. Передусім це колишні в’язні. Але ними перелік людей, які втрачають дах, не вичерпується, каже правозахисник Дмитро Гройсман. «Значна група людей – це вихованці дитячих будинків,сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Хоча держава повинна шукати таких людей і навіть ставити їх на квартирний облік. Ще одна група людей – це люди, що втратили власне житло, завдячуючи особливостям власного способу життя. Це ті, хто пропили, програли своє житло. Також це можуть бути люди, які нечесним шляхом були позбавлені або права на житло, або самого житла».

Конституційно прописка в Україні заборонена, але існує реєстрація, яка тісно пов’язана з реалізацією багатьох прав людини, наприклад, з можливістю медичного обслуговування. Це, зокрема, стосується і безхатченків, зауважує Дмитро Гройсман. «Не так легко отримати медичне обслуговування чи реалізувати право на освіту, чи отримати пенсію, не маючи реєстрації. Отже, держава зобов’язана забезпечити реєстрацію всіх осіб, які цього захочуть. Було ухвалено відповідний закон, яким передбачено, що люди, які проживають, умовно кажучи, десь під мостом, мають право бути зареєстрованими, мати юридичну поштову адресу (куди може приходити пошта, здійснюватися виплати)».

Нові центри реєстрації людей без певного місця проживання у Києві стануть філіями Центру обліку бездомних громадян, відкритого кілька років тому. Такий облік просувається складно, безхатченки можуть реєструватися, а можуть і відмовитися від цього. А оскільки значна їхня частина – колишні ув’язнені, їм не дуже кортить «засвічуватися». Але потребу в їжі й медичній допомозі вони мають.

Гарячий обід

На прикладі столиці (а три чверті всіх українських бомжів мешкає саме в Києві) можна бачити, що тут на безкоштовні гарячі обіди безпритульні можуть розраховувати лише взимку. А навесні та влітку залишається сподіватися на доброчинні та релігійні організації. 

Україна повинна перейняти європейський досвід допомоги безпритульним. Брак грошей, відсутність бажання влади, помножені на бюрократичні процедури, гальмують вирішення питання. У всьому світі є притулки на ніч, «нічліжки». Наприклад, у Будапешті стоїть увечері черга безхатченків. Вони залишаються в таких приміщеннях на ніч, а потім кожного дня це приміщення дезінфікують. Такого в нас сьогодні немає. Бо для того, щоб безкоштовно влаштуватися на ніч, треба брати якісь документи, довідку з МВС. А так, щоб людина могла прийти лише з паспортом і залишитися на ніч, такого немає. Ніхто на це коштів не витрачає.

В українських притулках переночувати дозволяють тільки тим, хто має довідку про здоров’я та про відсутність проблем із законом. 

Статистики немає

Один із тисяч киян, які мешкають просто неба, – 52-річний Тарас. Його стаж бомжування – п’ять років. У холоди, до того ж, коли у переважній більшості будинків зачиняють на ключ підвали й горища, доводиться дуже важко. «Ну, холодно...Дякуючи Богу, одягнувся...На смітнику...Їсти допомагають – хліб, бульйон дають – оці благочинні товариства. Бутерброди там – раз на тиждень. Яка робота? Я зараз узагалі ледве ходжу. І в мене рука відмовила. У лікарню можуть покласти на тиждень – я лежав у Києві. Але треба, щоб була температура». 

Точну статистику людей без певного місця проживання навести неможливо. Однак, за підрахунками в Україні їх налічується приблизно 30 000 осіб, Причому мається на увазі люди середнього віку 35–45 років. Статистику безпритульних дітей ведуть окремо. Їх налічується теж близько 30 000. До того ж, кількість людей, які залишаються без даху над головою, може коливатися від подій, що відбувається у країні,  

Вирішенням проблем такої значної кількості людей займається держава та благодійні організації. Однак, справа посувається дуже повільно, стверджують експерти.


У міжнародно-правових актах та деяких законодавчих актах країн стосовно осіб, які з тих чи інших причин опинилися «поза суспільством»: відбували покарання у місцях позбавлення волі, бездомні чи безпритульні тощо, застосовується термін «реінтеграція», який є ідентичним за змістом до терміну «ресоціалізація».

Ресоціалізація – система заходів, направлених на створення умов для реалізації бездомними прав і свобод, забезпечення їх житловим приміщенням, повернення бездомного до нормального життя в суспільстві та ліквідацію бездомності як проблеми суспільства в цілому.

У національному законодавстві термін «ресоціалізація» був замінений на реінтеграцію.

Термін «реінтеграція» (від лат. відновлення, набуття цілісності) можна розглядати в широкому та вузькому розуміннях.

У широкому значенні, поняттям «реінтеграція» охоплюється вся система реагування на проблему бездомності та безпритульності з боку держави, яка становить процес, спрямований на створення та функціонування ефективної мережі суб’єктів (державних інститутів, громадських, благодійних організацій, окремих фізичних осіб тощо), діяльність яких направлена на сприяння у поверненні чи входженні бездомної особи чи безпритульної дитини в суспільство для нормального життя.

У вузькому розумінні, реінтеграція – це процес повернення людини в суспільство в якості повноцінного, активного і незалежного його члена та відшкодування втрат попередніх громадських зв’язків, досягнення належного психологічного стану особи тощо274.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», реінтеграція цих осіб – це процес повернення до життя в суспільстві як повноправних його членів.

Уст. 1 Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» закріплюється термін «соціальна адаптація», зміст якого аналогічний до змісту терміну «реінтеграція», проте дещо ширший. Так, відповідно до ст. 1 Закону, соціальна адаптація – це процес засвоєння соціального досвіду для повернення звільнених до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя.

Реінтеграція може бути не лише поверненням, а, також, первинним входженням особи у суспільство, тому, видається доцільним реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей визначати як процес повернення чи первинного входження до самостійного життя в суспільстві як повноправних його членів, за допомогою суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію даних осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством. Тобто, реінтеграція може включати в себе також інтеграцію даних осіб (у випадку, наприклад, первинного входження дитини, яка народилась у бездомної особи, у суспільство).

Сукупність заходів, спрямованих на здійснення повернення бездомної особи до повноправного життя в суспільстві, відповідно до ст. 16 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», охоплюється поняттям «система реінтеграції бездомних осіб».

На основі опрацювання положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», слід дійти висновку, що система реінтеграції даної категорії населення включає в себе ряд елементів: суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей; соціальні послуги бездомним особам і безпритульним дітям; заклади соціального захисту (або інші суб’єкти), які надають, відповідно до законодавства, ці послуги. У випадку налагодженої взаємодії першого та третього елементів ефективним буде забезпечення бездомних осіб і безпритульних дітей соціальними послугами, які є засобом реінтеграції даних осіб у суспільство.

Підтримка бездомних у подоланні їх складного соціального становища

Унашій державі, як правило, здійснюється шляхом одноразового надання натуральної допомоги чи певних соціальних послуг, що майже не спричиняє видимого ефекту. Заходи соціального захисту, які сьогодні застосовуються до бездомних і безпритульних, направлені на забезпечення життєдіяльності, подолання кризової ситуації у даний момент, а не на їх становлення як повноцінних членів суспільства, які могли б повною мірою реалізовувати свої права, працювати, брати участь у житті держави. Для того, щоб бездомному повернути його втрачений соціальний статус, змінити в позитивний бік спосіб життя, звички, набути нові соціальні зв’язки, навики, необхідно створити та забезпечити ефективне функціонування системи cуб’єктів, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей.

Процес реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей основується на певних принципах, які покладені в основу діяльності усієї системи суб’єктів, які її забезпечують. Серед принципів реінтеграції слід виділити: 1) гуманізм – тобто визнання людини, незалежно від її соціального становища, найвищою соціальною цінністю, прояв чуйності та поваги до неї; 2) індивідуальний підхід до вирішення проблем бездомної особи чи безпритульної дитини, що означає розробку особливої для кожного клієнта програми повернення до повноцінного життя в суспільстві, з врахуванням індивідуальних потреб та проблем; 3) комплексний підхід в оцінці потреб представників даної суспільної групи – тобто прийняття до уваги усіх потреб особи та всебічне дослідження того середовища, в яке вона інтегрується; 4) робота у команді для вирішення проблем бездомної особи чи безпритульної дитини, що передбачає тісну співпрацю між різними органами, установами, закладами тощо; 5) мотивація до самодопомоги, а саме – спонукання до роботи над собою, покращення власного способу життя тощо275.

Серед суб’єктів, що здійснюють діяльність в сфері забезпечення реінтеграції бездомних і безпритульних, відповідно до частини першої ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», зазначені фізичні особи та юридичні особи різних форм власності.

Проаналізувавши положення Закону, слід дійти висновку, що система суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей, складається з органів загальної та спеціальної компетенції. Критерієм, на якому ґрунтується дана класифікація, слугує обсяг та зміст повноважень того чи іншого суб’єкту.

Таким чином, суб’єкти, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей, загальної компетенції – це ті, функція з реінтеграції для яких є лише одним із напрямків їх діяльності наряду з широким спектром інших. У той час як суб’єкти спеціальної компетенції – створені здійснювати функції власне в сфері надання соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям, що включає нормотворчу діяльність, роботу при органах виконавчої влади та власне надання послуг в межах закладів для бездомних осіб і безпритульних дітей або поза ними, засобом чого і досягається їх повернення чи первинне входження в суспільство в якості повноцінних його членів.

Суб’єктів спеціальної компетенції, які здійснюють діяльність у сфері реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей, виходячи з їх статусу, можна класифікувати на державні органи та заклади соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей.

Також суб’єктів спеціальної компетенції, на основі обсягу та спеціалізації заходів, які вони здійснюють в сфері реінтеграції, слід розділити на тих, які виконують лише окремі функції в сфері реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей (наприклад, надання тимчасового притулку) та тих, які надають весь комплекс необхідних для бездомних послуг в межах одного закладу (центр реінтеграції, центр комплексного обслуговування бездомних осіб і безпритульних дітей).

До суб’єктів загальної компетенції належать: Міністерство соціальної політики України та інші центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До відання Міністерства соціальної політики України, відповідно до п. 32 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. 423/276, належить здійснення організаційно-методичного керівництва структурними підрозділами місцевих держадміністрацій з питань соціального захисту населення щодо організації надання соціальних послуг різним соціально вразливим верствам населення, серед яких зазначаються бездомні особи та безпритульні діти. Крім цього, відповідно до п. 56 зазначеного Положення, Міністерство соціальної політики України здійснює координацію роботи із соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей та їх соціально-психологічної реабілітації. Відповідно до п. 68, Міністерство здійснює координаційно-аналітичну діяльність щодо роботи притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей тощо.

Серед центральних органів виконавчої влади при Міністерстві соціальної політики функціонують: Управління у справа людей похилого віку та надання соціальних послуг та Сектор волонтерства і Відділ організації надання соціальних послуг в інтернатних установах в його складі, Департамент захисту прав дітей та усиновлення, зокрема – Відділ соціального захисту дітей, Сектор захисту житлових майнових прав тощо.

До спеціальних суб’єктів, діяльність яких пов’язана з реінтеграцією бездомних громадян, також належать Відділ надання соціальних послуг бездомним особам та іншим групам ризику при Управлінні у справах людей похилого віку та надання соціальних послуг Міністерства соціальної політики України та діючий на постійній основі дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України – Рада з питань соціального захисту бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Завданнями Ради з питань соціального захисту бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про Раду з питань соціального захисту бездомних осіб та Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. № 423
осіб, звільнених з місць позбавлення волі» від 30.06.2010 р. № 538278, є: внесення Кабінету Міністрів України та реалізація пропозицій та рекомендацій в сфері політики держави з соціального захисту даної групи населення; регулювання діяльності органів виконавчої влади, до відання яких належить соціальний захист бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі; визначення шляхів вирішення проблем, які з’являються в процесі реалізації державної політики в цій сфері, за допомогою вивчення причин їх появи та всебічного дослідження проблемної ситуації; бере участь у зміні та вдосконаленні нормативно-правової бази, якою регулюється сфера соціального захисту цих осіб, шляхом складання проектів нормативно-правових актів; сприяє діяльності центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в сфері соціального захисту бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, шляхом дослідження результатів їх діяльності та контролю за ефективністю виконання органами виконавчої влади їх функцій в даній сфері. Крім цього, Рада досліджує діяльність установ, підприємств та організацій, які займаються соціальним захистом бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р.279, дані юридичні особи в межах території конкретної адміністративно-територіальної одиниці створюють мережу центрів обліку бездомних осіб, закладів їх соціального захисту, працюють над покращенням матеріально-технічної бази таких закладів та якості соціальних послуг для даної категорії громадян; реалізовують заходи соціального патронажу щодо осіб, які відбували покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк, що має неабияке значення для профілактики бездомності та безпритульності, реінтеграції; приймають рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію спеціальних закладів (будинків-інтернатів) для осіб похилого віку та тих, які відбували покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на певний строк; вирішують ряд питань, які направлені на реінтеграцію та профілактику дитячої безпритульності: встановлення опіки, піклування, виховання, влаштування дітей, які з низки причин опинилися без піклування батьків, захист їх майнових прав тощо.

Серед делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (створюваних радами виконавчих комітетів, управлінь, відділів), відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р., закріплені функції щодо: забезпечення реалізації заходів профілактики бездомності та безпритульності та реінтеграції даної категорії осіб: влаштування до відповідних закладів соціального захисту інвалідів та осіб похилого віку, дітей, які позбавлені батьківського піклування, – до сімей на виховання; патронаж осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або її позбавлення на певний строк; організація надання соціальних послуг для бездомних осіб; забезпечення профілактики бездомності, шляхом реалізації низки направлених на це заходів.

Серед суб’єктів загальної компетенції, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей, вважаємо за потрібне окремо виділити ряд закладів, установ та органів, з якими співпрацюють заклади соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, тобто спеціальні заклади, відповідно до Порядку взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги бездомним особам, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 19.02.2009 р. № 70/411/101/65/19/32280, а саме: органи заклади охорони здоров’я, Державна міграційна служба, органи внутрішніх справ тощо.

Наприклад, органи та заклади охорони здоров’я приймають неабияку участь у процесі повернення бездомного до нормального життя, адже практично усі особи, які опинилися на вулиці, мають проблеми зі здоров’ям.

До їх функцій належить виявлення таких людей, за необхідності – дезінфекція, обстеження, консультація, лікування, забезпечення лікарськими засобами, також, вони проводять у закладах для бездомних просвітницько-агітаційну роботу, направлену на виховання у клієнтів навиків до здорового способу життя і профілактику соціально небезпечних хвороб та шкідливих звичок, дають медичний висновок для подальшого перебування бездомної особи у певних закладах соціального захисту населення.

Крім цього, у випадку виявлення на вулиці бездомної особи, яка не має можливості пересуватись самостійно з ряду причин, а також, якщо стан бездомного є небезпечним для його власного здоров’я або здоров’я оточуючих осіб, допомогу може надавати бригада швидкої (екстренної) медичної допомоги (п. 2.1.6.)

До компетенції закладів соціального захисту бездомних осіб належить видача направлення для подальшого медичного обстеження їх клієнтів за місцем територіального розташування даного закладу для виявлення ряду соціально небезпечних хвороб: шкірних, венеричних, туберкульозу тощо.

Відповідно до Порядку взаємодії закладів, соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, із закладами охорони здоров’я щодо надання медичної допомоги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України № 28/26 від 24.01.2007 р.281, заклади соціального захисту за необхідності здійснюють супровід клієнтів до закладів охорони здоров’я, де здійснюється діагностика хвороб, надаються консультації, проводиться лікування, профілактика та інформаційно-просвітницька робота.

Крім цього, заклади охорони здоров’я у разі необхідності встановлення інвалідності у бездомної особи, направляють її до МСЕК, де відбувається подальша робота з бездомною особою (п. 2.4.)

Реєстрація місця проживання або перебування бездомної особи є неможливою без співпраці центрів обліку з територіальними підрозділами ДМС (п. 2.2.8).

Опосередковано беруть участь у процесі реінтеграції бездомних осіб Управління Державної служби зайнятості, відповідно до п. 2.5.3., щодо надання послуг з подальшого працевлаштування бездомної особи.

Слід відзначити Службу у справах дітей та Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), до функцій яких належить соціальний супровід дитини чи цілої родини, забезпечення тимчасового проживання, надання соціальних послуг бездомним сім’ям з дітьми та безпритульним дітям – тобто поряд з іншими видами діяльності, дані установи беруть участь і в процесі реінтеграції бездомних та безпритульних.

Робота центру обліку з іноземцями, особами без громадянства, біженцями тощо, які звернулися до нього за послугами, відбувається у співпраці з територіальними органами/підрозділами ДМС. Вони здійснюють відповідну перевірку та приймають рішення про можливість надання належної, згідно з законодавством, допомоги.

У разі, якщо бездомним є особа, звільнена з місця відбування покарання або перебуває на обліку кримінально-виконавчої інспекції, відповідний центр обліку або заклад соціального захисту для бездомних співпрацює з територіальним органом внутрішніх справ. Така особа направляється до центру соціальної адаптації або спеціального гуртожитку. Крім цього, за допомогою органів внутрішніх справ забезпечується безпека у закладах соціального захисту для бездомних осіб і безпритульних дітей, контролюються визначені категорії клієнтів, забезпечується оперативне реагування у разі вчинення правопорушень чи злочинів ( п. 2.8.4.)

Серед спеціальних суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей, також слід виділити заклади соціального захисту даної категорії осіб.

Такі заклади, відповідно до ст. 19 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», мають право створюватись органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями (релігійними, громадськими, благодійними тощо), окремими фізичними особами. Серед закладів, законодавець виділяє дві групи, залежно від категорії осіб, які є їх клієнтами, основуючись на особливостях цільової групи, які визначаються віковими психологічними відмінностями: а) для бездомних осіб (будинок нічного перебування, центр реінтеграції бездомних осіб, соціальний готель тощо) та б) для безпритульних дітей (притулок для дітей служби у справах дітей, дитяче містечко (соціально-реабілітаційний центр), центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Окремо необхідно виділити спеціальні заклади для бездомних осіб похилого віку та інвалідів – стаціонарні соціально-медичні установи (будинки-інтернати) та інші заклади соціальної підтримки (догляду), що можуть бути стаціонарними відділеннями в складі територіальних центрів надання соціальних послуг. Крім цього, відокремлену мережу закладів утворюють ті, які призначені для надання послуг особам, які відбули покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк та зі звільненням зіштовхнулися з проблемою відсутності житла з ряду причин: їх житло тимчасово заселене та необхідний певний час для виселення теперішніх проживаючих, житлові умови непридатні для проживання і потребують покращення, жило відсутнє взагалі чи повернути жилу площу, яку вони займали до відбуття покарання, є неможливим. Серед закладів для такої категорії бездомних осіб, у ст. 11 Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» закріплюються центр соціальної адаптації або спеціальний будинок-інтернат.

Особливої уваги заслуговує центр реінтеграції бездомних громадян. Діяльність даного закладу, відповідно до Типового положення про центр реінтеграції бездомних осіб, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, направлена, в першу чергу, саме на повернення бездомних осіб до повноцінного життя в суспільстві, шляхом забезпечення їх різними соціальними послугами: побутовими, медичними, педагогічними, економічними, інформаційними, юридичними, сприяння у працевлаштуванні, забезпечення притулком та іншими. Для зарахування до закладу, тобто – отримання таких послуг, клієнт підписує угоду. Такі центри можуть мати різні спеціалізації, залежно від типу клієнтів, наприклад, – для жінок, чоловіків, сімей або осіб з алкогольною або наркотичною залежністю. Особливістю є те, що безпритульні діти можуть бути клієнтами закладів лише разом з батьками або одним із них. Клієнт центру бере активну участь в його функціонуванні, має право надавати пропозиції стосовно поліпшення якості обслуговування, впровадження нових програм тощо.

Закладом, який, на нашу думку, відіграє основну роль у процесі реінтеграції бездомних, є центр їх обліку, адже саме зі взяття на облік починається робота з такою людиною. Значна частина суб’єктів загальної компетенції, які забезпечують реінтеграцію бездомних і безпритульних, відповідно до Порядку взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги бездомним особам, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тісно співпрацюють саме з центрами обліку в сфері відновлення документів, обміну інформацією про бездомних осіб тощо.

Таким чином, у процесі своєї реінтеграції бездомна особа, відповідно до Закону, повинна пройти через наступні заклади соціального захисту:

Центр обліку. Підставою для взяття на облік є звернення бездомного чи його виявлення відповідними органами, службами тощо.

Будинок нічного перебування – тут у бездомного з’являється можливість бути забезпеченим місцем для ночівлі, отримувати різні соціальні послуги для задоволення первинних потреб.

Центр реінтеграції. Діяльність даного закладу повністю направлена саме на повернення людини до нормального життя в суспільстві,а не просто забезпечення базових потреб.

Соціальний готель. Завершальний етап для бездомного. Тут він отримує в першу чергу житло (окремий номер чи кімнату), умови якого найбільше наближені до тих, в яких проживає звичайне населення.

Як правило, можливість опікуватись над бездомними на останніх двох етапах держава передає громадським об’єднанням, шляхом надання їм різних тендерів.

Велику групу становлять суб’єкти – окремі фізичні особи, які забезпечують реінтеграцію бездомних і їх групи: 1) фахівці відповідних закладів; 2) члени громадських об’єднань, благодійних, релігійних, волонтерських організацій; 3) окремі фізичні особи, які добровільно, безоплатно та безкорисливо виконують соціально направлені роботи та надають послуги. Слід зауважити, що однозначно класифікувати їх залежно від того, який обсяг функцій вони виконують дуже важно, адже вони можуть займатися соціальною підтримкою як лише бездомних та безпритульних, так і представників кількох соціально вразливих верств населення одночасно. У першому випадку вони належатимуть до спеціальних суб’єктів, у другому – до суб’єктів загальної компетенції.

Значну роль у процесі реінтеграції бездомних осіб та безпритульних дітей відіграють недержавні організації. На сьогоднішній день майже третина закладів для бездомних осіб і безпритульних дітей утворена саме цими суб’єктами.

Слід зауважити, що найвагоміший внесок у процес реінтеграції бездомних та безпритульних роблять члени благодійних, волонтерських чи релігійних організацій, громадських об’єднань. Застосовуючи нові, нетрадиційні методики роботи з такими людьми, реалізовуючи різні соціальні програми, такі об’єднання та організації досягають неабияких результатів284.

Закон України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 р.285 закріплює основні напрямки волонтерської діяльності, серед яких зазначені: надання допомоги особам, які потребують соціальної реабілітації, в числі малозабезпечені, бездомні, безпритульні, та догляд за людьми похилого віку, що має неабияке значення для профілактики бездомності.

На шляху до створення такої системи суб’єктів, яка б ефективно функціонувала, на сьогоднішній день постають ряд перешкод.

Слід розпочати з недосконалості наявної системи закладів соціального захисту та принципів їх функціонування. Значною проблемою є необхідність забезпечення поступового та стабільного розвитку мережі закладів для бездомних і безпритульних, розширення існуючої. Сучасна система закладів функціонує та розвивається не у відповідності з потребою людей у соціальних послугах, що стрімко зростає, а залежно від територіального принципу та власних можливостей закладів. Це все значно уповільнює та ускладнює процес повернення бездомних до нормального життя. Стримуючим фактором є обмеженість фінансування, недостатність коштів у державному бюджеті.

За такої ситуації, більшої уваги необхідно приділяти розвитку недержавного сектору в цій сфері. До того ж, неможливість держави, із зазначених причин, повноцінно виконувати свої обов’язки в сфері соціального захисту населення породжує ріст недовіри до державних інституцій, закладів та установ з боку населення. Крім цього, з’являються молоді фахівці, які прагнуть впроваджувати нові, відмінні від традиційних, методики роботи у соціальній сфері, що спричиняє поступове зростання системи недержавних організацій, які займаються допомогою бездомним та безпритульним. Це все в майбутньому приведе до того, що недержавний сектор займатиме все більшу нішу в сфері соціального захисту бездомних та безпритульних, як це є в багатьох зарубіжних країнах, і це, на нашу думку, приведе до більшого ефекту в вирішенні питання їх реінтеграції.

Зараз є нагальна необхідність створення соціальних готелів та розширення мережі іншого соціального житла, адже, на сьогодні, таких закладів лише два. Перебування в соціальному готелі – завершальний етап у процесі реінтеграції. Відсутність такої можливості може слугувати фактором, який зведе нанівець всі попередні напрацювання.

Найважливішою складовою реінтеграції бездомної особи є пошук роботи і працевлаштування. На сьогоднішній день все більше поширюється практика, коли центри обліку, окремі заклади соціального захисту забезпечують своїх клієнтів роботою, наприклад: розповсюджувати пресу, ремонтувати різноманітні речі тощо. Це слугує одним із їхніх джерел до існування. Ідея необхідності праці в процесі реінтеграції бездомних осіб належить французькому священику Аббе П’єру (середина XX століття). Праця допомагає людині повернути почуття власної гідності, вагомості в суспільстві, набути звички допомагати ближньому, знаходитись у колективі. Подібна організація вже існує в Україні, проте лише в одному населеному пункті – м. Львів. Важливим є створення спеціальних навчальних майстерень, проведення курсів, де бездомні могли б оволодіти новими навиками та здобути певні знання для подальшої роботи. Втілення у життя такої моделі в процесі побудови системи закладів соціального захисту для бездомних в нашій державі, на нашу думку, принесе результат. Але поки що українським законодавством не закріплюється для закладів соціального захисту можливості займатись соціальним підприємництвом, що дало б змогу для них отримати певну фінансову незалежність.

Іншою проблемою, для вирішення якої необхідний значно більший період часу, в порівнянні з попередньою, є необхідність забезпечення повноцінного, тобто ефективного, прогресивного функціонування системи суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію бездомних та безпритульних. Найважливіше у вирішенні даного питання – створення налагодженого механізму співпраці між органами та об’єднаннями різних рівнів даної системи, державним та недержавним секторами, чого на сьогоднішній день поки досягнуто не було. Це все дозволить здійснювати швидкий обмін інформацією, оперативно реагувати на ту чи іншу ситуацію та надавати одночасно багатосторонню підтримку бездомному чи безпритульному, що суттєво наблизить досягнення кінцевого результату – їх повернення до повноцінного життя в суспільстві.


Соціальні послуги бездомним особам і безпритульним дітям

Одним із видів соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, який відіграє чи не найвагомішу роль у процесі реінтеграції даних осіб у суспільство, є соціальне обслуговування.

На сьогоднішньому етапі розвитку в Україні система надання соціальних послуг бездомним особам та безпритульним дітям знаходиться лише на етапі зародження. Послуги, які передбачені законодавством і надаються в тому чи іншому обсязі, не відповідають у повній мірі потребам даного прошарку населення. Причинами цього є відставання існуючих правових норм від суспільних відносин, які виникають у сфері захисту бездомних і безпритульних, через безперервні зміни в країні: погіршення екології, і як наслідок – ріст захворюваності населення; розвиток науково-технічного прогресу, що породжує виникнення нових засобів виробництва, джерел для навчання, обміну інформацією тощо.

На шляху до впровадження нових видів соціальних послуг та ефективного надання вже існуючих постають значні перешкоди, по-перше, складність організації системи їх надання через недостатність ресурсів (фінансових, кадрових тощо), поганий розвиток інфраструктури на ринку соціальних послуг, неналагоджений процес взаємодії між державою та громадськими об’єднаннями, благодійними і релігійними організаціями тощо. До того ж, суспільство не визнає всю серйозність проблеми бездомності в нашій державі, через що, знову ж таки, на низькому рівні залишається система взаємодії суб’єктів для вирішення проблеми на місцевому рівні, і як наслідок – загальнодержавному.

Від ступеня забезпечення соціальними послугами бездомних осіб і безпритульних дітей, якості цих заходів, прямо пропорційно залежить їх реінтеграція, тобто повернення до повноцінного життя в суспільстві та зведення до нуля негативного впливу на них вулиці, що і є кінцевою метою в процесі здійснення соціального захисту даної категорії населення.

Реінтеграція бездомних осіб здійснюється, в основному, засобом отримання ними соціальних послуг.

Перш за все, вважаємо за необхідне дати визначення поняттю «соціальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», соціальні послуги – це комплекс заходів із надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем. Серед таких обставин зазначені: спосіб життя, життєві звички та соціальне становище, а отже, не викликає сумніву той факт, що бездомні належать до соціальної групи, яка має право отримувати соціальні послуги.

Соціальні послуги – це система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Отже, соціальні послуги – це система заходів, направлених на досягнення результату у подоланні або пом’якшенні життєвих труднощів окремих груп населення, які надаються соціальними службами.

Таким чином, на підставі законодавчого визначення поняття «бездомність» та позицій науковців у юридичній літературі, слід зробити висновок, що соціальні послуги бездомним особам та безпритульним дітям – система заходів, спрямованих на досягнення результату у подоланні або пом’якшенні життєвих труднощів, зумовлених відсутністю будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання, які надаються соціальними службами або окремими фізичними особами з метою реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей

У ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» закріплюються види соціальних послуг і форми їх надання. За формами надання, послуги поділяються на матеріальну допомогу (продукти харчування, одяг, взуття, засоби санітарно-гігієнічного призначення, інші предмети першої необхідності) та соціальне обслуговування (послуги, підтримку та сприяння для подолання життєвих труднощів, поліпшення становища осіб).

Відповідно до ст. 1 Закону, соціальне обслуговування являє систему соціальних заходів, до яких належить підтримка, сприяння та послуги, що надаються соціальними службами окремим особам або групам населення, для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Із визначення поняття «соціальне обслуговування», закріпленого у ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», випливає, що соціальне обслуговування здійснюється у трьох формах: сприяння, підтримка та послуги.

Законодавче визначення соціального обслуговування є недосконалим, адже неможливо чітко виявити, що законодавець мав на увазі під поняттями «сприяння», «підтримка» та «заходи». Видається, що соціальне обслуговування – це лише надання соціальних послуг особам, які зіштовхнулися з певними життєвими труднощами та потребують сторонньої підтримки для їх подолання або згладжування їх впливу на життя. В свою чергу, «сприяння», «підтримка» – це тільки допоміжні дії, заходи для отримання в подальшому особою соціальних послуг.

Формами соціального обслуговування є послуги, пільги, натуральна допомога тощо.

Натуральна (матеріальна) допомога та грошова допомога (грошові виплати) є окремими видами соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, тому соціальне обслуговування слід вважати системою надання соціальних послуг особам, які зіштовхнулись зі складними життєвими обставинами та потребують підтримки для їх подолання або пом’якшення впливу.

Складною життєвою обставиною, яка є юридичним фактом, тобто підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин із соціального обслуговування бездомної чи безпритульної особи, є соціальне становище, зумовлене відсутністю у особи житла, призначеного та придатного для проживання. Тобто вже сам факт того, що особа проживає на вулиці або у відповідних закладах, дає право їй отримувати соціальні послуги.

Крім цього, лише наявність складної життєвої обставини сама по собі не спричиняє виникнення правовідносин із соціального обслуговування, необхідним є і бажання особи, яке виражається у зверненні особи або її представника з заявою до відповідного підприємства, установи, організації, закладу тощо.

Як відзначає М.Д. Бойко, виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення особи або групи осіб породжується не поодиноким юридичним фактом, а їх сукупністю, до того ж, виникають вони відповідно до певної черговості.

Таким чином, бездомна особа повинна звернутися із заявою до відповідного суб’єкта, який надає соціальні послуги, та укласти з ним договір про їх надання.

Отже, підстави, з якими Закон пов’язує виникнення в особи права на отримання соціальних послуг, слід розділити на фактичні – тобто складна життєва обставина або їх сукупність та заява, яка виражає бажання особи отримувати ті чи інші соціальні послуги; юридичні – правова норма, яка регулює відносини у сфері надання даних соціальних послуг, та договір між особою, яка отримуватиме ці послуги, та суб’єктом, який надаватиме їх.

У ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» міститься перелік видів послуг, які надаються вразливим верствам населення в Україні:

соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-економічні, соціально-медичні, юридичні, інформаційні та послуги з працевлаштування тощо.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», бездомним, у спеціальних закладах для даної категорії осіб або поза ними, засобом соціального патрулювання, безкоштовно або платно можуть надаватися соціальні, юридичні, реабілітаційні, медичні, освітні послуги та тимчасовий притулок.

У Законі України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» поняттям «соціальні послуги» законодавець охопив соціально-побутові та соціально-економічні послуги; соціально-педагогічні перейменував на освітні; до переліку не включив психологічні, інформаційні та послуги з працевлаштування. Тому, видається необхідним привести положення даного Закону до положень ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» у частині найменувань та змісту соціальних послуг.

Соціальні послуги – це надання найбільш вразливим верствам населення допомоги у грошовій або натуральній формі: продуктів харчування, одягу, взуття, засобів особистої гігієни, медикаментів, м’якого та твердого інвентаря тощо.

Поняттям «юридичні послуги» охоплюються дії із захисту прав і інтересів, надання консультацій з питань чинного законодавства, забезпечення застосування заходів примусу та відповідальності до тих, хто вчиняє правопорушення стосовно осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах тощо.

Здійснення профілактики, лікування захворювань, консультації з питань запобігання та розвитку певних розладів здоров’я, його охорона,збереження та підтримка, працетерапія – це все входить до групи «медичні послуги».

Поняття «медичні послуги» нерідко ототожнюється з поняттям «медична допомога», наприклад, у п.1.4. Інструкції про організацію надання соціально-медичних послуг та проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у закладах соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України.

Може окремо виділятись медична допомога і медичні послуги. На думку даних авторів, медична допомога – це сукупність заходів, направлених на виявлення, лікування та профілактику хвороб, консультування закладами охорони здоров’я, суб’єктами господарювання різних форм, окремими особами, які займаються підприємницькою діяльністю, метою чого є забезпечення права кожного на охорону здоров’я, у планових, невідкладних чи екстремальних ситуаціях. У свою чергу, медичні послуги – це комплекс дій, направлених на підтримку хворого з метою захисту його життя і здоров’я.

Медична допомога також є окремим видом соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей, так як ним охоплюється значно ширший діапазон заходів, а не лише обслуговування, змістом якого є нематеріальна підтримка. Медична допомога включає в себе і забезпечення ліками, і тимчасове проживання, у разі перебування хворого у стаціонарі тощо.

Право бездомних осіб і безпритульних дітей на охорону здоров’я забезпечується саме ефективним соціальним обслуговуванням у цій сфері. Дане право включає в себе низку інших, нерозривно пов’язаних, прав, у тому числі і право на достатній життєвий рівень, що передбачає їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування та забезпечення.

Підвидом медичних є психологічні послуги, тобто консультування в сфері психічного здоров’я, надання порад, вивчення психологічних характеристик особи, з метою її психологічної реабілітації та корекції, поліпшення стосунків з оточуючим світом тощо.

Освітні послуги – навчання, виховання, здобуття нових знань та навиків, перекваліфікація, забезпечення всебічного розвитку та дозвілля, спортивної, творчої та оздоровчої діяльності осіб, які перебувають в складних життєвих обставинах.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 р. № 2961-IV308, реабілітаційні послуги – сукупність заходів, спрямованих на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції у суспільство.

Допомога у працевлаштуванні – сукупність послуг, змістом яких є пошук роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальний супровід зайнятої особи.

Розвиваючи ідею неможливості входження в суспільство бездомної особи в якості повноцінного його члена без праці, слід зауважити про те, що знайти роботу бездомному в наш час досить важко через небажання підприємств, організацій мати таку людину в складі колективу. Вирішенням даної проблеми може стати застосування до роботодавців різноманітних заохочень з боку держави, наприклад, звільнення від сплати податків, у разі надання робочих місць для представників даної категорії населення. В майбутньому це призведе до більшої ефективності реінтеграції бездомних осіб в суспільство: дозволить відновити втрачені навики або оволодіти новими, розширить коло соціальних зв’язків, надасть бездомному можливість наблизиться до способу життя, який ведуть звичайні люди.

Крім цього, можливим є залучення бездомних осіб до роботи на неприбуткових виробництвах на громадських засадах, що дасть змогу згодом набути звичку до дисципліни, виконання обов’язків.

Надання тимчасового притулку бездомним та безпритульним – організація нічного або тимчасового перебування представників даної соціальної групи із забезпеченням для них можливості отримувати вище перераховані послуги.

Крім перерахованих вище, неабиякого значення в процесі реінтеграції бездомних та безпритульних займають інформаційні послуги, які включають в себе довідкові, просвітницькі та рекламно-пропагандистські заходи.

До того ж, у наказі Міністерства соціальної політики України «Про внесення змін до Типового положення про центр обліку бездомних осіб» від 01.04.2015, серед завдань даного закладу закріплюється така соціальна послуга, як «представництво інтересів», яка за змістом охоплює юридичні послуги, послуги з працевлаштування, інформаційні тощо.

Пропонується ще одну класифікацію соціальних послуг: соціальне утримання, соціальну підтримку, соціальний догляд, соціальну роботу вдома, соціальне інформування та соціальне працевлаштування, виходячи з якої, бездомним особам та безпритульним дітям можуть надаватися такі послуги як: соціальне утримання (цілодобове отримання ними послуг за місцем знаходження надавача, тобто у закладі соціального захисту бездомної особи чи безпритульної дитини тощо); соціальний супровід (періодичні заходи, направлені на формування належної поведінки у особи); соціальне працевлаштування; соціальне інформування; соціальний догляд (для осіб, які потребують підтримки через проблеми зі здоров’ям).

Соціальні послуги надаються відповідними службами. У ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» закріплюється поняття соціальні служби – це підприємства, установи й організації різних форм власності та господарювання, а також громадяни, які надають соціальні послуги особам, які опинились у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Також Закон містить визначення «суб’єкти, які надають соціальні послуги», схоже до поняття соціальної служби, але дещо ширше. Законодавець включив до нього ще заклади та окремих фізичних осіб-підприємців. Всі перераховані суб’єкти мають статус соціальних служб311. Тому, пропонуємо об’єднати ці два визначення, та вживати термін «суб’єкти, які надають соціальні послуги», припускаючи, що це підприємства, установи, організації та заклади, окремі громадяни та фізичні особи-підприємці, які надають соціальні послуги особам, які опинилися у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

У ст. 14 Закону України «Про соціальні послуги» закріплюються джерела фінансування здійснення соціального обслуговування в Україні.

Окрема послуга може надаватись особі, яка її потребує, безкоштовно або з частковою оплатою. Оплачена стовідсотково послуга не є соціальною, відносини з її надання регулюється нормами цивільного права.

Згідно з частиною третьою ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», послуги можуть надаватись як на платній основі, так і безкоштовно, переважна частина послуг для даної категорії населення є безкоштовною.

Питання якості соціальних послуг та ефективності їх надання на сьогоднішній день залишається досить гострим. Створення рівноправних умов взаємодії між особою, яка опинилась у складних життєвих обставинах, суспільством і державою для покращення рівня її життя, для його повноцінності й досягається шляхом забезпечення надання саме якісних послуг.

Система контролю та оцінка якості надання соціальних послуг бездомним особам та безпритульним дітям в Україні знаходиться на низькому рівні. Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги»313, до відання центральних та місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування належить функція контролю за цільовим використанням державних коштів, наданих для забезпечення громадян соціальними послугами, за діяльністю суб’єктів, на які покладене надання соціальних послуг населенню. Незважаючи на певні доробки, не врегульованими на законодавчому рівні залишаються ряд відносин: порядок моніторингу та оцінки функціонування соціальних служб та їх працівників на предмет ефективності надання ними послуг окремим категоріям громадян та якості тих послуг, які надаються, отримувачів соціальних послуг, непередбачена законодавством відповідальність за порушення якості послуг.

Неабияке значення в процесі досягнення ефективності соціального обслуговування громадян, які потребують сторонньої підтримки для подолання власних життєвих проблем, мають державні соціальні стандарти.

Стандарт соціальних послуг – це своєрідний засіб оцінювання роботи соціальних служб, спосіб дотримання прав споживачів соціальних послуг, а також основа для мотивації до розвитку та росту якості за рахунок конкуренції між надавачами.

Стаття 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р.№ 2012-III314, містить поняття державних соціальних стандартів – це закріплені на законодавчому рівні соціальні норми, нормативи, їх комплекс, які є основою для визначення рівнів базових державних соціальних гарантій. У сфері соціального обслуговування для встановлення обсягів державних гарантій соціальної підтримки громадян, які її потребують, закріплюються: перелік, види та розміри соціальних послуг, надання яких фінансується коштом державного та місцевих бюджетів, страхових фондів; нормативи та норми надання; показники якості.

Для ефективності надання соціальних послуг бездомним особам та безпритульним дітям та повноцінності забезпечення їх даними послугами були прийняті Стандарти соціальних послуг, які встановлюватимуть вимоги до умов надання соціальних послуг, їх якості, граничні вартості певних послуг (наприклад, для проживання у соціальному готелі), конкретний обсяг та зміст послуг, які надаються особі за плату.

На сьогоднішні, прийнято три стандарти у сфері надання послуг для бездомних осіб і безпритульних дітей: Стандарт соціальної інтеграції та реінтеграції бездомних осіб, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України № 596 від 19.09.2013 р.315 та Державний стандарт надання притулку бездомним особам, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України № 495 від 13.08.2013 р.316 , у сфері надання окремих послуг для бездомних осіб і безпритульних дітей – Державний стандарт підтриманого проживання бездомних осіб, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України № 372 від 03.04.2015 р. Але прийняті стандарти надання соціальних послуг не є досконалими.

Державний стандарт соціальної інтеграції та реінтеграції бездомних осіб містить ряд недоліків.

Уст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» закріплюється поняття реінтеграції як процесу повернення бездомної чи безпритульної особи до життя в суспільстві як повноцінних його членів. Видається, що даний результат досягається шляхом забезпечення таких осіб комплексом необхідних соціальних послуг. Тому, розглядати реінтеграцію та інтеграцію бездомної особи як окрему єдину послугу у п.1.1. Стандарту є не досить коректним. Із такої позиції, недоцільним буде і говорити про якість окремої цієї послуги, адже її ефективність та якість досягається у разі забезпечення надання комплексу якісних послуг, які забезпечують повернення бездомного до повноцінного життя в суспільстві.

До того, ж у законодавстві не закріплюється поняття «інтеграція» бездомної особи та безпритульної дитини у суспільство, тобто, процес входження особи до життя в суспільстві як повноцінного його члена. Тому, доречним буде не вживати даний термін взагалі, а розглядати реінтеграцію в широкому розумінні – і як повернення, так і входження в суспільство вперше.

Проаналізувавши текст Стандарту, слід дійти висновку, що послуга реінтеграції (інтеграції) складається з окремих заходів, які за своїм змістом і є медичними, юридичними послугами, послугами з працевлаштування тощо.

Положеннями Стандарту не передбачається відповідальність осіб, які не забезпечують на належному рівні якість соціальних послуг, крім того, що внаслідок внутрішнього контролю якості, у разі розслідування, проведеного на основі скарги отримувача послуги, вноситься відповідний запис до особової справи отримувача та надавача відповідної соціальної послуги.

Для реалізації Стандарту було прийнято Норматив фінансування отримувача послуги соціальної інтеграції та реінтеграції бездомних осіб,затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 762318.

Державний стандарт надання притулку бездомним особам, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України, на нашу думку, доцільніше було б назвати «Державний стандарт надання послуги тимчасового притулку бездомним особам», виходячи з того, що притулок для бездомної особи в законодавстві розглядається як соціальна послуга, яка носить назву – тимчасовий притулок (Ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей).

Послуги підтриманого проживання бездомної особи, закріпленої у Державному стандарті підтриманого проживання бездомних осіб, затвердженому Міністерством соціальної політики України, немає у переліку послуг, закріпленому у ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Тому, необхідно узгодити положення Стандарту з Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р., закріпивши її надання у ст. 17 Закону.

Вище зазначені стандарти містять положення, які дублюються (наприклад, визначення індивідуальних потреб отримувача, складання індивідуального плану надання соціальної послуги, принципи тощо), тому доречним, на нашу думку, було б прийняття єдиного державного стандарту у сфері надання соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям – «Стандарт надання соціальних послуг бездомним особам в процесі їх реінтеграції».

Уметою повноцінної реалізації громадянами права на соціальний захист, підвищення якості надання соціальних послуг, їх доступності, формування дієвого фінансування та управління системою надання соціальних послуг, що в майбутньому призведе до підвищення рівня життя населення та зрівняння соціального становища його членів, було прийнято Стратегію реформування системи надання соціальних послуг, схвалену Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.08.2012 р.

Неабияку роль у забезпеченні осіб, які опинились у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої підтримки, соціальними послугами, займає ефективне надання їм інформації про їх права та обов’язки в цій сфері. У Методичних рекомендаціях щодо інформування населення про соціальні послуги, затверджені наказом Міністерства соціальної політики України № 828 від 28.10.2014 р. (Додаток 5)320, закріплюється, що бездомним особам така інформація повинна надаватись у спеціалізованих центрах, притулках, шляхом усних консультацій або друкованої інформації, крім цього, вона може розміщатись у вигляді оголошень, плакатів тощо. Особливі вимоги закріплені до надання інформації про соціальні послуги особам похилого віку, інвалідам, виходячи із їх сенсорних та інших можливостей, зумовлених віком чи станом здоров’я.

Отже, для отримання дозволу на роботу суб’єктам, які надають соціальні послуги населенню, в тому числі, бездомним особам і безпритульним дітям, держава приймає ряд норм, стандартів, висуває вимоги до надавачів та обсягу і умов їх надання, цим самим забезпечуючи якість соціальних послуг та стимулюючи до безперервного її покращення.

Слід зауважити, що соціальні послуги бездомним особам і безпритульним дітям на місцях, зокрема, в Одеській області надаються досить активно, що позитивно впливає на досягнення результатів у процесі реінтеграції їх у суспільство. 

Якість послуг, які надаються бездомним особам та безпритульних дітям, тобто можливість задовольняти потреби отримувачів, залежить від низки факторів: системи мінімальних державних стандартів для суб’єктів, які їх надають; контролю з боки незалежно створених інспекцій або громадськості; впровадження ліцензій та розробка механізму ліцензування
для суб’єктів, які надають соціальні послуги; розвитку конкурентних відносин на ринку соціальних послуг.

Отже, ще багато етапів необхідно пройти Україні до створення такої системи, яка б дозволила надавати підтримку всім, хто її потребує, а найголовніше, щоб послуги, які надаються, були доступними і якісними.


Форми надання соціальних послуг закладами соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей

Бездомні особи та безпритульні діти як громадяни України користуються тим самим діапазоном прав, що й інші категорії населення. Вони мають право на достатній рівень життя, на активну участь у житті суспільства, на охорону здоров’я, освіту, працю тощо323. Для ефективної реалізації конституційних прав необхідним для них є реінтеграція, тобто повернення чи первинне входження у суспільство в якості повноправних його членів, яка досягається засобом забезпечення їх широким колом різних соціальних послуг.

У Законі України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», наприклад у ст. 2, «форма надання соціальних послуг» використовуються у значенні, відмінному від того, яке використовується у ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги». Зі змісту Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» випливає, що формами надання соціальних послуг даній категорії осіб є: соціальне патрулювання та надання соціальних послуг у межах закладів для даної категорії населення.

Серед суб’єктів, які надають соціальні послуги бездомним особам, у ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», закріплюються фізичні та юридичних особи різних форм власності. Бездомні особи можуть отримувати необхідні послуги як в межах спеціальних закладів (соціальний готель, будинок нічного перебування, центр реінтеграції бездомних осіб, центр обліку тощо), так і поза ними, із застосуванням такого способу отримання послуг як соціальне патрулювання.

Для надання соціальних послуг даній категорії населення в Україні створюється та функціонує система закладів соціального захисту для бездомних осіб і безпритульних дітей. Така інфраструктура повинна передбачати можливість отримання тимчасового притулку, в подальшому – гуртожитку, і насамкінець, перед самостійним проживанням, – місця у соціальному готелі, де спосіб життя бездомного буде найбільш наближений до способу життя звичайної людини.

Із прийняттям Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» була закладена основа для створення системи закладів, де отримали можливість забезпечуватись широким колом соціальних послуг, отримувати медичну та натуральну допомогу бездомні особи та безпритульні діти.

У постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Основних напрямів запобігання бездомності до 2017 року» акцентується увага на тому,що найбільшою перешкодою на шляху до досягнення повноцінної реінтеграції бездомних і безпритульних у суспільство є недостатня кількість закладів соціального захисту для даних осіб, яких нараховується лише 91, тридцять відсотків із яких утворено громадськими організаціями, інші – органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади. Виходячи з масштабів проблеми в державі, таке число закладів є дуже малим, тому необхідним є значне розширення цієї мережі.

Недостатнім є лише надання бездомній особі тимчасового житла, необхідна поступова її соціальна інтеграція, що досягається досить довготривалим наданням широкого спектру соціальних послуг працівниками закладів для бездомних.

На сьогодні в Україні, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», система закладів для бездомних осіб і безпритульних дітей складається з наступних типів закладів:

будинок нічного перебування;

центр реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей;

соціальний готель;

інші заклади, діяльність яких направлена на надання послуг представникам даної категорії населення.

Отже, перелік  закладів не є обмеженим, що передбачає можливість подальшого розвитку та розширення існуючої мережі, появи нових видів закладів різних форм власності, насамперед, недержавної.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», будинком нічного перебування є заклад соціального захисту, метою діяльності якого є надання місця для ночівлі бездомним, медичний висновок про стан здоров’я клієнта не вимагається для влаштування у нього. У Типовому положенні про будинок нічного перебування, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14.02.2006 р. № 31325 не закріплюється положення про необов’язковість медичного обстеження, що може призвести до обмеження прав бездомних у разі вимагання від них даного документу, тому необхідно узгодити Типове положення із Законом.

Центр реінтеграції бездомних осіб, відповідно до ст. 21 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», є закладом соціального захисту, мета роботи якого полягає у поступовому входженні клієнта до повноцінного життя в суспільстві засобом забезпечення його необхідними соціальними послугами: побутовими, психологічними, педагогічними, медичними, юридичними, інформаційними, економічними, послугами з працевлаштування, тимчасовим притулком тощо.

За відсутності медичного висновку про стан здоров’я перебування бездомного в даному закладі забороняється.

Соціальний готель, відповідно до ст. 22 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», є закладом, який здійснює соціальний захист бездомних осіб, надаючи їм для проживання окремі номери(кімнати). Даний заклад, відповідно до Типового положення про соціальний готель, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 03.04.2006 р. № 98327, може надавати такі соціальні послуги як тимчасове проживання та інформаційні, побутові послуги. Послуга тимчасового проживання надається на платній основі.

Заклади соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей у процесі своєї діяльності співпрацюють з центрами обліку бездомних громадян, центрами зайнятості населення, медичними закладами, між собою тощо.

На основі положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» слід стверджувати про існування окремої ланки системи, що зумовлено спеціальними потребами клієнтів (психологічними та віковими особливостями) – закладів для безпритульних дітей: притулок служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дитини, дитяче містечко (соціально-реабілітаційний центр).

Притулок для дітей служби у справах дітей, відповідно до ст. 23 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», створюється та функціонує для надання послуги тимчасового перебування дітям віком від 3 років і до повноліття. Закон не містить посилання на Типове положення, яким регулюється діяльність закладу, що є прогалиною і ускладнює реалізацію норм на практиці.

Відповідно до Типового положення про притулок для дітей служби у справах дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 565328, діти, які тимчасово проживають у ньому отримують їжу, одяг, мають право на навчання, психологічну підтримку, правову, медичну та інші види допомоги.

Діти, які перебувають у даному соціальному закладі, забезпечуються значно ширшим комплексом заходів, у порівнянні з тією кількістю, яку отримують дорослі в інших закладах соціального захисту, що зумовлено особливим їх правовим становищем та охороною дитинства в цілому.

Уцентрі соціально-психологічної реабілітації дітей, відповідно до ст. 24 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», проживають тривалий час або перебувають денно, отримують комплексну соціальну, медичну, правову, педагогічну, психологічну та інші види підтримки діти, які опинились в складних життєвих обставинах, віком від 3 до 18 років.

Стаття 24 Закону не містить посилання на Типове положення, яким регулюються відносини з соціального захисту дітей, які там перебувають, та закріплюється механізм реалізації даної норми, що може вплинути на ефективність впровадження норми в життя.

Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 р.

№87329, закріплює, що діяльність центру передусім спрямована на адаптацію дитини до сімейного оточення, перевиховання від антисоціальної поведінки до соціально прийнятної, оздоровлення тощо.

Діяльність такого закладу соціального захисту безпритульних дітей як соціально-реабілітаційний центр (дитячого містечка), відповідно до ст. 25 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», включає в себе надання дітям від 3 до 18 років послуги проживання, послідовної соціальної, медичної, педагогічної, правової та інших видів допомоги і підтримки та подальшого влаштування своїх клієнтів.

Ст. 25 Закону, як і попередні статті, які закріплюють правовий статус закладів соціального захисту дітей, не містить посилання на типове положення, яким регулюються відносини в цій сфері,направлені на сприяння дитині в отриманні освіти, здобуття трудових навичок, подальше працевлаштування, крім цього не залишаються поза увагою психологічні, педагогічні, медичні, реабілітаційні, юридичні та інші соціальні послуги.

Дитяче містечко в своєму складі може утворювати спеціальні підрозділи, робота яких направлена на визначену цільову групу, наприклад, підрозділ для безпритульних дітей, відділення ресоціалізації, тимчасового проживання тощо.

У усіх перерахованих закладах на дитину складається особова справа, яка містить необхідні відомості про дитину, її негативний життєвий досвід. Це значно полегшує ведення обліку безпритульних дітей та впливає на їх реінтеграцію в суспільство.

Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р.331 бездомні діти, якщо вони належать до числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть проживати та виховуватись у дитячому будинку сімейного типу.

Безпритульні діти, з психічними захворюваннями, розладами розумового, фізичного розвитку, відповідно до Типового положення про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-

інтернату системи праці та соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02.04.2008 р.

У173332, мають право влаштовуватись до спеціального соціально-медичного закладу соціального захисту – дитячого будинку-інтернату. Крім цього, в структурі даного закладу можливим є створення молодіжних відділень для осіб віком від 18 до 35 років.

Заклад надає клієнтам, крім послуги тимчасового проживання, такі соціальні послуги як: реабілітаційні, медичні, побутові, освітні тощо.

Будинки-інтернати, залежно від специфічних потреб клієнтів, зумовлених рівнем розумового розвитку, психічними розладами, фізичними вадами, поділяються на відділення різних профілів.

Крім цього, відокремлену підсистему закладів становлять ті, в яких можуть проживати і отримувати інші соціальні послуги бездомні особи похилого віку та інваліди, наприклад, стаціонарні соціально-медичні установи, інші заклади соціальної підтримки (догляду).

Відповідно до Порядку влаштування бездомних осіб похилого віку та інвалідів до стаціонарних соціально-медичних установ та інших закладів соціальної підтримки (догляду), затвердженого Міністерством соціальної політики України від 12.08.2011 р. № 312333, стаціонарними соціально-медичними установами є будинки інтернати для представників даної категорії населення. Даний порядок є загальним, регулює відносини з приводу влаштування бездомних громадян, осіб похилого віку та інвалідів до будь-яких закладів соціального захисту населення, які, передусім, надають послугу тимчасового чи постійного проживання.

Для поселення в один із зазначених закладів, бездомній особі необхідно надати пакет документів, передусім – це паспорт (або інший документ, який посвідчує особу), медичну довідку про можливість перебування в закладі, скласти заяву, підписати згоду на обробку персональних даних, та, за наявності, довідку про призначену пенсію чи встановлену групу інвалідності. Заклад співпрацює з центром обліку з метою сприяння у відновленні втрачених документів. Тобто, вимоги до бажаючого отримувати дані соціальні послуги від закладу не високі, що означає загальнодоступність даної послуги.

Незважаючи на те, що Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не містить статті, яка б закріплювала заклади соціального захисту для бездомних осіб, звільнених з місць позбавлення волі, такі заклади, на нашу думку, також є відокремленою ланкою системи закладів для бездомних осіб і безпритульних дітей.

Для надання послуги тимчасового притулку та інших соціальних послуг, відповідно до Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», таким особам тими самими суб’єктами, які мають право створювати заклади для бездомних осіб і безпритульних дітей, крім фізичних осіб, утворюються центри соціальної адаптації та спеціальні будинки-інтернати. Діяльність спеціалізованих установ для таких осіб спрямована на надання підтримки, соціальну адаптацію звільнених осіб.

Типове положення про центр соціальної адаптації, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14.02.2006 р.№31334, закріплює поняття центру соціальної адаптації звільнених осіб – це спеціалізована установа, яка надає соціальні послуги та сприяє в отриманні додаткових видів підтримки в залежності від індивідуальних потреб особам віком від 35 років, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також ті, які, відповідно до законодавства, звільнені від відбуття одного з цих видів покарання, з метою повернення їх до самостійного життя в суспільстві згідно з соціально прийнятими нормами.

Діяльність центру, зумовлена специфікою його клієнтів, в основному направлена на виховання у них соціальних цінностей, прийнятної поведінки, формування дисципліни, особистісних якостей, оволодіння корисними навиками, залучення до праці, але, крім цього, сприяє у вирішенні побутових проблем, відновленні документів тощо. Центром можуть надаватись такі соціальні послуги як надання притулку, соціальна адаптація та соціальний супровід при працевлаштуванні на робочому місці.

Для отримання можливості перебувати в даному центрі, особі необхідно надати пакет документів, який включає паспорт, довідки: медичну та про звільнення, 2 фотографії, особисту заяву та, за наявності, висновок соціального педагога.

На нашу думку, зібрати таку кількість документів досить складно, тому, пропонуємо обмежитись паспортом та заявою. На медичне обстеження особу, яка звертається, заклад може направляти після отримання документів.

З установою, у якій відбував покарання бездомний, співробітники центру можуть зв’язуватись самостійно для отримання необхідних даних. Це значно спростить порядок влаштування бездомної особи до даного закладу, що збільшить ефективність соціального захисту даної категорії населення.

Позитивним для процесу реінтеграції є наявність у центрі соціальної адаптації власного виробництва, яке дає змогу не лише виховувати у клієнта потребу до постійної трудової діяльності, дисципліну, але й дозволяє закладу отримувати додаткові кошти для забезпечення власного функціонування.

Спеціальний будинок-інтернат, відповідно до п. 1.1. Типового положення про спеціальний будинок-інтернат, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 09.11.2011 Р. № 432335, – це установа, соціально-медичного характеру, яка надає послугу проживання для звільнених із місць позбавлення волі осіб які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового, медичного обслуговування та реабілітаційних послуг, – громадян похилого віку, інвалідів I та II груп.

Наряду з основною соціальною послугою – проживання, бездомні в даному закладі отримують реабілітаційні, медичні послуги, натуральну допомогу: необхідні ліки, одяг, взуття, харчування, засоби гігієни, речі побуту тощо.

Особи, які не мають працездатних дітей або родичів, які повинні їх забезпечувати та утримувати, отримують дані соціальні послуги безкоштовно, інші – на платній основі.

Для поселення в даний заклад, відповідно до Типового положення про спеціальний будинок-інтернат, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, майбутні клієнти повинні надати пакет документів: паспорт, довідку про склад сім’ї, довідку про розмір пенсії або допомоги, довідку про направлення в даний будинок-інтернат, особистої заяви, довідку про групу інвалідності, про програму реабілітації інваліда, ідентифікаційний код, довідку про освіту, довідку про звільнення з місць позбавлення волі, три фотографії.

Таким чином, бездомній особі, з огляду на дані вимоги для поселення в будинок-інтернат, отримувати такі соціальні послуги практично неможливо.

Отже, заклади для бездомних осіб профілюються для надання послуг різним групам бездомних, які виокремлюються на основі низки критеріїв: вік, стать, стан здоров’я, наявність негативного досвіду перебування в місцях позбавлення волі тощо. Метою такого поділу є розмежування осіб для ефективнішої роботи з реінтеграції, виходячи з психологічних та фізіологічних особливостей тих чи інших клієнтів, а, відповідно, притаманним їм потребам.

Заклади, які діяльність яких направлена на соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей, відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», можуть створюватись як органами, наділеними владними повноваженнями (місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування), так і іншими юридичними (різними організаціями, підприємствами, установами) і фізичними особами. До того ж, такі заклади можуть бути всіх без виключення форм власності.

Основуючись на вищезазначеному, слід виділити класифікацію закладів соціального захисту: 1) залежно від категорії осіб, які є клієнтами закладу (для дітей; дорослих чоловіків та жінок; сімей з дітьми; осіб похилого віку; інвалідів; осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк; осіб, хворих на наркоманію та алкоголізм тощо); 2) форма власності суб’єкту, який створив заклад (державні; комунальні; приватні); 3) безоплатний/оплатний характер надання послуг (платний – соціальний готель, будинок нічного перебування тощо; на безоплатний – притулок для дітей тощо); 4) необхідність надання медичного висновку (необхідно – майже у всіх закладах; ні – у будинку нічного перебування, центрі соціально-психологічної реабілітації дітей); 5) тривалість перебування у закладі ( короткотривале: 1-6 місяців (стаціонарні соціально-медичні установи для осіб похилого віку та інвалідів); до 6 місяців (центр реінтеграції); денне перебування ( центр реінтеграції бездомних осіб); до 90 діб (притулок для дітей); довгострокове: понад 6 місяців (центр реінтеграції); 9-12 місяців (стаціонар чи денне перебування в центрах соціально-психологічної реабілітації дітей); необмежено (соціальний готель, центр соціальної адаптації звільнених осіб).

Особливе місце в системі закладів, діяльність яких направлена на інтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей, займає центр обліку бездомних громадян, адже саме з обліку починається процес роботи з бездомним з боку відповідних служб, а відповідно – його реінтеграція.

Із центром обліку співпрацює широке коло органів, установ та організацій336, що підтверджує його особливе значення в соціальному захисті та процесі реінтеграції бездомних і безпритульних.

Отже, найбільше слід звернути увагу на розширення мережі соціальних готелів, адже існуюче їх число не може ефективно забезпечувати послугами населення. Саме перебування у соціальному готелі – кінцевий(перехідний) етап на шляху повернення до повноцінного життя в суспільстві бездомної чи безпритульної особи, тому, у разі відсутності можливості для них отримати послуги соціального готелю, можуть звестись нанівець результати попередньої роботи з бездомним у інших закладах соціального захисту.

У зв’язку з недостатньою кількістю діючих на цей час закладів соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей необхідним вбачається розвиток соціального патрулювання як другої форми надання соціальних послуг даній категорії населення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», соціальне патрулювання є мобільною формою надання соціальних послуг, яке здійснюється поза межами закладів для бездомних осіб відповідними фахівцями.

Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» не закріплюється коло суб’єктів, які здійснюють соціальне патрулювання, дане питання регулюється підзаконним нормативно-правовим актом.

Здійснюється така форма надання соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям, відповідно до п. 1.2. Порядку здійснення соціального патрулювання, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 19.07.2011 р. № 283.341, працівниками закладів соціального захисту для даної категорії населення, але, не в межах даних закладів, а також іншими суб’єктами – представниками громадських і благодійних організацій. Таке вузьке коло суб’єктів у даному пункті, на нашу думку, призводить до обмеження реалізації даної форми надання соціальних послуг, тому, вважаємо за доцільне, розширити його, додавши словосполучення «та іншими фізичними особами», що дасть змогу участі, наприклад, волонтерів.

п. 1.3. Порядку закріплюється вікове обмеження тих осіб, які можуть отримувати соціальні послуги шляхом соціального патрулювання – з 18 років, що на нашу думку вказує на те, що дана форма надання соціальних послуг не поширюється на бездомних чи безпритульних дітей, що є не коректним.

Засобом соціального патрулювання здійснюється виявлення бездомних осіб і безпритульних дітей на вулиці; встановлюється їх кількість, що необхідно для надання різноманітної допомоги та соціальних послуг, подальшої роботи з ними.

Як показує досвід зарубіжних країн, саме такий спосіб надання послуг є дуже ефективним, адже особа, яка потребує сторонньої допомоги, все ж таки не позбавляється можливості бути включеною, навіть в якості «нетипового» члена, в суспільство. Це позитивно вплине як на її ставлення до себе, так і на зміцнення відносин з оточуючими.

Неабиякий вплив на сьогоднішній підхід до надання соціальних послуг мало радянське минуле. Як відомо, тогочасна система будувалась на ідеях колективного виховання та захисту, в той час як сьогодні найефективнішим є саме індивідуальний підхід. До того ж, послуги отримували в основному ті бездомні, які перебували в спеціальних установах. Утримання таких закладів на належному рівні в сучасних умовах, забезпечення високої якості послуг є дуже проблематичним, знову ж таки через брак фінансування, що ще раз підтверджує необхідність розвитку мобільної форми надання соціальних послуг.

На сьогоднішній день в Україні нараховується 91 заклад для бездомних осіб і безпритульних дітей. Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з цього числа створено 62 заклади. 

Як правило, заклади для бездомних в Україні належать до державної чи комунальної власності. Проте це значно уповільнює розвиток системи надання послуг у цій сфері, адже держава не завжди виявляється спроможною виконати свій обов’язок, швидко адаптуватися до нових умов. Причиною тому є постійна недостача коштів, кадрів, уваги з боку влади через наявність величезної кількості більш нагальних проблем.

Для вирішення проблеми постійної нестачі коштів у закладах, які забезпечують послугами бездомним осіб і безпритульних дітей, що позначається на ефективності їх надання недоліком у способі фінансування сфери соціальних послуг є те, що бюджетні кошти направляються на утримання певного соціального закладу, в цілому, де в подальшому і вирішується, куди
їх витратити, а не на фінансування певної соціальної послуги або їх пакету. Такий розподіл коштів дозволить найбільш ефективно використовувати їх саме на соціальну послугу, а не на інші потреби закладу, який її надає, цим самим з’явиться більше ресурсів для її удосконалення, модернізації тощо.

Необхідно не зволікати можливостями альтернативних джерел фінансування надання соціальних послуг: благодійництво, господарська діяльність при закладах для бездомних і безпритульних тощо, європейські програми технічної допрмоги.

Вжиття перерахованих вище заходів призведе як до суттєвого зниження витрат із бюджету, так і до більш ефективного функціонування системи в цілому, без зниження якості соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям.

Існування протягом тривалого часу адміністративно-командного управління в усіх сферах життя країни, одержавлення сфери соціального захисту породило низку негативних наслідків: виник значний прошарок соціально пасивних громадян, тих, які не вважають своїм обов’язком допомогти менш захищеним; у величезної кількості людей розвилась схильність до утриманства, тобто впевненість у тому, що сторонні (у даному випадку держава) повинні їх забезпечувати тощо. У відповідь на це виникла двояка ситуація: з одного боку зменшилась довіра населення до держави, через її неспроможність на високому рівні захистити всіх, хто потребує допомоги, з іншого – почала зростати кількість нових фахівців у сфері надання соціальних послуг, виникати нові ідеї, програми, а отже – створюватись громадські організації, покликані піклуватися бездомними та безпритульними.

В умовах, коли держава (в особі органів влади) не може повноцінно виконувати свої функції, логічним буде пошук шляхів співпраці з недержавними закладами та установами. Це вирішить питання фінансування,забезпечення працівниками, підвищення якості та ефективності надання послуг.

Упровідних європейських державах набула поширення практика надання соціальних послуг не лише клієнтам-бездомним, а й в цілому населенню, благодійними, громадськими та релігійними організаціями.

Україна знаходиться лише на початковому етапі становлення цієї моделі надання соціальних послуг. Для ефективного функціонування такої системи необхідне раціональне розподілення витрат між державою та громадськими організаціями. Наприклад, у Великобританії, діяльність недержавного сектору у сфері соціальних послуг фінансується державою на 26%, в Фінляндії – 57%, Німеччині – аж 83 %, що пояснюється тим, що надання соціальних послуг тут є функцією недержавних суб’єктів. В Україні державою забезпечується функціонування закладів, які надають соціальні послуги, лише на 17 %345. Тільки 30 % недержавних організацій на ринку соціальних послуг фінансуються державою.

Серед розвинутих країн світу нерідко проводиться державна закупівля соціальних послуг у недержавних закладів та організацій. Таким чином,держава позбавляє себе обов’язку надавати їх самостійно. В українському законодавстві подібний механізм був розроблений лише нещодавно, закріплений в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів» від 29.04.2013 р.347 Запозичити даний досвід необхідно, адже, таким чином, дані заклади, навіть, якщо і не в повній мірі, але будуть фінансуватися. Та і на місцевому рівні можна більш ефективно вирішувати проблеми бездомності, адже в рамках чітко визначеної, невеликої за розміром території значно простіше визначити, які саме послуги необхідні бездомним, яку кількість ресурсів необхідно витратити на їх надання.

ВИСНОВКИ 

Для поліпшення функціонування системи реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей в Україні, на нашу думку, доречним буде:

Закріпити в Законі України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» визначення поняття «соціальні послуги бездомним особам та безпритульним дітям».

Доповнити визначення «реінтеграція бездомних осіб і безпритульних дітей, закріплене в ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», виклавши його

Утакій редакції: «реінтеграція бездомних осіб і безпритульних дітей – це процес повернення чи первинного входження до самостійного життя в суспільстві як повноправних його членів, за допомогою суб’єктів, які забезпечують реінтеграцію даних осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством».

Узгодити положення ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» зі ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги», розділом II наказу Міністерства соціальної політики України «Про внесення змін до Типового положення про центр обліку бездомних осіб», Державним стандартом послуги підтриманого проживання бездомних осіб у місці переліку послуг, адже вони відрізняються як за назвою так і за змістом. Необхідно включити до низки послуг для бездомних осіб і безпритульних дітей, закріпленої у ст. 17 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», психологічні, інформаційні та послуги з працевлаштування, до того ж, закріпити можливість отримувати такі послуги, як «представництво інтересів» у Центрі обліку бездомних осіб та послугу підтриманого проживання.

Розширити перелік закладів соціального захисту бездомних осіб,закріплений в ст. 19 Закону, додавши такий вид закладів для бездомних і безпритульних, як центр медико-соціального догляду – заклад створений для тимчасового проживання осіб з числа бездомних, у яких виявлене захворювання, лікування якого не вимагає перебування у стаціонарі, проте яким для санітарно-епідеміологічної безпеки не рекомендується знаходитись особами, які не хворіють на це захворювання.

Закріпити в окремій частині ст. 19 Закону вимоги до закладів, які надають соціальні послуги бездомним особам і безпритульним дітям, а саме про те, що у закладах соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей повинні бути приміщення, з необхідним обладнанням, достатньою кількістю персоналу для забезпечення належних умов проживання,
задоволення побутових потреб проживаючих, проведення санітарно-гієнічних заходів, дотримання епідеміологічної безпеки, надання юридичних, психологічних, соціальних та інших видів послуг та медичної допомоги в закладах, в яких проживають бездомні з хворобами, які не потребують стаціонарного лікування; заклади соціального захисту для сімей з дітьми або неповнолітніх повинні бути забезпечені окремими приміщеннями для ігор та дозвілля.

Закріпити в окремій статті норми площі проживання на окрему особу в закладах соціального захисту, вказавши такі розміри площі: для повнолітніх бездомних осіб – не менше шести квадратних метрів у разі одноярусного розміщення спальних місць, 4,5 квадратних метрів –
двоярусного; для неповнолітніх – не менше 12, виходячи із необхідності для дітей особливої рухової активності тощо.

Доповнити ст. 29 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» п. 3, закріпивши право закладів на ведення господарської діяльності, виклавши його у такій редакції:

«Заклади соціального захисту бездомних осіб мають право вести власну господарську діяльність та розпоряджатися прибутками від неї для здійснення заходів, спрямованих на соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей». Це дозволить залучати додаткові кошти для функціонування закладу та ефективного надання соціальних послуг клієнтам закладу; сприятиме працевлаштуванню бездомних осіб, оволодінню новими трудовими навиками.

Доповнити ст. 23, 24, 25 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» посиланнями на типові положення, якими регулюється діяльність даних закладів.

Лише у типовому положенні про спеціальний будинок-інтернат зазначається, що проживаючі особи повинні бути забезпечені житловою площею відповідно до Державних будівельних норм України «Будинки та споруди. Заклади соціального захисту населення» (ДБН В.2.2-18:2007). Дане питання не врегульоване у інших закладах соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, тому, пропонуємо включити даний пункт у них.

У типових положення про заклади соціального захисту бездомних осіб дублюють більшість норм: принципи діяльності, керівництво, фінансування,контроль за діяльністю тощо, тому, пропонуємо прийняти єдине типове положення – Типове положення про заклади соціального захисту бездомних осіб.

Крім цього, у жодному з типових положень не закріплено, куди направляється бездомна особа у разі відмови їй в наданні соціальних послуг У закладі соціального захисту на підставі того, що стан її здоров’я не відповідає тим вимогам, які висуваються закладом для перебування у ньому.

Це є суттєвою прогалиною у законодавстві, тому пропонуємо закріпити дану норму в типові положення.

Для удосконалення механізму співпраці між суб’єктами, пропонуємо внести ряд змін та доповнень до Порядку взаємодії суб’єктів, що надають соціальні послуги бездомним особам, а саме:

З метою розширення процесу співпраці між центральними та місцевими органами виконавчої влади, організаціями, закладами, установами та службами, які беруть участь у забезпеченні бездомних соціальними послугами, пропонуємо додати до переліку, закріпленого у п. 1.1. та п. 1.2. підприємства, установи, організації та заклади недержавної форми власності: приватні підприємства, благодійні, релігійні організації та громадські об’єднання, окремих фізичних осіб-волонтерів.

Доповнити Порядок окремими пунктами, які закріплювали б статус недержавних підприємств, благодійних об’єднань та громадських організацій у сфері соціальної підтримки представників даного прошарку населення. А саме: У п.  2.9.  Організація  роботи  закладів,  підприємств,  установ, організацій недержавної форми власності у сфері надання послуг бездомним особам і безпритульним дітям.

У п.  2.9.1.  У  разі  звернення  до  закладів,  підприємств,  установ, організацій недержавної форми власності бездомної особи, безпритульної дитини, сім’ї, адміністрація закладу негайно повідомляє про це центр обліку. Це дозволить вести єдину статистику, уникнути дублювань відомостей про особу.

У п. 2.9.2. Підприємства, установи, організації, заклади недержавної форми власності, залежно від спеціалізації своєї діяльності забезпечують:

тимчасове проживання, надають ряд інших соціальних послуг, передбачених законодавством для бездомних осіб та безпритульних дітей.

У п. 2.9.3. Підприємства, установи, організації, заклади недержавної форми власності у разі потреби направляють клієнтів до центрів зайнятості,

медичних установ, МСЕК, ДМС, органів внутрішніх справ, служб у справах дітей та інших органів, служб та установ.

Узгодити п.2.1.  Порядку з  положеннями  ст. 2 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» у місці переліку суб’єктів, які здійснюють патрулювання, адже зазначений у Порядку є значно ширший та включає медичних працівників, працівників органів внутрішніх справ, волонтерів, представників благодійних організацій та громадських об’єднань, установ, організацій за згодою.

Необхідним, на нашу думку, вбачається розширення мережі соціальних готелів для бездомних осіб, адже існуюча їх кількість не здатна задовільними потреби бездомних у житлі. Проте, для створення мережі закладів, яка могла б забезпечувати послугами ту кількість бездомних і безпритульних, яка їх потребує, потрібні значні фінансові ресурси. Тому, на даному етапі, вирішенням проблеми може стати біржа житла, яка існувала б при центрах обліку бездомних громадян. Там дані особи за участю юриста та соціального працівника, змогли б укладати договір про тимчасове проживання у місцях, наданих небайдужими громадянами, наприклад у незаселених будинках у сільській місцевості, де бездомні також змогли б вести господарську діяльність – забезпечувати себе продуктами харчування.

Крім цього, за відсутності достатньої кількості закладів для бездомних осіб, вважаємо за доцільне, надати пріоритетної уваги розвитку соціального патрулювання – що створить можливість для бездомних та безпритульних отримувати необхідну підтримку і поза закладами соціального захисту.

Крім цього, пропонуємо доповнити частину другу ст. 17 Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» реченням наступного змісту: «Соціальне патрулювання здійснюється фахівцями закладів соціального захисту бездомних осіб, представниками громадських об’єднань, благодійних та волонтерських організацій, окремими фізичними особами, працівниками органів соціального захисту населення, внутрішніх справ, охорони здоров’я, служби у справах дітей, центрів СССДМ, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, підприємств та установ», адже на сьогодні даним Законом не визначається коло суб’єктів, які здійснюють соціальне патрулювання.

Створення при Міністерстві соціальної політики України відповідної структуру, до відання якої належала б координація діяльності усіх підприємств, установ, організацій, які надають соціальні послуги населенню

У цілому; облік суб’єктів, які надають послуги громадянам, контроль якості цих послуг; сфера соціальних замовлень з забезпечення соціальними послугами; видача дозвільних документів для здійснення діяльності у сфері надання соціальних послуг, на нашу думку, збільшила б ефективність соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей.

Крім цього, для забезпечення послугами тієї кількості осіб, які цього потребують, слід розвивати практику державної закупівлі соціальних послуг,забезпечувати державою можливість отримувати гранти, субсидії для недержавних організацій.
ВИСНОВКИ

Поняття бездомних осіб і безпритульних дітей видається доцільним визначати через поняття бездомності і безпритульності як категорії права соціального забезпечення. Бездомність – це соціальне становище окремої особи, зумовлене відсутністю у неї права на проживання у жилому будинку,квартирі, іншому приміщенні, придатному та призначеному для проживання у відповідному населеному пункті, в якому вона проживає постійно або тимчасово, і яка отримала статус бездомної особи.

Безпритульність – це соціальне становище окремої особи, пов’язане з неможливістю для неї фактично проживати (перебувати) у жилому приміщенні, на яке вона має право, або у спеціальному закладі чи установі, які надають притулок, що зумовлює її проживання на вулиці, в парках, підвалах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях непридатних та непризначених для проживання, приміщеннях, що перебувають в аварійному стані.

Сучасне законодавство у сфері соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей складається з Конституції України, міжнародних актів, ратифікованих Україною, законів та підзаконних нормативно-правових актів. Правова  регламентація  суспільних  відносин  у  сфері  соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей здійснюється на публічних та приватних   засадах   нормами   різних   галузей   права:   конституційного, адміністративного,   цивільного,   сімейного,   трудового   права,   права соціального  забезпечення,  медичного,  житлового  та  інших  галузей  права. Водночас більша частина відносин у сфері соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей належить до предмету права соціального забезпечення, відповідні норми якого утворюють самостійний правовий інститут у системі даної галузі права.

Законодавство України про соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей в цілому відповідає міжнародним стандартам у цій сфері. Водночас параграфом 16 Рекомендації МОП №102 про мінімальні рівні соціального захисту передбачено, що стратегії розширення сфери охоплення соціального забезпечення повинні забезпечувати підтримку незахищених груп населення і осіб з особливими потребами. Це положення міжнародно-правового акту повною мірою не реалізується у національному законодавстві про соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей. Зокрема, відповідні норми відсутні у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року.

Соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей є комплексом організаційних, юридичних, економічних і фінансових заходів, спрямованих на подолання несприятливих наслідків такого соціального ризику, як відсутність житла з метою повернення зазначених осіб до життя в суспільстві як повноправних його членів.

Соціальний захист бездомних осіб і безпритульних дітей як правовий інститут у системі права соціального забезпечення є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації, фінансування і надання передбачених законами видів матеріального забезпечення, соціальних послуг та соціальних пільг зазначеним особам з метою убезпечення від несприятливих наслідків такого соціального ризику, як відсутність житла та реінтеграції зазначених осіб.

Основними принципами соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей є такі принципи: законність; демократизм; гуманізм; соціальна справедливість; повага до особистості; визнання її честі та гідності; забезпечення основних прав і свобод людини; рівність поводження та заборона дискримінації; індивідуальний підхід; цілеспрямованість та адресність надання соціальних послуг; обстеження умов життя бездомних осіб і безпритульних дітей, а також вибір форм та методів соціальної роботи; узгодження дій органів виконавчої влади, громадських об’єднань у вирішенні питань соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей; забезпечення реінтеграції бездомних осіб і безпритульних дітей.

Організаційно-правовими формами соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей в Україні є: загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державна соціальна допомога та додатковий соціальний захист. Видами соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей є: грошові виплати, натуральна допомога, соціальне обслуговування, пільги, надання медичної допомоги, надання технічних засобів реабілітації та технічних засобів пересування.

Реінтеграцію бездомних осіб і безпритульних дітей доцільно визначати як процес засвоєння бездомними особами і безпритульними дітьми соціального досвіду та отримання соціальних послуг із метою повернення або первинного входження до самостійного життя в суспільстві як повноправних членів.

Формами надання соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям є соціальне патрулювання та надання соціальних послуг у межах закладів соціального захисту для бездомних осіб і безпритульних дітей.

Соціальна стандартизація надання соціальних послуг бездомним особам і безпритульним дітям потребує удосконалення. Зміст трьох чинних державних соціальних стандартів у сфері соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей характеризується наявністю дублювань, тому необхідним видається прийняття єдиного державного стандарту – «Стандарт надання соціальних послуг бездомним особам в процесі їх реінтеграції».

У сучасних соціально-економічних умовах необхідним є посилення соціальної роботи з бездомними особами і безпритульними дітьми. З метою визначення організаційних та правових засад соціальної роботи із зазначеними особами видається доцільним прийняття окремого спеціального Закону України «Про соціальну роботу з бездомними особами і безпритульними дітьми» з такою структурою: Розділ I «Загальні положення»; Розділ II «Здійснення соціальної роботи з бездомними особами і безпритульними дітьми»; Розділ III «Відповідальність за порушення законодавства у сфері соціальної роботи з бездомними особами і безпритульними дітьми»; Розділ IV «Міжнародне співробітництво у сфері соціальної роботи з бездомними особами і безпритульними дітьми»; Розділ V «Прикінцеві положення».

Підготував Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Опублікувати коментар