Як слова формують реальність війни

Авторка: 

Аліна Трофименко

   

    В умовах війни мова медіа перестає бути просто способом інформування. Вона стає зброєю, захистом, заспокоєнням або навіть загрозою. Кожне слово може рятувати - даючи правду та орієнтири, - або шкодити, поширюючи паніку, фейки чи мову ненависті.

• Як медіа формують реальність через мову

   У воєнний час журналісти не просто описують факти - вони фреймують події, тобто задають рамку, в якій суспільство інтерпретує війну.

  У статті The New York Times про початок війни в Україні медіа використали формулювання:

“Russia launched a full-scale invasion of Ukraine” [1].

(“Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.”)

Термін full-scale invasion задав тон усьому світовому інформаційному простору.

   Інший приклад із BBC News:

“Civilians are paying the highest price” [2].  (“Цивільні несуть найвищу ціну.”)

Такі емоційно забарвлені конструкції створюють гуманітарний фокус.

• Коли мова шкодить: пропаганда і токсичні фрейми

   Al Jazeera у статті про пропаганду зазначає:

“Words have become weapons used to justify violence” [3].

(“Слова стали зброєю, яку використовують, щоб виправдати насильство.”)

  Це описує ситуацію, коли медіа маніпулюють лексикою:

замінюють “war” на “special military operation”,

називають напад - “peacekeeping”,

виправдовують вбивства термінами - “denazification”.

  Такі формулювання створюють альтернативну «реальність», що шкодить суспільному сприйняттю та міжнародній реакції.

• Нові слова, що виникли під час війн

  Лексика Другої світової війни, що стала загальною:

Слово: Бліцкриг (Blitzkrieg)

Значення:

блискавична війна, раптова атака

Слово:  Окупація

Значення: контроль території ворогом

Слово :  Бомбардування

Значення:  масове скидання бомб

Слово:   Авіаналіт

Значення:   повітряна атака

Слово: Антифашистський / фашизм

 Значення:  політичні терміни епохи

Слово: Партизани / підпілля

Значення:  рух опору

   Ці слова з часом стали частиною мирної мови, хоч і народилися у війні.

• Нові слова й фрази, що стали буденні в Україні після 24.02.2022

   Після початку повномасштабного вторгнення українська мова збагатилася десятками нових термінів, які стали повсякденними:

Військові та інформаційні:

Тривога

Прильот

Шахед

ППО (Протиповітряна оборона)

Окупація/деокупація

Крилаті та балістичні ракети

Ленд-ліз (повернення старого терміна у новому контексті)

Соціально-побутові

Світломаскування

Пункт незламності

Укриття

Тривожна валізка

Волонтери (змінили зміст і масштаб)

Волонтерський штаб

Інтернет і культура

Бавовна

Орки

Пес Патрон

“чмоня”

Сміттєві пакети

Хаймарс/Байрактар

/Фламінго (тип зброї)

• Як медіа в Україні змінили мову після початку війни

   Українські онлайн-ЗМІ стали:

оперативнішими (вчорашня інформація, сьогодні може бути не актуальна);

більш емоційними (використовують такі вирази: УВАГА!, “Всім швидко перейти в укриття”, “Вночі уважно”);

орієнтованими на факт, а не аналітику ;

сконцентрованими на безпеці читача;

 Тут нейтральна інформація поєднується з військовою термінологією, що стала буденною для читачів.

  Приклад із «Суспільне Новини»:

“ЗСУ збили 12 ‘Shahed’ над півднем України” [4].

Таким чином, мова медіа під час війни працює як:

Оборона - коли поширює правду, дає інструкції, заспокоює.

Мобілізація - коли надихає, підтримує, підсилює стійкість.

Небезпека - коли маніпулює, перекручує, дегуманізує.

У війні слова -  це теж фронт.

  І від грамотності журналістів та критичного мислення читачів залежить, чи стануть вони зброєю правди, чи інструментом зла, адже ворог підступний і намагається “штурмувати” наш інформаційний простір фейками. 

Джерела: 

The New York Times. Russia Attacks Ukraine: Live Updates. 24.02.2022. URL: https://www.nytimes.com/live/2022/02/24/world/russia-attacks-ukraine

BBC News. Ukraine conflict: Civilians are paying the highest price. 27.02.2022. URL: https://www.bbc.com/news/world-europe-60506682

Al Jazeera. Russia-Ukraine war: How propaganda works. 05.03.2022. URL: https://www.aljazeera.com/features/2022/3/5/russia-ukraine-war-propagand

Суспільне Новини. ЗСУ збили 12 «Shahed» над півднем України. URL: https://suspilne.media/

Світло як привілей: як жити під час відключень електроенергії в Україні

 Авторка: Надія Котвицька 

   В Україні світло давно перестало бути просто фоном нашого життя. Воно стало маркером стабільності, безпеки й навіть психологічного комфорту. Відключення електроенергії — це не лише про темні кімнати, а й про змінений ритм життя, тривожні новини та необхідність швидко адаптуватися до реальності, яку ми не обирали.

Чому в Україні відключають електроенергію

   Головна причина відключень — повномасштабна війна, яку Росія веде проти України, зокрема проти її енергетичної інфраструктури. Удари по електростанціях, підстанціях, лініях електропередач — це свідома стратегія терору, спрямована не лише на економіку, а й на цивільне населення.

До цього додаються й інші фактори:

● Дефіцит потужностей через пошкодження або знищення об’єктів енергетики

● Нерівномірне навантаження на мережу, особливо в години пік

● Сезонні чинники — холод взимку або спека влітку

● Планові та аварійні ремонти, без яких енергосистема не витримала б

Відключення — це вимушений захід, який дозволяє зберегти енергосистему від повного колапсу.

Темрява, до якої ми навчилися готуватися

   Українці за ці роки навчилися дивовижної речі — жити наперед. Ми заряджаємо павербанки, варимо чай “про запас” і перевіряємо графіки відключень так само регулярно, як прогноз погоди.

Та навіть у цій новій нормальності є свої правила виживання.

Лайфхаки, які реально працюють

Світло — не лише з розетки

  Ліхтарики, лампи на батарейках, акумуляторні світильники — базовий мінімум. Свічки можливі, але лише з дотриманням безпеки.

Заряд — це валюта

   Павербанки варто тримати зарядженими завжди. Краще кілька середніх, ніж один великий. Якщо є можливість — зарядна станція або інвертор стають справжнім порятунком.

Інтернет без світла — можливий

   Мобільний інтернет часто працює довше, ніж Wi-Fi. Завчасно завантажені файли, статті, книги й відео дозволяють не залежати від мережі повністю.

Холодильник — не ворог

   Відчиняйте його якомога рідше. Заморожені пляшки з водою допомагають довше зберігати холод.

Плани без електрики

   Паперові книги, настільні ігри, нотатки, розмови — відключення можуть несподівано повернути нас до живого спілкування з собою та близькими.

Режим економії

   Коли світло з’являється, важливо не вмикати все одразу. Розумне споживання — це вклад у те, щоб електрика трималася довше.

Психологічний аспект: не лише темно, а й тривожно

   Відключення світла часто підсилюють тривогу. Темрява загострює страхи, особливо у дітей та людей, які вже живуть у стані хронічного стресу.

Тут важливо:

● пояснювати, що відбувається, простими словами

● зберігати рутину, наскільки це можливо

● пам’ятати: відключення — тимчасові, а ми — сильніші

Світло як символ

   Для українців світло сьогодні — це не лише електрика. Це символ життя, опору й майбутнього. Кожна лампочка, яка знову загоряється, — це нагадування, що система вистояла, країна тримається, а ми продовжуємо жити.

   Ми не знаємо, коли відключення залишаться у минулому. Але ми точно знаємо інше: українці навчилися бути світлом одне для одного навіть у найглибшій темряві.

УЛАМКИ СПОГАДІВ

  У Музеї історії міста Києва відкрився персональний виставковий проект талановитого молодого українського художника Артура Солецького «УЛАМКИ СПОГАДІВ». Проект поєднав живопис і скульптуру в єдиному просторі, присвяченому темам пам’яті і внутрішньої незавершеності людського буття

  В цей важкий для нашої країни та холодний для Києва час в столичному музеї зібралися прихильники таланту Артура Солецького, зокрема було багато любителів українського мистецтва. Захід вдався на славу, поцінувачі мистецтва з радістю милувалися чудовими картинами талановитого художника та вітали із його чудовим мистецьким проектом. Виставка урочисто була відкрита за участі директорки музею історії Києва Вікторії Мухи та кураторів виставки Ірини Жигуліної та Анастасії Муніч, які із урочистими промовами привітали художника. 

   «Уламки спогадів» – це простір фрагментованої пам’яті, де особисте поступово переходить в універсальне. На унікальних  картинах талановитого художника  любителі мистецтва можуть побачити чоловічі та жіночі образи та відчути середовища, що змінюють спосіб сприйняття, викликаючи відчуття напруги, тиску або занурення. Чоловік і жінка постають не як конкретні персонажі, а як узагальнені образи людського досвіду – поза часом і без біографій. Повторювані символи – літак, дім, яблуко, меч – не мають фіксованих значень. Вони оживають у взаємодії з відвідувачем і дають можливість для власних асоціацій. Виставка функціонує як щоденник без слів – відкритий для прочитання й дописування кожним, хто до нього входить.

  Артур Солецький – український художник із виразним авторським візуальним стилем, сформованим на перетині монументального живопису, інсталяції та відеоарту. У своїй практиці він виходить із переконання, що форма – це не лише зображення, а й активний елемент простору, здатний впливати на глядача. У своїх артпроєктах Солецький створює середовища, що змінюють спосіб сприйняття, викликаючи відчуття напруги, тиску або занурення в спільний досвід.

  Організатори зазначають, що «УЛАМКИ СПОГАДІВ» Артура Солецького – це запрошення зупинитися й уважніше подивитися на себе, на відчуття, що ми не встигаємо проговорити. Мистецтво тут працює як метафорична карта – відвідувач сприймає роботи через свій власний досвід і знаходить у них той сенс, що потрібен йому саме в цей момент.

   Попри все, що відбувається нині в Україні,  українське мистецтво живе а такі майстри як Артур, прославляють його на весь світ. Чудово, що в Україні є талановиті  унікальні художники нового покоління, як Артур Солецький, Данило Ноздря та інші. 

   Виставка триватиме до 8 лютого. Тому як гості Києва, так і кияни можуть завітати із середи по неділю в музей та відвідати виставку художника Артура Солецького «УЛАМКИ СПОГАДІВ»  Приходьте помилуватися чудовими роботами. Все буде Україна!  

   Організатори: Музей історії міста Києва, ГО «Літопис Незламності», Uniquewall Gallery Партнери: ТОВ «Поліпринт», бренд Mint, ТМ Villa Tinta, VIP Catering

Образ місяця у різних країнах світу

Авторка: 

Марія Лушпіган

   Повня часто манить нас своєю яскравістю і загадковістю, і роль тут зіграла не лише її романтизація в мистецтві. Вона отримала свою роль в історії досить давно і з часом люди її як розширювали, так і обмежували (залежало від факторів). Проте кожна культура досі по-різному сприймає це диво: для когось це щось міфічне, а десь більш наукове. В кожної країни свій образ і рівень сприйняття, який опише не лише сам повний місяць, а й культуру, яка його описує. 

   Перші люди сприймали повню як щось яскраве і змінне у нічному небі. Так почали вести цикли сезонних природніх змін, місячні календарі та годинники, а головне містичні вірування. Навіть сьогодні знаки подібної віри лишилися: люди вірять що на повню може змінюватися поведінка, настрій, сон чи стан здоров’я. Деякі з цих практик і вірувань вже науково підтвердили чи спростували, але час показує, що вплив тисячолітніх спостережень досі впливає на сучасне життя

   Представники різних країн за роки культурного та історичного розвитку індивідуально описували повню в легендах та міфах. Такі бачення сформували безліч вірувань, традицій і святкувань.

   В Україні повня мала як містичне, так і побутове значення. Наші предки вірили в його магічну енергетику, тому проводили в цей час різні забобони та ритуали: від прикмет до ворожіння. З літописів Київської Русі відомо про прикмети з цим символом: діти народжені в цей вечір вважалися щасливішими та здоровішими, посіви приведуть на гарний врожай (в кількох джерелах протилежна думка) і т. д. Люди часто ворожили, бо вважали що в цей час отримають саме точне передбачення. В побуті за його образом намагалися передбачити погоду та рівень тепла на наступний день, а працьовиті домогосподарки чи поети любили використовувати його світло замість свічок, що можна побачити не лише в історичних текстах, а й кіно.

Країни Азії

   Наприклад у Китаї повню асоціюють з прагненням до яскравого та прекрасного. На честь цього, на п’ятнадцятий день восьмого місяця місячного календаря відзначають Місячний фестиваль або Фестиваль середини осені. В цей вечір прийнято зібратися усією родиною за повним круглим столом і споглядати місячну картину, яка за рівнем яскравості передбачає рівень достатку, удачі та гармонії в майбутньому. Адже в традиційній китайській культурі місяць вважають носієм людських емоцій та енергетики, які він передає, перебуваючи в повноцінній формі.

   У китайців повний місяць навіть відіграє роль у долі. Існує приказка, що шлюб укладений на небесах, а планується на місяці. Романтичну долю всіх людей вирішує стариган (Юе Лао), якому відомі імена всіх людей та їх майбутні романтичні партнери. Саме тому закохані парочки проводять цю романтичну ніч разом, їдять місячний пиріг і сподіваються на знак від мудреця, що вони будуть разом «і в горі, і в радості».

  Аналогічний фестиваль, Місяця середини осені, який широко спостерігається по всій Азії, проводиться навколо осіннього рівнодення в китайському календарі, коли, як вважають, Місяць знаходиться найяскравішому в році.

   Японці теж мали свої уявлення, і шанували місяць як уявлення про красу та швидкоплинність. В інших джерелах повний місяць грає роль, «кривого моста» між небом і землею.

   В арабській культурі та релігії місяць, особливо півмісяць має особливе значення: його часто представляють відбиваючим, внутрішнім світом  і єдністю віруючих. Місяць півмісяця - це більше, ніж прикраса; він пов'язаний з керівництвом, божественним порядком і ритмом часу в ісламській культурі. Ісламська молитва і святкування координуються з місячним циклом, а Місяць знаходиться на куполах мечетей і національних прапорах. Місяць півмісяця тут вказує на світловідбиваючу тишу, посилаючись на серйозну тишу ночі.

Країни Європи

  В Норвегії образ «місяця» формується під впливом скандинавської міфології, суворої північної природи та світлових контрастів. У міфології Місяць персоніфікується як Мані (Máni) — брат богині Сонця Соль, якого переслідує вовк Гаті; цей образ пов’язаний із плином часу, долею та невідворотністю Рагнароку. У народній культурі Місяць асоціюється з ритмами природи, мореплавством, рибальством і сільським календарем. У норвезькій літературі та мистецтві Місяць часто постає символом самотності, тиші, екзистенційної зосередженості й відчуття малої людини перед величчю північного ландшафту. В умовах полярних ночей і білих ночей він набуває особливого значення як маркер часу та світла, підкреслюючи крихку рівновагу між людиною і природою.

  У сучасній культурі Іспанії він зберігає образ емоційної кульмінації — моменту, коли приховане стає видимим. У народних віруваннях повний Місяць асоціювався з магією, нічними ритуалами, коханням і небезпекою, особливо в андалузькій та ромській культурі. В іспанській літературі, Місяць постає багатозначним символом долі, смерті, еротичної напруги й фатальності, часто поєднуючи красу з загрозою. Загалом досить впливовим джерелом енергії.

Вплив часу на символ

   Зараз цей символ реалізують через книги і кіно, де видно поєднання відбитків минулого та наслідків прогресу. Проте, зазвичай відводячи йому другорядну роль у людських нормативах. У фільмах від «Пункту призначення: Місяць» до «2001: Космічна одіссея» місячна тематика слугує тлом для тем виживання, еволюції, самотності та екзистенційних пошуків. Одні стрічки тяжіють до реалізму або епічного масштабу, інші — до сатири й фарсу, як-от «Залізне небо» чи Moonraker, переосмислюючи ідеї наукової фантастики та сучасні уявлення про владу, ідеологію й космічні амбіції.

  Образ повного Місяця є віддзеркаленням культурних цінностей, страхів і сподівань різних народів. Попри відмінності в інтерпретаціях, у більшості культур він пов’язаний із циклічністю, емоційною напругою та зв’язком людини з космосом. З плином часу Місяць утратив пряме сакральне значення, але зберіг символічну силу в мистецтві, літературі й кіно. Таким чином, Місяць виступає універсальним культурним кодом, що поєднує минуле й сучасність. Він і надалі залишається дзеркалом людського світосприйняття.

«Вічник»

  22 січня вийшов у прокат фільм Івана Ніколайчука «Вічник» – історія мольфара, який прожив 104 роки

   22 січня, у День Соборності України, в прокат вийшов фільм «Вічник» — екранізація одного з найпопулярніших українських романів останнього десятиліття Мирослава Дочинця про реального карпатського мольфара Андрія Ворона. Стрічку зняв Іван Ніколайчук, для якого це повнометражний дебют. Це реальна історія карпатського мудреця у пошуку вічної мудрості та сенсу життя поза межами виживання. 

   Напередодні виходу в прокат в кінотеатрі Cinema City, ТРЦ Ocean Plaza з успіхом відбувся допрем’єрний показ фільму «Вічник». На прем’єру завітала знімальна творча група та актори, друзі та гості, представники медіа. Усі бажаючі перед показом картини мали можливість поспілкуватися та сфотографуватися із творцями фільму. Цей захід пройшов із шаленим успіхом, всі залишилися задоволеними та перейшли в зал для перегляду фільму. 

   Від сторінок бестселера до магії екрана

 «Вічник» — кінематографічна адаптація однойменного бестселера Мирослава Дочинця, лауреата Шевченківської премії, письменника, філософа та журналіста.

 Роман написаний на основі унікальних щоденників закарпатського мудреця й цілителя Андрія Ворона. Перекладений 14 мовами світу та перевиданий понад 10 разів, він став справжнім «підручником життя» для цілого покоління читачів.

   Роман Мирослава Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» вже давно став настільною книгою для сотень тисяч читачів, здобувши статус справжнього «підручника життя». Тепер історія Андрія Ворона отримала візуальне втілення від режисера Івана Ніколайчука. Над фільмом працювали понад 10 років, викристалізовуючи кожну сцену, щоб передати глибину філософії головного героя. Зйомки завершили вже під час повномасштабної війни.

Про що фільм

  «Вічник» — це філософсько-історична драма тривалістю 2 години, що розкриває долю реального карпатського мольфара Андрія Ворона.

   Це сповідь людини, яка пройшла крізь події, що змінювали нації та перекроювали кордони. Від учня й цілителя до воїна Карпатської України, від ув’язнення у Сибіру до повернення у рідне село, де він став мольфаром.

  Головними темами стрічки є любов, гідність і вірність рідному краю.

  Це не просто біографія мольфара, що прожив 104 роки, воював за Карпатську Україну, потрапив у сибірські табори й повернувся додому. Це мандрівка духу, яка допомагає відволіктися від швидкоплинності буднів і подумати про вічне.

 За задумом режисера, фільм розповідає не стільки про події, скільки про те, як людина зберігає себе, коли життя випробовує на міцність знову й знову. Це кіно про внутрішню тишу, яку можна віднайти через страждання та любов.

  «Я хотів зняти фільм про людину та її місію. Зараз ми балансуємо між любов'ю і ненавистю, добром і злом. Мене цікавило: як пройти через пекло й залишитися людиною», – каже режисер Іван Ніколайчук.

  Молодого Ворона зіграв Павло Текучев — актор готувався до ролі, провівши кілька днів на самоті в Карпатах. Зрілого героя втілив народний артист Олег Мосійчук.

  Знімальна група працювала в Карпатах, на Буковині, Київщині та Житомирщині. Зйомки розтягнулися на кілька сезонів — команда ловила справжню карпатську зиму, весняні полонини та осінні тумани. 

  Революційна якість: Dolby Atmos та живе звучання

  «Вічник» стає новою технологічною планкою для українського кінематографа. Це перша вітчизняна стрічка, створена з використанням технології об’ємного звуку Dolby Atmos. Музика стає частиною філософії фільму — вона не ілюструє, а веде глядача крізь внутрішній світ героя. 

   Глядач буквально розчиняється у просторі: від шелесту карпатських лісів до живого звучання «Мелодії» Мирослава Скорика у виконанні Національного хору ім. Г. Верьовки та Національного президентського симфонічного оркестру, а також композиції «Піккардійської Терції».

  Надзвичайна візуальна якість та художня довершеність зйомок вже отримали високі оцінки критиків на міжнародних кінофестивалях в Одесі та Варшаві.

   Прокат стартував: 22 січня 2025 року

Режисер: Іван Ніколайчук

У ролях: Павло Текучев, Олег Мосійчук, Анастасія Іванюк, Даніїл Мірешкін, Роман Мацюта 

Виробництво: Constant Production

Леонід Коваленко

Багато снігу - це добре для майбутнього врожаю

Авторка: 

Оксана Морощук

   Зима в Україні завжди впливала на  долю майбутнього врожаю. Сніг, що вкриває поля білою ковдрою, здавна сприймався як благословення природи. Він не просто прикрашає пейзаж,  він працює як природний захисник і ресурс для ґрунту та рослин. Останні кілька років (зокрема 2022–2025) українці звикли до аномально теплих і майже безсніжних зим. У багатьох регіонах, кліматична зима просто не наставала: температура трималася вище 0 °C, сніговий покрив або не формувався, або швидко танув. Така ситуація викликала серйозне занепокоєння аграріїв та екологів. Без снігу коренева система озимих культур (пшениця, ячмінь, ріпак) часто вимерзала під час раптових морозів, а запаси ґрунтової вологи різко зменшувалися, що призводило до посушливих умов навесні та зниження врожайності. Науково доведено, що товстий шар снігу виконує відразу кілька ключових функцій для агрокультур:

 Теплоізоляція. Сніг - чудовий утеплювач завдяки пухкій структурі та великій кількості повітря в ньому (сніг на 90–95% складається з повітря). Навіть при -25…-30 °C на поверхні під 30–40 см снігу температура ґрунту рідко опускається нижче -5…-8 °C. Це захищає корені озимих, багаторічних трав, садових культур від вимерзання: одного з головних ворогів врожаю.

   Запас вологи. Приблизно 10 см снігу = 1 см води (у пухкому снігу навіть більше). Тане сніг поступово, вода повільно просочується в ґрунт, добре зволожуючи його на глибину 1–1,5 м. Це особливо цінно в степових і лісостепових регіонах, де весняні дощі не завжди надійні.

  Захист від вітрової ерозії та вимивання поживних речовин. Сніговий покрив не дає вітру «здувати» верхній родючий шар ґрунту.

  Українська прикмета говорить: «Зима морозяна, з великим снігом - віщує гарний врожай хліба». Наші пращури знали: рясний сніговий покрив - це запорука щедрого врожаю.Звичайно, що сніг може створювати і проблеми: випрівання рослин або пізнє танення, що затримує посівну. Тож природа робить свою важливу роботу: захищає, зволожує та готує ґрунт до нового щедрого врожаю. 

Міжнародний день «Дякую»

Авторка: Дар'я Щербакова

  Іноді найважливіші речі вміщуються в одному короткому слові. «Дякую» — саме з таких. Воно звучить просто й буденно, але в ньому більше сенсу, ніж здається на перший погляд. Це не лише формула ввічливості — це спосіб побачити іншу людину.

  Так, саме 11 січня відзначається міжнародний день «Дякую». І знаєте, я помітила те, що всі ми звикли дякувати автоматично: у магазині, в транспорті, на роботі. Але значно рідше говоримо «дякую» тим, хто справді торкається нашого життя — близьким, друзям, тим, хто підтримує нас у складні моменти.

  Часто здається, що вони й так знають.

  Та насправді слова подяки ніколи не бувають зайвими. Подяка — це визнання. Це мить, коли ми говоримо: я ціную те, що ти для мене робиш. У світі, де всі поспішають і втомлюються, де підтримка часто лишається непоміченою, «дякую» стає маленьким актом турботи.

  Ми часто не помічаємо, скільки дрібних добрих вчинків відбувається навколо щодня. Хтось терпляче нас вислуховує, хтось мовчки бере на себе більше, ніж повинен, хтось підтримує, навіть коли йому самому нелегко. У швидкому ритмі життя це здається фоном, але саме з таких дрібниць і складається відчуття, що нас не залишили наодинці зі світом.

  У культурі, де звикли вимагати більше, ніж помічати, подяка стає майже тихим протестом. Вона не кричить, не доводить, не змагається — вона просто визнає.

  І в цьому її сила. Бо бути побаченим і оціненим — одна з базових людських потреб.

  Слова подяки здатні змінити не лише того, хто їх чує, а й того, хто їх говорить.

  Коли ми дякуємо, ми стаємо уважнішими до інших, але й до себе — до того, що для нас справді важливе. Це спосіб уповільнитися і побачити, що хороше не десь далеко, а поруч.

  Міжнародний день «Дякую» не змінить світ за одну мить. Але він може змінити одну розмову, одні стосунки, один настрій. Іноді лише саме цього достатньо, щоб ланцюг тепла пішов далі — від людини до людини.

  Можливо саме сьогодні варто зупинитися, хоча б на кілька секунд і згадати про тих, кому так давно хотіли сказати дякую. За присутність. За любов. Завідданість. За те, що вони є.

  Не забувайте про це, цей день створений для нас усіх, як нагадування, що казати «дякую» потрібно завжди. Адже слова, що сказані вчасно, мають дивовижну здатність залишатися з нами надовго.