Чи замінить штучний інтелект частину професій — і які навички стануть важливішими?

Авторка: 

Василина Богоніс

   Штучний інтелект із шаленою швидкістю входить у наше життя — і професійна сфера не стала винятком. Ще кілька років тому нам здавалося дивним попросити програму написати текст, створити зображення чи перекласти документ. Сьогодні ШІ може скласти план подорожі, розв’язати математичну задачу, проаналізувати таблицю, підготувати звіт або за кілька секунд запропонувати десять ідей для нового проєкту.

   І тут закономірно виникає трохи тривожне запитання: а що буде з нашою роботою? Чи справді одного дня ми прокинемося і виявимо, що частина професій більше не потрібна?

   Схоже, реальність буде трохи складнішою — і, можливо, не такою страшною, як нам іноді здається. Не «ШІ забере нашу роботу», а «ШІ змінить нашу роботу»

   Уявіть собі звичайний робочий день. Потрібно написати кілька листів, опрацювати таблицю, підготувати презентацію, знайти інформацію, скласти звіт, придумати заголовок і відповісти на десятки повідомлень.

   Деякі задачі вже зараз передають штучному інтелекту. Це ж не означає, що разом із ними зникає сама професія. Скоріше змінюється те, чим саме протягом робочого дня займається людина.

   Бухгалтер може використовувати ШІ для роботи з великими масивами інформації, маркетолог — для пошуку ідей та аналізу даних, менеджер — для підготовки документів і листів, дизайнер — для створення перших концепцій.

   Між «ШІ може це зробити» і «людина більше не потрібна» є величезна різниця.

   Дослідження МОП свідчать, що генеративний ШІ найсильніше чіпляється за ті сфери діяльності, де великий обсяг задач полягає у роботі з текстом та даними. Тут маємо на увазі насамперед канцлярські функції та адміністративні посади. Треба визнати, що частіше відбувається перетворення процесу праці, ніж повна ліквідація конкретної спеціальності.

   Тобто професії можуть не зникнути — вони можуть просто стати іншими. Наприклад, замість того щоб витрачати дві години на складання таблиці, людина витратить 15 хвилин на перевірку результату ШІ, а решту часу — на аналіз, комунікацію та прийняття рішень.

   І саме тут стає цікаво.

   Які професії можуть змінитися найбільше?

   Автоматизація найбільше торкається роботи, де багато повторюваних цифрових операцій: введення даних, підготовку стандартних документів, роботу з текстами, базовий аналіз інформації.

   Наприклад, якщо працівник щодня переносить однакові дані з одного документа в інший, формує типові звіти або відповідає на стандартні запити, частину такої роботи вже можна автоматизувати. Але навіть тут залишається те, що складніше передати машині: контекст, відповідальність і рішення.

   ШІ знаходить закономірність у таблиці. Людина ж розуміє, чому вона виникла і що робити. Може підготувати лист. Але людина вирішує, кому надіслати, як будувати комунікацію і чи варто це робити взагалі. Запропонує десять ідей. Людина ж обере ту, що справді підходить конкретному бізнесу, команді чи аудиторії.

   Тому майбутнє роботи, буде не стільки про зникнення професій, скільки про перерозподіл завдань всередині них.

   Які навички будуть потрібні людині?

   Якщо машина бере на себе все більше рутинної роботи, нам доведеться розвивати те, що допомагає правильно ставити завдання, перевіряти результат, працювати з людьми та приймати рішення.

- Вміння працювати зі штучним інтелектом

   У майбутньому буде недостатньо просто знати, що існує ChatGPT чи інший ШІ- сервіс.

  Треба розуміти, як працюють такі засоби в конкретній сфері: грамотно ставити запитання, подавати потрібний контекст, перевіряти факти, поєднувати різні методи та усвідомлювати межі можливостей.

  World Economic Forum називає AI та big data серед навичок, попит на які, за очікуваннями роботодавців, зростатиме найшвидше до 2030 року.

   Тобто питання поступово змінюється з:

«Чи потрібно мені вміти користуватися ШІ?» на: «Як я можу виконувати свою роботу краще завдяки ШІ?» І це вже зовсім інший підхід.

 - Критичне та аналітичне мислення

  ШІ може дати вам відповідь дуже впевнено — і водночас помилитися. Тому вміння перевіряти інформацію не менш важливе, ніж уміння швидко її отримати.

  Потрібно буде запитувати себе:

● чи можна довіряти отриманому результату;

● чи достатньо даних для такого висновку;

● чого бракує;

● чи не суперечить відповідь відомим фактам;

● яке рішення справді варто прийняти.

   У світі, де відповідь можна отримати за секунди, цінним стає не лише той, хто знає відповідь, а й той, хто вміє зрозуміти, чи правильна вона. Не випадково World Economic Forum відносить аналітичне мислення до ключових навичок, важливих для майбутньої роботи.

-  Креативність

   Здавалося б, якщо ШІ може придумати 100 ідей, навіщо нам власна фантазія? Але уявіть, що ви просите його придумати концепцію нового жіночого журналу. Він справді може запропонувати десятки варіантів. Але саме вам потрібно зрозуміти, який із них хочеться зробити своїм.

   Креативність — це не просто здатність щось вигадувати. Це вміння помічати незвичайні зв’язки, ставити цікаві запитання, відчувати контекст і знаходити рішення там, де ще немає готової інструкції.

   ШІ може допомогти розігнати фантазію, але власний погляд нікуди не зникає. Навпаки, можливо, він ставатиме ще важливішим.

- Комунікація та емоційний інтелект

   Але є речі, які ШІ поки не може зробити замість людини. Наприклад, зрозуміти, що подрузі сьогодні потрібна не порада, а обійми. Відчути, що колега засмучений, хоча він каже: “все добре”. Провести складну розмову з клієнтом. Підтримати команду після невдалого проєкту. Побудувати довіру.

   Так, штучний інтелект може допомогти підібрати правильні слова. Але відчути людину та зрозуміти контекст — зовсім інша навичка. Саме тому комунікація, лідерство, соціальний вплив, емпатія та здатність працювати з іншими людьми залишаються важливими навичками.

 - Готовність постійно вчитися

   Мабуть, одна з найважливіших навичок майбутнього — звикнути до думки, що навчання не закінчується після університету. Інструменти змінюватимуться.

   Професії трансформуватимуться, з’являтимуться нові ролі, а робочі процеси можуть змінитися буквально за кілька років.

   World Economic Forum прогнозує, що до 2030 року приблизно 59 зі 100 працівників потребуватимуть перенавчання або підвищення кваліфікації.

   Тому здатність сказати: «Я цього ще не вмію, але можу навчитися» може виявитися набагато кориснішою, ніж спроба все життя триматися за один набір навичок.

А що робити вже зараз?

   Не обов’язково вже записуватися на десять курсів із програмування або намагатися вивчити всі AI-сервіси, які з’являються щотижня. Можна почати значно простіше. Подивіться на власний робочий день і запитайте себе: «Що я роблю регулярно, але це забирає в мене занадто багато часу?»

  Можливо, саме цю частину роботи вже можна автоматизувати. Спробуйте використовувати ШІ як помічника, а не як магічну кнопку, яка думає замість вас.

   Перевіряйте його відповіді. Експериментуйте. Давайте більше контексту. Ставте уточнювальні запитання. І поступово ви зрозумієте, де він справді економить ваш час, а де, навпаки, створює додаткову роботу. Водночас розвивайте те, що складніше скопіювати: власний голос, смак, критичне мислення, креативність, комунікацію та здатність приймати рішення.

   Штучний інтелект, скоріш за все, не зробить нас непотрібними. Але він цілком може зробити непотрібними деякі способи, якими ми звикли працювати.

   І, можливо, у цьому є навіть щось хороше. Частину нудної рутини справді можна буде віддати машинам — а собі залишити більше часу на те, що робить роботу людською. На думки. На ідеї. На людей. На створення чогось свого.

   І, звісно, на ту саму чашку кави, яку ми нарешті вип’ємо не поспішаючи.

Срібло Єгора Курцева на юніорському Гран-прі в Анкарі стало найкращим результатом України за 28 років

Авторка: 

Анастасія Клиновська

   Український фігурист Єгор Курцев піднявся на другу сходинку п'єдесталу під час етапу юніорської серії Гран-прі в Туреччині. Для шістнадцятирічного спортсмена змагання в Анкарі принесли дебютну нагороду на такому рівні, а для вітчизняного чоловічого катання підсумковий результат виявився найкращим з 1998 року.

   У короткій програмі Єгор заробив 71,00 бал, показавши найкращий технічний результат серед усіх учасників – 41,47. У довільному прокаті Курцев заробив 130,95 бала, що дозволило йому зберегти за собою підсумкову срібну позицію із загальним результатом 201,95 бала. Перемогу виборов японець Дайя Ебіхара з сумою 216,66 бала, а трійку замкнув представник Південної Кореї Чхве Ха Бін із результатом 194,89 бала.

   Срібна медаль перервала семирічну паузу без п'єдесталів для українських одиночників на юніорських етапах Гран-прі після бронзи Івана Шмуратка в італійській Еньї 2019 року. Водночас вище третього місця наші фігуристи не піднімалися з часу тріумфу Андрія Кифоренка на домашньому етапі в Києві 28 років тому.

«Обережно: діти» – документальний фільм про дитинство, яке триває попри війну, виходить у прокат

З 24 вересня в український кінотеатральний прокат виходить повнометражний документальний фільм «Обережно: діти» режисерки Світлани Рудюк — історія про українських дітей, чиє дитинство змінила повномасштабна війна. Стрічку можна буде побачити у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі, Харкові, Сумах, Житомирі та Білій Церкві – у кінотеатрах мережі «Планета Кіно», «Київського культурного кластера» та муніципальних кінотеатрах міст.

Документальний фільм Світлани Рудюк

Міжнародна назва: Attention: Children Оригінальна назва: Обережно: Діти Жанр: документальна драма

Мова оригіналу: українська

Мова субтитрів: українська, німецька, болгарська, англійська, іспанська Тривалість: 75 хвилин

Формат: 4K, HD, DCP

Виробнича компанія ТОВ «Добранічфільм»

вул. Василя Липківського, 16, 03035, Київ, Україна https://www.dobranichfilm.com/en/

Режисерка Світлана Рудюк sv.rudiuk@gmail.com

+380992628202

Копродюсерка Яна Лінднер

jana.lindner@miamedia.de

Копродукційна компанія Mia-Media Leipzig GmbH

Altenburger Straße 9, 04275 Leipzig,

Німеччина https://miamedia.de/

Продюсери Світлана Рудюк sv.rudiuk@gmail.com

+380992628202

Тася Пугач

anastasiapugach@gmail.com

+380956714313

ЛОГЛАЙН

Через калейдоскоп спогадів, емоцій і мрій українські діти повертаються до пережитого під час повномасштабного російського вторгнення і намагаються осмислити дитинство, назавжди змінене війною.

СИНОПСИС

Це калейдоскоп дитячих життів, емоцій і мрій під час російського вторгнення в Україну. Діти намагаються вижити й подолати травми війни, проговорюючи їх і занурюючись у власні спогади.

Вова зазнав тяжкого поранення і втратив батька. Богдан жив в окупації. Для Василіси бомбосховище стало звичним місцем.

Тимофій і Нікіта втратили свої домівки. Саша пережив депортацію і тепер шукає маму. Групу дітей військові евакуювали із зони бойових дій, і вони детально пам’ятають усі жахи війни. Після повернення з Польщі Ілля почав “допомагати” військовим. А діти з Чернігівщини щодня плетуть сітки для фронту.

Їх усіх об’єднала війна. Вони втратили дитинство, але зберегли віру в майбутнє.

Світлана Рудюк – українська режисерка, чия творчість поєднує емоційну глибину, соціальну актуальність і кінематографічну інтимність. Членкиня Спілки кінематографістів України, Української кіноакадемії, вона представляє нове покоління українських режисерів, які створюють кіно з емпатією та внутрішнім сенсом.

Її фільми зосереджені на людській стійкості, етичних дилемах і невидимій силі звичайних людей. Досліджуючи реалії війни, жіночності чи підліткового віку, Світлана поєднує поетичний і дослідницький підходи – вибудовує довіру зі своїми героями та залишає простір для тиші, рефлексії й вразливості.

Режисерська фільмографія: Не так, як раніше (2025) Обережно: діти (2024)

Ріка (2023)

Так, я жінка (2022) Жіноча Power (2022)

Ваш Василь (2020)

РЕЖИСЕРСЬКЕ БАЧЕННЯ

Це не просто фільм, це понад три роки мого життя. І це були непрості роки.

Невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення ми почали знімати лікарів у дитячій лікарні «Охматдит». Там ми познайомилися з одним із пацієнтів – хлопчиком на ім’я Вова. Він пережив страшний обстріл, зазнав тяжких поранень і втратив батька. Але він не зламався – він боровся. І мене вразила сила цієї дитини. Ми дуже зблизилися з ним і його мамою. Дивлячись на Вову, я бачила в ньому інших дітей – десятки, сотні, тисячі… І тоді я зрозуміла, що ми можемо зберегти цей світ дитинства, їхні спогади й мрії. Адже кіно досі залишається інструментом збереження правди, фіксації та передачі емоцій і пульсу часу.

Так я почала шукати інші історії, інших дітей у різних регіонах України. Мені було важливо показати, з якими різними викликами війни вони стикаються. Але найголовніше – я хотіла не лише зняти про них фільм, а й хоча б трохи допомогти їм упоратися з цим страшним досвідом війни. Від психологів я дізналася, що травму, завдану людиною, можна прожити лише через іншу людину. Тому ми почали говорити з дітьми. Обережно, делікатно, по-дружньому. Вони сміялися, бешкетували, закривалися і, найважливіше, ділилися своїми спогадами й емоціями…

Кожна історія ставала своєрідним дзеркалом – і особистим, і узагальненим водночас. Ми побачили, в який вимір перенесла війна дітей – героїв нашого фільму. І як із цього калейдоскопа народжується візерунок війни. Це страшна й химерна картина, яка, попри все, у дитячій уяві складається в яскравий образ надії – світу без війни.

Режисерка: Світлана Рудюк

Операторка-постановниця: Таня Дуднік Звукорежисер: Сергій Прокопенко Композитор: Віталій Симоненко

Режисери монтажу: Антон Ярмонік, Анна Перепелиця

Оператори: Євгенія Бондаренко, Єгор Бондаренко, Євген Козеко

Звукооператори: Дмитро Скрипка, Сергій Прокопенко, Арсеній Номікосов

Психологиня: Надія Юхимович Колорист: Олексій Заволокін

Дизайн: Лілія Топор, Марина Бродовська, Віка Чичкан Виконавча продюсерка: Тася Пугач

Лінійний продюсер: Максим Рудюк Продюсерка: Світлана Рудюк

Ко-продюсерка: Яна Лінднер

Стипендія House of Europe дала змогу створити перший постер і тизер проєкту.

Виробництво фільму було підтримано Стабілізаційним фондом культури та освіти 2023 Міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut в Україні.

Німецький копродюсер Mia-Media ініціював і провів краудфандингову кампанію в Німеччині

ФЕСТИВАЛІ

Фільм був представлений на: OIFF 2024 Work-in-progress

IDFA Docs for Sale

DOK Leipzig Film Market

Світова прем’єра – Одеський міжнародний кінофестиваль, вересень 2025, Україна, конкурс документального кіно

ЦІКАВІ ФАКТИ

 Зйомки розпочалися в перші тижні повномасштабної війни. Команда почала працювати в дитячій лікарні «Охматдит», ще не знаючи, у що переросте цей проєкт. Це була спроба діяти, зафіксувати реальність у момент, коли світ навколо нас назавжди змінився.

 Кожен герой фільму – з різних міст і сіл України. У стрічці представлені діти з Київщини, Сумщини, Чернігівщини та Харківщини. Це дало змогу не лише розширити географію, а й створити мозаїку дитячих досвідів під час війни.

 Діти говорили – ми слухали. Інтерв’ю є серцем цього фільму. Щирі, емоційні розмови допомогли дітям поділитися та прожити свої історії, а глядачам – відчути їхню глибину. Ми свідомо обрали не залишатися відстороненими спостерігачами, а наблизитися до наших героїв.

Психолог на майданчику. Щоб захистити емоційний стан дітей, до команди було залучено психолога. Він підтримував як героїв фільму, так і знімальну групу протягом усього процесу.

Головний герой як провідник через інші історії. Історія Вови, знята в Києві та Варшаві, стала основою фільму. Через його шлях поступово розгортаються історії інших дітей.

 ЦІКАВІ ФАКТИ

Понад 50 годин матеріалу та емоційна драматургія.

Режисерка Світлана Рудюк ретельно вибудувала структуру фільму, щоб провести глядача емоційною подорожжю: від смутку до сміху, від страху до сили й тепла. Це як гойдалка – метафора того, через що сьогодні проходять українські діти.

Голос режисерки присутній у фільмі. Кінематографістка, яка зазвичай залишається за кадром, сама стала персонажкою – її голос веде глядача через досвід дітей. Це рішення далося нелегко, але воно зробило фільм глибоко особистим і живим.

Ночівлі в лікарні та повне занурення. Знімальна група проводила з дітьми довгі години, іноді навіть залишаючись на ніч у лікарні, щоб вибудувати довіру та не пропустити важливі, інтимні моменти.

Особлива увага до музики. Композитор Віталій Симоненко створив унікальний звуковий простір. Кожна дитина отримала власну музичну тему, що відображає її характер і досвід війни.

Фінальний саундтрек – голоси дітей. У фінальних титрах звучать реальні фрази героїв. Це катарсис – голос надії, який залишається з глядачем ще довго після завершення фільму.

www.dobranichfilm.com goodnightfilmua@gmail.com

+38(099)262-82-02

Постійні тривоги: як зберегти свою психологічну стійкість під час війни та постійних масованих атак?

Авторка: Олена Батіцька

  Війна завдає непоправних ран життю кожної людини. Для когось це втрата близьких,для когось - розлука, для когось - постійний страх… Війна є джерелом страху і для військових, які щодня виходять на позиції, ризикуючи власним життям заради оборони та захисту країни. Війна є джерелом страху і для цивільних. Адже щодня українці отримують сповіщення про повітряну тривогу, щодня жителі прифронтових областей чують загрозу FPV-дронів, щодня наша країна зазнає ударів з боку агресора.

   За таких обставин залишатися психологічно стійкими надзвичайно важко. За даними соціологічних опитувань, від 54% до 74% українців заявляють про погіршення свого психоемоційного стану впродовж останнього року.

 Але водночас майже дві третини українців - 66%, згідно з дослідженням Gradus Research, - бачать майбутнє країни оптимістично.

  Віра в краще - це один із кроків до збереження внутрішньої стійкості. Але лише її недостатньо, щоб підтримувати самопочуття,  внутрішній стан в режимі стабільності на п’ятому році повномасштабного вторгнення.

  То що ж робити в такому випадку та як протриматися в цей надзвичайно важкий для нашої країни період? Нижче наведено кілька дієвих порад від психологів.

-  Зменшіть кількість споживаної інформації в рази.

-  Відпишіться від численних Telegram-каналів. Виберіть лише ті, де завжди публікують перевірену інформацію. Наш мозок за останній час перевантажений вхідною інформацією та аналізом можливих варіантів розвитку подій. Обирайте джерела з чіткою та структурованою інформацією.

-  Шукайте контакт там, де це можливо.Що це означає? Під час тривоги, перебуваючи в укритті, знайдіть можливість із кимось поговорити, якщо людина здатна на це в цей момент. Спілкування відволікає та дає змогу нашій увазі хоча б частково переключитися на бесіду.

-  Робіть щось рутинне. Це також досить дієвий спосіб допомогти собі під час масованих атак. Якщо ви не в змозі спілкуватися в цей момент, спробуйте зайняти себе чимось. Візьміть аркуш паперу: малюйте, пишіть або робіть будь-що інше. Ваш мозок концентрує увагу на іншій діяльності, а рівень стресу поступово знижується.

- «Увімкніть» своє тіло. Під час стресу більшість людей немов перестає відчувати своє тіло: тремтять руки, паморочиться в голові, німіють ноги. Це можуть бути ознаки сильного нервового напруження. У такі моменти важливо сповільнитися, присісти, якщо це можливо, та зробити кілька повільних вдихів і видихів. Достатньо відчути, що ви можете дихати глибоко, повільно та на повні груди.

-  І головне — ресурс. Не перевантажуйте свій організм. Безсонні ночі надзвичайно сильно позначаються на здоров’ї. Давайте собі час на «відновлення». Дозвольте собі перейти в енергозберігальний режим. Не робіть усе на повну силу, якщо відчуваєте, що не в змозі. Краще взяти один вихідний після важкої ночі, ніж відпрацювати через силу, а потім розплачуватися за це власним здоров’ям та ліками.

  Ніхто не знає напевно найкращого способу «зберегти себе та свій стійкий психологічний стан» під час війни. Але експерти наголошують на важливості жити «тут і зараз». Адже ніхто з нас не знає, коли саме закінчиться війна та ці обстріли.

Але, як і ті 66% українців, ми віримо, що все закінчиться оптимістично і ми зможемо зажити без тривог - у мирній Україні. Заживемо «по-новому». Дотримуючись цих порад, ми зможемо берегти себе вже сьогодні. А одного дня ще покажемо: «Яка наша Україна!»

Сучасна молодь і тренди

Авторка: 

Юлія Гоменюк

  У соціальних мережах дедалі частіше лунають заклики прикрасити свою буденність, “пробудити свою внутрішню дитину” та зробити своє життя більш “whimsical” (ексцентричним, химерним, примхливим). Багато користувачів вже нарекли 2026 рік роком “ексцентричності”: всього яскравого, блискучого та індивідуального. Проте, що стало причиною цього феномену? Чи дійсно це безневинні розваги молоді, чи ознака чогось глибшого?

  Останнім “ексцентричним” трендом стала тенденція прикрашати буденні речі стразами. Молоді люди скуповують блискучі наклейки та прикрашають ними все: від одноразових чашок з кавою до своїх облич. Таким чином користувачі чинять опір глобальному тренду на мінімалізм та проявляють свою індивідуальність. 

  Цей тренд – продовження глобальнішого захоплення зумерами естетикою 2000-х років та ностальгії по ним (хоч багато хто не застав їх). Молодь приваблює дуже конкретний підстиль цієї естетики: яскраві, неонові кольори,  блискітки, стрази, різноманіття текстур як в одязі, так і в інтер’єрі, пляжі освітлені сонцем, що заходить за горизонт, дельфіни та бульбашки – образ 2000-х, що пропустили крізь рожеву лінзу ностальгії. В цьому образі молоде покоління шукає спосіб виявити свою індивідуальність на фоні мінімалістичних 2020-х років. Користувачі порівнюють техніку, одяг, інтер’єри цих двох декад, надаючи перевагу експериментальності 2000-х, відроджують музичні жанри тих часів, переглядають серіали, фільми, відзначаючи, що в них набагато більше кольору та цікавих рішень, на противагу фільмам та серіалам 2020-х. Одні з найпопулярніших поп-співачок сьогодення – Зара Ларссон, Сабріна Карпентер та Pinkpantheress – відверто наслідують поп-культуру 2000-х як у звучанні, так і візуальному іміджі. Очевидно, що ця декада лишила слід на культурі зумерів.

 Окрім того, зумери також шукають зв’язку зі своєю “внутрішньою дитиною” – частиною нашого внутрішнього світу, яка зберігає досвід та спогади з часів дитинства. Деякі експерти вважають, що якщо “внутрішня дитина” була чимось обділена, це може позначитись на житті та психологічному стані людини загалом. Молоді люди обирають яскравий одяг, що нагадує їм той, що вони мали в дитинстві чи хотіли носити, як стануть дорослими, більш приземлені гобі, як розмальовки чи поробки, та переглядають улюблені мультфільми.

  Українські маркетологи також підхоплюють цей тренд: неодноразово у рекламах нішевих та популярних брендів можна побачити засилля рожевого, використання слів “допаміновий” та звернення до “внутрішньої дитини” користувача.

  Окрім того, що цей феномен відповідає теорії 20-річного циклу трендів та того, що це просто неймовірно весела та яскрава естетика, цю тенденцію можна пояснити тим, що кольоровий антураж уявних 2000-х допомагає відволіктися від сумної реальності 2020-х років. Після пандемії Covid-19 на початку десятиліття, для українців – початку повномасштабного вторгнення у 2022-ому, загальної економічної кризи та подальшого розповсюдження ШІ технологій багато хто з молодого покоління відчув втому на межі з вигоранням. Як вважають деякі експерти, тренд на уяву та веселощі є способом прожити складні та незрозумілі часи з мінімальними втратами для себе. Реалії 2026го року виявилися набагато жорстокішими, ніж те, що обіцяли молодому поколінню медіа. Тож повернення до естетики, що була популярною в їхньому дитинстві, чи яку вони зовсім не застали – своєрідний спосіб повернутись (або просто відчути) до “кращих часів”, навіть якщо вони не були об’єктивно хорошими. Призма ностальгії робить ідеалізацію того часу простою, а для тих молодих людей, що не відчули 2000-ні на собі, спрацьовує ефект “добре там, де нас нема”. 

  Хоч сам тренд не вважають шкідливим, якщо слідувати йому в міру, проте він вже встиг отримати чимало критики у свій бік. Однією з найбільших проблем цього тренду, як відмітили користувачі, є парадокс індивідуальності. Цей тренд мав популяризувати самовираження та індивідуальність, проте замість цього інтернет наповнюється однотипними кольоровими фото, колажами та відео. прояв індивідуальності вимагає вразливості, і люди бояться виглядати вразливими, особливо онлайн. Замість того щоб знаходити дійсно цікаві автентичні речі з минулого та давати їм нове життя, користувачі надають перевагу брендам, що обіцяють відтворити “вайб” 2000-х, цим самим додаючи до проблеми несвідомого споживання. Нові продукти мають вигляд, що віддалено нагадує вироби минулого, але має значно гіршу якість та прослужать значно менше.

  Занадто глибокий ескапізм та занурення у стан “внутрішньої дитини” хоч і не є небезпечним, але він також не корисний. Ігнорування новин та ситуації у світі на користь ескапізму та “збереженню свого світу” може притупити пильність та критичне мислення, що особливо шкідливо в умовах війни, в яких живуть українці.

   Грайливість, уява та ностальгія – чудові речі самі по собі, але до всього потрібно ставитись свідомо. Разом з автентичністю, свідомим споживанням та ставленням до реальності, “whimsy” може стати чудовим способом психологічно розгрузитись та порадувати себе.

«Мисливці» перемогли на всеукраїнських змаганнях «Сильні України» в Бердичеві

Авторка: 

Анастасія Клиновська

  5 вересня в Бердичеві на Житомирщині відбулися всеукраїнські змагання «Сильні України» серед ветеранів війни та військовослужбовців. У турнірі взяли участь 120 спортсменів із різних регіонів України. 

   Учасники змагалися в командному та індивідуальному форматах. Військовослужбовці виступали у складі команд, сформованих із чотирьох представників військових частин або підрозділів.  Головний командний приз здобула команда «Мисливці» Служби безпеки України. Вона набрала 40 балів і виборола позашляховик Kia Sorento, який передадуть військовій частині. Друге місце посіла команда «Ураган» 27-ї окремої артилерійської бригади з результатом 38 балів. Третіми стали представники 46-ї окремої аеромобільної бригади. За підсумками змагань вони отримали генератори.

 Організатори підготували для військових дві командні естафети. Ветерани змагалися в адаптивному веслуванні на 100 метрів та естафеті «Інвастронг». Остання включала чотири випробування, серед яких тяга консолі вагою 200 кілограмів, жим 60-кілограмової колоди сидячи, підйом 40-кілограмової гантелі однією рукою над головою та перекидання 60-кілограмової кулі через планку заввишки 135 сантиметрів.

 Вправи адаптували до функціонального стану й рухових можливостей учасників. Для військовослужбовців організували змагання зі стронгфіту, дисципліни на основі функціонального стронгмену з дещо полегшеними вагами. Випробування виконували без відпочинку, що додавало навантаження командній боротьбі.

  Під час заходу представники офіційної збірної України провели майстер-клас із жиму лежачи та ривка гирі. Організатори прагнули показати ветеранам можливості адаптивного спорту й заохотити їх до регулярних фізичних занять.

   Участь у змаганнях розглядають не лише як спортивне випробування, а й як спосіб повернення до активного життя після поранень. Ветерани та військовослужбовці наголошували, що спільні тренування допомагають відновлювати фізичну форму, підтримувати психологічний стан і зберігати зв’язок із побратимами.

  Змагання в Бердичеві стали четвертим проведенням «Сильних України» на Житомирщині. Наступним міжнародним етапом мають стати Strong Spirit Games, які заплановані на 24-27 вересня в австрійському Земмерінгу.

«Я не творча людина»: звідки береться це переконання?

Авторка:

Василина Богоніс

   Мабуть, багато із нас хоча б раз задавався питаннями «А чи достатньо я креативний?» 

   Ми з дитинства бачимо, що хтось танцює краще, краще співає чи пише вірші — і починаємо думати, що самі «не маємо креативності». І поступово в голові з’являється проста думка: якщо я не вмію робити щось так само добре, як інші, можливо, творчість — це просто не моє? 

   Але чи справді креативність — це талант, який або є від народження, або його немає? 

   Звісно, нам хочеться бути у чомусь найкращими. І коли ми бачимо, що не досягаємо бажаного рівня, легко подумати: «Ну все, значить, це просто не моє». «Вона вміє танцювати краще, ніж я - у неї талант. А в мене його немає. Отже, це не моє». 

А що якщо це не так? 

   Що, якщо насправді тобі не потрібен талант, щоб чогось навчитися? 

 Танцювати, співати, в’язати, малювати — усе це можна опанувати. Можливо, не ідеально. Можливо, не так швидко, як у когось іншого. Але можна. Ти не будеш найкращим у всьому. І це нормально. Ти можеш не ідеально співати, але це не змінює того факту, що ти цього навчився. Просто хтось у чомусь завжди буде кращим за нас. Але нашої цінності це жодним чином не зменшує. 

   Креативність - не лише талант. Це навичка, яку можна розвивати. 

  І, можливо, тут варто зрозуміти, що ми називаємо креативністю. 

  Креативність — це не лише вміти красиво малювати, писати музику чи придумувати геніальні ідеї. 

  Це здатність бачити більше одного варіанту, знаходити нові рішення, поєднувати на перший погляд непов’язані речі, ставити запитання і дивитися на знайоме під іншим кутом. А це вже те, що можна тренувати. Чим більше ти спостерігаєш, пробуєш, читаєш, створюєш, цікавишся різними речами й дозволяєш собі помилятися, тим більше твій мозок зможе генерувати нові ідеї. 

   Тому креативність — це не про те, щоб одного дня прокинутися «творчою людиною». Це про звичку помічати, досліджувати, пробувати й шукати свої способи робити щось по-новому. 

 ТЗвісно, інколи сумно бачити, як комусь щось дається легко, тоді як тобі доводиться витрачати набагато більше сил і часу. Але те, що щось легко дається комусь, не означає, що ти не зможеш цього навчитися. Можливо, твоя перевага не в тому, що тобі все дається легко, а в тому, що ти готовий продовжувати, навіть коли складно. 

   Тож, наступного разу, коли в голові з’явиться думка «Я не креативна людина», спробуй запитати себе не «Чи є в мене талант?», а «Що я можу розвинути?». 

   Бо креативність — не база тих, кому «пощастило» народитися талановитим. Її можна розвивати в будь-якому віці. І, можливо, ти не «нетворча людина». Можливо, ти просто ще не дав собі достатньо часу, щоб побачити, на що ти здатен.