«Не мовчи! Полон вбиває!»

   На День Незалежності України 24 серпня пройшла традиційна акція-нагадування про військовополонених та зниклих безвісти «Не мовчи! Полон вбиває!» 

  Акція підтримки військовополонених та безвісти зниклих захисників України пройшла в центрі Києва на Софіївській площі. 

   До ініціативи таких заходів завжди долучаються активні та охочі громадяни.

   Так і цього разу на акції були присутні небайдужі українці. Однією із активних учасників була представниця української молоді енергійна дівчина Вікторія, майбутня психологиня та нинішня студентка Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Вікторія є чудовим прикладом для нашої молоді, яка показує своїм небайдужим ставленням до таких акцій та прийняттям у них участі. Саме завдяки небайдужості можна досягти скорішого вирішення наболілих та  довгоочікуваних питань про військовополонених, цивільних заручників, зниклих безвісти бійців та повернути їх додому якомога швидше.

 Леонід Коваленко 

Хто придумав, що дорослі не граються?

Авторка: 

Дарина Комина

   «Грайся, поки ще малий, бо далі вже часу не буде» – цю фразу чули, мабуть, усі. Закарбоване правило, як мовчазна угода, у нашій культурі: дитинство для гри (і то, не завжди, якщо вистачить часу після занять), а дорослість для справ. Але чому ми вирішили, що ігри мають вік? І хто встановив межу, за якою уява, легкість і експеримент стають недоречними?

   Взагалі, усе більше дорослих людей охоче занурюються у світ настільних ігор, відеоігор, рольових практик, театру імпровізацій, навіть косплею. Бізнес-команди будують комунікацію через гейміфікацію, а психологи застосовують ігрові методики для роботи з емоціями та стресом. Ігрові простори повертаються у доросле життя, але вже не як «дитячі забавки», а як повноцінний інструмент розвитку. 

   Психологія гри давно виходить за рамки розваги. Гра – це чудовий спосіб тренувати уяву, ризикувати без фатальних наслідків, відпрацьовувати стратегії поведінки, вчитися співпраці, а іноді й гідно програвати. У грі ми можемо бути ким завгодно, пробувати нові ролі, будувати нестандартні рішення й бачити світ під іншим кутом. Між іншим, саме ці навички цінуються і в «серйозному» дорослому житті.

   Хоч ми звикли асоціювати ігри з дитинством, історія свідчить, що дорослі гралися завжди. У Давній Греції та Римі ігри були не лише розвагою, а й способом виховання громадян. Платон у сьомому томі «Держави» писав, що через гру дитина й дорослий навчаються законам і цінностям суспільства. Гімнастичні змагання, театральні вистави, стратегічні ігри на кшталт латрункулів (римська версія шахів) розвивали не лише тіло, а й розум. У Римській імперії азартні кості чи пантоміма були частиною дозвілля навіть для сенаторів. 

   У середньовічній Європі ігри часто відображали соціальну ієрархію. Турніри лицарів були водночас змаганням, видовищем і тренуванням бойових навичок. Настільні ігри, на зразок шахів, мали символічне значення: вони вчили стратегії та планування, але й показували статус — далеко не кожен міг дозволити собі розкіш мати шахівницю. Водночас азартні ігри вважали небезпечними, і Церква часто засуджувала їх як спокусу та марнування часу.

  У XVIII столітті австро-угорський імператор Йосиф II, відкривши для громадськості віденський Пратер, фактично створив перший у Європі простір, де дорослі могли публічно «гратися». Спершу тут були стрілецькі тирі, циркові вистави, гойдалки – розваги, що цілком відкрито залучали до гри і чоловіків, і жінок усіх соціальних рівнів. Це був переломний момент, коли імператорські мисливські угіддя перетворилися на місце, де право на гру отримав кожен.

   У XXI столітті ігри переплітаються з роботою, навчанням та соціальним життям. Гейміфікація у бізнесі мотивує працівників, VR та AR створюють нові простори для спільної творчості, а LARP-фестивалі збирають тисячі учасників з усього світу. Доросла гра перестає бути чимось, що треба виправдовувати. Навпаки, вона сприймається як необхідний баланс між «треба» і «хочу». 

   Хоч ми і залишаємо дитячі ігри у минулому, однак минуле таки знаходить нас у грі. І коли дорослий кидає м’яч, катається на каруселі чи сміється під час настільної гри, він на мить повертає собі не лише дитинство, а й свободу бути собою. 

Пейнтбол

Як заняття фізичною культурою і спортом змінюють наше життя: комплексний вплив на здоров’я жінок і чоловіків, науковий підхід

Авторка: 

Діана Мельник

  Уявіть, що ваше тіло — це жива складна система, у якій м’язи, серце, судини, мозок і клітини взаємодіють щохвилини, щоб підтримувати наше життя. Фізична активність — це найуніверсальніший інструмент для підтримки цієї системи: вона стимулює метаболічні процеси, покращує кровообіг, нормалізує рівень цукру, модуляє імунну систему, знижує запалення, стимулює роботу мозку й знижує ризик багатьох хвороб — навіть ґрунтовніших наслідків тривалого сидіння, яке нині розцінюється як самостійний фактор ризику, що незалежно пов’язаний із підвищенням смертності від серцевих хвороб та інших причин на 16–34 % (Veerman et al., 2024; Women’s Health Initiative Investigators, 2013; Ji et al., 2024).

  Навіть помірна активність — 150–300 хвилин на тиждень або ж 75–150 хв інтенсивних занять плюс мінімум два силові сеанси — здатна знизити ризик смерті від будь-яких причин на 22–31 % (Ekelund et al., 2019), а всього 15 хв щодня можуть зменшити смертність навіть у хворих до кількох груп (Moore et al., 2012).

 Проте ряд великих досліджень виявив цікавий феномен: жінки при тих же дозах фізичної активності отримують більший захист, ніж чоловіки. У когорті понад 412 000 американців віком 27–61 років активні жінки знизили ризик передчасної смерті на 24 %, а чоловіки — лише на 15 %; максимальний ефект у жінок досягається вже при 140 хв помірної активності на тиждень, а в чоловіків — при 300 хв; подібна різниця зафіксована і для силових тренувань (19 % зниження ризику у жінок проти 11 % у чоловіків) та смертності від серцево-судинних хвороб (36 % проти 14 %) (Ji et al., 2024; Time, 2024). Як пояснюють дослідники, жінки виконують однакові фізичні зусилля з меншою м’язовою масою, через що їх походи на рівному навантаженні ефективніші, а також є відмінності у м’язових властивостях і капіляризації (The Guardian, 2024; Livescience, 2025).

  У старших людей чоловіки швидше нарощують м’язову силу й кардіо-витривалість, тоді як жінки значно поліпшують баланс та координацію — що важливо для профілактики падінь (Shojaa et al., 2023; Eklund et al., 2010).

  Особливо важлива роль фізичної активності для жінок у постменопаузі: за результатами мета-аналізу понад 80 досліджень, комбінація аеробних і силових тренувань значно підвищує щільність кісткової тканини у хребті, шиї стегнової кістки та кульшовому суглобі.

 (Zhao et al., 2025; Shojaa et al., 2023; Howe et al., 2011; Nature, 2025).

   Також у жінок, що пережили діагноз раку молочної залози, активний спосіб життя асоціюється зі зниженням смертності завдяки зменшенню рівнів інсуліну й естрогенів (Women’s Health Initiative Investigators, 2002; Cochrane, 2011).

 Малорухливість лишається критичною загрозою: наприклад, літні жінки, які сидіть більше ніж 11 годин на день, мають на 57 % вищий ризик смерті, навіть якщо палають хоч трохи (Women’s Health Initiative Investigators, 2013).

   Мораль простіше не буває: рух — не просто корисний, а життєво необхідний. Він захищає як жінок, так і чоловіків — щоправда, жінки отримують більше «віддачі» за менші зусилля. Чоловіки ж отримують значні вигоди для сили та витривалості. Та для кожного щодня має значення навіть помірний, але регулярний рух.

Практичні поради на кожен день:

– Підіймайтеся сходами замість ліфту.

– Виходьте на зупинку раніше та пройдіть частину шляху пішки.

– Спрацюйте таймер – кожні 30 хв вставайте, пройдіться, зробіть зарядку.

– Додавайте 1–2 вправи з вантажем тіла (присідання, планка) щодня.

– Замініть перегляд екранів частиною прогулянки.

– Використовуйте всі можливості бути активними: приготування, домашні справи, садівництво.

   Навіть +2–3 тисячі кроків або кілька хвилин руху щодня додають здоров’я та роки життя.

ДЖЕРЕЛА.

Ekelund, U., Steene-Johannessen, J., Brown, W. J., Fagerland, M. W., Owen, N., Powell, K. E., … Lee, I.-M. (2019). Dose–response associations between accelerometry measured physical activity and sedentary time and all-cause mortality: A systematic review and harmonised meta-analysis. PLOS Medicine, 16(12), e1002708. 

Howe, T. E., Shea, B., Dawson, L. J., Downie, F., Murray, A., Ross, C., … & Creed, G. (2011). Exercise for preventing and treating osteoporosis in postmenopausal women. Cochrane Database of Systematic Reviews

Ji, H. W., et al. (2024). Comparative benefits of physical activity by sex: Insights from a 412,000-person cohort. Journal of the American College of Cardiology. [Цитовано: The Guardian. (2024, February 19); Time. (2024); LiveScience. (2025)].

Moore, S. C., Patel, A. V., Matthews, C. E., Berrington de González, A., Park, Y., Katki, H. A., … Thun, M. J. (2012). Leisure time physical activity of moderate to vigorous intensity and mortality: A large pooled cohort analysis. The Lancet, 380(9857), 1753–1761. 

National Institutes of Health Women’s Health Initiative Investigators. (2002–2013). Women’s Health Initiativedata on sedentary behavior and mortality. [Дані опубліковані онлайн та доступні в публікаціях WHI].

Shojaa, M., et al. (2023). Effects of exercise on muscle strength, balance and gait speed in elderly: A comparative meta-analysis. Osteoporosis International. 

Veerman, L., et al. (2024). Prolonged sitting associated with increased all-cause and cardiovascular mortality: A population-based study. The Times.

Zhao, F., et al. (2025). High-intensity combined exercise improves bone mineral density in postmenopausal women: A systematic review and meta-analysis. Journal of Orthopaedic Surgery and Research, 20, Article 85. 

Взаємодія в стосунках: поради, які допоможуть зберігати здорову комунікацію в парі

Авторка: 

Софія Кутова

  У шаленому ритмі повсякденного життя комунікація між людьми є основою для побудови міцних взаємостосунків. Як би мова спілкування не відрізнялась від різних соціальних груп, в яких ми можемо перебувати протягом дня, основою комунікації завжди лишається вміння вислуховувати свого співрозмовника, прагнення знайти точку консенсусу та повага до опонента. Так само і в стосунках у парі, але ці значення набувають вирішального характеру у побудові міцних та здорових стосунків. Тож давайте розглянемо кілька порад, що допоможуть віднайти гармонію та розуміння з вашим партнером: 

Чуйте, а не слухайте один-одного

   Хоч визначення і звучань майже однаково, але слухати свого партнера не означає почути та зробити висновки. Важливо сприйняти мовлені слова своєї половинки, коли вона чи він цього потребує, адже рано чи пізно недочуте може зіграти поганий жарт. 

Підтримуйте

   Також, здавалося б, досить простий та зрозумілий пункт, але інколи підтримка, що ви можете давати один-одному буде недостатньою, або не тією, що очікували ви чи ваш партнер. На початку стосунків можна обговорити що саме для вас буде найкраще почути чи отримати, коли ви потребуєте підтримки. 

Розмовляйте 

   Думаю, знайдуться пари, які не звикли говорити про свої проблеми або обговорювати якісь дрібниці, проте це є мало не ключовою річчю для побудови міцних стосунків. Інколи те, що може здаватись чимось незначним, зрештою виливається у велику проблему потім, якщо вчасно не обговорити це з партнером. Банальна дрібниця така як вкотре непомитий посуд, зрештою може стати причиною скандалу. Для вашого партнера це може бути дрібницею, як і для вас, та, зрештою, комусь може набриднути постійно робити одну й ту саму дію, що і може призвести до з’ясування стосунків у майбутньому. 

Шукайте компроміс

   Буває так, що, наприклад, ви хочете подивитись романтичну комедію, а ваш партнер їх терпіти не може, ви поступаєтесь перший раз, другий, третій і зрештою не відчуваєте свою вагомість для вашої другої половинки. Як згадувалось раніше, цю проблему можна вирішити розмовою. З партнером, для якого ви є важливо чи важливим, завжди можна домовитись та знайти щось нейтральне, що буде задовольняти обох. Якщо це стосується перегляду фільму, то можна відкрити для себе новий жанр або знайти той, який вам обом буде подобатись.

Будьте відкритими та чесними

   Якщо вам щось не подобається, а це може будь-що: ставлення, слова, незначні дії – не бійтеся озвучувати думки своєму партнеру. Він або вона може думати: «В цьому нічого поганого немає», адже ви ніколи не казали, що це може бути для вас неприємно або викликати дискомфорт. Головне обговорити проблему з другою половинкою і пояснити через які дії вам було образливо, некомфортно і тд. 

Сприймайте один-одного 

   Намагайтеся не принижувати свого партнера за, наприклад, якісь уподобання, що можуть вам не подобатись, а навпаки підтримуйте, або, принаймні, займіть нейтральну позицію. Так ваш партнер буде розуміти, що ви його приймете будь-яким не в залежності від того, що йому подобається чи ні. 

Знайдіть сили вибачитись та пробачити

   Ці дії також є одними із ключових. Інколи звичайне вибачення може вирішити цілу проблему, головне казати щиро, адже фальш ваш партнер розкусить і внутрішня образа зросте. Вибачати також потрібно вміти. Інколи у когось можуть бути проблеми, які друга половинка не захоче озвучувати з певних причин, що і може призвести до роздратованості та колючих виразів. Звичайна розмова допоможе й тут: скажіть, що вам образливо бачити подібне ставлення до себе і спробуйте розпитати причину такої поведінки та запропонувати свою допомогу у вирішенні можливої проблеми. 

   Звісно, кожна пара сама вирішує, що для них є нормальним у спілкуванні один з одним. Написані вище пункти слугують порадами, на які можна опиратись чи дослухатись. Перш за все у стосунках важливо щоби обом людям, які прийняли рішення бути разом, було комфортно і безпечно поруч, а все інше – стереотипи та чужа думка, яку не варто пускати у ваш світ. 

Вступ до польських університетів стане складнішим: що потрібно знати іноземним абітурієнтам у 2025 році

Авторка: 

Аліна Бокатова

   З 1 серпня 2025 року в Польщі набули чинності зміни до правил прийому іноземних абітурієнтів, хто планує навчатися у закладах вищої освіти країни. Відтепер знання мови навчання потрібно підтверджувати офіційним сертифікатом рівня не нижче B2 — результати внутрішніх іспитів університетів більше не зараховуються. Відповідне розпорядження Міністерства науки і вищої освіти було опубліковано 31 липня та набуло чинності вже наступного дня. [1]

   Ще з 1 липня 2025 року діє Закон про усунення порушень у візовій системі, один із пунктів якого передбачає обов’язкове підтвердження мовної компетентності іноземців на рівні B2. Проте до кінця липня не існувало чіткого переліку документів, які можна подати як підтвердження. Через це університети та абітурієнти діяли за старими правилами або використовували внутрішні тести. Однак 30 липня міністр Мартін Кулясек підписав постанову, яка чітко визначила перелік прийнятних документів.

Які документи приймаються

   Згідно з розпорядженням Міністерства науки і вищої освіти від 31 липня 2025 року, знання польської мови на рівні B2 можуть підтвердити такі документи:

• Сертифікат Державної комісії з питань засвідчення знання польської мови як іноземної.

• Сертифікати міжнародних інституцій: European Consortium for the Certificate of Attainment in Modern Languages (ECL) чи telc GmbH, WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC).

• Сертифікат про завершення дев’ятимісячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті.

• Диплом польського вишу, отриманий після навчання польською мовою.

• Диплом з філології або прикладної лінгвістики з польською як основною, виданий закордонним університетом, із підтвердженням не менш ніж 500 годин занять польською.

• Свідоцтво про набуття прав присяжного перекладача польської мови, видане Міністерством юстиції Польщі. [1]

Для тих, хто вступає на програму іншою мовою, перелік документів дещо відрізняється, але також передбачає лише офіційні сертифікати.

Хто звільнений від вимоги сертифіката

   8 серпня 2025 року Міністерство науки і вищої освіти Польщі надіслало університетам офіційне роз’яснення, у якому уточнило, що вимога сертифіката B2 стосується лише тих абітурієнтів, які вступають за документами, виданими за межами країни. Якщо кандидат закінчив польську школу та має свідоцтво про повну середню освіту (świadectwo maturalne) або диплом польського ЗВО, підтвердження знання мови не потрібне. [2]

Перехідні правила для вступної кампанії 2025/2026

У роз’ясненні Міністерства науки і вищої освіти визначено три етапи дії правил:

• До 30 червня 2025 року — діяли старі правила, університети могли зараховувати абітурієнтів без сертифіката B2.

• 1–31 липня 2025 року — вже діяли нові критерії, але виші могли самостійно перевіряти знання мови, якщо підтверджували рівень не нижче B2.

• Від 1 серпня 2025 року — допускаються лише документи з офіційного списку, зазначеного в розпорядженні. [2]

На що варто звернути увагу

   Під час оформлення студентської візи консул може провести власну перевірку знання мови, навіть якщо університет її не вимагав. Міністерство науки й вищої освіти наголошує: візові питання належать до компетенції Міністерства закордонних справ та консулів. Тож до співбесіди варто готуватися так само ретельно, як і до вступних випробувань.

Використані джерела:

1.     RO ZPORZĄDZENIE MINISTRA NAUKI I SZKOLNICTWA WYŻSZEGO w sprawie rodzajów dokumentów poświadczających znajomość języka, w którym odbywa się kształcenie na studiach : DZIENNIK USTAW RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ від 30.07.2025, № Poz. 1045.

URL: https://dziennikustaw.gov.pl/DU/2025/1045.

2.     Informacje dla uczelni dotyczące zasad weryfikacji języka wykładowego przy rekrutacji cudzoziemców na studia na rok akademicki 2025/2026 : Ministra Nauki i Szkolnictwa Wyższego від 08.08.2025.

URL: https://www.gov.pl/attachment/bbebf6f2-86f8-48de-a24d-0bdb12ca21a8.

Чи реально думати повільно в швидкому світі?

Авторка: 

Дарина Комина

 У світі, де інформація ллється рікою, а кожна секунда на вагу золота, думати повільно і розмірено здається розкішшю. Ми звикли до миттєвих відповідей, швидких рішень і багатозадачності. Але чи можливо зупинитися і справді заглибитися у думки, не піддаючись тиску швидкості? 

   Думати повільно – це не лише про повільність у прийнятті рішень, а й свідоме глибоке осмислення, аналіз та рефлексія. Це означає не піддаватися імпульсивним реакціям, а давати мозку час, щоб побачити всю картину, зважити варіанти та прийняти обґрунтоване рішення. Звідси виникає і посилена уважність, те, що сьогодні дедалі частіше називають майндфулнесом. Чим більше ми присвячуємо часу роздумам, тим уважніше можемо пригледітися упущеним спершу деталям. Недаремно ж в народі кажуть «хто поспішить, той людей насмішить». 

  ИАле чому ж повільне мислення таке складне у швидкому світі? Бо воно вимагає простору, а саме часу, тиші, вміння залишитися наодинці з думкою. І це майже розкіш у щільному потоці сповіщень, дедлайнів та вічного FOMO, тобто явища постійного перебування «в мережі», аби нас не минуло нічого важливого (FOMO розшифровується як fear of missing out, страх бути «поза»). 

   зраїльсько-американський психолог Деніел Канеман у своїй праці "Thinking, Fast and Slow" окреслив два типи мислення. Система 1 – це швидке, інтуїтивне, автоматичне мислення, що допомагає нам миттєво реагувати в критичних ситуаціях або приймати буденні рішення без великої напруги. Натомість система 2 характеризується повільністю, зосередженістю і логічністю. Саме вона дозволяє аналізувати інформацію, розв’язувати складні завдання і уникати когнітивних пасток. Але є одна проблема: мозок прагне економити енергію, тому переважно обирає першу систему.

  ТУ цифрову епоху ми майже постійно оперуємо першою системою: гортання безкінечної стрічки, швидкі репліки, кліки й реакції. А от друга система потребує зусилля та умов у вигляді уповільнення, зменшення шуму, свідоме відволікання від потоку. Саме тому повільне мислення стає не лише практикою, а й викликом. Відповідно, щоб активувати повільне мислення, необхідно створити для себе середовище, у якому можна мислити усвідомлено. Зокрема, тиха прогулянка без телефону, читання довгих текстів, ведення щоденника або просто рефлексія у спокої. Дослідження підтверджують, що коли ми сповільнюємося, то здатні краще помічати зв’язки, робити менш упереджені висновки і мислити критичніше. Саме повільне мислення часто допомагає не лише краще розв’язати проблему, а й прийняти рішення, з яким ми не будемо шкодувати згодом. Більше того, mindfullness знижує рівень тривожності. Тож, у світі, що вимагає постійного реагування, подібна практика «самосповільнення» це не прояв слабкості, а форма психологічного захисту.

   Щоб розвинути повільне мислення, не обов’язково вирушати «в монастир» або повністю відмовлятися від технологій. Іноді достатньо кількох простих практик, наприклад хоча б перші 15–30 хвилин після пробудження провести без екранів, наодинці з думками. Упродовж дня корисно час від часу ставити собі запитання «Чому я це роблю?» або «Навіщо мені це потрібно?», адже така пауза дає змогу уникнути імпульсивних дій. Також добре працює звичка вести короткий щоденник спостережень і рефлексій, читати довші тексти, що вимагають зосередженості, або хоча б іноді прогулюватися без навушників, аби дати мозку час на осмислення.

   По суті, уміння мислити повільно – це право не поспішати. Право не відповідати негайно, не гнатися за всім одночасно, не втрачати себе в нескінченному потоці реакцій. Це не про відсторонення від світу, а про те, щоб бути в ньому присутнім глибше. І що цікаво: чим частіше ми дозволяємо собі цю повільність, хоча б кілька хвилин на день, тим більше вона стає не винятком, а природною частиною життя.