Напередодні ШульцФесту: чому ми тікаємо в книги? Інтерв’ю з блогеркою

Авторка: 

Марія Попова

   В липні  стартує ХІІ Міжнародний фестиваль Бруно Шульца — одна з найяскравіших літературних подій літа. Автор, якого сміливо називають міфотворцем, створював цілі світи, де потім ховався від тяжкої буденності. 

  Чи читаємо ми сьогодні з тієї ж причини? Чи читаємо ми, аби хоч на мить втекти від війни та сирен, щоб перевести подих? Чи шукаємо ми кращого світу? Про це розмова з Readish, книжковою блогеркою, чиє серце належить магії та чарівним світам.

-  У вас багато фентезійних книг. Як ви розпочали свій блог?

  Взагалі, я почала з поради психолога. Я знайшла себе в читанні фентезі, і це стало моїм окремим видом терапії. Це така креативна, більш творча справа. Моя робота більше про цифри та дати, тож іноді справді не вистачає поля, де я можу проявитися. Саме блог стає моїм рятувальним колом.

-  Розумію. А як ви прийшли до фентезі?

  Насправді, дуже випадково. Коли я почала читати, то знаходила себе в абсолютно різних книжках. Дуже довго дивилася на красиві, бо фентезі, зазвичай, дуже гарно оформлені. Це мене підкупило, але я довго ходила навколо них, бо взагалі не думала, що це мій жанр. Уявляла епічне фентезі, типу “Гри престолів”... Однак згодом купила “Четверте крило” і зрозуміла, що це зовсім інше. Прогортала його на одному диханні.

-  Тобто, у вас бувало таке, що не хотілося повертатися з написаного світу?

  Так. Нещодавно таке було з “Цирцеєю” - надзвичайно цікавий світ, все розписано, але йде дуже важко. Ну і Сандерсон, якого я теж не змогла подужати, хоча там дуже багато деталей.

-  Що думаєте на рахунок книжкового ескапізму? Чи можливий він, а не серіали чи фільми, наприклад?

   Я вважаю, це залежить від людини. Кожен по-різному уявляє те, що читає - хтось занадто, хтось взагалі цього не вміє... Я десь посередині, але можливо, що саме люди з яскравою фантазією читають для ескапізму. Їм якось легше уявляти цей “серіал” в голові.

-  Справді. Дуже хороша думка, бо люди з афантазією теж існують. Їм книги можуть і не підходити. Але чи завжди ескапізм це втеча від чогось поганого? 

 Мені здається це просто відволікання від реального світу. Ну, в нашому випадку так точно, бо у нас війна, відключення світла... Просто хочеться поринути в щось, де цього нема. Або навпаки є, і можна подивитися, як герої із цим боряться.

- Тоді чи можна вважати ескапізм через книги самотерапією? Бо, наприклад, існують персонажі, через яких можна дослідити себе, певні проблеми, тощо.

 Я думаю, що так. Теж проговорювала це з психологом і ми дійшли висновку, що це знову-таки залежить від людини. Наскільки вона себе асоціює з героєм, наскільки легко проникає в книжковий світ. І наскільки вона начитана, як багато в неї цього попереднього досвіду, який вона може адаптувати або відрізнити своє життя від книжкового завдяки цьому.

-  Як ви думаєте, які жанри найбільше обирають для втеч?

   Думаю, що це любовні романи. Саме ромкоми, бо там все весело і класно, але маю теорію, що туди втікають ще від поганих стосунків. Ну і фентезі, бо там ти можеш уявляти все, що тільки можна.

-  А самі книги? Бо останнім часом майже немає одинарних, виходить надзвичайно багато циклів. Чи може це бути пов’язано з бажанням людей, щоб казковий світ тримав довше?

   Так, тому що я теж обираю цикли. Коли читаєш одну книжку і вона закінчується, то стає сумно: не буде додаткових розділів, додатків від автора... З циклами краще, тому що навіть з перервою в читанні ти повертаєшся в один і той самий всесвіт.

-  Наостанок, чи є щось, що ви б порекомендували? Таке чтиво, яке затягне і не відпустить.

   Останнє, що мене затягнуло, це “Із крові й попелу”. А ще “Alchemised”; читала в оригіналі, але з нетерпінням чекаю українського перекладу. Тебе ніби кидає між реальністю і спогадами, і це надзвичайно захопливо.

Юніорська збірна України з вольової перемоги над Хорватією стартувала на Євро-2026

Авторка: 

Анастасія Клиновська

   Юнацька збірну України з футболу успішно розпочала виступи на чемпіонаті Європи серед команд до 19 років, який приймає Вельс. У першому турі групового етапу підопічні Дмитра Михайленка здобули переконливу перемогу над збірною Хорватії. Матч пройшов на полі Нентпорт Стедіум у валлійському місті Бангор.

  Поєдинок розпочався з гола хорватів, які реалізували одинадцятиметровий удар на 22-й хвилині зусиллями Івана Барича. Уже за чотири хвилини гравець збірної України Дмитро Богданов забив головою після подачі Павла Люсіна з кутового. На самому початку другої половини зустрічі Нікіта Калюжний вивів команду уперед, успішно зігравши перед воротами після флангової атаки та кількох сейвів голкіпера. Остаточну точку в матчі на 57-й хвилині поставив Люсін, який точним ударом завершив пас Патрика Сикута – 3:1 на користь України. 

   Такий успіх дозволив збірній України посісти першу сходинку у групі B за підсумками першого туру. За показником забитих м'ячів команда Дмитра Михайленка випередила збірну Італії, яка у своєму поєдинку обіграла Сербію з рахунком 2-0. Наразі хорвати та серби залишаються без набраних очок. Наступну гру українські юніори проведуть проти однолітків із Сербії у четвер, 2 липня, а завершать груповий етап протистоянням з італійцями 5 липня.

   Для виходу в наступну стадію збірній необхідно посісти одне з двох перших місць у квартеті. Усі учасники півфіналів автоматично отримають путівки на світову першість U20, заплановану на 2027 рік, тоді як володарі третіх позицій збережуть шанси на мундіаль через стикові поєдинки. Паралельна група А вже стартувала з надрезультативних матчів, де Іспанія розгромила Вельс 7-0, а Німеччина здолала Данію з рахунком 4-3. 

Музеї Мюнхена — туристичні локації

Авторка:

Вікторія Юрченко

   Мандрівка Мюнхеном неможлива без знайомства з його музеями, справжніми осередками історії, культури й науки. Які музеї варто відвідати в Мюнхені? Й про що вони можуть розповісти туристу?

  Мюнхен — найбільше місто та офіційна столиця федеральної землі Баварія, що розташована на півдні Німеччини. Це третє за величиною місто країни після Берліна та Гамбурга. Мюнхен налічує багато установ для підтримки культури. До них належать і музеї, зокрема такі, як: Німецький музей шедеврів науки та технології, Стара пінакотека, Нова пінакотека, Пінакотека сучасності, Музей Брандхорста, Баварський національний музей, Гліптотека в Мюнхені, Єврейський музей в Мюнхені.

   Німецький музей шедеврів науки та технології (Deutsches Museum von Meisterwerken der Naturwissenschaft und Technik) —  це один із найбільших і найстаріших музеїв науки і технології у світі. 

   Він розташований на річці Ізар у центрі Мюнхена та вирізняється своєю величчю архітектурного рішення. Будівля музею стала однією з перших і найбільших споруд у Мюнхені, котра повністю зведена із залізобетону, інноваційного на той час матеріалу, що є досить символічним рішенням. Його будівництво розпочалося ще у 1906 році, але через Першу світову війну та інфляцію відкриття відбулося приблизно через двадцять років, у 1925 році. Однак на цьому буремна історія музею не завершилась, значна частина будівлі та експонатів була пошкоджена або знищена під час Другої світової війни. І лише у 1965 році виставкова площа досягла свого довоєнного рівня.

  Крім основного відділення, Німецький музей нині має філії, а саме: Транспортний центр власне у Мюнхені; Авіаційний ангар у передмісті Мюнхена, в Обершляйсгаймі; Німецький музей Нюнберга у Нюнберзі;  Німецький музей Бонна у Бонні. 

   Власне у самому Німецькому музеї розміщено більше 20 постійних виставок та наявний простір для тимчасових експозицій. До постійних виставок належать: Премія Федерального президента (Deutscher Zukunftspreis); Дитяче королівство; Мости та гідротехніка, Моделі залізниць; Сучасна авіація; Історична авіація; Астронавтика; Маятник Фуко; Хімія; Обсерварорія; Музичні інструменти; Класична оптика; Атомна фізика; Коди зображень та скриптів; Математика; Електроніка; Фотографія та кіно; Енергетичні двигуни; Робототехніка; Здоров’я; Сільське господарство та їжа; Лабораторія наукової комунікації; Лабораторія технологій та майстрування; Лабораторія Мюнхенського технічного університету. 

   Німецький музей працює щодня з 09:00 до 17:00. Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційний сайт музею: https://www.deutsches-museum.de/.   

   Стара пінакотека (Alte Pinakothek) —  художня галерея з найбільшою у світі колекцією європейського живопису XIV–XVIII століть.

   Назва музею походить від грецького «пінакотека» (грец. Πινακοθήκη) у значенні приміщення, у якому зберігалися живописні зображення. У римлян пінакотекою називалась кімната в будинку, що була прикрашена картинами, статуями та іншими предметами мистецтва, які господар понад усе цінував. У сучасному вжитку пінакотека зазвичай означає «картинна галерея».

   Стара пінакотека розташована у найпрестижнішому районі міста — Максворштадті. 

   Збудована на замовлення Людвига I, короля Баварії з 1825 по 1848 рік, була відкрита в 1836 році. Однак зазнала значного руйнування під час Другої світової війни. Опісля була відбудована до 1957 року, проте відсутні ділянки не реконструювали, а замінили відкритою цегляною кладкою, щоб їх можна було впізнати як «рани» війни.

   У музеї представлено понад 700 шедеврів, що зумовлено надбаннями Людвіга I Баварського та художніми колекціями князів Віттельсбахів. Серед них роботи таких відомих митців, як: Пітера Пауля Рубенса, Антоніса ван Дейка, Рембрандта Гарменсзона ван Рейна, Рафаеля Санті, Тіціана Вечелліо, Сандро Боттічеллі тощо. Та твори майже усіх уславлених німецьких майстрів, серед яких: Ганс Гольбейн Молодший,  Штефан Лохнер, Ганс Бальдунг, Альбрехт Альтдорфер, Мартин Шонгауер, Матіас Грюневальд, Лукас Кранах Старший, Альбрехт Дюрер, Ганс фон Кульмбах.

    Пінакотека працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 18:00 (у вівторок та середі до 20:00). Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційний сайт музею: https://www.pinakothek.de/de/alte-pinakothek. 

   Нова пінакотека (Neue Pinakothek) — музей європейського мистецтва XIX століття.

    Нова пінакотека була заснована королем Людвигом I, який після відкриття будівлі Старої пінакотеки, хотів аналогічно зробити доступною для публіки свою колекцію сучасного мистецтва, яку він збирав з 1809 року. Будівля розташовується навпроти Старої пінакотеки, із задумом створити діалог між мистецтвом різних епох. Сучасна Нова Пінакотека відкрилася в 1981 році та стоїть на місці своєї попередниці, збудованої в 1853 році, яку зруйнували під час Другої світової війни. 

   На час відкриття, тобто на 1853 рік, Нова Пінакотека була першим у світі зібранням «сучасного» мистецтва. Її фонд охоплює понад 6 тис. творів. Однак наразі будівля Нової Пінакотеки проходить масштабну реконструкцію. Тому музей закритий від 2019 року. У цей час на першому поверсі Старої пінакотеки та у колекції Шака представлені основні твори живопису та скульптури XIX століття.

  До шедеврів Нової пінакотеки відносять роботи таких митців, як: Франсіско-Хосе де Гоя, Ґустав Клімт, Антоніо Канова, Каспар Давид Фрідріх, Едуар Мане, Клод Моне, Вінсент ван Гог, Поль Сезан тощо.

Офіційний сайт музею: https://www.pinakothek.de/de/neue-pinakothek.

   Пінакотека сучасності (Pinakothek der Moderne) — є одним з найбільших музеїв Європи мистецтва XX-XXI століть: художнього мистецтва, графічного мистецтва, архітектури та дизайну. 

   Територіально музей розташована поряд із Старою та Новою пінакотеками. Його було відкрито 2002 року. Вхід усередину доступний з двох боків будівлі: з колонної зали на північному заході, яка виходить на Стару та Нову пінакотеки, та з південного сходу, звідки до музею можна потрапити через скляну лоджію зимового саду. З погляду архітектора це дає можливість поєднати три пінакотеки, водночас зберігти центральну домінанту Старої пінакотеки від втручання нової споруди.  

  Пінакотека сучасності містить чотири повністю незалежні музеї: Архітектурний музей Мюнхенського технічного університету, Музей дизайну, Колекцію сучасного мистецтва Баварських державних колекцій живопису та Державну графічну колекцію Мюнхена.

   Фонд сучасного мистецтва почав швидко зростати після Другої світової війни завдяки придбанням, пожертвам та за рахунок приватних колекцій. 

  Серед численної кількості творців, чиї роботи представлені у музеї, найвідоміші: Пабло Руїс Пікассо, Пауль Клеє, Анрі Матісс, Сальвадор Далі,  Робр Делоне, Енді Воргол, Поль Сезанн, Девід Гокні, Готфрід Земпер, Ле Корбюзьє, Гюнтер Беніш. 

   Пінакотека працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 18:00 (у четвер до 20:00). Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційні сайти музею: https://www.pinakothek.de/de/pinakothek-der-moderne; https://www.pinakothek-der-moderne.de/.

  Музей Брандхорста (Museum Brandhorst) — це музей сучасного мистецтва XX- XXI століть.

 Розташований поряд із пінакотеками. Був відкритий у 2009 році, що робить його наймолодшою установою Баварської державної колекції живопису (Bayerische Staatsgemäldesammlungen).

   Навіть ззовні будівля вражає своєю архітектурою: фасад складений з 36 000 керамічних стрижнів 23 кольорів, є не лише архітектурною пам'яткою міста, але й відображає різноманітність творів мистецтва всередині.

   Тут представлена колекція фонду Удо та Анетти Брандхорст та донація колекції фотографій Єви Фельтен. Кількість робіт нині налічує понад 2000 експонатів. 

   Музей містить найбільшу колекцію мистецтва Енді Воргола, що розташована за межами США. А також роботи таких знаних митців, як: Сай Твомблі, Pope.L, Кіт Гарінґ, Алекс Кац, Майк Келлі, Кара Вокер, Нен Ґолдін, Діана Арбус, ЛаТойя Рубі Фрейзер тощо. Ба більше тут відбуваються персональні виставки, майстер-класи та розмови з художниками. 

  Музей працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 18:00 (у четвер до 20:00). Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційні сайти музею: https://www.pinakothek.de/en/visit/museum-brandhorst; https://www.museum-brandhorst.de/en/#.

   Баварський національний музей (Bayerisches Nationalmuseum) — один з найбільших музеїв Німеччини, що представляє мистецтво від пізньої античності до періоду модерну, та унікальним чином ілюструє культурну історію Європи з баварської точки зору.

   Зараз Баварський національний музей розташовується на вулиці Прінцрегентенштрассе на території Королівського лісового саду, що межує з Англійським садом.

   Музей заснований у 1855 році баварським королем Максиміліаном II. Головною метою зведення було збереження культурних пам'яток Баварії. Перша й друга будівлі музею виявились замалими для колекцій, що все зростали й зростали. Тож у 1892 році баварський парламент вирішив звести ще одну нову будівлю, якою послуговуються нині, а 1900 року власне відбулося відкриття музею. З початком Другої світової війни значну частину споруди було знищено, а реконструкція тривала до 1955 року. Загалом дизайн нинішньої будівлі поєднує елементи різних історичних стилів і викликає захоплення. 

   Також Баварський національний музей має вісім філій, розташованих у різних куточках Баварії.

  сторичне ядро ​​колекцій Баварського національного музею складають твори мистецтва зібрані родом Віттельсбахів. З моменту заснування музею колекції постійно поповнювалися і донині поповнюються за рахунок пожертвувань, фондів та придбань.

  Охоплюючи різні епохи від Середньовіччя до Відродження, бароко, рококо та модерну, колекції містять шедеври європейського мистецтва: скульптури, картини, роботи ювелірів, різьблення зі слонової кістки, порцеляни, костюми, меблі, зброю, музичні інструменти, колекцію вертепів, елементи повсякденного життя.

  Музей працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 17:00 (у четвер до 20:00). Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційний сайт музею: https://www.bayerisches-nationalmuseum.de/en.   

   Гліптотека в Мюнхені (Münchener Glyptothek), або ж Античність на Кенінгсплац (Antiquity at Königsplatz) — музей давньогрецької та давноримської скульптури.

   Назва «гліптотека» — це сучасне штучне слово. Вона утворена від давньогрецьких слів «glyphein» (вирізати) та «theke» (сховище), що вказує на місце, де зберігаються скульптури.

   Гліптотека в Мюнхені розташована на Кенігсплац недалеко від пінакотек.

    Музей був зведений між 1816 і 1830 роками придворним архітектором Людвига I. Попри те, що зовні будівля має вигляд грецького храму, внутрішні приміщення зі склепінчастими стелями нагадують римські терми, тобто громадські лазні, котрі були простором для дотримання гігієни, для відпочинку, для спортивних занять, ділових зустрічей та спілкування. Під час Другої світової війни будівля Гліптотеки зазнала пошкоджень, як і деякі цінні експонати, та відкрилася для відвідувачів аж у 1972 році.

  Винятковий статус експонатів зумовлений їхнім засновником й відповідно благодійником Людвигом I, який прагнув купувати для свого музею лише високоякісні твори видатної краси. Часовий проміжок античних оригіналів: від архаїчного період (VI століття до н. е.) до грецького класицизму (V/IV століття до н. е.) та еллінізму (III–I століття до н. е.), Римської імперії та пізньої античності (I–V століття н. е.). Серед експонатів наявні не лише скульптури, які колись прикрашали святилища, громадські будівлі та площі й служили поховальними пам'ятниками, а й численні портрети видатних античних поетів, мислителів та правителів: від Гомера до Платона, від Олександра Македонського до Октавіана Августа та Марка Аврелія.

   Музей працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 17:00 (у четвер до 20:00). Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційний сайт музею: https://www.antike-am-koenigsplatz.mwn.de/en/.

    Єврейський музей в Мюнхені — це сучасний мультимедійний музей, присвячений історії, культурі та повсякденному життю євреїв у Мюнхені та Баварії.

    Музей розташовується на площі Святого Якова. Тут, у безпосередній близькості від центральної площі міста — Марієнплац та ринку «Віктуалієнмаркт», розташований унікальний архітектурний ансамбль — «Єврейський центр», що включає Головну синагогу (Ohel Jakob), відкриту в 2006 році, Єврейський громадський центр та Єврейський музей Мюнхена, відкриті у 2007 році.

  Постійна експозиція музею розміщена на першому поверсі, вона розкриває історію єврейської громади у місті, приділяючи увагу як релігійним традиціям, так і повсякденним історіям звичайних людей. Тимчасові виставки займають два верхні поверхи та часто присвячені сучасному мистецтву, фотографії та актуальним соціокультурним темам

   Музей працює щоденно, окрім понеділка, з 10:00 до 18:00. Дістатися можна будь-яким громадським транспортом. Офіційний сайт музею: https://www.juedisches-museum-muenchen.de/en/.   

   Отож, вісім культурних просторів, де людина має змогу відчути історію, насолодитись мистецтвом та зануритись у діалог про вічні теми, які хвилюють людство від античності до сучасності.

Як допомогти тваринам під час спеки?

Авторка: 

Марія Попова

   Літо в Україні часто приносить аномальну спеку, яка стає справжнім випробуванням не тільки для людей, але й для братів наших менших. Домашні улюбленці, а особливо безпритульні коти та собаки, мають дуже обмежені механізми терморегуляції і не завжди можуть знайти порятунок від високих температур. Ветеринари попереджають: тепловий удар та зневоднення — реальна загроза, яка без втручання може призвести до загибелі. Саме тому наша допомога має таке велике значення.

   Ветеринар Ігор Лашпин наголошує, що найважче породам з приплюснутою мордою (брахицефальним). Собаки охолоджуються через дихання, тоді як мопси та бульдоги можуть зазнавати із цим проблем і, відповідно, швидше перегріватися. Так само складно прийдеться тваринкам з густою шерстю, хронічними хворобами та надмірною вагою. Ризикують і літні улюбленці, оскільки з віком їхня терморегуляція працює гірше.

   Тож як розпізнати перегрів? Серед симптомів Ігор Лашпин виділяє:

- Ускладнене, важке дихання;

- Кволість, апатію, небажання рухатися;

- Часте пиття води;

- Блювання, підвищений пульс;

- У важких випадках — втрата свідомості.

   У випадку прояву будь-якої ознаки, слід негайно показатися ветеринару. Лашпин наголошує: “Якщо своєчасно не надати допомогу, тепловий удар та зневоднення можуть призвести до смерті... Навіть у ветеринарній клініці не завжди вдається допомогти таким пацієнтам.”

   Проте, запобігти цьому можливо і навіть легко. Ветеринари виділяють декілька поряд, серед яких найважливіша — не залишати тварину в авто. Температура в салоні за лічені хвилини може стати смертельною, тож за можливості варто залишати улюбленця вдома.

   Втім і там слід мати пильним. Важливо мати охолоджувальні килимки або ковдри, проте для кота достатньо буде вологого рушника. Проте ні в якому разі не можна загортати в нього тварину, наголошує Лашпин. Таке призведе до парникового ефекту і тільки погіршить спеку. 

   Щодо власників папужок та інших крилатих, то їм слід переглянути харчування улюбленців. Зменшення зерна і додавання огірків або яблук допоможе їм підтримувати водний баланс, як і поїлка у відкритому доступі.

   Те саме стосується птахів за межами квартир — широка миска, наповнена водою, стане їм чудовим басейном. Щодо котів, собак та інших диких тварин, то теж важливо  давати їм пиття або ставити невеликі тіньові укриття з картону та дощок.

    Завдяки таким простим діям можна зберегти сотні життів. Тварини не можуть попросити про допомогу, тож своєчасне втручання стане для них справжнім спасінням.

 

Відбулась прем’єра оригінального горор-фільму відомої американської студії А24 Backrooms: Залаштунки

Авторка: 

Юлія Гоменюк

   28 травня 2026 у кінотеатрах України відбулась прем’єра оригінального горор-фільму відомої американської студії А24 Backrooms: Залаштунки. Світові збори фільму сягнули разючих 216,3 мільйона доларів, а збори у вікенд прем’єри у Північній Америці досягли 81 мільйон доларів. Успіх стрічки особливо вражає, враховуючи її бюджет в лише 10 мільйонів доларів. Такий фінансовий успіх приніс рекорд не лише самій стрічці та студії, а і її режисеру, Кейну Парсонсу, що у свої 20 років став наймолодшим режисером, чий фільм посів перше місце у вітчизняному прокаті у перший вікенд.

   Backrooms: Залаштунки розповідає історію продавця меблів Кларка (Чіветел Еджіофор), чиє життя пішло на спад після розлучення з дружиною, який знаходить “Залаштунки” у підвалі свого магазину, та його терапевтки Мері Кляйн (Ренате Рейнсве), яка, паралельно з допомогою іншим, бореться зі своїми власними травмами. Історія торкається тем не лише жахіть невідомого, а також складностей людської психіки, пам’яті, впливу травми на наше мислення та як вона схильна заганяти нас у “вузол” захисних механізмів. “Залаштунки” є не лише страшним тлом для втечі від монстрів, а репрезентацією внутрішніх світів персонажів. “Залаштунки” пам’ятають та відтворюють світ, але він викривлений, місцями неправильний. “Як спогад, який стає дедалі розмитішим, чим частіше його згадують” – як описують персонажі стрічки.

   Це наймасштабніша, але не перша амбіційна робота режисера. Кейн Парсонс перш за все відомий як ютубер, композитор та режисер візуальних ефектів. До свого дебюту на великому екрані юний режисер створював короткі горор-відео для свого каналу на YouTube Kane Pixels, серед яких були як і фанатські роботи, так і оригінальні проєкти. Серед його найпопулярніших ютуб-проєктів такі, як збірка фанатських роликів по аніме та манзі Attack on Titan, оригінальні проєкти The Oldest View (що подарував мережі ще одного відомого горор персонажа The Rolling Man), People Still Live Here та The Backrooms, що і став основою для фільму. Проєкт The Backrooms складається з 24 роликів, найпопулярніший з яких за 4 роки після публікації зібрав близько 87 мільйонів переглядів.

   Сама ідея “Залаштунків” не є оригінальною. Перший пост про місце, що існує поза межами нашої усвідомленої реальності та нагадує офісне приміщення 90-их років, з’явився у 2019 на сайті 4chan. До оригінального посту було прикріплено зображення таємничої кімнати зі старомодними жовтими шпалерами, дивними коридорами, офісними лампами та без жодних меблів. Опис зображення розповідає, що попасти в це місце можна якщо ви “noclip out of reality”, пройдете через метафоричні стіни реальності. Попри те, що кімната на фото порожня, допис також згадує невідоме “щось”, якого людина, що потрапила до цього місця, має уникати будь-яким способом. Хоч чому це “щось” є небезпечним допис не вказує, уява читачів сама активно домальовує жахливі наслідки зустрічі з “цим”. Цей допис і став основою для розвитку концепції “Залаштунків”, спершу як колективної історії у жанрі creepypasta. Основними характеристиками creepypasta є поширення історії через інтернет, залученість великої кількості користувачів до створення чи поширення її та певна популярність і вірусність. Цікаво, що термін також було створено на 4chan. “Залаштунки” відповідають усім критеріям creepypasta. Після оригінального допису, інші користувачі почали додавати свої ідеї до концепції: створювали дизайни монстрів, що населяють “Залаштунки”, нові рівні та кімнати, найпопулярнішими з яких стали Poolrooms (“кімнати з басейнами”) та Brickrooms (“кімнати з цегли”). Всі ці ідеї стали натхненням та основою проєкту Кейна Парсонса The Backrooms.

  Цей проєкт є одним з найпопулярніших творів у жанрі analog horror, піджанрі creepypasta, що відрізняється своїм використанням ностальгічного сетингу (зазвичай 80-ті чи 90-ті роки), предметів того часу (VHS касети, старі телевізори та інші аналогові технології того часу) та тропу “знайденого кадру”. Оригінальний ютуб-серіал та фільм використовують ці елементи. Події як кінострічки, так і оригінального проєкту розгортаються у 1990-их роках, проте у фільмі елементи “знайденого кадру” менш виражені: лише дві сцени на початку показані з перспективи старої VHS камери. Ще однією цікавою відмінністю є те, що ютуб-серіал фокусується на вигаданій компанії Async, що досліджує “Залаштунки” (або “Комплекс”, як компанія називає його) і залученість звичайних громадян не є основою історією, в той час, як кінокартина робить акцент на історії пересічних людей, що попадають до “Залаштунків” випадково. Компанія показана загадково протягом фільму, глядачі не до кінця розуміють її намірів, і лише в кінці розкривається її призначення та залучення з “Комплексом”. Така містичність компанії і дещо обірвана кінцівка і стала однією з причин критики кінокартини.

   Загалом, фільм було сприйнято позитивно. Середні оцінки глядачів на IMDb склали 7,1/10, 7,50/10 від критиків та 3,8/5 від глядачів на Rotten Tomatoes, та 3,4/5 на LetterBoxd. Фільм хвалять за гарну презентацію самої ідеї “Залаштунків”. Відзначають кінематографію, гарне нагнітання атмосфери без покладання на шок-фактор, передачу відчуття “лімінальності” та психологічність жаху у картині. Критик Микита Казимиров для Межі похвалив картину за доцільність скрімерів та погонь, гармонійний темп та те, як стрічка насичена різними деталями та відсиланнями на інтернет-культуру. Критик зазначив, що це ідеальний фільм для повторного походу у кіно.

   Сам факт того, що молодий режисер зміг успішно передати атмосферу своїх оригінальних проєктів, побудованих для зовсім іншого формату, на великому екрані та з відносно невеликим бюджетом є вражаючим. Критики зазначають, що Парсонс має велике майбутнє у кіноіндустрії. Фільм також хвалять за візуальну складову та акторську гру. Практичні та звукові ефекти також були на вищому рівні; все працювало на те, щоб передати відчуття “неприродності” та “сну під час гарячки”, що “Залаштунки” мають викликати.

   Критики, зокрема Hector Gonzalez від The Movie Buff, хвалять режисера за креативне використання концепту “Залаштунків”. Критик відзначає креативність Парсонса та те, як стрічка вправно грає з почуттям невідомого. Фраза “це як описувати собаку тому, хто ніколи її не бачив, і потім просити його намалювати її” задає одну з головних тем фільму – невідомість, її дослідження та надання їй значення. Протягом фільму глядач досліджує цю невідомість через очі персонажів, це змушує глядача почувати ту ж тривожність та острах, що і герої на екрані, і разом з персонажами знаходити значення цього невідомого кошмару. Проте, критик додає, що в це призводить до однієї зі слабкостей фільму – режисер сам надає значення “Залаштункам” і сам насаджує його авдиторії через діалоги головних героїв. Кларк прямим, наскільки це можливо в цьому контексті, текстом пояснює Мері, в чому суть “Залаштунків” та як вони працюють. Це знищило нюанс фільму та відкритість інтерпретації самої ідеї цього простору.

   Як критики, так і глядачі зауважили, що персонажі не були достатньо пропрацьовані, попри те, що фокус фільму був на їхній психології. Hector Gonzalez також критикує стрічку за те, що вона занадто багато часу проводить досліджуючи сеттинг, а не персонажів у цьому сетингу. Герої довго блукають тихими коридорами, і складається враження, що вони мають глибокий емоційний зв’язок з ними. Проте насправді ні досвід розлучення Кларка, ні травми дитинства і дорослого життя Мері не стають розкрити до кінця. Глядачі отримують лише діалоги та поодинокі репліки, які натякають на глибину їхніх історій (як от фраза Мері “мені нікого не вдалося врятувати”), але не розкриття цих ідей на екрані. Сюжет також критикують за надмірну ефемерність та недомовленість.

   Фільм Backrooms: Залаштунки є проривною картиною не тільки для студії А24 та Кейна Парсонса особисто, а і для молодих режисерів та горор-ентузіастів по всьому світу. Успішна картина, народжена з інтернет-легенди, вражає не тільки своїми темами та ідеями, закладеними у сюжет, а також своїм гарним виконанням та популярністю серед глядачів та критиків. Можливо, у майбутньому, на кіносвіт чекає розкриття нових юних талантів, та подальші прориви інтернет творінь на великі екрани.

Студентські гуртожитки це випробування чи приємні спогади? Що обирати вступникам 2026 : гуртожиток чи орендовану квартиру?

Авторка: 

Олена Батіцька

   Студентські роки — це той час, коли ти молодий, амбітний і маєш усе життя попереду. Студентство — це період, який минає досить швидко, але запам’ятовується на все життя.

  Для багатьох студентські роки асоціюються зі словом «гуртожиток». І недарма. За статистикою, понад 70% від загальної кількості абітурієнтів у 2025 році змінили своє місце проживання. Із них близько 40% обрали кімнату в гуртожитку, а близько 30% — орендовану квартиру.

   Проте постійне зростання цін на оренду протягом останнього року, зміни у студентському способі життя та бажання більшого комфорту змушують абітурієнтів ретельно зважувати всі «за» і «проти». То що ж обрати студентам у 2026 році? Доступний за ціною гуртожиток, ризикуючи зіткнутися з «умовами СРСР», чи витрачати більше коштів на оренду квартири заради комфорту та спокою?

   Сьогодні Одеса залишається одним із найпопулярніших міст для навчання, але водночас і одним із найнебезпечніших під час війни. Новини дедалі частіше повідомляють про обстріли як удень, так і вночі. Тому найважливішим критерієм як для гуртожитку, так і для квартири є наявність укриття.

  Наступним пунктом є умови проживання. Щоб дізнатися, що сьогодні можуть запропонувати гуртожитки, було проведено невелике дослідження серед колишніх студентів.

 Досліджували гуртожитки найбільших вишів Одеси.

   Ці університети досить відомі серед молоді. Престижні заклади, високі контракти й, начебто, гарні умови для проживання в гуртожитку. Але чи справді це так?

  Головна чутка, яка бентежить майбутніх студентів, — це таргани.

   І, на жаль, як стверджують студенти: «Таргани — це не міф. Це реальність». Саме таку відповідь ми почули від студентів цих вишів. За словами респондентів, подібна ситуація спостерігається і в гуртожитках багатьох університетів. Це те, з чим доводиться жити багатьом студентам.

   Можливо, наявність гарних умов проживання компенсувала б цей недолік? Давайте розберемося.

— Що б Ви сказали про кухню та вбиральню в гуртожитках університетів. Це сучасність чи «совдепівська класика»?

— Кухня та вбиральня  на порівняно нормальному рівні, якщо порівнювати гуртожитки  університетів. Але рівень зношеності меблів залишає бажати кращого. Туалети старі. Немає чіткого графіку прибирання. Вони постійно забруднені та засмічені.

   Не будемо навіть порушувати тему того, що в деяких гуртожитках деяких університетів не було розділення між вбиральнями для чоловіків і жінок.

— Так, умови загартовують уже з перших днів. Але й у цьому є свої нюанси.

   Ми завжди прагнемо жити в кращих умовах. Можливо, є шанс зробити життя навіть у таких гуртожитках комфортнішим? Наприклад, облаштувати власну кімнату за власні кошти та підтримувати чистоту після себе на спільній території кухні й вбиральні.

— Скажіть, будь ласка, а як щодо правил у гуртожитках університетів. Чи були вони?

— Так, звичайно. Студенти мали обов’язково повертатися до 23:00. Без пропуску вхід був заборонений. Також потрібно було не шуміти в коридорах і не заважати мешканцям сусідніх кімнат.

   Саме тут проявляється один із плюсів життя в гуртожитку — дисципліна. Чіткий графік та повага до своїх сусідів навчають відповідальності перед оточенням. Повага до особистого простору інших людей є надзвичайно важливою.

   Гуртожиток — це місце, де студенти вчаться знаходити компроміси в побуті, знаходять друзів, з якими їх пов’язують спільні інтереси. Тут дружба не залежить від того, навчаєтеся ви разом чи ні.

   «Я мала тут свою компанію», «Саме тут у мене з’явилися друзі, з якими я спілкуюся й досі», «Тут було настільки насичене життя, якого не було в моїх одногрупників, що жили на орендованій квартирі».

  Отже, результати дослідження показують, що універсальної відповіді немає. Вибір залежить від того, що є важливішим для конкретного студента: комфорт і приватність чи яскравий студентський досвід та нові знайомства.

   На жаль, сучасні умови проживання в багатьох гуртожитках Одеси не відповідають очікуванням молоді. Проте цю проблему необхідно висвітлювати та виносити на широкий громадський розгляд. Чому студенти XXI століття мають жити в умовах, які нагадують минуле? Чому вони повинні втрачати частину свого студентського досвіду через відсутність належного ремонту в гуртожитках? Особливо в той час, коли війна і без того забрала в них частину безтурботної молодості.

 Підсумовуючи відповіді респондентів на запитання: «Обираючи між гуртожитком і квартирою в Одесі, що б ви обрали?», більшість відповіла:

  «Гуртожиток — щоб навчитися цінувати гроші, особистий простір і той досвід, який залишається зі студентом на все життя».