Сонячний балет «Норовлива донька» (La Fille mal gardée)

В Національній опері України з шаленим успіхом відбулася премʼєра балету «Норовлива донька» (La Fille mal gardée) на музику Луї-Жозефа Фердинана Герольда за хореографією видатного британського балетмейстера сера Фредеріка Аштона.. Музичне аранжування Джона Ланчбері, художнє оформлення сера Оскара Ланкастера, балетмейстер-постановник – Жан Крістоф Лесаж, диригент-постановник – Віктор Олійник. 

Це – непересічна культурна подія, яка поєднала класичну спадщину, благодійність і міжнародну підтримку українського мистецтва.

«La Fille mal gardée» (Норовлива донька) –шедевр балетної класики створений 1960 року для Королівського балету Ковент-Гарден у Лондоні  Це одна з найтепліших і найдотепніших історій у класичному балеті, сповнена гумору, ніжності та енергії сільського життя. Ця вистава — справжній вибух радості, легкості й дотепного театру, який несе в собі енергію французького села, молоду закоханість і народну мудрість, що ніколи не втрачає актуальності.  

У центрі сюжету – селянка Марцеліна, яка мріє видати доньку Лізу за заможного нареченого Нікеза, сина багатія Мішо. Та Ліза вже закохана в бідного, але рішучого сусіда Колена. Хоч мати всіляко намагається завадити їхнім побаченням, Колен хитрощами пробирається до дому й ховається в коморі. Коли ж на урочисту заручини з'їжджаються всі гості, з комори замість нареченої виходить закохана пара. План Марцеліни зруйновано, і їй нічого не лишається, як дати згоду на цей несподіваний шлюб.

Нині ця версія є частиною репертуару провідних театрів світу – Королівського балету в Лондоні, Паризької опери, Австралійського балету, American Ballet Theatre, San Francisco Ballet, Національного балету Канади, Голландського національного балету та інших.

18 лютого 2024 року в театрі The London Palladium Іван Путров організував благодійний балетний гала-вечір «Dance for Ukraine» за участю провідних артистів Королівського балету Великої Британії, світових зірок балету та українських солістів Національної опери України. Метою цієї події було підтримати юних українських танцівників та подарувати Національній опері України балет «La Fille mal gardée» (Норовлива донька) як акт культурної солідарності Британії з Україною.

За сприяння Івана Путрова, фонду Inspiration in Motion (фінансування та організація), а також Жана-П’єра Гаскета (правовласника хореографії), The Frederick Ashton Foundation, Михайла Баришникова та інших друзів України ця постановка стане окрасою українського балету та увійде в репертуар Національної  академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка. 

У виконавських складах в різні прем’єрні дні заявлені: Ілона Кравченко, Микита Сухоруков, Катерина Курченко, Володимир Кутузов, Олександр Габелко, Даніїл Сілкін, Клеман Гійом, Євген Логвиненко та ін.

Ця вистава – справжній вибух радості, легкості й дотепного театру, який несе в собі енергію французького села, молоду закоханість і народну мудрість, що ніколи не втрачає актуальності.

Щира вдячність Івану Путрову за організацію благодійного балетного гала-вечора, що став справжнім святом мистецтва, надії та солідарності. У час, коли Україна переживає жахіття повномасштабної війни, цей вечір набув особливої ваги – як акт підтримки, як жест людяності, як нагадування, що культура не лише не зникає у темні часи, а навпаки – стає ще потрібнішою.

Особливо зворушливим був виступ учнів із постановкою «Норовлива донька», яка вдало поєднала витончену комічність з глибоким символізмом. Легка, грайлива хореографія, яскрава енергія та технічна майстерність юних танцівників стали доказом того, що українське мистецтво продовжує жити, творити та говорити до світу мовою краси й сили духу.

Цей виступ — не лише культурна подія, а й потужне послання: Україна, попри війну, виховує майбутніх артистів, які несуть у собі світло, надію і національну гідність. Як казав Вінстон Черчилль: «Навіщо ми тоді воюємо, якщо не заради культури?» – і саме це було відчутно в кожному русі, в кожному аплодисменті того вечора. 

Це був справжній подарунок. Дякуємо організаторам за талант, щедрість і віру в силу мистецтва.

Леонід Коваленко,

Мілена Сидоренко 

Брифінг в Ukraine media center "Поточна ситуація в енергетичній галузі України"

Авторка: Марія Труш

 12.06 відбувалась зустріч журналістів з експертом з питань енергетики Олександром Харченком. Обговорювались питання поточної ситуації енергетики в Україні:

Відновлення пошкоджених об’єктів.

Майбутні планові технічні ремонти.

Потенційні ризики та ситуацію при опалювальному сезоні (зима) та періоду літньої спеки.

Забезпечення стабільної роботи мережі.

 

Міжнародна підтримка та фінансування .

Судячи з відповідей,  якщо ситуація в Україні залишиться стабільною, то запасів газу достатньо для опалюваного сезону без відключень, при змінах є 2 шляхи вирішення проблеми. Є проблеми відновлення в місцях воєнних дій. При підготовці до опалювального сезону переглядається можливість введення сонячних батарей та підготовка палива. Енергетики працюють над тим, щоб мінімізувати можливі відключення у разі посилення атак. 

23-а персональна виставка картин Данили Ноздрі (живопис) «Моя квітуча Україна»

 

Danylo Nozdria /Данило Ноздря (Київ), 15 років, український художник-абстракціоніст, член ОМХМ Національної Спілки художників України, лауреат Національної премії «Скарб нації»

       Експозиція демонструється у виставкових залах І та ІІ ярусів Великої лаврської дзвіниці (м.Киів, вул. Лаврська,9).

 Представлено біля 60 картин,написаних Данилом протягом останніх 5 років.

       Всі роботи - прояв щирої любові до своєї рідної України і віри в Перемогу над рашистською навалою. Вони сповнені  надзвичайно яскравих кольорових емоцій.

         Наразі юний (проте вже добре відомий в Україні та закордоном!) художник полюбляє створювати  тематичні цикли, які потім експонуються глядачам. Саме так відбувались його попередні персональні виставки («Зимовий сад. Україна переможе!», «Крило Янгола», «Магічна Україна», «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України», «Великодні барви», «Мандруючи Чумацьким Шляхом…», тощо).

         Локація виставки «Моя квітуча Україна» обрана не випадково. Даниловим пращуром є Пилип Морачевський (1806-1879), перший перекладач Святого Письма українського. 

         Символічно, що саме за картину «Крило Янгола» Данило у 2020 р. отримав свою першу міжнародну нагороду. Ця робота також буде представлена на виставці у Великій лаврській дзвіниці.

    Особливої уваги заслуговує картина «Боже, збережи Україну!», яку юний художник має намір - подарувати Митрополиту Епіфанію на знак поваги та вдячності.

`````Експозиція відбувається за підтримки Національної Спілки художників України (голова - Костянтин Чернявський) і Київської організації НСХУ (голова - Микола Кутняхов).

Кураторка проєкту: Тетяна Морачевська.

Промо-підтримка: Міжнародна митецька агенція “Art Fine Nation” (керівниця Ванда Орлова).

       По закінченню експозиції, частина картин будуть передані благочинному аукціону на підтримку ЗСУ.

Леонід Коваленко

Всесвітній день донора крові: бути героєм легко

Авторка: Анна Патер

   Щороку 14 червня у світі відзначають Всесвітній день донора крові‒ дата, яка покликана вшанувати мільйони добровольців, що дарують другий шанс на життя іншим людям. День, коли солідарність та відповідальність зміцнює громаду й рятує життя.

   Особливого сенсу це свято набуває в Україні, де щодня донорська кров рятує життя військових, цивільних, дітей і тяжкохворих. Бути донором сьогодні‒ означає бути героєм у повсякденному житті, де навіть одна здача крові може врятувати життя 3 людям.

Що означає бути донором?

Донор‒ це людина, яка добровільно віддає частину свого тіла або здає крові, щоб допомогти комусь хворому.  Донорство крові‒ процес, що передбачає дозвіл кваліфікованій людині взяти трохи крові (від 350 до 450 мл)  з вашого тіла, щоб рідка сполука тканим могла зберігатися і бути готовою до переливання людям, які втратили багато крові в результаті нещасного випадку або операції. (Кембриджський словник)

Донорство‒ це акт турботи, що не потребує великих зусиль, але має величезну цінність для медицини і людства в цілому.

Хто може бути донором крові?

 Донором може бути кожен дієздатний українець без відхилень у здоровʼї. Основні вимоги, яких потрібно дотримуватися, щоб стати донором крові:

Вік: від 18 до 60 років.

Вага: не менше 50-55 кг‒ в іншому разі це може бути небезпечним для вашого здоровʼя.

Пройти відповідне медичне обстеження в медзакладі, де не має бути протипоказань, визначених МОЗ України.

Носіям СНІДу, ВІЛ- інфекції, сифілісу, вірусного гепатиту, туберкульозу, сипного тифу та інших інфекційних та паразитарних захворювань абсолютно протипоказано донорство крові.

Компанія «Агенти крові» рекомендують вживати такі продукти перед здачею крові:

Вуглеводи: булгур, рис, гречка, вівсянка (не пластівці), пшоняна, манна, кукурудзяна, перлова чи ячна каші. Кус-кус, кіноа, амарант та будь-які види пасти, окрім яєчної локшини. Хліб житній, цільнозерновий, безглютеновий без насіння та горіхів.

Білки і жири: не жирні сорти риби чи мʼяса (індичка, курка, яловичина). Варто обрати спосіб приготування на пару або відварити без додавання маринаду чи соусів.

Більше води: достатня кількість рідини попереджає згущення крові. Достатньо випити 2-2,5 л води на день.

Що робити після здачі крові?

Відпочиньте протягом 10-15 хв одразу після здачі крові.

У разі поганого самопочуття сповістіть персонал.

Тримайте повʼязку/пластир протягом наступних чотирьох годин.

Оберіть легку їжу та випийте солодкий чай.

Протягом 2-3 годин уникайте підйомі важких предметів та водіння будь- якого транспорту.

Упродовж 8 годин уникайте вживання алкоголю.

12 годин уникайте інтенсивних фізичних навантажень після донації.

При виникненні синця протягом 24 годин періодично прикладайте холодний компрес до цієї області.

Часто та регулярно харчуйтесь протягом двох діб після процедури. 

До свого раціону додайте продукти, багаті на залізо.

Вайби, кори, естетики і відкладене життя в ілюзорних трендах

Авторка: Діана Мельник

   Система споглядання світобудови в ХХІ столітті для кожного покоління мала свій спосіб самовираження: хтось носив джинси-кльош, хтось фарбував волосся у синій, хтось писав вірші в нотатках. Але те, що робить зумерське покоління вражає навіть найсміливіших футурологів. Соцмережі — і також  TikTok — стали платформою, де реальність розчиняється у «вайбах», «естетиках» і нескінченних «корах», а кожен предмет, колір або навіть випадкове явище може стати ідеологією. 

   Цей процес настільки масштабний і швидкоплинний, що перетворює звичне життя на гру. Вайб — це відчуття, настрій, атмосфера. Але в TikTok’івській культурі «вайб» — це вже окрема субстанція, майже релігія.

   Наприклад, тепер не просто «пити каву вранці», а «кавовий вайб: пити латте у склянці з подвійним дном на тлі м’якого світла через напівзакрите вікно з тюлем» обовʼязково з завищеною ціною і в "ламповому" - інтерʼєрно вишуканому кафе. Це вже не дія, а естетична позиція, яку потрібно не просто пережити — її треба зафіксувати, підкреслити і поширити. Кор— це ще глибший рівень занурення. Cottagecore, balletcore, tomato girl core, blokettecore, slavic core — усе, що завгодно може бути «кором». Це система естетичних принципів, яка об’єднує стиль одягу, кольори, поведінку, музику, предмети, навіть світогляд. Виглядає це часто як гра в дорослі ляльки: одна дівчина перетворюється на «боснійську фею», інша — на «дівчину з сербської кав’ярні 1999 року», третя — на «дівчинку, яка їде в потязі та слухає туманний англійський рок». 

   Естетика тут — не просто візуальний стиль. Це ціла життєва філософія на базі Pinterest-зображень і випадкових спогадів. Усе — від форми брови до запаху крему для рук — може бути частиною «естетики». Окремий всесвіт — це «теорії». Не політичні чи філософські, а побутово-хаотичні. Наприклад: Теорія підсмаженого сендвіча: якщо життя не йде, підсмаж сендвіч. Це не порада, а майже мантра. Нібито кожна проблема — від екзистенційної кризи до зламаного нігтя — лікується дією, яка має правильний вайб. Але тут головне — не сам сендвіч, а момент, коли ти його готуєш, відчуваєш запах, дивишся у вікно і слухаєш сумну музику. Теорія блакитних нігтів: у мережі існує переконання, що дівчина з блакитним манікюром автоматично має хлопця, а якщо ти фарбуєш нігті в блакитний — він з’явиться. Це поєднання забобону, флірту і TikTok-аналітики з 5 млн переглядів. Чи працює? Чи обговорюють? Постійно. Червона машина: символ сили, свободи, сексуальності, агресії — залежно від контексту. Але в TikTok вона може бути також символом «дівчатка, яке їде на побачення після того, як відмовило хлопцю, бо відчуло неправильний вайб». 

   Усе це, звісно, на фоні пісні Лани Дель Рей або якогось нішевого реміксу 2004 року. На перший погляд усе це може здаватися милим, креативним або навіть поетичним. Але тут криється пастка. Усе перетворюється на перформанс. Просте «я пішла в магазин» замінюється на «сьогодні я — персонаж з французької драми 80-х, яка вийшла по хрусткий багет, думаючи про втрачений шанс». Іноді здається, що зумери не живуть, а готують свою біографію для Instagram Highlights. Навіть проблеми стають частиною естетики. Тривога — це «girl with anxiety aesthetic»: теплі шкарпетки, свічки, тихий плейлист. Депресія — це «сон під пледом, перегляд фільмів, плач з кольоровими вогниками гірлянди». Замість пошуку вирішення — глорифікація стану. І замість справжнього життя — нескінченний монтаж з вайбових фрагментів. 

   У цій атмосфері легко загубитися. Щодня TikTok видає десятки нових роликів: ось «дівчинка, яка живе на даху в Тбілісі», ось «хлопець, який читає Гессе на фоні лісу у Фінляндії», ось «естетика квартири дівчини, яка готує пироги і не говорить англійською». І ти автоматично починаєш порівнювати себе не з реальними людьми, а з вигаданими персонажами чужих вигаданих сюжетів. Це створює тиск бути не просто людиною, а цікавою людиною. Не просто пити каву, а пити її у відповідному лукавому вайбі. Не просто слухати музику, а слухати «звук, який підходить до атмосфери мого внутрішнього хаосу». Інакше — ти “basic”, сірий, неестетичний, не TikTok-friendly. 

   На перший погляд це весело. Проте ж за всіма цими tomato-girl і paprika-boy ховається проблема: відрив від реальності. Якщо кожна дія мусить бути красивою, продуманою, відфільтрованою — починається втома від життя. Просте задоволення — погано. Має бути глибокий вайб. А без нього — соромно. Людина, яка не живе в стилі “clean girl”, може почуватися брудною. Той, хто не має «післяшкільної осінньої ностальгії вайбу», — поза трендом. Мережі формують внутрішній список очікувань до себе: як ти маєш виглядати, відчувати, думати, навіть сумувати. Естетика соціальних мереж — це дзеркало покоління, яке шукає сенс у світі без стабільності. Але коли кожна дія — перформанс, а кожна емоція — стиль, ми ризикуємо втратити контакт з реальністю. Сендвіч — це просто їжа. Нігті — це просто колір. Машина — просто транспорт. Іноді важливо не стати персонажем, а просто бути собою — навіть без вайбу. 

«Музика заради миру»

 

   7 червня в Національній опері України відбулася фантастична подія світового масштабу – мистецький проект «Музика заради миру». Це був концерт, у якому взяли участь понад 150 видатних музикантів з України, Австрії, Німеччини та США. Артисти на одній сцені виконали Реквієм Вольфганга Амадея Моцарта та «Кантату часів війни» Йорга Відманна.

   Цей мистецький проєкт є акцією вшанування пам’яті жертв війни та водночас актом підтримки та солідарності міжнародної мистецької спільноти з Україною.

   Мистецький проєкт «Музика заради миру» розпочався із привітальних промов перед гостями Національної опери Міністра культури та стратегічних комунікацій України Миколи Точицького та Посла ФРН в Україні Мартіна Єґера.  

   В першій частині концерту прозвучав Реквієм Моцарта у виконанні хору та оркестру Національної опери України, а також солістів Лілії Гревцової (сопрано), Ірини Петрової (мецо-сопрано), Олександра Нікіфорова (тенор) та Сергія Ковніра (бас). За диригентським пультом – Микола Дядюра, хормейстер – Богдан Пліш. «Реквієм», Моцарта, став музичним вшануванням пам’яті загиблих українців в підступній війні російських терористів. 

   У другій частині відбулася прем’єра в Україні твору Cantata in tempore belli («Каната часів війни») Йорга Відманна, німецького кларнетиста, диригента та композитора, який входить до трійки найбільш виконуваних сучасних композиторів світу. Музику антивоєнного твору покладено на вірші німецьких поетів різних століть та тексти з Біблії. Світова прем’єра «Кантати часів війни», як музичного твору протесту протии війни, відбулася за участю хору Капели імені Бориса Лятошинського та Гамбурзького державного оркестру під орудою Кента Нагано у лютому 2025 року в Ельбській філармонії (м. Гамбург).

   Українська пем’єра «Кантати часів війни» відбулася за участю хору та оркестру Національної опери України, хору Капели Лятошинського Національного будинку музики,  солістці  Іди Алдріан (сопрано, Австрія), хормейстеру Богдану Плішу, диригенту Кенту Нагано (США). На прем’єрі був присутній і сам композитор Йорг Відманн.

   Приїзд маестро Кента Нагано вУкраїну є особливою подією в світі мистецтва. З 2015 року Нагано є генеральним музичним директором і головним диригентом Гамбурзької державної оперита генеральним музичним директором Гамбурзького державного філармонічного оркестру. Він є почесним диригентом Берлінського симфонічного оркестру Німеччини з 2006 року, Кончерто Кельн з 2019 року, Монреальського симфонічного оркестру з 2021 року та державного оркестру Гамбурзької філармонії з 2023 року. Кент Нагано регулярно працює з провідними міжнародними оркестрами: симфонічним оркестром Баварського радіо, філармонічним оркестром Радіо Франції, оркестром Національної опери в Парижі, Чиказький та Детройтський симфонічні оркестри, Віденський симфонічний оркестр. В рамках проєкту «Музика заради миру» маестро Нагано вперше диригував симфонічним оркестром Національної опери України.  

   "Кантата часів війни (Cantata in tempore belli) створена під час війни й справляє грандіозне враження… Твір вже мав світову прем'єру в Гамбурзі", - зазначив генеральний директор-художній керівник Національної опери України Петро Чуприна.

   Унікальною особливістю заходу стало залучення до ролі читця в «Кантаті часів війни» Йорга Відманна відомої української правозахисниці Олександри Матвійчук, лауреатки премій імені Василя Стуса та «Захисник демократії», голови організації «Центр громадянських свобод», що була нагороджена Нобелівською премією миру 2022 року.Її  голос на різних міжнародних майданчиках завжди нагадує світу про людський вимір війни, необхідність побудови справедливого миру та притягнення до відповідальності злочинців. В проєкті «Музика заради миру» він підсилив головниййого меседж – шукайте миру і невтомно поривайтесь до нього! (Псалом 34).

   Проєкт реалізувася Міністерством культури та стратегічних комунікацій України, Національною оперою України імені Т. Г. Шевченка, Національним будинком музики, Благодійним фондом Марії Дідковської «Відкрита музика міста».

   Головним партнером проєкту виступило Посольство Федеративної республіки Німеччина в Україні.

Леонід Коваленко 

фото:  Руслан Сингаєвський, Олександра Злуніцина

Самотність серед соцмереж

Авторка:

Дарина Комина

   Технології в сучасному суспільстві зробили важливий внесок у способі нашого спілкування. Сьогодні ми легко можемо написати повідомлення людині за кількасот кілометрів від нас, не чекаючи на відповідь тижнями. Достатньо мати акаунт в якійсь з соцмереж і стабільне інтернет-підключення. Соцмережі дозволяють нам спілкуватися у мульти-медійний спосіб. Тобто, і текст набрати, і голосове повідомлення записати, і на додачу скинути якусь картинку. Соцмережі, здавалося б, відчинили двері для безмежного простору для спілкування з представниками різних країн, культур та інтересів. Однак чи помічали Ви зріст тенденції на те, що ми все частіше почуваємося більш спустошеними та самотніми? З чим пов'язаний цей парадокс?

   Як би дивно не звучало, але більше часу в соцмережах — це не обов’язково більше зв’язку чи спілкування, а часто більше самотності. На цю тему існує чимало наукових робіт, особливо в англомовному медіа-просторі. Зокрема, дослідження для журналу American Journal of Preventive Medicine, що стосувалося понад 1700 юних респондентів. Автори виявили, що молоді люди, що проводять у соцмережах понад дві години на день або надто часто їх перевіряють, частіше повідомляють про почуття соціальної ізоляції. Замість того, щоб почуватися ближчими до інших, вони дедалі більше відчувають себе відокремленими. 

   Отже, це дослідження показує, що соцмережі можуть створювати ілюзію зв’язку, проте насправді підживлюють відчуття самотності. Одне з головних пояснень — пасивне споживання контенту: більшість користувачів не ведуть активних діалогів, а просто переглядають стрічку новин, не взаємодіючи з іншими на глибшому рівні. Це сприяє відчуженню. Ще один чинник — ідеалізовані образи, які ми бачимо в соцмережах. Люди зазвичай публікують лише найкращі моменти свого життя, і в результаті створюється хибне враження, що всі навколо щасливіші, успішніші чи соціально активніші. Це підштовхує до порівняння й заниження власної самооцінки.

   Крім того, віртуальне спілкування часто витісняє живе. Людина може мати десятки діалогів у месенджері, проте не мати з ким поговорити по-справжньому. Замість глибоких розмов — короткі реакції, емодзі та меми. У деяких випадках формується цикл уникання: людина, яка почувається самотньою, йде в інтернет, щоб втекти від цього відчуття, але чим більше часу вона проводить там, тим сильніше воно повертається. Через що виникає замкнене коло цифрового віддалення. 

   Що ми можемо з цим зробити? Буде дещо по-дурному радити "спілкуватися частіше наживо". Будьмо реалістами: війна багатьох із нас розділила з рідними, до того ж, глобалізація дозволила нам знаходити приятелів з різних країн. А отже, саме соцмережі і дозволяють нам тримати зв'язок з близькими. Навіть якщо вам подобається проводити багато часу в соціальних мережах, важливо навчитися використовувати їх усвідомлено, щоб уникнути замкненого кола цифрового віддалення.  

   По-перше, пошук спілкування в соцмережі = прямому контакту, а не знаходження "обхідних" шляхів. Що я маю на увазі? Варто чітко розмежовувати, коли ви заходите в соцмережі для розваги, а коли для справжнього спілкування. Старайтесь не обмежуватися лише переглядом чи коментуванням постів, а знаходьте час на особисті повідомлення чи телефонні дзвінки друзям і близьким — це допоможе зберегти справжній емоційний зв’язок.

   Другий важливий крок — практикувати цифрову усвідомленість. Запитуйте себе, що саме ви відчуваєте після певного часу в соцмережах — чи надихає це вас, чи навпаки виснажує. Якщо помічаєте, що стрічка новин викликає тривогу або сум, зробіть паузу, вимкніть телефон і трохи відпочиньте. Так ви зможете повернути собі контроль над часом і настроєм. Також корисно встановити для себе чіткі часові межі: наприклад, користуватися соцмережами не більше 2 годин на день, або не заходити в них одразу після пробудження. Це допоможе не перетворювати перегляд новин на автоматичну звичку, що відволікає і виснажує.

   Не забувайте і про офлайн — намагайтеся за можливості знаходити можливість зустрітися з друзями наживо. Живе спілкування, обійми, живий голос мають набагато більшу емоційну цінність і допомагають значно знизити відчуття самотності.

   Також варто переглянути свій інформаційний простір у соцмережах — підписуйтеся лише на ті акаунти, що надихають, підтримують і не змушують порівнювати себе з іншими. Здоровий інформаційний простір — це важлива умова для позитивного сприйняття соцмереж.

   І, нарешті, шукайте глибини навіть у віртуальному спілкуванні. В сучасних реаліях це особливо важливо. Спробуйте ставити щирі запитання і цікавитися справжніми почуттями співрозмовника замість формальних реакцій. Соцмережі — це лише інструмент, і від того, як ми ним користуємося, залежить, чи зближує він нас із людьми, чи віддаляє.