При вирішенні питань зміцнення обороноздатності країни важливо не тільки реально оцінювати економічний потенціал та економічну міць країни, а й ту їх частину, яка може бути призначена для задоволення військово-економічних (оборонних) потреб. Категорією, що характеризує величину цієї частини економічного потенціалу, є військово-економічний потенціал. Проблема забезпечення військово-економічного потенціалу є однією з найактуальніших проблем сучасної України. Очевидне загострення даної проблеми в даний час. Разом з тим, дослідженню теоретичних і практичних основ військово-економічного потенціалу держави вітчизняними фахівцями приділяється недостатньо уваги.
У військовій теорії потенціал визначається «як сукупність матеріальних і духовних сил держави, суспільства, збройних сил, які можуть бути використані для досягнення цілей війни».
В українській і зарубіжній літературі називається більш тридцяти потенціалів, що впливають на стан військової могутності країн і коаліцій: економічний, науково-технічний, політичний, соціальний, демографічний, моральний, власне військовий і ін. Роль різних потенціалів у формуванні військової могутності держави неоднозначна.
Враховуючи особливості розглянутої теми, доцільно розглянути дефініцію «оборонний потенціал» На наш погляд, оборонний потенціал можна визначити як сукупність людських, матеріальних, військових, політичних та інших об'єктивно існуючих можливостей держави та її здатність мобілізувати і використовувати ці можливості для забезпечення обороноздатності країни, захисту її військово-політичних та економічних інтересів на міжнародній арені, досягнення кінцевих цілей війни.
У структурному відношенні оборонний потенціал держави представляє складну систему, елементи якої тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, мають кількісні та якісні характеристики. Найважливішими елементами цієї системи є економічний, військово-економічний, науково-технічний, військовий, політичний, морально-психологічний, організаційно-управлінський та інші потенціали.
У структурі оборонного потенціалу держави провідне місце займає власне військовий потенціал, який у своїй основі втілюється в бойовому потенціалі збройних сил, відображає здатність забезпечити оборону країни. Військовий потенціал у вирішальній мірі визначає оборонний потенціал держави. Останній багато в чому залежить від політики держави, здатності його політичної системи мобілізувати й ефективно використовувати існуючі людські, матеріальні, фінансові та інші можливості країни в інтересах зміцнення її обороноздатності.
Військовий потенціал - це «здатність держави (коаліції) утримувати й удосконалювати збройні сили, підвищувати їх боєготовність і боєздатність, поповнювати навченими кадрами, постачати сучасними зброєю та військовою технікою, усіма видами постачання в мирний час і особливо в період війни».
В даний час Україна володіє недостатнім військовим потенціалом для ведення повномасштабної війни.
Матеріальною основою військового потенціалу є економічні можливості держави, тобто економічний потенціал.
Економічний потенціал (ЕП) - це об'єктивні можливості, якими володіє держава (коаліція), для виробництва матеріальних благ і послуг з метою задоволення цивільних і військових економічних потреб суспільства при максимальній напрузі сил.
Його роль значно зростає в сучасних умовах у зв'язку з освоєнням збройними силами якісно нових систем озброєння, військової та спеціальної техніки в кількостях, необхідних для гарантованого захисту національної безпеки.
Від рівня розвитку економічного потенціалу, стану економіки держави залежать кількісні та якісні параметри збройних сил.
Слід зазначити, що показники економічного потенціалу (ЕП) України не перевершують відповідні показники Росії, ступінь реалізації економічного потенціалу Росії значно нижче, ніж у цих країнах.
Для прикладу приведемо співвідношення військових потенціалів Росії і США (станом на кінець 2006р.)
Параметри порівняння Росія США
Чисельність населення, млн. осіб 144,8 282,1
Чисельність чоловіків, придатних до військової служби, млн. Осіб 30,0 56,0
Військовий бюджет, млрд. дол. США 8,36 292,3
Чисельність регулярних збройних сил, тис. чоловік 1200 1365
У тому числі:
сухопутних сил 400 471
ВПС 250 353
ВМС 225 541
Військова техніка, од. У тому числі:
міжконтинентальні балістичні ракети 756 534
міжконтинентальні бомбардувальники 81 190
танки 16000 8300
реактивні установки 1700 1075
артилерійські гармати 6400 6000
винищувачі 950 4300
вертольоти 2500 6720
авіаносці 1 12
есмінці 17 54
атомні ударні підводні човни 27 57
десантні кораблі 25 84
В оборонному потенціалі держави найважливішу роль грає його військово-економічний потенціал (ВЕП).
Наприклад, ВЕП трактується як:
- «Максимум матеріальних коштів, що виділяються державою на військове споживання»;
- «Частина економічного потенціалу, яка використовується безпосередньо для задоволення потреб збройних сил»;
- «Здатність економіки забезпечити безпосередні потреби збройних сил як у мирний, так і у воєнний час» і т.д.
На наш погляд, ВЕП держави можна визначити як максимальний рівень економічного забезпечення конкретних військових потреб, підготовки і ведення воєн, який може бути досягнутий в певні терміни при найбільш напруженому використанні продуктивних сил країни у військових цілях і допустимо низькому рівні задоволення цивільних потреб.
Основними чинниками зростання військово-економічного потенціалу є:
- По-перше, темпи економічного розвитку країни, які знаходяться в прямій залежності від продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва. Підвищення продуктивності праці дозволяє нарощувати обсяги виробництва цивільної та військової продукції, успішніше справлятися із завданням своєчасної заміни застарілої продукції виробничого і військово-технічного призначення;
- По-друге, рівень науково-технічного прогресу в країні і впровадження його результатів у військовий сектор економіки. Це дозволяє створювати в найкоротші терміни в необхідних кількостях найдосконаліші засоби озброєння і бойової техніки;
- По-третє, стан господарського механізму суспільства, найважливішим елементом якого є управління військової економікою;
- По-четверте, підвищення ефективності використання коштів, що виділяються на оборону країни.
Ефективність і мобільність військово-економічного потенціалу виражаються в гнучкій перебудові економіки на випуск військової продукції, високих темпах виробництва найважливіших видів озброєння та військової техніки, в оперативному впровадженні у виробництво серійних зразків зброї.
Перетворення ВЕП в реальну військово-економічну міць відбувається за допомогою організації і розвитку військової економіки, виступаючої сполучною ланкою між ВЕП і військово-економічними потребами держави. В процесі виконання цієї ролі, тобто використання існуючих економічних ресурсів для виробництва величезного асортименту продукції військового призначення, між військовою економікою і ВЕП виникають багатопланові взаємозв'язки, характер і форми яких в кінцевому рахунку обумовлюють не тільки можливі межі розвитку військової економіки, а й її структуру, географічне розміщення, ефективність функціонування і т. д.
Військову економіку умовно можна вважати активною частиною ВЕП, бо виробничий апарат діючих військових підприємств підпорядкований задоволенню конкретних військових потреб, функціонування цих підприємств вже означає реалізацію ВЕП.
Невикористовувані же в кожний конкретний час у військових цілях потенційні військово-економічні можливості країни можна вважати пасивною частиною ВЕП. Практичне використання цієї пасивної частини ВЕП здійснюється за допомогою її перемикання на військові рейки, розширення військової економіки.
Реалізація ВЕП пов'язана з розвитком військової економіки, межі розширення якої еластичні в рамках ВЕП країни.
Серед структурних елементів військово-економічного потенціалу особливе місце належить промислово-виробничому потенціалу країни в тій його частині, яка вже залучається або може бути використана для випуску озброєння та іншої продукції військового призначення.
Галузі, що входять в цю частину даного потенціалу, функціонально і організаційно утворюють оборонний промисловий комплекс (ОПК) країни. Саме ОПК є найважливішим суб'єктом військової економіки, тому його функціонування багато в чому забезпечує військово-економічний потенціал держави.
Поняття «оборонно-промисловий комплекс» (ОПК) багатопланове. ОПК необхідно розглядати як підсистему військової економіки, що виконує комплекс взаємопов'язаних видів діяльності: розробку та впровадження науково-технічного забезпечення військового виробництва; виробництво і поставку військової продукції для державних потреб; збут військової техніки та озброєнь (ОВТ) на світовому ринку зброї; надання послуг з ремонту та обслуговування військової техніки, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації військових кадрів.
ОПК має особливості, що відображають своєрідність його внутрішнього і зовнішнього середовища. Склад специфічних характеристик ОПК потребує розширення. Його доцільно доповнити фіксацією особливостей ринку збуту військової техніки та озброєнь. Практично вся військова продукція на українському ринку закуповується державою, тобто ринок ОВТ в країні є переважно ринком монопсонії. Таке положення є досить значущим чинником, що детермінує підвищену роль держави в регулюванні умов і результатів господарювання підприємств та організацій ОПК.
Не менш важливими є особливості ОПК, що відображають своєрідність сучасної української економіки, векторів її розвитку. Характер трансформаційних процесів, інституціональних змін, що відбуваються в ній, стан внутрішнього середовища та існуючі зовнішні зв'язки підприємств ОПК дозволяють доповнити наявні уявлення про склад особливих характеристик сучасного оборонно-промислового комплексу.
По-перше, ОПК після проведення широкомасштабної приватизації відрізняється підвищеною часткою державної власності.
По-друге, ОПК відрізняється різноманітністю видів діяльності, організаційно-правових форм, що обумовлює диференціацію можливостей держави з управління його структурними ланками.
По-третє, ОПК знаходиться в процесі конверсії, яка являє собою регульований державою процес організаційних, правових, технологічних, науково-технічних і соціально-економічних перетворень оборонної промисловості в цілях часткової або повної переорієнтації на випуск продукції цивільного призначення, раніше задіяних в оборонному виробництві виробничих потужностей, науково-технічного потенціалу і трудових ресурсів організацій оборонної промисловості.
Склад і зміст функцій українського ОПК
Функції Зміст
Організаційна Налагодження, підтримання та розвиток зв'язків між суб'єктами
господарювання, необхідних для досягнення спільних цілей і завдань;
балансування і узгоджена реалізація інтересів учасників ОПК;
створення в рамках ОПК великих інтегрованих структур (ІС). Стимулююча Позиціонування точок економічного зростання всередині ОПК і створення
преференцій для організацій, що їх представляють; посилення ролі і
розширення сфери дії довгострокових зв'язків між господарюючими
суб'єктами ОПК; забезпечення стійкої мотивації підприємств до
оновлення виробничого апарату, номенклатури продукції, підвищенню
її конкурентоспроможності.
Ресурсна Зосередження в рамках ОПК кадрових, фінансових, інформаційних та
матеріальних ресурсів, забезпечення їх ефективного перетікання між
суб'єктами господарювання; концентрація ресурсів на пріоритетних
напрямах розвитку ОПК; прискорення кругообігу функціонуючого
капіталу; тиражування передового господарського досвіду
(використання бенчмаркінгу).
Забезпечення
національної безпеки
Створення необхідного матеріально-технічного та кадрового
забезпечення національної безпеки; забезпечення мобілізаційного
моменту, що відображає потенційно можливе розширення масштабів
і підвищення динаміки військового виробництва.
Сприяння сталому
економічному зростанню
Формування сукупного попиту та сукупної пропозиції; відтворення
мультиплікаційного ефекту; виключення або максимальне
обмеження негативного впливу виробництва ОПК і процесів
використання його продукції на екосистему.
Розвитку експортного потенціалу країни та регіонів
Виробництво та збут продукції на світових ринках
військової техніки та озброєнь; нарощування експортної виручки;
відновлення статусу української ОПК як виробника
конкурентоспроможної військової продукції;
компенсація загроз, пов'язаних з глобалізацією економіки
в умовах низько диверсифікованої структури експорту,
що стійко відтворюється. Реалізація геополітичних інтересів країни.
Інноваційна Проведення фундаментальних і прикладних розробок у сферах
інноваційних технологій і сучасних технічних систем,
результатом використання яких стають нові зразки військової
техніки та озброєнь, різноманітна конкурентоспроможна
наукомістка продукція військового та цивільного призначення.
Соціальна Забезпечення: зростання рівня витрат на робочу силу на підприємствах і
організаціях ОПК; реалізації соціальних потреб людей, зайнятих в
ОПК; професійної мобільності кадрів; умов праці та побуту,
Будучи гарантом підтримки та реалізації військово-економічного потенціалу, оборонно-промисловий комплекс України зберігає ряд конкурентних переваг, що дозволяють вигідно інтегруватися в світогосподарські зв'язку. Сюди можна віднести:
- Відносну дешевизну робочої сили у поєднанні з її високою кваліфікацією;
- Значний потенціал прикладної науки з відносно невеликою капіталоємністю науково-дослідницьких робіт;
- Достатньо високу частку основних виробничих фондів, що дозволяє знижувати капіталомісткість технологічної модернізації виробництва;
- Передовий рівень деяких військових і космічних технологій,
- Величезні можливості в галузі технологій "подвійного застосування".
Слід зауважити, що протягом декількох років основна прибуток підприємствам ОПК приносила експортна діяльність. В даний час відбувається поступовий відхід від експортно-сировинного типу економічного зростання. Перехід до іншого типу військово-економічного розвитку можливий лише на базі реалізації конкурентних переваг в області високих технологій, транспорту, енергетики, аграрного потенціалу, модернізації та створення високотехнологічних виробництв, результатом яких є продукція зі значною доданою вартістю, отриманою за рахунок застосування досягнень науки, передових технологій і техніки. У цих умовах роль і місце науки і технологій в соціально-економічному розвитку країни повинні принципово змінитися.
Пріоритетними напрямами використання потенціалу ОПК в інтересах зміцнення і реалізації військово-економічного потенціалу є розвиток авіа-і суднобудування, які б зберігали конкурентні переваги, в тому числі і на зовнішньому ринку; розвиток радіоелектронного комплексу; розвиток виробництва імпортозамінного обладнання і т.д. Виходячи з викладених підходів до основних інструментів політики, спрямованим на підвищення ефективності використання потенціалу ОПК, слід віднести в першу чергу комплекс стратегічних і програмних документів, які повинні бути розроблені Кабміном.
Враховуючи, що розвиток технологій є безперервним, постійно оновлюваним процесом, а також беручи до уваги нові тенденції та напрямки технологічного розвитку в світі, в рамках нових державних програм, які повинні негайно бути розробленими, має бути передбачено подальший розвиток національної технологічної бази оборонно-промислового комплексу Україна, що передбачає розробку та освоєння промислових базових і критичних технологій, орієнтованих в тому числі на створення і виробництво сучасних видів спеціальної техніки; розвиток військової авіаційної техніки України, яка має передбачити, у тому числі, формування наукового заділу і розробку нових технологічних рішень в інтересах створення перспективних зразків військової авіаційної техніки (винищувальної, штурмової авіації, в перспективі дальньої стратегічної авіації); розвиток суднобудування в т. ч. : виробництво сучасних підводних човнів, есмінців, авіа- і гелікоптеро - носців).
В рамках цих програм повинна проводитися науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) по створенню найважливіших технологій міжгалузевого значення за пріоритетними напрямами розвитку науки, технологій і техніки України, які повинні охоплювати більшу частину переліку критичних технологій України. Відповідно до програмних заходів повинна здійснюватися розробка конкретних технологій, які не поступаються сучасному світовому рівню.
Реалізація таких програм дозволить значно підвищити якість виробленої цивільної та військової техніки на підприємствах ОПК, що забезпечить її високу конкурентоспроможність на світових ринках.
У перспективі розвиток авіа-і суднобудування, що зберігають конкурентні переваги, в тому числі і на зовнішньому ринку; розвиток радіоелектронного комплексу; розвиток виробництва імпортозамінного обладнання дозволить значно підвищити військово-економічний потенціал держави.
Підготував Олександр Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар