Війна завжди змушувала людей шукати кращого життя. Чи можна їх у цьому звинувачувати? Наразі багато українців їдуть на заробітки або навчання за кордон. Під час Другої світової та інтеграції в ЄС велика кількість населення Польщі також покидала рідні землі. Натомість зараз у країні спостерігається позитивна тенденція повернення польського народу на історичну Батьківщину. Дивує те, що навіть американці та канадці, встановлюючи своє польське коріння, охоче переїздять на землю пращурів. Аби дізнатися, чи чекає така перспектива на Україну, я поставила запитання 580 українцям у Кракові та Варшаві: Чи збираєтеся Ви повернутися в Україну після завершення навчання/тимчасової праці?
Маргарита Павлюк, студентка 3-го курсу факультету журналістики Академії Моджевського у Кракові, 20 років: - Важко сказати, що буде через півроку, тому планувати повернення в Україну чи ні - ще складніше. Особисто мені хотілося б залишитись у Кракові, адже все ж звикаєш до суспільства, до міста та взагалі до атмосфери Польщі. Ще 2 роки тому той самий Львів здавався близьким душі (сама я не зі Львова, але досить частенько бувала там ), а зараз розумію, що їду в Краків як додому, все тут своє, рідне. Не хочу знову десь "приживатись", тому сподіваюся залишитись тут.
Микита Гальомко, студент 1 курсу факультету міжнародних відносин Яґеллонського університету: - Якщо буде можливість залишитись в Польщі, або навіть краще - поїхати працювати і жити до Німеччини чи іншої країни ЄС, то питання повернення на Батьківщину навіть не буде розглядатися мною. Але якщо Україна запропонує мені кращу роботу за моїм профілем і задовільну заробітну плату, то скоріш за все я повернуся і буду працювати на благо розвитку моєї неньки.
Максим Кісельов, студент 2 курсу факультету дизайну та технологій Варшавського університету, 19 років: - Ні, не повернусь. Причини? 1) курс валют; 2) жодної перспективи; 3) немає роботи; 4) наднизькі пенсії; 5) немає можливості виїхати за кордон без візи (країни Євросоюзу); 6) низька зарплатня; 7) корупція; 8) нерозумний президент; 9) фальсифікації всюди.
Володимир Бойко, 25 років: - Великих планів на майбутнє на маю, як складеться життя далі - не знаю. На даний момент працюю в Варшаві. Але в перспективі хотів би повернутись в Україну. Чому? Там мій дім, моя земля, моя країна.
Артем Безрукавенко, студент 1 курсу заочної форми навчання Варшавського університету, 18 років: - Неоднозначно це все. Я не буду лукавити: поїхав, в першу чергу, для себе, і тому що родом з Донецької області. На жаль, в Україні особливо не проживеш зараз з нашими зарплатами. У Польщі більше перспектив і роботи в цілому. Але дуже обурюють такі люди, які пишуть образливі пости, принижуючи росіян, щоб зайвий раз показати свою патріотичність, а насправді говорить про небажання жити в українському "лайні". Патріотизм - це не означає жити в країні та знати її історію, це ще й любов до Батьківщини і готовність служити її інтересам, іноді забуваючи про свої особисті. У тому, що відбувається зараз в Україні, винні ми всі в тій чи іншій мірі! Який народ - така і влада. Щоб хоч що-небудь змінити, потрібні: А) бажання Б) кошти. Я маю бажання, а ось кошти швидше знайти за кордоном. Любіть Батьківщину, адже ви скрізь будете чужими, тільки не вдома.
Єгор Ковальчук , студент 1 курсу факультету міжнародних відносин Яґеллонського університету: - Оскільки я вчуся на факультеті міжнародних відносин, я пов'язую своє майбутнє з політикою. Так як я український націоналіст, який дійсно вважає, що в України є яскраве майбутнє в економічному та політичному плані, я після завершення навчання збираюся повернутися на Батьківщину і спробувати працювати в політичній сфері не за для власної наживи, а для свого народу. Слава Україні!
Як бачимо, результати опитування невтішні. Причини та наслідки розуміють усі, а от висновки нехай кожен зробить окремо.
Автор: Ольга Черенкова
Немає коментарів:
Дописати коментар