Интернет реклама УБС

17.12.15

Чи пересядуть українські аграрії на вітчизняні комбайни і трактори?

За останні роки імпорт тракторів скоротився майже на 50%. Чи зможуть скористатися цим вітчизняні заводи, розбиралося Agravery.com.

За останні десять років продукція українського сільгоспмашинобудування втратила позиції на вітчизняному ринку. Якщо в 2004 році 80% продажів сільгоспмашин припадало на заводи України та країн СНД, сьогодні їх доля не перевищує 30%. На питання, яку техніку купують чи хочуть купити українські аграрії, більшість відповідає: John Deere, New Holland, Case ІН тощо.

Вітчизняна техніка здебільшого не задовольняє їх продуктивністю та якістю, а купують її головним чином через ціну, в півтора-два рази нижчу імпортної. «У нашому господарстві працюють трактори John Deere, Case, Fendt. Вибирали їх, виходячи з того, що нам потрібна максимальна продуктивність на полі», — розповідає Роман Волошин, керівник Погребищенського підрозділу філії ТОВ ПК «Зоря Поділля», що обробляє землі у Вінницькій та Київській областях.

Девальвація гривні зробила дорогу імпортну техніку ще дорожчою. Втім, навряд чи українська техніка значно посуне на ринку імпортну — не вистачає асортименту, а якість та економність обслуговування не задовольняють покупців.

Куди поділися українські трактор і комбайн

Вітчизняні виробники сільгосптехніки переживають наслідки розвалу галузі в 1990-ті. Економічна криза в Україні зачепила всі без винятку «сільмаші». Багато підприємств припинило існування чи скоротило виробництво в рази.

Якщо в 1990 році українські заводи відвантажили 106 тис тракторів, то в 2014-му — 4. Виробництво плугів скоротилося з 89 тис у 1990-му до 1,8 у 2014-му, культиваторів — з 13,4 до 3,5, сівалок — з 57,1 тис до 3 тисяч, зернозбиральних комбайнів з 5,4 тис  до 68 (дані по комбайнах — 2013 року).

Показовим у цьому є доля українських цукрозбиральних комбайнів, які в СРСР випускали тільки українські заводи. В 1990 році обсяг виробництва цукрозбиральної техніки становив 8600 одиниць. У 1990-ті випуск скоротився до кількох сотень комбайнів на рік — в умовах кризи українським та російським аграріям було не до цукру. Російський ринок просів до 500 комбайнів щороку, український — ще більше. При чому конкуренцію українським машинам склала вживана техніка переважно з Німеччини. І хоч на Тернопільському комбайновому заводі вдалося розробити комбайн нового покоління «Збруч», грошей на його серійне виробництво не знайшлося — для підтримання рентабельності потрібно було відвантажувати хоча б по 120 комбайнів щороку, тоді, як підприємство ледь знаходило клієнтів на 50—100 машин.
Далася взнаки і відсутність достатньої державної підтримки як аграріїв, так і самих виробників. Приміром, з понад 1300 зернозбиральних комбайнів, випущених за майже двадцять років «Херсонмашем», 90% було продано за державними програмами. Як тільки фінансування зійшло нанівець, виробництво скоротилося в рази.

Вітчизняна техніка часто не може похвалися ані надійністю, ані швидкістю роботи. «Для заготівлі грубих кормів ми використовували машини радянського зразка. Нині працюємо імпортними. Так, це дороге задоволення, але й прибутки вищі», — розповідає Олександр Мегей, керівник ПСП «Лідер» на Черкащині, що обробляє 1300 гектарів та займається тваринництвом.

За його словами, якщо раніше на заготівлю люцерни вони витрачали кілька тижнів, то зараз — 3—4 дні. «Імпортна техніка має вищу продуктивність, менше ламається, одна машина виконує кілька операцій. Тобто з новою технікою вкладаємося в термін, коли рослини зберігають найвищу перетравність, що дозволяє підвищити ефективність тваринницького комплексу», — розповідає він.

Ще одним плюсом імпортної техніки є економічність. Якщо українському комбайну «Славутич» потрібно 3—4,5 л пального на тонну зерна, то імпортним досить літр. «Витрата пального по господарству скоротилася втричі. Ми підрахували: з імпортною технікою заощаджуємо два-три мільйони гривень на рік. Зекономлені кошти знову вкладаємо в технічний парк», — додає Олександр Мегей.

Ще один «мінус» українських виробників — обмежений асортимент продукції. Можна нарахувати десятки позицій, де вітчизняні заводи взагалі не пропонують жодної альтернативи імпорту. «Зараз прицінюємося до телескопічного навантажувача, посівного комплексу, самохідного кормозбирального комбайна. Але такі машини в Україні не випускають», — розповідає керівник «Лідеру».

Залежні українські заводи і від поставок з-за кордону комплектуючих та матеріалів. Стосується це навіть виробників простих ґрунтообробних машин — в Україні бракує якісного металу. Приміром, «Червона зірка» закуповує робочі органи культиваторів в Іспанії, а «Уманьферммаш» — метал для плугів та борін в Австрії. А після визнання банкрутом «Дніпрошини» українські виробники залишаться ще й без вітчизняних шин для своєї техніки. 

Ставка на інновації

Однак є й позитивні приклади. Серед них — Харківський тракторний завод. Зберігши виробничі потужності та кадровий потенціал, підприємство розширило асортимент продукції та більше уваги приділяє якості й надійності машин.

При цьому одними тракторами на ХТЗ обмежуватися не бажають — завод планує розпочати складання зернозбиральних комбайнів Sampo Rosenlew. У цьому році в Харкові підготують дослідну партію комбайнів для сертифікації. У 2016 році, як очікується, розпочнеться виробництво, яке за три-чотири роки планують довести до півтисячі комбайнів на рік. До 2020 року рівень локалізації має зрости до 50%. У планах харків’ян — і співпраця з John Deere.

Не чекає допомоги від держави і найбільший на пострадянському просторі виробник посівної техніки — кіровоградська «Червона зірка». Завод має найсучаснішу серед виробників сільгосптехніки України фарбувальну лінію, лазерний розкрій металу, роботизоване зварювання. В Кіровограді запущено ливарний завод, що дасть змогу відмовитися від поставок з Туреччини та Китаю. Така модернізація дала змогу компанії запустити виробництво посівних комплексів, у тому числі для роботи за мінімальною і нульовою технологіями, а також просапник сівалок на 12 та 16 рядків

Прикладом вдалого орієнтування на ринку є «Завод Кобзаренка». Підприємство, «біографія» якого нараховує 22 роки, нині пропонує найширший в Україні асортимент тракторних причепів та бункерів-перевантажувачів зерна. Увійшов завод і в сегмент цистерн сільськогосподарського призначення — продукція стає все більш затребуваною як в Україні, так і в Росії. Через п’ять років підприємство планує випускати до 400 цистерн різного об’єму щороку, для чого готове збудувати виробничий майданчик у Польщі — в Україні оцинковувати цистерни великого об’єму просто нема де.

Освоїли на підприємстві й виробництво нішової техніки — мобільних розчинно-заправних станцій, тюковозів, машин для запаковування і розпаковування зерна. Розробка «Заводу Кобзаренка» — перевантажувач зерна «Ковчег» — тривалий час не мав аналогів у світі. Цьогорічна новинка — причіп-ваговоз із зсувною стінкою.

Підприємству на розвиток вдається залучати дешеві кредити з ЄС. «Влітку плануємо погасити всі кредити і взяти нові. Сьогодні ми вже користуємося європейськими кредитами під 6,5 відсотка річних. Йдеться про один польський банк, який обслуговує наш польський підрозділ. Ми беремо кредити і передаємо їх сюди, в Україну», — розповідає керівник підприємства Анатолій Кобзаренко.

Вчаться вітчизняні виробник і маркетингу. Так, «Бердянські жатки» не тільки перефарбували машини з бордового в жовтий, а й просувають їх під новим брендом John Greaves з легкопізнаваним логотипом. Це, як розповіли представники підприємства, стало логічним продовженням «перезапуску» виробництва і розширення асортименту продукції. Крім того, ребрединг допомагає працювати на експортних ринках.

Втім, ці заводи не можуть суттєво змінити ситуацію – їх доля у виробництві не така велика, та й значна частина продукції йде на експорт. В 2014 році з 4102 випущених ХТЗ та іншими заводами тракторів за кордон поставлено 2259, з них 1041 — у Росію. В РФ відправилися і 1503 сівалки (вироблено в 2014-му — 2893) тощо.

Криза як шанс?

За даними Мінагрополітики, в 2014 році поставки з-за кордону тракторів в Україну скоротилися майже вдвічі, до 207,5 мільйона доларів проти 400,4 мільйона в 2013-му. Ринок комбайнів просів ще більше. Одночасно скоротилось і виробництво. За даними Мінагрополітики, у січні-квітні 2015 року виробництво тракторів скоротилося на 17,3% (до 1280 одиниць), відвальних плугів — на 5,6% (526 од.), дискових борін — на 25,5% (366 од.) тощо.

Ця ситуація дає певний шанс українським виробникам. Як зазначає директор Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва Володимир Кравчук, українські виробники на сьогодні мають найбільші шанси збільшити продажі у сегментах причіпних  машин, а також жаток. «Не можна категорично сказати, що ми користуємося тільки імпортною технікою. Якщо говорити про причіпну техніку — то це можуть бути вітчизняні машини, — погоджується  Роман Волошин. — Приміром, використовуємо уманські культиватори для міжрядкового обробітку цукрових буряків, інші ґрунтообробні агрегати».

«Попит змістився до бюджетних продуктів. Наприклад, у сегменті зернозбиральних комбайнів аграрії цікавляться більш дешевими моделями. Збільшилася доля потриманої техніки, а серед причіпних машин є інтерес до продукції вітчизняних виробників», — розповідає виконавчий директор компанії «Техноторг» Юрій Калюжний.

Але навіть така техніка може виявитись не по кишені. «Аграріям банально не вистачає грошей. Ми зараз пропонуємо техніку європейської якості. Але її нема за що купувати. Кредити під 28% не всім по кишені, — коментує заступник директора компанії «Велес-Агро» Віктор Плахотний. — По нашому підприємству росту продажів по Україні немає. Навпаки, порівняно з минулим роком реалізація ґрунтообробних і посівних машин "Велес-Агро" знизилася в Україні на 20%. Допомагає експорт, а це до 40% продукції».

Є надія, що вирішити проблему допоможе уряд. У державному бюджеті-2015 було закладено 300 мільйонів гривень на компенсацію кредитних ставок аграріям, а також фінансування закупівлі техніки через «Украгролізинг».

Як показує практика попередніх років, чим більше виділялося коштів на програми державної підтримки, тим більше аграрії купували вітчизняну сільгосптехніку. Приміром, в 2010 році селяни через «Украгролізинг» придбали 313 тракторів на 67,5 мільйона гривень. У 2014 сума була скорочена до 28,3 мільйона, що вистачило на 95 тракторів.

Євген Пилипенко

Немає коментарів:

Опублікувати коментар