Интернет реклама УБС

28.03.16

Культура страху (цензура)

Сучасна культура вже не стільки боїться політичних заборон, скільки, скажімо століття тому.
Валуєвський циркуляр, Емський указ ставили табу на українську мову, чим суттєво обмежували права української культури. Своєрідною захисною реакцією стає концентрація на простонародному житті. Культура України хоч поволі, але продовжувала розвиватися. Незалежно від російської культури царизму.
Великого значення набуває поява інтелігентів на теренах України. Перше покоління яких виростала фактично з соціального середовища. Вони об’єднувалися в гуртки і вирішували питання філософські, ідеології, тощо. Форумами для інтелігентів-однодумців були не що інше як журнали. Але інтелігенти, як не дивно, хоч їх і мало цікавити життя селян, простого народу, були відірваними від мас. І все ж вплив цієї, здавалося б на перший погляд, непотрібної та малозрозумілої діяльності виявився навіть більшим, ніж цього очікували самі інтелігенти. Їм вдалося таки зберегти духовний світ людей, відсторонити від хибних цінностей, що руйнують національну свідомість.
Велике значення у розвитку культури мала освіта. Російський уряд, знову ж таки, робив усе аби український народ був неписьменним. А самі українські митці слова писали в умовах урядових заборон та репресій. Заковані в кайдани слова не мали виходити за рамки допустимого. Та й друкуватися не мали де. Чи не єдиними осередками друкарства в Україні були альманахи («Украинский альманах», «Молодик» у Харкові, ще – у Петербурзі»).
Ці репресії на певний час призупиняли культурний розвиток країни, становлення модерної української нації та національної свідомості громадян. Але що може стати на шляху духовно могутнього українця.
У сучасному суспільстві гостро постало питання цензури в культурній сфері, свободи слова. У 2003 році Верховна Рада України прийняла закон «Про заборону цензури»(стаття 15 Конституції України). Відповідь на питання що ж таке цензура знаходимо у статті 45-1 Закону України «Про інформацію»: Цензура, як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.
Гарантування свободи слова деталізовано і унормовано також в інших Законах України - «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та ін. Ними обумовлено право на отримання об'єктивної, точної і повної інформації, забезпечення доступу до неї, вільне поширення поглядів, право на заснування та використання ЗМІ. Відповідно до українського законодавства, право на доступ до інформації може бути обмеженим, якщо такий доступ порушує права, свободи і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Обмеження права на одержання відкритої інформації заборонено.
Водночас, мусимо констатувати, спостерігаються спроби контролю ЗМІ, інформаційного простору, що звужує інформаційні права громадян на отримання повної інформації.
Найголовніший чинник контролю за відсутності ідеології - економічний, здатність впливати на існування та функціонування засобів масової інформації через економічні механізми управління. Ефективність такого чинника, безумовно, посилилась в умовах фінансово-економічної кризи, в умовах звуження в тім числі свободи бізнесу.
Актуальна і проблема моральності свободи слова, відповідальності за сказане. Існує протиріччя між професійним обов'язком донести інформацію до суспільства і «не нашкодити». Рівень внутрішніх обмежень часто залежить не лише від моральних критеріїв журналіста, а й від певних суспільних особливостей і традицій, які визначають межу між суспільно важливим і особистим, стану демократичної політичної культури у суспільстві. Часто ЗМІ стають для власників інформаційною парасолькою у боротьбі за виживання чи преференції, і навіть сама тема свободи слова перетворюється на знаряддя такого протистояння.
Та все ж, трактуючи розуміння свободи слова, інформаційних прав, можливість їх обмеження з будь - яких мотивів, не слід забувати, що власне свобода слова є гарантією від непрозорості владних рішень, суспільних відносин, захистом інформаційних прав (які слід розглядати як природні) громадян і суспільства в цілому, умовою власне демократичного розвитку й утвердження демократичної політичної культури, як зазначає  Юрій Бондар (кандидат політичних наук доцент Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка).
Якби там не було, на сьогодні маємо правову свободу слова. І тільки слово, на жаль, було і залишається єдиною зброєю у боротьбі за краще майбутнє.

Олена Нужна

Немає коментарів:

Дописати коментар