Галина Ромащенко (вірші)

                    Наснись менi цiЄї ночi

                         Прийди у сни мої дiвочi,

                         Скажи, що любиш ти мене...

                         Нi-нi, мовчи, бо сон мине,

                         I я залишуся сама

                         Бiля розкритого вiкна,

                         Iз безнадiЄю в очах

                         Вдивлятимусь в Чумацький шлях...

                         А там, в далекiй вишинi,

                         Зiрки всмiхаються менi

                         I швидко, стрiмко вниз летять -

                         Я не встигаю загадать

                         Бажання, що на серцi Є...

                         I гiрко так менi стаЄ;

                         Я вiдiйду вiд пiдвiконня

                         I враз порину у безсоння.

                         Я думаю: де ти блукаЄш?

                         Чим мариш, що ти вiдчуваЄш?

                         Якi до тебе линуть сни,

                         I що несуть тобi вони -

                         Журбу чи радiсть, гнiв чи милiсть?

                         А може, я тобi наснилась? 

                                                            

 __________________________________________

                            Я читаю чужi листи,

                            Про чужi почуття читаю.

                            Цi листи мав одержати ти,

                            Але я їх чомусь гортаю.

                            їх менi для розваги дали,

                            Щоб для втiхи я їх прочитала.

                            Цi листи такi довгi були...

                            Але знаЄш, смiшного в них мало.

                             Вона пише, що любить тебе.

                            Пише грамотно, з радiстю, з болем.

                            I менi вже не шкода себе,

                            Хоч я марила довго тобою.

                            Я забула свої почуття,

                            Те, як довго на тебе чекала...

                            Бо попереду в мене - життя;

                            В неї ж ти - мабуть, все, що зосталось.

                             I  якби моя воля була,

                            Я б забула про те, що бажала.

                            Я вiд мрiй би своїх утекла

                             I у неї б тебе закохала.

                            Але я не чаклунка. Мети

                            Досягти в мене сил не настачить...

                            Я читаю чужi листи

                            Тiльки з розпачу - Бог пробачить.

                                ______________________________________                                     

Туга за морем                                                                                                                                            “У серці кожного ельфа                                                                                                                              живе туга за морем”

                                                                                                                                                            Дж.Р.Р.Толкін

Уже весна. В душi ледь чутним болем,

Крiзь зелень трав i пташок щебетання

Прокинулась туга за морем -

Моїм щасливим i п’янким коханням.

Весняний вiтерець принiс з собою

Солоний присмак iз далеких далей.

О море! Я повiнчана з тобою,

Колиско мрiй моїх i приспаних печалей.

В тобi, хмiльному, втiлилося диво

Таке, що людство у вiках шукало.

I я лише тодi була щаслива,

Коли уся у тебе поринала.

Я сумувала, - о важкi хвилини! -

Коли тебе надовго залишала...

З усiх моїх коханих ти - Єдине

ВзаЄмнiстю менi вiдповiдало.

А зараз я далеко так вiд тебе,

I вiд засмаги вже немаЄ слiду...

О, море - ти дитина сонця й неба!

Чекай на мене. Скоро я приїду.

________________________________________

РОКСОЛАНА

Таке буваЄ у романах,

Таке буваЄ у кiно:

Руде дiвча, нiким не знане,

З полону на престол зiйшло.

Зеленоока, непомiтна,

Та й зовсiм же iще дитя, -

Вкраїнська дiвчина не зникла

I не пiшла у небуття.

Серце турецького султана

Вона зумiла пiдкорить,

I стала зватись Роксолана...

Хай бiльше серце не болить

За українськими церквами -

Лише мечетi навкруги;

Високi Iстанбульськi брами...

Чужi турецькi береги!

Вона не стане нудьгувати,

А звеселиться навпаки,

I буде мудро керувати

Османським краЄм на роки.

Таке буваЄ у романах,

Таке буваЄ у кiно:

Руда султанша Роксолана -

Народу нашого зерно!

                                                

___________________________________

        Український варiант пiснi “Вelle” з мюзиклу

“Notre Dame de Paris”

Красуня

(Музика - Richard Cocciante

Слова Галина Ромащенко)

Квазiмодо:

Ти,

Мов маленька пташка в синiм небi,

I

Всi, хто тебе бачив коли-небудь,

Тi

Твоїй красi вiддали шану, ну а я

Тебе кохаю, але зовнiшнiсть моя

Така потворна, що вселяЄ в тебе жах,

Не може покохати жабу райський птах;

I

Краса шукаЄ лиш подiбної краси,

Цiлую в мрiях шовк твоЄї я коси...

О Люцифере, душу в пеклi закатуй,

Але прихильнiсть Есмеральди подаруй!

Фролло:

Грiх,

УособлюЄш в собi ти, дiво,

Смiх

Сатани в очах твоїх вродливих,

Всiх

Спокус життя мого найтяжча - саме ти

Стрiла диявола, що досягла мети.

Мiж мною й Богом вiдтепер стоїть вона -

Небесний янгол чи блудниця чарiвна?

Нi,

Мабуть, дарма молюсь щодня й щоночi я -

В устах моїх її “смарагдове” iм’я*...

О Нотр-Дам, я зраджу свiй священний сан,

Аби лиш обiйняти Есмеральди стан.

Феб:

О, 
Твої очi чорнi, мов маслини

Хто,

Заперечить, що ти ще цнотлива?

О!

Твоя постава в веселковому вбраннi

Нестримане бажання виклика в менi.

Я багатьох жiнок iз пристрастю кохав,

Але таких, як ти, ще, знаЄш, не стрiчав!

Тож

Вiддай менi свої принади чарiвнi,

Я знаю: хочеш ти належати менi!..

О Фльор-де-Лiс, твiй наречений не святий:

Не полишаЄ Есмеральда його мрiй.

Утрьох:

Перед очима вiдтепер стоїть вона -

Небесний янгол i блудниця чарiвна.

О,

Циганка, що спiва на вулицях пiснi,

Твiй образ не лишаЄ спокою менi!

О Люцифере, душу в пеклi закатуй,

Але кохання Есмеральди подаруй!

Ти подаруй!

---------------------------------------------------------------------------------------------------

*Esmeralda - з icпанської “смарагд”       

________________________________________

Опинитися в твоїх обiймах -

Ось найперша серед мрiй моїх.

В розумово-почуттЄвих вiйнах

Образ твiй навiки перемiг.

Хочу тебе палко обiймати;

Це бажання, знаю, не мине...

Кращої тобi не вiдшукати -

То ж прийди i поцiлуй мене.

Обiймай i пригортай до себе,

I тримай, тримай - не вiдпускай!

Я давно так мрiяла про тебе, -

Тож цiлуй мене, не залишай!

У твоїх обiймах я воскресну...

Хоч таке намисливши, грiшу,

Та тебе, мiй Янголе небесний,

Залюбки, ти знаЄш, спокушу.

                                                  

____________________________________________

Хто я така, щоб ти її покинув?

Через таких не кидають дружин,

I хоч я думкою до тебе лину,

Бачу: немаЄ жодної з причин.

На вiях туш, та порожньо у скронях -

Це не її портрет, нi-нi - це я.

Так лячно ворожити по долонях -

Бо скажуть, що ти доля не моя.

Хто їх розподiляЄ, тiї долi?

Трикутники склада iз почуттiв?..

Дай Бог тобi не знати того болю,

Що мою душу всю до крихти з’їв.

       

_______________________________________________                                       

Німа

Ну подивись на мене. Та невже

Така, як я, буде про щось благати?

Майже два роки я чекаю вже,

Жартуючи. В цей час за грати

Ховаю серце, щоб ти не почув,

Як кожен раз воно волає болем.

До тебе лину,  - так, де б ти не був,

Біжу до тебе – містом, садом, полем.

А як знайду тебе – тоді брешу:

Що я щаслива, кажуть мої очі,

Вуста дурниці мелють, не скажу,

Що я тебе поцілувати хочу.

Мене тримає цілий ряд причин,

Щоб прикидатися, чому я поряд.

А ти один мені з усіх мужчин!..

Але мовчу – і інші не говорять.

                                    

__________________________________________

Канатоходець

Я танцюю досі на жердині,

Що проходить повз моє життя.

Мій танок триває і донині,

Не доведений ще до кінця.

Я зривалась. Кілька раз зривалась,

Обіцяючи собі, що – зась!

Знову на жердину видиралась…

Ти дививсь і, мабуть, чудувавсь.

Я не вмію бігати по лезу,

Гратись з долею, ставить на карту все.

Час іде. З жердини я не щезла,

Хоч життя ії дуже трясе.

Балансую, бо найбільше хочу

Твої щирі оплески зірвать;

Балансую, бо чекаю ночі,

Де мене ти будеш цілувать.

Жердь тонка. Стрибать мені все важче.

Ти навіть не  дивишся в мій бік.

Розсудить тверезо – кинуть краще

Ці думки. Не мій ти чоловік.

І понуро плинуть дні й хвилини,

Сил нема мені і бракне слів…

Я зірвуся залюбки з жердини -

 Тільки б ти на руки підхопив.

Прогулюючись Львовом

Блукаю старовинним містом,

Торкаюсь левів кам’яних;

Хоч серцю трохи в грудях тісно,

Та мрії – з вуличок вузьких -

До Ратуші, Церкви Успення,

В Домініканський монастир…

Я тут чекаю на натхнення,

На почуттів шалених вир.

І дочекалась. Тут, у Львові.

Ти ба:  від себе не втечеш!

Завтра в годину вечорову

До міста ти приїдеш теж.

Навіщо доля так жартує?

Тебе покаже – й забира?

Під Замковою лев чатує…

А серце плаче й завмира.

Проходжу я повз Галерею,

І майже плачу та сміюсь:

Ти приїздиш сюди. Без неї.

Та я до тебе йти боюсь.

Лиш тут минуле завмирає,

В бруківці синіх вечорів…

Я все ж таки тебе кохаю.

Тому є свідком мудрий Львів.

                            

__________________________________________-

Роксолана ХХІ століття

Усі ми чули про історію османів,

Про їх імперію читали теж,

Про українську бранку Роксолану,

Що розцвіла серед стамбульських веж.

У сиве те шістнадцяте століття,

Не мала вибору вона, як жить,

Після невільничих торгів страхіття,

Змогла султана серце полонить. 

Зараз не ті часи… І слава Богу!!

Тож «роксолана» вільна обирать

Свою життєву долю і дорогу:

Буть в Україні, чи в Стамбул літать.

Та що Стамбул!.. Набридли «роксолані»

Казки турецькі і рахат-лукум,

Азана¹ звук, що будить на світанні,

І нелогічний хід турецьких дум.

Перегорне в житті таку сторінку,

До неї щоб не повернутись вже,

Вона – вкраїнка, горда й гарна жінка,

Їі таку весь світ в обійми жде.

Сама на себе гроші заробляє.

Для цього нащо їй чоловіки?

Вона до Риму й до Афін літає

Її Париж приймає залюбки.

І глянець прикраша її' усмішка,

Вона і є отой Святий Грааль,

Червоний килим… То її там ніжка

Так полонила Венеційський фестиваль

Теперь така сучасна «роксолана»

Комусь подобається, а комусь – і ні,

Вона не піддається вже омані,

І не співає вже сумні пісні.

                              

______________________________________

1Аза́н (араб. أَذَان‎‎) — в ісламі заклик до обов’язкової молитви.

___________________________________________________-

Мала бути Янголом для тебе...

Мала бути Янголом для тебе,
Огортати білими крильми,
Цілувати під північним небом,
Рятувать з імлистої пітьми..

Бути Дивом, на яке чекав ти
У північнім сяйві з-під небес,
Яке б міцно-міцно притискав ти,
Відчувавши, що відтак - воскрес.

Час минув - ти Янгола зневажив,
Він тебе турботою "дістав"...
Не сказав ти і не зауважив,
Був - і враз п'ятами накивав.

Я була тим Янголом... Молилась,
Щоб біда не вразила тебе.
Пір'я з моїх крилець розгубилось,
Поки кликала в лісах тебе...

Крик мій чули тільки дикі лосі,
Що жили у тих страшних лісах;
Вітер плутав золоте волосся,
Ноги в'язли  в чорних болотах...

Не озвався... Зрадив і подався
У тяжку пітьму людських гріхів.
І терпець у Янгола урвався,
Вибився він із останніх сил

І тебе залишив серед тролів,
Серед мохом вкритих давніх пнів...
Геть пішов той Янгол диким полем,
Бо без крил злетіти не зумів.

Згодом відростуть у нього крила,
Хай не зразу... Може, пройде час...
І його турбота, милість, сила
Буде з тим, хто не завдасть образ.

_______________________________________-

Впіймай мене…

Впіймай мене

Між віршами й романами,

Які пишу про мрії і про жаль.

Поміж рядків не граюся з туманами,

Мої сюжети чисті, мов кришталь.

Знайди мене

На карті між країнами,

В які літаю при нагоді я;

Пройдись музеями, мостами і стежинами,

І відшукай грецьке* моє імя

Впіймай мене

На площі в революцію,

У жовто-синіх стягах на плечі…

Ще не переписала Конституцію,

Та може, цим якраз займусь вночі ;)

Знайди, впіймай!

І в очі подивись мені:

Чи можеш за собою повести?

Щоб ніжки мої стали вже окрилені,

Щоб за тобою я могла іти?

Тримай!

Щоб я заради тебе кинула

Старанно створений мій світ…

Щоб у твоє життя полинула,

І не злякав мене політ!..

Не можеш?

Що ж… Я не здивована.

Бувай. Тікаю – без образ.

І не питай: «What’s wrong?» схвильовано.

Є «ти». Є «я». Немає «нас».

Іди собі.

І спробуй з іншою.

Я ж повертаюсь у мій світ,

Щоб мандрувати, жити віршами,

Змінити історичний хід  …

_____________________________________-

Серцежерка

Наші тихі, неквапливі кроки

Ледь тривожать сутінки дворів.

Ти питаєш: «Скільки тобі років?»

Я сказала. Ні, ти не зомлів.

Кавовим тебе поїла трунком,

Закохався, милий, і сказав:

«Як же так…Ти маєш вигляд юнки…

Що це - креми і спортивний зал?..»

Посміхнулась весело –не гірко(!),

В голосі ледь прослизнула хіть:

«Може, я  - всього лишень вампірка,

І мені уже кілька століть.

Пью я кров вродливих,синьооких

Юнаків –тому стільки й живу».

Кілька поглядів моїх глибоких:

І ти будеш мріять наяву.

Це не смішно, бо з вогнем я граюсь,

Можу я тебе занапастить.

Бо якщо з тобою покохаюсь,

Буде мене важко розлюбить.

Друзі твої скажуть: «От, повія,

Поїдачка парубоцьких душ…»

Ти такі пухнасті маєш вії,

Як мої… Та на моїх же туш!

І тому, йдучи крізь парку шати,

Кажеш ти, вдивляючись в ману:

«Ти –вампірка, і мені б – тікати…»

Марна справа – я наздожену.

____________________________________

Чекати на сигнал мобілки у цей вечір…

Яка я, виявляється, дурна!

Доросла ж дівка  - від ридання плечі

Здригаються тихенько. Чи ж нема

В моїй білявій голові хоч крихти

Що була б схожа на «здоровий глузд»?

Даремно малювала собі нігті,

І контур своїх соковитих вуст…

Не можна брати те, чого немає,

А не отримуючи, мов дитя, ревіть.

Ну що з того, що я тебе кохаю?

І стільки років виявились  – мить?

_______________________________________-

Ніби тавро, що з роками не гоїться,

Вибита в серці у мене та дата.

Варту есе й нуднувату для повісті –

Ховаю любов за віршовані грати.

З дати тієї багато змінилося,

А почуття залишились живими...

І невзаємними… Тож залишилося

Кволе кохання у клітці із рими

Приходить у життя така година,

Коли бажань ніяких вже нема,

Коли набридли друзі і родина,

І все одно – чи літо, чи зима.

Коли б лиш центром міста поблукати,

Аби додому не іти тепер;

Коли у ліжко –лиш кота б забрати!..

А кіт мій уже місяць, як помер…

__________________________________________________________

Kазки закінчуються швидко –

Нічого вічного нема.

Та зовсім на душі не бридко,

Хоч знов зосталась я сама.

Усе було – як кінострічка:

Красива я, красивий ти,

Красиве місто, і на личку

Цілунків вранішніх сліди.

Високі гори й панорами,

Бузковий вечір –лиш для двох.

Який сюжет для мелодрами!..

Але то зайве для обох.

Ще пам’ятаю твою ласку,

Але мана уже пройшла.

Я прочитала свою казку.

Спасибі, що вона була!

_____________________________________________

Про жіночу дружбу

        (гумореска)

Море. Спека. Літній пляж.

На пляжі – дівчата.

Крем від сонця й макіяж –

Вийшли засмагати.

На шезлонгах розляглись,

Оголили спинки.

Одна каже: «Зашибись!

Ти пробач, Маринко,

Але з животом твоїм

Треба щось робити.

Абонет візьми у «GYM»*,

Щоб жирок спалити».

А Марина їй на те:

«Рацію ти маєш,

Та абонемент проте

Ненадійно. Знаеш,

Ліпосакцію** зклепать 

Ефективніш буде.

Жир тобі зможу віддать -

Збільшиш собі груди

________________________________________________________

Я не буду жалітись на долю

І чекати, щоб стали зірки.

Все, набридло! Собі я дозволю

Перекинути світ навпаки.

Раз кохаю – то значить, і зваблю.

По цимбалах і місце, і час.

По цимбалах колишні всі граблі,

І що урвище ціле між нас.

Хай колись там ворожка казала,

Що нам разом не бути. Та ось

Вона купу всього обіцяла -

І нічого з того не збулось.

Раз я хочу – то ти моїм будеш.

Не вагайся – не той уже вік.

Нагадаю – і вже не забудеш

Ти ж всього лише чоловік!

В напівмороці у вітальні

Відчуваєш ти губ моїх смак…

Ну а там – недалеко й до спальні.

І віднині усе буде так.

___________________________________________

Маргарита (альтернатива)

Перед очима ніби у тумані

Бал Сатани, вино і чорний кіт.

А відчуття – сумнівні і незнані,

Мов на мітлі над Києвом політ.

Були часи – і вірилось, що варта

Любов угоди з потойбічним злом.

І легко доля ставилась на карту,

В сталеві двері билася чолом.

Та моя помста критикам латунським

За слово кривди Майстру – все дарма.

Крем Азазелло і краса чаклунська –

Від того зовсім користі нема.

Бо Майстер з року в рік пише романи

На теми, мало схожі на любов.

На моїй шиї запеклася рана,

А на балу з неї скрапала кров…

Чи кров, чи може, то були троянди,

Які, звичайно, кращі від мімоз.

Майстер читав свої величні мантри,

І я́́ була без голови – не Берліоз.

Та час минув. І виявились марні

Мітла і крем, і бал у ню-вбранні.

Віднесло Майстра вітром сизо-хмарним,

Туди, де місця вже нема мені.

_____________________________________

Парижанка

Я сьогодні парижанка –

Вип’ю кави філіжанку,

З’їм великий круасан,

Не співатиму асан

Я, рятуючись від драми,

А пройдусь до Нотр-Даму,

Загублюсь у цьому місті,

Повнім біженців й туристів.

Та мені все це байдуже,

Мій стрункий французький друже.

Я сьогодні – парижанка!

Не дружина, не коханка

Не актриса й не модель,

Я тут – «belle mademoiselle”.

Кожна мить в Парижі – свято!

Пробіжуся я Монмартром,

Надихну лиш силуетом

Я тамтешнього поета,

Хай напише вірш поет,

А з художника – портрет.

Я сьогодні – парижанка,

Я засну лиш на світанку;

Після пляшки шардоне

Хміль так швидко не мине.

Можу з’їсти жабо-лапки

І на цьому ще не крапка.

Місто це – мов я в люстерці,

Сонечко в вітражнім скельці…

Лоскочи!.. На ні, облиш.

Ти такий, як я, Париж!

                                  

______________________________________________

До Данте

Скажи мені, Данте, мій друг у нещасті,

Що Музу невтішно кохав стільки літ:

І в Середньовіччі, і в світі сучаснім –

Навіщо лишаєм жертовний цей слід?

Із віршів до тих, з ким немає стосунків,

Сам погляд на кого - як вияв правця,

Вночі лише рими – замість поцілунків,

І так – з року в рік, і немає кінця.

Скажи мені Данте, а шлюб з розрахунку,

Коли іншу любиш, це страшно – чи ні?

Стражденній душі чи не стане рятунком

Співмешкання з тим, хто байдужий мені?

Ти ж зміг  - і нічого від того не втратив,

Не тільки поетом - політиком став!

Хоч з міста тебе наказали прогнати*,

Не думаю, що ти від цього страждав.

Скажи мені, Данте, із мармуру збитий,

Чи варта вся шана посмерна твоя,

Того, що в житті ти мав змогу любити

Лише не взаємно, запитую я.

Бо вибір тяжкий. І вгадать неможливо,

Чи втрутиться доля чи долі нема.

Навіщо любов, розпочавшись красиво,

З роками вже має ознаки ярма?