Интернет реклама УБС

10.07.17

Галина Ромащенко (вірші)

                    Наснись менi цiЄї ночi
                         Прийди у сни мої дiвочi,
                         Скажи, що любиш ти мене...
                         Нi-нi, мовчи, бо сон мине,
                         I я залишуся сама
                         Бiля розкритого вiкна,
                         Iз безнадiЄю в очах
                         Вдивлятимусь в Чумацький шлях...
                         А там, в далекiй вишинi,
                         Зiрки всмiхаються менi
                         I швидко, стрiмко вниз летять -
                         Я не встигаю загадать
                         Бажання, що на серцi Є...
                         I гiрко так менi стаЄ;
                         Я вiдiйду вiд пiдвiконня
                         I враз порину у безсоння.
                         Я думаю: де ти блукаЄш?
                         Чим мариш, що ти вiдчуваЄш?
                         Якi до тебе линуть сни,
                         I що несуть тобi вони -
                         Журбу чи радiсть, гнiв чи милiсть?
                         А може, я тобi наснилась? 
                                                            
 __________________________________________
                            Я читаю чужi листи,
                            Про чужi почуття читаю.
                            Цi листи мав одержати ти,
                            Але я їх чомусь гортаю.

                            їх менi для розваги дали,
                            Щоб для втiхи я їх прочитала.
                            Цi листи такi довгi були...
                            Але знаЄш, смiшного в них мало.

                             Вона пише, що любить тебе.
                            Пише грамотно, з радiстю, з болем.
                            I менi вже не шкода себе,
                            Хоч я марила довго тобою.

                            Я забула свої почуття,
                            Те, як довго на тебе чекала...
                            Бо попереду в мене - життя;
                            В неї ж ти - мабуть, все, що зосталось.

                             I  якби моя воля була,
                            Я б забула про те, що бажала.
                            Я вiд мрiй би своїх утекла
                             I у неї б тебе закохала.

                            Але я не чаклунка. Мети
                            Досягти в мене сил не настачить...
                            Я читаю чужi листи
                            Тiльки з розпачу - Бог пробачить.

                                ______________________________________                                     
Туга за морем                                                                                                                                            “У серці кожного ельфа                                                                                                                              живе туга за морем
                                                                                                                                                            Дж.Р.Р.Толкін
Уже весна. В душi ледь чутним болем,
Крiзь зелень трав i пташок щебетання
Прокинулась туга за морем -
Моїм щасливим i п’янким коханням.

Весняний вiтерець принiс з собою
Солоний присмак iз далеких далей.
О море! Я повiнчана з тобою,
Колиско мрiй моїх i приспаних печалей.

В тобi, хмiльному, втiлилося диво
Таке, що людство у вiках шукало.
I я лише тодi була щаслива,
Коли уся у тебе поринала.

Я сумувала, - о важкi хвилини! -
Коли тебе надовго залишала...
З усiх моїх коханих ти - Єдине
ВзаЄмнiстю менi вiдповiдало.

А зараз я далеко так вiд тебе,
I вiд засмаги вже немаЄ слiду...
О, море - ти дитина сонця й неба!
Чекай на мене. Скоро я приїду.

________________________________________

РОКСОЛАНА
Таке буваЄ у романах,
Таке буваЄ у кiно:
Руде дiвча, нiким не знане,
З полону на престол зiйшло.

Зеленоока, непомiтна,
Та й зовсiм же iще дитя, -
Вкраїнська дiвчина не зникла
I не пiшла у небуття.

Серце турецького султана
Вона зумiла пiдкорить,
I стала зватись Роксолана...
Хай бiльше серце не болить

За українськими церквами -
Лише мечетi навкруги;
Високi Iстанбульськi брами...
Чужi турецькi береги!

Вона не стане нудьгувати,
А звеселиться навпаки,
I буде мудро керувати
Османським краЄм на роки.

Таке буваЄ у романах,
Таке буваЄ у кiно:
Руда султанша Роксолана -
Народу нашого зерно!
                                                
___________________________________
        Український варiант пiснi “Вelle” з мюзиклу
“Notre Dame de Paris”
Красуня
(Музика - Richard Cocciante
Слова Галина Ромащенко)
Квазiмодо:
Ти,
Мов маленька пташка в синiм небi,
I
Всi, хто тебе бачив коли-небудь,
Тi
Твоїй красi вiддали шану, ну а я
Тебе кохаю, але зовнiшнiсть моя
Така потворна, що вселяЄ в тебе жах,
Не може покохати жабу райський птах;
I
Краса шукаЄ лиш подiбної краси,
Цiлую в мрiях шовк твоЄї я коси...
О Люцифере, душу в пеклi закатуй,
Але прихильнiсть Есмеральди подаруй!

Фролло:
Грiх,
УособлюЄш в собi ти, дiво,
Смiх
Сатани в очах твоїх вродливих,
Всiх
Спокус життя мого найтяжча - саме ти
Стрiла диявола, що досягла мети.
Мiж мною й Богом вiдтепер стоїть вона -
Небесний янгол чи блудниця чарiвна?
Нi,
Мабуть, дарма молюсь щодня й щоночi я -
В устах моїх її “смарагдове” iм’я*...
О Нотр-Дам, я зраджу свiй священний сан,
Аби лиш обiйняти Есмеральди стан.

Феб:
О, 
Твої очi чорнi, мов маслини
Хто,
Заперечить, що ти ще цнотлива?
О!
Твоя постава в веселковому вбраннi
Нестримане бажання виклика в менi.
Я багатьох жiнок iз пристрастю кохав,
Але таких, як ти, ще, знаЄш, не стрiчав!
Тож
Вiддай менi свої принади чарiвнi,
Я знаю: хочеш ти належати менi!..
О Фльор-де-Лiс, твiй наречений не святий:
Не полишаЄ Есмеральда його мрiй.

Утрьох:
Перед очима вiдтепер стоїть вона -
Небесний янгол i блудниця чарiвна.
О,
Циганка, що спiва на вулицях пiснi,
Твiй образ не лишаЄ спокою менi!
О Люцифере, душу в пеклi закатуй,
Але кохання Есмеральди подаруй!
Ти подаруй!

---------------------------------------------------------------------------------------------------
*Esmeralda - з icпанської “смарагд”       
________________________________________
Опинитися в твоїх обiймах -
Ось найперша серед мрiй моїх.
В розумово-почуттЄвих вiйнах
Образ твiй навiки перемiг.

Хочу тебе палко обiймати;
Це бажання, знаю, не мине...
Кращої тобi не вiдшукати -
То ж прийди i поцiлуй мене.

Обiймай i пригортай до себе,
I тримай, тримай - не вiдпускай!
Я давно так мрiяла про тебе, -
Тож цiлуй мене, не залишай!

У твоїх обiймах я воскресну...
Хоч таке намисливши, грiшу,
Та тебе, мiй Янголе небесний,
Залюбки, ти знаЄш, спокушу.
                                                  
____________________________________________
Хто я така, щоб ти її покинув?
Через таких не кидають дружин,
I хоч я думкою до тебе лину,
Бачу: немаЄ жодної з причин.

На вiях туш, та порожньо у скронях -
Це не її портрет, нi-нi - це я.
Так лячно ворожити по долонях -
Бо скажуть, що ти доля не моя.

Хто їх розподiляЄ, тiї долi?
Трикутники склада iз почуттiв?..
Дай Бог тобi не знати того болю,
Що мою душу всю до крихти з’їв.
       
_______________________________________________                                       
Німа
Ну подивись на мене. Та невже
Така, як я, буде про щось благати?
Майже два роки я чекаю вже,
Жартуючи. В цей час за грати

Ховаю серце, щоб ти не почув,
Як кожен раз воно волає болем.
До тебе лину,  - так, де б ти не був,
Біжу до тебе – містом, садом, полем.

А як знайду тебе – тоді брешу:
Що я щаслива, кажуть мої очі,
Вуста дурниці мелють, не скажу,
Що я тебе поцілувати хочу.

Мене тримає цілий ряд причин,
Щоб прикидатися, чому я поряд.
А ти один мені з усіх мужчин!..
Але мовчу – і інші не говорять.
                                    
__________________________________________
Канатоходець
Я танцюю досі на жердині,
Що проходить повз моє життя.
Мій танок триває і донині,
Не доведений ще до кінця.

Я зривалась. Кілька раз зривалась,
Обіцяючи собі, що – зась!
Знову на жердину видиралась…
Ти дививсь і, мабуть, чудувавсь.

Я не вмію бігати по лезу,
Гратись з долею, ставить на карту все.
Час іде. З жердини я не щезла,
Хоч життя ії дуже трясе.

Балансую, бо найбільше хочу
Твої щирі оплески зірвать;
Балансую, бо чекаю ночі,
Де мене ти будеш цілувать.

Жердь тонка. Стрибать мені все важче.
Ти навіть не  дивишся в мій бік.
Розсудить тверезо – кинуть краще
Ці думки. Не мій ти чоловік.

І понуро плинуть дні й хвилини,
Сил нема мені і бракне слів…
Я зірвуся залюбки з жердини -
 Тільки б ти на руки підхопив.


Прогулюючись Львовом

Блукаю старовинним містом,
Торкаюсь левів камяних;
Хоч серцю трохи в грудях тісно,
Та мрії – з вуличок вузьких -

До Ратуші, Церкви Успення,
В Домініканський монастир…
Я тут чекаю на натхнення,
На почуттів шалених вир.

І дочекалась. Тут, у Львові.
Ти ба:  від себе не втечеш!
Завтра в годину вечорову
До міста ти приїдеш теж.

Навіщо доля так жартує?
Тебе покаже – й забира?
Під Замковою лев чатує…
А серце плаче й завмира.

Проходжу я повз Галерею,
І майже плачу та сміюсь:
Ти приїздиш сюди. Без неї.
Та я до тебе йти боюсь.

Лиш тут минуле завмирає,
В бруківці синіх вечорів…
Я все ж таки тебе кохаю.
Тому є свідком мудрий Львів.
                            
__________________________________________-
Роксолана ХХІ століття
Усі ми чули про історію османів,
Про їх імперію читали теж,
Про українську бранку Роксолану,
Що розцвіла серед стамбульських веж.

У сиве те шістнадцяте століття,
Не мала вибору вона, як жить,
Після невільничих торгів страхіття,
Змогла султана серце полонить. 

Зараз не ті часи… І слава Богу!!
Тож «роксолана» вільна обирать
Свою життєву долю і дорогу:
Буть в Україні, чи в Стамбул літать.

Та що Стамбул!.. Набридли «роксолані»
Казки турецькі і рахат-лукум,
Азана1 звук, що будить на світанні,
І нелогічний хід турецьких дум.

Перегорне в житті таку сторінку,
До неї щоб не повернутись вже,
Вона – вкраїнка, горда й гарна жінка,
Їі таку весь світ в обійми жде.

Сама на себе гроші заробляє.
Для цього нащо їй чоловіки?
Вона до Риму й до Афін літає
Її Париж приймає залюбки.

І глянець прикраша її' усмішка,
Вона і є отой Святий Грааль,
Червоний килим… То її там ніжка
Так полонила Венеційський фестиваль

Теперь така сучасна «роксолана»
Комусь подобається, а комусь – і ні,
Вона не піддається вже омані,
І не співає вже сумні пісні.
                              
______________________________________
1Аза́н (араб. أَذَان‎‎) — в ісламі заклик до обов’язкової молитви.

___________________________________________________-

Мала бути Янголом для тебе...

Мала бути Янголом для тебе,
Огортати білими крильми,
Цілувати під північним небом,
Рятувать з імлистої пітьми..

Бути Дивом, на яке чекав ти
У північнім сяйві з-під небес,
Яке б міцно-міцно притискав ти,
Відчувавши, що відтак - воскрес.

Час минув - ти Янгола зневажив,
Він тебе турботою "дістав"...
Не сказав ти і не зауважив,
Був - і враз п'ятами накивав.

Я була тим Янголом... Молилась,
Щоб біда не вразила тебе.
Пір'я з моїх крилець розгубилось,
Поки кликала в лісах тебе...

Крик мій чули тільки дикі лосі,
Що жили у тих страшних лісах;
Вітер плутав золоте волосся,
Ноги в'язли  в чорних болотах...

Не озвався... Зрадив і подався
У тяжку пітьму людських гріхів.
І терпець у Янгола урвався,
Вибився він із останніх сил

І тебе залишив серед тролів,
Серед мохом вкритих давніх пнів...
Геть пішов той Янгол диким полем,
Бо без крил злетіти не зумів.

Згодом відростуть у нього крила,
Хай не зразу... Може, пройде час...
І його турбота, милість, сила
Буде з тим, хто не завдасть образ.


_______________________________________-
Впіймай мене…
Впіймай мене
Між віршами й романами,
Які пишу про мрії і про жаль.
Поміж рядків не граюся з туманами,
Мої сюжети чисті, мов кришталь.

Знайди мене
На карті між країнами,
В які літаю при нагоді я;
Пройдись музеями, мостами і стежинами,
І відшукай грецьке* моє імя

Впіймай мене
На площі в революцію,
У жовто-синіх стягах на плечі…
Ще не переписала Конституцію,
Та може, цим якраз займусь вночі ;)

Знайди, впіймай!
І в очі подивись мені:
Чи можеш за собою повести?
Щоб ніжки мої стали вже окрилені,
Щоб за тобою я могла іти?

Тримай!
Щоб я заради тебе кинула
Старанно створений мій світ…
Щоб у твоє життя полинула,
І не злякав мене політ!..

Не можеш?
Що ж… Я не здивована.
Бувай. Тікаю – без образ.
І не питай: «Whats wrong?» схвильовано.
Є «ти». Є «я». Немає «нас».

Іди собі.
І спробуй з іншою.
Я ж повертаюсь у мій світ,
Щоб мандрувати, жити віршами,
Змінити історичний хід  …

_____________________________________-
Серцежерка
Наші тихі, неквапливі кроки
Ледь тривожать сутінки дворів.
Ти питаєш: «Скільки тобі років?»
Я сказала. Ні, ти не зомлів.

Кавовим тебе поїла трунком,
Закохався, милий, і сказав:
«Як же так…Ти маєш вигляд юнки…
Що це - креми і спортивний зал?..»

Посміхнулась весело –не гірко(!),
В голосі ледь прослизнула хіть:
«Може, я  - всього лишень вампірка,
І мені уже кілька століть.

Пью я кров вродливих,синьооких
Юнаків –тому стільки й живу».
Кілька поглядів моїх глибоких:
І ти будеш мріять наяву.

Це не смішно, бо з вогнем я граюсь,
Можу я тебе занапастить.
Бо якщо з тобою покохаюсь,
Буде мене важко розлюбить.

Друзі твої скажуть: «От, повія,
Поїдачка парубоцьких душ…»
Ти такі пухнасті маєш вії,
Як мої… Та на моїх же туш!

І тому, йдучи крізь парку шати,
Кажеш ти, вдивляючись в ману:
«Ти –вампірка, і мені б – тікати…»
Марна справа – я наздожену.


____________________________________
Чекати на сигнал мобілки у цей вечір…
Яка я, виявляється, дурна!
Доросла ж дівка  - від ридання плечі
Здригаються тихенько. Чи ж нема

В моїй білявій голові хоч крихти
Що була б схожа на «здоровий глузд»?
Даремно малювала собі нігті,
І контур своїх соковитих вуст…

Не можна брати те, чого немає,
А не отримуючи, мов дитя, ревіть.
Ну що з того, що я тебе кохаю?
І стільки років виявились  – мить?

_______________________________________-
Ніби тавро, що з роками не гоїться,
Вибита в серці у мене та дата.
Варту есе й нуднувату для повісті –
Ховаю любов за віршовані грати.

З дати тієї багато змінилося,
А почуття залишились живими...
І невзаємними… Тож залишилося
Кволе кохання у клітці із рими


Приходить у життя така година,
Коли бажань ніяких вже нема,
Коли набридли друзі і родина,
І все одно – чи літо, чи зима.

Коли б лиш центром міста поблукати,
Аби додому не іти тепер;
Коли у ліжко –лиш кота б забрати!..
А кіт мій уже місяць, як помер…

__________________________________________________________

Kазки закінчуються швидко
Нічого вічного нема.
Та зовсім на душі не бридко,
Хоч знов зосталась я сама.

Усе було – як кінострічка:
Красива я, красивий ти,
Красиве місто, і на личку
Цілунків вранішніх сліди.

Високі гори й панорами,
Бузковий вечір –лиш для двох.
Який сюжет для мелодрами!..
Але то зайве для обох.

Ще пам’ятаю твою ласку,
Але мана уже пройшла.
Я прочитала свою казку.
Спасибі, що вона була!

_____________________________________________
Про жіночу дружбу
        (гумореска)
Море. Спека. Літній пляж.
На пляжі – дівчата.
Крем від сонця й макіяж –
Вийшли засмагати.
На шезлонгах розляглись,
Оголили спинки.
Одна каже: «Зашибись!
Ти пробач, Маринко,
Але з животом твоїм
Треба щось робити.
Абонет візьми у «GYM»*,
Щоб жирок спалити».
А Марина їй на те:
«Рацію ти маєш,
Та абонемент проте
Ненадійно. Знаеш,
Ліпосакцію** зклепать 
Ефективніш буде.
Жир тобі зможу віддать -
Збільшиш собі груди


________________________________________________________

Я не буду жалітись на долю
І чекати, щоб стали зірки.
Все, набридло! Собі я дозволю
Перекинути світ навпаки.

Раз кохаю – то значить, і зваблю.
По цимбалах і місце, і час.
По цимбалах колишні всі граблі,
І що урвище ціле між нас.

Хай колись там ворожка казала,
Що нам разом не бути. Та ось
Вона купу всього обіцяла -
І нічого з того не збулось.

Раз я хочу – то ти моїм будеш.
Не вагайся – не той уже вік.
Нагадаю – і вже не забудеш
Ти ж всього лише чоловік!

В напівмороці у вітальні
Відчуваєш ти губ моїх смак…
Ну а там – недалеко й до спальні.
І віднині усе буде так.

___________________________________________


Маргарита (альтернатива)

Перед очима ніби у тумані
Бал Сатани, вино і чорний кіт.
А відчуття – сумнівні і незнані,
Мов на мітлі над Києвом політ.

Були часи – і вірилось, що варта
Любов угоди з потойбічним злом.
І легко доля ставилась на карту,
В сталеві двері билася чолом.

Та моя помста критикам латунським
За слово кривди Майстру – все дарма.
Крем Азазелло і краса чаклунська –
Від того зовсім користі нема.

Бо Майстер з року в рік пише романи
На теми, мало схожі на любов.
На моїй шиї запеклася рана,
А на балу з неї скрапала кров…

Чи кров, чи може, то були троянди,
Які, звичайно, кращі від мімоз.
Майстер читав свої величні мантри,
І я́́ була без голови – не Берліоз.

Та час минув. І виявились марні
Мітла і крем, і бал у ню-вбранні.
Віднесло Майстра вітром сизо-хмарним,
Туди, де місця вже нема мені.

_____________________________________

Парижанка
Я сьогодні парижанка –
Вип’ю кави філіжанку,
З’їм великий круасан,
Не співатиму асан
Я, рятуючись від драми,
А пройдусь до Нотр-Даму,
Загублюсь у цьому місті,
Повнім біженців й туристів.
Та мені все це байдуже,
Мій стрункий французький друже.
Я сьогодні – парижанка!
Не дружина, не коханка
Не актриса й не модель,
Я тут – «belle mademoiselle”.
Кожна мить в Парижі – свято!
Пробіжуся я Монмартром,
Надихну лиш силуетом
Я тамтешнього поета,
Хай напише вірш поет,
А з художника – портрет.
Я сьогодні – парижанка,
Я засну лиш на світанку;
Після пляшки шардоне
Хміль так швидко не мине.
Можу з’їсти жабо-лапки
І на цьому ще не крапка.
Місто це – мов я в люстерці,
Сонечко в вітражнім скельці…
Лоскочи!.. На ні, облиш.
Ти такий, як я, Париж!
                                  
______________________________________________

До Данте

Скажи мені, Данте, мій друг у нещасті,
Що Музу невтішно кохав стільки літ:
І в Середньовіччі, і в світі сучаснім –
Навіщо лишаєм жертовний цей слід?

Із віршів до тих, з ким немає стосунків,
Сам погляд на кого - як вияв правця,
Вночі лише рими – замість поцілунків,
І так – з року в рік, і немає кінця.

Скажи мені Данте, а шлюб з розрахунку,
Коли іншу любиш, це страшно – чи ні?
Стражденній душі чи не стане рятунком
Співмешкання з тим, хто байдужий мені?

Ти ж зміг  - і нічого від того не втратив,
Не тільки поетом - політиком став!
Хоч з міста тебе наказали прогнати*,
Не думаю, що ти від цього страждав.

Скажи мені, Данте, із мармуру збитий,
Чи варта вся шана посмерна твоя,
Того, що в житті ти мав змогу любити
Лише не взаємно, запитую я.

Бо вибір тяжкий. І вгадать неможливо,
Чи втрутиться доля чи долі нема.
Навіщо любов, розпочавшись красиво,

З роками вже має ознаки ярма?

Немає коментарів:

Опублікувати коментар