З ким і в які військові конфлікти може бути залучена країна, якого роду кризи її очікують? - без відповіді на ці питання не можна будувати оборонну політику. Вірогідність розв'язування загальної війни, ядерної та звичайної, оцінюється як мала. Продовжити брати участь країні доведеться в регіональних і локальних війнах.
Широко використовувати збройні сили (ЗС) Україна буде і для проведення операцій в умовах відсутності війни. До таких, зокрема, можна віднести миротворчі та антитерористичні операції, а також надання допомоги в ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і техногенних катастроф.
Військові експерти відзначають, що вже сьогодні хід збройного конфлікту визначає той його учасник, який має достатню військово-технічну міць і потужність, краще за інших підготовлений в плані використання передових технологій.
Відповідно до цього можливих і діючих супротивників України поділяють на такі основні категорії:
1. Держави і військово-політичні блоки, ЗС яких здатні в повному обсязі реалізувати передові військові науково-технічні досягнення.
2. Держави, ЗС яких здатні частково реалізувати передовий військовий науково-технічний потенціал.
3. Країни, що володіють ядерною зброєю стримування (залякування).
4. Неядерні країни з незначним військовим потенціалом.
5. Недержавні утворення, що ставлять перед собою обмежені військово-політичні цілі і володіють певними можливостями для їх досягнення.
При цьому Україна повинна виходити з того, що вона повинна володіти військовою міццю і потужністю яка дозволяє захиститися від будь-якої з можливих воєн: ядерної та звичайної, загальної і обмеженої. Важливо відзначити, що сьогодні, як правило, результат військової операції оцінюється не розміром заподіяної противнику шкоди, не числом виграних битв, а тим, досягнуті її політико-економічні інтереси чи ні.
Великомасштабні регіональні війни
Вірогідність розв'язування загальної війни вважається малою. У перспективі найбільш імовірною великою звичайною війною є великомасштабна війна на театрі військових дій (ТВД) (великомасштабна регіональна війна).
В минулому столітті військові фахівці вважали, що переможна війна повинна складатися з трьох етапів: зрив наступу противника, його виснаження при одночасному нарощуванні сил і, нарешті, рішучий контрнаступ. На перших двох допускалася здача значної території з метою виграшу часу для створення потужного угруповання, здатного перейти в рішучий контрнаступ. Його початок - переломний момент військової кампанії. Фактор часу при цьому не розглядався як визначальний, допускалося також, що інтенсивність бойових дій може зберігатися приблизно постійною на всьому протязі війни.
Сьогодні підхід до ведення військових кампаній відрізняється. Так як противник може компенсувати свою військову слабкість асиметричними діями (застосуванням зброї масового ураження (ЗМУ), розв'язуванням інформаційної війни, втягуванням військ в бойові дії в містах, організацією терористичних актів і т. п.), фактор часу стає визначальним - стратегічна ініціатива повинна бути перехоплена максимально швидко.
Відповідно до таких підходів початковий етап зриву наступу тепер розглядається як вирішальна фаза конфлікту, в ході якого повинен бути забезпечений негайний перелом у війні. Противник відразу ж отримує «рішучу відсіч», що не дозволяє йому повністю реалізувати свої бойові можливості. Це досягається за рахунок своєчасного, безперервного і масованого застосування ракетних, артилерійських, бронетанкових, військово-морських, космічних сил.
Коли противник в значній мірі втратив ініціативу і свободу дій, можна приступати до пошуку шляхів вирішення конфлікту. Передбачається, що в більшості випадків політичні цілі будуть досягнуті вже на цьому етапі. В іншому випадку, як і в «традиційному» варіанті, військові дії переходять у фазу нарощування сил і подальший контрнаступ.
Локальні війни
Готуючись до військових конфліктів, Україна все ж виходять з того, що свої збройні сили їй в першу чергу доведеться застосовувати в різних локальних війнах і регіональних конфліктах
Відмінна риса таких конфліктів - обмеженість застосовуваних сил і засобів.
Військові експерти відзначають, що в найближчому майбутньому буде зберігатися тенденція до підвищення «ядерного порога» в можливих великомасштабних війнах і зниження його в конфліктах меншого масштабу.
Контроль за обстановкою в зонах своїх інтересів Україна може здійснювати, керуючись «стратегією непрямих дій».
В її рамках використовується технологія контролю кризами, яка, зокрема, передбачає одночасне проведення небойових і бойових операцій.
Мета таких операцій - «запобігання війни, вирішення конфлікту на самій ранній його стадії, підтримка цивільної влади в справі подолання кризи».
До їх здійснення можуть одночасно залучатися всі види збройних сил, в т. Ч. І створювані угруповання військ.
Згідно з прогнозами, ВС України будуть також залучатися для проведення миротворчих операцій. Вони підрозділяються на операції з підтримки миру, примушення до миру, його встановлення і побудови.
Реформи для завоювання переваги.
Політики виходять з того, що основою встановлення миру в XXI столітті в Україні повинна стати військово-технічна міць і потужність Уараіни. Відповідно до цієї установки, Україна повинна приступити до всебічного реформування збройних сил. Їх бойова міць в найближчі роки повинна багаторазово зрости за рахунок використання революційних технологій та нових способів організації бойових дій, заснованих на тісній взаємодії всіх наявних сил і засобів. Підкреслюється, що «характер бойових дій по-справжньому буде революціонізувати тільки тоді, коли кожен український військовослужбовець для подальших дій зможе самостійно максимально оперативно виявляти і відстежувати об'єкти противника, використовуючи дані повітряної і космічної розвідки»
Для цього повинна бути велика і глибоко продумана нормативна база, яка має бути на підставі розробленої
стратегії національної безпеки України. Повинен бути розроблений новий зовнішньополітичний курс, що передбачає достатню військову силу і готовність без зволікання діяти.
У стратегії національної оборони України повинні бути сформульовані стратегічні завдання ЗС:
- захист території країни від прямого нападу потенційного супротивника;
- зміцнення військово-політичних альянсів і зв'язків з союзниками з метою оперативного спільного реагування на виникаючі загрози;
- формування «сприятливого міжнародного середовища» в інтересах безпеки України та загальної безпеки.
Стратегія національної оборони передбачає, що збройні сили повинні забезпечувати надійну оборону території країни і повинні бути готові до стримування противника, ведення великих воєнних кампаній.
Велике місце в оборонній стратегії маєбути приділено взаємодії України з союзниками і партнерами. Необхідно не тільки прийти до єдиного розуміння характеру загроз, а й визначити, за допомогою яких сил і засобів вони можуть бути нейтралізовані.
У стратегії має бути визначено напрям розвитку збройних сил країни на найближчу і середньострокову перспективу, описані способи застосування ЗС залежно від військово-стратегічної обстановки, сили і засоби, необхідні для досягнення переваги над противником у військових операціях XXI століття.
У національній військової стратегії така перевага має досягатися за рахунок створення необхідних для цього умов.
У зв'язку з цим необхідно перетворити ЗС в єдині мережевоцентрічні, розподілені сили, для чого слід перш за все усунути адміністративні бар'єри, що розділяють види збройних сил.
Підвищення рівня взаємодії може бути досягнуто, перш за все за рахунок вдосконалення системи збору, обробки та розподілу інформації. Завдяки цьому істотно підвищиться якість і оперативність прийняття рішень і, отже, і ефективність дій в межах складного і багаторівневого бойового простору.
Генштаб має забезпечити розгортання глобальної інформаційної мережі, яка буде обслуговувати і політичну еліту, що відповідає за оборону, і командний і особовий склад ЗС.
Відповідно до національної військової стратегії збройні сили в перспективі повинні відповідати таким вимогам:
- повна інтеграція не тільки окремих зразків озброєнь і військової техніки, а й усіх різнотипних формувань в єдину систему;
- експедиційність (ЗС України повинні мати здатність швидко розгортати свої угруповання в будь-якому регіоні країни без опори на заздалегідь створену там інфраструктуру);
- мережевоцентричність;
- централізація планування операцій та децентралізація виконання рішень військами, тобто здатність нижчих ешелонів самостійно вести бойові дії на основі єдиного задуму операції; - адаптивність, тобто здатність угруповань швидко пристосовуватися до будь-якого розвитку подій; - здатність на основі більш точної і повної, ніж у супротивника, інформації приймати правильні рішення і реалізовувати їх зі швидкістю, тому недоступною; - висока точність і вражаюча міць.
Виконати ці вимоги можна тільки шляхом а) докорінної модернізації системи управління, зв'язку, комп'ютерного забезпечення, розвідки, що забезпечують війська єдиної картиною оперативної обстановки; б) забезпечення швидкої і надійної цілевказівки в ланці «система виявлення - система поразки»; в) надання доступу до баз даних і інших ресурсів, необхідних для застосування сіткоцентричних систем зброї.
Реформа військового будівництва має передбачати також скорочення циклів розробки і постачання у війська нових зразків і систем зброї. Радикально змінюється і стратегія науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Йдеться вже про те, щоб військову техніку і озброєння розробляти під способи дій, а не навпаки.
Особливо необхідно відзначити, що в Україні при реформуванні збройних сил обов'язковою вимогою є експериментальна перевірка нових концепцій, зразків озброєння і військової техніки, способів бойових дій і варіантів організаційно-штатних структур військових формувань. Вона здійснюється в ході різного роду навчань, а також комп'ютерного моделювання.
Ешелонна побудова дозволить ЗС України посилити військовий контроль над найважливішими регіонами країни, швидко нарощувати угруповання військ на ТВД.
Все більше уваги повинні приділяти українці міжнародній військовій співпраці, зокрема уніфікації основних характеристик своїх збройних сил і сил союзників. Вона дозволить істотно підвищити рівень взаємодії військ в спільних операціях.
Боротьба з терористами і іншими супротивниками, яких не можна знищити за допомогою одних тільки збройних сил, потребує суттєвого підвищення і ступеня скоординованості дій державних установ всіх рівнів, зокрема міністерства оборони і розвідувальних служб. Повинні бути прийняті відповідні законодавчі акти та інструкції, що регулюють обмін між відомствами розвідувальною інформацією.
Реформа ЗС повинна зачіпати організаційно-штатну структуру, бойову підготовку, озброєння і військову техніку, освіту, кадри, тилове забезпечення і т. п.
Реформи дозволять країні незабаром домогтися необхідної військово-технічної потужності, що дозволить успішно вирішувати військово-політичні завдання.
Підготував О. Майстренко
Широко використовувати збройні сили (ЗС) Україна буде і для проведення операцій в умовах відсутності війни. До таких, зокрема, можна віднести миротворчі та антитерористичні операції, а також надання допомоги в ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і техногенних катастроф.
Військові експерти відзначають, що вже сьогодні хід збройного конфлікту визначає той його учасник, який має достатню військово-технічну міць і потужність, краще за інших підготовлений в плані використання передових технологій.
Відповідно до цього можливих і діючих супротивників України поділяють на такі основні категорії:
1. Держави і військово-політичні блоки, ЗС яких здатні в повному обсязі реалізувати передові військові науково-технічні досягнення.
2. Держави, ЗС яких здатні частково реалізувати передовий військовий науково-технічний потенціал.
3. Країни, що володіють ядерною зброєю стримування (залякування).
4. Неядерні країни з незначним військовим потенціалом.
5. Недержавні утворення, що ставлять перед собою обмежені військово-політичні цілі і володіють певними можливостями для їх досягнення.
При цьому Україна повинна виходити з того, що вона повинна володіти військовою міццю і потужністю яка дозволяє захиститися від будь-якої з можливих воєн: ядерної та звичайної, загальної і обмеженої. Важливо відзначити, що сьогодні, як правило, результат військової операції оцінюється не розміром заподіяної противнику шкоди, не числом виграних битв, а тим, досягнуті її політико-економічні інтереси чи ні.
Великомасштабні регіональні війни
Вірогідність розв'язування загальної війни вважається малою. У перспективі найбільш імовірною великою звичайною війною є великомасштабна війна на театрі військових дій (ТВД) (великомасштабна регіональна війна).
В минулому столітті військові фахівці вважали, що переможна війна повинна складатися з трьох етапів: зрив наступу противника, його виснаження при одночасному нарощуванні сил і, нарешті, рішучий контрнаступ. На перших двох допускалася здача значної території з метою виграшу часу для створення потужного угруповання, здатного перейти в рішучий контрнаступ. Його початок - переломний момент військової кампанії. Фактор часу при цьому не розглядався як визначальний, допускалося також, що інтенсивність бойових дій може зберігатися приблизно постійною на всьому протязі війни.
Сьогодні підхід до ведення військових кампаній відрізняється. Так як противник може компенсувати свою військову слабкість асиметричними діями (застосуванням зброї масового ураження (ЗМУ), розв'язуванням інформаційної війни, втягуванням військ в бойові дії в містах, організацією терористичних актів і т. п.), фактор часу стає визначальним - стратегічна ініціатива повинна бути перехоплена максимально швидко.
Відповідно до таких підходів початковий етап зриву наступу тепер розглядається як вирішальна фаза конфлікту, в ході якого повинен бути забезпечений негайний перелом у війні. Противник відразу ж отримує «рішучу відсіч», що не дозволяє йому повністю реалізувати свої бойові можливості. Це досягається за рахунок своєчасного, безперервного і масованого застосування ракетних, артилерійських, бронетанкових, військово-морських, космічних сил.
Коли противник в значній мірі втратив ініціативу і свободу дій, можна приступати до пошуку шляхів вирішення конфлікту. Передбачається, що в більшості випадків політичні цілі будуть досягнуті вже на цьому етапі. В іншому випадку, як і в «традиційному» варіанті, військові дії переходять у фазу нарощування сил і подальший контрнаступ.
Локальні війни
Готуючись до військових конфліктів, Україна все ж виходять з того, що свої збройні сили їй в першу чергу доведеться застосовувати в різних локальних війнах і регіональних конфліктах
Відмінна риса таких конфліктів - обмеженість застосовуваних сил і засобів.
Військові експерти відзначають, що в найближчому майбутньому буде зберігатися тенденція до підвищення «ядерного порога» в можливих великомасштабних війнах і зниження його в конфліктах меншого масштабу.
Контроль за обстановкою в зонах своїх інтересів Україна може здійснювати, керуючись «стратегією непрямих дій».
В її рамках використовується технологія контролю кризами, яка, зокрема, передбачає одночасне проведення небойових і бойових операцій.
Мета таких операцій - «запобігання війни, вирішення конфлікту на самій ранній його стадії, підтримка цивільної влади в справі подолання кризи».
До їх здійснення можуть одночасно залучатися всі види збройних сил, в т. Ч. І створювані угруповання військ.
Згідно з прогнозами, ВС України будуть також залучатися для проведення миротворчих операцій. Вони підрозділяються на операції з підтримки миру, примушення до миру, його встановлення і побудови.
Реформи для завоювання переваги.
Політики виходять з того, що основою встановлення миру в XXI столітті в Україні повинна стати військово-технічна міць і потужність Уараіни. Відповідно до цієї установки, Україна повинна приступити до всебічного реформування збройних сил. Їх бойова міць в найближчі роки повинна багаторазово зрости за рахунок використання революційних технологій та нових способів організації бойових дій, заснованих на тісній взаємодії всіх наявних сил і засобів. Підкреслюється, що «характер бойових дій по-справжньому буде революціонізувати тільки тоді, коли кожен український військовослужбовець для подальших дій зможе самостійно максимально оперативно виявляти і відстежувати об'єкти противника, використовуючи дані повітряної і космічної розвідки»
Для цього повинна бути велика і глибоко продумана нормативна база, яка має бути на підставі розробленої
стратегії національної безпеки України. Повинен бути розроблений новий зовнішньополітичний курс, що передбачає достатню військову силу і готовність без зволікання діяти.
У стратегії національної оборони України повинні бути сформульовані стратегічні завдання ЗС:
- захист території країни від прямого нападу потенційного супротивника;
- зміцнення військово-політичних альянсів і зв'язків з союзниками з метою оперативного спільного реагування на виникаючі загрози;
- формування «сприятливого міжнародного середовища» в інтересах безпеки України та загальної безпеки.
Стратегія національної оборони передбачає, що збройні сили повинні забезпечувати надійну оборону території країни і повинні бути готові до стримування противника, ведення великих воєнних кампаній.
Велике місце в оборонній стратегії маєбути приділено взаємодії України з союзниками і партнерами. Необхідно не тільки прийти до єдиного розуміння характеру загроз, а й визначити, за допомогою яких сил і засобів вони можуть бути нейтралізовані.
У стратегії має бути визначено напрям розвитку збройних сил країни на найближчу і середньострокову перспективу, описані способи застосування ЗС залежно від військово-стратегічної обстановки, сили і засоби, необхідні для досягнення переваги над противником у військових операціях XXI століття.
У національній військової стратегії така перевага має досягатися за рахунок створення необхідних для цього умов.
У зв'язку з цим необхідно перетворити ЗС в єдині мережевоцентрічні, розподілені сили, для чого слід перш за все усунути адміністративні бар'єри, що розділяють види збройних сил.
Підвищення рівня взаємодії може бути досягнуто, перш за все за рахунок вдосконалення системи збору, обробки та розподілу інформації. Завдяки цьому істотно підвищиться якість і оперативність прийняття рішень і, отже, і ефективність дій в межах складного і багаторівневого бойового простору.
Генштаб має забезпечити розгортання глобальної інформаційної мережі, яка буде обслуговувати і політичну еліту, що відповідає за оборону, і командний і особовий склад ЗС.
Відповідно до національної військової стратегії збройні сили в перспективі повинні відповідати таким вимогам:
- повна інтеграція не тільки окремих зразків озброєнь і військової техніки, а й усіх різнотипних формувань в єдину систему;
- експедиційність (ЗС України повинні мати здатність швидко розгортати свої угруповання в будь-якому регіоні країни без опори на заздалегідь створену там інфраструктуру);
- мережевоцентричність;
- централізація планування операцій та децентралізація виконання рішень військами, тобто здатність нижчих ешелонів самостійно вести бойові дії на основі єдиного задуму операції; - адаптивність, тобто здатність угруповань швидко пристосовуватися до будь-якого розвитку подій; - здатність на основі більш точної і повної, ніж у супротивника, інформації приймати правильні рішення і реалізовувати їх зі швидкістю, тому недоступною; - висока точність і вражаюча міць.
Виконати ці вимоги можна тільки шляхом а) докорінної модернізації системи управління, зв'язку, комп'ютерного забезпечення, розвідки, що забезпечують війська єдиної картиною оперативної обстановки; б) забезпечення швидкої і надійної цілевказівки в ланці «система виявлення - система поразки»; в) надання доступу до баз даних і інших ресурсів, необхідних для застосування сіткоцентричних систем зброї.
Реформа військового будівництва має передбачати також скорочення циклів розробки і постачання у війська нових зразків і систем зброї. Радикально змінюється і стратегія науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Йдеться вже про те, щоб військову техніку і озброєння розробляти під способи дій, а не навпаки.
Особливо необхідно відзначити, що в Україні при реформуванні збройних сил обов'язковою вимогою є експериментальна перевірка нових концепцій, зразків озброєння і військової техніки, способів бойових дій і варіантів організаційно-штатних структур військових формувань. Вона здійснюється в ході різного роду навчань, а також комп'ютерного моделювання.
Ешелонна побудова дозволить ЗС України посилити військовий контроль над найважливішими регіонами країни, швидко нарощувати угруповання військ на ТВД.
Все більше уваги повинні приділяти українці міжнародній військовій співпраці, зокрема уніфікації основних характеристик своїх збройних сил і сил союзників. Вона дозволить істотно підвищити рівень взаємодії військ в спільних операціях.
Боротьба з терористами і іншими супротивниками, яких не можна знищити за допомогою одних тільки збройних сил, потребує суттєвого підвищення і ступеня скоординованості дій державних установ всіх рівнів, зокрема міністерства оборони і розвідувальних служб. Повинні бути прийняті відповідні законодавчі акти та інструкції, що регулюють обмін між відомствами розвідувальною інформацією.
Реформа ЗС повинна зачіпати організаційно-штатну структуру, бойову підготовку, озброєння і військову техніку, освіту, кадри, тилове забезпечення і т. п.
Реформи дозволять країні незабаром домогтися необхідної військово-технічної потужності, що дозволить успішно вирішувати військово-політичні завдання.
Підготував О. Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар