Реабілітація - це повернення втрачених прав і переваг, зняття правообмежень, пов'язаних з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, позбавленням волі, невиправданим засудженням невинних осіб, незаконним застосуванням примусових заходів медичного характеру, а також відновлення правоздатності на майбутній час.
Головними завданнями в цій галузі були і залишаються складання максимально повних і достовірних списків жертв політичних репресій та допомога в реабілітації та отриманні постраждалими соціальних пільг.
Процес реабілітації, розпочатий в хрущовську епоху, незабаром був припинений. Відновився він під громадським тиском Указом Верховної Ради СРСР в січні 1989 року. В Україні був прийнятий закон про реабілітацію від 17 квітня 1991 року. Згодом до закону неодноразово вносилися зміни.
За роки існування радянського ладу мільйони людей стали жертвами свавілля тоталітарної держави, зазнали репресій за політичні та релігійні переконання, за соціальними, національними та іншими ознаками.
Засуджуючи багаторічний терор і масові переслідування свого народу як несумісні з ідеєю права і справедливості, потрібно висловити глибоке співчуття жертвам необгрунтованих репресій, в Україні потрібно проявляти неухильне прагнення домагатися реальних гарантій забезпечення законності та прав людини.
Метою діяльності усіх державних органів в т. ч. є реабілітація всіх жертв політичних репресій, підданих таким на території України в період здійснення тоталітарної влади, відновлення їх у цивільних правах, усунення інших наслідків свавілля і забезпечення посильної в даний час компенсації матеріальних збитків.
Необхідне продовження реабілітації
Процес реабілітації жертв політичних репресій триває і далекий від завершення. З плином часу підлягають реабілітації визнаються всі нові репресовані. У справі розширення цього списку величезну роль грають не тільки правозахисні організації, а й приватна ініціатива. Люди, які пережили незаконні політичні переслідування (в тому числі діти, які залишилися без піклування одного з батьків або народилися на спецпоселенні), повинні мати можливість не тільки очистити своє ім'я, але і вимагати від держави компенсацій і пільг. Також пільги і компенсації поширюються на дітей, подружжя і батьків реабілітованих.
На жаль, практика застосування закону далека від досконалості. Так, не ведеться помітною роботи по реабілітації людей, формально засуджених за кримінальними статтями, але в реальності постраждалих за свої переконання або громадянську активність. Ця ситуація характерна для «відмовників» від служби в армії з релігійних мотивів. Дуже важко домогтися реабілітації громадянам, підданим насильницької госпіталізації в психіатричну лікарню (вельми поширений вид політичної репресії в брежнєвську і постбрежневскую епоху).
Верховною Радою України було ухвалено в другому читанні та в цілому законопроект №6574 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким майже повністю оновила закон про реабілітацію від 17 квітня 1991 року. Цей закон, спочатку прогресивний, поступово застарів і давно вимагав суттєвих змін. Було більше десятка законопроектів, один навіть пройшов 9 лютого 2010 року перше читання.
Метою закону декларовано відновлення прав осіб, які були засуджені у позасудовому порядку, а також засуджені за діяння, які не вважаються злочинами у цивілізованому суспільстві.
У новій редакції закону суттєво оновлюється термінологія, визначаються форми репресій, «ознаки здійснення репресій». Проте наявність ознак здійснення репресій у вказаній формі ще зовсім не означає, що жертва цієї репресії буде реабілітована, окрім випадків рішень позасудових органів. Завдання охопити всі категорії політичних репресій, так і не було вирішене до кінця.
Підготував О. Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар